Захист трудових і соціально-економічних прав професійними спілками та іншими уповноваженими трудовим колективом органами

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАХИСТ ТРУДОВИХ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРАВ ПРОФЕСІЙНИМИ СПІЛКАМИ ТА ІНШИМИ УПОВНОВАЖЕНИМИ ТРУДОВИМ КОЛЕКТИВОМ ОРГАНАМИ

О. Стасів

Запровадження ринкових відносин неминуче призводить до погіршення рівня соціально-правових гарантій найманих працівників. За цих умов важливого значення набуває діяльність органів і організацій, які слугують для забезпечення захисту прав та інтересів працівників. Такими організаціями є, зокрема, професійні спілки (профспілки).

Право на захист трудових і соціально-економічних прав професійними спілками та іншими уповноваженими трудовим колективом органами уже досліджувалося такими науковцями, як Бурак В.Я., Лисяк О.І., Лещух Д.Р., Цесарський Ф.А., Болотіна Н.Б. та ін. Однак не всі аспекти цього права були з'ясовані, тому виникає потреба у його подальшому вивченні.

Згідно з ч.3 ст.36 Конституції України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Здійснення цього права забезпечується низкою міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Україною. Зокрема, відповідно до ст. 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права та ст. 1, 10, 11 Конвенції МОП № 87 на Україну покладаються обов'язки вживати необхідних заходів щодо гарантій трудящим вільного здійснення права на організацію (профспілку). За вимогами цих міжнародних актів трудящі мають право: а) створювати за своїм вибором організації без попереднього дозволу;

б) вільно організовувати свою діяльність. При наданні організації права юридичної особи не можуть бути встановлені умови, які перешкоджають реалізації вищезазначених прав, а національне законодавство держави застосовують так, щоб не порушувати їх. У зв'язку з цим, цілком слушно зазначив І.Я. Кісільов, що право на об'єднання у профспілки є одним з найважливіших у цивілізованому суспільстві, а його реалізація - показник існування у ньому демократії [1, 59].

Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” профспілки визначає їх як добровільні неприбуткові громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної (трудової) діяльності (навчання).

Реєструють профспілки відповідні органи Міністерства юстиції (ст.16 Закону України “Про профспілки”). Відтоді вони набувають статусу юридичної особи і можуть захищати соціально-трудові права та інтереси своїх членів.

У науковій літературі є позиція, за якою профспілки можуть захищати соціально-трудові права та інтереси своїх членів, не набуваючи статусу юридичної особи. Обґрунтовується це тим, що відповідно до ст. 7 Конвенції МОП відносно свободи асоціації і захисту права на організацію набуття права юридичної особи профспілкою не може бути обов'язковою умовою для здійснення ними діяльності щодо захисту своїх членів. Межі їхньої діяльності визначаються законодавством, а також статутом профспілки, в якому повинні бути передбачені форми захисту соціально-трудових прав та інтересів її членів.

Закон визнає статус юридичних осіб за профспілками та їхніми об'єднаннями. Здійснюючи власні повноваження, профспілкові організації набувають цивільних прав і беруть на себе цивільні зобов'язання через свої органи, які діють у межах прав, наданих їм статутом [2, 82]. Тому суб'єктами правовідносин є профспілки та їхні об'єднання.

Профспілки є найпоширенішою і наймасовішою громадською організацією. У зв'язку із цим, законодавець надає їм змогу представляти інтереси працівників, в тому числі й у суді. МОП у своїй Рекомендації № 143 1971 р. “Щодо захисту прав представників працівників на підприємстві та можливостей, які їм надаються” визначає, що термін “представники працівників” охоплює як профспілки, так і виборні представники, тобто суб'єкти обрані працівниками підприємства відповідно до положень національного законодавства або колективних угод.

З прийняттям Закону України “Про колективні договори і угоди”, внесенні змін та доповнень до КЗпП України, зокрема у ст.12, 19, 45 на законодавчому рівні така рекомендація український законодавець сприйняв. Проте крім профспілок у законодавстві не згадується якогось іншого представника працівників. Але він фактично може бути утворений на рівні окремого підприємства, галузі, регіону.

Зокрема, у ст.12 КЗпП визначено, що стороною колективного договору у разі відсутності профспілки є представники, вільно обрані на загальних зборах найманих працівників чи уповноважені ними органи, а Закон України “Про колективні договори і угоди” стороною колективного договору визнаються інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи, а у разі відсутності таких органів - представників трудящих, обраних і уповноважених трудовим колективом.

Отже, представниками працівників можуть бути спеціально уповноважені представницькі органи чи окремий представник - фізична особа (далі представник). Вони формуються і затверджуються на загальних зборах трудового колективу (конференції). При цьому наділяються працівниками представницькою та захисною функціями.

З метою реалізації цих функцій законодавець наділяє представників відповідними правами та обов'язками, які в сукупності складають їхні повноваження. Проте законодавством визначено конкретно тільки повноваження профспілок у Законі України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”. Про повноваження інших представників працівників у законодавстві не йдеться. У цьому випадку необхідно застосувати аналогію закону. Тобто можна припустити, що ці представники мають такі самі повноваження як і профспілки. Законом України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” профспілкам та їхнім об'єднанням надається право здійснювати представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

Діяльність представницького органу (особи) можна класифікувати залежно від кола осіб, що підлягають захисту, на захист трудових прав конкретного працівника (індивідуальний захист); захист трудових прав невизначеного кола працівників (колективний захист).

Захист профспілкою трудових прав конкретного працівника відбувається у порядку, передбаченому законодавством. Наприклад, у ст.43-1 КЗпП зазначено, що роботодавець може звільнити працівника з власної ініціативи без попередньої згоди профспілкового органу, якщо він не є членом профспілки.

Індивідуальний захист працівників профспілкою, здебільшого, ґрунтується на принципі диспозитивності. Це означає, що зацікавлені особи, які беруть участь у справі (ст. 5, 98 ЦПК), можуть вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб'єктивних майнових, особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державних та громадських інтересів.

Згідно із ст. 55 Конституції України, ч.4 ст.19 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” профспілки, їхні об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ. Але права і свободи громадянина не можуть бути реалізовані без волевиявлення. Тому в разі звернення до профспілки, право на захист може бути реалізоване лише за умови, що особа (працівник), яка потребує захисту виявила бажання, щоб її інтереси представляли. Таке представництво має бути оформлено відповідно до вимог, визначених законодавцем.

Права, які має профком, виконуючи захисну функцію, можна класифікувати за сферою дії в часі на постійні (які визначені законодавцем і є постійними) та тимчасові (надаються безпосередньо довірителем на час захисту його прав). Якщо, наприклад, у статут профспілки буде включене положення про те, що остання має тимчасові повноваження на представництво своїх членів, то воно суперечитиме принципу диспозитивності і тому буде неправомірним.

Про те, що має бути оформлене профспілкове представництво законодавець не вказує. До внесення змін у 2001 р. в ст. 121 ЦПК України серед переліку юридичних осіб, які могли у передбачених законом випадках подавати позови до суду в інтересах інших осіб, були і профспілки. Чинна редакція такого переліку не містить, але вживається узагальнюючий термін “юридичні особи”. Отже, суб'єктом звернення до суду в порядку, передбаченому цивільним судочинством, можуть бути всі юридичні особи. Натомість ст.231 КЗпП України зачмслює до таких суб'єктів звернення лише працівника чи роботодавця, коли вони не згідні з рішенням комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації (підрозділу), а також прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових спорах суперечить чинному законодавству. Відповідно до ст.19 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” таким правом наділяються і профспілки.

Для представництва ними інтересів своїх членів достатньо, якщо в суді пред'явлений протокол засідання профспілки. Він підтверджує, що член профспілки звертався до цього органу з усним чи письмовим зверненням про представництво та захист його трудових прав. Повноваження представника підтверджуються, з одного боку, довіреністю особи, справа якого розглядається, а з іншого - довіреністю профспілкового органу.

Без оформлення тимчасових повноважень у разі захисту конкретних осіб профспілка має винятково загальні повноваження. Їхній перерахунок у законодавстві не є вичерпним. Тому в статуті профспілки можуть фігурувати загальні повноваження, які в неї виникають унаслідок членства особи при захисті її прав.

Другим напрямом діяльності профспілок є захист прав та інтересів невизначеного кола працівників. Цей захист не пов'язаний із вказівкою конкретних працівників, право яких захищає профспілка. Він спрямований на захист усіх її членів.

Окрім цього, заслуговує на увагу принципове положення про те, що у питаннях колективних інтересів працівників профспілки здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їхнього членства.

Наприклад, відповідно до ст. 9 Закону України “Про колективні договори і угоди” умови колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і працівників підприємства. Профспілки та їхні об'єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їхніми об'єднаннями, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди вони мають право спрямовувати їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі відмови усунути такі порушення або недосягнення згоди у зазначений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії чи бездіяльність посадових осіб до місцевого суду [4, с. 742].

Науковці неоднозначно характеризують позови на захист прав та інтересів невизначеного кола осіб. Зокрема, Н.Ю. Сакара [5, с. 8] вважає, що позивачами у справах на захист громадського інтересу є фізичні особи. Вони звертаються до суду за захистом порушених прав невизначеного кола осіб. У цьому випадку простежуємо поєднання двох самостійних інститутів: захисту власних прав та інтересів, і захисту прав та інтересів інших осіб. У випадку подання позову на захист громадського інтересу суб'єктами, які відповідно до законодавства мають на це право (наприклад, профспілки). Вони набувають процесуальних прав та обов'язків осіб в інтересах яких вони діють згідно із ст. 45 ЦПК України.

Позивачем є особа, яка надала їм відомості про порушення громадського процесу.

Натомість І.В. Козма [6, с. 117-123] вважає, що суб'єкти, які мають право на звернення до суду за захистом прав невизначеного кола осіб, є їхніми представниками. Позивачами у справі є ті суб'єкти, чиї права порушено.

Але порушуючи справу на захист прав та інтересів невизначеного кола осіб прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації займають у справі позицію позивача лише в процесуальному розумінні.

Адже суб'єкти з числа невизначеного кола осіб є потенційними позивачами. Вони не залучаються до участі у процесі та сповіщаються про нього зазвичай тільки після набуття рішенням законної сили [7, 6].

Отже, процесуальне становище суб'єктів (зокрема, профспілка), які звертаються за захистом прав невизначеного кола осіб залишається до кінця не визначеним. Проте можна виокремити такі його ознаки: 1) безпосереднім об'єктом захисту є інтерес суспільства, спрямований насамперед на захист життя, здоров'я та добробут населення; 2) зазвичай неможливість конкретно визначити персональний склад осіб, права та інтереси яких захищаються; 3) усі особи з числа невизначеного кола осіб є переважно неперсоніфіковані, проте у разі їхнього волевиявлення можуть самостійно захищати свої права, а не через представника.

Захист прав та інтересів профспілками та іншими уповноваженими на це трудовим колективом органами (особами) невизначеного кола осіб відповідає всім вищезазначеним ознакам. Він може здійснюватись у різних формах. Це питання уже було предметом наукового дослідження. Так, Ф.А. Цесарський виділяє чотири організаційно-правові форми реалізації захисної функції профспілок участі профспілок: 1) у відносинах соціального партнерства, у тім числі відносини із встановлення умов праці на підприємствах; 2) у застосуванні встановлених умов праці на підприємстві; 3) у вирішенні трудових спорів; 4) як здійснення профспілкового контролю за дотриманням законодавства про працю і правил охорони праці [8, 7]. Лисяк О.І. виділяє три організаційно-правові форми: участь у соціальному партнерстві, трудових спорах, а також колективний договір між працівниками та роботодавцями [3]. Щоправда останній укладається на локальному рівні соціального партнерства, тому очевидно не потребує виокремлення.

Отже, захист профспілками прав та інтересів здійснюється у таких формах.

Першою формою є участь у соціально-партнерських стосунках. Вони виражаються в нашій державі у тристоронньому соціальному партнерстві (співробітництві). Тому його сторонами є представники працівників (об'єднання профспілок), роботодавців (об'єднання роботодавців) та держави в особі державних органів (міністерство праці та соціальної політики чи інших спеціально створених органах виконавчої влади). Якщо держава у цих стосунках відіграє, здебільшого, роль посередника у проведенні колективних переговорів, то дві інші сторони намагаються якомога більше захистити свої права та інтереси.

Соціальне партнерство найбільш повно виявляється у сфері договірного правового регулювання. Воно в Україні представлене на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях і реалізується у формі колективних угод і договорів. На всіх рівнях профспілки, їхні об'єднання захищають права та інтереси працівників. Це відбувається шляхом ведення колективних переговорів та досягнення компромісів, щодо спірних питань, які виникли між сторонами. Результатом цих переговорів є укладення колективних угод (договорів), які можна вважати нормативно-правовими актами. Тому другою формою захисту трудових прав є нормотворча діяльність представників працівників. Але вона виражається не тільки в їхній участі у прийнятті нормативно-правових актів соціального партнерства. Думку відповідних профспілок, об'єднань профспілок враховують щодо проектів нормативно-правових актів, що стосуються трудових відносин чи соціального захисту громадян. Їхні пропозиції розглядають органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Вони можуть вносити пропозиції суб'єктам права законодавчої ініціативи і відповідним органам державної влади про прийняття чи внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів, які стосуються соціально-трудової сфери. Окрім цього на локальному рівні представники працівників мають право брати участь у створенні нормативно-правових актів (правила внутрішнього трудового розпорядку, різні положення, зокрема, про преміювання тощо).

Нормативно-правові акти ефективно діють лише тоді, коли є суб'єкти, які контролюють їхнє виконання. Тому наступною формою є здійснення контролю за дотриманням законодавства про працю. Під ним розуміють діяльність компетентних державних та громадських органів чи їхніх представників, спрямовану на захист трудових прав працівників [9, с. 252].

Згідно із ст. 21 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержання законодавства про працю та охорону праці, створення безпечних та нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно- побутових умов, забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту.

Також важливе значення має профспілковий нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю під час звільнення працівників, оскільки тут йдеться про припинення трудових правовідносин.

Законодавець визначає особливий порядок урахування роботодавцем думки профспілки під час прийняття ним рішення про розірвання трудового договору.

Кодекс законів про працю України у ст. 235 визначає загальні умови ухвалення рішення про поновлення на роботі. Зокрема, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Однією з правових гарантій дотримання законності під час звільнення працівника з ініціативи роботодавця є передбачена законом вимога щодо його погодження з виборним органом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві.

Згідно з ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору на підставах, передбачених п.п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст. 40 і п. п. 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено тільки за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. При цьому згода профспілкового органу має бути попередньою. Але згідно з ч. 9 цієї ж статті розірвання трудового договору з працівником проведено роботодавцем без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її отримання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в наданні згоди на звільнення працівника (ч. 1 цієї статті) розглядає спір по суті.

У разі виникнення розбіжностей, які виникають з приводу застосування трудового законодавства або встановлення чи зміни умов праці між працівниками і роботодавцем може виникнути трудовий спір. КЗпП України визначає, що порядок вирішення розбіжностей між сторонами має відбуватися шляхом безпосередніх або за участю виборного органу первинної профспілкової організації переговорів. Тому ще однією формою захисту прав працівників є участь профспілок у трудових спорах, де вони безпосередньо представляють інтереси працівників.

Отже, захисна діяльність представників працівників реалізується в таких формах: участь у соціально-партнерських стосунках, нормотворча діяльність представників працівників, здійснення контролю за дотриманням законодавства про працю, участь профспілок у трудових спорах.

Література

право найманий працівник професійний

1. Киселев И. Я. Трудовое право России и зарубежных стран: международные нормы труда: Учебник. - Москва: Эксмо, 2005. - 607 с. (Российское юридическое образование).

2. Пилипенко П.Д. Про участь профспілок у трудових правовідносинах у світлі Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності // Право України. - 2000. - № 9. - С. 82-84.

3. Лисяк О.І. Правові форми участі профспілок у регулюванні трудових відносин: Автореф. дис. … канд. юр. наук: спец. 12.00.05 “Трудове право; право соціального забезпечення” / О.І. Лисяк. Харків, 2004. - 18 с. О. Стасів

4. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. - вид. 5-те, перероб. і доп. - К.: Знання, 2008. - 860 с.

5. Сакара Н.Ю. Проблеми доступності правосуддя у цивільних справах: Автореф. дис … канд. юр. наук: спец. 12.00.03 “Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право”. - Харків, 2005. - 20 с.

6. Козма В.І. Визначення сторін у цивільному процесі у справах про захист прав споживачів // Часопис Київського університету права. - 2005. - № 3.

7. Батаєва Н.С. Судебная защита прав и интересов неопределенного круга лиц: Автореф. дис. … канд. юр. наук: спец. 12.00.03 “Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право”. - М.: 1998. - 22 с.

8. Цесарський Ф.А. Захисна функція профспілок, форми її реалізації: Автореф. дис. … канд. юр. наук: спец. 12.00.05 “Трудове право; право соціального забезпечення” / Ф.А. Цесарський. - Харків, 2004. - 20 с.

9. Лещух Д. Профспілковий контроль за дотриманням трудового законодавства // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали ХV науково- практичної конференції. - Львів. - 2009. - № 49. - 290 с.

Размещено на Allbest.ru