главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Библиотека Revolution
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 



Авторське право та суміжні права

Особисті немайнові та майнові права авторів і їх правонаступників, пов’язані зі створенням і використанням здобутків науки, літератури і мистецтва. Суб’єкти авторських відносин. Суб’єктивне авторське право, його зміст та межі. Поняття суміжних прав.

Рубрика: Государство и право
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 11.02.2008
Размер файла: 54,4 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Охорона авторського права та суміжних прав в Україні
Поняття і види результатів, що охороняються авторськими правами. Об’єкти та суб'єкти авторського права. Особисті немайнові права авторів. Майнові права авторів та особи, що має авторське право. Суміжні права. Захист авторського права і суміжних прав.
контрольная работа [53,4 K], добавлена 23.10.2007

2. Авторське право і суміжні права
Поняття та базові положення авторського права. Його принципи, об’єкти та суб’єкти. Критерії класифікації творів. Перелік дій, які визнаються використанням твору, та можуть передаватися третім особами. Договори в сфері авторських прав і суміжних прав.
презентация [391,2 K], добавлена 12.04.2014

3. Особисті немайнові права авторів
Природа особистих немайнових прав авторів. Сутнісні, немайнові, невід'ємні від авторства й абсолютні права. Право авторства й право на авторське ім'я. Право на оприлюднення твору та його відкликання, захист репутації. Позитивні та негативні правомочності.
реферат [37,5 K], добавлена 20.02.2012

4. Суміжні права
Поняття суміжних прав - прав виконавців на результати творчої діяльності, а також прав виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури і мистецтва, які охороняються авторським правом. Терміни охорони суміжних прав.
курсовая работа [33,9 K], добавлена 11.12.2010

5. Правове забезпечення інтелектуальної власності
Поняття суміжних прав та їх цивільно-правовове регулювання. Суб'єкти авторського права і суміжних прав. Виникнення і здійснення суміжних прав. Особисті (немайнові) і майнові права виробників та виконавців фонограм. Строк їх охорони. Види винаходів.
контрольная работа [19,6 K], добавлена 11.03.2010

6. Історія авторського права
Авторське право та сфери його дії. Об'єкти та суб'єкти авторського права. Договори на створення і використання об’єктів інтелектуальної власності. Система законів і підзаконних актів, які регулюють предмет авторського права й суміжних прав в Україні.
курсовая работа [44,2 K], добавлена 26.11.2011

7. Інтелектуальна власність і захист авторських і суміжних прав
Термин і поняття права інтелектуальної власності, розгляд його з об’єктивних і суб’єктивних позицій. Поняття "захист авторських і суміжних прав". Законодавство України про інтелектуальну власність. Позовна заява про захист прав інтелектуальної власності.
реферат [22,9 K], добавлена 07.07.2011

8. Види творів, на які поширюється авторське право
Поняття авторського права. Творча інтелектуальна діяльність. Твори в Україні, на які поширюється авторське право. Правові умови для творчої діяльності. Захист особистих і майнових прав авторів. Літературні письмові твори наукового, практичного характеру.
реферат [26,7 K], добавлена 19.08.2010

9. Авторське право
Роль авторського права і суміжних прав у розвитку культури суспільства. Цивільно-правовий спосіб захисту прав. Інтелектуальна власносність на виконання, фонограм, відеограм, передач організації мовлення в цивільному кодексі. Строк чинності майнових прав.
контрольная работа [26,2 K], добавлена 14.11.2008

10. Суб’єктивні суміжні права
Поняття, види та характеристика суміжних прав. Період існування суміжних прав у національному законодавстві. Правова охорона iнтелектуальної власностi. Особи, які мають суміжні права. Захист суміжних прав. Повноваження на управління майновими правами.
реферат [21,6 K], добавлена 28.01.2011


Другие документы, подобные Авторське право та суміжні права


3

Зміст стр.

Вступ ……............…………………....……………………............... 3-4

1. Поняття та джерела авторського права ….......……….....….... 5-7

2. Об'єкти авторського права ….........................................…..... 8-10

3. Суб'єкти авторських відносин .............................................. 11-16

4. Суб'єктивне авторське право, його зміст та межі .............. 17-27

5. Поняття суміжних прав ….....…......….................................. 28-36

Висновок по темі …………………………………………....…... 37-39

Перелік посилань ………………………………………...…….... 40-41

Список використаної літератури ……………………….........… 42-43

Вступ

Цивільне право не регулює безпосередньо творчу науково-технічну, літературну та іншу діяльність. Процес науково-технічної і художньої творчості залишається за межами дії його норм.

Цивільне право традиційно виконує функції визнання авторства на вже створені творчі результати, встановлює їх правовий режим, матеріальне і моральне стимулювання та захист їх авторів. Разом з тим норми сучасного цивільного права регулюють відносини з організації (на підставі договорів) створення, передачі та використання нових досягнень у галузі науково-технічної, художньої та іншої творчої діяльності.

Норми цивільного права сприяють підвищенню культурного рівня суспільства, охороні прав та інтересів творців наукових і літературно-художніх цінностей. У свою чергу, право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, селекційні досягнення, товарний знак та інше забезпечує вирішення таких важливих завдань, як прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, якості та конкурентоспроможність продукції.

Основними методами, завдяки яким буде розкрита тема даної курсової роботи є: дедуктивний, індуктивний, описовий та метод порівняльного аналізу. Автор вважає, що актуальність теми полягає в тому, що достатнє законодавче забезпечення даної сфери діяльності суспільства, а також певної людини окремо, сприяє активному розвитку в Україні ініціативи в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва та в інших видах творчої діяльності.

Слід зазначити, що Україна вже має достатнє законодавче регулювання ініціативи в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва та в інших видах творчої діяльності, оскільки Конституція України гарантує громадянам право на результати своє інтелектуальної, творчої діяльності. Крім того, ці ж засади реалізовані і в Цивільному кодексі України (книга четверта), яка складається з 12 глав (ст. 418-508), і в Законі України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року, і в ряді інших нормативно-правових актів. До того ж, слід додати, що дана тема висвітлена у підручниках та навчальних посібниках різних українських авторів, наприклад, таких як М.І. Панченко, В.І. Борисової, Л.М. Баранова, І.В. Жилінкова, О.А. Підопригори, І.А. Безклубого та багатьох інших.

Що ж стосується самого авторського права, то під цим поняттям розуміють особисті немайнові та майнові права авторів і їх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням здобутків науки, літератури і мистецтва. А під суміжними правами - права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення.

Авторське право і суміжні права охороняються Законом:

v строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених Законом;

v строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання;

v строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.

v строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.

Як бачимо, з усього вищевикладеного - авторське право і суміжні права посідають значне місце в системі інститутів інтелектуальної власності і охороняються відповідним чином за це Законом.

1. Поняття та джерела авторського права.

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. У суб'єктивному розумінні - це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.

У зв'язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» Верховна Рада України Постановою від 4 лютого 1994 року внесла до ЦК УРСР такі зміни:

1. Статтю 472 викласти у такій редакції: «Стаття 472. Законодавство України про авторське право і суміжні права. Законодавством України охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права).

Відносини, що складаються у зв'язку зі створенням і використанням об'єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими законодавчими актами України.

2. Статті 473-513 виключити.

Завдання авторського права - встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належить нова Конституція України (1996 p.), конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші закони. Так, питанням розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості - художньої, літературної, наукової і технічної [1, 54], стаття 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У статті 55 Конституція України надає судовий захист правам та свободам людини і громадянина. Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує в статті 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Стаття 41 цього Закону встановлює, що твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності [2, 41]. У новому ЦК України відносинам у сфері авторського права присвячена окрема глава 36 «Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (Авторське право)», яка містить 16 статей (433-448).

На думку автора, важливе значення у регулюванні авторських відносин повинні мати типові авторські договори, які затверджуватимуться Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886), яка не раз доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 p., чинна з 1970 p.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974) [3, 547].

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладення міжнародних договорів є конституційним правом.

Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору [4, 5].

2. Об'єкти авторського права.

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір - це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У статті 433 ЦК і статті 8 Закону про авторське право вміщено перелік об'єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені Законом, ознаки:

а) творчий характер;

б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка - редагування, коректура тощо) [5, 225].

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.

Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні твори і пантоміми. Збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо породжують авторське право лише тоді, коли це має творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів [6, 387].

Самостійним об'єктом авторського права є переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається творчою.

До об'єктів авторського права належать різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні - симфонії, сонати, квартети і вокальні - пісні, романси тощо), а також музично-драматичні - опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.

Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Але при цьому слід мати на увазі, що Закон України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року не містить такої ознаки твору, як його достоїнство. Тобто правова охорона твору надається незалежно від його достоїнства. Зазначений Закон в попередній редакції прямо передбачав, що твори підлягають охороні незалежно від їх «достоїнства».

Зміст художнього чи наукового твору також може бути виражений у тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературну або інші форми - карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів - література, музика, живопис, архітектура, графіка. Іноді художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад музично-драматичні твори (або музика і текст, або музика і танець).

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору (стаття 17 Закону про авторське право).

Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, у яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ - рукопис, картину, примірник книги. На річ, у яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав [7, 12].

3. Суб'єкти авторських відносин.

Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.

Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття «автор твору» і «суб'єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку.

Суб'єктом авторського права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких право може виникати внаслідок Закону, договору або спадкування. Так, відповідно до статей 16, 17 і 19 Закону про авторське право право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомку, на телепередачі - відповідним телевізійним організаціям.

В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб - правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Так, за статтею 29 Закону про авторське право спадкоємці мають право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора, відповідно до статті 31 цього Закону майнові права автора можуть бути об'єктом цивільних правочинів. Але в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав - не автори - не можуть мати права, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними від нього.

Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право правонаступників - похідним [8, 205].

На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України у будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства (стаття 3 Закону про авторське право). Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або ті, які мають постійне місце проживання на території України (пункт 3 статті 3 Закону про авторське право).

Дія Закону про авторське право поширюється також на авторів, твори яких уперше опубліковано в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковано в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.

За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, у яких бере участь Україна [9, 197].

Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у разі передачі їм цього права у порядку, встановленому законодавчими та іншими нормативними актами.

Порядок передачі українським автором права на використання його твору на території іноземної держави також встановлюється законодавством України і може бути здійснений через Державний департамент інтелектуальної власності.

У зв'язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорони авторських прав Україна взяла на себе обов'язки за цією конвенцією. Відповідно до її положень кожна держава-учасниця конвенції надає громадянам інших країн-учасниць конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів за кордоном. Всесвітня конвенція з охорони авторських прав поширюється також на музичні, кінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб - співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством (стаття 13 Закону про авторське право). Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора - нероздільне співавторство;

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто зі співавторів написав ту чи іншу частину, - роздільне співавторство [10, 498].

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визначення необхідні певні умови:

1) твір, створений спільною творчою працею співавторів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, виключити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту не опера, танець без музики - не балет. Проте можливо й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але у такому разі не буде співавторства;

2) спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший записує - це не співавторство;

3) має бути угода про спільну працю над твором;

4) при роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним;

5) при нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою усіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку;

6) винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді не передбачається інше [11, 13].

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права і той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти тощо).

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцеві, але за таких умов:

1) твір створено у зв'язку з виконанням трудового договору, тобто на підставі трудового договору (контракту) [12, 681];

2) автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом) (стаття 16 Закону про авторське право). Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать його творцеві і роботодавцеві спільно.

Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюється у договорі між автором і роботодавцем.

Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до статті 31 Закону про авторське право. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізичних чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування (стаття 29 Закону про авторське право). Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора (стаття 439 ЦК).

Відповідно до статті 28 згадуваного Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Але із загального правила цією ж статтею передбачено винятки:

1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 70 років після смерті останнього співавтора;

2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;

3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах 30 років після смерті, діє протягом 70 років від дати опублікування твору;

4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське, право діє протягом 70 років від дати обнародування.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені юридичні факти.

Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково.

Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону про авторське право. Мають зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства.

4. Суб'єктивне авторське право, його зміст та межі.

Відповідно до Закону авторові належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державний департамент інтелектуальної власності у встановленому порядку. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Особисті (немайнові) права автора - це право авторства, право на авторське ім'я, право на недоторканність твору [13, 438].

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора [14, 423].

Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках, за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому разі ім'я автора не згадується з чисто технічних причин.

Право на авторське ім'я дає авторові змогу випустити свій твір за власним ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно).

Здебільшого автор публікує свої твори під власним ім'ям, тобто зазначає своє прізвище та ініціали. Поряд з цим стаття 14 Закону про авторське право надає авторові право випускати у світ твір під псевдонімом або анонімно.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Право на недоторканність твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати видаваний твір ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За чинними раніше в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна було зробити лише за згодою автора (статті 423, 438 ЦК України).

Крім того, Закон про авторське право (пункт 4 статті 14) надає авторові право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Зазначимо, що право на недоторканність твору є особистим немайновим правом, але відповідно до статті 29 Закону про авторське право спадкоємці також наділяються цим правом. Відповідно до статті 30 згадуваного Закону особи, які використовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов'язані також додержуватися вимог недоторканності твору, викладених у пункті 4 статті 14 цього ж Закону.

Контроль за додержанням вимог щодо недоторканності твору здійснює Державний департамент інтелектуальної власності.

Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності та змісту твору.

Майнові права автора чи іншої особи, яка має авторське право. Передусім автору чи іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом (пункт 1 статті 15 Закону про авторське право). Це право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, встановлених Законом про авторське право (про винятки з цього загального правила йтиметься нижче).

Право на оприлюднення твору. За Законом про авторське право обнародування твору - це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до Закону твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб [15, 725].

Твір може бути випущений у світ різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору у світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва - шляхом їхнього показу на виставках, розміщення у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам'ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видання нот.

Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).

Право першого опублікування твору належить самому авторові. Тільки він має право вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає авторові підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.

Закон надає автору чи іншій особі, яка має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звуко- і відеозапису, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник - це результат будь-якого відтворення твору (стаття 441 ЦК).

2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть-бути присутні особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

Публічне сповіщення (доведення до загального відома) - передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав за допомогою радіохвиль (а також лазерного проміння, гамма-проміння тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

3. Публічна демонстрація і публічний показ - публічна демонстрація аудіовізуального твору, відеограми, публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого на відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень.

Публічний показ - будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності).

4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією. Тут діє загальне правило. Будь-яка організація мовлення вирішила передати в ефір чи по проводах той чи інший твір, якщо він навіть уже був переданий в ефір чи по проводах, то ця організація може здійснити таку передачу тільки з дозволу автора твору чи його правонаступників.

5. Переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією ж мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором.

Якщо оригінальний твір уже перекладено на одну будь-яку мову, а потім з мови перекладу хтось забажав перекласти цей же твір на третю мову, то такий переклад може бути здійснено лише за згодою автора оригінального твору, а також автора перекладу на другу мову. Наприклад, твір В. Гюго перекладено російською мовою. З російської хтось забажав перекласти цей же твір українською. У такому разі потрібно одержати згоду правонаступників В. Гюго (його спадкоємців), якщо твір ще перебуває під правовою охороною, а також автора перекладу цього твору російською мовою.

6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Будь-яка переробка твору, наприклад розповідного в драматичний чи навпаки, розповідного в сценарій чи навпаки, пристосування музичного твору до інших інструментів (аранжування) та будь-яка інша переробка твору може мати місце лише за згодою автора чи його правонаступників.

7. Розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору. Розповсюдженням об'єктів авторського права і (або) суміжних прав визнається будь-яка дія, за допомогою якої об'єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором. Розповсюджувати будь-яким способом до першого продажу свій твір може лише автор чи його правонаступник або інші особи, але тільки з дозволу автора чи його правонаступників. Проте це право зберігається за автором чи його правонаступниками лише до першого продажу примірників твору. Після першого продажу примірників твору право автора чи його правонаступників на розповсюдження твору вичерпується.

8. Здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер. Інше правило встановлено щодо аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує машина. Якщо щодо інших творів право розповсюдження зберігається за автором чи його правонаступниками лише до першого продажу примірників творів, то щодо зазначених творів це право зберігається за авторами чи їх правонаступниками також і після першого продажу чи відчуження іншим способом. Іншими словами, аудіовізуальний твір після його першого продажу може бути зданий у майновий найм власником твору.

9. Імпорт примірників творів. Ввезення з-за кордону примірників творів для їх розповсюдження в Україні може мати місце лише за дозволом автора чи його правонаступників. Це правило має силу і тоді, коли твір за кордоном був виданий чи розтиражований з дозволу автора чи його правонаступників.

10. Включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо може мати місце лише за дозволом автора чи його правонаступників.

Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір і іншими способами.

Разом з тим Закон певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Використання твору без згоди автора Закон називає вільним використанням. Дозволяється у деяких зазначених у Законі випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.

Без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, записах звуку або зображення навчального характеру;

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань або передача в ефір творів такого самого характеру, якщо це спеціально не заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

6) відтворення творів для судового та адміністративного провадження;

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне оповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.

В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в обсязі, виправданому поставленою метою;

9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передбачених статтями 22-25 Закону про авторське право.

Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у статтях 22-25 Закону.

Допускається вільне відтворення одного примірника твору репрографічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певних умов, визначених у Законі про авторське право [16, 22].

Допускається також без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Йдеться лише про відтворення репрографічним способом для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також для відтворення уривків з опублікованих письмових та інших творів (стаття 23 Закону про авторське право).

Детально регламентовано вільне відтворення комп'ютерних програм (стаття 24 Закону про авторське право).

Відтворенням творів в особистих цілях без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з виплатою їм винагороди допускається лише в одному випадку. Відповідно до Закону про авторське право допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах (статті 25 і 42 Закону про авторське право).

Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

Право на авторську винагороду (стаття 445 ЦК) - це основне майнове право автора чи іншої особи, яка має авторське право. Підставою для винагороди є факт використання твору будь-яким способом. Основні правові форми використання творів є виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії, визначені у статті 15 Закону про авторське право і викладені вище. Частіше вживаються обнародування і опублікування творів [17, 557].

Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли не потрібна згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди (стаття 21 Закону про авторське право);

в) неправомірне використання твору.

З наведених підстав виникнення права на авторську винагороду випливає висновок, що право на одержання винагороди породжується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на винагороду не породжує.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є по суті винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати [18, 207].

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди (статті 22-25 Закону про авторське право), винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору визначається в авторському договорі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати. Так, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про мінімальні ставки авторської винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 року № 72. Ця Постанова затвердила мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів, за відтворення творів шляхом звукозапису та здавання примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування.

Винагорода за відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

Розмір винагороди та умови її виплати визначаються договорами між зазначеними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами на колективній основі.

Авторська винагорода, право на одержання якої за використання творів вітчизняних авторів у межах України виникло після 1 червня 1973 p., нараховується і виплачується вітчизняним спадкоємцям у тому самому розмірі, в якому цю винагороду слід було б нарахувати і сплатити самому авторові, якби він був живий.

Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України у зв'язку з приєднанням України до Всесвітньої (Женевської) конвенції про охорону авторських прав, авторська винагорода за використання в Україні їхніх творів нараховується у розмірі і порядку, встановлених для українських авторів.

Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть полягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його спадкоємці протягом строку дії авторського права користуються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його відступлення, здійсненого автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі (стаття 448 ЦК).

5. Поняття суміжних прав.

В Україні, починаючи з 1994 року, цивільно-правове регулювання так званих суміжних прав регламентується Законом. Ці права виникають з відносин, які вже давно існують у творчому житті нашого суспільства. Особливого значення ці відносини набули з розвитком техніки, що зумовило виникнення нових можливостей щодо виконання та розповсюдження авторських творів, а разом з тим і необхідність їх правового захисту.

Охорона суміжних прав здійснюється відповідно до положень статей 13, 41, 54 і 55 Конституції України, ЦК України, Законів України «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 11 липня 2001 року, і «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 року, міжнародних конвенцій та угод (Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року, Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 року, прийнятої в м. Римі, Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року, Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, 1996 року), а також у положеннях ряду спеціальних законодавчих актів, які регулюють відносини суб'єктів інтелектуальної власності у різних сферах життєдіяльності. Це, наприклад, Закони України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року; «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 року; «Про рекламу» від 3 липня 1996 року; «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року; «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 року; «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року; «Про кінематографію» від 13 січня 1998 року; «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 року; «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 року та інші.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про авторське право і суміжні права», якщо чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору.

Суб'єктів авторського права і суміжних прав об'єднує дух творчої діяльності. Правовий аспект взаємовідносин полягає в тому, що підґрунтям для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним чином розповсюджений. Носіями суміжних прав є диригент та музиканти, які виконують музичний твір композитора; студія звукозапису, яка вперше здійснила запис компактного диска виконавця; телекомпанія, яка транслює свої відеограми. Розділ III Закону України «Про авторське право і суміжні права» забезпечує правову охорону суміжних прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення та їх правонаступників.

Таким чином можна дати таке визначення суміжним правам. Суміжні права - це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які охороняються авторським правом.

Об'єктом суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження є [19, 449]:

... читать дальше >>>

Поcмотреть текст работы Поcмотреть полный текст
Скачать работу можно здесь Скачать работу "Авторське право та суміжні права" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов