Дієслова та інші засоби на позначення дефектного мовлення в українських говорах Закарпаття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дієслова та інші засоби на позначення дефектного мовлення в українських говорах Закарпаття

Пискач О.

Дієслова та інші засоби на позначення дефектного мовлення в українських говорах Закарпаття

Анотація. Сучасна лінгвістика виявляє підвищений інтерес до семантичних аспектів дослідження мови. Незважаючи на активне вивчення діалектних дієслів, актуальним і досі залишається розкриття особливостей їх семантики, з'ясування шляхів і способів творення, здійснення порівняльного аналізу в суміжних і дистантних діалектних ареалах.

Мета статті - характеристика дієслів та інших вербальних засобів на позначення дефектного мовлення в українських говірках Закарпаття. Для досягнення мети було виконано такі завдання: виокремлено й систематизовано дієслова, компаративи, пропозитиви на позначення дефектного мовлення в українських говірках Закарпаття; проаналізовано основні шляхи і способи творення дієслів; розкрито особливості семантики й структури досліджуваних одиниць, їх експресивне навантаження; простежено зв'язок аналізованих дієслів із літературною мовою та іншими українськими говорами. дієслово мовлення дефектний

Доведено, що для номінації дефектного мовлення в українських говірках Закарпаття вживаються дієслова, ком- паративи, пропозитиви (переважно порівняльного характеру). Найбільша кількість репрезентантів вербалізує нерозбірливе мовлення загалом, без урахування диференційних його рис. Дієслова становлять численну групу давніх за походженням назв, більшість яких має праслов'янські звуконаслідувальні основи. Семантика дефектного мовлення розвинулася в них завдяки акустичному смисловому компоненту переважно внаслідок метафоризації. Характерними рисами аналізованих дієслів є їхня експресивність, синонімічність, поліфункціональність. Таким дієслівним лексемам переважно притаманна зовнішня і внутрішня, змістова, характеристика мовлення, майже всі вони в досліджуваних говірках є багатозначними. Більшість обстежених лексем є діалектними. Серед говіркових відповідників незначна кількість одиниць, які відрізняються фонетично чи семантично.

Семантику дієслів на позначення дефектного мовлення інтенсифікують переважно компаративи, що мають яскраво виражену пейоративну емоційність. Об'єктами порівнянь виступають предмети, особи і тварини.

Ключові слова: діалектологія, логопедія, закарпатські говірки, дієслово, компаратив, дефектне мовлення.

IN THE UKRAINIAN DIALECTS OF TRANSCARPATHIA

Modem linguistics manifests growing interest in semantic aspects of language research. Despite the active study of dialect verbs, it is still relevant to reveal the peculiarities of their semantics, to find out the ways and methods of their creation, and to carry out a comparative analysis within the limits of adjacent and distant dialect areas.

The purpose of the article is to characterize verbs and other verbal means used to indicate defective speech in the Ukrainian dialects of Transcarpathia. To achieve the goal, the following tasks were performed: verbs, comparatives, and propositives denoting defective speech in the Ukrainian colloquialisms of Transcarpathia were identified and systematized; the main ways and methods of creating verbs have been analyzed as well; the peculiarities of the semantics and structure of the units, their expressive load are revealed; the connection of the analyzed verbs with the literary language and other Ukrainian dialects has been traced.

It has been proven that verbs, comparatives, and propositives (mostly of a comparative nature) are used to nominate defective speech in the Ukrainian colloquialisms of Transcarpathia. The largest number of representatives verbalizes unintelligible speech in general, without taking into account its differential features. Verbs are a large group of names of ancient origin, most of which have Proto-Slavic onomatopoeic bases. The semantics of defective speech developed thanks to the acoustic semantic component, mainly as a result of metaphorization. Characteristic features of the analyzed verbs are their expressiveness, synonymy, polyfunctionality. Such verbal lexemes are mainly characterized by external and internal, substantive, speech characteristics, almost all of them in the studied speech are polysemous. Most of the examined lexemes are dialectal. Among spoken counterparts, there is a small number of units that differ phonetically or semantically.

The semantics of verbs used to indicate defective speech are mainly intensified by comparatives that have a pronounced pejorative emotionality. Objects, persons and animals are the objects of comparison.

Keywords: dialectology, speech therapy, Transcarpathian idioms, verb, sound imitation, comparative, defective speech.

Постановка проблеми. Актуальність дослідження зумовлена зростанням наукових зацікавлень до аналізу мовленнєвої комунікації як складової людської діяльності, розкриття соціо- та етнокультурної специфіки мовців. Сучасний етап розвитку лінгвістичної науки відзначається підвищеним інтересом до семантичних аспектів дослідження мови на всіх рівнях. Важливість комплексного системного аналізу різних лексико-семантичних груп слів, і зокрема вербативів, пояснюється розвитком багатозначності дієслів, продуктивною метафоричністю та метонімічністю в їх семантичній структурі. Незважаючи на різноаспектне вивчення діалектних дієслів, актуальним і досі залишається розкриття особливостей їх семантики, з'ясування шляхів і способів творення, здійснення порівняльного аналізу в суміжних і дистантних діалектних ареалах.

Аналіз досліджень. Мова - найважливіший засіб людського спілкування, а мовлення - це психофізіологічний процес реалізації мови. Умовами ефективної комунікації є наявність адресанта й адресата, які мають певні спільні функції (соціальні ролі), мовленнєві навички (мовленнєву компетенцію), знання й уявлення про світ. Процес мовлення складається з трьох етапів: 1) формування мети мовлення; 2) вибір мовних засобів; 3) мовна реалізація задуму (говоріння). Основними його репрезентантами є комунікативні вербативи - семантичний клас дієслів, що позначають дію як процес, який передбачає обов'язкове вираження змісту думок певною системою звукових комплексів, які прийняті в певній мові як засіб спілкування [Паш- ковська 2007, с. 68]. Оскільки дієслова мовлення називають мовленнєві процеси, актуальними для їхньої семантики виявляються ті аспекти мовленнєвої дії, які висуваються на перший план у конкретній комунікативній ситуації.

Аналізуючи дієслова мовлення (дієслова говоріння, комунікативні дієслова, дієслова звучання, verba dicendi), дослідники виходять з того, що комунікація залежить від багатьох факторів: мовної здатності людини, організації її інтелекту, оперативного мислення, бази знань у ментальному лексиконі, зокрема мовних та позамовних знань, а також психіки, емоцій, почуттів мовця та ін. Вони можуть визначати індивідуальні мовні особливості комуніканта, обставини або ж мету комунікації.

Початок ХХІ століття відзначається поглибленою увагою лінгвістів до комунікативних дієслів на матеріалі різних мов - німецької, французької, англійської, чеської, російської та ін. Особливо популярними стали контрастивні дослідження. Щодо української мови, то дієслова мовлення розглядалися з погляду словотвору (праці Є. Карпіловської, М. Голянич, С. Гірняк), у порівняльному (М. Ладченко, Ю. Юсип-Якимович) чи лінгвостилістичному аспекті. Походження й семантичний розвиток дієслів та фразеологізмів на позначення процесівмовлення в українській літературній мові простежила Г Пашковська. Активізувалося вивчення цього класу слів на матеріалі художнього ідіостилю (Н. Благова, Л. Жулинська, О. Ковалевська, Н. Ніколаєва, Л. Бабенко, Н. Болотнова, Л. Вікулова, Н. Мех, Н. Гут, Н. Петруничева, Н. Янчук, О. Мокляк, З. Митяй та ін.). Смислові конотації дієслів мовлення в українських народних казках про тварин розглядала О. Леонтьєва, особливості функціонування окремих комунікативних вербативів у біблійному тексті аналізував П. Мацьків, у медійному дискурсі - М. Навальна.

Дослідження діалектної дієслівної лексики і семантики було й залишається в полі зору науковців, які розглядали парадигматичні, синтагматичні та епідигматичні відношення, семантику діалектних дієслів (В. Прокопенко, В. Лєснова, Н. Хобзей, Л. Білик, Ю. Юсип-Якимович, Т Мироненко та ін.) тощо. Комплексний системний аналіз цього лексико-граматичного класу на базі східнополіського діалекту провела О. Холодьон, ґрунтовно обстеживши й семантику дієслів мовлення [Холодьон 2017, с. 73-106].

Щодо українських закарпатських говірок, то дієслова, фраземи та інші засоби на позначення мовлення вивчені поки що недостатньо, хоча питання словотвору діалектних дієслів загалом розглядали науковці П. Чучка - суфіксальне творення дієслів у говірках околиці Ужгорода (1958), І. Пагиря - деякі аспекти словотвору дієслова в говірках північнозахідної Мукачівщини (1958), В. Німчук - суфіксальне творення дієслів, дієприкметників, дієприслівників у верхньонадборжавських говірках (1962). Граматичні особливості дієслів у говорах Закарпаття детально простудіював В. Лавер у кандидатській дисертації [Лавер 1969]. Пізніше вчений присвятив тези фразеологізмам зі значенням акту мовлення в південно-західних українських говорах Карпат [Лавер 1977, с. 133-135]. Неабияку цінність для дослідження дієслівної лексики становить монографія Ю. Юсип-Якимович "Ономатопоетика українських говорів Карпат: семантична, фонетична, словотвірна структура та похідність ономатопів", у якій серед 1120 звуконаслідувальних дієслівних дериватів, об'єднаних у п'ять лексико-семантичних груп на підставі спільного значення `відтворювати в звучанні мотивуюче слово', обстежено й ті, що характеризують процес мовлення [Юсип-Якимович 2007, с. 58-59, 139-146, 219-224]. Із новітніх студій діалектних дієслів переважно на базі гуцульських говірок Закарпаття слід виокремити публікації О. Юсікової. Вербальні засоби на позначення емоційного мовлення в говірках Закарпаття в одній зі своїх останніх статей проаналізували й ми [Пискач 2021, с. 18-33].

Мета статті - характеристика дієслів та інших вербальних засобів на позначення дефектного мовлення в українських говірках Закарпаття.

Для досягнення мети заплановано виконати такі завдання:

1) виокремити й систематизувати дієслова, компаративи, пропозитиви на позначення дефектного мовлення в українських говірках Закарпаття;

2) проаналізувати основні шляхи і способи творення дієслів;

3) розкрити особливості семантики й структури досліджуваних одиниць, їх експресивне навантаження;

4) простежити зв'язок аналізованих дієслів із літературною мовою та іншими українськими говорами.

Джерелами для дослідження слугували власні записи в 32 н.п. Закарпаття, діалектні словники та атласи. Охоплено 4 говірки закарпатського говору (марамороську, боржавську, верховинську та ужанську), а також частину гуцульського говору Рахівщини. До аналізу залучено лексичну номінацію (через слово і словосполучення) і пропозитивну (через речення) репрезентації об'єкта позначення: дієслова, компаративи і пропозитивні одиниці.

Методи та методика дослідження. Основним методом дослідження є описовий. Використано також прийоми компонентного аналізу, структурносемантичного моделювання, фактологічний метод з його складовими - польовим, анкетним, що поєднує лінгвістичну та культурно-соціологічну інтерпретацію.

Виклад основного матеріалу. Висока активність уживання, багатство семантичної наповненості та поліфункціональність лексико-семантичної групи дієслів мовлення зумовлені самою мовною діяльністю, що аналізує й регулює весь процес зовнішньої і внутрішньої розумової діяльності людини, який своєю чергою тісно пов'язаний з усіма сторонами життя носіїв мови як членів суспільства.

Різноманітні комунікативні вади є відхиленням від мовленнєвої норми, прийнятої в суспільстві, вони "частково або повністю перешкоджають мовленнєвому спілкуванню, обмежують можливості пізнавального розвитку і соціокультурної адаптації" [Логопедія 2010, с. 7]. Дефекти мовлення - це недуга, причиною якої є вроджені (спадковість, особливість організму, важке протікання вагітності) та набуті (пологові травми, занедбаність, часті хвороби, зниження слуху, стрес, вікові зміни в організмі людини і т. ін.) патології. Крім того, мовленнєві вади можуть бути спричинені впливом алкоголю чи медичних препаратів. Серед основних видів дефектного мовлення виділяють такі: проблема темпу мовлення (занадто швидко або занадто повільно); заїкання; різнотипні дефекти вимови звуків (гугнявість, шепелявість та ін.).

У процесі нормального мовленнєвого розвитку дитина повинна опанувати звукову систему рідної мови вже в 4-5 років. Проте слід зауважити, що в сільській місцевості мовленнєві дефекти донедавна мало хто сприймав як серйозну хворобу, яку треба негайно лікувати, бо, зрештою, й сама логопедія (корекційна педагогіка, дефектологія) як наука, незважаючи на більш ніж столітню історію її розвитку, на теренах України стає популярною тільки в ХХІ ст. За свідченням деяких респондентів, вони самі намагалися впоратися з незначними мовленнєвими вадами своєї дитини або ж не загострювали на них уваги, сподіваючись, що з віком усе пройде: [е /не журйса / шчо д'ітвак ти ни хоче говорити // міг менчыХ фатЧу до тр'ох год'іу ни говорйу нич // шчо чоловж уже на н'ого гоікау / ты / н'імаку / шчо моучйш / юл'ко бдеш моучати?! // а пак йак зачау говорйти /та бш'ше ги треба (сміється)] (Тор).

Позначаючи дефектну артикуляцію мовних звуків, діалектоносії з етичних міркувань використовують експресивні засоби номінації досить обережно, особливо якщо це стосується інвалідів (гр'іх с'а с'мЧйати с калЧкы), коли ж ідеться про мовлення п'яної людини, то тут уже немає жодних обмежень: колорит дієслів та порівняльних конструкцій надзвичайно строкатий. Адже експресивна семантика формується на основі відхилень від соціальнонормативних показників дієслівного денотата.

Проведений нами аналіз дієслів на позначення дефектного мовлення засвідчує звуконаслідувальний характер абсолютної більшості з них і підтверджує думку, що в основі розвитку їх багатозначності лежить переважно акустичний смисловий компонент. Як слушно вважає Ю. Юсип-Якимович, у значній частині дієслів, які виражають звуки, що їх видають тварини, розвивається значення, яке характеризує процес мовлення. В основі формування похідного значення, що позначає процес мовлення, у відономатопоетичних дієсловах перебуває сема `характер відтворюваного звуку', зіставляється характер звучання у вихідному значенні і похідне значення, що характеризує процес мовлення. Структуру такого дієслова можна представити так: (1метафоричне перенесення (2, де 1 - `видавати звук' - основна сема; 2 - сема мовлення, що виникла внаслідок метафоричного перенесення назв дії тварин на дію людини). Метафоричне перенесення робить відономатопоетичні дієслова виразними, образними, вони називають не тільки процес або стан, але і якісно характеризують їх. Кожне похідне відономатопоетичне дієслово відображає у своїй семантичній будові перш за все спільне значення, загальну ідею, закладену в семантиці діалектного ономатопоетичного утворення [Юсип-Якимович 2007, с. 170-171].

Найбільша кількість дієслів використовується на позначення незрозумілого, невиразного, нечіткого мовлення людини, причому для багатьох ця сема не єдина: бубон'іти (усі гов.), бубнити, бубніти [Грц, с. 329], бубон'йти, бобонти, бабонйти [Грц, с. 330], боботеїти (Ст) < псл. ЬдЬъ(ь)пъ - споріднене з дінд. bambharavah "мукання корів", лит. ЬатЬёЫ "бурчати", лтс. bambat "бити, стукати" [ЕСУМ, т. 1, с. 275], пор. літ. бубон'іти `говорити тихо, невиразно; бурмотіти' [СУМ, т. 4, с. 709], гуц. бубоніти `густи, тарабанити' [МСГГ, с. 18]; гытдати (Тор, Дубр, Блк) позначає також нечленороздільне мовлення немовлят, див. Гытдати т.с. [Крч, с. 199], марамор. ґьіндати `вимовляти нечленороздільні звуки (про немовля)' [Сб, с. 57] - звуконаслідувальне утворення від вигуку Гын-Гын-, який видають немовлята [Юсип-Якимович 2007, с. 220]; мймрити мьшл'ати, мьімлати, мн'амлити (більшість говірок) - афективні звуконаслідувальні утворення [ЕСУМ, т. 3, с. 376]. Подібні форми вживаються в інших мовах (чеське mumlati, mamlati, mumrati, mamrati, mumlati, рос. мумлить, мямлить, словін. mumlat, серб. mumlati). Усі ці звуконаслідувальні утворення, очевидно, у слов'янських мовах із праслов'янського *m^mlati, яке сягає праіндоєвропейського кореня, пор. нім. mumme(l)n [Ладченко, Юсип-Якимович, с. 329]. Див. літ. мймрити `говорити тихо, невиразно; бурмотіти' [СУМ, т. 4, с. 709], бук. знев. меімлєти, меімляти т.с. [СБГ, с. 276], пор. маромор. мымляти `неохоче їсти' [Сб, с.172]; морконЧти (Дубр, Блк, Тор), [Сб, с. 173; Крч, с. 520], марамор. моркотати, мъгркати [Сб, с. 173, 176] - звуконаслідувальні утворення, паралельні до муркати [ЕСУМ, т. 3, с. 464, 515]. Див. літ. мурмотати `говорити тихо, невиразно' [СУМ, т. IV, с. 829], бойк. морскотЧти т.с. [Он, с. 453]; мычати (Тор) - переносно вжите звуконаслідувальне діалектне дієслово (< псл. mycati) [ЕСУМ, т. 3, с. 469], що позначає мукання корів, використовують для характеристики нерозбірливого мовлення переважно п'яної людини. Див. мырчати т.с. [Крч, с. 532]; бымбил'ати [Грц, с. 191], марамор. болобонти [Сб, с. 29] - очевидно, псл. *bolboliti, звуконаслідувальне утворення, зближене пізніше на східнослов'янському мовному ґрунті з основою бал"балакати, гомоніти" [ЕСУМ, т. 1, с. 122]; бебекати [Грц, с. 133] - утворене від звуконаслідування бебе; блекотати [Грц, с. 240] < псл. blekati, blekotati - звуконаслідувальне утворення праіндоєвропейського періоду [ЕСУМ, т. 1, с. 207], у літ. мові вживається відповідник белькотати, белькотти [СУМ, т. І, с. 156]; блендти, блендонти: Тот блендйт', йак бы пйаный быв [Грц, с. 240], бе^иле^ин'дЧти (ВБ, Мрч, Лб, Тор) - фонетично видозмінені похідні утворення від основи псл. bal"розповідати, балакати"; пор. [баланда ¹] "нудний балакун", [баландти] "базікати" [ЕСУМ, т. 1, с. 124]; бовблати, бовбл'ати, бавблати [Грц, с. 254], бол'ботати, бул'ботати [Грц, с. 279], бонтати [Грц, с. 284], бул'бонти, [Грц, с. 346], бул'конті, бул'кунти, бол'конти, бол'конти, бул'котаті, бул'мотти [Грц, с. 347] - метафоричні дієслова, утворені від звуконаслідувань, які супроводжують різні стани, явища (булькання води, кипіння рідини тощо); швйн'д'ати (Фнч), шмындати, шмындон'ти (Снв), жмытдати (Тор), джвин'д'іти (Бгд) - звуконаслідувальні утворення [ЕСУМ, т. 2, с. 190]; фошкот'іти (Бгд), швіїл'бати (Он), лопотати' (Мрч) < псл. lopotati "видавати звуки при ударянні; белькотати, шуміти" [ЕСУМ, т. 3, с. 289]. Пор. гуц. фошкотти `сопіти', `пирхати' [ГГ, с. 198], джвиндти (жвиндти) `безперервно дорікати', `сваритися', `базікати' [ГГ, с. 58], бук. живинґти, жвинґти, жванґти, живиндти `лепетати (про немовлят)' [СБГ, с. 113]. Більшість вищенаведених дієслівних лексем у досліджуваних говірках має також значення `говорити дурниці'.

Семантику відповідних дієслів часто конкретизують, увиразнюють інтенсифікатори-компаративи міімлати ги круз' зубы (Борж), мн'еіукат' гибы спуд зе^имл'і (Ос), мнімлати гЧбы три д'н'і не йіу, мъгмл'ати г'і ти^ел'а (Вб), мн'амлити гі корова (Вол), фучати ги мырч (Л), бл'ати' йак кузл'а (ВБ), йаґбьі галушки у рот'і мйау (Мрч), говорит гибы му токану у рот набиу (Тор). Дефекти мовлення під час телефонного зв'язку передає компаративна структура: [по те^иле^ифону гове>ри^ет так /г'ібш с'а псы йіли](Вб, Тор, Кт).

Порушення темпу мовлення з погляду дефектології має два прояви: 1) брадилалія - патологічно уповільнений темп мовлення; 2) тахілалія - патологічно пришвидшений темп мовлення [Логопедія 2010, с. 46]. У говірках Закарпаття використовується чимала кількість дієслів для позначення занадто швидкого й нерозбірливого мовлення: дроґон'ти (більшість гов.): [не розум'ійу го / бо дуже дроґотт] (Ск). Очевидно, лексема є фонетично і семантично видозміненим запозиченням із польської мови; п. drygac "підскакувати, брикати; тремтіти, труситися; боятися, тривожитися" відповідає укр. дрижати, здригатися [ЕСУМ, т. 6, с. 406]. Див. маромор. дрьіґоніти, дршґотати `говорити невиразно, нечітко, з вадами в мові' [Сб, с. 79]; дробон'ти (Гол), дроботати [Крч, с. 249]; троскон'іти (Блк, Л, Ст, ЛП, Гол), троцкон'іти (Фнч, Тор, Вб, Зав), тр'іцкон'іти (Ос). Походить від псл. troskb, troskati - звуконаслідувального утворення, що пов'язане чергуванням голосних з тріск, тріщати [ЕСУМ, т. 5, с. 649-650]. Див. маромор. тросконіти, троскотаїти `базікати' [Сб, с. 354], гуц. тросхотаїти `торохтіти' [МСГГ, с. 196]; трон'кон'іти (Зав) - звуконаслідувальне утворення, паралельне до тринькати [ЕСУМ, т. 5, с. 648]; цоркон'ти (ВБ, Вб) походить від вигуку цорк, подібно до диркати, фиркати, цвіркати тощо [ЕСУМ, т. 6, с. 264]; ломоз'ти (ВБ); лопотати (ЧП, ВБ, Мрч) (див. вище), пор. літ. лопотати `говорити поспішно, неясно' [СУМ, т. IV, с. 547]; молоти (Дб, Мрч) сягає псл. melti "молоти, подрібнювати" [ЕСУМ, т. 3, с. 505], пор. перен., фам. молоти `верзти нісенітницю; теревенити' [СУМ, т. IV, с. 490]; тр'опон'ти (Снв) < псл. tropati "тупати; стукати; шуміти" [ЕСУМ, т. 5, с. 648], пор. бойк. тропотіти `молотити язиком'; `цокотіти' [Он, с. 303]; ґьтдон'іти (Фнч); балабонти (баламбонти, болобонти, белебонти, белембонти, билимбонти, белембунти, балабоніти, белебоніти, балабоніти) `багато говорити', `швидко й нерозбірливо говорити' [Грц, с. 101] і белемонти, белемутити, баламотти, беленконти, билинконти, беленґотати, билинґошти `швидко, нерозбірливо говорити' [Грц, с. 153] - звуконаслідувальні утворення, що імітують звучання дзвона [ЕСУМ, т.1, с. 122]; бел'конти, бил'конти, билконти `швидко, нерозбірливо говорити' [Грц, с. 153] - запозичене з п. beikotac "белькотіти; булькати", ч. blkotati "булькати; воркувати; мимрити" - утворення від звуконаслідувального кореня псл. *ЬьІк"белькотати" [ЕСУМ, т. 1, с. 166]. Див. літ. белькотати, белькотти `нерозбірливо, без ладу щось говорити' [СУМ, т. І, с. 156]; балахрестити, билихристити `багато говорити', `швидко й нерозбірливо говорити' [Грц, с. 101] - результат складення основи бала"розповідати, базікати" з етимологічно неясною основою, пізніше ототожненою з хрестити [ЕСУМ, т. 1, с. 125]; быркон'ти, биркот'ти [Грц, с. 195] - похідні утворення від вигуків быр, бир, якими відганяють овець, бурконти [Грц, с. 360] `швидко говорити'; тели^ен'іти (Бгд) - звуконаслідувальне утворення, паралельне до тень, дзелень [ЕСУМ, т. 5, с. 538].

Занадто швидку, нерозбірливу вимову увиразнюють інтенсифікатори-компаративи: дроґоніїт г'і цоркотало, де цоркотало - брязкальце, дитяча іграшка; троцконіїт г'і паравеїз; цорконит йак тропотало (Вб), троц(с)конит г'і трактор (Тор, Л), трон'коче гі смеречина у шпорі (Зав, Кт), тр'ішчит ги / г'і Тре>ц'кый (Тор, Кт), тр'іцкон'ат ги пче>ли в вули^еку (Ос), лопоче, йак млин / йак тропошкан'а (МБ), меле йак млин (Дубове, Мрч), йак трандачжа (Мрч, Вол), йак пе^ире^ите^ирачка (Вол), говорит' ги помело (Ґор), бобонит ги у бочку /йак чорт на короб^пках (Борж).

Занадто повільне мовлення людини, яка розтягує слова, номінують дієсловом мн'аукати, мн'аучати (більшість гов.) та компаративними структурами говорит г'ібьі (три дны) не йіу (усі гов.); так гварит ' йаґби нїіс'ка не йша; каже гіби^о спала (МБ), т'агне йак кота за хвуст (Снв), т'агне ги кота за хвіст, нагадуйес'а ги назаутра (Тор), т'агне гімацура за хвіст, фофлат гі на заутра (Вб), т'агне йак мачку за хвуст, йаґби воду палиу (Мрч), док'і упов'іс'т' /та кури^ец'а]аїце зне^исе, мн'аіукат ' гибы спуд зимл'і (Ос), гибы йазык промкнуу (Ґор) та ін. Подібну семантику мають і відповідники в інших мовах: пор. нім. miauen `нявкати', яке позначає невиразне мовлення і не має зневажливого значення; чеське mnoukati, mnucet у переносному значенні `невиразно говорити, клянчити' [Ладченко, ЮсипЯкимович, с. 334]. У літературній мові вживається нявкати `видавати звуки "няв-няв" (перев. про котів)' [СУМ, т. V, с. 459]. Звуконаслідувальне дієслово мн'аукати, що поширене в усіх індоєвропейських мовах, у досліджуваних говорах може також означати `говорити занадто тихо, невиразно'.

Мовлення в ніс, або гугнявість, у дефектології називають ринолалією, ринофонією і т. ін. Причиною носового відтінку голосу може бути як надмірне, так і недостатнє резонування носової порожнини в процесі артикуляції. Ця фізична вада проявляється на вимові приголосних і голосних звуків і зумовлена незрощенням верхньої губи, твердого і м'якого піднебінь, змінами в носоглотковій ділянці, простудними захворюваннями тощо. Зазвичай на позначення такого мовлення в обстежуваних нами говірках використовуються спільнокореневі звуконаслідувальні дієслова гугнати (Кер, Л, Нов, Борж, Ос, ЛП, Фнч, Вб, Зав), гугон'іти (Л), гугнотати (Зав), гундон'іти (Фнч, Ґор, Вб, Зав, Ск, Гол), шндон'іти (Тор, ЧП, Борж), що походять від псл. *gogbnati `розмовляти в ніс' [ЕСУМ, т. 1, с. 612]. Див. літ. гугнявити т.с. [СУМ, т. 2, с. 188], бойк. гугнотіти т.с. [Он, с. 197], пор. гуц. гугніти `невиразно говорити' [МСГГ, с. 40], буков. гуняти [СБГ, с. 78]. Слухове сприйняття гугнявого мовлення спричинило появу порівняння гундон'ти г'і н'імьії: [йа го так і не пон'ала / бо гундонит г'і н'імьії] (Вб).

Сигматизм, або спотворену вимову свистячих і шиплячих звуків, позначають переважно однозначні дієслова з ядерною семою: ши^епи^ел'авити (усі гов.), ши^епш'ати (Бушт, Л, Фнч), шишндати (Тор), шипил'іі^ети (Бгд) - звуконаслідувальні утворення, пов'язані з шептати, шепіт [ЕСУМ, т. 6, с. 406]. Див. гуц. шипил'ити [МСГГ, с. 224], шепелєти [ГГ, с. 215], бук. шепеляти, шипиляти, шепелявити [СБГ, с. 661], літ. шепелЯвити [СУМ, т. 11, с. 440] т. с.; швил'бати (ВБ, Мрч) - специфічне говіркове звуконаслідувальне утворення. Шепеляву вимову зрідка позначають компаративними фраземами шипил'авит г'і без:убиї д'ідо (Тор); шипил'авит г'ібьі зуб'іу не мала (Вб).

Ротацизм, тобто гаркаву вимову [р] як задньоязикового замість передньоязикового, позначають дієслова: трьт'кати (Борж, Ос, Ґор, Нов, Клч, ЛП, Яр, Вб, Зав, ВВ, Ск), трьі°н'кати' (ВБ, Мрч), трьт'котати, трон'котати (Зав, Кт), дрьт'кати, дрьімбати (Тор) - це звуконаслідувальні утворення від вигуків трьін', дрьін', дрьімб, що імітують гаркавість. Див. бойк. тринкати т.с. [Он, с. 301]. Пор. розм. тринькати ² `утворювати короткі дзвенячі звуки; дзенькати', `бренькати, невміло або недбало грати на музичному інструменті', `видавати уривчасті дрижачі звуки' [СУМ, т. 10, с. 266]; картавити (Бушт, Ґор, Ст), киртавити (ВБ, Ґор, Бгд), киртавити (Л, Нов, Ос, Фнч, Вб, Зав, Ск) - суфіксальне утворення від псл. *kbrtavb [Фасмер, ІІ, с. 203]. Пор. бойк. киртавіти `нидіти' [Он, с. 349]. Див. літ. гартвити т.с. [СУМ, т. 2, с. 31]; тройити: [сис' хлопиц' так тройит' / шч° треба му їти до логопеда] (Кер) - очевидно, похідне утворення від числівника три. Зрідка гаркаве мовлення діалектоносії характеризують за допомогою компаративів: кшртсіви^ет ги брон'ка (Л), трьін'кат г'і аутомеїт / г'і трьін'ко / г'ібьі му йазьік ур'іс (Вб).

Беззубість як у дитячому, так і в похилому віці спричинює нечітку артикуляцію, яка створює слуховий ефект надмірного вживання звука [ф]. Таке мовлення позначають дієслова: фьіфлати (Борж), фьіфл'ати (ЛП), фуфлати (Нов, Бушт), фофлати (ВБ, Ґор, Л, Вб, Бгд), фофнати' (Мрч), фофлотати (Зав), фьіфкати (Ст). Наприклад: [ус'і 'са с'м'ійут іс хлопц'а/бо фофлат г'і без:убшї] (Вб). Ми підтримуємо думку, що ці дієслова походять від звуконаслідувань фшф, фшф-фшф і фоф, фоф-фоф, які імітують невиразну вимову [ЕСУМ, т. 6, с. 125; Юсип-Якимович 2007, с. 223-224]. Пор. гуц. фафрити `невиразно говорити' [МСГГ, с. 208], бойк. фафрити, фафл'ати `обмовляти', `зводити наклеп' [Он, с. 329], фол'кот'ти `невиразно говорити' [Он, с. 332]. Зауважимо, що в обстежуваних говірках це значення для відповідних дієслів не єдине, оскільки деякі з них позначають також спосіб споживання їжі. Крім того, багато респондентів використовує їх і для характеристики шепелявого мовлення.

Заїкання - порушення темпоритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовленнєвого апарату, - у говірках Закарпаття по-значають дієслова: загьїковатис'а (більшість гов.), гьїкати (Пил, Кер), заітти^ес'и (Бгд), загжоватис'а (ВБ), загьїкатис'а (Нов.), загакувати'с 'а (Яр, Мрч). Усі назви, утворені від псл. ikati, звуконаслідувального походження [ЕСУМ, т. 1, с. 506], запинати'с'а (ВБ) < псл. рф, рьпд [ЕСУМ, т. 4, с. 650], затинатис'а (Кт) < псл. zatfti "затягти", sbtfti "стягти", похідні від tqti (<*tenti) "тягти" [ЕСУМ, т. 2, с. 241-242]. Див. марамор. загьїковатися [Сб., с. 91], гуц. загикуватис'и т.с. [МСГГ, с. 59], бойк. загикавий `гикавий', `заїкуватий' [Он, с. 266], наддністр. гикавий `заїкуватий'; гикало `заїка' [Шл, с. 91]. У літературній українській мові з цим значенням відомі лексеми заїкатися, заїкуватися, запинатися, затинатися [СУМ, т. ІІІ, с. 132, 253, 347].

Висновки

Для номінації дефектного мовлення в українських говірках Закарпаття вживаються дієслова, компаративи, пропозитиви (переважно порівняльного характеру). Найбільша кількість репрезентантів вербалізує нерозбірливе мовлення загалом, без урахування диференційних його рис. Дієслова становлять численну групу давніх за походженням назв, більшість яких має праслов'янські звуконаслідувальні основи. Семантика дефектного мовлення розвинулася в них завдяки акустичному смисловому компоненту переважно внаслідок метафоризації. Характерними рисами аналізованих дієслів є їхня експресивність, синонімічність, поліфункціональність. Таким дієслівним лексемам переважно притаманна зовнішня і внутрішня, змістова характеристика мовлення, майже всі вони в досліджуваних говірках є багатозначними. Більшість обстежених лексем є діалектними, за винятком белькотати, белькотти, бубонти, лопотати, шепелявити, заїкатися, заїкуватися, запинатися, затинатися. Серед говіркових відповідників незначна кількість одиниць, які відрізняються фонетично чи семантично.

Семантику дієслів на позначення дефектного мовлення інтенсифікують переважно компаративи, що мають яскраво виражену пейоративну емоційність. Об'єктами порівнянь виступають предмети, особи і тварини. Вважаємо, що вербальні засоби комунікації в говорах української мови є перспективним джерелом наукових студій.

Умовні скорочення

1) назв населених пунктів Закарпатської області: а) Хустський р-н: Блк - Білки, Гол - Голятин, Дубр - Дубрівка, Кер - Керецьки, Клч - Колочава, ЛП - Липецька Поляна, Ос - Осій, Пил - Пилипець, Снв - Синевир, Тор - Торунь, ЧП - Чорний Потік; б) Тячівський р-н: Бушт - Буштино, Дб - Дубове, Л - Лази, Нов - Новоселиця; в) Рахівський р-н: Бгд - Богдан; г) Берегівський р-н: Борж - Боржавське, Он - Онок, Фнч - Фанчиково; ґ) Мукачівський р-н: Вб - Верб'яж, ВВ - Верхні Ворота, Ґор - Ґоронда, Зав - Завадка, Кт - Котельниця, Ск - Скотарське; д) Ужгородський р-н: ВБ - Великий Березний, Вол - Волосянка, Лб - Лубня, МБ - Малий Березний, Мрч - Мирча, Ст - Ставне, Яр - Ярок;

2) назв наукових джерел: ГГ - Гуцульські говірки. Короткий словник / відп. ред. Я. Закревська. Львів, 1997. 232 с.; Грц - Грицак М.А. Матеріали до Словника українських говірок Закарпатської області. Вип. 1: А-Б / за ред. П.Ю. Гриценка. Київ: КММ, 2017. 380 с.; ЕСУМ - Етимологічний словник української мови: в 7 т.; редкол. О.С. Мельничук (головний ред.) та ін. Київ: Наук. думка, 1983-2012; Крч

- Керча І. Русинсько-руський словник: у 2 т. Ужгород: Поліпрінт, 2007. Т 1. 608 с.; Т 2. 608 с.; МСГГ

- Піпаш Ю.О., Галас Б.К. Матеріали до словника гуцульських говірок (Косівська Поляна, Росішка Рахівського району Закарпатської області). Ужгород, 2005. 380 с.; Он - Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: У 2-х частинах. Київ: Наук. думка, 1984; Сб - Сабадош І.В. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району. Ужгород: Ліра, 2008, 480 с.; СБГ - Словник буковинських говірок / за заг. ред. Н.В. Гуйванюк. Чернівці: Рута, 2005. 688 с.; СУМ - Словник української мови: В 11 т. Київ: Наук. думка, 1970-1980; Шл - Шило Г Наддністрянський регіональний словник. Львів. 2008. 288 с.

Література