Суб'єкт господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст:

Вступ

Поняття суб'єкта господарювання - юридичної особи

Правові підстави створення та припинення діяльності суб'єкта господарювання

Права та обов'язки суб'єктів господарювання

Правовий режим майна суб'єктів господарювання

Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності

Висновок

Використана література

Вступ

Господарськими відносинами є суспільні відносини, що складаються навколо господарської діяльності. Іншими словами, господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Своєю чергою, господарські відносини, урегульовані нормами господарського права, є господарсько-правовими відносинами.

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин. Ринкова економіка породила різні організаційні форми підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні, казенні підприємства. Виникла необхідність врегулювати правовий статус.

Поняття суб'єкта господарювання - юридичної особи

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Ч. 2 ст. 55 ГК розрізняє такі категорії суб'єктів:

господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Юридичні особи -- суб'єкти господарювання мають три підстави створення: 1) юридичні особи, створені відповідно до ЦК; 2) юридичні особи -- державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК; 3) інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Юридичні особи, створені відповідно до ЦК

Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою вважається організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юридична особа може бути створена способом об'єднання осіб та (або) майна.

Юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридичні особи приватного права, своєю чергою, поділяються на товариства, установи та юридичні особи, створені в інших формах відповідно до закону.

Товариством є організація, створена способом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Підприємницькими є товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками і можуть бути створені тільки як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (наприклад, споживчі кооперативи, об'єднання громадян, біржі, торгово-промислові палати тощо).

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, способом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. В установчому акті установи окреслюється її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою.

Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Крім того, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади мають право створювати, у тому числі одноособово, підприємницькі (господарські) товариства, що є юридичними особами приватного права (ч. 3 ст. 167, ч. 3 ст. 168, ч. 3 ст. 169 ЦК).

Юридичні особи, створені відповідно до ГК

З огляду на загальний поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного права і юридичних осіб публічного права варто наголосити, що переважна більшість юридичних осіб приватного права створюється відповідно до ЦК, а юридичні особи публічного права -- відповідно до положень Конституції України, ГК та законів.

До юридичних осіб публічного права належать усі установи (організації), що створюються державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами і не здійснюють господарської діяльності (наприклад навчальні заклади).

Юридичними особами, створеними згідно з ГК, є державні, комунальні та інші підприємства. Відповідно, юридичними особами публічного права є державні унітарні підприємства і державні комунальні підприємства.

Інші юридичні особи, які здійснюють господарську
діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку

Загальний порядок створення, організаційно-правові форми та правовий статус юридичних осіб приватного права встановлюється ЦК, а правовий статус унітарних і корпоративних підприємств регламентується ГК. Водночас, ураховуючи положення ч. 2 ст. 9 ЦК («законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання»), юридичними особами приватного права можуть визнаватись певні підприємства, створені відповідно до положень ГК. Наприклад, ст. 114--117 ГК передбачають можливість створення селянських (фермерських) господарств, орендних підприємств, підприємств з іноземними інвестиціями, іноземних підприємств. Зазначені суб'єкти господарювання не є особливими організаційно-правовими формами підприємств, а тому мають створюватись в організаційно-правових формах, передбачених для юридичних осіб приватного права. Крім того, за певних обставин до юридичних осіб приватного права, не передбачених ЦК, можна віднести як унітарні, так і корпоративні підприємства, передбачені ГК. Наприклад, створене фізичною особою унітарне (приватне) підприємство, унітарні підприємства, створені споживчими товариствами, об'єднаннями громадян, релігійними організаціями, або корпоративне підприємство (господарське товариство), створене на основі приватної власності юридичної особи, потрібно, на нашу думку, визнавати юридичними особами приватного права.

Юридичними особами приватного права і суб'єктами господарювання можуть визнаватись також кредитні спілки, благодійні та неприбуткові організації (ст. 130, 131 ГК).

Правові підстави створення припинення діяльності суб'єкта господарювання

Правовою підставою створення суб'єкта господарювання є рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також рішення інших органів, організацій і громадян. При цьому можуть застосовуватися різні форми - заснування нового чи реорганізації (злиття, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання. Суб'єкт господарювання може бути утворений шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України (частини 3-5 ст. 40 ГК; ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Стаття 56 Господарського кодексу України визначає загальні засади створення суб'єкта господарювання, в т. ч. правові підстави, форми створення, необхідність додержання вимог чинного законодавства.

Суб'єкт господарювання створюється і діє на підставі установчих документів (документа), які мають відповідати встановленим вимогам. Загальні вимоги до установчих документів визначаються ст. 57 Господарського кодексу України, а спеціальні - в законах, які визначають особливості правового статусу суб'єктів господарювання з виключними видами діяльності: «Про банки і банківську діяльність» (статті 17-18, 22)); «Про цінні папери і фондову біржу» (ст. 34); «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (пункти 13-14 ч. 2 ст. 7); «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (статті 9, 23-24), «Про страхування» (статті 2, 30, 31) та ін.

Загальні засади державної реєстрації суб'єктів господарювання закріплюються в ст. 58 Господарського кодексу України. Положення про державну реєстрацію також містяться: в Цивільному кодексі - в ч. 2 ст. 50 (щодо фізичних осіб - підприємців), в ст. 89 (щодо юридичних осіб), в Законі України від 15.03.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (набув чинності з 1.07.2004 p.). Зазначений Закон досить ґрунтовно в своїх 53 статтях регулює більшість питань, пов'язаних з державною реєстрацією вказаних осіб.

Основні засади припинення діяльності суб'єктів господарювання визначаються Господарським кодексом України (статті 59-61), а спеціальні - законами, що визначають особливості правового статусу суб'єктів господарювання зі спеціальним (виключним) видом діяльності.

Питання припинення діяльності суб'єктів господарювання, крім статей 59-61 Господарського кодексу, регулюються Цивільним кодексом (стосовно юридичних осіб - статті 104-112), а також низкою законів: «Про банки і банківську діяльність» (статті 26, 28, 87-98); «Про цінні папери і фондову біржу» (ст. 36); «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (статті 20-21); «Про страхування» (ст. 43); «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (статті 22-34) та ін.

Права та обов'язки суб'єктів господарювання

Права та обов'язки суб'єктів господарювання можна поділити на дві категорії - загальні права та обов'язки, які притаманні всім суб'єктам господарювання, і спеціальні - які характерні лише для певних видів суб'єктів господарювання.

Обсяг загальних прав залежить від правового титулу майна суб'єкта господарювання. Право власності забезпечує суб'єктові господарювання максимальний обсяг прав, серед яких: право вибору видів господарської діяльності (з дотриманням вимог закону); право вибору контрагентів та укладення з ними господарських договорів; право розпорядження отриманим прибутком та іншим майном, що належить суб'єктові господарювання на праві власності; право на визначення внутрішньої структури господарської організації та створення філій, представництв, інших відокремлених підрозділів та ін. Суб'єкти господарювання, за якими майно закріплено на праві господарського відання або оперативного управління, мають право використовувати таке майно та отриманий прибуток в межах, встановлених власником. Так само власник встановлює для таких суб'єктів межі договірної свободи, організаційно-управлінські повноваження. Проте будь-який суб'єкт господарювання повинен мати широкий спектр прав при здійсненні оперативно-господарської діяльності (щодо забезпечення виробництва необхідними матеріальними та трудовими ресурсами, щодо відвантаження/реалізації продукції, робіт, послуг відповідно до укладених договорів, щодо захисту своїх прав та законних інтересів у разі їх порушення іншими особами).

Спеціальні права необхідні суб'єктам господарювання з виключними видами діяльності (банківські операції, страхування, спільне інвестування, біржові операції) і передбачаються у відповідних законах - «Про банки і банківську діяльність» (ст. 9 - право комерційних банків створювати та брати участь у банківському об'єднанні, ст. 47 - право здійснювати на підставі банківської ліцензії банківські операції та ін.), «Про страхування» (статті 3, 10-11 - право страховиків здійснювати на договірних засадах страхування, співстрахування, перестрахування; ст. 12 - право створювати та брати участь в об'єднаннях страховиків; ст. 14 - право здійснювати страхування через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Загальні обов'язки суб'єктів господарювання досить численні, а саме:

отримати дозволи ліцензії для здійснення тих видів господарської діяльності, щодо яких закон (частинами 3 та 4 ст. 4 Закону України «Про підприємництво») передбачає необхідність отримання спеціальних дозволів (ліцензій) в порядку, визначеному Законом України від 01.06.2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Для отримання ліцензії суб'єкт підприємницької діяльності подає органу, що визначається Кабінетом Міністрів України (це підпорядковані Кабінету Міністрів міністерства та відомства, до сфери діяльності яких входить той вид підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню) заяву про видачу ліцензії, в якій зазначаються: відомості про суб'єкта господарювання - заявника; найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів -- для фізичної особи; вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню* до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 р. № 756. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі (що може мати місце у разі виявлення недостовірних даних у поданих заявником документах, а також у разі неможливості здійснення заявником певного виду діяльності відповідно до ліцензійних умов) у строк не пізніше ніж десять робочих днів від дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності;

отримати в передбачених законом випадках патент. Для здійснення окремих видів підприємницької діяльності (роздрібна та оптова торгівля за грошові кошти, за винятком сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку, гральний бізнес, валютні операції, надання побутових послуг за готівку) законодавством України (Закон від 23.03.1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності») передбачається необхідність отримання торгового патенту - дозволу на торгівлю, що видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності, в т. ч. індивідуальним підприємцям) державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів (за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг), а при застосуванні пересувної торговельної мережі - за місцем реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Порядок надання торгового патенту встановлюється згаданим законом;

дотримуватися вимог антимонопольного - конкурентного законодавства;

вести бухгалтерський облік і звітність;

сплачувати податки та інші обов'язкові платежі;

забезпечувати безпеку виробництва (екологічну, пожежну, радіаційну, санітарно-епідеміологічну, щодо охорони праці тощо);

не порушувати права та законні інтереси інших осіб;

виконувати інші вимоги, передбачені законодавством. Спеціальні обов'язки притаманні для суб'єктів господарських правовідносин із спеціальним (виключним) предметом діяльності. Так, комерційні банки, страхові компанії, інститути спільного інвестування зобов'язані дотримуватися вимог відповідних законів щодо розміру та складу майна, видів діяльності (операцій), контролю за використанням активів та ін.

Правовий режим майна суб'єктів господарювання

Для здійснення і господарської, і підприємницької діяльності необхідною передумовою є володіння суб'єктами господарювання засобами виробництва, майном, що використовується в процесі цієї діяльності.

Майном, за Господарським кодексом України, визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб'єктів господарювання і відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку цих суб'єктів (ст. 139).

Залежно від правових засад володіння майном при здійсненні господарської діяльності визначається його правовий режим.

Під правовим режимом майна розуміють установлений правовими засобами порядок і умови придбання (присвоєння) майна, здійснення суб'єктами права повноважень володіння, користування та розпорядження ним, реалізація функцій управління майном, а також правова його охорона.

Якщо це визначення деталізувати, то можна виокремити такі елементи або структуру правового режиму:

сукупність правових норм, що регулюють відносини власності, визначають форму власності, види майна, суб'єктів права власності, правомочності власника;

правомочності державних організацій по здійсненню права господарського відання чи права оперативного управління майном;

правоздатність суб'єктів господарювання в майнових відносинах;

встановлені правовими засобами порядок та умови розподілу
майна за фондами, використання його в процесі виробничо-господарської та іншої діяльності, здобуття з нього корисних результатів;

функції та компетенцію керівників організації щодо управління майном та його ефективного використання з метою забезпечення статутної діяльності підприємства;

порядок і умови розподілу та використання прибутку (доходу);

установлені правовими засобами майнові взаємовідносини організації як юридичної особи і держави, інших юридичних осіб і підприємців;

правову охорону майна суб'єкта господарювання.

Таким чином, правовий режим майна суб'єкта господарювання являє собою встановлені нормативними актами правила, можливі межі «панування» суб'єкта господарювання над належним йому майном. Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права -- право господарського відання, право оперативного управління (ст. 133 ГК України).

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі таких речових прав, як право володіння, право користування тощо.

Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності

Більшість учасників господарських правовідносин заінтересована в правомірній поведінці - як власній, так і своїх контрагентів (партнерів). Це відповідає і моральним засадам суспільства, і прагматичному ставленню до будь-якої справи, адже застосування будь-якої юридичної (в т. ч. господарсько-правової) відповідальності тягне для правопорушника негативні наслідки. Проте відсутність правопорушень - це ідеальний, а не реальний стан суспільного (в т. ч. економічного) життя.

Відтак правопорушення у сфері господарювання - це звичайне (хоча і небажане) явище. Часом наявність типових правопорушень у певних сферах господарського життя свідчить про негаразди в правовому регулюванні та/або правозастосовній діяльності уповноважених органів держави і відповідно - спонукає до оптимізації державного втручання в економіку країни.

Втім, правопорушення має здебільшого деструктивний вплив і на економіку в цілому, і на майновий стан учасників господарського життя. Одним з найбільш ефективних (за сучасного стану: економіки, правосвідомості учасників господарського життя, державного регулювання економічних процесів, ролі громадських організацій в економічному житті) засобів дотримання господарського правопорядку є відповідальність за господарські правопорушення.

У сфері господарювання застосовується специфічний вид юридичної відповідальності, що іменується господарсько-правовою відповідальністю чи господарсько-правовими санкціями.

Так, юридичною підставою господарсько-правової відповідальності може бути не лише закон (нормативно-правовий акт уповноважених органів держави), а й укладений з дотриманням вимог закону договір (ч. 1 ст. 216 ГК України), в т. ч. засновницький - як установчий документ.

Система актів законодавства, що передбачають випадки застосування відповідальності у господарських відносинах, вид, форму та розмір санкцій, що застосовуються до порушника, містить нормативно-правові акти різної юридичної сили.

Висновки

Таким чином з точки зору права суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав і обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є - господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність зареєстровані у установленому законом порядку. Для участі в господарській діяльності будь-який суб'єкт господарювання повинен бути наділений необхідними для цього правами і обов'язками. Без цього він не може виконати завдань, що стоять перед ним, реалізувати покладені функції і досягти поставлених цілей, і головне - суб'єктом господарського права є майново-відособлена організація або окремий громадянин (фізична особа), що легітимують в організаційно-правовій формі, що допускається законом для здійснення господарської діяльності і керівництва нею, наділені необхідними для цього правами і обов'язками і що несуть відповідальність за результати господарювання.

Використана література:

суб'єкт господарювання правовий майно

Мачуський В. В., Постульга В. Є. / Господарське законодавство: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2004. - 275 с.

Вінник О. М. / Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2004. - 624 с.

Гайвороиський, В. П. Жуш-ман, Н. В. Погорецька / Господарське право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. - X.: Право, 2005. - 384 с.

Щербина В. С. / Господарське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 592 с.

Пігач Я.М., Труфанова Л.М. / Господарське законодавство. Навчальний посібник. - Тернопіль, 2002. - 160 с.

Размещено на Allbest.ru