Польські "неприємності" в українській фразеології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Польські «неприємності» в українській фразеології

Василь Денисюк

кандидат філологічних наук

доцент кафедри української мови та

методики її навчання

Уманського державного педагогічного університету

імені Павла Тичини



Анотація

діахронний фразеологія пропріальний лексика

Стаття присвячена українсько-польським мовним контактам у царині діахронної фразеології. Об'єктом дослідження слугували щоденникові записи генерального підскарбія Якова Марковича, у яких зафіксовано фразеологізм загнати в тарапати. Автор на основі аналізу апелятивної та пропріальної лексики робить висновок, що цю фразеологічну одиницю українська мова запозичила з польської. Субстантив стійкого сполучення слів, на думку етимологів, польська мова запозичила з німецької. Географія поширення лексеми тарапата та різний ступінь її функціювання в сучасних польській, українській та білоруській мовах, зокрема обмежене вживання в говірках польської мови, а також «пограничне» використання в говірках української та білоруської мов, слугують додатковим підтвердженням її статусу запозичення. Іншим вагомим чинником запозиченого характеру лексеми тарапата є лексикографічна й фразеографічна кодифікація, яка найбільшою мірою представлена в польській мові, в українській маємо тільки лексикографічну фіксацію, а білоруські лексикографи її не кодифікують. Автор також звертає увагу на те, що українська мова могла стати посередницею в запозиченні польською лексеми тарапата, адже потрібно враховувати, що до активізації українсько-польських мовних контактів одним з основних лексичних «постачальників» були тюркські мови. Функціювання в українській мові слів тарапать «порохівниця, патронташ» та прізвища Тарапат, географічно презентованих значною мірою українським південним сходом, змушують звернутися до тюркських мов, у яких лексеми з коренем *Яаг/*тар уживаються із вторинними, переносними значеннями «скрутне становище, утиски», «те, що створює проблеми». Перспективним автор уважає залучення в орбіту дослідження українсько-румунських зв'язків, адже значна частина прізвищ із коренем тарап діахронно представляє регіон, який у XIV-XV ст. входив до складу Молдавського князівства, а нині межує з Румунією.

Ключові слова: мовні контакти, українська мова, польська мова, фразеологізм, діахронія, щоденниковий дискурс.



Wasyl Denysiuk

Polskie «klopoty» w ukrainskiej frazeologii

Adnotacja

Artykul poswigcony jest kontaktom ukrainsko-polskim w zakresie frazeologii diachronicznej. Obiektem badania sluzyly zapisy z dziennikow podskarbiego generalnego Jakuba Markowicza, w ktorych odnotowano frazeologizm загнати в тарапати. Autor napodstawie analizy apelacji i slownictwaproprialnego udowadnia, ze frazeologizm загнати в тарапати zaposrednictwem jezyka polskiego (wedlug etymologow ten frazeologizm jgzykpolski mogl zapozyczyl zjezyka niemieckiego) lub bezposrednio trafil do ukrainskiego. Geografia uzywania leksemu тарапати / tarapaty i rozne stopnie jego funkcjonowania we wspolczesnym jgzyku polskim, ukrainskim i bialoruskim, w szczegolnosci ograniczone funkcjonowanie w gwarach jezyka polskiego, a takze „graniczne” funkcjonowanie w gwarach jgzykow ukrainskim oraz bialoruskim stanowiq dodatkowe potwierdzenie jego statusu zapozyczenia. Innym istotnym czynnikiem zapozyczonego charakteru leksemu тарапата jest kodyfikacja leksykograficzna oraz frazeologiczna, ktora najbardziej zostala przedstawiona w jgzyku polskim, lecz gdy w jgzyku ukrainskim mamy tylko fiksowanie leksykograficzne, a bialoruscy leksykografowie jej w ogole nie kodyfikujq. Autor zwraca uwagg, ze jezyk ukrainski mogl bye posrednikiem w zapozyczeniu przez jgzyk polski leksemu тарапата, poniewaZ jeszcze przed aktywizacjq ukrainsko-polskich kontaktow jgzykowych jednym z podstawowych zrodel zapoZyczenia byly jgzyki turkijskie. Funkcjowanie w jgzyku ukrainskim slow тарапать „prochownica, patrontasz” i nazwiska Тарапат, geograficznie zaprezentowanych na ukrainskim poludniowym wschodzie, zmuszajq odwolac sic do jgzykow turkijskich, w ktorych leksemy z korzeniem *dar/*map sq uZywane z wtornymi, przenosnymi znaczeniami „trudna sytuacja”, „to, z czego powstajq problemy”. Kolejnym poziomem badania moZe byc dolqczenie do jego zakresu zwiqzkow ukrainsko-rumunskich, przecieZ znaczna czgsc nazwisk z rdzeniem тарап diachronicznie przedstawia region, naleZqcy w wiekach XIV- XV do skladu Hospodarstwa Moldawskiego, a obecnie graniczy z Rumuniq.

Slowa kluczowe: kontakty jgzykowe, jgzyk ukrainski, jgzykpolski, frazeologizm, diachronia, dyskurs pamigtnikarski.



Vasyl Denysiuk

Polish «troubles» in Ukrainian phraseology

Abstract

The article is devoted to Ukrainian-Polish language contacts in the field of diachronic phraseology. The object of the research was the diary entries of the General Treasurer Yakov Markovich, in which the phraseological unit загнати в тарапати is used. Based on the analysis of appellation and propriety lexis, the author concludes that the Ukrainian language borrowed this phraseological unit from Polish. According to etymologists, the Polish language borrowed this stable combination of words from German. The geography of the distribution of the lexeme тарапата and its functioning in modern Polish, Ukrainian, and Belarusian languages, specifically its limited functioning in Polish dialects and «borderline» use in Ukrainian and Belarusian dialects, further confirm its status as a borrowing. Another important factor in the borrowed nature of the lexeme тарапата is lexicographic and phraseographic codification, which is mostly represented in Polish, while in Ukrainian we have only lexicographic fixation, and Belarusian lexicographers do not codify it. The author also draws attention to the fact that the Ukrainian language could be a mediator in borrowing the lexeme тарапата in Polish, as it should be borne in mind that before the intensification of Ukrainian-Polish language contacts one of the main lexical «suppliers» was Turkic languages. The words тарапать «gunpowder, cartridge belt» and surnames Тарапат, which are geographically represented largely by the Ukrainian south-east, force to turn to the Turkic languages, in which tokens with the root *dar / *tar are used with secondary, figurative meanings «difficult situation, oppression», «something that causes troubles». The author considers it promising to include Ukrainian-Romanian relations in the focus of the study, as a significant part of surnames with the root тарап diachronically represents the region, which in the 14^th - 15^th centuries, was part of the Principality of Moldavia, and now borders Romania.

Keywords: language contacts, Ukrainian language, Polish language, phraseology, diachrony, diary discourse.



Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими й практичними завданнями

Проблема запозичень зі слов'янських мов в українську, особливо коли йдеться про віддалені від нас часи, ускладнена близькістю цих мов та відсутністю достатньої кількості писемних пам'яток. Тісні українсько-польські мовні контакти в ХУІ-ХУІІ ст., як зазначає В. Денисюк, «спричинилися до того, що значна частина запозичень, адаптувавшись, стала “своєю” для носіїв відповідної мови, що призвело до затемнення внутрішньої форми слова / фразеологізму і потрактування його семантики в дусі “народної етимології”» [4, с. 14]. Такий вектор набуває особливої актуальності, оскільки, з одного боку, спонукає мовознавців до декларування нових гіпотез, пошуків істини, що, з іншого, дасть змогу зробити належні висновки про той чи той фразеологізм.

Дослідження з діахронної фразеології актуалізують і проблему фразеологічної семантики. Зародившись як образ у мовно-психічній свідомості того чи того етносу, фразеологізм для повноцінної реалізації відповідного значення «пропускає» всередину тільки максимально ємні семантичні одиниці, що слугують ідентифікаторами національної специфіки, способу життя, психотипу народу, його історії, традиційної культури. Спільність позамовних чинників, з одного боку, сприяє семантичній, структурній та прагматичній трансляції фразеологізму на нові території, тобто в нову лінгвосистему, проте, з іншого - найменші відмінності в названих чинниках детермінують використання або нових лексичних одиниць, або появу міжмовних фразеологічних омонімів. Власне, саме етнічні витоки народів слугують каменем спотикання для з'ясування єдинопочатку фразеологізму.



Аналіз основних досліджень і публікацій із зазначеної проблеми

Фразеологічний рівень українсько-польських мовних контактів був предметом студіювань лінгвістів. Щоправда, ідеться переважно про синхронію. Наприклад, Т. Космеда, дослідивши одиниці біблійного фразеологічного фонду української й польської мов, зауважила, «що існує незначна кількість труднощів, які є традиційними: міжмовна омонімія, культурні лакуни, різні співвідношення прагматичної інформації, семантики (ширше чи вужче значення) та ін.» [8, с. 148]; М. Єж, проаналізувавши українські та польські фразеологізми з квантитативним компонентом, зазначила, що «частина фразеологічних одиниць внаслідок спільного походження та подібної мовної картини світу сходяться за семантикою. Однак більшість розходяться за своєю внутрішньою формою та значенням» [27, с. 35]; І. Кононенко, вивчивши специфіку фразеологічної вербалізації образу світу в польській та українській мовних картинах світу, указала, що «jczvkowe obrazy swiata Polakow i Ukraincow sa z jednej strony zblizone i podobne, z drugiej natomiast - kazdy z tych jczykow wykazuje cechy charakterystyczne, ktore w ten czy inny sposob odzwierciedlaja narodowe archetypy» [28, с. 133]; М. Четирба-Піщако, простудіювавши особливості перекладу фразеологізмів «Енеїди» І. Котляревського польською мовою, констатувала «istnienie w jczvku ukrainskim i polskim duzej grupy zwiazkow frazeologicznych tozsamych znaczeniowo i formalnie, ktore reprezentuja typ pelnej i czcsciowej ekwiwalencji» [24, с. 120] та ін. Діахронний аспект вивчення українсько-польської фразеології у вітчизняній лінгвістиці презентовано незначною кількістю спеціальних розвідок (див. праці В. Денисюка [2-4]). Звісно, зауважимо й те, що в дослідженнях, які торкаються історії становлення фразеологічного фонду української мови, зокрема О. Суховій [17], І. Черевко [20], є відсилання до «Slownikа polszczyzny XVI wieku» як авторитетного джерела, у котрому кодифіковано лексико-фразеологічний арсенал польської мови відповідного часового проміжку. Проте цього видається замало, що має спонукати науковців до активізації таких діахронних досліджень.

Окреслення невирішених питань, порушених у статті

У цій розвідці торкнемося питання генетичних та функційних особливостей фразеологізму загнати в тарапати в українській мові першої половини XVIII ст. Аналіз писемних текстів різних стилів і жанрів та періодів розвитку української мови засвідчує значну кількість фразеологізмів, що зафіксовані один-два рази та які вийшли на периферію фразеологічної системи нової української мови. Їх поява в давніх текстах найчастіше детермінована міжмовними контактами, що через незавершений процес адаптації пояснює малу кількість уживань цих стійких сполучень слів. У цьому аспекті обов'язкове врахування критерію частотності вважаємо недоцільним, оскільки необхідно враховувати передусім позамовні чинники. Зокрема, друга інформаційна революція 1453 року поступово набирала оберти, проте її наслідки для нашої країни ще не були настільки потужними, аби могли сприяти проникненню фразеологізмів з інших мов в українську. Орієнтиром залишалася польська мова - і як «зрозумілий» сусід, і як сусід, який адаптовував у себе західноєвропейські та інші стійкі сполучення слів, надаючи українській мові останній акорд - фонетичну, зрідка - морфологічну адаптацію. Тут не йдеться про фразеологізми, які своїм джерелом мали, наприклад, Святе Письмо чи античність, оскільки в такому разі одне джерело їх походження в напрямку до сьогодні могло зазнати різної семантико-прагматичної адаптації, детермінованої етноспецифікою. Джерельною базою нашої розвідки слугують тексти, що презентують щоденниковий дискурс української мови першої половини - середини XVIII ст., що в складній ситуації, пов'язаній із мовною політикою Російської імперії, зберігав ще потужний польський спадок.



Формулювання мети й завдань статті

Головною метою статті є з'ясування генези фразеологізму загнати в тарапати, для чого необхідно було опрацювати емпіричну базу проблеми, українські, польські, білоруські та російські лексико- та фразеографічні праці, а також ономастикони, словники говірок, що так чи так сприяють з'ясуванню сутності стійкого сполучення слів.

Виклад основного матеріалу з обгрунтуванням отриманих наукових результатів

Перша половина - середина ХУІІІ ст. - період, коли українська мова внаслідок мовної політики Російської імперії поступово втрачає свої позиції в письменстві. До її лексичного складу проникає багато запозичень із західноєвропейських мов, посередницею для яких була тогочасна російська. Проте величезною помилкою буде вважати, що російська мова на українських теренах запанувала повною мірою. Навпаки, як уважав В. Русанівський, «українські автори XVIII ст., пишучи свої твори, свідомо чи не свідомо, хотіли влитися в загальноросійський культурний контекст. Точніше, вони не вливалися в нього, а творили його, бо російська література тільки-но починала розвиватися. Оскільки в Росії в XVIII ст. панувала церковнослов'янська мова, українські письменники із староукраїнської мови переходили на слов'яноруську, щоб їх розуміли і в Росії» [10, с. 130]. Незважаючи на велике переселення інтелекту з України до Росії, започатковане Петром І, навернення козацької старшини до тогочасного російського світу шляхом роздавання звань і титулів, а також маєтків і земель, зросійщена українська верхівка навіть на письмі не могла повністю задекларувати прихильність до нової імперії. Намагання українців писати по-російськи нагадує радше витворення особливого українсько-російського варіанту, аніж те, якою була російська мова ХУІІІ ст., хоч і та, і та у своєму складі мала значний старослов'янський слід. До того ж перебування майже половини українських земель у складі Речі Посполитої позначилося на розширенні лексичного складу української мови внаслідок запозичення полонізмів та західноєвропеїзмів, адаптованих польською мовою, що накладало свій відбиток на синоніміку тексту.

У ХУІІІ ст. хоч і дещо обмежено, але продовжується стильово-жанрова тенденція золотого періоду українства - вплив Заходу, передусім Речі Посполитої, позначився на започаткуванні та поширенні щоденників, що зі звичайної констатації фінансових витрат виростали в зібрання фактів і подій з їх аналізуванням. Найбільш відомими є три щоденники цього періоду - М. Ханенка, Я. Марковича та П. Апостола. Зокрема, у щоденникових записах генерального підскарбія Якова Марковича натрапляємо на контекст, де автор ужив не зовсім частий фразеологізм: ... мусіли тое учинити зъ принужденія миргородского п. полковника, которій того вечора, якого князь отехалъ, призвавши вскхъ лубенцовъ до себе, публічно лаявъ родителя моего, а посля приказалъ, жебы конечне написали на мене суппліку, сказавши и тое, же если не напишутъ и не подпишутся, то онъ ихъ въ такіе заженетъ тарапати, що трудно имъ війти будетъ, о чомъ я того жъ вечора, писалемъ до князя, до аттютанта Шипова и до Бирулева [5, с. 41-42]. Звертає на себе увагу те, що сполучення слів въ [такіе] заженетъ тарапати «створювати кому-небудь неприємності, клопоти» не зареєстровано в жодному історичному словнику української, білоруської та російської мов, а форма множини візуально зближує його з польським tarapaty. Тлумачення субстантивного компонента пропонує тільки Є. Тимченко в «Матеріалах до словника писемної та книжної української мови ХУ-ХУІІІ ст.» із вказівкою на запозичення з польської мови: тарапаты (пл. tarapaty). Стесненное положение; затруднения, хлопоты [18, с. 385], ілюструючи цим же контекстом, проте не виокремлюючи його як стійке.

Зауважимо, що сполучення слів явно позначене метафоричністю, оскільки стосується людини, чому сприяє й субстантивний компонент на позначення абстрактного явища.

А. Брюкнер в «Етимологічному словнику польської мови» реєстрове tarapata пояснює як «halas, frasunek, klopot» і зазначає, що вже 1552 р. в польській мові функціював дериват utarapali «obili» [23, с. 565]. Прикметно, але сучасні етимологічні словники польської мови цієї лексеми не вносять до реєстру, відтак і походження субстантива залишається остаточно не з'ясованим. Звісно, у лексикографічних працях тлумачного типу подано побіжні коментарі, з якої мови це слово могло бути запозичене. Наприклад, у «Praktycznym slowniku wspolczesnej polszczyzny» реєстрове tarapaty кодифіковано із семантикою «nieprzyjemne lub trudne sytuacje, klopotliwe przygody» з коротким етимологічним коментарем можливого походження з німецького Strapaze. Укладачі наводять низку фразеологізмів зі словом tarapata: Przejsc tarapaty. Dostac sig, popasc, wpasc w tarapaty. Wybawic, wydobyc, wyprowadzic kogos z tarapatow. Byc, znalezc sig w tarapatach. Wybrnqc z tarapatow [31, s. 275].

Натомість в «Етимологічному словнику української мови» та «Етимологічному словнику білоруської мови» натрапляємо на однакову гіпотезу походження реєстрового тарапата, хоч білоруські етимологи й ставлять під сумнів «німецький» початок: Тарапата - запозичення з польської мови; п. tarapata «шум, клопіт, турбота; [таратайка]», ст. tarapacic «завдавати клопоту, турбувати, мучити», очевидно, пов'язане зі ст. trapacowac «мучити», яке походить від іт. strapazzare «надмірно мучити, перевтомлювати, погано ставитися», strapazzo «мука, втома», що, як і нім. strapazieren «стомлювати», Strapaze «важка праця, клопоти» зводиться до лат. extra «надзвичайний» і *patiare «терпіти» [6, с. 520]; Тарапаїта «гора, бяда» (Сцяшк. Сл.), тарататы «клопат, турботы» (беласт., Сл. ПЗБ), ст.-бел. тарапата «клопат, цяжкасць» (1606 г., КГС). Параун. польск. tarapata «шум, грукат; клопат, турботы», «трашчотка», якое лічьщца крьініцай запазычання (Булыка, Лекс. запазыч., 137), далей выводзяць з ням. Strapanze «цяжкая праца, клопат» (Брукнер, 565; ЕСУМ, 5, 520), што няпэуна. Звязваюць таксама з польск. trapacic, trapacowac «мучыць, гнясці, непакоіць», што з іт. strapazzo, strapazzare «мука, мучыць (Брукнер, 575) [21, с. 230-231]. В «Етимологічному словнику білоруської мови», отже, знаходимо дані про те, що в старобілоруській мові, зокрема на початку XVII ст., лексема тарапата у формі однини функціювала зі значенням «клопіт, складність».

Фіксації номена тарапата в польській мові припадають на XVI ст., як про це можна висновувати з переліку лексичних одиниць в електронній версії «Slownikа polszczyzny XVI wieku» [37], щоправда, поки без лінгвістичного коментаря та ілюстративного матеріалу. Проте в «Elektronicznemy slowniku jezvka polskiego XVII i XVIII wieku» слово кодифіковано у формі однини й множини, указано на першу фіксацію - 1618 рік - та проілюстровано паремією Wielka tarapata / dziurawa w dezdz chata зі збірки Соломона Рицінського «Proverbium polonicorum» [26].

«Elektroniczny korpus tekstow polskich z XVII i XVIII w. (do 1772 r.)» [25] уключає 6 контекстів зі словом tarapata, з яких для відповідного періоду першою є фіксація 1608 р.: A w tym nad studniq przyszfy. Tam jedna mowila Drugiej, aby z niq razem w studniq sig wpuscila. Druga, jako baczniejsza, na to powiedziala: «Radabym tam wskoczyla, kiedybym wiedziala Pewnie, zeby ta studnia nigdy nie wyschngla, Bo by wigtsza sig nas tam tarapata jgla, Gdyby woda za czasem w studni wyschnqc miala: Nie jednaby nam ngdza, wierz mi, dokuczala». Tak baczny swe afekty zawsze moderuje, I, coby z nich uroslo, pierwej upatruje. Nie uwiedzie go zadna gwaltowna potrzeba, Pomniqc, ze na ostatki oglqdac sig trzeb (VerdBlazSet). Зважмо, що в наведеному контексті вже спостерігаємо метафоричний зсув у дієслівному компоненті, котрий неабияк визначає подальші фразотвірні потенції субстантива. Це ж підтверджують і такі контексти: A ty co mowisz Wggierska Kraino Zlotym jabluszkiem nazwana u swiata? Wszczqt spustoszona; co mowisz dziedzino, Jaka sig ciebie jgla tarapata? (1684; ChrosTraba); Albo-c dadzq socyjusza, Ktorego-c nie lubi dusza. Wskorales-ci? Owo zgola Proszq-c o stroza-aniola, Dano-c diabla dziwnego. Nie wrocisz sig prgdko, bracie? Pewnie bgdziesz w tarapacie! (між 1701 і 1750; MelScholBar_II). Отже, писемні пам'ятки XVII-XVIII ст. засвідчують, що в польській мові відбувається фразеологізація компонентів навколо лексеми tarapata, до того ж дієслівний компонент уже варіюється; це ж стосується й субстантивного, який фіксуємо як у безприйменниковій, так і в прийменниково-відмінковій формі.

В обстежених писемних пам'ятках української мови XVI-XVII ст. лексему тарапата засвідчено один раз - у формі пропріатива: Миско Тарапата [9, с. 435] - козак Лютенської сотні Полтавського полку. А це Лівобережна Україна, частина якої короткочасно була найвіддаленішими кресами Речі Посполитої! Власне, онімізація апелятива дає підстави стверджувати, що він функціював у мові й у попередні періоди.

Аналіз польських ономастиконів різних століть і територій засвідчує тільки відсилання до власної назви Tarapata, проте як такої її не наводить жоден словник, принаймні з досліджених нами. Зафіксовані похідні прізвища кореня тарап мають поширення переважно на південно-східних польських територіях. Наприклад, «: Slownik staropolskich nazw osobowych» реєструє під 1470-1480 рр. особове найменування Tarapny з покликанням на контекст із «Liber beneficiorum dioecesis Cracoviensis» [39, s. 420-421]. «Slownik etymologiczno-motywacyjny staropolskich nazw osobowych» фіксує також онім Tarapny, походження якого виводить від tarapacic «klopotac si^» від можливого українського toropyty sa [34, s. 318]. В ономастиконі «Antroponimia Polski od XVI do konca XVIII wieku» в переліку прізвищ подано Tarapatycz (1589) і Tarapak (1789) з відсиланням до праці Г. Камінської «Uwagi o przezwiskach zlozonych» (Rocznik Przemyski. 1976. T. 17-18. S. 191198) [22, s. 167]. Дослідниця зафіксувала їх на кресах південно-східних, тобто українських.

Прикметно, що появу апелятива tarapata в польській мові намагаються виводити з німецької, а укладачі «Lexikon der Familiennamen polnischer Herkunft im Ruhrgebiet» К. Римут та Й. Гофман уважають прізвище Tarapacki похідним від оніма Tarapata [29, s. 366]. Я. Сівік в «Encyklopedji nazwisk i przydomkow szlacheckich» подає антропоніми Tarapny (1460) і Tarapowski (1630), зазначаючи, що носії цих прізвищ належали до шляхти - воєвода сандомирський і воєвода руський відповідно [32, s. 712]. Тут також спостерігаємо, що йдеться про землі, які нині межують з українськими та білоруськими. Отже, на онімному діахронному рівні лексема тарапата і її деривати найактивніше презентована на польських теренах, на українських - тих, що становлять креси середньовічної Речі Посполитої.

Малі фольклорні жанри та говірки - це та скарбниця, яка береже, як зіницю ока, архаїку тієї чи тієї мови. Звернення до неї дає підстави стверджувати, що в сучасних говірках польської мови діалектологи не зафіксували лексеми tarapata. Натрапляємо на неї лише в «Slowniku gwary warszawskiej XIX wieku» Б. Вєчоркєвіча: tarapata [taropata] «klopot, zmartwienie» [41, s. 421]. Діалектні словники, що фіксують говіркове мовлення українців північного, південного, східного, центрального ареалів, теж цієї лексеми не реєструють. Тільки «Словник буковинських говірок» кодифікує її зі значенням «клопіт, неприємність» [14, с. 539]. Мовці білоруських ареалів, суміжних із польськими, також послуговуються лексемою тарапаты «клопат, турботы». Укладачі вказують на можливе запозичення з польської мови [16, с. 88].

Український фольклор засвідчує функціювання номена тарапата: Ой бодай той милодан на вік зник і пропав, /Що він мене, молоду, в тарапату утаскав! [7, с. 150].

Про те, що слово було звичним і зрозумілим українцям ХІХ ст., свідчить «Словарь української мови» за редакцією Б. Грінченка, де другим значенням реєстрового тарапата є «хлопоты, безпокойство» [13, с. 247]. У словнику для підтвердження семантики наведено паремію Не старіють літа, тільки тарапата. Потрібно віддати належне М. Номисові за фіксацію варіантів та чітку локалізацію: варіант Не старіють літа, тільки тарапата фольклорист зафіксував на Хмельниччині, а варіант Не старіють лята, але торопата - на північно-західній Одещині [19, с. 331], що за багатьма мовними рисами тяжіє до східноподільських говірок.

Прикметно, що й у білоруській мові початку ХХ століття лексема функціює в складі фразеологізму: Хоць і хітрьі чорт рагаты, З трудом дасца ашукаць, А усё ж, улезшы у тарапаты, - Ідзі бабку папытаць [11, с. 84].

Праці ХХ-ХХІ століть, у яких зафіксована лексика й фразеологія польської, української та білоруської мов, по-різному «реагують» на слово тарапата. У польських лексиконах слово кодифіковане з усталеним значенням та низкою фразеологізмів, до складу яких: tarapata «niemile przygody, trudne lub przykre sytuacje; klopoty». Popasc w tarapaty.

Wybrnqc z tarapatow. Wydobyc kogo z tarapatow [35, s. 49]; tarapaty «trudne, przykre sytuacje, niemile przygody; klopoty». Popasc, wpasc w tarapaty. Znalezc sig w tarapatach. Wybrnqc z tarapatow. Wydobyc kogos z cigzkich tarapatow [36, s. 446]; tarapaty «trudne, przykre sytuacje, niemile przygody; klopoty». Popasc, wpasc w tarapaty. Wybrnqc z tarapatow. Wydobyc, wyciqgnqc kogos z cigzkich tarapatow. Znalezc sig w tarapatach [40, s. 771]. Фразеологічні словники засвідчують розвиток варіантності та нових одиниць, що виокремилися через розширення семантичної структури первинного фразеологізму: tarapaty «trudna sytuacja, klopoty, opaly».

Przejsc tarapaty. 5. Dostac sig, popasc, wpasc w tarapaty. 6. Wybawic, wydobyc, wyprowadzic kogo z tarapatow. 7. Wybrnqc, wyjsc, wywinqc sig z tarapatow. 8. Byc, znalezc sig w niemifych tarapatach [33, s. 348]; tarapaty. 1) (byc, znajdowac sig) w [(cigzkich, powaznych)] tarapatach - miec klopoty. 2) (popadac, wpadac) w tarapaty - zaczynac miec klopoty. 3) wybrnqc z tarapatow - przezwyci^zyc trudnosci, klopoty. 4) wydobyc «kogos» z [(cigzkich, powaznych)] tarapatow - pomagac komus, kto znalazl sic w klopotach [30, s. 800].

«Словник української мови» територіально обмежує лексему тарапата «колотнеча, халепа, клопіт» ремаркою діал., ілюструючи цитатою із творів І. Франка. Укладачі фіксують і фразеологізм потрапити в тарапату (тарапати) «опинитися в скрутному, безвихідному становищі» [15, с. 39]. Дублює СУМ і «Великий тлумачний словник української мови», щоправда, без фразеологізму [1, с. 1431]. Зауважимо, що жоден фразеологічний словник, уключаючи й інтегровану лексикографічну систему «Словники України», не фіксує цієї стійкої словосполуки. Опрацьовані сучасні лексико- й фразеографічні праці білоруської мови не фіксують ні слова тарапата, ні фразеологізму з ним.

У 2011-2013 рр., за даними сайту ridni.org, в Україні прізвище Тарапата мали 618 жителів, а найбільша його концентрація - Лохвицький район Полтавської області - недалеко від того місця, де народився Яків Маркович (https://ridni.org/karta/тарапата). У Білорусії, за даними Білоруського N-корпусу, також є прізвище Тарапата (https://bnkorpus.info/korpus.html).

Історична тяглість лексеми тарапата, її входження, географія та активне самостійне функціювання (наприклад, Корпус польської мови подає 90 випадків уживань [36]) і в складі фразеологізмів підтверджують давність закріплення цього субстантива в польській мові. Форма з ага не відповідає фонетичним особливостям розвитку праслов'янського кореня torp у польській мові, оскільки в такому разі вона отримала би фонетичний варіант trop(trop), отже, свідчить про запозичення. Чи могло це бути запозичення з української мови? Однозначно - ні, оскільки б у такому разі польська мова отримала варіант з оро. Проте звернемо увагу на апелятив тарапать «порохівниця, патронташ» [13, с. 247] і прізвище Тарапат (очевидно, похідне від цього апелятива; за даними сайту ridni.org, у 2011-2013 рр. кількість його носіїв в Україні становила 91 (https://ridni.org/karta/тарапат)). Вони, на нашу думку, своїм корінням сягають тюркських мов, з якими українська свого часу мала досить тісні мовні контакти. Запозиченням із тюркських мов властива вокалічна асиміляція, що чітко простежується в цьому слові. За даними «Етимологічного словника тюркських мов», лексеми з коренем *dar/*тaр функціювали зі значеннями «скрутне становище, утиски», «те, що створює проблеми», що, як зазначають укладачі, є вторинними, переносними [12, с. 147]. Це, власне, і дає змогу зрозуміти сутність номінації тарапать - і патрони необхідно було вставляти, докладаючи зусиль, тож їхнє переміщення було обмежене; і порох, з огляду на свою форму, отримав обмеження для свого подальшого поширення. На користь цього говорить і дієслово заженетъ. У такому разі українську мову можна вважати посередницею в запозиченні польською лексеми тарапата, хоч це видається все ж менш імовірним, підтвердженням чого слугує сьогодення - майже повний вихід її на периферію лексико- фразеологічної системи української мови.



Висновки та перспективи подальшого дослідження проблеми

Отже, статус фразеологізму в сучасній українській мові, спричинений виходом на периферію субстантива тарапата(и) внаслідок конкурування питомих і запозичених лексем цього синонімічного ряду (неприємність, клопіт, проблема та інших), слугує додатковим підтвердженням його появи в українській мові під впливом польської, як і те, що зафіксовані на українських теренах апелятив і пропріатив не виходять за межі кордонів колишньої Речі Посполитої. Незважаючи на це, необхідно звернути увагу на концентрацію в діахронії пропріативів із коренем тарап - південний польсько-український ареал, що змушує спрямувати зусилля на дослідження контактів із румунською мовою, у якій, наприклад, є лексема tarapana, що своїм корінням також сягає тюркських мов, що й становить перспективу подальших студій.



Список використаних джерел та літератури

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 250000 / уклад. та голов. ред. В.Т. Бусел. Київ; Ірпінь: Перун, 2005. VIII, 1728 с.

2. Денисюк В. Рефлексія українсько-польських старожитніх фразеологічних паралелей. Українська полоністика. 2019. Т. 16. С. 24-32.

3. Денисюк В.В. Польський вплив на формування фразеологічної системи української мови XVI-XVIII ст. Rozdroza. Polsko-ukrainski dyskurs humanistyczny / red. R. Dymczyk, I. Krywoszeja, N. Morawiec. Poznan - Human - Czestochowa, 2013. С. 132-138.

4. Денисюк В.В. Фразеологія щоденникового дискурсу української мови першої половини XVIII ст. Мовознавчий вісник: збірник наукових праць. Черкаси: Видавець Чабаненко Ю.А., 2021. Вип. 30. С. 14-23.

5. Дневникъ генеральнаго подскарбія Якова Марковича (1717-1767 гг.) / А. Лазаревскій. Кіевь: Типографія Г.Т. Корчакъ-Новицкаго, 1893. Ч. 1: 1717-1725. 329 с.

6. Етимологічний словник української мови: у 7 т. / редкол. О.С. Мельничук (голов. ред.) та ін. Київ: Наукова думка, 2006. Т. 5: Р-Т. 704 с.

7. Жартівливі та сатиричні пісні / упоряд. М. Дмитренко. Київ: Дніпро, 1988. 327 с.

8. Космеда Т. Українсько-польські паралелі в системі фразеологічних біблеїзмів. Acta Polono- Ruthenica. 2019. XXIV/2. С. 139-150.

9. Реєстр Війська Запорозького 1649 року / підгот. до друку О.В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін. Київ: Наукова думка, 1995. 592 с.

10. Русанівський В.М. Історія української літературної мови: підручник. Київ: АртЕк, 2001. 392 с.

11. Сваяк К. Выбраныя творы / уклад., прадм., камент. І. Багдановіч. Мінск: Кнігазбор, 2010. 472 с.

12. Севортян Э.В. Этимологический словарь тюркских языков (Общетюркские и межтюркские основы на буквы «В», «Г» и «Д»). Москва: Наука, 1980. Т. 3. 392 с.

13. Словарь української мови = Словарь украинского языка: [у 4 т.] / упоряд., з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко. [Репр. відтворення вид. 1907-1909 рр.]. Київ: Вид-во АН УРСР, 1959. Т. 4: Р-Я. 563 с.

14. Словник буковинських говірок / заг. ред. Н.В. Гуйванюк. Чернівці: Рута, 2005. 687 с.

15. Словник української мови: в 11 тт. / за ред. I.К. Білодіда. Київ: Наукова думка, 1979. Т. X. 658 с.

16. Слоунік гаворак пауночна-заходняй Беларусі і яе пагранічча: у 5 т. / уклад. Ю.С. Мацкевіч, А.I. Грынавецкене, Я.М. Рамановіч і інш. Мінск: Навука і техніка, 1986. Т. 5: С-Я. 563 с.

17. Суховій О.О. Фразеологія ораторсько-проповідницької прози Варлаама Ясинського: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Київ, 2002. 255 с.

18. Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV-XVIII ст.: у 2-х кн. / упоряд.: В.В. Німчук, Г.I. Лиса. Київ; Нью-Йорк, 2003. Кн. 2: О-Я. 512 с.

19. Українські приказки, прислів'я і таке інше. Уклав М. Номис / упоряд., приміт. та вступна ст. М.М. Пазяка. Київ: Либідь, 1993. 768 с.

20. Черевко I. Фразеологія пам'яток української мови XVI-XVII ст.: семантика, структура, стиль. Львів: М-т українознавства ім. I. Крип'якевича НАН України, 2013. 236 с.

21. Этымалапчны слоунік беларускай мовы / уклад. М.Я. Абрагімовіч [і інш.]; гал. рэд. Г.А. Цыхун. Мінск: Беларус. навука, 2010. Т. 13. С-Т. 351 с.

22. Antroponimia Polski od XVI do konca XVIII wieku: wybor artykulow haslowych oraz wykazy nazwisk wraz z chronologiq i geografiq / pod redakcjq A. Cieslikowej. Krakow: Instytut Jezyka Polskiego PAN, 2015. T. 5: St-U. 237 s.

23. Bruckner А. Slownik etymologiczny jezyka polskiego / przedruk z pierwsego wydania nakladem Krakowskiej Spolki Wydawniczej, Krakow 1927. Warszawa: Wiedza Powszechna, 1985. 805 s.

24. Czetyrba-Piszczako M. Ukrainskie frazeologizmy w polskim przekladzie Piotra Kuprysia Eneidy Iwana Kotlarewskiego. ActaPolono-Ruthenica. 2017. XXII/3. S. 109-121.

25. Elektroniczny korpus tekstow polskichz XVII i XVIII w. (do 1772 r.). URL: https://korba.edu.pl/ (дата звернення: 27.09.2021).

26. Elektroniczny slownikjezyka polskiego XVII i XVIII wieku. URL: https://sxvii.pl/ (дата звернення: 02.10.2021).

27. Jez M. Фразеологізми з числовим компонентом в українській та польській мовах. ActaPolono-Ruthenica. 2016. XXI. С. 27-37.

28. Kononenko I. Obraz swiata w polskiej i ukrainskiej frazeologii. Przeglqd Srodkowo-Wschodni. 2017. 2. S. 119-134.

29. Lexikon der Familiennamen polnischer Herkunft im Ruhrgebiet. Bd. 2, Buchstaben M-Z / hrsg. von K. Rymut und J. Hoffmann. Krakow: Wydawnictwo Pandit, 2010. VIII, [2], 499, [1] s.

30. Muldner-Nieckowski P. Wielki slownik frazeologiczny jezyka polskiego. Warszawa: Swiat Ksiqzki, 2003. 1088 s.

31. Praktyczny slownik wspolczesnej polszczyzny / pod red. H. Zgolkowej; zespol aut. B. Walczak [et al.]. Poznan: Wydawnictwo «Kurpisz», 2003. T. 42. 479 s.

32. Siwik J. Encyklopedia nazwisk i przydomkow szlacheckich / oprac. red. K. Tittenbrun. Warszawa: Wydawnictwo KASTOR, 2010. 800 s.

33. Skorupka S. Slownik frazeologiczny jezyka polskiego. Warszawa: Wiedza Powszechna, 1985. T. 2: R-Z. 905 s.

34. Slownik etymologiczno-motywacyjny staropolskich nazw osobowych. Cz^sc 1. Odapelatywne nazwy osobowe / оpac. A. Cieslikowa. Krakow: Wydawnictwo naukowe DWN, 2000. 378 s.

35. Slownik jezyka polskiego / red. nacz. W. Doroszewski. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 1997. T. IX. 1484, [2] s.

36. Slownik jezyka polskiego PWN / red. nauk. M. Szymczak. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 1998. T. 3: R-Z. 1032 s.

37. Slownik jezyka polskiego. URL: https://sjp.pwn.pl/korpus/ (дата звернення: 02.10.2021).

38. Slownik polszczyzny XVI w. URL: https://spxvi.edu.pl/ (дата звернення: 20.09.2021).

39. Slownik staropolskich nazw osobowych / pod. red. i ze wstepem W. Taszyckiego. Wroclaw - Warszawa - Krakow - Gdansk: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich - Wydawnictwo PAN, 1977-1980. T. V. 533 s.

40. Uniwersalny slownik jezyka polskiego / pod red. S. Dubisza. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2003. T. 4: R-V. 1075 s.

41. Wieczorkiewicz B. Slownik gwary warszawskiej XIX wieku. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1966. 487 s.



References (translated & transliterated)

1. Busel, V.T. (Ed.). (2005). Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy [Great explanatory dictionary of the modern Ukrainian language]: 250000. Kyiv; Irpin: Perun [in Ukrainian].

2. Denysiuk, V. (2019). Refleksiia ukrainsko-polskykh starozhytnikh frazeolohichnykh paralelei [Reflection of Ukrainian-Polish ancient phraseological parallels]. Ukrainska polonistyka - Ukrainian Polonistics. (Vol. 16.), (pp. 24-32) [in Ukrainian].

3. Denysiuk, V.V. (2013). Polskyi vplyv na formuvannia frazeolohichnoi systemy ukrainskoi movy XVIXVIII st. [Polish influence on the formation of the phraseological system of the Ukrainian language XVIXVIII сс.]. R. Dymczyk, I. Krywoszeja & N. Morawiec (Eds.), Rozdroza. Polsko-ukrainski dyskurs humanistyczny - Crossroads. Polish-Ukrainian humanistic discourse (pp. 132-138). Poznan - Human - Czestochowa [in Ukrainian].

4. Denysiuk, V.V. (2021). Frazeolohiia shchodennykovoho dyskursu ukrainskoi movy pershoi polovyny XVIII st. [Phraseology of the diary discourse of the Ukrainian language of the first half of the 18th century]. Movoznavchyi visnyk - Linguistic Bulletin. Cherkasy: Vydavets Chabanenko Yu. A., issue 30, pp. 14-23 [in Ukrainian].

5. Lazarevskiy, A. (1893). Dnevnik generalnago podskarbiya Yakova Markovicha (1717-1767 gg.) [Diary of General Podskarbiy Yakov Markovich (1717-1767)], part 1. Kiev: Tipografiya G.T. Korchak-Novitskago [in old-Ukrainian].

6. Melnychuk, O.S. (Ed.). (2006). Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy [Etymological dictionary of the Ukrainian language]. (Vol. 5). Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

7. Zhartivlyvi ta satyrychni pisni [Humorous and satirical songs] (1988). M. Dmytrenko (Comp.). Kyiv: Dnipro [in Ukrainian].

8. Kosmeda, T. (2019). Ukrainsko-polski paraleli v systemi frazeolohichnykh bibleizmiv [Ukrainian-Polish parallels in a system of phraseological bibleisms]. Acta Polono-Ruthenica, XXIV/2, 139-150 [in Ukrainian].

9. Reiestr Viiska Zaporozkoho 1649 roku [Register of the Zaporozhian Army of 1649]. (1995). O.V. Todiichuk et al. (Comps.). Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

10. Rusanivskyi, V.M. (2001). Istoriia ukrainskoi literaturnoi movy [History of the Ukrainian literary language]. Kyiv: ArtEk [in Ukrainian].

11. Svayak, K. (2010). Vybranyya tvory [Selective works]. І. Bagdanovich (Comp.). Minsk: Knigazbor [in Belarusian].

12. Sevortyan, E.V. (1980). Etimologicheskiy slovar tyurkskikh yazykov (Obshchetyurkskie i mezhtyurkskie osnovy na bukvy «V», «G» i «D») [Etymological dictionary of Turkic languages (Common Turkic and inter-Turkic bases for the letters «V», «G» and «D»)]. (Vol. 3). Moskva: Nauka [in Russian].

13. Slovar ukrainskoi movy = Slovar ukraynskoho yazyka [Dictionary of the Ukrainian language]. (1959). (Vol. 4). B. Hrinchenko (Comp.). Kyiv: Vyd-vo AN URSR [in Ukrainian].

14. Huivaniuk, N.V. (2005). Slovnyk bukovynskykh hovirok [Dictionary of Bukovinian dialects]. Chernivtsi: Ruta [in Ukrainian].

15. Bilodid, I.K. (Ed.). (1979). Slovnyk ukrainskoi movy [Dictionary of the Ukrainian language]. (Vol. X). Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

16. Slovnik gavorak pavnochna-zahodnyaj Belarusi і yaye pagranichcha [Dictionary of dialects of northwestern Belarus and its borders]. (1986). (Vol. 5). Yu.S. Mackevich, A.І. Grynaveckene, Ya.M. Ramanovich et al.(Comps.). Minsk: Navuka i tekhnika [in Belarusian].

17. Sukhovii, O.O. (2002). Frazeolohiia oratorsko-propovidnytskoi prozy Varlaama Yasynskoho [Phraseology of oratorical-preaching prose by Barlaam Yasinsky]. Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

18. Tymchenko, Ye. (2003). Materialy do slovnyka pysemnoi ta knyzhnoi ukrainskoi movy XV-XVIII st. [Materials for the dictionary of written and book Ukrainian language of the XV-XVIII centuries]. (Vol. 2). V.V. Nimchuk, H.I. Lysa (Comps.). Kyiv; Niu-York [in Ukrainian].

19. Ukrainski prykazky, pryslivia i take inshe [Ukrainian proverbs, sayings and so on]. Uklav M. Nomys. (1993). M.M. Paziak (Comp.). Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

20. Cherevko, I. (2013). Frazeolohiia pamiatok ukrainskoi movy XVI-XVIIst.: semantyka, struktura, styl [Phraseology of monuments of the Ukrainian language of the XVI-XVII centuries: semantics, structure, style]. Lviv: In-t ukrainoznavstva im. I. Krypiakevycha NAN Ukrainy [in Ukrainian].

21. Cyhun, G.A. (Ed.). (2010). Etymalagwhny slovmk belaruskaj movy [Etymological dictionary of the Belarusian language]. (Vol. 13). M.Ya. Abragimovich [et al.] (Comps.). Minsk: Belarus. navuka [in Belarusian].

22. Cieslikowa, A. (Ed.). (2015). Antroponimia Polski od XVI do konca XVIII wieku: wybor artykulow haslowych oraz wykazy nazwisk wraz z chronologiq i geografiq [Poland's anthropology from the 16th to the end of the 18th century: selection of entry-level articles and lists of names with chronology and geography]. (Vol. 5). Krakow: Instytut J^zyka Polskiego PAN [in Polish].

23. Bruckner, А. (1985). Slownik etymologiczny j^zyka polskiego / przedruk z pierwsego wydania nakladem Krakowskiej Spolki Wydawniczej, Krakow 1927 [Etymological Dictionary of the Polish Language / reprint from the first edition by Krakowska Spolka Wydawnicza, Krakow 1927]. Warszawa: Wiedza Powszechna [in Polish].

24. Czetyrba-Piszczako, M. (2017). Ukrainskie frazeologizmy w polskim przekladzie Piotra Kuprysia Eneidy Iwana Kotlarewskiego [Ukrainian phraseologisms in the Polish translation of Piotr Kuprys Aeneida by Ivan Kotlarewski]. ActaPolono-Ruthenica, XXII/3, 109-121 [in Polish].

25. Elektroniczny korpus tekstow polskichz XVII i XVIII w. (do 1772 r.) [Electronic corpus of Polish texts from the 17th and 18th centuries (until 1772)]. Retrieved from https://korba.edu.pl/ [in Polish].

26. Elektroniczny slownik j^zyka polskiego XVII i XVIII wieku [Electronic dictionary of the Polish language in the 17th and 18th centuries]. Retrieved from https://sxvii.pl/ [in Polish].

27. Jez, M. (2016). Frazeolohizmy z chyslovym komponentom v ukrainskii ta polskii movakh [Semantic peculiarities of phraseological units with the numeral component in Ukrainian and Polish languages]. ActaPolono-Ruthenica, XXI, 27-37 [in Ukrainian].

28. Kononenko, I. (2017). Obraz swiata w polskiej i ukrainskiej frazeologii [The picture of the world in Polish and Ukrainian phraseology]. Przeglqd Srodkowo-Wschodni - Central and Eastern Review, 2, 119-134 [in Polish].

29. Rymut, K. & Hoffmann, J. (Eds.). (2010). Lexikon der Familiennamen polnischer Herkunft im Ruhrgebiet [Lexicon of surnames of Polish origin in the Ruhr area]. Bd. 2, Buchstaben M-Z. Krakow: Wydawnictwo Pandit [in Polish].

30. Muldner-Nieckowski, P. (2003). Wielki slownik frazeologiczny j^zyka polskiego [The great phraseological dictionary of the Polish language]. Warszawa: Swiat Ksiqzki [in Polish].

31. Walczak, B. [et al.]. (2003). Praktyczny slownik wspolczesnejpolszczyzny [A practical dictionary of contemporary Polish]. H. Zgolkowa (Ed.). (Vol. 42). Poznan: Wydawnictwo «Kurpisz» [in Polish].

32. Siwik, J. (2010). Encyklopedia nazwisk i przydomkow szlacheckich [Encyclopedia of noble surnames and nicknames]. K. Tittenbrun (Ed.). Warszawa: Wydawnictwo KASTOR [in Polish].

33. Skorupka, S. (1985). Slownik frazeologiczny j^zyka polskiego [Phraseological dictionary of the Polish language]. (Vol. 2). Warszawa: Wiedza Powszechna [in Polish].

34. Slownik etymologiczno-motywacyjny staropolskich nazw osobowych. Cz^sc 1. Odapelatywne nazwy osobowe [Etymological and motivational dictionary of Old Polish personal names. Part 1. Appealing personal names]. (2000). A. Cieslikowa (Comp.). Krakow: Wydawnictwo naukowe DWN [in Polish].

35. Doroszewski, W. (Ed.). (1997). Slownikj^zyka polskiego [Polish dictionary]. (Vol. IX). Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN [in Polish].

36. Szymczak, M. (Ed.). (1998). Slownik j^zyka polskiego PWN [PWN Polish Dictionary]. (Vol. 3). Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN [in Polish].

37. Slownik j^zykapolskiego [Polish dictionary]. Retrieved from https://sjp.pwn.pl/korpus/ [in Polish].

38. Slownik polszczyzny XVI w. [Dictionary of the Polish language of the 16th century]. Retrieved from https://spxvi.edu.pl/ [in old-Polish].

39. Taszycki, W. (Ed.). (1977-1980). Slownik staropolskich nazw osobowych [Dictionary of Old Polish Personal Names]. (Vol. V). Wroclaw - Warszawa - Krakow - Gdansk: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich - Wydawnictwo PAN [in Polish].

40. Dubisz, S. (Ed.). (2003). Uniwersalny slownik j^zyka polskiego [Universal dictionary of the Polish language]. (Vol. 4). Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN [in Polish].

41. Wieczorkiewicz, B. (1966). Slownik gwary warszawskiej XIX wieku [Dictionary of the Warsaw dialect of the 19th century]. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe [in Polish].

Размещено на Allbest.ru

...