Договір довічного утримання (догляду) має досить важливе значення у практичному житті. Здійснення цього правочину дозволяє, з одного боку, матеріально забезпечити існування відчужувача, а з іншого, - надає кращу можливість набувачу отримати у власність нерухоме чи цінне рухоме майно, так як оплатність в цьому випадку носить триваючий і алеаторний характер.

Договір довічного утримання не є новинкою, так як перша згадка про цей вид договорів в історії нашого законодавства була викладена в Інституті УРСР від 17 листопада 1928 року, а саме: у ст. 120 договорів дарування вміщував пункт про обов'язок особи, яка одержала дар, утримувати дарувальника або третіх осіб до смерті та забезпечувати дане зобов'язання накладенням арешту на майно. І хоча з 1 серпня 1940 року даний пункт було змінено, зазначені договори часто зустрічались у практиці як до 1928 року, так і після 1940 року. Тобто, зазирнувши в історію становлення даного інституту, можна зробити висновок, що люди потребували для задоволення своїх потреб створення нового на той час інституту - інституту довічного утримання (догляду).

Характерною ознакою цього договору є те, що він тягне за собою перехід права власності. Але є певні нюанси, про які нотаріус розповідає двом сторонам перед укладенням даного виду договорів.

1. Поняття договору довічного утримання

Перед тим як починати розкривати питання договору утримання (догляду) потрібно згадати що являє собою договір та проаналізувати його характеристики. Договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки. Так договором є юридичний факт, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного право відношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством. Розглядаючи договір довічного утримання потрібно усвідомлювати що він є двостороннім, тобто кожна із сторін має як права так і обов'язки визначені законом, або виражатися в змісті самого договору утримання. До таких договорів відносяться - купівля-продаж, комісія, оренда, та інші. В положення про договір можуть застосовуватись не лише до домовленостей між двома сторонами, а й до багатосторонніх (за кількістю учасників) договорів, якщо це не суперечить їх правовій природі. Договори можуть бути відплатними, так і безоплатними. Ч. 5 ст. 626 встановлює загальне правило, відповідно до якого договір є відплатним, якщо інше не встановлено самим договором, законом або не випливає із суті договору. За відплатним договором боржник за прийняте на себе зобов'язання отримує певну винагороду, за безоплатним договором - боржник, приймаючи на себе зобов'язання, нічого не отримує за його виконання. Відповідно договір утримання та догляду обов'язково повинен бути відплатним за допомогою майна як рухомого яке має істотну цінність, так і нерухомого. Але законодавець прослідкував не всі способи відплати за виконання договору, наприклад договір догляду може забезпечуватися не тільки майном, а ще й грошами але цей спосіб не зазначається в ЦК, але це не означає що такий спосіб є незаконний він в повному обсязі має право на існування та реалізацію, наприклад особа за станом здоров'я не може доглядати за собою в такому випадку та особа або інша зацікавлена особа може укласти договір догляду за певну винагороду. Але такі відносини не відображенні в ЦКУ, відповідно ст. 204 ЦК правочин є правовірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та цивільний кодекс передбачає свободу договору в такому випадку договір догляду в такій формі є правомірний і має право на існування також такий договір може бути як довічним та таким який укладається на певний строк.

За своєю юридичною природою договір довічного утримання близький до договору ренти, правове регулювання якого здійснюється главою 56 Кодексу. ЦК детально регламентує відносини, які опосередковані договором довічного утримання (догляду). Предметом договору є будь-яке нерухоме майно, а також рухоме, яке має значну цінність, На жаль, чинний ЦК не містить чітких критеріїв визначення «значної цінності», тому у кожному випадку, у разі виникнення спору, суд повинен призначати незалежну експертизу. Варто при цьому підкреслити, що поняття «значна цінність» стосується тільки рухомого майна. Загальне визначення рухомого майна міститься у ч. 2 ст. 181 ЦК України, яка до рухомих відносить речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Закон України від 18 листопада 2003 р. «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначає рухоме майно як окрему рухому річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'язки. Згідно з Законом України від 1 липня 2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (див. також ст. 181 ЦК) до об'єктів нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. ЦК як приклад нерухомого майна, що може бути предметом договору довічного утримання (догляду) називає житловий будинок, квартиру або їх частину тощо. ЦК розглядає договір довічного утримання також і як договір догляду, додавши таке його визначення у назву глави, присвяченої цьому виду договору. Сторонами договору є відчужувач, яким може бути будь-яка фізична чи юридична особа, та набувач, яким є фізична чи юридична особа, яка утримання та (або) догляду довічно. 2. Договір довічного утримання (догляду) має реальний характер, оскільки відчужувач передає набувачеві відповідне майно у власність. Договір довічного утримання (догляду) відноситься до алеаторних (ризикових) правочинів. Елемент ризику, який приймає на себе кожна із сторін, полягає у вірогідності того, що чи один, чи інший контрагент фактично отримає зустрічне задоволення меншого обсягу, ніж ним самим надано, адже період життя відчужувача на момент укладення договору невідомий. За загальним правилом договір довічного утримання (догляду) є відплатним, відповідно до якого набувач надає відчужувачеві зустрічне задоволення у вигляді утримання та (або) догляду. Таке зустрічне задоволення може надаватися у грошовій чи натуральній формі. Договір довічного утримання (догляду) має триваючий характер, тому що вимагає систематичного і постійного виконання набувачем своїх обов'язків щодо відчужувача до моменту припинення договору. Договір довічного утримання (догляду) має схожі риси з договором ренти, однак існують і розбіжності, пов'язані з можливістю відчуження переданого за договором ренти майна і забороною на такі дії за договором довічного утримання (догляду) до смерті відчужувача, з можливістю укладення договору довічного утримання (догляду) на користь третьої особи і відсутністю такого права у сторін договору ренти та ін. Зважаючи на те, що за договором довічного утримання (догляду) відчужувач повинен передати набувачу майно у власність, він, у свою чергу, повинен мати це майно на праві власності. Також оскільки відчужувач повинен передати майно у власність набувачу, останній повинен мати право його прийняти, тобто стати його власником. Законодавством.

Для повного розкриттям договір утримання (догляду) потрібно визначити що розуміється під утриманням та під доглядом та зазначити в яких умовах вони використовуються окремо та разам. За змістом Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» під утриманням можна розуміти повне забезпечення матеріальними та грошовими ресурсами особи для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності. Головною ознакою утримання є забезпечення утриманця (відчужувача) грошовими коштами та (або) іншими матеріальними цінностями. Поняття (догляд) законодавством не визначене і означає в широкому розумінні нагляд за відчужувачем, станом його здоров'я, умовами побуту тощо. Догляд не обов'язково пов'язаний з наданням матеріальної допомоги і опосередковується своєрідною трудовою участю набувача в житті відчужувача, наданням відчужувачу послуг, обсяг яких передбачається договором. Матеріальне забезпечення (утримання) та послуги з догляду надаються набувачем до моменту смерті відчужувача (довічно) або до моменту розірвання договору довічного утримання.

2. Сторони у договорі довічного утримання

Чинний ЦК містить спеціальну статтю, присвячену сторонам договору довічного утримання (догляду). Згідно з ч. 1 коментованої статті відчужувачем може бути лише фізична особа, причому незалежно від віку та стану здоров'я, тому укладення договору можливо також неповнолітніми та малолітніми особами. На стороні відчужувача у договорі довічного утримання (догляду) може бути як одна, так і декілька фізичних осіб. Прикладом останнього є випадок, коли майно належить відчужувачам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю. Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном (ст. 67 Сімейного кодексу України, ч. 2 ст. 747 ЦК України). Водночас законодавство не містить заборони виступати на стороні відчужувача особам, яким майно належить на праві спільної часткової власності. Набувачем може бути повнолітня дієздатна особа або юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми, здатна надавати відчужувачу обумовлене договором забезпечення. Кодекс допускає множинність осіб на стороні набувача. Набувачами в такому випадку можуть бути тільки фізичні особи, а майно, яке відчужується за договором, переходить у їхню спільну сумісну власність) - тобто без визначення часток кожного з них у праві власності. Незважаючи на відсутність безпосередньої вказівки у Кодексі, за аналогією у договорі довічного утримання (догляду) не виключається участь декількох юридичних осіб, а також разом - фізичних і юридичних осіб. Фізичні особи, які є набувачами за договором, несуть солідарний обов'язок перед відчужувачем. Це означає, що відчужувач має право вимагати виконання зобов'язання частково чи в повному обсязі як від усіх набувачів разом, так і від кожного з них окремо. У договорі довічного утримання (догляду) допускається укладення його на користь третьої особи. Загальна конструкція договору на користь третьої особи регламентована ст. 636 ЦК. У цьому разі, поряд з відчужувачем, в договірні відносини вводиться новий учасник - отримувач платежів (послуг з догляду). Ця особа не вважається відчужувачем, оскільки, власне нічого не відчужує на користь набувача, проте згідно ст. 511 ЦК виступає кредитором стосовно останнього, тобто особою, яка вимагатиме від набувача виконання його обов'язків за договором довічного утримання (догляду). За таким договором набувач зобов'язаний виконати свій обов'язок не на користь відчужувача, а на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Наприклад, укладення договору довічного утримання на користь одного із своїх родичів або іншої особи. Якщо договір довічного утримання (догляду) укладається на користь третьої особи, остання повинна бути чітко вказана в договорі. Законодавство також не забороняє передбачити в договорі обов'язки набувача стосовно відчужувача і третьої особи (або осіб). У цьому разі на боці кредитора виникає так звана «множинність», що вимагає підвищеної уваги до деталізації обов'язків набувача (боржника) стосовно кожної з таких осіб. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути як повнолітня дієздатна фізична, так і юридична особа. На відміну від відчужувача, щодо набувача - фізичної особи ЦК України чітко встановлює не тільки обов'язкову наявність у неї повної дієздатності, але й встановлює віковий ценз - досягнення особою повноліття. Можливість участі на стороні набувача юридичних осіб обумовлене характером його обов'язків - надання утримання та (або) організація догляду, виконання яких не залежить від юридичного статусу набувача. При цьому законодавство не пред'являє жодних вимог щодо організаційно-правової форми такої юридичної особи. Таким чином, набувачами можуть бути як комерційні, так і некомерційні юридичні особи. У тих випадках, коли набувачем є юридична особа, вона повинна бути організацією, для якої в силу її правоздатності укладення такого роду договорів і надання послуг з утримання (догляду) є однією з цілей діяльності.

3. Форма договору довічного утримання

Цивільне законодавство встановлює особливі вимоги щодо форми договору довічного утримання. Відповідно до ЦК договір довічного утримання укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а щодо відчуження нерухомості - також державній реєстрації. У разі недодержання сторонами договору довічного утримання (догляду) вимоги закону про його нотаріальне посвідчення він є нікчемним з моменту його вчинення, тобто таким, недійсність якого встановлена законом і визнання чого не вимагається судом. Про те, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Договори довічного утримання (догляду) посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження. Дії нотаріусів регламентовано розділом 6 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України». Для посвідчення договору довічного утримання (догляду) щодо нерухомого майна нотаріус вимагає надання документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно, документ про відсутність податкової застави. При посвідченні договору накладається заборона відчуження майна в установленому порядку, про що робиться запис на всіх примірниках договору. Державну реєстрацію договору слід відрізняти від реєстрації самого об'єкта нерухомості та реєстрації права, яке виникло на підставі цього договору.

Державна реєстрація договору довічного утримання здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. №671 «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів». Задача державної реєстрації полягає в тому, щоб зробити інформацію про укладений договір загальнодоступною, тобто надати їй публічного характеру. Державними реєстраторами є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси (далі - нотаріуси), які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком. Законом не встановлені наслідки недотримання вимоги про державну реєстрацію договору. Проте, виходячи зі змісту статей 210, 334 ЦК договір довічного утримання (догляду) щодо нерухомого майна, не зареєстрований в уповноваженому державному органі, не вважається укладеним, а у набувача не виникає право власності на передану йому нерухомість.

4. Проблеми договору довічного утримання(догляду) та способи їх усунення

Одна з проблем договору довічного утримання (догляду) полягає низькій правовій свідомості відчужувача. Зазвичай відчужував є особа похилого віку яка не має правового знання достатнього для забезпечення волевиявлення учасника правочину, якій повинен бути вільним та відповідати внутрішній волі. Також ця проблема доповнюється невиконанням в повному обсягі своїх обов'язків та юридичної необізнаності нотаріуса. Нотаріус відповідно до Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» та Закону України «Про нотаріат» повинен встановити взаємовідносини між заінтересованими особами та мету, яку вони переслідують, вчиняючи нотаріальну дію; перевірити документи щодо їх достовірності, допустимості й належності; правильно визначити норму матеріального права, яка регулює відносини між цими особами, і в разі необхідності роз'яснити її заінтересованим особам.

Також обов'язком нотаріуса є роз'яснення учасникам нотаріального провадження їхніх прав та обов'язків, що випливають із вчинюваної дії, щоби прояснити взаємовідносини заінтересованих осіб, запобігти можливим в майбутньому спорам і несподіваним ситуаціям. Крім того, нотаріус зобов'язаний роз'яснити заінтересованим особам їхнє право на вільне волевиявлення під час вчинення нотаріальної дії, право відмовитися від її вчинення, поки вони ще не підписали документа. Багато випадків коли особа бажає укласти договір за яким її будуть утримувати чи доглядати, а натомість укладає договір дарування за яким набувач майна не зобов'язується її доглядати, авжеж такий договір можна визнати недійсний відповідно ст. 203 ЦК як такий який не відповідав внутрішній волі відчужувача.

Ще одна суттєва проблема договору утримання або догляду полягає у бажанні набувача достроково одержати винагороду за допомогою скорочення життя відчужувача. Кожна особа яка бажає укласти договір утримання чи догляду усвідомлює про можливість здійснення злочину проти її життя, зазвичай із-за цієї причини особа яка потребує в утриманні та догляді відмовляється від укладення договору. Зрозуміло що злочин проти життя тягне за собою відповідальність, але як свідчить практика деяких набувачів це не зупиняє. Практики врегулювання цієї проблеми в Україні немає, але в розвинутих країнах запроваджується заклади які схожі на українські гереотричні пансіонати їхньою метою є забезпечення повноцінного життя особи в закладі, натомість заклад є юридичною особою яка укладає договір утримання та догляду за яким пансіонат зобов'язується довічно доглядати та утримати особу натомість підопічний зобов'язується передати майно у власність закладу (без права відчуження) натомість зацікавлена особа залишається власник пансіонату а якщо заклад перебуває у державній власності то загроза посягання на життя відчужувача є мінімальна.

Висновок

Отже, в результаті виконання роботи можна зробити такий висновок: що договір утримання(догляду) має досить специфічний характер, і його правове регулювання значно різниться в різних країнах.

Значення договору довічного утримання набуває все більшого значення у соціальній політиці держави і дозволяє вирішити проблеми соціального забезпечення людей похилого віку та інвалідів, що не мають можливості в силу обмежених можливостей отримувати доходи на власне забезпечення життєдіяльності. Для держави ж, яка не в змозі належним чином утримувати цю категорію населення та створити належні умови для життя своїх громадян з обмеженими можливостями є можливість через застосування інституту довічного утримання виконувати свою соціальну функцію. Так, реалізація ст. 46 Конституції України, яка гарантує громадянам соціальний захист у разі непрацездатності, по старості або у інших випадках на держаному рівні забезпечується, в тому числі, і створенням законодавчого підґрунтя у вигляді норм цивільного законодавства (гл. 57 Цивільного кодексу України), які створюють умови для такого забезпечення без залучення державних коштів. Крім того, оскільки набувачем майна за договором може бути юридична особа, через механізм довічного утримання, державні та комунальні підприємства можуть створювати необхідні умови для цієї категорії громадян та формувати базу для створення державного та комунального соціального житлового фонду.

Список використаних джерел

цивільний договір довічний утримання

1. Конституція України (Відомості ВРУ) 1996, №30, ст. 141

2. Цивільний кодекс України 2003, №40-44, ст. 356

3. ЗУ «Про нотаріат» http://zakon.rada.gov.ua

4. Інструкція МЮ «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»

5. Сімейний кодекс України №2947-ІІІ від 10.01.2002 року

6. Науково-практичний коментар на http://radnuk.info

7. Житлове право України (Мічурін Є.О., Сліпченко С.О., Соболев О.В.)

8. Цивільне право України: Підручник: У 2-х книгах / О.В Дзера. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Книга 2.

Размещено на Allbest.ru