Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Місце політичних партій у політичній системі суспільства

Зміст

політичний партія суспільство

2. Класифікація політичних партій

3. Поняття та структура політичної системи суспільства

4. Місце партії в політичній системі суспільства

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На мою думку, в політичних системах, які будь-коли існували, люди організовувалися з для захисту своїх особливих інтересів. Таким чином політичні партії вже існували в епоху античності, в середньовічній Європі і в епоху Відродження. Але лише у XIX ст., коли люди отримали право голосу в рамках ліберальної демократії, виникли партії як спеціалізовані організації для завоювання, утримання або повалення існуючої політичної влади.

Політичні партії активно впливають на діяльність органів державної влади, економіку, соціальні процеси, відносини між країнами. Вони є базовим інститутом сучасного суспільства, без якого не можливе функціонування представницької демократії. Якщо партії будуть відсутні - виникає загроза виникнення авторитарного режиму. Демократія забезпечується участю партій у виборах, на яких зіштовхуються не амбіції особистостей, а інтереси суспільних груп. Партії є невід'ємною частиною всієї демократичної системи.

1. Політична партія: відмінні ознаки, походження

Термін “партія” має латинське походження й означає частина, група, тобто частина більшої спільності. Політична партія - найбільш активна й організована частина якого-небудь класу, або соціального шару, що виражає їхні інтереси й здійснює керівництво їхньою політичною діяльністю. Політичні партії переслідують певні цілі, домагаючись вирішальних позицій у здійсненні державної влади, впливу на політичне життя й організацію суспільства. [1]

Суперечки про реальне значення партій і їхніх перспектив як найважливішого політичного інституту не вщухають дотепер. Підставою дискусії служить широко розповсюджена в західному світі концепція інформаційного суспільства. У ній затверджується, що досягнення науково-технічного прогресу в області розвитку електронних засобів масової інформації й комунікації, нові інформаційні технології й загальна комп'ютеризація дозволять забезпечити прямий двосторонній зв'язок з урядом при виробленні будь-яких політичних рішень. Це різко знижує значимість і доцільність існування політичних партій. Світ вступає в епоху "пост партійної демократії". У той же час прихильники ідеї "кінця партій" явно недооцінюють, їхня роль у формуванні компетентної політичної еліти, не зауважують можливостей соціального патронажу інтересів, захисту від тотальної маніпуляції суспільною свідомістю з боку держави.

Досвід політичного розвитку показує, що, незважаючи на песимістичні прогнози, партії залишаються найбільш ефективним механізмом, що забезпечує зв'язок цивільного суспільства й держави. Чим це визначається?
По-перше, їхньою сутністю. Партії - явище об'єктивне, вони виникають на такому етапі розвитку суспільства, коли всі його структури диференційовані. У той же час їхня поява пов'язане з активною діяльністю суб'єктів політики по реалізації своїх інтересів. Будучи елементом цивільного суспільства, партії в процесі боротьби за владу знаходять статус інституту політичної системи. Двоїста природа партій визначає їхнє положення: вони виступають у ролі посередника між цивільним суспільством і державою. [2]

Намагаючись визначити сутність політичної партії, відомий американський політолог Дж. Ла Паломбара вказує на 4 специфічних ознаки, що визначають партію: будь-яка партія є носій ідеології або, щонайменше, особливого бачення миру й людини. [3]

Партія - це організація, тобто досить тривале об'єднання людей на самих різних рівнях політики - від місцевого до міжнародного. Ціль партії - завоювання й здійснення влади. Кожна партія намагається забезпечити собі підтримку народу - від голосування за неї до активного членства. [4]
Таким чином, політична партія являє собою добровільне політичне об'єднання громадян, зв'язаних ідеологічною спільністю й прагнучих до реалізації програмних цілей за допомогою боротьби за владу або участі в здійсненні влади.

Незважаючи на те, що партії прагнуть завоювати владу, вони не повинні панувати. У демократичному суспільстві партія, домігшись перемоги на виборах, стає правлячої, але не змінює своєї сутності. Вона розставляє своїх представників на ключових державних посадах, створює парламентську фракцію, забезпечує її взаємодію з електоратом, за допомогою кадрової політики впливає на політичний курс, бере участь у формуванні урядової програми. Опозиційні партії протистоять правлячої, за допомогою критики виявляють слабкі місця її курсу, пропонують свої альтернативи, конкуруючи з нею на виборах. [5]

2. Класифікація політичних партій

Політичні партії відрізняються одна від одної походженням, місцем і роллю в політичній системі, соціальною базою, ідеологією, програмою і т. д.

Існує декілька класифікацій політичних партій за різними ознаками:

· За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі (у т. ч. комуністичні), соціалістичні та соціал-демократичні.

· За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у т. ч. революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

· За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій не існує).

· За формами і методами правління та характером політичної поведінки: ліберальні, демократичні, диктаторські, тоталітарні.

· За принципами організації та членства: кадрові та масові.

· За місцем у системі влади: легальні, напівлегальні, нелегальні.

· За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін.

· За віросповіданням: християнські, мусульманські. [6]

Деякі політологи виділяють партії: прагматичні (виборчі), парламентські, харизматично-вождистські та ін.

Політичні партії в Україні можна класифікувати за такими критеріями:

· ставлення до державного суверенітету;

· соціально-економічні пріоритети;

· ідейно-політичні засади тощо.

За ідейно-політичним спрямуванням виокремлюють:

· національно-радикальні,

· національно-демократичні,

· загальнодемократичні,

· соціалістичного спрямування, національних меншин. [7]

3. Поняття та структура політичної системи суспільства

Звичайно, спільне існування людей неможливе без того, щоб вони вступали у взаємини між собою. Виникнення найпростіших соціальних взаємин між окремими індивідами є характерною ознакою такої первинної соціальної форми спілкування людей, якою є громадянське суспільство. Саме в цій формі спілкування закладені прототипи усіх можливих більш складних соціальних взаємин, в тому числі -- політичних відносин. Стосунки громадянського суспільства становлять фундамент як соціальної, так і державної організації. Вони опосередковують глибинні пласти життєдіяльності як окремо взятого індивіда, так і суспільства й держави в цілому. Таким чином, становлення громадянського суспільства відображає історичний перехід людей від їх природного стану, ізольованого існування в напрямку до цивілізованих форм соціального спілкування . [8. c.56]

У свою чергу держава як система публічних відносин в загальнонаціональному масштабі виступає відносно відокремленою від елементарних між людських стосунків, а тому й більш віддаленою від індивіда, вторинною, складнішою формою соціальної інтеграції, яка отримує внаслідок цього не тільки додаткові ресурси владного впливу на суспільні відносини, але й певні можливості для узурпації владних повноважень.

Громадянське суспільство охоплює відносно відокремлену сукупність суспільних відносини.

До таких відносин належать передусім сімейні, релігійні, економічні, етнічні, політичні та деякі інші. Особливе місце серед взаємин громадянського суспільства посідають політичні відносини, які опосередковують процеси формування загальнонаціональних пріоритетів суспільства (первинні політичні відносини). На відміну від централізованої системи державно-владних відносин стосунки в межах громадянського суспільства складаються як горизонтальні, на засадах координації, і залежать від прояву особистої ініціативи. Тому ці стосунки функціонують у вигляді правових, насамперед приватноправових відносин зі всіма їхніми атрибутами -- свободою договору, формальною рівністю сторін тощо.

Громадянське суспільство є сукупністю соціальних відносин, де здійснюються основні права людини -- на життя, свободу, безпеку, власність.

На теренах громадянського суспільства людина виступає вже не тільки як абстрактний індивід, пасивний об'єкт владних відносин, а й як суб'єкт права, активний носій певних, визначених юридичними нормами прав і свобод. За умов демократичної правової Державності потреби та інтереси індивіда, його соціальні запити та воління знаходять своє предметне втілення і юридичне оформлення в певних юридичних домаганнях у вигляді прав і свободи людини і громадянина, насамперед в основних правах -- прав на життя, свободу, безпеку, власність. Людина володіє, користується та розпоряджається майном, є чином трудового колективу, створює сім'ю, задовольняє культурні та духовні потреби в межах взаємин та інститутів громадянського суспільства, в яких держава в особі своїх державно - ладних атрибутів присутня лише потенційно як гарантія їх визнання, охорони та захисту. Коли ж за певних конкретних обставин виникають конфліктні ситуації, які перешкоджають безпосередньому здійсненню основних прав і свобод людини, нормальному ходу реалізації права, з'являється необхідність реального втручання з боку держави, примусового здійснення правових норм, практичного застосування примусових заходів для Охорони та захисту прав і свобод людини.

Громадянське суспільство висвітлюється у відповідних громадських інститутах, має власний устрій, зовнішню форму твого існування у вигляді різноманітних за своїм конкретним спрямуванням об'єднань індивідів. [8.c.57]

Серед цих інститутів -- сім'я, церква, приватні чи колективні підприємства, комерційні організації, об'єднання за інтересами, профспілки, органи громадської самодіяльності, громадські організації, політичні партії, недержавні засоби масової інформації. Головною ознакою цих інститутів є те, що вони утворюються не державою, а самими індивідами, і тому їх реальне функціонування є показником громадянської зрілості суспільства, усвідомлення ним своїх власних потреб, рівня його самосвідомості. Саме від ефективності функціонування інститутів громадянського суспільства залежить авторитет та реальні можливості упливу громадської думки на державно-владні інститути. Серед інститутів громадянського суспільства слід виокремити аполітичні партії та рухи, оскільки вони виступають своєрідною перехідною ланкою» від потреб і інтересів громадянського Суспільства, які від того набувають значення політичних пріоритетів, до власне організації і здійснення державної влади. З одного боку, діяльність політичних партій спрямована на сферу громадянського суспільства, звідки акумулюються політичні настрої самоврядні інститути, на відміну від політичних відносин, з точки зору суто юридичних критеріїв ближча до суспільства, побудованого на цивільних (цивільно-правових) засадах, через те що стосунки, які воно охоплює, регулюються цивільно-правовим методом, нормами приватного, насамперед цивільного права. Основним при розгляді політичних проблем є поняття політики, яке має відповідати суворим критеріям наукового підходу до складної проблематики політичної життєдіяльності суспільства, висвітлення якої слід чітко скорегувати в напрямку пріоритету гуманітарних загальнолюдських цінностей. [9]

Тривалий час у вітчизняній політичній та юридичній літературі панувало спрощене розуміння сутності політики та політичних відносин, яке зводило їх лише до боротьби класів та панування класової волі. Це було зумовлено об'єктивними та суб'єктів більшими чинниками, серед яких слід відзначити морфологізацію аполітичної ідеології, неструктурованість політичних інтересів, непрозорість політичного процесу, нерозвиненість масової політичної свідомості тощо.

Різноманітність і суперечливість політичних інтересів окре-ряих соціальних груп, класів, етносів може привести за умов акцентування на розбіжностях до відкритої конфронтації, до взаємного їх знищення, проте ці інтереси шляхом демократичного дискурсу можуть бути спрямованими до компромісної точки зору на ґрунті спільних потреб суспільства, загальновизнаних людських цінностей.

Отже, політику слід розглядати як суспільну діяльність, зміст якої становлять організація, регулювання та контроль відносин між людьми, соціальними групами з точки зору загально значущих для суспільства тенденцій. Тому головним у політиці є участь управлінні державою, прагнення до оволодіння державною владою як організацією, що здатна використовувати ресурс Суспільства в загальнонаціональному масштабі. Результатом застосування системної методології до вивчення Політичних явищ став розгляд політики як системного утворення, що характеризується цілісністю, виконує певні функції, має визначену структуру, складається з відповідних елементів. Усі ці впізнавальні конструкції знайшли своє відображення в теорії сподівання населення, а з іншого -- на здобуття державної влади і важелів управління в загальнонаціональному масштабі для здійснення політичних настанов та програм, що стосується відтепер безпосередньо проблематики функціонування політичної системи.

Громадянське суспільство, його окремі інститути формуються і функціонують на засадах самоврядування.

Індивіди безпосередньо або через утворені ними органи вирішують питання своєї життєдіяльності -- добровільно формують певні інститути для колективного задоволення своїх потреб та інтересів, створюють для себе правила поведінки у формі соціальних, насамперед правових норм, якими керуються у своїй діяльності, самостійно приймають спільні рішення і самі їх виконують. Самоврядність забезпечується гарантованою правовими нормами можливістю виявлення ініціативи, активної поведінки, правом на прийняття найбільш оптимального з точки зору інтересів індивідів та їх об'єднань рішення. Загальновизнаним вважається принцип, згідно з яким самоврядні інститути громадянського суспільства повинні діяти в межах Конституції та законів.

Відносини громадянського суспільства регулюються правом на засадах унормування свободи та рівності учасників громадського спілкування.

Відносини громадянського суспільства за своїм значенням мають бути вільними від безпосереднього управлінського втручання з боку владних інститутів держави, а тому й регулюються правом, яке передбачає формально визначені межі свободи поведінки [10] учасників громадянського спілкування, гарантує їм можливість діяти під власну відповідальність і на власний ризик. Тому нормативна структура громадянського суспільства виступає як результат впорядкування на основі правових норм, насамперед як його правовий устрій.

У цьому плані сам термін «громадянське суспільство» є не досить вдалим, оскільки передбачає учасником громадянського спілкування громадянина, а поняття «громадянин», як відомо, співвідноситься з державою, оскільки під громадянством розуміють членство в державі, постійний не тільки правовий, але й політичний зв'язок між державою та індівидом. Тому, звісно, громадянин є передусім суб'єктом відносин з державою. Сфера соціального спілкування, яка охоплює саме громадські стосунки політичної системи суспільства, яка посідає одне з провідних місць у вітчизняній політології, має значний методологічний потенціал для суміжних галузей соціальної науки.

З огляду на тематику державознавства провідною при висвітленні питання про політичну систему стає теза про те, що в сучасному демократичному суспільстві держава, яка є стрижневим суб'єктом відносин політичної влади, не повинна претендувати на монополію у вирішенні проблем політичного розвитку країни. Проголошення політичної багатоманітності однією із засад державного устрою, функціонування та розвитку сучасної державності ( ст. 15 Конституції України) означає визнання активної ролі політичних партій у суспільстві, коли загальні напрямки соціального розвитку акумулюються і формуються передусім у площині інтересів громадянського суспільства на засадах вільної конкуренції політичних поглядів та програм.

Можливим є формулювання різних понять політичної системи суспільства, кожне з яких має своє пізнавальне значення. Принаймні одне з них охоплює сукупність політичних явищ на терені певної країни, відображає різні за своїм конкретним змістом рівні політичної життєдіяльності суспільства.

З цієї точки зору вирізняють такі елементи політичної системи:

1) суб'єкти політики (людина, соціальні групи та утворення);

2) політичні інститути (держава як інститут, політичні партії та рухи), які відбивають інтереси суб'єктів політики, становлять разом політичну організацію суспільства;

3) політичні відносини, які складаються між структурними елементами політичної системи;

4) політичні норми, за допомогою яких регулюється політичне життя суспільства;

5) політичну свідомість, яка відображає ідеологічне та психологічне становлення до політики;

6) політичну діяльність як сукупність певних дій та вчинків її учасників.

Таке поняття політичної системи суспільства слід оцінювати як гранично широке і тому придатне передусім для соціально-філософського дослідження чи галузі знань, що спеціально присвячена вивченню політики з різних її боків політології. На цьому рівні поняття політичної системи співвідноситься з поняттям суспільства, тематика політичної системи розглядається в загальному контексті суспільно-політичної проблематики. Так, у 60 політичній системі суспільства з цієї точки зору можна вирізнити два суттєвих аспекти, без яких неможливо уявити складний механізм функціонування політичної влади за умов функціонування демократичних принципів: здійснення програмних настанов Партією, яка перемогла на виборах і завоювала більшість у парламенті та уряді, і діяльність політичних сил, які перебувають в опозиції.

Теорію держави та права, предмет якої становлять інституціональні елементи державно-правової організації суспільства, цікавить передусім вузьке поняття політичної системи, що з огляду на попереднє розуміння виокремлює її інституціональний аспект і саме тому його можна назвати політичною організацією Суспільства. Не менш важливою з цього погляду є і те, що інституціональне визначення політичної системи корелює до наведеного вище інституціонального поняття громадянського суспільства в контексті загальної проблематики організації Життєдіяльності суспільства.

Таким чином, під політичною системою суспільства (політичною організацією) розуміють узяті разом і у взаємодії державу як інститут управління та інші політичні організації, які беруть участь у формування і здійсненні політичної влади.

З точки зору запропонованого вузького розуміння можна вирізнити такі елементи політичної системи суспільства:

1) держава в її інституціональному аспекті як орган (система органів) здійснення політичної влади та управління в загальнонаціональному вимірі;

2) політичні партії, які акумулюють політичні настрої населення, виробляють програми загальнонаціонального розвитку, беруть участь у виборах і діяльності представницьких органів влади;

3) об'єднання (блоки) політичних партій та політичні рухи.

Слід зауважити, що досить часто до складу політичної системи в її вузькому значенні відносять такі організації, які повинні з принципових міркувань перебувати за межами безпосередніх відносин політичної влади, -- церкву, професійні спілки, трудові колективи підприємств, жіночі та молодіжні організації і т. ін., що, з одного боку, свідчить про недостатню визначеність та структурованість існуючих політичних інтересів у суспільстві, а з іншого -- містить теоретичне обґрунтування можливості одержавлення названих інститутів, які за звичайних умов перебувають на рівні відносин громадянського суспільства. У практичному вимірі охоплення державно-владним впливом різноманітних видів суспільних відносин, які за своєю сутністю не є політичними, провокує невиправдане розширення меж застосування примусових заходів, тоталітаризації держави, коли вона зможе набути нової якості, перетворитися на всеохоплюючу (тоталітарну).

На користь саме такого нового бачення питання про відносини між цими утвореннями і політичними інститутами свідчить аналіз тенденцій розвитку виборчого законодавства та законів, які регулюють статус і діяльність різних неполітичних об'єднань громадян -- громадських і релігійних організацій, профспілок, виключаючи можливість їх безпосередньої участі в політичній діяльності. [8.c.58-62]

4. Місце партії в політичній системі суспільства

Історично політичні партії складалися як об'єднані спільним інтересом групи людей, організації прихильників певних поглядів на шляхи розвитку суспільства і держави, діяльність яких безпосередньо була спрямована на завоювання державної влади. Прообрази сучасних політичних партій сформувалися ще за античних часів -- у Стародавній Греції та в Римі.

Політична партія -- це об'єднання прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яке утворюється для участі у виробленні та здійсненні державної політики, виборах органів влади, представництва в їх складі.

Єдиним інтересом політичної партії є політичний інтерес. Політична партія є різновидом об'єднань громадян, яке створюється спеціально для участі в політичній діяльності, що й відрізняє її від інших об'єднань громадян (громадських організацій, об'єднань за інтересами, професійних спілок, релігійних організацій, трудових колективів), котрі формуються для здійснення будь-яких інших, але -- і це основне -- неполітичних інтересів і тому не можуть і не повинні бути суб'єктами політичної системи.

Роль політичних партій у політичній системі сучасного суспільства полягає в тому, що вони являють собою первинні політичні інститути, знаходяться серед пересічних громадян, є своєрідними посередниками між народом, який реалізує за їх допомогою повноваження єдиного джерела влади, і державою як спеціально створеним та відносно відокремленим інститутом публічної влади в загальнонаціональному масштабі.

Політичні партії за умов демократичного політичного режиму виконують такі функції:

1) виявлення та акумуляції політичних настроїв;

2) представництва політичних інтересів різних соціальних груп;

3) формування політичних програм щодо можливих напрямків розвитку суспільства та держави;

4) забезпечення конкуренції політичних поглядів;

5) підготовки кадрів для політичної діяльності;

6) реалізації політичних програм через загальнонаціональні Інститути влади та управління (у разі перемоги на виборах);

7) політичного опанування (у разі поразки на виборах). [8, ст. 63]

Політичні партії є невід'ємним складовим елементом демократії, заснованої на засадах політичного плюралізму, непорушності прав та свобод людини і громадянина, насамперед -- гарантій політичної свободи. Особлива роль політичних партій у . політичній системі сучасних економічно розвинених країн приводить до того, що сама сутність цих політичних систем часто визначається зарубіжними політологами як «правління політичних партій» або як «партійна демократія».

Непересічна роль політичних партій в організації та здійсненні політичної влади передбачає порівняно з іншими видами об'єднань громадян певні особливості правового регулювання їх становища та діяльності, а саме:

особливі умови участі в політичних партіях, членами яких можуть бути лише громадяни країни, які пов'язані з державою єдиним політичним інтересом, спільною політичною долею; певні законодавчі обмеження щодо можливості їх антиконституційної діяльності; спеціальні правила та процедури легалізації політичних партій (в Україні -- політичні партії офіційно визнаються шляхом їх реєстрації в Міністерстві юстиції України); вимоги щодо прозорості політичних партій для суспільства і Держави, їх функціонування на демократичних засадах -- добровільності, гласності, підконтрольності, відповідальності, законності; вимоги щодо не суперечливості статуту та програм партій, які не повинні суперечити чинному законодавству; гарантії щодо невтручання з боку держави, зокрема примусового розпуску політичних партій, який допускається тільки на законних підставах і за особливою процедурою (в Україні -- за рішенням судових органів); фінансову підтримку з боку держави.

У багатьох країнах розвиненої демократії основи правового положення і діяльності політичних партій установлюються Конституцією, детально регламентуються окремими законами про політичні партії. Використовується також і інший варіант, коли правовий статус політичної партії регулюється конституційними положеннями та загальними нормами щодо організації та діяльності громадських об'єднань, одним із видів яких вважаються політичні партії. В Україні нещодавно був прийнятий окремий закон «Про політичні партії», який став комплексним нормативно-правовим актом, що регламентує різні сторони організації та функціонування політичних партій [11, ст. 29].

За своїм ідеологічним спрямуванням партії можуть бути: ліберальними, соціалістичними, демократичними, національно-демократичними, соціал-демократичними, консервативними, клерикальними (християнськими) тощо. В деяких країнах законом забороняється організація і діяльність радикальних політичних партій, які закликають до насильницького повалення конституційного ладу, розпалюють релігійну, расову, національну ворожнечу, порушують загальновизнані права і свободи людини.

Політичні системи сучасних західних демократій вибудовуються таким чином, що вони функціонують, як правило, у дво чи три партійному режимі, коли найвпливовіші партії або партійні блоки змінюють одне одного біля керма державної влади та управління. Законодавство може підтримувати і стимулювати такий порядок зміни партій шляхом встановлення певних відсоткових бар'єрів, що створює для партій, які набрали незначну кількість голосів на виборах, перешкоди щодо можливостей партійного представництва в парламенті.

Для участі в тих чи інших політичних акціях і передусім у виборчих кампаніях політичні партії, щоб збільшити можливості свого впливу, можуть об'єднуватися в блоки. Політичні рухи можна охарактеризувати як більш масові порівняно з партіями, але менш організовані політичні об'єднання громадян, які створюються для об'єднання зусиль щодо вирішення найгостріших конкретних політичних питань і можуть не мати фіксованого членства, чітко визначеного статуту та політичної програми. Діяльність політичного руху має, як правило, тимчасовий характер і завершується при досягненні конкретної мети, для якої він був створений, або його розпадом, або перетворенням на одну чи кілька політичних партій.

Висновок

Отже, політична партія - це добровільне об'єднання громадян, основною метою якого є здобуття, утримання та вплив на державну владу чи місцеве самоврядування відповідно до своєї програми розвитку. Політичне життя в сучасному суспільстві неможливе без політичних партій. Партії відрізняються місцем, походженням і роллю в політичній системі, ідеологією, соціальною базою, програмою і т.д.

Громадські об'єднання і рухи, є основою громадянського суспільства, які функціонують нарівні з партійною формою соціально-політичного буття. Соціально-політичне призначення громадських об'єднань полягає у допомозі людям, у розв'язанні проблем повсякденного життя, здійснення функцій самоврядування. Велике значення у формуванні соціальної та політичної думки і культури відіграють засоби масової інформації (ЗМІ), тому вкрай важливим є об'єктивна і чесна робота ЗМІ.

Список використаної літератури

1. Рагозін М. П. Вчимося демократії. Уроки громадянської освіти. - Донецьк, Видавництво «Донбас», 2000. - 150 с.

2. Бесчастний В.М Громадські об'єднання в Україні.

3. Гетьманчук М.П. Політологія

4. Політологія: Навчальний посібник / Гелей С. Д., Рутар С. М

5. Ісаєв Костянтин Анатолійович роль політичних партій в сучасній демократичній системі управління

6. Політологія: курс лекцій Навчальний посібник / - Тернопіль: Магнолія-плюс, 2004.- 236 c.

7. Політологія. Юрій М.Ф. Підручник Київ Дакор 2006

8. Загальна теорія держави і права: / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - 432 с.

9. О.В.Вітенко Проблематика формування громадянського суспільства в Україні

10. Нерсесянц В. С. Общая теория права и тосу дч ИНФРА, 1999. -С. 53-69

11. Копєйчиков В. "Загальна теорія держави і права", К.Юрінком,1997.-317 с.

12. Мухаев Р.Т. Політологія. М., 1997 р. 363 с.

13. Політологія. Енциклопедичний словник. М., 1993 р. С. 294

14. Венгеров А.Б."Теория государства и права", М., Юрист, 1995 р. - 254с.

15. Комаров С.А., Малько А.В., "Теория государства и права", М., Норма, 2000. - 440 с.

16. Комаров С.А. Общая теория государства и права. Москва. - 1998р. - 408с.

Размещено на Allbest.ru