Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В ПОШИРЕННІ ЕЛЕМЕНТІВ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ В КОРПУСІ Й ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. ІІ

О.О. Тараненко

Анотація

У статті розглядаються українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі (кінець ХХ -- початок ХХІ ст.), які характеризуються певним ослабленням впливів російської мови на українську й, навпаки, посиленням впливів української мови на російську (в Україні), більшою увагою українськомовної спільноти до проблем національної самобутності української мови (з «відштовхуванням», зокрема, від російської мови). До аналізу залучено як власне запозичення з російської мови в корпусі української літературної мови, так і російськомовні текстуальні вкраплення в структурі українського мовлення, їхні семантичні, стилістичні, прагматичні функції.

Ключові слова: українсько-російські мовні контакти, сучасна українська мова, російська мова в Україні, мовні запозичення, мовні вкраплення, українізм, росіїзм.

російський українськомовний національний самобутність

Summary

New tendencies in spreading of the Russian elements in the corpus and texts of standard Ukrainian. II. O. O. Taranenko

The article deals with the present-day state of Ukrainian-Russian language contacts (at the turn of the twenty-first century), which are characterized by some weakening of Russian language influences on the Ukrainian language and, vice versa, reinforcement of Ukrainian language influences on the Russian language (in Ukraine), by the greater attention of Ukrainian-speaking community to problems of national originality of Ukrainian (with «estrangement» in particular from Russian). The article includes analysis of both Russian borrowings proper in the corpus of the Ukrainian language and Russian textual inclusions in the structure of the Ukrainian speech, their semantic, stylistic, and pragmatic functions.

Keywords: Ukrainian and Russian in contact, contemporary Ukrainian language, the Russian language in Ukraine, language borrowings, textual inclusions, Ukrainianism, Russianism.

Невиправдане калькування і гіперкоректне відштовхування як інші (приховані) наслідки масованого впливу російської мови

Якщо, з одного боку, вже можна говорити про певне обмеження прямих впливів російської мови на свідомість носіїв української мови й, відповідно, на стан УЛМ у цілому, то, з другого боку, слід констатувати певне зростання прихованих впливів з боку цієї ж мови -- у вигляді непотрібного калькування та гіперпуризму.

Невиправдане калькування одиниць російської мови -- замість одиниць, уже наявних в українській мові

Уникаючи в ужитку одиниць і явищ, подібних до відповідних елементів російської мови, -- там, де в останній уже виробилася певна структурна однотипність уживання і/або творення тих чи інших одиниць / елементів, -- відповідну однотипність мовці нерідко мимовільно хочуть бачити і в українській мові, хоча вона може мати для цього вже наявні інші, хоча й структурно неоднотипні засоби. Унаслідок цього відбувається механічне вирівнювання структурного оформлення певного ряду одиниць української мови з дзеркальним «припасовуванням» їх під відповідний зразок російської мови. Так, у загальному руслі активної тепер заміни прикметників дієприкметникового походження на -чий новоутворюваними формами на -льний мовці автоматично можуть поширювати цю тенденцію й на ті випадки, де в українській мові вже існують відповідні одиниці іншого творення. Наприклад, реагуючи на вживання авторами однієї з поміщених у номері публікацій форми домінуючий, редакція газети подає таку примітку: «Калька з російської -- доминирующий. По-українському -- домінувальний, переважальний» (С, 1993, ч. 4), хоча, як відомо, в українській мові вже існують у цьому значенні слова домінантний, переважний (форму домінувальний, до речі, подано вже і в СУМ-20). Інший приклад -- у межах також активної нині тенденції до заміни форм відносних прикметників із суфіксом -очнформами із суфіксом -ов-: не оціночний, а оцінковий -- це примітка від редколегії щодо вживання слова оціночний в одному авторському тексті (див.: Вісник нац. ун-ту «Львівська політехніка»: № 620: Проблеми української термінології. Л., 2008, с. 296), хоча в українській мові є цілком нормативне оцінний.

Особливо помітно це явище привертає до себе увагу в різних випадках автоматичної заміни конструкцій з приймеником по конструкціями тільки з прийменниками з або за -- навіть там, де українська мова вже виробила для цього, наприклад, конструкції з для (пор.: «виборча дільниця з виборів міського голови»), на (пор.: «витрати з проектування й спорудження пам'ятника»: ВЗ, 18.07.2002), через (пор. «заподіяння смерті з недбалості»), а найчастіше щодо: пор., наприклад, «заходи із забезпечення миру», «робота з ліквідації ям на дорогах», «Спецслужби роблять зусилля з дестабілізації обстановки в республіці» (УП, 8.02.2017), «план із відновлення миру», «переговори з формування парламентської коаліції, з продажу компанії».

Таким чином, у подібних намаганнях «утекти» від російської мови мовцям так і не вдається остаточно позбутися її впливів.

Поряд з бездумним наслідуванням зразків російської мови (див. 2.1.4) стали помітніше виявлятися й мимовільні гіперкоректні відштовхування від них -- явища хибного (наївного) гіперпуризму. Так, у сучасному мовному вжитку значно активізувалося вживання ніби «більш українських» форм привітань Доброго дня! і Доброго вечора! -- у формах род. в., з відповідним обмеженням традиційних форм з наз./знах. в. Добрий день! і Добрий вечір! (це відбувається, безперечно, за зразком уже усталеної форми род. в. Доброго ранку! з відштовхуванням від рос. Добрый день!, Добрый вечер!, а також Доброе утро! і позанормативного в українській мові Добрий ранок! -- у формі наз.-знах. в.), наприклад: «Доброго вечора! -- Доброго дня!» («Студія 1+1», ТСН, 16.04.2008: діалог між ведучою програми та її співрозмовником). Якщо досі в питаннях культури української мови звертали увагу саме на небажаність звороту Добрий ранок!, то тепер уже лунають застереження й щодо явища протилежного плану -- надуживання зворотами Доброго дня! і Доброго вечора! Пор. застереження щодо небажаності в цих зворотах форми род. в.: «Добридень <...> , добрий день, добрий вечір, <...> рідко: доброго дня, доброго вечора» (ЕС- СУМ, т. 1, с. 343); «Чомусь замість традиційних українських добрий день (добридень), добрий вечір (добривечір), на добраніч (добраніч) запроваджуються сумнівні новотвори доброго дня, доброго вечора, гарної ночі» (Св. Ермоленко, О. Пономарів. Слово мовлене і писане. -- ГУ 8.06.1993, с. 6)., адже немає жодних підстав відмовляти в «українськості» традиційним формам цих вітань з наз./знах. в. (крім тривалої традиції вживання, на їх користь свідчать і вже лексикалізовані саме на їхній основі форми Добридень! і Добривечір!, а також з інверсією компонентів: День добрий!). Якщо досі «боролися» з ненормативним уживанням слів виключний, виключно у зворотах на зразок «людина виключних здібностей», «він виключно пунктуальний» (як кальок рос. исключительный, исключительно у цьому значенні, нормативними відповідниками до яких є укр. винятковий, винятково), то тепер уже часто уникають уживання цих слів і в іншому значенні -- «який поширюється тільки на кого- або що-небудь», також замінюючи їх на винятковий, винятково, наприклад: «виняткова власність держави на землю», «це виняткове право Президента», «виняткова економічна зона» (СУМ-20, т 6, с. 324), «Опозиція <.. .> вимагає від влади дотримуватися Конституції і забезпечувати винятково (тобто «тільки, лише». -- О. Т.) особисте голосування депутатів Верховної Ради» (УМ, 14.12.2012, с. 8), «Закон зобов'язує вказувати ціни на товари та послуги на території України винятково в національній грошовій одиниці» (УМ, 8.11.2012, с. 3), «Дієтологи рекомендують його (один із сортів сиру. -- О. Т) вживати не дітям, а винятково дорослим» (УМ, 21.03.2013, с. 14), «Ми ще раз заявили, що процес має винятково політичний характер» (Е, 22.03.2012, с. 2), «Дорогу переходжу винятково по переходу» (ГПУ, 22.02.2013, с. 11), тобто ніби «як виняток». Пор. також уживання звороту не виняток замість не виключено: «Він був власником спортивного клубу, проте не виняток, що він мав і іншу власність» («Студія 1+1», ТСН, 7.04.2016: ведуча програми).

Подібне відштовхування від російської мови призводить навіть до таких курйозних випадків у дусі «народної етимології» і продовження практики творення «слів-привидів» в умовах масової українсько-російської двомовності (див. також 2.1.4), як форма тілець, що досить помітно поширилася в 90-х роках у ЗМІ в астрологічних прогнозах замість телець (ст.-сл. тельць «теля, бичок», пор. укр. теля), очевидно, з помилковим виведенням цього слова від тіл-о: «Овен і тверезий спочатку діє, а потім думає. Тільців, які випили, слід боятися» (Час, 4.01.1997), «Тілець наділить силою в житті» (Б. Списаренко. Пектораль зодіаку: вінок сонетів. -- ЛУ, 13.02.1997), «Тілець -- знак зодіаку» (газ. «Гульвіса», м. Львів, 1997, № 18). Поступово ця форма стала все ж таки виходити з ужитку (хоча див., наприклад: газ. «Край Кам'янецький», м. Кам'янець-Подільський, 8.10.2010).

З-поміж особливо помітних явищ гіперпуризму у відштовхуванні від російської мови слід відзначити також явне обмеження у вжитку в сучасному мовленні, наприклад, слів хороший, присл. хороше, добрий, присл. добре (у конкуренції з дедалі активнішими в ужитку гарний, гарно) Наприклад, у перекладних текстах: рос. «-- Не плачь, моя хорошая!» (мати до дочки) / укр. «-- Не плач, моя гарна!», «-- Хороший мой!» (жінка, жаліючи, до дитини) / «-- Гарний мій!» (т/к «Україна», к/ф «Тихий Дон»: в українських субтитрах, 21-22.01.2006); рос. «-- Ах ты, моя хорошая!» (дорослий брат дорослій сестрі в телефонній розмові після тривалої розлуки) / укр. «-- Ах ти, моя гарненька!» (т/к ТВі, к/ф «Ошибка резидента», 7.06.2009); «Гарний» -- переклад назви американського к/ф «The good» (т/к «Кіно», 14.04.2008); «Ці слова можна трактувати як гарно, так і погано» (т/к «5», «5 копійок», 6.03.2004: один з учасників); «Все буде гарно» -- переклад назви російського т/ф «Всё будет хорошо»., чудо (у конкуренції з диво: економічне диво, сім див світу, щодо явищ релігійної сфери: диво Господнє, Різдвяні дива; у похідних: диводійний, тобто чудотворний, Миколай Дивотворець), слів з основою роб(от) (у конкуренції зі словами з коренем прац": випрацювати вміння, свій стиль, новий підхід, невипрацюваність правописних норм, розпрацювати новий проект, пропрацювати всі вправи); у морфології: прагнення, наприклад, до уникання займенникової форми їх на користь їхній -- не тільки в присвійному значенні («чий?»), що цілком зрозуміло, а й в об'єктному («кого / чого?»): «політика великих держав щодо малих, спрямована на їхнє економічне завоювання».

У своєму наївному вияві такі гіперпуристичні тенденції захоплюють навіть одиниці, не тільки безумовно питомі, але й семантично не дублетні щодо тих, що їх визнають небажаними: наприклад, випадки на зразок діжка замість бочка (порохова діжка, діжка вина, бензину, діжка квасу -- про автоцистерну для вуличної торгівлі), віл замість бик (Рік Вола) та ін.

Відзначені мовні факти, як і відповідні явища мовної свідомості, -- це загалом зрозуміла реакція суспільства на попередній тривалий період недостатньо самостійного розвитку та соціально й стилістично обмеженого функціонування української мови в умовах тиску з боку російської мови, але безперечним є й той факт, що в багатьох своїх виявах вони є наслідком незнання з боку широких мас мовців реальної української мови у всій її історичній, територіальній і функціональній повноті, свідченням вагань і сумнівів значної (переважної?) частини українськомовного соціуму щодо свого знання «справжньої» української мови. Вплив російської мови на свідомість носіїв української мови, таким чином, лишається й тут, але вже не як прямий, а як прихований.

Російськомовні вкраплення в структурі українського мовлення

Активізація взаємодії між українською і російською мовами в сучасній Україні стимулює взаємопроникнення не тільки власне запозичень до структури кожної з них, а й широкого ряду усвідомлюваних вкраплень мовою оригіналу на рівні мовлення. Якщо в плані власне запозичування впливи, як і до цього, здійснюються в основному з боку російської мови (насамперед, звичайно, російської мови метрополії), незважаючи на інтенсифікацію проникання елементів української мови до інвентарю місцевого варіанта російської мови («української російської»), то в площині іншомовних мовленнєвих вкраплень такої явної кількісної диспропорції між цими мовами немає. Такі включення, по-перше, відбивають, як і власне запозичення, загальний культурний вплив однієї мови на носіїв іншої мови -- у тих випадках, що не співвідносяться саме (тільки) з чимось «українським» або чимось «російським», коли одиниця, уривок з тексту тощо іншої мови просто краще, на думку мовця, підходять для відповідної ситуації або взагалі тільки вони спадають йому на думку (наприклад, уживання в російському мовленні укр. «незлим тихим словом» або в українському -- рос. «первым делом -- самолёты»: див. 3.1.4). По-друге, у тих випадках, коли маються на увазі саме «українське» і саме «російське» (таких випадків більше, в усякому разі вони більше привертають до себе увагу), використання таких включень відбиває цілком природне прагнення мовця до встановлення ніби повнішої відповідності між змістом (Україною, українцями та їхніми відмітними ознаками або ж Росією, росіянами та їхніми ознаками) і однією з його форм (відповідно українською і російською мовами).

Іншомовні вкраплення в текст можуть використовуватися з власне номінативною (з добором назви, яка видається мовцеві кращою, адекватнішою у відповідних випадках або є для нього і єдиною, оскільки він не може підібрати «своєї рідної»), комунікативною (для встановлення повнішого контактування зі співрозмовником, аудиторією) і стилістично-оцінною (з широким діапазоном у межах останньої від добродушно-жартівливої до в'їдливо-саркастичної конотацій) та прагматичною функціями -- з увиразненням або переважно власне національно-мовного, або переважно соціального аспектів таких включень. Якщо вкраплення із суто номінативною та комунікативною функціями, а також у стилістичній функції легкого жарту, незлої іронії свідчать про наявність у свідомості представників обох мовних спільнот тенденцій до «притягування», то з увиразнюванням «чужості» іншомовного елемента -- в разі вияву несхвального ставлення, гіркої або в'їдливої іронії, сарказму -- це вже не стільки вплив однієї мови на іншу, скільки реакція носіїв останньої на це явище у відносинах між цими мовами -- як його неприйняття, прагнення до його відторгнення, тобто вияв тенденції до «відштовхування».

Випадки стилістично-оцінного / прагматично спрямованого передавання вимови (написання) одиниці іншої мови як її усвідомлюваного або й навмисного неперекладання, які супроводжують постійні взаємні претензії щодо державної політики, ідеології, культурних особливостей і мовної практики «іномовних» опонентів і виражаються як несхвальне, неприязне ставлення до позначень відповідних реалій у кожній із цих мов і до самих мов у цілому, особливо різко виділяються в дискурсах обох сторін 4. Фактор такої «навмисності» може посилюватися неточним (власне, спотвореним) цитуванням, на письмі -- передаванням звуків однієї мови графічними засобами іншої мови, тобто вживанням слова як фонетичного (графічного) варваризму в тканині іншої мови.

Слід водночас мати на увазі й те, що та сама одиниця однієї мови може використовуватися носіями іншої мови з різними функціями.

Серед значної кількості російських / українських вкраплень, які простежуються в сучасних українськомовному / російськомовному дискурсах, уже можна констатувати наявність певного набору більш-менш усталених «дуже українських» або «дуже російських» слів, зворотів, що їх використовують особливо часто Пор., наприклад: «У російськомовних газетах поширеним стало залишати українське написання найбільш нелюбимих слів і словосполучень» (Сулима Н. М. «Разучите эту мову.» // Полилог.-- М., 2001.-- № 1.-- С. 49). Аналогічне явище характеризує й мову українськомовних ЗМІ (в основному, безперечно, уже як реакція на відповідне явище в російському мовленні). Так, у редакційному коментарі до однієї публікації так сказано щодо таких її мовних особливостей: «Витримуємо також написання окремих російських висловів без перекладу українськими літерами (так само, як порою в російській мові не перекладають нашу незалежність і самостійність у "независимость” та "самостоятельность”, а, ніби глузуючи, відтворюють як "нэзалэжнисть” і ''самостийность'”)» (Березіль, 1996, № 5-6, с. 116-117). Пор. подібне використання одиниць російської і білоруської мов у структурі відповідно білоруського й російського мовлення в сучасній Білорусі: Мечковская Н. Б. Белорусский язык : Социолингвист. очерки. -- Munchen, 2003. -- С. 41-43..

Переважно власне національно-мовний аспект російськомовних вкраплень

Вкраплення з основною номінативною функцією:

а) для власне номінативних потреб (у разі відсутності української назви або незнання її мовцем), що нерідко супроводжується метамовними коментарями на зразок «як кажуть росіяни», «те, що в російській мові називається...» і под.), наприклад: «Назвалися Європейською партією, так відповідайте <...> "Назвался груздем, полезай в кузов”, як каже російське <прислів'я. Не знаю, як це буде в українській мові» (т/к «ТВі», «Правда Романа Скрипіна», 25.02.2010: розмова ведучого з політиком М. Катеринчуком);

б) для передавання інформації національно-етнографічного характеру: це етнографізми, регіоналізми, історизми, які не ввійшли до лексичного складу української літературної мови, хоча й не мають у ній точних відповідників (наприклад, ізба), і які простежуються в українському мовленні значно менш помітно (якщо не брати до уваги при цьому, звичайно, російські власні назви), ніж українськомовні вкраплення в структурі російського мовлення (на зразок: «Ехать из Ивано-Франковска в Буковель -- одно удовольствие. <...> "Потічки”, горы, маленькие деревянные домики <...> ». -- ГПУ, 22.12.2005). Це можна пояснити тим, що реалії російської дійсності відомі носіям української мови набагато краще (в усякому разі так було в межах СРСР), ніж українські реалії жителям Росії, тому їхні назви досить швидко позбуваються (позбувалися) статусу екзотизмів і стають (ставали) власне запозиченнями, тобто фактами української мови, а не тільки мовлення.

Вкраплення з функцією мовного реалізму -- як прагнення мовця (автора) максимально повно відтворити особливості мовлення кого-небудь, наприклад: «Ой, спасибочки, -- подякували дамочки <...>; -- Здрасті, здрасті, -- скоромовкою Яковченко» (ЛУ, 29.06.2000, с. 8), «-- Він як тверезий, то нічого, а як п'яний -- неуправляємий» (ГПУ, 26.12.2012, с. 5). Така настанова на досягнення мовного реалізму дуже виразно простежується, зокрема, в стилістиці мови «Газети по-українськи». В одних випадках у такого роду вкрапленнях тут послідовно відтворюється російське мовлення описуваної дійової особи (журналіст може відзначати це у своєму коментарі, але може й не відзначати), наприклад: «-- С утра из дома выхожу на улицу, и такое ощущение, что тут теплее, чем в квартире. Дома постоянно ходим одетые, -- розказує у вівторок 27-річна Оксана Соловей» (21.11.2012, с. 3), «Десятки водіїв намагаються випхати свої машини з кучугур <...> -- Уважаемые водители! Канистр, бутылок, леек -- нет. Даже для себя и "на минуточку”, -- у гучномовець кричить оператор автозаправки» (27.03.2013, с. 2). Хоча частіше в цьому разі російське мовлення газета подає все-таки в українському перекладі, наприклад: «-- Тягніть владу й будете у владі! Наші люди стануть главою землі на всіх рівнях, і скажіть, що я не правий, -- говорить Аделаджа російською» (12.02.2013, с. 4). У більшості ж подібних випадків газета практикує відтворення фрагментів українсько-російських «суржикових» текстів, причому це робиться звичайно без відповідних авторських чи редакційних коментарів, так що читач має сам здогадуватися, де у відповідному фрагменті мовлення одиниці української і де російської мови, наприклад: «-- Стараюсь кормити її правильно -- салатіки, кашки, -- каже 29-річна Галина. -- Вже пару місяців як приходить зі школи, а трусики запачкані» (18.12.2012, с. 9), «-- Сотрясєніє було, на губу шви налажували, в больниці лежав. А в міліцію звернувся -- ні прівєта, ні отвєта» (26.12.2012, с. 5). Рідше до практики відтворення українсько-російського «суржику» вдаються деякі інші з обстежуваних газет, наприклад: «-- А я не хочу слухати ваших п'яних віршів, -- квапливо заперечив сержант. -- Я при ісполнєнії, і, якщо не бажаєте втрапити у патрульну машину, йдіть собі додому. Всьо. Разговор окончен» (ЛУ, 13.04.2000, с. 8).

Це можуть бути цитування тих чи інших записів, написів, навіть з офіційно-ділової документації, або подання фотокопій з них. Наприклад, наведення уривків з «Постанови про порушення адміністративного провадження»: «притягненний по кримінальній справі № 56-834 в якості обвинуваченного в злочині», «не дивлячись на те що <...>» (замість незважаючи на.), «приймаючи до уваги факт» (замість беручи до уваги), «проведеною перевіркою встановлено слідуюче» і под. (КВ, 20.11.1998, с. 17), «У "Протоколі осмотра затримання транспорта'” без дати працівник Котовського ВДАІ написав: "Пошкодження: тріщина на лобовом стіклі, разбіт правий повторітель поворота заднього крила і правая передняя двер, імеюца діформації. Сдал: NN. Протокол составив: NN”» (Сл. Пр., 14.05.2009).

Вкраплення, що свідчать про невміння або небажання мовця перемикати мовний код. Найвиразніше вони виявляються, очевидно, у випадках цитування російською мовою фрагментів текстів, створених іншими мовами або взагалі таких, що прямо не асоціюються з російською мовою, російською культурою. Якщо використання російського мовлення в разі цитування у формі прямої мови ще можна пояснити просто прагненням мовця до його якомога точнішого відтворення (див. 3.1.2) -- при тому, що українські слухачі або читачі загалом достатньою мірою володіють російською мовою й, безперечно, зрозуміють його, то в інших випадках тут відчувається елементарний брак навичок автоматичного перемикання мовних кодів. Практика цитування російською мовою іншомовних (не російських) джерел лишається досить помітною в мовленні українськомовної частини суспільства, в українськомовних текстах, оскільки крім того, що така література перекладалася в СРСР в основному на російську мову, російська мова й російськомовна атмосфера взагалі були панівними в суспільстві й вивільнення з-під цього мовно-культурного впливу відбувається повільно (раніше в такий спосіб, зокрема, широко цитували класиків марксизму: «Як сказав Карл Маркс, "бытие определяет сознание”»). Наприклад: «-- Як казав не модний тепер класик Карл Маркс, "практика -- это критерий истины”» (Генеральний прокурор України Ю. Луценко під час зустрічі з керівниками органів прокуратури України: т/к «NewsOne», 23.06.2017); «Німецький філософ і поет Ніцше писав, що "нет смысла ходить с повернутой назад головой. В таком положении обязательно попадешь в яму”» (П. Киричок, літературознавець. -- ЛУ, 1.10.1992); «-- Ми пам'ятаємо: "Германия -- для немцев”, "Хочу ребенка от фюрера”» (О. Гриценко, політик. -- Т/к «Україна», ток- шоу «Шустер Live», 24.09.2009); «-- З таким самим успіхом (як і щодо референдуму про вступ України до НАТО. -- О. Т.) можна проводити референдум на тему "Есть ли жизнь на Марсе?”» (з виступу Президента України В. Ющенка на одному міжнародному форумі в одній з країн Західної Європи. -- «Студія 1+1», ТСН, 28.02.2008); «<...> все робиться згідно з гаслом єзуїтів "Для достижения цели все средства хороши”» (із заяви групи козачих отаманів: УС, 13.06.1996); «Из ничего не выйдет ничего (Лукреций)», «Нас никогда не обманывают -- мы обманываемся сами (И. Гете)» і т. ін. (крилаті вислови як епіграфи вгорі на газетних сторінках: українськомовна газ. «Мукачево», липень 2009 р.). Переважно російською мовою цитуються уривки із церковнослов'янських текстів, пор. іронізацію з цього приводу в українськомовних ЗМІ: «Голова ВР (О. Мороз. -- О. Т.) продемонстрував у Львові своє знання Біблії, вдало її цитуючи, хоч і російською мовою» (ЗВУ, 6.08.1994). У мовленні «простих» людей -- носіїв нелітературної української мови є, безперечно, значно більше шансів почути, наприклад: «Лучче пожже, чем (чім) нікогда», ніж український відповідник цього вислову; «90-річна Ганна Артеменко з Вінниці за все життя не випила ні грама алкоголю. -- Ні горілки, ні вина, ні пива. Навіть понятія не маю, що то таке, -- каже Ганна Степанівна. -- <...> Ще потихеньку пораюся на городі. Як кажуть, двіженіє -- жизнь» (Т. Щербатюк. -- ГНУ, 2.04.2010).

Лишається все ще помітним явищем навіть у мовленні українськомовних інтелігентів переповідання російською мовою (тобто мовою, якою це було почуто) анекдотів, особливо репліки дійових осіб (тут, звичайно, не йдеться про випадки, коли використання російської мови пов'язане зі збереженням гри слів, відсиланням до певних прецедентних російськомовних текстів тощо): «Приходить хворий до лікаря й каже: -- Доктор, я ґєй. -- А лікар йому: -- Ви артіст, рєжисьор, художнік? -- Нєт» (Богдан Бенюк, актор Київського національного театру імені Івана Франка. -- Т/к «СТБ», програма «Фотограф», 21.06.1998); «-- Ой-ой, це як в тому анікдоті: -- А єсть лі у вас нєпродажниє женщіни? -- Єсть, мєсьє, но оні стоят очєнь дорого» (Тарас Чорновіл, народний депутат ВР, коментуючи версію про ймовірну готовність однієї з фракцій ВР увійти до коаліції з іншою фракцією, як тільки остання зробить їй таку пропозицію: «Студія 1+1», ТСН, 9.02.2010).

Вкраплення з основними експресивно-образними та прагматичними функціями. Так, у структурі українського мовлення досить помітно виявляються:

а) російські фразеологізми, крилаті слова, назви літературних творів і кінофільмів, уривки з творів художньої літератури, пісень, переважно радянського періоду, тощо (з їхніми можливими трансформаціями), особливо в назвах газетних публікацій, наприклад: «О, сКОЛЬко нам открытий чудных <.. .> » (УМ, 31.08.1996: обігравання прізвища канцлера ФРН Г. Коля і рядка з поезії О. Пушкіна); «Команда молодости нашей» -- назва одного з виборчих блоків під час виборів до ВР 1998 р. (це назва популярної в радянський час пісні О. Нахмутової на слова М. Добронравова). Слід відзначити, що в хронологічних межах другого підперіоду сучасного етапу українсько-російських мовних контактів (від 2014 року) це явище виявляє тенденцію до звуження (це помітно, зокрема, в матеріалах газети «Україна молода», у заголовках публікацій якої такого роду вкраплення були не рідкістю: див. також п. 2.1.3);

б) у розмовному мовленні -- ті чи інші російські слова й звороти з жартівливими або іронічними конотаціями на зразок: «Ему сказала я: "Всего хорошего!”» (з популярної радянської естрадної пісні), «Поздно, Соня, пить боржоми» (з анекдоту). Ця лінія завжди простежувалася, зокрема, в розмовній мові українських інтелігентів. Ю. Шевельов, торкаючись підґрунтя цього явища, відзначав: «Брак українського міського сленгу інтелігенція частково компенсувала тим, що вкраплювала в розмову російські слова й вирази, надаючи їм іронічного відтінку», «За цим також крилося приховане бажання принизити російську мову, добре відома звичка залежних народів брати на приховані глузи тих, від кого вони залежать» Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (19001941) : Стан і статус. -- [Б. м.] : Сучасність, 1987. -- С. 263; пор. також: « <...> І не все, що ми зазвичай тавруємо як "суржик”, ним є. Одна річ -- мовна нерозбірливість, нерозвиненість, брак смаку, полон вульгарної мовної стихії. Інша річ -- свідоме використання (в міру, в потребі, зі смаком) русизмів та інших макаронізмів задля досягнення зображального і стилістичного ефекту. Не тільки в літературі, а й у живому спілкуванні. Скажімо, досить часто в колах української інтелігенції, особливо мистецької, можна почути навмисне вжиті російські вирази -- в іронічному контексті, з інтонаційно-стилістичним знаком відстороненості; в деяких випадках це своєрідна відповідь на глузливе використання українських лексичних окрушин в устах і писаннях певної категорії наших російських друзів» (Іван Дзюба. Ще до судилища над «суржиком». -- ЛУ, 1.07.2004).;

в) окремі експресивні вкраплення, що поширюються в розмовному мовленні та через українські ЗМІ, -- «влучні», «дотепні» словечка з російської мови, наприклад жарт. бабушкофон -- мобільний телефон ніби для літніх людей (з більшим шрифтом, великими кнопками). Це, зокрема, ірон. «батька» («бацька») або вже українізоване (скальковане) «батько» -- про президента Білорусі О. Лукашенка: «"Батька” Лукашенко російським генерал-губернатором бути не хоче. А президентом?» (ВК, 13.03.1997), «"Слов'янський базар” відкрили сам "батька” і Юрій Лужков» (Д, 24.07.1998), «Бацьку захистять внутрішні війська (заголовок). Олександр Лукашенко готовий застосувати силу, щоб не допустити "югославського варіанта”» (О. Комарчук. -- П, 3.08.2001), «Комбайни від "бацьки” селяться в Хмельницькому. Білоруське об'єднання «Гомельсільмаш» до жнив закінчить створення спільного підприємства із виробництва комбайнів в Україні» (УМ, 10.06.2003, с. 3), «Першим прибув президент Киргизстану Аскар Акаєв. За ним -- білоруський "батько” Лукашенко» (т/к «Новий», «Репортер», 28.02.2002). Це слово, звичайно, не можна вважати власне білорусизмом в українській мові (навіть у формі «бацька»), воно є одним з виявів зверхньо-глузливого ставлення у відповідних колах сучасного російського суспільства до тих чи інших реалій і атрибутів державності колишніх «національних» республік СРСР. Ось цілком обґрунтована критика зловживання цим словом: «Не Лукашенка ми критикуємо за авторитаризм, додаючи до його прізвища чудне і глузливе в українських текстах слово "бацька”, а насамперед саму білоруську мову незаслужено принижуємо, коли виставляємо її ніби нерозривно злитою з негативним образом білоруського президента. Нічого абсурднішого не може бути в даному разі, бо президент Білорусі якраз білоруською мовою не розмовляє!» (А. Бибик, читач, м. Полтава. Білоруси не винні. -- ЛУ, 19.04.2001);

г) одиниці російської мови з передаванням їх засобами української графіки -- для підкреслення стороннього щодо України характеру як російської дійсності, так і російської мови, наприклад: «Ось як бачить ситуацію один із російських авторів -- Сергій Кортунов. В статті під вимовною назвою "Потенціальниє союзнікі Росії” <...> він пише: "отношенія с Украіной должни пріобрєсті союзніческій характєр, тєм болєє что сєрйозних прєпятствій <...> для формірованія такого союза нєт”» (А. Мануйленко. -- УС, 1.08.1996); у відтворенні власних назв (назв організацій, ЗМІ та ін.): «Російські чиновники вчитимуться відмовлятися від хабарів. <.> При цьому, як повідомляє "Інтерфакс” з посиланням на газету "Масковскій камсамолєц”, впливати на держслужбовців передбачається через їхні релігійні почуття» (ЗВУ плюс, 3.08.2006), «-- Коли помер ваш чоловік? -- питає Мендель. -- Одразу після нашого весілля. -- Добре, хоч недовго мучився <.> -- З газети "Єврєйскіє вєсті”» (НГ, 1997, № 42: у рубриці анекдотів), «Вєсті Кремля. Слівкі» -- телепрограма, яка подає й сатирично коментує новини з життя РФ (т/к «24»).

Це може бути в'їдливе іронізування щодо виявів [ніби] приязного, доброзичливого ставлення представників російської сторони до української сторони -- виявів, що їх о стання не сприймає ні як щирі, ні як такі, що відповідають її власним інтересам: «Пора позбутися рабської психології самоприниження, яку дехто хоче видати за інтернаціоналізм, бо, мовляв, якщо українець розмовляє з росіянином українською мовою, то він націоналіст, а якщо суржиком -- от тоді він «"молодец”» (у вимові це було маладєц. -- О. Т.) Ющук І. П. Виступ на установчому з'їзді Товариства української мови імені Тараса Шевченка 11 лютого 1989 р. // Ющук І. П. Мова наша українська.-- К., 2003. -- С. 143-144., «Маладєц, Мароз!» (стаття Л. Масенко з критикою законопроекту голови Соцпартії України О. Мороза про надання російській мові в Україні статусу офіційної: УУ, 2005, № 5-6), «Я не хочу, -- пише він (читач. -- О. Т), -- щоб моїм правнукам було "всьоравно" стосовно української мови; ну, бодай вже правнукам, оскільки внукам, як бачу, таки вже "всьоравно”, дарма, що вчились вони в школі Української держави» Див.: Погрібний А. Якби ми вчились так, як треба. : Розмови про наболіле. -- К., 1999.-- С. 115..

У сфері антропонімії це виявляється як підкреслене збереження імені (прізвища) росіянина (російськомовного українця) -- з конотаціями як іронічного, несхвального або навіть недоброзичливого ставлення до носіїв цих імен і до мови як такої, так і акцентування на належності імен росіян (російськомовних українців) іншій мові й іншому народові, наприклад: «Головною атракцією з'їзду стала присутність на ньому лідера російських комуністів Ґєннадія Зюґанова, який пообіцяв інтелектуальну підтримку Петрові Симоненку <.. .> » (Львівська газета, 23.06.2003), « <.. .> кілька місяців тому депутат Верховної Ради України (вже не радянської) Пйотр Сіманєнко з трибуни з притаманною йому зоологічною ненавистю до всього українського кричав: "А што ані (ОУН-УПА. -- О. Т.) витворялі только в Польше послє войни!”» (ШП, 20.02.1997) (див. також п. 3.1.5).

Мовна «русифікація» певного сегмента антропонімікону як спосіб його відмежовування від української мови. У мововжитку деяких політичних і культурних кіл та відповідних ЗМІ окреслилася певна тенденція до якомога повнішого збереження звукового образу російських (як, утім, і білоруських, але останні зі зрозумілих причин нечасто фігурують в українському мовному просторі) особових імен та прізвищ (ознак їхньої «російськості») не тільки спорадично і з відповідними конотативними нашаруваннями, як це було показано вище (див. 3.1.4), а вже й більш чи менш послідовно, регулярно, а отже, з можливим поступовим «вивітренням» наявного поки що тут нальоту експресивності -- форми на зразок Алєксєй Пєтровіч Г(Ґ)рішковєц (це вже, як відомо, традиційно практикують в українській західній діаспорі). У такий спосіб не тільки увиразнюється той загалом незаперечний факт, що росіяни -- це такі ж представники іншого народу, як, скажімо, німці чи поляки (з їхніми іменами), а й ще більше підкреслюється момент їхньої «чужорідності» як в українській дійсності, так, відповідно, і в українській мові, оскільки їхні імена при цьому або взагалі не українізуються, або українізуються дуже незначною мірою порівняно, зокрема, з іменами інших слов'янських народів. Наприклад (усі подані нижче приклади, набрані курсивом, суперечать чинним нормам літературної мови): Владімір Путін (президент РФ, часто тепер згадуваний у ЗМІ), Нікіта Міхалков, Алєксєй Смірнов, Олєг Дмітрієв і под.; Каґановіч, Шаріков (С, 1995, ч. 4), Алєксандр Сєрґєєвіч Пушкін (СТБ, «Вікна», 16.07.2004), Алєксандр Домоґаров, Андрєй Зорін (Кр., 1999, ч. 9; 2001, ч. 10), Філіпп Фьодоровіч Фортунатов, Сєрґєй Пєтровіч, Александр Твардовський, Міхаіл Ісаковський, Міхаїл Панов, Леонід Касаткін, Софья Пожаріцька, Пєтровські реформи (Кр., 2009, ч. 11-12, с. 14-18), Боріс Бєрєзовскій, Ґєннадій Сєлєзньов, Пєтров (П, 18.07.2000); «Марія Фьодоровна, дружина царя Алєксандра Третього, мати Ніколая Другого» (т/к «5 канал», «Час», 28.09.2006). Так само в листах читачів: «Я гадаю так: який би не був щирий і освічений українець і мовознавець, але якщо він вважає, що <.. .> російські власні імена обов'язково слід підміняти українськими (Пьотр -- Петро, Ніколай -- Микола, Єкатєріна -- Катерина, Павєл -- Павло, Анна -- Ганна), то це є раб, московський лакуза. Адже цими "перекладами” він підкреслює, що росіяни -- це ті ж українці, що не відповідає дійсності» (П. Криця. Хто русифікує Україну? -- УС, 30.10.1997), у брошурах для масової аудиторії.: «Чому Михайло Сергійович Горбачов, а не Міхаіл Сєрґєєвіч Ґорбачов? Адже Джордж Буш не став у нас Георгієм Бушем!», а «Олена Опанасівна ще чомусь має подаватись (у двомовній частині українських паспортів. -- О. Т) й як Єлєна Афанасьєвна» Кузьменко Ю. Історія української мови в конспектах Юрія Кузьменка.-- К.,

1997. -- С. 82.. Такі погляди знаходять підтримку, хоча й різною мірою, також з боку частини українських мовознавців: «Невже із Надежды Константиновны Крупской і далі робитимемо українку Надію Костянтинівну Крупську, щоб вона не впізнавала себе в її українському мовному одязі! Чи не краще лишити її тим, ким Надежда була в себе на батьківщині? Тобто щоб росіяни лишалися росіянами (Михаїл, Філіп, Єкатерина), як і поляки лишаються поляками, німці німцями, а французи французами без підшуковування національних еквівалентів» Чучка П. П. З приводу підготовки нової редакції «Українського правопису» // Український правопис: так і ні : Обговорення нової редакції «Українського правопису».-- К., 1997.-- С. 37-38..

На сьогодні питання відтворення в українській мові російських прізвищ регулюються (так само, як і відтворення прізвищ інших слов'янських народів) у правописах (див.: УП-93; УП-2019) -- з більшою чи меншою їх «українізацією», тобто фонетико-морфемною адаптацією до узусу української мови (так, наведені вище прізвища мали б за чинними нормами такі форми: Каганович, Шариков, Березовський, Селезньов та ін.). Сфера російських особових імен досі (до УП-2019) не була охоплена правописом Таку практику пропонували офіційно закріпити в різних проектах «Українського правопису» доби незалежності -- у роботі Української національної комісії з питань правопису 1994-1996 рр. (проект цієї редакції правопису не було опубліковано), в УП-99: «За усталеною традицією імена та імена по батькові росіян і білорусів передаємо українськими відповідниками, пор.: Александр Сергеевич Пушкин -- Олександр Сергійович Пушкін, <...> Анатоль Цітоу -- Анатолій Титов» (с. 174), її узаконено в УП-2019: «Білоруські та російські імена не транслітеруємо, а передаємо українськими відповідниками: Артем, Микола, Олександр, Семен, Віра, Катерина, Світлана; винятки тут становлять тільки узвичаєні імена деяких білоруських письменників та діячів культури -- такі, як Алесь Адамович, Пятрусь Бровка, Ригор Бородулін та ін.» (§ 144, п. 1)., але в українській нормативній мові традиційно практикували добір до них відповідників з-поміж українських особових імен. Таку практику демонструють, зокрема, нормативні перекладні словники; вона є усталеною в офіційній документації, зокрема в обов'язковій російськомовній частині ряду особових документів -- паспорта та ін. (подібна практика, до речі, існує також у Росії -- причому насамперед у Росії, звідки вона й поширилася свого часу на дві інші східнослов'янські мови, -- та Білорусі).

Зазначена проблема, отже, ще далека від оптимального розв'язання у плані визначення певної більш-менш розумної збалансованості в цій сфері між потребами, з одного боку, у збереженні того звукового образу імені, який воно має в мові-джерелі, і, з другого боку, в тій чи іншій його адаптації в мові-сприймачі. У будь-якому разі для передавання російських прізвищ мають, звичайно, застосовуватися загалом ті самі правила, що й для прізвищ інших слов'янських народів, тобто з певною їх «українізацією», яка б дозволяла не надто видозмінювати фонетичну і, відповідно, графічну специфіку української мови, перевантажуючи її фонетичними / графічними варваризмами (адже, наприклад, прізвища поляків норма зобов'язує передавати не як Пілсудскі, род. Пілсудскєґо і т. д., а як Пілсудський, Пілсудського і т. д.).

Крім того, одночасно з такими закликами до припинення практики «українізації» імен росіян, лунають і протести проти них, причому з не менш патріотичних позицій, -- як проти продовження «російщення нашої прекрасної солов'їної мови» Запорожець, Максим (Демчук С.). Українізуймо російські імена // Наше слово.-- Варшава, 2003, № 13 (30 бер.)..

Переважно соціальний аспект російськомовних вкраплень (з додаванням у таких включеннях того чи іншого соціального моменту).

Експресивно загалом нейтральні вкраплення з основними номінативною та комунікативною функціями, які використовуються в межах цього аспекту, як і в попередній період радянської історії, переважно в умовах тривання українсько-російської функціональної двомовності -- в основному як терміни, професіоналізми, жаргонізми (у тих випадках, коли останні вживаються без настанови на експресивність мовлення) і просто колоквіалізми для номінування тих чи інших понять соціальної дійсності. Найпростішою і найзрозумілішою з причин цього явища є, звичайно, труднощі, які час від часу виникають у мовців у разі добору потрібного українського слова, назви для відповідного поняття, -- при тому, що відповідну російську назву вони вже знають, оскільки в російськомовному оточенні більшості великих міст України назви певних об'єктів, певні звороти з'являлися звичайно саме російською мовою. В основі цього можуть лежати як справді відсутність у літературній українській мові відповідного слова (це об'єктивний фактор), так і недостатній рівень компетентності самого мовця у володінні українською мовою (суб'єктивний чинник). Мовці здебільшого усвідомлюють, що вони звертаються при цьому по допомогу до іншої -- російської -- мови (на письмі відповідне слово російського походження часто беруть у лапки). Наприклад: «міліцейський "бобік”» (УМ, 28.12.2000, с. 11: про службовий автомобіль, яким користуються в органах внутрішніх справ), «Починав службу в Кам'янець-Подільській "учебці”» (КВ, 8.08.2000, с. 4: розмовна назва навчального підрозділу для підготовки молодих солдатів), « <...> утворилася система господарчого управління, яку називають "шахматксГ» (ВК, 12.11.1999, с. 2), «У ті часи для спілкування з носіями мови в Києві були певні точки. Перша -- гастроном на Хрещатику, друга -- біля кінотеатру «Дружба» була "стекляшка” -- "Чай. Кава”» (С. Борщевський. -- Д, 5.10.2012: кафе зі скляними стінами), «Ще одна дорога помада -- MaxFactor, -- за оцінкою експертів, лише "хорошистка”» (Т. Мілашевська. -- УМ, 3.01.2002), «Загалом слідчий з особливо важливих справ NN <...> наразі не бачить підстав для арешту лідерки БЮТ, бо вона не порушила підписку про невиїзд. "Важняк” також запевняє, що на нього ніхто не тисне» (І. Бойко. -- УМ, 6.01.2011, с. 4), «Холодницький каже, що йому знову ставили "прослушку": тягли кабель з Охматдиту» (УП, 19.09.2018), «Форма на кожному -- <...> брудна, подерта, бронежилет запаскуджений. Поверх нього -- розгрузка, як у черепашки-ніндзя, з якої стирчав, схоже, повний арсенал» (Сергій Лойко. Аеропорт / Пер. з рос. -- К., 2015), «Я підняв його автомат, витяг із розгрузки шість автоматних магазинів» (Микола Поровський. -- ЛУ, 13.04.2019, с. 9), «Робітники й самі не проти того, аби отримувати нарешті не "чорний нал", а нормальні "білі” гроші» (Г. Бутенко. -- ВЗ, 19.02.2004, с. 19).

У розмовній мові й навіть у ЗМІ часто не перекладають абревіатури російського походження (крім звичайної мовної інерції, це прагнення до більшої зрозумілості, а також стислості висловлення, і нерідко значно зручніше вживати саме російський зразок, оскільки утворювалися такі абревіатури саме в цій мові) Пор. подібні випадки в загалом літературному мовленні різних носіїв української мови й давніше: «пройти обстеження на УЗІ» (рос. «ультразвуковое исследование»), «черги до ОВІРів» (рос. «отдел виз и регистраций»), «виїхати на ПМЖ» [пє-єм-жЄ] (рос. «постоянное место жительство»), «відпочивати на ЮБК» [ю-бека] (рос. «Южный берег Крыма»), «закінчити ін'яз» (рос. «институт иностранных языков»), МІД (рос. «министерство иностранных дел»), особливо мідівський, ТЮЗ (рос. «театр юного зрителя»), особливо тюзівці, «ж/д [жє-дЄ] (рос. «железнодорожный») вокзал»., наприклад: активізоване в загальному вжитку з часів «перебудови» ГУЛАГ (рос. «Главное управление лагерей»), значно рідше ГУТАБ («гутабівський соціалізм»: О. Гринів. -- МУ, 7.02.1997); спецхран («Відкриваючи "спецхрани"»: газетна рубрика. -- ЛУ, 18.03.1999, с. 8); ОМОН (рос. «отряд милиции особого назначения»), омонівці, рідше ЗМОП (загін міліції особливого призначення), змопівці, спецназ, спецназівці, рідше -- спецпризначенці («"Козирну” садибу спецназ брав штурмом. <...> Спецпризначенцям довелося викликати пожежну машину». -- КВ, 13.03.1998); ГКЧП (рос. «Государственный комитет по чрезвычайному положению», утворений у серпні 1991 р. під час спроби державного перевороту в СРСР), гекачепісти: «за часів ГеКаЧеПе» (С, 1992, ч. 12, с. 3), «-- Коли відбувався ГКЧП, я в Черкаській області знімав фільм», «-- ГКЧП застало мене на відпочинку в Одесі» (П, 21.08.2001); відроджений у часи «перебудови» КВН (рос. «Клуб веселых и находчивых»), рідше укр. КВК (Клуб веселих і кмітливих); «Отже, Вільямс, до того часу маловідомий супертяж із передмістя Лондона, відправивши на третій хвилині четвертого раунду Тайсона на підлону, розвінчав міф про великого чемпіона» (ВЗ, 2.08.2004); з абревіатур кількох останніх років, утворених уже в самій Україні: «отримати статус ВПЛ [ве-пе-ел]» (рос. «внутренне перемещенное лицо») -- про біженців з Криму та Донбасу унаслідок російської агресії з 2014 року.

Див. про такі ж випадки неперекладання абревіатур в українському тексті, але вже з політизованими нашаруваннями у п. 3.2.4: НКВД, КГБ і под.

Вкраплення (з офіційного, канцелярського, наукового, публіцистичного дискурсів) для піднесення авторитету мовця і значущості сказаного -- як продовження попередніх традицій «державного» функціонування російської мови на «національних окраїнах» (на відміну від інших прагматично навантажених функцій використання російських вкраплень у структурі сучасного українського мовлення включення цього розряду характеризують мовну поведінку осіб, що продовжують так чи інакше зберігати шанобливе ставлення до російської мови): «Тих людей, які вже не можуть стоять, треба пропускать в обязательном порядке» (чоловік немолодого віку -- у черзі до реєстратури в поліклініці: авторитетно). Ця прагматична лінія російськомовних вкраплень в українському мовленні вже поступово звужує діапазон свого вияву, лишаючись більш або менш помітною рисою ідіолектів насамперед «простих» людей старшого покоління, більша частина життя яких пройшла в умовах радянської дійсності.

Вкраплення з метою увиразнення факту функціонування саме російської мови як домінантної мови діяльності органів державної влади (у колишньому СРСР і певною мірою -- в сучасній Україні). Це використовується насамперед з метою підкреслення того, що саме російська мова фактично була державною мовою в СРСР і, зокрема, мовою органів радянської каральної системи. Пор., наприклад, наявність різних думок з приводу того, що в романі Василя Шкляра «Чорний Ворон» архівні документи правоохоронних органів радянського часу подаються російською мовою без перекладу, -- це, з одного боку, критика: М. Самусь, читач. Не бажаю зросійщуватись! (ЛУ, 18.03.2010); з другого, -- підтримка, бо «переклад <...> не дає змоги відчути брутальність змісту документа», але російський текст має подаватися українськими буквами (А. Ступак, читач. Якою мовою цитувати документ? -- ЛУ, 13.05.2010).

Щодо нової української дійсності, то, оскільки діяльність органів державної влади в країні стала провадитися, принаймні в її публічому вияві та в сфері писемної комунікації, у столиці та в більшості інших регіонів частіше українською мовою, це відповідно виявляється і в переважному спрямуванні вкраплень -- з української в російську (від жартівливого або іронічного, наприклад, «негаразды», мн., до різко саркастичних «панове», мн., або «незалежность»). Найпомітнішим же серед відповідних російських вкраплень такого прагматичного спрямування у структурі українського мовлення цього часу стало, очевидно, йолка («йолка Януковича»), як стали саркастично -- як вияв опозиційності до влади -- називати традиційну «головну ялинку країни», установлену на майдані Незалежності 30 листопада 2013 року. Пор. так само в структурі російського мовлення в Україні: «Пока украинцы выстраивали живую цепь до границы с Польшей, украинский "Беркут” выстроил две мертвые цепи до Кремля и Минска и дубинками защитил недостроенную "йолку”» (Андрій Курков, письменник. -- Вечерние вести, 2.12.2013, с. 5).

Несхвальні та іронічні / саркастичні вкраплення з метою підкреслення органічної суміжності між використанням російської мови (як формою) і поняттями радянського та комуністичного (як змістом) Пор., наприклад: «Для России "советские” и "русские” -- в каком-то смысле синонимы. На Украине, напротив, "украинцы” и "советские” -- в определенном смысле антонимы» (хоча, звичайно, тут ця риса виявляється не так виразно, як, наприклад, в Естонії або Польщі) (Толпыго А. Киев и Москва // Дружба народов.--1998-- № 11.-- С. 178). Подібне несхвально-іронічне використання слів і висловів саме російської мови на позначення певних суспільних явищ радянської дійсності є характерним, очевидно, для різних мов на пострадянському просторі. Див., наприклад: Лихачева А. Kaip sako rusai... (Как говорят русские...): русизмы в современном массовом сознании литовцев // Czlowiek. Swiadomosc. Komunikacja. Internet.-- Warszawa, 2004.-- С. 532-533.. Практика неперекладання російських назв ключових понять радянської дійсності та комуністичної ідеології для підкреслення їх зовнішнього привнесення в українське життя була характерною для антирадянського дискурсу ще від 1917 року і продовжилася в західній українській діаспорі. Це насамперед такі слова, як большевик, совєтський / совєцький / совіцький У сучасних польській та литовській мовах означення-росіїзми п. sowiecki, лит. soviety, sovietinis ще істотніше потіснили узвичаєні до 90-х років кальки на власній структурній основі п. radziecki (від rada), лит. taryty, tarybinis (від taryba «рада»). Див., наприклад: Moszynski L. Czy radziecki w znaczeniu «sowiecki» jest semantycznym ukrainizmem? // Procesy rozwojowe w j^zykach slowianskich. -- Warszawa, 1992.-- S. 113-124; Лихачева А. Зазнач. праця.-- С. 533., КПСС, СССР, НКВД, КГБ (з похідними від двох останніх абревіатур). Тепер вона поширюється не тільки в розмовній мові, публіцистиці, художній літературі, але певною мірою навіть у деяких інших сферах, наприклад: «Після відповідної підготовки і тривалих дискусій ми серйозно взялися зараз за перебудову совєцької школи» (Б. Жебровський, начальник Головного управління освіти Києва. -- УУ, 2000, № 10, с. 28), «тлумачення творчості Лесі Українки за совєтської доби» (Л. Масенко. -- УУ, 2001, № 2, с. 4), «Усі його картини знищили енкаведисти» («Студія 1+1», ТСН, 26.10.2002), «Чи колють зламані хребти кагебістське сумління?» (Василь Овсієнко. -- УМ, 8.07.1999) Пор., з іншого боку, у сприйнятті представників російської сторони: «<...> когда в сегодняшней украинской речи приобретают все большее хождение монструозные Совіти, совітський, когда в текстах на языке, стремящемся освободиться от русификаторских наслоений, глаз то и дело натыкается на СССР (вместо СРСР), КГБ (вместо КДБ), закономерно возникает вопрос: что, разве из самих-то украинцев никто не участвовал в этих самых "Совітах”? Не считал "СССР” своей Родиной? Не служил в госбезопасности?» (МалаховВ. А. Идентичность, диалог, ответственность: о философии нашего общества // Дружба народов.-- 1998.-- № 11.-- С. 163). Однак при цьому випускають з уваги той цілком очевидний факт, що шляхом використання зазначеного прагматичного засобу підкреслюється не національність цих функціонерів, а їхня «робоча» мова..