Інститут конституційної юстиції: історичні та політико-правові аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут Законодавства Верховної Ради України

УДК 342.1 (043.3)

12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Інститут конституційної юстиції: історичні та політико-правові аспекти

Міхеєва Тетяна Павлівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Науковий керівник:

Копиленко Олександр Любимович - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, академік Національної академії правових наук України, Інститут законодавства Верховної Ради України, директор

Офіційні опоненти:

Ярмиш Олександр Назарович - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, Департамент з питань діяльності правоохоронних органів, керівник

Переш Іван Євгенійович - кандидат юридичних наук, доцент, Ужгородський національний університет, заступник декана юридичного факультету.

Захист відбудеться 18 травня 2010 р. о “ 12 ” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано 15 квітня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради - О.М. Биков

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Для подальшого демократичного розвитку України та удосконалення функціонування механізму взаємних стримувань і противаг між гілками влади особливе значення має дослідження діяльності інституту конституційної юстиції (далі КЮ).

Визначенню передумов виникнення інституту, до компетенції якого належить контроль за конституційністю нормативних актів, а також всебічному вивченню сутності даного явища сприяли результати, отримані у дослідженнях, спрямованих на доведення необхідності його застосування у державному механізмі (Арістотель, Ф. Бекон, Т. Гоббс, А. Дайсі, К. Ейзенман, Г. Еллінек, Х. Кельзен, Е. Коук, Е. Ламбер, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, І. Петрункевич, Ж.-Ж. Руссо, О. Холмс, К. Шмідт та ін.). Унаслідок тривалої еволюції наукової думки щодо необхідності існування органу контролю за конституційністю законів у світі сформувалися і на сьогодні функціонують дві основні моделі КЮ: американська (ХІХ ст. - т. ч.) та європейська (ХХ ст. - т. ч.), які, не зважаючи на структурні відмінності, мають спільну мету - забезпечити захист прав людини і громадянина та дієвість механізму взаємних стримувань і противаг між гілками влади у державі. Значні конституційні зміни в нашій країні визначають науковий інтерес та практичне значення звернення до вітчизняних та зарубіжних джерел, спрямованих на дослідження питання впливу як американської, так і кельзенівської моделей КЮ на становлення конституціоналізму в Україні.

Для України як держави, що належить до країн civil law з кельзенівською моделлю КЮ, особливого значення набуває вивчення становлення інституту КЮ та досвіду його діяльності щодо гарантування принципу поділу влади між гілками влади в державах, що належать до даної правової системи і використовують зазначену модель КЮ. Разом з тим, не менш важливим є вивчення розвитку та досвіду діяльності органів конституційного контролю в країнах (зокрема США), які хоч і належать до держав common law, проте конституційне правосуддя в них реалізується стабільно й ефективно впродовж декількох століть. Водночас значний науковий інтерес становлять результати досліджень з проблеми генезису та функціонування інституту КЮ в державах Центральної та Східної Європи, які є країнами так званої "молодої демократії", знаходяться на схожому з Україною етапі політичного та суспільного розвитку і мають досвід у вирішенні питань формування ефективного механізму взаємних стримувань та противаг між гілками влади, зокрема при здійсненні контролю за конституційністю політико-правових перетворень у перехідний період.

На сьогодні у вітчизняній юридичній науці здійснено ряд досліджень, присвячених вивченню проблеми інституту КЮ: його становленню (І. Алексеєнко, В. Гергелійник, О. Зайчук, О. Кордун, О. Мироненко, І. Переш, Є. Черняк, С. Шевчук, В. Шишкін та ін.); визначенню його юридичної природи, ролі та місця в державному механізмі (М. Кельман, М. Козюбра, О. Марцеляк, Г. Мурашин, М. Савенко, М. Савчин, А. Селіванов, В. Скомороха, Ю. Тодика, П. Євграфов, Л. Юзьков та ін.); вивченню взаємозв'язку у його діяльності політики і права (М. Козюбра, В. Погорілко, В. Тацій, М. Тесленко, В. Шаповал та ін.). Водночас наявність правових та політичних проблем, які наразі супроводжують впровадження конституційної реформи в Україні, зумовлює необхідність систематизації теоретичних і практичних підходів до знаходження шляхів забезпечення балансу сил між гілками влади в межах дії принципу поділу влади, що визначає актуальність детального дослідження ролі Конституційного Суду (далі КС) України у гарантуванні даного принципу в рамках, встановлених Конституцією.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі науки теорії та історії держави і права. Дисертаційне дослідження виконано як складову загального плану науково-дослідної роботи відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема програми "Стратегія розвитку законодавства України" (державний реєстраційний № 0103U007975).

Метою дисертаційного дослідження є подальше визначення шляхів інтенсифікації діяльності інституту КЮ у механізмі взаємних стримувань та противаг між гілками влади на основі співставлення результатів узагальнення історико-правових знань з проблеми виникнення, генезису, організації та потенційних можливостей даного інституту як дієвого механізму гарантування дотримання державними органами принципу поділу державної влади в рамках, визначених конституцією.

Відповідно до мети дослідження поставлено конкретні завдання:

- здійснити теоретичний аналіз та узагальнення філософських і правових робіт, присвячених розвитку ідеї створення органу контролю за конституційністю нормативних актів;

- дослідити історичні етапи становлення і генезису американської та кельзенівської моделей КЮ та виявити особливості процесу впровадження кельзенівської моделі у державний механізм країн Центральної та Східної Європи, у тому числі України;

- розкрити загальну природу принципу поділу державної влади, покладеного в основу державного механізму в демократичних країнах, і вивчити особливості його функціонування в державах "розвинутої демократії" та "молодої демократії";

- з'ясувати юридичну природу органу КЮ в країнах common law та civil law, узагальнити наукові підходи до визначення його місця в механізмі взаємних стримувань і противаг між гілками влади та встановити характер можливого взаємовпливу політичних процесів і діяльності КС;

- визначити (базуючись на результатах теоретичного аналізу й узагальнення законодавчих актів та рішень органів конституційного правосуддя держав з різною формою правління) повноваження органу КЮ у сфері гарантування дотримання державними органами принципу поділу влади в рамках, встановлених конституцією;

- проаналізувати світовий та вітчизняний досвід діяльності органів КЮ і результати наукових досліджень з проблеми функціонування даного інституту в механізмі взаємних стримувань і противаг між гілками влади та узагальнити теоретичні і практичні пропозиції науковців, спрямовані на удосконалення діяльності КС України у сфері гарантування дієвості принципу поділу державної влади в Україні.

Об'єктом дисертаційного дослідження є інститут конституційної юстиції.

Предметом дисертаційного дослідження є теоретико-історичні аспекти процесу становлення та розвитку основних моделей КЮ, її юридичної природи, місця і ролі в механізмі взаємних стримувань та противаг між гілками державної влади.

Методи дослідження складає комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів пізнання:

· історико-правовий (для розкриття передумов виникнення КЮ, її становлення та генезису);

· хронологічний метод (для виділення етапів розвитку інституту КЮ); системно-структурний (для аналізу механізму взаємних стримувань і противаг між гілками влади та виявлення функцій органів КЮ в апараті державної влади);

· компаративно-правовий (для дослідження теоретичних і практичних проблем визначення юридичної природи інституту конституційного правосуддя та його місця і ролі в системі органів державної влади у країнах, що належать до різних правових систем і знаходяться на різних етапах розвитку демократичних інститутів);

· формально-логічний (для аналізу нормативно-правових актів, які регулюють функціонування органів КЮ); політологічний (для дослідження політичних процесів та політичної конфліктології); прогнозування (для визначення можливих тенденцій та шляхів розвитку інституту КЮ).

Застосовувалися також прийоми формальної логіки: поняття, судження, співставлення, порівняння, доказ, аналіз, синтез, узагальнення та ін.

Теоретична основа дисертації ґрунтується на результатах наукових досліджень вітчизняних та іноземних учених філософів і правознавців. На теоретичному рівні питання стосовно державного контролю, охорони конституції та загальних положень організації інституту КЮ розглядалися у контексті праць Арістотеля, Ф. Бекона, Ф. Гегеля, Т. Гоббса, А. Дайсі, К. Ейзенмана, Г. Еллінека, І. Канта, Х. Кельзена, Е. Коука, Е. Ламбера, Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, І. Петрункевича, Ж.-Ж. Руссо, О. Холмса, К. Шмідта та ін. В основу дослідження історико-правових аспектів становлення та генезису моделей КЮ покладено роботи Ж.-Л. Бержеля, С. Боботова, А. Бланкенагеля, Р. Давіда, О. Зайчука, М. Нуделя, О. Копиленка, О. Мироненка, І. Переша, Г. Харутуняна, С. Шевчука та ін. У дослідженні питань правової природи інституту КЮ, його ролі і місця в системі поділу влади, взаємодії політики та права у його діяльності задіяні праці А. Арутюняна, Є. Вагнерової, Л. Гарліцкі, Ж. Джангіряна, Ж. Зіллера, М. Капеллеті, А. Клішаса, Я. Ключки, М. Козюбри, О. Копиленка, І. Кресіної, Є. Куриса, У. Лихмуса, М. Лобова, А. Медушевського, Г. Мурашина, М. Савенка, А. Селіванова, М. Сербан, М. Тесленко, Г. Халмаі, Г. Харутуняна, А. Шайо, В. Шаповала, С. Шевчука, К. Шеппеля, О. Ярмиша та ін.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять вітчизняне та зарубіжне законодавство, практика органів КЮ, рішення Європейського суду з прав людини, висновки Венеціанської Комісії, статистичні, довідкові матеріали. конституція юстиція влада демократія

Наукова новизна дисертаційної праці полягає у тому, що вона є одним з перших в Україні монографічних досліджень, у межах якого, базуючись на аналізі та узагальненні становлення та генезису світового та вітчизняного конституціоналізму, його теорії та практики, здійснена характеристика інституту КЮ України як гаранту дотримання поділу влади в рамках, встановлених Конституцією.

Вперше:

- здійснено класифікацію основних факторів, що негативно впливають на діяльність інституту КЮ різних країн, і зокрема КС України, на стадіях формування даного органу, прийняття ним рішень та їх виконання;

- узагальнено практику розв'язання політичних конфліктів конституційними судами держав з різною формою правління і моделі можливої поведінки органів КЮ під час розгляду таких справ;

- систематизовано пропозиції науковців в галузі конституційного права щодо змін до чинного законодавства з метою посилення статусу КС України серед органів державної влади, підвищення його ролі як гаранта дотримання гілками влади норм Конституції й обґрунтовано необхідність врахування цих змін парламентом.

Удосконалено:

- визначення факторів правового і політичного характеру, що зумовили впровадження інституту КЮ у систему державних органів переважної більшості демократичних країн світу;

- знаходження шляхів вирішення органом КЮ питань політичного характеру, що є властивими для механізму стримувань і противаг органів державної влади, в рамках виключного правового підходу;

- обґрунтування (на основі цілеспрямованого аналізу, співставлення й узагальнення теоретичних розробок науковців і рішень КС України) ролі даного органу як необхідного гаранта дотримання принципу поділу влади в умовах політико-правових пошуків ефективної системи взаємних стримувань і противаг органів державної влади в Україні.

Дістали подальшого розвитку:

- аналіз та узагальнення історико-правових і теоретичних знань з проблеми виникнення, генезису й організації моделей КЮ;

- дефініція періодизації основних етапів генезису інституту КЮ в Україні та визначено їхні хронологічні межі;

- узагальнення наукових поглядів, пропозицій і рекомендацій дослідників з питань юридичної природи та місця органу КЮ в системі органів державної влади в країнах з різними правовими системами, що сприятиме чіткішому визначенню його статусу в державному механізмі України;

- визначення діапазону наукового дослідження сфер з найвищим ризиком можливого перетину функціонування органу КЮ і політичних процесів та засобів й умов, що сприятимуть відмежуванню права від політики;

- обґрунтування необхідності перманентного використання можливостей інституту КЮ України щодо забезпечення функціонування механізму стримувань і противаг між гілками державної влади в рамках, встановлених конституцією, шляхом застосування ряду передбачених правових процедур.

Теоретичне і практичне значення. Теоретичне значення наукової роботи полягає у тому, що результати аналізу й узагальнення історико-правових, компаративно-правових, політологічних, прогностичних досліджень, спрямованих на розкриття аспектів становлення та генезису основних моделей КЮ, її правової природи, місця і ролі в системі поділу влади, сприятимуть подальшому розвитку знань та уявлень про інститут КЮ. Практичне значення виявляється у формулюванні в дисертації висновків і пропозицій, які сприятимуть підвищенню ефективності діяльності КС України і можуть бути використані у: науково-дослідних цілях - при подальшому дослідженні цієї або суміжних тем; нормотворчій діяльності - як теоретична основа при підготовці проектів нормативно-правових актів, що стосуються КС України; навчальному процесі - при викладанні навчальних курсів з теорії та історії держави і права України та зарубіжних країн, конституційного права України та зарубіжних країн, спецкурсу і проведенні практичних занять з проблем інституту КЮ, при підготовці навчальних посібників.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювались на засіданні відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України. Матеріали дослідження висвітлювалися на VІ Міжнародному форумі з питань конституційного правосуддя "Конституционный суд как гарант разделения властей" (м. Москва, 24-25 жовтня 2003 р.), на Всеукраїнській науковій конференції "Юридичні читання молодих вчених" (м. Київ, 23-24 квітня 2004 р.; тези опубліковані), на Всеукраїнській науковій конференції "Другі юридичні читання" (м. Київ, 18 травня 2005 р.; тези опубліковані), на ІІІ Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції "Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми" (м. Тернопіль, 15 жовтня 2008 р.; тези опубліковані), на Міжнародній науковій конференції "Шості юридичні читання". Правова культура, правова свідомість і право (м. Київ, 22-23 квітня 2010 р.; тези знаходяться у друці).

Публікації. Основні положення та висновки дослідження відображені в п'ятьох статтях у фахових виданнях та чотирьох тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура і обсяг дисертації обумовлені метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел, що нараховує 411 найменувань. Загальний обсяг дисертації - 231 сторінки, з яких основного тексту - 188 сторінок.

Основний зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, її зв'язок з науковими програмами, планами і темами, визначається мета, завдання, об'єкт, предмет дослідження, характеризується його методологічна, теоретична та емпірична основи, його наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, надано відомості про апробацію та публікацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ "Історичні та політико-правові аспекти виникнення і розвитку інституту конституційної юстиції в країнах Західної Європи та США", що складається з двох підрозділів, присвячено вивченню проблеми становлення і розвитку інституту КЮ в країнах Західної Європи і США та аналізу питань щодо політико-правової природи даного інституту та його місця і ролі в системі органів державної влади цих країн.

У підрозділі 1.1 "Становлення та розвиток інституту конституційної юстиції в західноєвропейських країнах і в США" досліджено філософсько-правові погляди, що стали підґрунтям для виникнення ідеї утворення органу для здійснення державного контролю за правовими актами і які викладені у тій чи іншій формі, починаючи з давніх часів (тексти Біблії, роботи філософів Стародавньої Греції).

Аналіз наукових джерел, присвячених даній тематиці, дозволяє стверджувати, що первісне виникнення ідеї створення органу контролю за конституційністю законів науковцями пов'язується, головним чином, з розробкою у Великобританії принципу верховенства права (Magna Carta, 1215 р.), який створював підґрунтя для висунення тези про недійсність тих Acts of Parliament, що суперечили common law, а також про перевірку законів з точки зору їхньої відповідності йому (Dr. Bonham's case, 1610 р.). Крім цього, у Великобританії: а) закладено правові основи незалежності суду, що є одним з основних елементів сучасної системи поділу влади у демократичних країнах світу (Fuller's case, 1607 р., Акт про престолонаслідування, 1701 р. та ін.);

б) запроваджено (на початку ХVІІ ст.) конституційний контроль як державний механізм, що здійснювався Таємною Радою короля, основною функцією якої було визнання недійсними тих законів легістратур англійських колоній, що суперечили Acts of Parliament або common law. Подальший розвиток інститут конституційного контролю отримав в англійських колоніях в Америці, зокрема завдяки розробці доктрини судового прецеденту. Так, Верховний суд США (у результаті процесу виключно політичного характеру) проголосив недійсним загальнофедеральний закон, створивши тим самим судовий прецедент, що забезпечував самостійну роль Суду в захисті Конституції (Marbury v. Madison case, 1803 р.)

Узагальнення матеріалів аналізу робіт британських та американських філософів і наукових досліджень (Ф. Бекона, Д. Брайса, Т. Гоббса, А. Дайсі, Б. Кардозо, К. Левелліна, Дж. Локка, Г. Оліфанта, Р. Паунда, О. Холмса та ін.) з проблеми судового конституційного контролю (організації діяльності Суду, визначення його повноважень, місця в механізмі взаємного стримування і противаг між гілками влади, ролі судді в здійсненні контролю за конституційністю правового акту) свідчить про їх значний вплив на процес подальшого становлення інституту КЮ в країнах civil law. Водночас ці матеріали дають підставу стверджувати, що в країнах civil law судовий конституційний контроль не набув поширення, що пояснюється, головним чином, пануванням доктрини про непорушність закону, прийнятого народними зборами (відповідно до теорії Ж.Ж. Руссо про народний суверенітет) та уявленням про те, що судова влада (згідно теорії поділу влади Ш. Монтеск'є) не є рівною з іншими гілками влади, а суддям забороняється розширене тлумачення законів, оскільки це повноваження законодавчого органу.

У країнах civil law ідея створення спеціалізованого органу конституційного контролю сформувалася після французької буржуазної революції (ХVІІІ ст.) та отримала свій подальший розвиток в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. в країнах, де відбувався перехід від абсолютизму до конституційної монархії (Австрія, Швейцарія, Данія, Норвегія, Веймарська республіка, Чехословаччина), чому сприяли теоретичні розробки науковців та політичних діячів (Д. Остіна, Г. Еллінека, Г. Харта та ін). Визначальну роль у формуванні європейської моделі КЮ відіграли роботи Х. Кельзена (Pure Theory of Law, 1934 р. та General Theory of Law and State, 1945 р.), оскільки ідея про необхідність існування в країні правового механізму гарантування стабільності конституції, обґрунтована вченим, і на сьогодні є надзвичайно актуальною у зв'язку з широким і ефективним впровадженням КС у переважній більшості країн світу.

Сучасні дослідження інституту КЮ закордонними науковцями (Н. Боббіо, М. Капеллеті, Д. Коммерс, Р. Коттерел, Р. Поснер, М. Тропер, Л. Фаворо, та ін.) спрямовуються на подальше вирішення широкого кола питань, присвячених розв'язанню проблеми удосконалення діяльності цього державного органу. При цьому визнається, що на сьогодні особливо актуальною (поряд з дослідженням питання правозахисної функції суду) є проблема забезпечення ефективного застосування органу КЮ як інструменту вирішення конституційних криз у державі.

У підрозділі 1.2 "Інститут конституційної юстиції в країнах Західної Європи і США: юридична природа та місце в системі поділу влади " увага звернена на те, що принцип поділу державної влади є невід'ємним елементом сучасної демократичної держави і передбачає систему державного управління, яка за допомогою механізму взаємних стримувань і противаг між гілками влади має на меті захист суспільства від можливості узурпації влади будь-якою з її гілок. Здійснений нами аналіз наукової літератури з даної тематики дозволяє зробити висновок про те, що в цьому механізмі важлива роль належить інституту КЮ.

У сучасних державах впроваджено декілька моделей КЮ: американська - централізована (Австралія, Індія, Швейцарія та ін.) або децентралізована (Канада, США, Японія та ін.); квазісудова (Марокко, Польща, Франція та ін.); кельзенівська (переважна більшість країн Західної, Центральної та Східної Європи). Однією з вагомих відмінностей між зазначеними моделями є визначення місця органу КЮ в системі поділу влади. Так, в країнах з американською моделлю конституційного контролю така діяльність реалізується виключно в рамках судової гілки влади, яка має право оголошувати неконституційними правові акти, що повністю відповідає механізму взаємного стримування і противаг між гілками влади у цих країнах. У країнах з кельзенівською та квазісудовою моделями КЮ здійснюється спеціалізованим органом, що дає підставу окремо виділити проблему визначення місця КЮ в механізмі функціонування державної влади цих країн та знаходження її співвідношення з судовою владою у плані або їх співпадіння, або розгляду конституційного правосуддя як самостійного виду влади.

Аналіз та узагальнення матеріалів сучасної практики конституціоналізму країн Західної Європи та США вказують на те, що існуючий механізм поділу влади (самостійна роль глави держави в США, загальне посилення судової гілки влади тощо) не завжди охоплюється класичною теорією Ш. Монтеск'є. Крім того, аналіз виявлених особливостей, притаманних органу КЮ в країнах civil law, дозволив встановити, що за останні роки у світовій практиці становлення даного державного органу в системі поділу влади здебільшого відбувається на основі визнання КС окремою гілкою влади. На нашу думку, таке визначення місця КС пояснюється тим, що ідея його створення (за Х. Кельзеном) і подальшого розвитку передбачала застосування його як елементу системи запобігання виходу органами державної влади за межі своєї компетенції і забезпечення поваги до цінностей, закріплених у конституції. На сьогодні у своїй діяльності КС часто (зокрема в періоди конституційних змін у державі) стикається з необхідністю визначення того, як в рамках теорії поділу влади гармонізувати взаємне функціонування трьох гілок влади і тим самим забезпечити ефективний та адекватний механізм стримування і противаг. Однак така роль інституту КЮ в державі, а також його динамічний розвиток зумовлює необхідність закцентувати увагу науковців на проблемі політизації конституційних та верховних судів.

Аналіз протилежних підходів до визначення можливості інституту КЮ зберегти свою політичну нейтральність під час розв'язання ним конфліктів між вищими органами державної влади дозволив дійти висновку про те, що, оскільки КС здійснює контроль за діяльністю законодавчої та виконавчої гілок влади і політична функція є для нього іманентною, то залишитися при цьому повністю неупередженим для КС є практично неможливим (Л. Генкін, В. Джаксон, М. Каппеллетті, Х. Кельзен, Л. Фаворо, К. Шмідт та ін.). У цьому зв'язку основним завданням для органів КЮ визнається стимулювання юридизації політичного процесу, що сприятиме розв'язанню політичних конфліктів між різними гілками влади виключно правовими засобами і характеризуватиме ступінь демократизації держави.

Водночас у підрозділі дисертації охарактеризовано основні моделі поведінки КС під час їх участі у політичних конфліктах, зокрема досліджено можливість використання при цьому суддями доктрини політичних питань (The Political Questions Doctrine) та доктрини суддівського самообмеження (Margin of Interpretation), а також наголошено на необхідності дотримання збалансованості суддівської стриманості та суддівського активізму у роботі даних інститутів, що сприятиме їх ефективному залученню у розв'язання конституційних конфліктів між гілками влади.

Другий розділ "Становлення і розвиток інституту конституційної юстиції в країнах Центральної та Східної Європи: історичні та політико-правові аспекти" складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню проблеми становлення і розвитку КС в країнах Центральної і Східної Європи та визначенню юридичної природи даного інституту і його ролі в механізмі гарантування принципу поділу влади в цих країнах.

У підрозділі 2.1 "Утворення і розвиток інституту конституційної юстиції в країнах Центральної та Східної Європи" досліджуються особливості процесу утворення органу КЮ в державах Центральної та Східної Європи, що належали до соціалістичної правової системи.

Аналіз і узагальнення результатів наукових досліджень з даної тематики дозволив встановити, що для більшості із зазначених країн спроби створити позапарламентський орган конституційного контролю були властиві протягом усього періоду їх існування (20-ті - 80-ті рр. ХХ ст.), хоча у практичній діяльності конституційний контроль усе ж здійснювався виключно в рамках системи парламентаризму і рішення про відповідність нормативного акту Конституції міг прийняти лише законодавчий орган. Так, Верховний суд Союзу РСР з 1923 р. - по 1936 р. мав право готувати висновки щодо конституційності законодавчих актів, однак рішення приймалися політичним органом - Президією ЦВК Союзу РСР з урахуванням не тільки юридичної аргументації, а, насамперед, політичних міркувань, що відповідало основним положенням тогочасної доктрини радянського права. Встановлено, що теоретична і практична можливість легітимації інституту КЮ в країнах Центральної та Східної Європи була неможливою внаслідок ряду причин. Зокрема, соціалістична правова доктрина, наполягаючи на єдності державної влади, відкидала принцип поділу влади і покладала реалізацію принципу народного суверенітету на органи народного представництва. Таким чином, у ХХ ст. якобінський принцип народного суверенітету та єдиної волі народу став легітимуючою основою тоталітарних і авторитарних режимів, що знайшло свій вияв у негативному ставленні соціалістичної правової науки до "антизаконодавчої" і "антипарламентської" діяльності органу позапарламентського конституційного контролю.

Порівнюючи матеріали практичної діяльності інституту КЮ в різних правових системах, відмітимо, що в 1960-х - 1980-х рр. даний інститут в країнах Західної Європи стає ефективним засобом збереження стабільності суспільства у той час, як на теренах країн Центральної та Східної Європи було зроблено лише перші спроби запровадити КЮ (СФРЮ, 1963 р.; ЧРСР, 1968 р.; Угорська НР, 1983 р.; ПНР, 1985 р.). Тенденція до актуалізації питання щодо створення незалежного інституту КЮ для країн Центральної та Східної Європи стала характерною у зв'язку з ліквідацією в них однопартійних режимів. На початку теоретичного обговорення в цих країнах питання про необхідність функціонування даного інституту основна увага зверталася на те, що децентралізована американська модель конституційного контролю (прийнята у країнах common law) не може бути в них застосована. У підрозділі аналізуються недоліки, притаманні цій моделі, що зумовили відмову від її застосування, а також ті переваги кельзенівської моделі, що сприяли її визнанню оптимальною для країн цього регіону. Норми про створення перших КС даної моделі були прийняті в Угорській Республіці (1989 р.), Чехословацькій Федерації (1990 р.), Республіці Болгарія (1991 р.), РФ (1991 р.) та ін.

У підрозділі виділено ряд особливостей, які характеризують рецепцію кельзенівської моделі в країнах Центральної та Східної Європи, зокрема, відзначається, що впровадження в них даної моделі не ґрунтувалося на розвинутій системі правової держави, що призвело до втручання КС з перших днів свого існування до суттєвих протиріч між законодавчою і виконавчою владою. У цьому зв'язку відмічається певна ідентичність у динаміці розвитку КС в країнах цього регіону, яка пояснюється тим, що визначення шляхів формування та напрямків розвитку інституту КЮ здійснювалося переважно із залученням спільних науково-теоретичних розробок, спрямованих на розв'язання внутрішньополітичних проблем, властивих на той час державам Центральної та Східної Європи.

У підрозділі також розкрито принципи (системність, безперервність, раціональність тощо) та охарактеризовано умови (гарантування незалежності діяльності, дієве законодавство, пієтет з боку державних органів і суспільства тощо) ефективного функціонування інституту КЮ в країнах молодої демократії і зазначаються тенденції його розвитку як державного органу, завданням якого є забезпечення динамічного конституційного балансу гілок влади та верховенства права.

Підрозділ 2.2 "Інститут конституційної юстиції в країнах Центральної та Східної Європи: юридична природа та роль у системі поділу влади" присвячено узагальненню матеріалів аналізу змісту актів КС та наукових досліджень, спрямованих на визначення юридичної природи КС і його місця в системі поділу влади, що дозволило виділити декілька підходів у вирішенні зазначеної проблеми.

Встановлено, що в працях вчених країн Центральної та Східної Європи КЮ ототожнюється з: судовою гілкою влади (К. Половченко, Г. Халмаі, Дж. Хецуріані та ін.); різновидом контрольної влади (В. Чиркін, Ю. Шульженко та ін.); своєрідною надбудовою, що не належить до жодної з гілок влади (Я. Ключка, М. Міхайлова, М. Сербан та ін.); органом, в якому поєднуються риси судової і контрольної влад (Л. Гарліцкі, Ж. Джангірян та ін.). Водночас, незважаючи на різні погляди стосовно місця інституту КЮ в системі поділу влади, вчені наголошують на тому, що одне з головних завдань КС в умовах політичних і соціальних змін в країнах молодої демократії полягає у виконанні ними функції забезпечення збалансованості всього державного механізму.

У підрозділі розкривається вплив кельзенівської моделі КЮ, прийнятої в постсоціалістичних країнах, на процес становлення і розвитку в них конституціоналізму. Так, аналіз наукової літератури та практики діяльності КС країн Центральної та Східної Європи дає підставу для висновку про те, що швидка рецепція кельзенівської моделі КЮ відбулася в цих країнах в умовах недостатньо демократичного суспільства та нечіткості функціонування класичного механізму стримувань і противаг, що призвело до активного втручання конституційних судів у політичні процеси цих держав. Водночас слід зазначити, що питання гарантування принципу поділу влади здебільшого вирішуються КС з орієнтацією на модель організації державної влади, закріплену в діючій конституції конкретної країни.

Здійснений (за науковими джерелами) аналіз правових актів КС країн Центральної та Східної Європи з різною формою державного правління - президентською (на прикладі Російської Федерації), напівпрезидентською (Польща, Литва, Болгарія та ін.), парламентською (Латвія, Угорщина та ін.), парламентсько-президентською (Румунія, Чехія та ін.), дає підставу зазначити, що питання застосування принципу поділу влади та його захисту є предметом постійного розгляду в КС зазначених держав. Вирішення цього питання здійснюється за допомогою таких повноважень КС, як: тлумачення положень конституції, перевірка конституційності правових актів, розгляд спорів про компетенцію тощо. Крім цього, якщо принцип поділу влади не зафіксовано в конституції країни expressis verbis, то КС самостійно може брати активну участь у його доктринальній розробці та конкретизації (Литва, Латвія, Угорщина та ін.).

Порівняльний аналіз змісту рішень КС країн Центральної та Східної Європи з різною формою правління показує, що випадки розгляду конституційних конфліктів між державними органами в середині кожної з владних гілок (президент і уряд, судові органи тощо) є достатньо розповсюдженими. Проте переважна більшість справ, розглянутих КС, стосується врегулювання суперечностей між законодавчою та виконавчою гілками влади. При цьому виділяються можливі типи поведінки КС: відвертий вибір на користь однієї зі сторін, або позиція нейтрального арбітра. Разом з тим, при визначенні напряму діяльності органу КЮ провідну роль, як правило, відіграє вплив голови КС (зміна політики суддівського активізму та стриманості). Водночас важливим фактором впливу на функціонування КС визнається також позиція парламенту, який приймає нормативні акти, що стосуються його діяльності.

Подальше удосконалення в країнах молодої демократії процесу участі органів КЮ в гарантуванні принципу поділу державної влади дозволить чіткіше окреслити сферу компетенції окремих інститутів влади і закріпити їх співпрацю в дусі bona fide. Проте, як зазначають науковці, здійснювати дані повноваження КС повинен не втрачаючи власної стриманості, зосереджуючись виключно на правових питаннях і уникаючи, таким чином, надмірного втручання в політичні процеси.

Третій розділ "Історичні та політико-правові аспекти становлення і розвитку інституту конституційної юстиції в Україні" складається з двох підрозділів і присвячений аналізу наукової літератури щодо виникнення та генезису інституту КЮ в Україні, а також дослідженню питань стосовно юридичної природи даного інституту та його місця і ролі в системі органів державної влади нашої країни.

У підрозділі 3.1 "Інститут конституційної юстиції в Україні: генезис і юридична природа" здійснено аналіз наукової літератури, присвяченої дослідженню проблеми розвитку вітчизняного конституціоналізму. Встановлено, що вже Конституція Пилипа Орлика (1710 р.) містила положення теорії поділу влади в організації державного управління за трьома самостійними напрямами - законодавчий, виконавчий, судовий; суттєво звужувала абсолютистські можливості гетьмана і його владні повноваження; відокремлювала судову владу від інших інститутів державної влади, гарантувала її незалежність під час ухвалення рішень і встановлювала обов'язковість цих рішень. Водночас на території українських земель, які входили свого часу до складу Російської, Австрійської та Габсбурзької імперій юридична думка у другій половині ХVІІІ ст. - на початку ХХ ст. формувалася під впливом як закордонних політичних подій (англійської, американської, французької революцій) і правових доктрин, розроблених вченими та філософами цих країн, так і внутрішніх (російських, австро-угорських, польських) юридичних вчень. У цей період визначальними для формування вітчизняної доктрини КЮ визнаються (за О. Мироненком та ін.) праці таких українських мислителів, як: Я. Козельський (обґрунтував необхідність захисту ідеального права від права реального, визначив поняття "закону, який відповідає праву"); М. Сперанський (наголошував на необхідності утвердження "сталості законів" і встановлення контролю за ними); І. Петрункевич (обґрунтував поняття "конституційна юстиція", "конституційний суд" і, піддаючи критиці американську модель, доводив переваги контролю за конституційністю законів та інших нормативних актів з боку саме спеціалізованого судового органу); Л. Петражицький (запропонував поділ позитивного права на 15 різновидів); Є. Ерліх (стояв у витоків доктрини свободи суддівського розсуду); М. Лазаревський (на підставі юридичної природи правових актів вибудував їх чітку ієрархію, обґрунтувавши, таким чином, основоположний принцип КЮ) та ін.

Здійснений нами аналіз наукових джерел (О. Мироненка, О. Копиленка, С. Шевчука та ін.) дозволяє зазначити, що після революції 1917 р. в Українській Народній Республіці та в Українській Державі ідея створення інституту КЮ не отримала підтримки, перш за все, внаслідок впровадження принципу верховенства представницького органу державної влади в конституційну систему країни, а також через визначення Гетьмана уособленням виконавчої та законодавчої влади. Таке ж ставлення до КС є характерним і для Української СРР, де, починаючи з 1923 р., формується модель конституційного контролю радянського типу, яка проіснувала в Україні до здобуття країною незалежності. Водночас на західноукраїнських землях в період між двома світовими війнами здійснювалися спроби запровадити моделі КЮ, зокрема на територію Підкарпатської Русі, що входила до складу Чехословаччини, поширювалася юрисдикція новітнього для Європи КС кельзенівського взірця. Проте на інших українських територіях, які у той час входили до складу Польщі та Румунії, дієва модель конституційного контролю не була сформована.

Після проголошення Декларації про державний суверенітет України в історії вітчизняного конституціоналізму розпочався новий етап, що характеризується: прийняттям змін до Конституції Української РСР 1978 р. (закріплено принцип поділу державної влади на три гілки, зафіксовано інститут КЮ тощо), розробкою нової Конституції (існування КС України передбачено в її проектах 1992 р. та 1993 р.), фіксацією положень про КС у Конституційному договорі між Президентом України та Верховною Радою України (1995 р.). У результаті розвитку наукової думки, спрямованої на доведення необхідності імплементації в Україні кельзенівської моделі КЮ, 18 жовтня 1996 р. почав діяти КС (на підставі Конституції України (1996 р.) та Закону України "Про КС України".

Разом з тим, не зважаючи на законодавче закріплення норм щодо КС України, процес теоретичних розробок, спрямованих, зокрема, на підвищення ефективності діяльності Суду в механізмі поділу влади, наразі не завершився. У цьому зв'язку у підрозділі розкрито контраверсійний характер дискусії, яка на сьогодні має місце у вітчизняній науці конституційного права, стосовно визначення юридичної природи та місця КЮ в системі державної влади. З'ясовано, що з метою підвищення ефективності КЮ в Україні вважається необхідним не лише de jure, але і de facto закріпити правовий статус КС як самостійного органу, що сприятиме повному та ефективному здійсненню Судом своїх повноважень у сфері гарантування дотримання принципу поділу влади. Подальше дослідження цих питань та визначення реального правового і політичного призначення діяльності КС дозволить прискорити розв'язання складних проблем теоретичного і практичного напрямів, пов'язаних з організацією і діяльністю даного органу державної влади.

У підрозділі 3.2 "Конституційний Суд України як гарант дотримання принципу поділу державної влади: правові та політичні аспекти" акцентується увага на тому, що значні політико-правові зміни, що відбуваються в Україні в результаті прийняття нової редакції Конституції, зумовлюють необхідність перегляду системи стримувань і противаг та чіткого визначення ролі в цій системі КС України. В умовах конституційної модернізації в Україні актуальним є встановлення (з урахуванням аналогічного досвіду закордонних КС) ступеня впливу кельзенівської моделі КЮ, прийнятої в державі, на процес розвитку конституціоналізму в країні.

Конституційна система України сприйняла європейську модель гнучкого співробітництва органів державної влади, що, однак, ускладнює процес остаточного розмежування функцій органів влади і обумовлює можливість втручання кожної з гілок влади у сферу діяльності іншої та вихід органів державної влади за межі своєї компетенції і, як наслідок, - порушення ними принципу поділу влади.

Аналіз наукових джерел з даної тематики (М. Козюбри, М. Савенка, А. Селіванова, В. Шаповала та ін.) дозволив встановити, що за таких умов КС України визначається важливою ланкою в механізмі державної влади, яка уповноважена забезпечувати верховенство Конституції і гарантувати дієвість системи стримування і противаг в країні. Відповідно до чинного законодавства України КС України (з метою гарантування ним принципу поділу влади) наділений повноваженням розглядати справи стосовно: конституційності законів та інших правових актів, додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, офіційного тлумачення Конституції та законів України та ін. У підрозділі здійснено (в залежності від інституту державної влади, щодо статусу чи повноваження якого КС України були прийняті рішення) аналіз змісту актів Суду, спрямованих на забезпечення гарантування принципу поділу влади в державі, що, в результаті, дозволяє констатувати вагому участь Суду в уточненні механізму стримувань і противаг в країні.

Водночас з метою підвищення ефективності діяльності органу КЮ у діючому механізмі державної влади вітчизняні науковці пропонують розширити обсяг його повноважень, законодавчо закріпивши за ним такі функції: розгляд справ щодо компетенції (М. Савенко, М. Савчин), встановлення конституційності виборів Президента України та виборів до Верховної Ради України (О. Кордун, П. Євграфов), здійснення попереднього контролю всіх питань, що виносяться на всеукраїнський референдум (В. Гергелійник, М. Ставнійчук), включення до кола актів, щодо яких КС України здійснює перевірку конституційності рішень і роз'яснень ЦВК України та постанов Пленуму Верховного Суду України (В. Гергелійник, О. Кордун) тощо. Врахування сукупності зазначених пропозицій при внесенні змін до чинного законодавства, на нашу думку, значною мірою сприятиме удосконаленню діяльності КС України як гаранта принципу поділу влади, що стимулюватиме застосування правових підходів до вирішення політичних питань. При цьому акцентується на тому, що орган КЮ, забезпечуючи взаємне стримування всіх органів у державному механізмі, має бути самообмеженим у можливості брати участь в політичних процесах.

Аналіз наукових джерел (М. Савенка, В. Шаповала та ін.), присвячених дослідженню процедури формування органів КЮ, свідчить про те, що на стадіях призначення та звільнення конституційних суддів існує значний вплив політичних факторів, обумовлених політичною процедурою формування їх складу. У цьому зв'язку особлива увага вчених (під час дослідження недоліків цих стадій) звертається на кризову ситуацію, яка виникла у жовтні 2005 р. під час формування складу органу КЮ, а також на недоліки механізму, який застосовувався при звільненні з посади суддів КС України у зв'язку з порушенням ними присяги (квітень - травень 2007 р.). Вітчизняні науковці, детально досліджуючи і дискутуючи проблему формування КС України, вносять пропозиції, спрямовані на зменшення політичного впливу на призначення суддівського корпусу і недопущення повторення у майбутньому ситуацій, коли робота КС блокується внаслідок його несформованості. Зокрема, пропонується: запровадити інститут дублювання органу уповноваженого призначати суддів (В. Гергелійник, В. Скомороха та ін.); призначати суддю не пізніше як за місяць до виникнення вакантної посади (М. Савенко) або продовжувати виконання обов'язків суддею, термін перебування якого на посаді закінчився до вступу на посаду новопризначеного судді (В. Скомороха) тощо. Крім цього право звільнити суддю КС України або надати попереднє рішення з питання щодо підстав звільнення судді у пропозиціях науковців (Н. Мяловицької, М. Савенка, В. Скоморохи та ін.) надається самому інституту КЮ.

Водночас визнається, що наступною сферою, в якій може проявлятися вплив політики на діяльність інституту КЮ, є виконання рішень КС, що залежить від політичного стану в країні, авторитету КС в системі органів державної влади, правової культури суспільства. Аналіз виконання рішень КС України за період його діяльності вказує на непоодинокі випадки ігнорування вищими посадовцями рішень Суду (невиконання рішень повністю або частково, порушення строків виконання, неврахування рішень при прийнятті нових нормативних актів тощо). У цьому зв'язку пропонується законодавчо закріпити юридичну (у тому числі кримінальну) відповідальність за невиконання рішень та висновків Суду (П. Євграфов, М. Тесленко), встановити необхідність визначення КС України у своїх рішеннях порядку і строків їх виконання (В. Бринцев) тощо.

Узагальнення пропозицій щодо змін до чинного законодавства, що пропонуються науковцями з урахуванням вітчизняного та закордонного досвіду, свідчить про їх спрямованість на чіткіше визначення юридичної природи КС України шляхом приведення його правового статусу та ролі в державному механізмі у відповідність до вимог сучасної правової держави.

Висновки

1. Аналіз і узагальнення результатів наукових досліджень з проблеми становлення і розвитку КЮ показують, що в країнах common law та civil law контроль за конституційністю законів у тій чи іншій формі існував і розвивався упродовж усієї правової історії цих країн. Внаслідок тривалої історичної еволюції судової системи країн common law у ХІХ ст. сформувалася децентралізована (американська) модель судового конституційного контролю, за якою судова гілка влади набула права контролю і забезпечення єдиного застосування законів. Змістом першого (початок ХХ ст.) наукового обґрунтування централізованої (європейської) моделі КЮ передбачено створення спеціального органу - конституційного суду як єдиної вищої інстанції, що здійснює конституційний контроль за законами. На сьогодні з урахуванням значних відмінностей між зазначеними моделями КЮ чітко виділяються, притаманні їм, спільні риси: захист основних прав і свобод людини та громадянина від їх порушення державною владою; гарантування дотримання принципу поділу влади; забезпечення збереження балансу між державою в цілому та її складовими тощо.

2. З'ясовано, що становлення КЮ в Україні є результатом тривалого і глибокого історичного розвитку вітчизняного конституціоналізму, який, разом з тим, неможливо розглядати поза контекстом загальної історії конституційного правосуддя закордонних країн. На підставі результатів проведеного аналізу відповідних наукових джерел нами виділено наступні періоди в історії становлення і розвитку КЮ в Україні:

І період - (поч. ХVІІІ - поч. ХХ ст.) - зародження на теренах країни ідеї про необхідність існування конституційного контролю; ІІ період (1923-1945 рр.) - спроба впровадження у певних формах органу КЮ на території західної України та використання Верховного Суду Союзу РСР для здійснення конституційного нагляду на східноукраїнських землях; ІІІ період (1946 р. - 16 липня 1990 р.) - здійснення конституційного контролю в квазіпарламентській формі; ІV період (16 липня

1990 р. - 18 жовтня 1996 р.) - період теоретичних та законодавчих розробок, спрямованих на забезпечення процесу формування КС України; V період (з 18 жовтня 1996 р. - донині) - етап розвитку інституту КЮ й удосконалення його діяльності, зокрема як гаранта дотримання конституційного принципу поділу влади.

3. Виявлено, що в кінці ХХ ст. інститут КЮ впроваджено у систему державних органів переважної більшості демократичних країн світу, що пояснюється факторами правового та політичного характеру, а саме: зростанням (за умов розширеної системи правових актів) необхідності чіткої ієрархії юридичних норм; формуванням ефективного механізму захисту прав і свобод людини та громадянина; сприйняттям принципу поділу влади та формуванням механізму стримування і противаг.

4. З'ясовано, що швидка рецепція кельзенівської моделі КЮ в країнах Центральної та Східної Європи відбулася в умовах недостатньої демократизації суспільства. При цьому змішана форма правління (як результат політичного компромісу перехідного періоду), характерна для більшості цих країн, зазвичай, не відзначається стійкістю, що притаманна традиційним формам правління (президентській або парламентській).

Співставлення й узагальнення результатів аналізу матеріалів діяльності (90-ті рр. ХХ ст. -поч. ХХІ ст.) КС у країнах Центральної та Східної Європи щодо створення й утвердження інститутів демократичної держави показують, що КС, незалежно від форми державного правління, визначається і функціонує в механізмі державної влади як гарант розуміння і дотримання конституційного принципу поділу влади, що дозволяє чіткіше окреслювати сферу компетенції окремих інститутів влади і закріплювати способи їх взаємного балансу та стримування в рамках, встановлених Конституцією.

5. Визначено, що в умовах конституційної модернізації в Україні встановлення ступеня впливу кельзенівської моделі КЮ, прийнятої в державі, на процес розвитку конституціоналізму та врахування аналогічного досвіду КС закордонних країн є актуальним. Зокрема, відповідно до чинного законодавства, КС України наділений (з метою гарантування ним принципу поділу влади) повноваженням розглядати справи стосовно: конституційності законів та інших правових актів, додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, офіційного тлумачення Конституції та законів України та ін. При цьому аналіз змісту рішень і висновків КС України, дозволив встановити, що на сьогодні Суд є важливою ланкою в механізмі влади, яка уповноважена забезпечувати верховенство Конституції і гарантувати дієвість системи стримування і противаг в країні.