Поняття і види державної служби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи

2. Поняття і види державної служби

3. Правовий статус державних службовців

4. Контроль у системі державної служби

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Одним з важливих інститутів адміністративного права, без якого неможливо з'ясувати його сутність, є інститут державної служби. Відношення до державної служби, до її організації і регламентації, до її проходження чиновниками служить показником устрою держави та її апарату.

Діяльність держави, функціонування його управлінського апарату здійснюються через державну службу, що є особливим інститутом сучасної держави. Інститут державної служби робить механізм держави здатним практично вирішувати будь-які питання в сфері державного управління.

Система державної служби складається з інституційних (правових, організаційних) і процесуальних структур, а також державних службовців - осіб, які спеціально підготовлені і професійно зайняті у системі державних органів.

Соціальним призначенням державної служби є створення умов для ефективної діяльності державних органів домагатися оптимального поєднання особистих, групових і державних інтересів, висловлювати і захищати інтереси всіх верств населення. Вона має стати повсякденним каналом зв'язку держави та народу, їх взаємодії. Подібний підхід здатний забезпечити тільки такий державний апарат і такий його персонал, який зможе обґрунтовано висувати зрозумілі для людей норми поведінки та праці.

Саме слово «служба» вживається в різних значеннях. Під службою розуміється і вид діяльності людей, і відомчий підрозділ, і самостійне відомство. Специфіка служби, як одного з видів соціальної діяльності людей, визначається тим, що службовці: організують, підтримують стійкість системи, безпосередньо цінностей не створюють, але забезпечують умови для їх виробництва; володіють особливим предметом праці - інформацією (збирають, обробляють, передають, зберігають, створюють інформацію); з допомогою інформації впливають на людей, обслуговують їх; і т. ін.

Одним із завдань державної служби є досягнення стійкості засад і цілісності держави. Державний апарат має поряд з виконанням вимог Конституції та законів України виконувати постанови органів державного управління. У цьому полягає основний обов'язок держслужби, який забезпечує управління державою.

Ще одним вагомим завданням державної служби є забезпечення ефективності діяльності державних органів на основі постійного вдосконалення функціонування апарату, впровадження нових досягнень науки, прогресивних методів вирішення управлінських завдань.

До завдань державної служби можна віднести також подальшу демократизацію шляхів формування та діяльності апарату, викорінення бюрократизму, протекціонізму, корупції, створення соціальних, правових та інших умов, необхідних для успішної роботи чиновників.

Мета роботи: здійснити правовий аналіз особливостей державної служби.

Завдання роботи:

- здійснити загальний огляд джерел за темою курсової роботи;

- розкрити поняття і види державної служби;

- визначити правовий статус державних службовців;

- охарактеризувати специфіку контролю у системі державної служби.

Об'єкт дослідження: державна служба. Предмет дослідження: понятт, види та правовий статус державної служби. Методи дослідження. Для досягнення мети і вирішення поставлених задач дослідження в роботі використані загальнонаукові і спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, були використані системно-функціональний, історичний та порівняльний методи дослідження. Також використовувались традиційні методи теоретичного й емпіричного дослідження.

1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи

На сьогоднішній день основним нормативним актом, який регулює діяльність державної служби в Україні є Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993р. в якому визначено особливості регулювання суспільних відносин, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті. Доречно зазначити, що втрата чинності даним законом відбудеться 01.01.2014, на підставі нового Закону України «Про державну службу» [2].

В розділі загальні положення визначаються понятя державної служби і державних службовців, основні принципи державної служби, право на державну службу та етика поведінки державного службовця.

В розділі державна політика у сфері державної служби визначено основні напрями державної політики у сфері державної служби та органи управління державною службою.

В третьому розділі Закону України «Про державну службу» визначено правовий статус державних службовців державних органів та їх апарату.

В четвертому розділі вказаного закону визначено порядок проходження державної служби в державних органах та їх апараті.

В розділі службова кар'єра встановлено порядок проходження служби в державних органах, визначена класифікація та ранги державних службовців, особливості просування по службі та формування кадрового резерву, а також навчання і підвищення кваліфікації державних службовців

В шостому розділі визначений порядок припинення державної служби.

В сьомому розділі Закону України «Про державну службу» визначено матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців.

У восьмому розділі встановлено відповідальність за порушення законодавства про державну службу.

В монографії Битяк Ю.П. «Державна служба в Україні: організаційно-правові засади» на основі комплексного дослідження організаційно-правових засад державно-службових відносин в Україні із залученням конституційного права, теорії держави і права, науки управління та інших галузей знань висвітлюються проблеми становлення та розвитку державної служби в Україні, її соціальна роль, функції, поняття та види, значення для утвердження державності в Україні. Наводиться загальна характеристика чинного законодавства про державну службу та службу в органах місцевого самоврядування, його значення для здійснення демократичних перетворень у державі, становлення громадянського суспільства [9].

Правовий статус державних службовців, порядок проходження державної служби розглядаються у поєднанні з моральними і правовими вимогами до поведінки державних службовців, антикорупційною спрямованістю правових засад формування та функціонування державної служби, проблемами підготовки кадрів для органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Висвітлюються питання контролю у сфері державної служби. Запропоновані авторські, принципово нові підходи до розвитку сучасної системи державної служби, підвищення ефективності службової діяльності, напрями реформування законодавства про державну службу.

Зокрема доречно заначити, що на сьогоднішній день прийнято новий Закон України «Про державну службу», який набрав чинності з 01.01.2013р. Новий Закон України «Про державну службу» розроблений в рамках проведення адміністративної реформи, одним з напрямів якої є підвищення якості державного управління.

Метою новго Закону є створення методологічного і регулятивного фундаменту правового забезпечення державної служби, що сприятиме побудові в Україні професійної та ефективної державної служби, яка забезпечуватиме ефективну діяльність органів державної влади та надання якісних послуг громадянам.

В новому Законі України «Про державну службу» визначено основи державної служби, умови вступу на державну службу, порядок її проходження та припинення, правовий статус державних службовців, засади їх соціального і правового захисту.

У положеннях вказаного закону передбачається створення правових передумов для:

- підвищення престижності державної служби;

- врегулювання статусу державного службовця;

- підвищення якості послуг, які надають державні службовці;

- введення в дію прозорого механізму прийняття на державну службу;

- створення політично нейтрального інституту державної служби;

- введення в дію ефективного механізму запобігання корупції;

- створення умов прозорої діяльності органів державної влади;

- підвищення рівня соціального та матеріального захисту державних службовців.

Новий Закон "Про державну службу" сприятиме комплексному реформуванню державного управління та створенню в Україні професійної, політично нейтральної та ефективної державної служби.

Отже, вдосконалення законодавства, яке регулює діяльність державної служби підвищить її рівень.

2. Поняття і види державної служби

Категорія "служба" є досить багатогранним і багатофункціональним явищем, яке можна розглядати в таких аспектах як: а) вид людської діяльності (виробництво, послуги, підприємництво, служба); б) державні органи (контрольно-ревізійна служба, прикордонна служба, митна служба, податкова служба та ін.). Різновидом служби є державна служба, яка характеризується як загальними рисами, притаманними службі, так і особливостями, які й відрізняють її від інших видів служби.

Державна служба також є складним, багатогранним та багатофункціональним явищем, яке можна розглядати в наступних аспектах:

а) соціальному, тобто вона, як соціальна категорія, є професійним здійсненням, за дорученням держави, корисної діяльності особами, які займають посади в державних організаціях [14, с. 129]. Іншими словами, державну службу можна розглядати як здійснення особливого виду людської діяльності, спрямованої на забезпечення функціонування громадянського суспільства і держави, реалізації прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, реалізації завдань і функцій держави. Таким чином, державна служба є ланкою поєднання між державою і громадянином: держава - державний орган - державна служба - державний службовець - громадянин. Водночас вона не лише пов'язує державу і громадянина, забезпечує права, свободи та законні інтереси фізичних і юридичних осіб, а й має своїм основним призначенням - служіння народові;

б) політичному. Основною метою діяльності державної служби є реалізація завдань і функцій держави, тобто державної політики. Будучи політично нейтральною (позапартійною) державна служба має своїм призначенням забезпечення реалізації зовнішньої і внутрішньої державної політики у всіх сферах суспільного життя: економічній, адміністративно-політичній, соціально-культурній;

в) публічному. Особливістю державної служби є те, що вона носить публічний характер, оскільки: 1) здійснюється в державному органі; 2) повґязана з реалізацією державно-владних повноважень - завдань і функцій держави; 3) здійснюється від імені держави; 4) гарантується та забезпечується державою; 5) регламентується, в переважній більшості, публічними галузями права (конституційним, адміністративним, фінансовим, кримінальним, митним тощо);

г) правовому. Оскільки державна служба пов'язана з реалізацією державно-владних повноважень, має публічний характер, вона регламентується нормами права, тобто є правовим інститутом. Як правовий інститут державна служба - це система державно-службових відносин, регламентованих нормами права, які пов'язані з її організацію і функціонуванням, правовим статусом і юридичною відповідальністю державних службовців, певним режимом здійснення служби. Державна служба є комплексним правовим інститутом, оскільки вона регламентується нормами різних галузей права (конституційним, адміністративним, фінансовим, митним, кримінальним та ін.). Наслідуючи принцип "дозволено тільки те, що встановлено законом", який стосується діяльності державних органів, державна служба повинна бути чітко регламентована і, переважно, на законодавчому рівні;

е) структурному. Цей аспект державної служби виявляється в наступному: 1) державна служба - система органів держави, кожен з яких, відповідно до предмета його компетенції, може бути названий службою [8] (митна служба, контрольно-ревізійна служба, дипломатична служба та ін.); 2) державна служба - це єдина система, яка структурно включає в себе всі види державної служби: адміністративну (Апарат Верховної Ради України, Секретаріат Президента України, Секретаріат Кабінету Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Рахункова палата та ін), спеціалізовану (органи внутрішніх справ, митна, податкова, дипломатична та ін.), мілітаризовану (військова, прикордонна, спеціального звґязку та ін.);

є) процесуальному. Державна служба - система службових процедур, які регламентуються адміністративно-процедурними нормами та забезпечують її функціонування. Саме службові процедури і є рушійною силою організації та діяльності державної служби. Адже недостатньо визначити правила вступу на державну службу, а необхідно забезпечити їхню реалізацію через службові процедури (конкурсна, призначення, атестаційна, службове розслідування, прийняття присяги, присвоєння рангу, відставка тощо);

ж) організаційному. Державна служба виступає як система взаємозалежних, взаємообумовлених та взаємоповґязаних елементів, які в сукупності становлять цілісну організаційно структуровану конструкцію: (наприклад, державний орган - державна посада - державний службовець - правовий статус - проходження служби - режим державної служби). Важливим елементом цієї конструкції є державна посада - як звґязок між державним органом і державним службовцем, що визначає його правовий статус;

з) морально-етичному. Державна служба розглядається з точки зору етичних засад [9]. Як публічно-правовий інститут державна служба зумовлює необхідність органічного поєднання правових та морально-етичних вимог, сукупність яких забезпечує професіоналізм і компетентність, об'єктивність та відповідальність державних службовців при виконанні службових обовґязків. Значення морально-етичних параметрів щодо державного службовця зростає в міру розбудови держави як соціальної і правової організації суспільства. Визнання морально-етичних вимог в якості правових установок щодо державного службовця підкреслює важливість соціальної сутності державної служби.

В юридичній науці існують два підходи щодо визначення дефініції державної служби: широкий і вузький. Відповідно до широкого трактування державна служба - це служба в державних підприємствах, установах і організаціях (державних навчальних закладах, державних закладах охорони здоров'я тощо). Вузький аспект цього поняття визначений у ст. 1 Закону «Про державну службу» [11], згідно з яким державна служба - професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

В силу цілого комплексу причин - багаторідність видів державних органів, неоднаковість їх статусів, дублювання виконуваних ними завдань, функцій, повноважень - не уявляється можливим знайти єдиний критерій, що дозволяє чітко розмежувати особливості та специфіку державної служби за видами. Зважаючи на таку обставину, доцільно погодимось з авторами, які поділяють державну службу на два види: цивільну і мілітаризовану. «З нашої точки зору, - доводить Петришин А. В., - державна служба насамперед має бути поділена на два різновиди, які мають найбільш характерні особливості: цивільну і мілітаризовану» [20, с. 142].

Щодо даних видів державної служби слід вказати такі їхні особливості. Щодо мілітаризованої служби слід враховувати наступне. По-перше, створення мілітаризованої державної служби обумовлено необхідністю виконання державою особливих охоронних завдань. Наприклад, призначенням Збройних сил України є збройний захист незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України [3]. Як основні завдання органів внутрішніх справ розглядаються забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів, охорона і забезпечення громадського порядку.

По-друге, змістовним елементом мілітаризованої державної служби є як можливість, так і реальне застосування примусу. Так, для виконання покладених на особовий склад органів внутрішніх справ завдань, відповідно до Закону України «Про міліцію», особам рядового та начальницького складу надається право у деяких випадках застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю. Монополія на легальне застосування насильства вважається однією з найбільш істотних особливостей держави, тому мілітаризована державна служба, насамперед військова служба, є виразником державницьких засад у найбільш повному їх значенні, забезпечує застосування власне примусових важелів державної влади [12].

По-третє, мілітаризована державна служба здійснюється зі зброєю в руках, «озброєними групами людей».

По-четверте, вступ на мілітаризовану державну службу обумовлюється спеціальними вимогами до віку, стану здоров'я, фізичної підготовки, моральних якостей людей.

По-п'яте, мілітаризована державна служба будується на найбільш авторитарному різновиді відносин влади і підпорядкування, суворій ієрархії начальницького і підлеглого особового складу, обов'язковості наказів вищих для нижчих, що забезпечується чітко визначеною системою посад і військових звань, введенням форменого одягу і зовнішніх відзнак, функціонуванням спеціальних статутів про службу, в тому числі статутів і положень про дисципліну. Службова дисципліна в органах внутрішніх справ полягає в бездоганному і неухильному дотриманні особами рядового начальницького складу органів внутрішніх справ приписів загальних і спеціальних нормативно-правових актів.

По-шосте, службовці мілітаризованої державної служби наділяються специфічним правовим статусом, мають низку визначених особливими умовами проходження служби спеціальних пільг, притягуються до відповідальності в особливому порядку, зокрема до адміністративної і матеріальної.

Що стосується особливостей цивільної служби, визначимо наступне. По-перше, головною відмінністю цивільної державної служби від мілітаризованої є використання цивільних (невійськових) методів управління, які спираються головним чином на авторитет, а не на застосування примусу. Головною відмінністю цивільних державних службовців від мілітаризованих службовців є те, що перші є не військовими, а цивільними особами, не перебувають на військовій чи воєнізованій службі з усіма її вищезгаданими атрибутами. Але й цивільна державна служба є досить складним утворенням, об'єднує різноманітні з точки зору більш предметної характеристики види службової діяльності щодо певних сфер функціонування держави та деяких інших важливих критеріїв.

По-друге, важливою уявляється класифікація цивільної державної служби залежно від особливостей конкретної державної організації, коли вона поділяється на службу в державних органах і службу в інших державних організаціях, установах, підприємствах.

По-третє, власне служба в державних органах та їх апараті може бути розділена відповідно до конституційного принципу поділу державної влади на службу в: органах законодавчої влади; органах виконавчої влади; органах судової влади. Щодо служби в органах державної виконавчої влади, то з питанням про віднесення цих осіб до. категорії державних службовців немає ніяких сумнівів. Саме на цю категорію державних службовців поширюється Закон «Про державну службу» від 16.12.1993 [2]. Адже, коли говорять про державну службу в будь-якому її аспекті, мають на увазі насамперед організацію та функціонування органів державної виконавчої влади. Проте і щодо цих органів можна говорити про різні види службової діяльності: а) про службу в органах державної виконавчої влади загальної компетенції - Кабінеті Міністрів, міністерствах, місцевих органах державної виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях і б) про спеціалізовану службу - в органах державної виконавчої влади, що мають спеціальну компетенцію (митних органах, податковій адміністрації, державних інспекціях, дипломатичних установах). Власне, чинний Закон «Про державну службу» встановлює категорії посад саме стосовно першого різновиду служби в органах державної виконавчої влади, тобто служби в таких органах, як Кабінет Міністрів, міністерства та місцеві державні адміністрації.

Службу в органах судової влади може бути кваліфіковано як самостійний вид державної служби в широкому загальнотеоретичному аспекті. Суди, маючи певну специфіку своєї соціальної природи, яка дозволяє їм виступати арбітром з питань права, за іншими своїми істотними ознаками є складовою частиною державного апарату, і тому розгляд системи державного управління суспільством без діяльності судових органів, що здійснюють правосуддя, буде незавершеним. Розгляд і розв'язання правових конфліктів здійснюються від імені держави та за посередництвом відповідних державних інститутів - судових органів. Судді підпадають під усі істотні загальні ознаки державних службовців і, якщо говорити точніше, посадових осіб державного апарату, як власне вони й іменуються в Конституції України і статутному законодавстві.

Є підстави розглядати діяльність органів законодавчої влади як окремий різновид політичної державної служби в її загальнотеоретичному розумінні. Депутати вирішують найважливіші питання державного життя шляхом прийняття законів, і тому функціонування парламенту не може бути виключеним із загального механізму державного управління суспільством, а діяльність депутатів - із цілісного уявлення про систему державно-службової діяльності. Це саме політична державна служба, оскільки депутатський корпус формується за підсумками виборів на засадах політичного плюралізму, відображає співвідношення політичних сил і партій, парламент діє з використанням політичних механізмів боротьби і компромісів, а здійснення депутатами законодавчих повноважень обумовлено представництвом суспільних інтересів та інтересів виборців. Звідси, депутатів з погляду загальнотеоретичної постановки проблеми державної служби можна кваліфікувати як політичних державних службовців. На підставі таких критеріїв до політичних державних службовців доцільно віднести президента, що обирається безпосередньо народом, і прем'єр-міністра, оскільки призначення і надання згоди на призначення на посаду останнього відповідно до конституційних засад демократичного правління проводиться головним чином за політичними мотивами. Ці особи приймають політично значущі для держави рішення, займають особливі політичні державні посади, несуть не тільки юридичну, а й політичну, конституційну відповідальність за результати своєї діяльності. Наприклад, Конституція України використовує для характеристики статусу Президента не тільки термін «посада», а й термін, покликаний підкреслити його особливу важливість - «пост» Президента. Політичні складові цього різновиду державної служби обумовлюють те, що для успішної діяльності зазначених осіб особливого значення набувають політичні критерії і, насамперед, здатність до політичного лідерства [14, с. 134]. На відміну від політичних державних службовців, які беруть участь у виробленні державної політики, завданням професійної державної служби як стабільного ядра державного управління є підготовка і виконання управлінських рішень, надання населенню управлінських послуг. Разом з тим політичних державних діячів слід відносити до державних службовців, оскільки вони займають посади в державному органі - парламенті на відміну від політичних діячів і службовців, що здійснюють свою діяльність у межах політичних партій та інших політичних недержавних організацій.

По-четверте, цікавим питанням є класифікація видів цивільної державної служби, заснована на необхідності розмежування, з одного боку, власне державних службовців, а з іншого - їх апарату [4, с. 42]. Такий підхід надає можливість визначити правовий статус державних службовців, виходячи з конкретних функціональних напрямків діяльності органів, а також відповідні вимоги і кваліфікаційні характеристики посад на державній службі.

Отже, державна служба - професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Державна служба поділяється на два види: цивільну і мілітаризовану.

3. Правовий статус державних службовців

До правового статусу державного службовця органічно входять норми, які встановлюють певні обмеження для службовця у зв'язку з державною службою. Передбачено два види обмежень.

По-перше, це обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу. Відповідно до них, не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками [19, с. 51].

Окрім перерахованих, законами України можуть бути встановлені інші обмеження щодо прийняття на державну службу.

По-друге, обмеження, пов'язані з проходженням служби. До них належать: обмеження загального порядку; заборона на здійснення дій, що є корупційними; спеціальні, з метою попередження корупції, обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених виконувати функції держави.

Обмеження загального порядку полягають в тому, що державні службовці не можуть брати участь у страйках та чинити інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів вищого спеціалізованого суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу», якщо інше не передбачено законами України.

Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень [19, с. 52].

Посадовими особами відповідно до Закону України «Про державну службу» вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Основні принципи державної служби: державна служба грунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу», якщо інше не передбачено законами України.

Основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень.

У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

Державні службовці мають право:

- користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

- брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

- одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

- на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

- вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;

- на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

- безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

- на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

- вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

- на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

- на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

- захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку [2].

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Прийняття на державну службу на посади третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 Закону України «Про державну службу», здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України [2].

Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніш як за один місяць до проведення конкурсу.

Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України.

Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України, глави місцевих державних адміністрацій мають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що відповідає посаді (патронатна служба).

Порядок перебування на державній службі таких осіб установлюється відповідними органами.

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законами України.

Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї.

Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно. Порядок подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Отже, правовий аспект статусу державного службовця обумовлений змістом державно-службових правовідносин. Він визначається Конституцією України, Законом України «Про державну службу», іншими нормативно-правовими актами та характеризується сукупністю прав, обов'язків, повноважень та обмежень.

4. Контроль у системі державної служби

Контроль є важливою ознакою змісту державного управління. Контроль явище багатогранне і багатопланове. Залежно від того, на якому рівні та стосовно чого розглядається, контроль може бути охарактеризований як форма чи вид діяльності, як принцип, як функція.

Виходячи з розуміння суті контролю у сфері управління як спостереження за відповідністю діяльності керованого об'єкта тим приписам, які він отримав від керуючого суб'єкта, та виконанням прийнятих рішень, він є конкретним самостійним видом роботи. Функція контролю у державному управлінні полягає в аналізі та співставленні фактичного стану в тій чи іншій галузі з вимогами, які поставлені перед ними, відхиленнями у виконанні поставлених завдань та причинах цих відхилень, а також оцінкою діяльності й доцільності саме такого шляху. Така специфічність призначення контролю, як зазначають у своїх працях дослідники цієї проблеми, і дає змогу виділити його серед інших функцій управління, створити спеціальні органи, які не виконують або майже не виконують інших, окрім контролю, державних функцій, визначити компетенцію цих органів [19].

В державному управлінні контроль перебуває у тісному зв'язку з іншими функціями управління й разом з тим призначений для оцінки відповідності здійснення цих функцій завданням, що стоять перед управлінням. Контроль забезпечує конкретність управління й здійснення його відповідно до прийнятих рішень. За допомогою контролю, який в кібернетиці називають «зворотнім зв'язком», суб'єкт управління отримує інформацію про результати діяльності, а також про ті помилки та зміни ситуації, що можуть призвести до невиконання поставлених завдань чи отримання зовсім інших результатів.

Маючи інформацію про правомірність чи неправомірність діяльності органу чи посадової особи, доцільність її, можна оперативно втрутитися, привести важелі управління у відповідність з умовами, що виникають, та попередити небажаних наслідків. Контроль дає можливість не лише коригувати управлінську діяльність, але й допомагає передбачити перспективи подальшого розвитку та досягнення конкретного результату.

В умовах розвитку демократії, переходу до ринкових відносин об'єктивною реальністю залишається контроль. Відповідно нові умови здійснення управлінської діяльності потребують і перегляду завдань контролю, форм і методів його здійснення.

Під впливом процесів, що відбуваються у сфері державного управління, формується певна система контролю. Вона є частиною усієї системи державного контролю в інших сферах і має свої особливості як формування, так і функціонування, обумовлені конкретним змістом контрольної діяльності та органами, що її здійснюють.

Розглядаючи специфіку побудови системи державного контролю у сфері управління й її правового забезпечення, слід зупинитися на відмінності поняття системи державного контролю від поняття системи органів державного контролю. Адже перше набагато ширше за друге.

Функцію контролю у сфері управління здійснюють у різних обсягах та формах більшість державних органів. Процес демократизації вніс зміни у співвідношення централізації та децентралізації управління, призначення контролю та форми і методи його здійснення. Із засобу покарання контроль набув інформаційно-аналітичного характеру, став невід'ємним фактором подальшого розвитку управління [19].

На рівні органів виконавчої влади контроль трансформується у функцію, яка може бути основною діяльністю чи виступати лише елементом більш широкої діяльності

Поняття системи контролю у сфері державного управління не вичерпується й не зводиться до системи органів. Воно набагато ширше, оскільки містить і органи й осіб, для яких контроль не є основною діяльністю, а таких органів набагато більше.

Таким чином, система державного контролю складається з державних органів та посадових осіб, що наділені будь-якими контрольними повноваженнями щодо органів державного управління. Разом вони розглядаються як єдина система, що виконує функцію контролю.

На відміну від системи державного контролю система органів державного контролю є вужчим поняттям. Його складають лише державні органи, для яких контроль - основна діяльність з конкретних питань, яка здійснюється глибше й професійніше.

Проте незалежно від того, які органи здійснюють контрольну функцію та в якому обсязі, контрольна діяльність базується на єдиних принципах і в її основу покладено завдання підвищення ефективності управління та його подальшого удосконалення.

Зрозуміло, такий розподіл певною мірою умовний, однак необхідний і допомагає повніше окреслити коло суб'єктів, що контролюють органи управління, показати відмінність їх завдань у цій сфері, співвідношення контролю, який здійснюється в процесі загальної діяльності, з контролем спеціальних, функціональних органів контролю, місце і роль останніх, лінії взаємодії і контактів учасників контролю. Функція контролю, що її здійснюють державні органи загальної компетенції, має й більш загальний характер, не конкретизований здебільшого і механізм її виконання у юридичних актах. Тому в ряді випадків необхідні контакти та взаємодія зі спеціальними функціональними контрольними органами. Для цього налагоджуються певні організаційні зв'язки, здійснюються координаційні заходи для практичного узгодження дій з метою підвищення дієвості контролю. Так, наприклад, податкові інспекції на рівні районних та обласних державних органів координують з ними свою роботу з питань контролю за дотриманням податкового законодавства.

Розглядаючи контроль як важливу функцію державного управління, при побудові системи контролю та його здійсненні слід виходити із загальних принципів державного управління. Разом з тим як самостійна функція органів контролю, специфіка якої дає змогу виділити її з числа інших функцій управління, вона керується властивими їй принципами, що доповнюють, конкретизують загальні принципи управління.

Виходячи з сучасної реальності й тих завдань, що стоять перед контролем, здається можливим виділити такі основні принципи контролю: об'єктивність, дієвість, гласність, систематичність, регулярність.

Об'єктивність контролю дає змогу реально оцінити ситуацію, що склалася у сфері управлінської діяльності тієї чи іншої галузі, співставити її із завданнями і визначити потребу втручання з боку відповідних державних органів. Так, наприклад, проведені перевірки та аналіз відомчого законодавства показали наявність великої кількості актів, що не відповідають реальним умовам, суперечать чинному законодавству та перевищують повноваження деяких органів. В результаті з'явився Указ Президента України про обов'язкову реєстрацію відомчих актів, що стосуються прав громадян. Міністерством юстиції України, та затверджене урядом України Положення про порядок реєстрації таких актів [19].

Принцип об'єктивності контролю передбачає аналіз реальних фактів та всебічність їх розгляду. І хоча будь-яке управлінське рішення несе в собі елемент суб'єктивності, однак воно має базуватися на об'єктивних, реальних фактах. Так і контрольна діяльність має грунтуватися на дійсності, реальності, конкретності фактів. Об'єктивність контролю випливає із точного вивчення фактів і документів, заслуховування пояснень, що перевіряються зацікавленими особами, проведення необхідних підрахунків, аналізів, вимірів, співставлень, виявлення причин порушень, недоліків чи помилок. І лише узагальнення всіх отриманих таким шляхом даних і приводить до правильних, обгрунтованих висновків, виробляє уміння докопатися до суті заради встановлення істини. Все це дає змогу знайти правильне рішення при усуненні порушень чи попередити від небажаних наслідків.

Дієвість контролю полягає в реальних наслідках виявлення порушення чинного законодавства, прийнятих норм і правил. На ньому покладено обов'язок не лише виявити допущені порушення, але й глибоко їх проаналізувати, зробити висновки щодо можливих наслідків, дати хід державному механізму захисту. Призначення контролю полягає у створенні передумов та здійснення управлінської діяльності, виходячи з інтересів людини та суспільства, попередженні неправомірної діяльності органів управління та службових осіб. Принцип дієвості контролю покладено в основу реагування органів контролю, усієї системи контролю шляхом вжиття відповідних заходів самостійно або передачі результатів і висновків вповноваженим органам для прийняття рішень.

Принцип гласності в діяльності органів контролю посідає важливе місце за своїм впливом і результативністю. Широке висвітлення напрямків діяльності органів державного управління щодо виведення країни із кризи, відповідність існуючої правової бази відносинам, що складаються в сфері управління, створення державних програм і виконання їх, дії органів управління різних рівнів та службових осіб спрямовано на ефективність управління. Контроль за станом справ в окремих галузях управління та правдива інформація про цей стан, виявлення наявних порушень, а то й некомпетентності, змушують уряд, органи виконавчої влади шукати виходу та вживати радикальних заходів. Такий контроль, що грунтується на широкій гласності про випадки безгосподарності, порушення інтересів людини, зловживання службовим становищем, бездіяльності органів управління, сприятиме оперативному усуненню наявних недоліків.

Демократизація і гласність стали орієнтирами подальшого розвитку українського суспільства. Вони передбачають відкритість у діяльності державних органів, широку інформованість про прийняті рішення та їх виконання, надання громадянам, колективам і організаціям реальних гарантій щодо забезпечення їх інтересів. Все це не означає, що дотримання гласності контролю веде до того, що він відразу стає ефективним інструментом демократизації управління. В основі контролю закладені певні принципи і чітке дотримання їх при здійсненні контрольної діяльності незалежно від того, щодо кого або чого вона здійснюється.

Принцип гласності контролю передбачає не лише виявлення недоліків та обов'язкове покарання, а й постановку актуальних проблем, обговорення проектів управлінських рішень, підготовку громадської думки.

При здійсненні контролю необхідно дотримуватися принципу систематичності, регулярності щодо його проведення. Це вносить певний порядок і дисципліну в роботу як того, кого контролюють, так і того, хто контролює. До того ж систематичний контроль дає змогу краще орієнтуватися в конкретній галузі управління та постійно аналізувати стан справ, а також виявляти недоліки в управлінській діяльності, відшукувати резерви чи попереджувати непередбачені наслідки. Принцип регулярності контролю стимулює саму контрольну діяльність до підвищення ефективності та позитивного впливу на досягнення результату.

Створюючи сильну, дієздатну державу, не слід забувати про її основне призначення - надійно захищати інтереси та права людини. Для цього необхідно сформувати відповідний механізм, який створював би умови реалізації, засоби захисту цих прав та сприяв подальшому їх здійсненню. Однією із гарантій такого служіння інтересам людини в сфері управління може бути контроль.

В Україні триває процес пошуку та становлення ефективної системи державного управління, побудови організаційної структури системи органів та їх діяльності. У відповідності з цим процесом створюється і система контролю у сфері виконавчої влади.

Висновки

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави й одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Поняття державної служби поєднує найголовніші елементи змісту службової діяльності: а) державна служба в Україні -- це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті; б) вона є частиною або однією зі сторін організаційної діяльності держави; в) цю організаційну діяльність спрямовано на комплектування особового складу державних органів та інших організацій і правове регулювання роботи державних службовців; г) зміст діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави; ґ) особливість державної служби пов'язано з оплатою праці осіб, що на ній перебувають, з державних коштів.

Державна служба поділяється на два види: цивільну і мілітаризовану. Цим підкреслюється, що державна служба, будучи завжди органічно пов'язаною з державою, в реальній дійсності втілюється у вико­нання певних завдань і функцій держави - законодавчих, виконавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрями фактично відповідають основним формам державної діяльності. Державна служба певною мірою відбиває факт суспільного поділу праці, відзначає різноманітність її видів.

Правовий аспект статусу державного службовця обумовлений змістом державно-службових правовідносин. Він визначається Конституцією України, Законом України «Про державну службу», іншими нормативно-правовими актами та характеризується сукупністю прав, обов'язків, повноважень та обмежень.

Основними принципами державної служби є: служіння народу України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини й громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов'язків, дисциплінованість; дотримання прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування, прав підприємств, установ.

Контроль є важливою ознакою змісту державного управління. Контроль явище багатогранне і багатопланове. Залежно від того, на якому рівні та стосовно чого розглядається, контроль може бути охарактеризований як форма чи вид діяльності, як принцип, як функція. Контроль забезпечує конкретність управління й здійснення його відповідно до прийнятих рішень. Система державного контролю складається з державних органів та посадових осіб, що наділені будь-якими контрольними повноваженнями щодо органів державного управління. Разом вони розглядаються як єдина система, що виконує функцію контролю. На відміну від системи державного контролю система органів державного контролю є вужчим поняттям. Його складають лише державні органи, для яких контроль -- основна діяльність з конкретних питань, яка здійснюється глибше й професійніше.

Отже, державна служба в Україні в її правовму аспекті потребує удосконалення, що вже намагаються зробити шляхом прийняття новго Закону України «Про державну службу», який вступить в дію з першого січня 2012 року. Завдяки новому Закону проходження державна служба стане набагато прогресивнішою.

державний служба мілітаризований судовий

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К.: Велес, 2011р. - 154 с.

2. Про державну службу: Закон України від 17 листопада 2011 року // Урядовий кур'єр від 17.01.2012. - № 8.

3. Про засади запобігання і протидії корупції: Закон України від 7 ківітня 2011 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 40.

4. Авер'янов В. П. Органи виконавчої влади в Україні / Авер'янов В. П. - К. : Ін-Юре, 1997. - 188 с.

5. Авер'янов В.Б., Крупач О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. - Xарків., 1998. - 40 с.

6. Авер'янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. - К.: Знання, 1999. - 48 с.

7. Адміністративне право України / [під ред. Ю. П. Битяка]. - X.: Основа, 2011. - 253 с.

8. Бахрах Д.Н. Государственная служба в Российской Федерации. Екатеринбург, 1985. - 320 с.

9. Битяк ЮЛ. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади: Монографія. - Х.: Право, 2005. - 425 с.

10. Битяк Ю. П., Петришин О. В. Проект Закону «Про службу в органах виконавчої влади та їх апараті» / Ю. П. Битяк, О. В. Петришин // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - № 1. - С. 150-169.

11. Біла Л.Р. Правовий статус державної посади: поняття і структура // Південноукраїнський правничий часопис. - 2007 . - № 4. - С. 88 -91.

12. Вебер М. Политика как призвание и профессия / М. Вебер. - М.: Прогресе, 1990. - 645 с.

13. Гладун З.І. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. - Львів, 1996. - 21 с.

14. Інший М.І. Види державної служби // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 23 (62). № 1. 2010 г. с. 129-135.

15. Кисіль З.Р., Кисіль Р.В. Адміністративне право. Навчальний посібник. 3-тє видання - К.: Правова єдність, 2011р. - 696 с.

16. Копейчиков В. В. Політичний лідер - хто він? / Копейчиков В. В. // Голос України. - 1994. - 25 червня. - С. 6.

17. Ківалов С. В., Біла Л. Р. Організація державної служби в Україні: [навч-методичний посібник] / С. В. Ківалов, Л. Р. Біла. - Одеса : Юридична література, 2002. - 328 с.

18. Ноздрачев А. Ф. Государственная служба: [учебник] / А. Ф. Ноздрачев. - М.: Статут, 1999. - 591 с.

19. Оболенський О.Ю. Державна служба. - Харків, ФТА - 2011р.

20. Петришин А. В. Государственная служба. Историко-теоретические предпосылки, сравнительно-правовой и логико-понятийный аналіз: [монографія]. - X.: Факт, 1998. - 168 с.

21. Сырых В. М. Теория государства и права / В. М. Сырых. - М.: РАКС, 1998. - 432 с.

22. Черноног Є. С. Державна служба:історія, теорія і практика: [навч. посіб.] / Є. С. Черноног. - К.: Знання, 2008. - 458 с.

...