Космонімія в Острозькій Біблії та її українському перекладі

Размещено на http://allbest.ru

Національного університету «Одеська політехніка»

Космонімія в Острозькій Біблії та її українському перекладі

Фоміна Людмила Федорівна кандидат філологічних наук,

доцент кафедри української мови



Анотація

У статті досліджуються назви астрономічних об'єктів, використані науковцями, які перекладали та редагували Острозьку Біблію 1580/81 рр., а також ті еквіваленти, які було презентовано перекладачем Острозької Біблії на сучасну українську мову о. Рафаїлом (Романом Турконяком). Стаття складається зі вступу, в якому розглянуто історію вивчення космонімії у слов'янській і неслов'янській лінгвістичній та культурологічній літературі, а також п'яти підрозділів, присвячених історії створення Острозької Біблії, окремим назвам (денница, мазурот, власожелищи, кружилие ); завершено статтю висновками.

Метою даної розвідки є пошук первинних назв, яких сягають космоніми в Острозькій Біблії, вивчення способів їх перекладу давніми слов'янськими перекладачами Біблії та презентація еквівалентів у новітньому українському перекладі архімандрита о. Рафаїла.

Основними методами дослідження є історико- порівняльний та порівняльно- історичний компаративні лінгвістичні методи.

Результат дослідження: астрономінації Острозької Біблії сходять своїм корінням до перекладів першовчителів слов'ян, братів Кирила та Мефодія або тлумачів з близького до них кола.

Висновки. Космоніміка як ономастична дисципліна є недостатньо розробленою і потребує теоретичного осмислення в світлі досягнень сучасної лінгвістики. Недостатньо приділено уваги й вивченню астроназв у Біблійних кодексах різної мовної приналежності. Аргументовано гіпотезу, що космоніми власожелищи і кружилие в Острозькій Біблії є семантичними гебраїзмами і що назва власожелищи - це модифікація сполучення двох лексем: власи 'Плеяди' та желищи - номінація Великої Ведмедиці з перенесенням арабського й юдейського бачення сузір'я як похоронної процесії. Український перекладач користується широким спектром астрономінацій: грецькими Плеяди, Оріон, Еспера 'вечірня Венера', слов'янізмом денниця, гебраїзмом мазурот, а також словосполученнями рання зоря, рання звізда, вечірня зоря. Якщо давні перекладачі звертались не тільки до грецького, а й до давньоєврейського першоджерела, часом вдаючись до індивідуального словотвору, то о. Рафаїл своє завдання бачив в тому, аби якомога точніше передати назви протографа - Острозької Біблії.

Ключові слова: космонімія, Острозька Біблія, Геннадієва Біблія, переклади Кирила і Мефодія, український переклад.



Abstract

Cosmonymy in the ostroh bible and its ukrainian translation

Fomina Liudmila Candidate of Philological Sciences, Assistant Professor of the Department of the Ukrainian language in the «Odesa Polythechnics» National University

The article explores the names of the astronomic objects, used by the scientists, who translated and edited the Ostroh Bible of 1580/1581, and those equivalents, which were represented by the translator of the Ostroh Bible to Ukrainian, Father Raphael (Roman Turkonyak). The article consists of the introduction, where the history of cosmonymy studies in Slavic and non-Slavic linguistic literature is discussed, and five sections, devoted to the history of the Ostroh Bible's creation, to the separate names (dennitsa, mazurot, vlasozhelische, kruzhiliye); the article is completed by the conclusions. The aim of the article is the search of the primary nominations, to which the Ostroh Bible cosmonyms refer, the study of the ways of their translation by the ancient Slavic translators and the representation of the equivalents in the latest Ukrainian translation by the archimandrite, Father Raphael.

The main methods of research are historical-comparative and comparative-historical. The result of the research: astronominations of the Ostroh Bible are rooted in the translations by the first teachers of the Slavs, brothers Cyril and Methodius, or the translators from their close circle.

Conclusions. Cosmonymy as onomastic discipline has not been sufficiently elaborated and needs the theoretical conceptualization in the context of the achievements in the modern linguistics. Not enough attention is paid to the study of astronominations in the Biblical codes in different languages. The hypothesis has been proved that cosmonyms vlasozhelischi and kruzhiliye in the Ostroh Bible are the semantic hebraisms, and that the name vlasozhelischi is a modification of the combination of two lexical units: vlasy “Pleiads” and *zhelischi - nominations of the Great Bear with conveying the Judaic perspective of the constellation as a funeral procession. The Ukrainian translator uses the wide spectrum of names: Greek Pleiads, Orion, Espera “night Venus”, Slavism dennitsa, Hebraism mazurot, and word combinations rannya zorya, rannya zvizda, vechirnya zorya. If the ancient translators turned not only to Greek, but also to Ancient Hebrew primary source in the process of word formation, Father Raphael saw his main task in conveying astronomic names of the protograph - the Ostroh Bible - as precisely as possible.

Key words: cosmonymy, Ostroh Bible, Gennady's Bible, translations by Cyril and Methodius, Ukrainian translation of Bible .



Вступ

Космоніми (або астроніми), одні з найдавніших пропріативів, презентують міфологічне або побутове сприйняття людиною картини зоряного неба, естетичне та інструментальне осягнення окремих об'єктів нічного небосхилу.

Метою пропонованої статті є пошук первинних назв, яких сягають космоніми в Острозькій Біблії, вивчення способів їх перекладу давніми перекладачами Біблії та презентація еквівалентів у новітньому перекладі архімандрита о. Рафаїла (Романа Турконяка).

Методами дослідження є два компаративні методи (за класифікацією М. Ф. Алефіренка) : історико-порівняльний, оскільки проведено зіставлення космонімів у масоретському тексті, Септуагінті, Геннадієвій Біблії, звідки вони увійшли в Острозьку Біблію, та еквіваленти в перекладі о. Рафаїла. Цей метод може бути також зазначений як історичний (за Б.М.Головіним) [ Селіванова,2010, с.405]. Використано також порівняльно-історичний метод для з'ясування етимології назв власожелищи і кружилие.

Основним результатом дослідження є твердження, що астрономінації Острозької Біблії сходять своїм корінням до перекладів першовчителів слов'ян, рівноапостольних братів Кирилла та Мефодія або тлумачів з близького до них кола.

Вивчення космонімів у лінгвістичному аспекті розпочав у вітчизняній науці член-кореспондент НАН України проф. Ю.О. Карпенко у 1971 р. статтею «Походження астрономічних назв» [Карпенко, 1971], а завершив книгою «Названия звездного неба», яка витримала три видання (1981, 1985, 2010) і в якій зібрано багатющий матеріал з космонімії народів світу. Українські науковці видали у Львові «Лінгвокраїнознавчий словник власних назв української мови», у якому четвертий зошит присвячено астрономічним назвам [Лінгвокраїнознавчий словник]. Народну космонімію також вивчають науковці різних країн : у Болгарії Д. Младенова, Л. Димитрова-Тодорова, у Польщі К. Мошинський, Є. Бартмінський та С. Небжеговська, в Росії В. Ніконов, М. Рут, Г. Ковальов та інші. Але першовідкривачами цієї теми на слов'янському матеріалі треба вважати сербського дослідника Ненада Янковича, який у 1951 р. надрукував роботу Astronomija u predanjima, obicajima I umotvorinama (Beograd ) та польську дослідницю Марію Гладишову, яка у 1960 році оприлюднила книгу Wiedza ludowa o gwiazdach (Wroclaw). Усі ці науковці зосередили увагу головним чином на збиранні та аналізі народних назв, міфів, інших фольклорних матеріалів, аби зберегти від забуття ці скарбниці етноспецифічного світобачення і осмислення небесних тіл в контексті наївної картини світу. Треба також назвати найпершу в цій царині монографію Ричарда Аллена «Імена зірок. Їх смисл і значення» (R. Allen. Star names.Their Lore and Meaning), оприлюднену в Нью-Йорку 1899 і перевидану 1963 року, де висвітлено вживання космонімів у світовій літературі: у художніх творах, міфах та біблійних текстах, крім слов'янських перекладів.

В основному на російському матеріалі ґрунтувалися роботи видатного астронома і історика Д.О. Святського, зокрема його статті "Астрономические явления в русских летописях с научно-критической точки зрения" (1915), а також "Очерки истории астрономии Древней Руси", об'єднані в наш час у книзі «Астрономия Древней Руси» [Святский, 2007]. Однак теоретичних робіт, які узагальнюють увесь цей фактичний матеріал і вирішують певні проблеми в світлі досягнень сучасної лінгвістики, досі не існує. Найбільш помітні в цій царині роботи М. Е. Рут, зокрема її кандидатська дисертація « Русская народная астронимия и ее связи с астронимией других народов СССР» (1975) і докторська дисертація «Образная номинация в русском языке: ономасиологический аспект» (1994), частково виконана на матеріалі народних астрономічних назв, низка її монографій з цієї тематики та словник «Звездное небо по -русски» (2010).

Щодо космонімів у Біблії, то, звичайно, ними цікавилися численні перекладачі цієї священної Книги протягом багатьох віків її існування, тому накопичилася величезна кількість тлумачень і перекладів як у самих текстах, так і у словниках-конкорданціях, які пояснюють співвідношення астрооб'єктів та їх назв. Але монументальна робота з цієї теми єдина - це монографія італійського астронома Джованні Скіапареллі «Астрономія у Старому Завіті», видана італійською мовою у 1903 р. (LAstronomia nellAntico Testamento) і перекладена пізніше німецькою та англійською мовами. Скіапареллі демонструє широку картину астрологічних та астрономічних знань давніх юдеїв та інших народів Східного Середземномор 'я, наводить астроназви з усіх відомих перекладів Біблії, але слов'янські переклади не розглядає. Деякі спостереження над космонімією у церковнослов'янських текстах висловлені у наших попередніх роботах [Фомина,1982; Фомина,1995]. Отже, вивчення перекладних еквівалентів до первинних космонімів Біблії у слов'янських Біблійних кодексах не втрачає й сьогодні своєї актуальності. Щодо українських перекладів астрономічних назв Священної Книги, то цьому питанню присвячена одна наша стаття [Фоміна, 2020], але безпосередньо спостереженням над цими еквівалентами у перекладі Острозької Біблії українською мовою, як нам відомо, до цих пір ніхто не займався, що і визначає новизну нашого дослідження.



З історії створення Острозької Біблії та її перекладу українською мовою

Острозька Біблія (ОБ), оприлюднена в Острозі 1580/1581 рр. (на різних примірниках стоїть та чи друга дата, інколи вважають, що це два видання), була надрукована славнозвісним друкарем Іваном Федоровим, який прийшов на службу до князя Василя-Костянтина Острозького в 1575 році. Учасниками роботи над текстом ОБ були: Василь Андрійович Суражський, протестантський публіцист Мотовило, учені греки Діонісій Палеолог-Раллі (митрополит Тирновський), Євстафій Нафанаїл, Феофан Еммануїл Мосхопул і деякі інші [Алексеев, 1999, с.149]. Вони зробили надзвичайно велику й копітку роботу по підготовці видання, залучивши як основу Геннадієву Біблію, розшукуючи «зводовъ добрі исправленыхъ» по болгарських, сербських, грецьких монастирях, використовуючи південнослов'янські та східнослов'янські рукописи і першодруки, звертаючись часом до грецької Септуагінти (LXX, переклад Семидесятьох, III - II ст. до н.е.) та до латинської Вульгати (кін. IV ст. н.е.). Значну роль у цій роботі відіграла Септуагінта -- грецький переклад із давньоєврейської, здійснений ще в елліністичному Єгипті. При створенні ОБ «всі зібрані староєврейські біблійні тексти порівнювалися й коректувалися відповідно до «Септуагінти». Цей момент викликав критику з боку окремих дослідників, наприклад Івана Огієнка. Адже між грецькою «Септуагінтою» і єврейським старозавітним текстом є певні розходження. Та все ж треба враховувати, що в той час авторитет «Септуагінти» в православному світі був надзвичайно високим, а сама вона трактувалася як богонатхненне джерело.

Тому зрозуміло, чому ж острозькі книжники звернулися до неї» [Кралюк]. Герасим Смотрицький, ректор слов'яно-греко-латинського колегіуму, відкритого в Острозі 1576 р., написав вступного вірша і другу передмову до тексту. Учені так зазначили свої наміри: дати православним християнам повне зібрання старозавітних книг, оскільки єдиний на той час повний рукописний Біблійний кодекс - Г еннадієва Біблія (ГБ) - була недосяжна для православного середовища, і у XV - XVI ст. вже існували в інших мовах друковані видання Біблії. ГБ була зібрана, частково переписана, частково наново перекладена у Новгородському скрипторії 1499 р. з ініціативи та під патронатом новгородського архієпископа Геннадія. Деякі тексти ГБ належать до біблійних перекладів просвітителя слов'ян Мефодія. Вона не призначалася для широкого копіювання (відомі лише дві її копії, одна з них1558 р. для царя Івана Васильовича). Потреба у повному біблійному тексті була пов'язана з достатньо високим рівнем богословської просвіти, якого досягла у XV-XVI ст. слов'янська громада. Отже, ГБ була взірцем і тим підґрунтям для ОБ, на якому базувалися традиційні підходи до церковнослов 'янського тексту Біблії.

Щодо грецького оригіналу, використаного острозькими книжниками, то на це питання немає однозначної відповіді. Це могла бути Альдинська Біблія, надрукована у Венеції в друкарні Альда Мануція 1518 р., або так звана Комплютенська поліглота 1514 - 1517 (вийшла друком у 1522 р.), існував також її антверпенський передрук 1569 - 1572 рр. Комплютенска поліглота, видана в Іспанії шеститомна Біблія на чотирьох мовах (єврейській, арамейській, грецькій та латинській), мала невеликий наклад (600 примірників), частина якого затонула при транспортуванні в Італію. Отже, «вірогідність використання комплютенського тексту значно менша» [Алексеев, 1999, с. 154 - 155].

З погляду лінгвістичного, острозькі учені у тексті Біблійного кодексу не тільки втілили візантійську традицію, але й відтворили нормативну для того часу церковнослов'янську мову, кодифікували її і зробили зразком для подал ьшого вживання. «Навіть Московська Біблія 1663 р., що заклала основу всіх наступних варіантів церковнослов'янського тексту для Російської Православної Церкви, була, як наголошено у її передмові, лише передруком « с готоваго перевода князя Константина Острожскаго печати неизменно, кроме орфографии и некоторых вмале имен и речений». ОБ сприяла тому, що вжитий в ній варіант церковнослов'янської мови став найавторитетнішим» [Дзера, 2014, с. 215]. І подальше видання, а саме Єлизаветинська Біблія, розпочата з ініціативи Петра I і завершена при Єлизаветі Петрівні 1751 р., також своєю основою мала Острозьку Біблію.

Сучасний переклад ОБ на українську мову здійснив архімандрит Греко - Католицької церкви, доктор богослов'я і літургії о. Рафаїл - професор Роман Турконяк, за що був відзначений державною нагородою - Шевченківською премією. У одному з своїх інтерв'ю о. Рафаїл розповів, що «патріарх Йосип Сліпий, знаючи, що я володію древніми мовами, поручив мені перекласти Біблію з церковнослов'янської мови на українську. До цього часу всі переклади українською були зроблені з єврейської мови, а для літургічних потреб нашої церкви потрібно було мати Біблію, яка була б перекладом грецького, а не єврейського тексту. <...> Переклад Острозької Біблії забрав мені 30 років» [Крат]. Отже, переклад о. Турконяка продовжує давню слов'янську традицію перекладів Біблїї, закладену ще просвітителями слов'ян братами Кирилом та Мефодієм.

Книга подає паралельно 2 тексти - церковнослов'янський та український; вона вийшла друком у Львові 2006 року до 425-літнього ювілею цього знаменитого видання.

Планета Венера - денница.

У Біблійному кодексі пойменовано небагато астрономічних об'єктів, що втілюють когнітивну систему давнього юдея стосовно астрономічних назв. Це планета Венера (Ісая 14:12, 4-та Книга Царів 23:5, Псалтир 109:3, Апокаліпсис 2:28, 22:16), сузір'я Велика Ведмедиця, Оріон (Ісая 13:10, Амос 5:8) та зоряне скупчення у сузір'ї Тельця Плеяди (Амос 5:8). Всі назви цих небесних тіл зустрічаються також у філософсько -релігійній поемі - Книзі Йова (9:9, 38:12, 31, 32), яка була створена, як вважають біблеїсти, у V або наприкінці IV ст. до н.е. [Рижский, 1991, с.21 - 22]. Переклад цієї видатної частини Біблійного кодексу з грецької мови на старослов'янську сягає кола Мефодієвих співпрацівників або навіть до біблійних перекладів самого Мефодія (з певними застереженнями) [Алексеев, 1999, с.110]. Оригінал цього тексту не зберігся, але до корпусу Геннадієвої Біблії 1499 р., де вперше на Русі з'явився повний четій текст Книги Йова, увійшов рукопис книгы глемыл іювн (1394 р.), який, на думку А. Горського і К. Невоструєва, вилучений з перекладу «Толкования на Книгу Иова Олимпиодора Александрийского», написаного у VI ст. [Горский, Невоструев, 1855, с. 57].

Почнемо розглядати космічні назви ОБ з назв планети Венери, яку, як відомо, можна спостерігати ранньою зорею, коли вона остання зникає з небосхилу, та ввечері у променях сонця, що заходить за обрій. Отже, існує дві групи назв - для ранньої та вечірньої Венери, яку давні люди вважал и різними зірками, і лише Піфагор довів, що це єдина планета.

Йов, прославляючи божественне творче натхнення, промовляє: творжи власожельца и прохо(д)ню наре(к) тоу раи южь наложа (ОБ, Иов, 9:9) (треба: южьна ложа Л.Ф.), що відповідає в Септуагінті: о поішу ПХєіаЗа каі Аолє.роу каі Арктопроу каі тацієїа votou (Septuaginta, Іш0, 9:9). Грецька назва вечірньої Венери Аолє.рос перекладена лексемою проходнж, що, на нашу думку, втілює усвідомлену народом особливість планети мати власний рух, «ходити», «проходити» по небосхилу, на відміну від нерухомих зірок. У тексті ОБ вона є гапаксом, запозиченим з Геннадієвої Біблії, і індивідуальним словотвором першого слов'янського перекладача Книги Йова. Цей фрагмент у о. Рафаїла має такий вигляд: Він творить Плеяди, і Есперою Він її назвав, рай на півдні Він 99 поклав (УБ, Йов, 9:9, с. 857). Тут цікавою є Еспера - транслітерація грецької назви Аолє.ро; (без грецької фіналі) із зміною чоловічого роду на жіночий, оскільки йдеться про Венеру, богиню краси й любові, ім'ям якої позначено планету. Далі у Книзі Йова Бог, підкреслюючи свою всемогутність, питає: или при тебъ съставихъ свътъ оутренїи дньница же въсть чинъ свои (ОБ, Иов, 38:12) - оцутета/а фєууо; npoivov єшорбро; Зє s'iSsv ipv шитої) тасіт (Septuaginta, Іш0, 38:12) ; или йвръзеши звъздоу въвремж еж ивечерню звюздоу власы еж привлечеши ли (ОБ, Йов, 38:32) - ц З^оі^єі; ца^оиршб sv каїрф антон каі Толг.рот єпі коцц; антон асє.і; анта (Septuaginta, Іш0, 38:32). В українському перекладі знаходимо відповідно: Або хіба при тобі створив раннє світло? Рання ж зоря знає свій чин (УБ, Йов, 38: 12, с. 882); Або чи відкриєш звізду в її часі і Вечірню зорю притягнеш за її чуб? (УБ, Йов, 38:32, с. 883). Отже, грец. Толє.ро; позначено в ОБ - проходнж і вечерня звезда, в українському перекладі Вечірня зоря, а вранішня Венера, 'Ешороро; 'та, що несе ранок', - денница, звезда і рання зоря, звізда. Як зазначає М. Рут, «назва вечерняя звезда зустрічається практично в усіх мовах Північної півкулі» [Рут, 2010, с. 147], а назви, семантично пов'язані з домінантою «ранок», характерні, мабуть, для мов усього світу. Українці також поетично називають Венеру Вечірня зірниця, Вечорниця, Зірниця, Порання зоря, і в о. Рафаїла був значний вибір щодо номінації Венери. слов'янський лінгвістичний переклад біблія

Зустрічаємо денницу також в Ісая 14:12 - какосж спаде сънбсе ден(н)ица внсходжщїа заоутра (ОБ), де вона порівнюється з царем вавилонським, який був скинутий у пекло; вона також слугує образом Ісуса Христа в Апокаліпсисі: азъ есмь корень и родъ дв(д)въ извъзда оутренжж и денница (ОБ, 22:16). Український перекладач передає близько до протографа, часом буквалістично: Як з неба впала рання зоря, що сходить вранці (УБ, Ісая 14:12, с.1121); Я є корінь і Давидів рід, і рання звізда та денниця (УБ, Апокаліпсис 22:16, с. 1922). В останньому пасажі наявний випадок семантичної тавтології, яку можна розглядати як стилістичний прийом, але у пізніших перекладах ця тавтологія усунута, зокрема в Синодальній Біблії: Я есмь корень и потомок Давида, звезда светлая и утренняя (СинодБибл., с. 292). Лексема денница формує також фразеологізм прежде (преже) денницж 'ранньою зорею', що увійшов у фразеологічну систему давньоруської мови з тексту Псалтирі (ОБ, 109: 3): из чрева преж(д)е дньницароди(х) тж [див. приклади: Срезневский, 1958, т.1, стб. 772]. Використано денницу також у 11 главі Книги Йова: молитваже ти аки деньница (ОБ, Йов, 11:17), де вона символізує чистоту помислів праведної людини. Отець Рафаїл перекладає: Молитва ж твоя наче ранкова зоря (УБ, с.860). Лексема деньница - назва ранкової Венери - потрапила до ОБ з Геннадієвої Біблії. Найстарший з Паримійників, що дійшли до нашого часу, - Захаріїнський Паримійник 1271 р. - належить до східнослов'янського ізводу 1 -ої редакції (за визначенням Біблійної комісії) і містить в собі переклад першовчителя слов'ян Кирила [Афанасьева, Шварц, 1980, с. 20]. Про це писав свого часу відомий богослов, фахівець з текстології слов'янської Біблії проф. Іван Євсеєв: «Паримийную редакцию, согласно неоднократно выраженному нами мнению, /.../ мы признаем первоначальною - наравне с богослужебным переводом Евангелия, Апостола и Псалтири - и принадлежащею руке первоучителя славян Кирилла» [Евсеев, 1905, с.Х]. З ним згодні й сучасні біблеїсти.

Праслов'янська назва *йьпьпіса, споконвічна для південних сло'вян і збережена у сучасних говірках (сербськ. і словен. Даница, болг. Денница) - [SlowSS,1996, s. 222], широко вживалася у церковнослов'янських текстах, зокрема, у Йоанна Екзарха Болгарського в Шестодневі: бъ имена полагактъ свттиломь жко же се денница или пртходница (серб. список 1263 р.). Давньоруські книжники також користуються цією номінацією: поп Упир Ліхий, що мешкав у Новгороді у XI ст.: Звтз(д)а свътлъиши инъ(х) дньница пръ(д) зорями въсходящи; ужита вона і в Повісті врем'яних літ під 969 р.: Си бы(стъ) предътекущия кр'(с)тъ^нъстпи земли, аки денъница предъ слнцемъ, и аки зорж предъ свютомъ і в інших древніх текстах. З денницею пов'язаний також слов'янский міф про «небесну свадьбу», у якому вона стає образом південної зорі (або зірки), матір'ю, дочкою чи сестрою сонця, коханою місяця, до якого її ревнує сонце [Иванов, Топоров, 1987, т.1, с. 367]. Вочевидь, популярність денниці у релігійному дискурсі, куди вона увійшла, як зазначено, у IX ст., зумовлена, з одного боку, етимологічною прозорістю слова, з другого, - «сакральністю мови церковних книг» [Жуковская, 1976, с. 348]. У цій царині вона стала також символом духовного осяяння: Рече Петръ апслъ: ... днъ просветит, и дньница восиает въ срЪцых ихъ (XVI в.) [Сл РЯ XIXVII вв, 1977, вип. 4, с. 214]. Подальша доля цієї лексеми у 2-х її значеннях ('Венера' і 'ранкова зоря') була щасливою в російській літературній мові, вона стала поетичним слов'янізмом, її вживали поети XVIII й XIX ст., частіше як яскравий образ раннього світла; у О. С. Пушкіна вона ужита 21 раз [Виноградов, 2000, т.1, с. 635]. За даними В. В. Виноградова, у 30-х роках XIX ст. денница виходить із активного ужитку, за межі літературної норми і поступово стає застарілою лексемою [Виноградов, 1941, с. 552].

Синонімом до денниці виступає у текстах ОБ термінологічне словосполучення утренняя звезда, зокрема в Апокаліпсисі: и дамъ ему звезду оутренюю (2:28); обидві ці номінації, як показано вище, використані у 22:16: звезда оутренжж и денница. Український перекладач вживає лексему звізда (УБ, Йов, 38:32. Апокаліпсис 22:16), яка має для сучасної мови застарілий і/або діалектний характер, що зазначено у Б. Грінченка [т.1, с.905] та в одинадцятитомному «Словнику української мови» [СУМ, т.3, с.481] з ілюстраціями головним чином із авторів XIX ст., а також користується словосполученнями рання зоря (УБ, Ісая 14:12, с. 1121), ранкова зоря та рання звізда (УБ, Апокаліпсис 22:16, с.1922). Інтенція о. Рафаїла цілком зрозуміла: по-перше, аби найбільш адекватно відтворити мову протографа, по-друге, розширити синонімічний рядок, по-третє, дещо архаїзувати текст, оскільки слов'янський переклад Книги Йова та інших частин Святого Письма має надзвичайно давнє походження.

Загадка pazoupwO

Однак про яку саме звізду йдеться у фрагменті: или їївризеши звтздоу вивремж еж (ОБ, Иов, 38:32)? У грецькому тексті на цьому місці знаходимо назву ра^онршб, яка транслітерується в ОБ як мауоурое: каджщи(х) ваалоу ислнцоу и м(с)цю и мауоуроеоу ивсеи твари нб(с)нти (ОБ, 4- та Книга Царів, 23 без нумерації віршів). В українському перекладі запозичення зберігається у латинізованій формі (е^т): кадили Ваалові, і сонцеві, і місяцю, і мазуротові, і всякому небесному творінню (УБ, 4 Книга Царів, с. 598) Отже, у Книзі Йова в ОБ - звтзда, а в Книзі Царів - мауоурое стосовно того ж самого грецького еквівалента. Ця назва з юдейського тексту Mazzaroth (ЛІВІТИ ) потребує особливої уваги. У грецькій формі ра^оиршр вона була вставлена в Септуагінту одним з перших біблійних критиків Оригеном (близько 185 - 214 рр.) із грецького перекладу Феодотіона, виконаного близько 150 р., і є гапаксом для Книги Йова. «Саме слово Mazzaroth панвавилоністи пов'язують з ассирійським manzaltu 'положення', яким у давній Месопотамії позначали стоянку Місяця, а потім і Сонця. Інші вважають, що слово Mazzaroth утворено від кореня зі значенням 'оточувати, опоясувати' [Нюстрем,1997]. Частіше воно не перекладається, як-от і в нашому випадку, але інколи інтерпретують його як зодіак, сузір 'я або зірки, а в сирійській Пешитті - agalta зі значенням ' віз' [Sciaparelli,1904, S.48 - 49].

Цікавим є еквівалент, вжитий у латинській Вульгаті, - Lucifer ' рання зірка' (етимологічно - 'той, що несе світло'), одна з назв сатани, яка походить від старозавітного пророцтва про загибель Вавилона, де з історично актуальними аспектами перетинаються есхатологічні мотиви і царю Вавилона надано риси язичницького демона планети Венера [Аверинцев,1988, т. 2, с. 84]. Один з давніх коментаторів Книги Йова диякон Олімпіодор Олександрійський відшукує переклад юдейської власної назви ца^оиршф як onpavo; кишу - 'небесний собака' [Норкин], що відповідає a Великого Пса Сиріусу. Також і Йоанн Златоуст (кін. IV- поч.У ст. н.е.) відмічає, що ца^оиршЗ може означати 'зоряного собаку', яку називають Сиріус [Schiaparelli,1904, S.42].

Джованні Скіапареллі у книзі «Астрономія у Старому Завіті»» здійснив спеціальну розвідку щодо імені Mazzaroth. Підкреслюючи, що астрономічні й астрологічні знання юдеї запозичили у народів Месопотамії, Єгипту і Вавилона, він намагається довести, що Mazzaroth у масоретському тексті, ца^оиршр у Септуагінті - це планета Венера. Свій висновок він аргументує наступним чином. У цитованій вище Книзі Царів (23:5), де йдеться про знищення жреців ідолопоклонства, вона стоїть поряд з місяцем і сонцем, що може характеризувати тільки вранішню і вечірню зірку - Венеру. До того ж, серед вавилонських і ассирійських пам'яток культури знайдено барельєф, який зображує божественну тріаду: Sin, Samas, Istar (втілення місяця, сонця і Венери) [Schiaparelli, 1904, S. 45]. Отже, мазурот в перекладі о. Рафаїла Турконяка є єврейською назвою, яка увійшла в текст Біблії через грецьку Септуагінту, що, як пише А.О. Алексєєв, «наскрізь проникнута семітським акцентом» [Алексеев, 1999, с. 55] і поряд з Вечірньою зіркою може позначати ранкову Венеру. Таким чином, ми схиляємося до гіпотези Скіапареллі, але все ж значення гебраїзма мазурот не можна розглядати як кінцево визначене. Вважаємо, що вся тварь небесна у досліджуваному пасажі, де йдеться про язичників, що їй кадять, - це й є зодіак, або тваринне коло (лат. zodiacos cyclus), де більшість назв позначають тварин. Українці позначають цей об'єкт з тією ж семантикою: Звіринець, Звірокруг.

Власожелищи/власожельць - одна назва чи дві?

У цитованому вище фрагменті з Книги Йова (ОБ, 9:9) знаходимо, поряд з Венерою, космонім власожельць, який словники давньоруської мови інтерпретують як Плеяди; зокрема, у словнику мови XI -XVII ст. знаходимо це тлумачення із посиланням на Збірку Троїцького монастиря XII ст. і на Геннадієву Біблію 1499 р. [СлРЯ XI - XVII вв, 1975, вип. 2, с. 216]. У варіантній формі власожелищи ця назва вжита у 38:31 Книги Йова: разумъ(л)жели еси сооузьвласо жели(щ) иограженїе кроужилицъ (ОБ). Словники також фіксують цю форму; варіативність лексичних засобів є надзвичайно характерною особливістю давніх текстів.

У «Матеріалах» І.І. Срезневського наявні і власожельць (власожьльць), і власожелищи (власежелищи) [Срезневский, 1958, т. 1, стб. 270], останні також семантизуються як Плеяди. Аби зрозуміти внутрішню форму цих номінацій, треба звернути увагу на той факт, що у грецькому тексті зазначено три пропріативи-космоніми: ПХєіаЗа каі Tonspov каі Арктопроу (Septuaginta, Іш0, 9:9), а у церковнослов'янському у 9:9, на перший погляд, - тільки два: власожельць і проходнж, тобто Плеяди і Венера. Щодо космоніма Арктопро^, то ця грецька назва, утворена від аркто^ 'ведмідь', означає 'сторож ведмедя' і в сучасній латинській астрономічній номенклатурі Arcturus є номінацією головної зірки сузір'я Волопаса, уведеною ще Гіппархом (II ст. до н. е.) і повтореною Клавдієм Птолемеєм у його славетному «Альмагесті» (близько 150 р. н. е.). Однак у переклад ОБ українською мовою ця назва не потрапила: Він створив Плеяди і Есперою Він її назвав (УБ, Йов, с. 857). І тут постає слушне питання: де ж Велика Ведмедиця, яка має у будь -якій лексичній формі відповідати грецькому Арктопро^?

Треба також звернутися до першоджерела, тобто до давньоєврейського кодексу Старого Завіту. У відповідному пасажі з книги Йова (переклад з масоретського тексту (далі МТ) М. Рижського, що зберігає давні найменування), знаходимо саме три космоніми: Сотворил (созвездия) Аш и Кесиль, И Киму, и Палаты Юга (9:9), [Рижский, 1991, с. 40]. Перекладач так коментує цей фрагмент: «Наведені у МТ назви сузір'їв з повною достовірністю не ідентифіковані. Звичайно вважається, що Аш - це Велика Ведмедиця, Кесиль - Оріон, Кима - Плеяди. Що стосується Палат Юга, то тут незрозуміло» [Рижский, 1991, с. 95]. Чимало дослідників дотримується саме цієї версії (Іделер, Хірцель, Евальд, Франц Деліч, Хітциг) [Hirsch,1906]. Слов'янські перекладачі, зокрема українські І.Хоменко та І.Огієнко, користуються народною назвою Великої Ведмедиці Віз [див.: Фоміна, 2020], цей космонім вживає й Франциск Скорина у своїй «Бивлии руской» : Онъже сътворилъ звтзды рекомыА возъ и звтзды рекомыА власожелци и проходню (Скорина, Иов, гл. 9). Мартин Лютер у 1545 р. перекладає Аш на німецьку мову як Wagen, тобто у тому ж семантичному ключі. Отже, у біблійних текстах наявна назва Великої Ведмедиці, а чи дійсно її немає у давнього перекладача? Поглянемо уважно на лексему власожелище, адже власожельць, на нашу думку, є пізнішою її модифікацією. Висловимо припущення, що вона складається з двох слів - назв космічних об'єктів: перше є слов'янською назвою Плеяд Власи, більш характерною для південного ареалу (SlowSS, 1996, s. 146; Карпенко, 1981, с. 60), і друге - желищи. Ю.О. Карпенко пише про арабську назву однієї з зірок Великої Ведмедиці Бенетнаш (Banat Na'ash): «часть (звезда) названа по целому (созвездию). <...> Но целое здесь мыслится не медведем, а похоронной процессией: впереди плакальщицы, а за ними погребальные носилки» [Карпенко, 1981, с. 57], так араби, а слідом і юдеї осмислювали всю зоряну групу. Відомий ассиріолог Фридрих Деліч (1850 - 1922) зазначав, що і в його час чотирикутник Великої Ведмедиці відомий у Сирії та в інших країнах Близького Сходу як Труна і як Велика Труна [Allen,1963, p. 433). В такому разі слов'янське желищи, дериват від основи старослов'янського слова желл, желы 'горе', 'скорбота' [Стсл.словарь,1994, с.216], з локативним суфіксом -ищ-, у плюральній формі означає 'місце скорботи, печалю'. Академік О.С. Орлов свого часу писав: «Жля», «желя», судячи з перекладів Біблії і Флавія, означає не тільки 'печаль', а й 'вопльствіє', звичай і обряд оплакування померлих» [Орлов, 1946, с.113]. На нашу думку, цю трагічну семантику давній перекладач Книги Йова передав через желищи як значення первинної біблійної назви Великої Ведмедиці, і цим перекладачем міг бути, як зазначено, або сам просвітитель Мефодій, або перекладач із близького до нього кола. Звичайно, цей семантичний гебраїзм є гапаксом, зразком індивідуальної словотворчості перекладача, він швидко деетимологізується, тому дві лексеми об'єднуються у композит, і народна, більш відома назва Власи приймає на себе семантику всього утворення. Далі з'являються інтерфікси (о) та (е), суф. -ьць, багато орфографічних варіантів (власежелищи, власожелещи, власожелице, власожилище) [Aitzetmuller, 1966, S.468], що свідчить про лексикалізацію давнього словосполучення. Вже у рукописі «Шестоднева» Йоанна Екзарха Болгарського (X ст.), за сербським списком 1263 р., ця назва більше нагадує композит, ніж різні космоніми, хоча написані окремо: Бъ имена полагаютъ свътиломъ яко же се денница или пръходница власе желищи кроужилия [Aitzetmuller, 1966, S.263 d]. Ця стійка трансформація живе на сторінках церковнослов'янських і давньоруських творів, а також віддзерк алюється у сучасних словниках давньоруської та старослов'янської мов як номінація Плеяд.

Назва Оріона в Острозькій Біблії

Потребує коментаря та історико-лінгвістичного пошуку номінація Оріона в ОБ та в українському перекладі. Народи давали назву, однак, не всьому цьому сузір'ю, а тільки трьом зіркам його Пояса. За спостереженням М. Рут, «у слов 'янських мовах фактично немає назв для сузір'я в цілому» [Рут, 2010, с. 207]; українці побачили у Поясі Оріона Косарів, Коси, Чепігу. В Книзі Йова (38:31) знаходимо ограженїє кроужилицъ, а відповідно в о.Турконяка загорожа Оріона [УБ, с.883], що аналогічно давньоєврейському Kesil. У пророка Ісайї Оріон зазначений у формі множини кружилия: Звтзды бо нб(с)ныА икружилЇА и вса тварь нб(с)наж свтта непросиАют (ОБ, Исайя, 13:10), яку ми вважаємо більш давньою, твірною для пізніших кружилиць, а можливо, обидві форми виникли у різних перекладачів незалежно одна від одної.

Цікаво, що ці словотвірні варіанти існують також у Геннадієвій Біблії [СлРЯ XI - XVII, 1981, т.8, с. 85], звідки вони й потрапили до ОБ. В українському перекладі читаємо в Ісайї: Бо небесні звізди, і Оріон, і все небесне творіння не дадуть світло [УБ, с. 1120]. Апелятивів кружиліє, кружилици давньоруські й старослов'янські словники не фіксують, подається тільки зазначене астрономічне тлумачення. У праслов'янській і церковнослов'янській мовах існувала лексема *krqzidlo, кржжило, одним із значень якої було 'пояс', 'перев'язь', що і лягло в основу семантики біблійної назви Оріона [ЭССЯ, 1987, 13, с. 37 - 38]. Космоніми кружилия, кружилици, вжиті у Геннадієвій, Острозькій Біблії та ін., на нашу думку, так само, як і желищи, сягають семантики давньоєврейської номінації. Крім Kesil, юдеї у старозавітній міфології називали Оріона Gibbor, им'ям велетня, якого ототожнювали з мисливцем Німродом [ Allen, 1963, p. 309], затятим ідолопоклонником, будівником Вавилонської башти, «що підбурював весь народ проти Яхве» [Мейлах 1988, т. 2, с. 218]. За це він був прив'язаний до неба, звідки «прийшли Узи Оріона, які, на думку деяких тлумачів, мають бути Шнурами або Ременем» [Allen, 1963, p. 309]. Звідси у наших перекладах ограженїє, загорожа Оріона як відображення його уз, а, власне, кружиліє є тим поясом або ременем, яким він був припнутий до небосхилу.

Слово gabbar 'велетень' як еквівалент єврейського Kesil наявне і в сирійській Пешитті [Schiaparelli, 1904, S . 48 - 49]. Гадаємо, що кружилия та кружилици як гапакси для Книги Йова та Ісайї також являють собою семантичні гебраїзми. Про зв'язок міфічного велетня Німрода (Німврода) з космонімом кружилия йдеться в Хроніці Йоанна Малали: Родижеся инъ от колтна Хамова Хусъ именем муринъ, иж род Неврода гиганта иж сътворил Вавилон егоже глють пръси бывша ба и суща въ звездах нбСных егож наричют кружилиа ('Qpiova) (XV ст., оригінал XIII ст.) [СлРЯ XI - XVII вв, 1981, т.8, с.85]. Можливо, саме від цього легендарного Німрода і виник в астрономічній номенклатурі мисливець Оріон та його зоряний Пояс.

Отже, перекладач Книги Йова, який належав до Мефодієвого кола і який уперше ввів у слов'янський літературний обіг лексеми кружилия і *желищи, на нашу думку, орієнтувався не тільки на грецьке джерело, яким була Септуагінта, але й на давньоєврейські старозавітні образи й міфи, був обізнаний у лексичних особливостях масоретського або домасоретського тексту.



Висновки

1. Космоніміка як ономастична дисципліна знаходиться у стані свого розвитку, накопичуючи фактичний матеріал, головним чином з народного арсеналу, прагнучи зафіксувати його та зберегти від забуття ці перлини етноспецифічного сприйняття зоряного неба. Пошуки історичного матеріалу - даних з рукописів, давніх пам'яток писемності - майже не притягають увагу дослідників. Немає й узагальнюючих робіт теоретичного характеру, які б показали специфіку космонімів як класу пропріативів, історичний розвиток їхнього семантичного простору від праслов'янського стану до сьогодення, особливості космічної концептосфери різних етносів, освоєння зоряної картини світу у царині концептуальної моделі «людина - природа» та ін.

2. Острозька Біблія, видана в Острозі 1580/81 роках, являє собою шедевр, створений групою науковців унаслідку титанічної роботи по збиранню, редагуванню та перекладу повного тексту Біблійного кодексу. Основою та взірцем для них була Геннадієва Біблія 1499 року - перший на Русі повний комплект освячених церквою канонічних біблійних текстів, не досяжних, однак, для широкого православного загалу.

3. Астрономінації ОБ, наслідуючи ГБ, мають надзвичайно давній характер, сягаючи своїм корінням до перекладів першовчителів слов'ян, солунських братів Кирила та Мефодія. Так, назва ранішньої планети Венери денница уведена в релігійний дискурс саме

Костянтином - Кирилом Філософом, який, за загальною думкою дослідників, переклав Паримійник, необхідний для літургійних потреб. Ця назва стала широковживаною не тільки в релігійній літературі, а, як слов'янізм, поширилась у російському поетичному дискурсі аж до 30 -х років XIX століття.

4. Давні номінації власежелищи та кружилиє також належать первинному шару кирило-мефодієвських перекладів і, уведені в ГБ, а слідом і в ОБ, вживались у релігійній літературі до XVIII століття.

5. За нашою гіпотезою, космонім власежелищи являє собою композит, який історично складається з двох назв: власи, народної південнослов'янскої назви Плеяд, і гапакса желищи - семантичного гебраїзма, створеного для передачі семантики давньоєврейської номінації Великої Ведмедиці Аш - частини від арабської назви похоронного обряду Ban at Na'ash.

6. Назва кружилиє є також семантичним гебраїзмом, що сягає біблійного міфа про велетня Німрода, який переслідував прихильників Яхве, за що був прив'язаний до неба ременем або поясом. До лексичних гебраїзмів належить у ОБ назва ма^оурое, атрибуція якої є досі предметом дискусії.

7. Український перекладач, доктор богослов'я о. Рафаїл користується широким спектром астрономічних назв, з особливим пієтетом ставлячись до грецьких: Плеяди, Оріон, що є сучасними еквівалентами давніх назв, Еспера, якій він надає форму жіночого роду. Для адекватної передачі космонімії Біблійного кодексу ОБ наш перекладач користується і слов'янізмом денниця, і гебраїзмом мазурот, і ьтермінологічними словосполученнями рання зоря, рання звізда, вечірня зоря. Якщо давні перекладачі звертались не тільки до грецького, а й до давньоєврейського першоджерела, часом вдаючись до індивідуального словотвору, то о. Рафаїл своє завдання бачив в тому, аби якомога точніше передати назви протографа - Острозької Біблії, а також зробити Священне Письмо зрозумілішим широкому загалу православних читачів і в національній формі донести до мирян величне Боже слово.

Перспективою дослідження може бути подальше вивчення перекладних еквівалентів до давньоєврейських космонімів у слов'янських перекладах Біблійного кодексу, зокрема у чеських та польських, у перекладі Біблії Франциском Скориною та ін., що дозволить точніше зрозуміти сенс астрономічних назв масоретського тексту.



Література

Аверинцев, С. С. (1988) Люцифер.In: Мифы народов мира: Энциклопедия в 2-х т. Москва: Сов. энциклопедия. Т. 2, с. 84.

Алексеев, А. А. (1999). Текстология славянской Библии. Санкт-Петербург: Изд-во «Дмитрий Буланин». 189 с.

Афанасьева, Е. В., Шварц, Е. М. (1980). Древнейший славянский перевод Книги Иова (по пергаменным рукописям). In: Источниковедение литературы Древней Руси. Ленинград: Наука. С. 7 - 37.

Виноградов, В. В. (1941). Пушкин и литературный язык XIX в. In: Пушкин - родоначальник новой русской литературы: Сб. научно-исследовательских работ. Москва - Ленинград: Изд-во АН СССР. С. 543 - 605.

Горский, А., Невоструев, К. (1855). Описание славянских рукописей Московской Синодальной библиотеки. Отд. 2. Москва: Синодальная типография.

Дзера, 0.(2014) Історія українських перекладів Святого Письма In: Іноземна філологія.

Вип.127, ч. 2. С. 214 - 222. URL: file//c:/Users/admin/AppData/Local/Temp/infil_2014- 127(2)_pdf.

Евсеев, И. (1905). Книга пророка Даниила в древнеславянском переводе. Введение и текст. Москва: Изд. отд. рус . яз. и словесности Имп. Академии наук.

Жуковская, Л.П. (1976). Текстология и язык древнейших славянских памятников. Москва: Наука. 369 с.

Иванов, В., Топоров, В. (1987). Денница.^: Мифы народов мира: Энциклопедия в 2 т. Москва: Сов. энциклопедия, Т.1, с. 367.

Карпенко, Ю.А.(1981). Названия звездного неба. Москва: Наука, 1981. 184 с.

Карпенко, Ю.О. (1971). Походження астрономічних назв. In: Українська мова і література в школі, №4, с. 87 - 91.

Кралюк, П. Острозька Біблія як форпост православно-слов'янського світу. URL: kulturolog.org.ua/publications/2011-01-08-15-52-18/414-ostbible.html.

Крат, М. Отець Рафаїл Турконяк і переклад Острозької Біблії. (інтерв'ю за матеріалами: https://vsiknygy.net.ua. URL:storinka-m.kiev.ua/article.php?id= 1047.

Лінгвокраїнознавчий словник власних назв української мови. Зошит 4. Астрономічні назви. (2006). / Уклад. І Процик, Г. Тимошик. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка.

Мейлах, М. Б. Нимврод.(1988) In: Мифы народов мира:Энциклопедия: в 2 т. Москва: Сов. Энциклопедия, Т.2, с. 218 - 219.

Норкин, К. Филологический анализ «Комментария на Книгу Иова» диакона Олимпиодора Александрийского. URL: pravoslavie.ru/64067.html.

Нюстрем, Э. (1997) Библейский энциклопедический словарь. Санкт-Петербург, (1868). URL: https:azbuka-ru/otechnik/Spravochniki/slovar-nustrema/1118.

Орлов, А. С. (1946). «Слово о полку Игореве». 2-е изд., доп. Москва - Ленинград: Изд-во АН СССР. 215 с.

Рижский, М. И. (1991) Книга Иова. Из истории библейского текста. - Новосибирск: Наука. Сиб. отд-ние. 248 c.

Рут, М. Э. (2010). Словарь астронимов. Звездное небо по-русски. Москва: АСТ-ПРЕСС КНИГА.

Святский Д.О. (2007) Астрономия Древней Руси. Москва: Русская панорама. 664 с.+ 4 карты.

Селіванова, О.О.(2010).Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К.

Фомина, Л.Ф. (1982). Названия созвездий в древнеболгарских памятниках.

Старобългаристика.VI, 4. С. 32 - 36.

Фомина, Л.Ф. (1995). Роль Иоанна Экзарха Болгарского в развитии восточнославянской астронимии. In: Преславска книжовна школа. Т.1:

Наследования и материали. Шумен; София: Св. Климент Охридски. С. 269 -276.

Фоміна, Л.Ф. (2020). Назви сузір'їв в українських перекладах Старого Завіту. In: Мовознавство, №4. С. 51 - 63.

Aitzetmuller, R. (1966). Das Hexaemeron des Exarches Johannes. 4, Graz - Austria, Akademische Druck u.Verlagsanstalt.

Allen R. (1963). Star names. Their Lore and Meaning. New York: Dover Publications.

Hirsch, E.G. (1906). Constellations. In: Jewish Encyclopedia. URL:

jewishencyclopedia.com/articles/1742/arcturus.

Schiaparelli, G. (1904). Das Astronomie im Alten Testament. - Gieszen: J. Ricker'sche Verlagsbuchhandlung. URL: https://dlib.rsl.ru/viewer/01004424281#?page0



References

Afanas'eva, E.V., Shvarts, Е.М. (1980). Drevneishyi slavianskii perevod Knigi Iova (po pergamennym rukopisiam).[The oldest Slavic translation of the Book of Job (based on parchment manuscripts)]. In: Istochnikovedenie literatury Drevnei Rusi

Leningrad: Nauka. Pp. 7 - 37.

Aitzetmuller, R. (1966). Das Hexaemeron des Exarches Johannes. 4, Graz - Austria, Akademische Druck u.Verlagsanstalt.

Alekseev, A. A. (1999). Tekstologiia slavianskoi Biblii. [Textology of the Slavic Bible]. Sankt- Peterburg: Izd-vo «Dmitrii Bulanin». 189 pp.

Allen, R. (1963). Star names. Their Lore and Meaning. New York: Dover Publications.

Averincev, S. S. (1988). Lyucifer. In: Mify narodov mira: Enciklopediya in 2 v. - Moscow: Sov. enciklopediya, 1, p. 84.

Dzera, O. (2014). Istoriia ukrainskykh perekladiv Sviatoho Pysma. [History of Ukrainian translations of the Holy Scriptures]. In: Inozemna filolohiia. Vyp.127, ch. 2. In: Inozemna filolohiia. Vyp.127, ch. 2. Pp. 214 - 222. URL:

file//c:/Users/admin/AppData/Local/Temp/infil_2014-127(2)_pdf.

Evseev, I. (1905). Kniga proroka Daniila v drevneslavyanskom perevode. Vvedenie i tekst.[The book of the prophet Daniel in the ancient Slavic translation. Introduction and text]. Moskva : Izd. otd. rus . yaz. i slovesnosti Imp. Akademii nauk.

Gorskii, A., Nevostruev, K. (1855). Opisanie slavianskikh rukopisei Moskovskoi Sinodafnoi biblioteki. [Description of Slavic manuscripts of the Moscow Synodal Library]. (Sec. 1). Moskva: Sinodal'naia tipografiia.

Hirsch, E.G. (1906) Constellations. In: Jewish Encyclopedia. URL:

jewishencyclopedia.com/articles/1742/arcturus.

Fomina, L. F. (1982) Nazvaniya sozvezdij v drevnebolgarskih pamyatnikah.[The names of the constellations in the ancient Bulgarian monuments]. In: Staroblgaristika. VI, 4. Pp. 32 - 36.

Fomina, L. F. (1995) Rol Ioanna Ekzarha Bolgarskogo v razvitii vostochnoslavyanskoj astronimii. [The role of John Exarch of Bulgaria in the development of East Slavic astronymy]. In: Preslavska knizhovna shkola. V.1: Izsledvaniya i materiali. Shumen; Sofiya: Sv. Kliment Ohridski. Pp. 269-276.

Fomina, L. F. (2020). Nazvy suzir'iv v ukra'inskih perekladah Starogo Zavitu [Constellation names in Ukrainian translations of the Bible]. In: Movoznavstvo, № 4. Pp. 51 - 63.

Ivanov, V., Toporov, V. (1987) Dennica. In: Mify narodov mira: Enciklopediya v 2 t.- T.1, Moskva: Sov. Enciklopediya. P. 367.

Karpenko, Yu.A. (1981). Nazvaniya zvezdnogo neba. [Starry sky names]. Moscow: Nauka. 184 pp.

Karpenko, Yu.O. (1971). Pokhodzhennia astronomichnykh nazv. [Origin of astronomical names]. In: Ukrainska mova i literatura v shkoli. №4. Pp. 87 - 91.

Kraliuk, P. Ostrozka Bibliia yak forpost pravoslavno-slov'ianskoho svitu. [Ostroh Bible as an outpost of the Orthodox-Slavic world]. URL: kulturolog.org.ua/publications/2011-01-08-15- 52-18/414-ostbible.html.

Krat, M. Otets Rafail Turkoniak i pereklad Ostrozkoi Biblii. (interv'iu za materialamy: https://vsiknygy.net.ua.). [Father Rafail Turkoniak and the translation of the Ostroh Bible. (interview for materials: https://vsiknygy.net.ua)]. URL:storinka-

m.kiev.ua/article.php?id=1047. Linhvokrainoznavchyi slovnyk vlasnykh nazv ukrainskoi movy. Zoshyt 4. Astronomichni nazvy. (2006). / Uklad. I Protsyk, H. Tymoshyk. Lviv: LNU im. Ivana Franka. [Linguistic-cultural onomasticon of Ukrainian own. Notebook 4. Astronomic names].

Meilakh, M. B. (1988). Nimvrod. In: Mify narodov mira: Entiyclopediya v 2 t. Moskva: Sov. enteyklopediya. Vol. 2. Pp. 218 - 219.

Norkin, K. Filologicheskij analiz «Kommentariya na Knigu Iova» diakona Olimpiodora Aleksandrijskogo. [Philological analysis of the "Commentary on the Book of Job" by Deacon Olympiodorus of Alexandria]. URL: pravoslavie.ru/64067.html.

Nyustrem, E. (1997). Biblejskij enciklopedicheskij slovar. [Biblical Encyclopedic Dictionary]. Sankt-Peterburg, (1868). URL: https:azbuka-ru/otechnik/Spravochniki/slovar-

nustrema/1118.

Orlov, A. S. (1946). «Slovo o polku Igoreve». ["A word about Igor's regiment"] - 2 rd. ed. Moskva - Leningrad: Izd-vo AN SSSR.

Rizhskii, M. I. (1991). Kniga Iova: Iz istorii bibleiskogo teksta. [Book of Job. From the history of the biblical text]. Novosibirsk: Nauka. 248 pp/

Rut, M. E. (2010). Slovar' astronimov. Zvezdnoe nebo po-russki. [Dictionary of Astronyms. Starry sky in Russian]. Moskva: AST-PRESS KNIGA.

Schiaparelli, G. (1904). Das Astronomie im Alten Testament. - Gieszen: J. Ricker'sche Verlagsbuchhandlung. URL: https://dlib.rsl.ru/viewer/01004424281#?page0.

Selivanova, O.O.(2010).Linhvistychna entsyklopediia. [Linguistic encyclopedia]. Poltava: Dovkillia-K.

Svyatskiy, D.O. (2007) Astronomiya Drevney Rusi. [Astronomy of Ancient Russia]. Moskva: Russkaya panorama. 664 pp.

Vinogradov, V. V. (1941). Pushkin i literaturnyi iazyk XIX v. [Pushkin and the literary language of the 19th century]. In: Pushkin - rodonachal'nik novoi russkoi literatury. Sbornik nauchno- issledovatel'skikh rabot. Moskva - Leningrad: Izd-vo AN SSSR. Pp. 543 - 605.

...