Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ України

УДК 343.21(477) "1917/1921"

Спеціальність 12.00.08 кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Кримінальне законодавство в період українського державотворення (1917-1921 рр.)

Кісілюк Едуард Миколайович

Київ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник: академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Михайленко Петро Петрович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії кримінального права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Коржанський Микола Йосипович, Запорізький державний університет, професор кафедри кримінального права і правосуддя.

- кандидат юридичних наук Міллер Анатолій Йосипович, юридичний факультет Київського національного університету культури і мистецтв, доцент кафедри кримінального права та процесу.

Провідна установа: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків.

Захист відбудеться "25" червня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1).

Автореферат розісланий "13" травня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лук'янчиков Є. Д.

Анотації

КісілюкЕ.М. Кримінальне законодавство в період українського державотворення (1917-1921 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 2003.

У дисертації вперше в кримінально-правовій науці комплексно досліджується кримінальне законодавство в період українського державотворення 1917-1921 років. На основі аналізу правових джерел автором досліджується становлення і розвиток кримінального законодавства у зазначений період. Основна увага приділена виявленню тенденцій розвитку кримінального законодавства, його закономірностей і особливостей, причин впровадження та застосування певних кримінально-правових інститутів та норм, а також встановленню зв'язку кримінального законодавства зазначеного періоду з подальшим розвитком кримінального законодавства України.

У результаті проведеного дослідження дисертантом доведено існування власного кримінального законодавства України у 1917-1921 роках і безперервність його розвитку в зазначений період, виявлені закономірності та особливості його генезису.

Ключові слова: кримінальне законодавство України; тенденції розвитку кримінального законодавства України; закономірності розвитку кримінального законодавства України; особливості розвитку кримінального законодавства України; злочини проти держави, громадського порядку та громадської безпеки; злочини проти власності; господарські та службові злочини.

Кисилюк Э.Н. Уголовное законодательство в период украинского государственного строительства (1917-1921 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08. - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Киев: Национальная академия внутренних дел Украины, 2003.

Данная работа представляет собой первое в уголовно-правовой науке комплексное исследование становления и развития отечественного уголовного законодательства в 1917-1921 годах. С целью доказать существование именно украинского уголовного законодательства, выявить закономерности и особенности развития, а также механизм его действия в период украинского государственного строительства автором были последовательно исследованы основные понятия и институты уголовного права в их становлении и развитии в 1917-1921 годах по правовым источникам того времени.

Главное внимание уделено выявлению тенденций развития уголовного законодательства, его закономерностей и особенностей, причин внедрения некоторых уголовно-правовых институтов и норм, а также установлению связи уголовного законодательства периода украинского государственного строительства 1917-1921 годов с дальнейшим развитием уголовного законодательства Украины. Делается вывод о существовании в 1917-1921 годах непосредственно украинского уголовного законодательства и о его беспрерывном развитии, что подтверждается постоянным генезисом основных понятий и институтов уголовного права, усовершенствованием мер по борьбе с преступностью.

Комплексность данного исследования обусловила определение закономерностей и особенностей развития уголовного законодательства в период украинского государственного строительства 1917-1921 годов. С этой целью были выявлены характерные черты уголовного законодательства трех государственных формаций в 1917-1921 годах - Украинской Центральной Рады, Гетьманата и Директории, факторы, которые влияли на становление и развитие уголовного законодательства того времени, функциональные связи между основными понятиями и институтами, формы существования уголовных законов, степень влияния норм уголовного законодательства Российской империи и Временного правительства, основные методы и способы борьбы с преступностью. В результате применения различных методов сделан вывод, что развитие уголовного законодательства в период украинского государственного строительства 1917-1921 годов проходило под влиянием различных внутренних и внешних факторов, как, например: постоянная вооруженная борьба за независимость, развитие экономических отношений, темпы государственного строительства, финансовые возможности населения, рецепция норм уголовного права Российской империи; существовали общие черты уголовного законодательства указанного периода; практическая борьба велась со всеми преступными деяниями, но законодательное внимание главным образом уделялось тем видам преступлений, которые были наиболее распространенными и требовали особой регламентации - это преступления против государства, общественного порядка и общественной безопасности, преступления против собственности, хозяйственные и служебные преступления; основной задачей уголовного законодательства было противостояние преступности.

Особенности развития уголовного законодательства в период украинского государственного строительства 1917-1921 годов заключались в разной степени рецепции норм уголовного права Российской империи в законодательстве трех государственных образований того времени, в наличии или отсутствии влияния на развитие уголовного законодательства некоторых особенностей внутреннего и внешнего политического положения государства, в наличии влияния разного характера особенностей общественного строя, уровня жизни населения и экономического состояния государства.

В процессе исследования проанализировано значительное количество материалов из фондов Центрального государственного архива высших органов власти и управления Украины, Центрального государственного исторического архива Украины и Государственного архива Киевской области. Ряд исследованных архивных материалов введены в научный оборот впервые. Вместе с тем в научный оборот также впервые введены некоторые ранее не известные нормативно-правовые акты, которые регулировали уголовно-правовые отношения в период украинского государственного строительства 1917-1921 годов.

Практическое значение диссертационной работы заключается в возможности реконструировать один из важных фрагментов уголовно-правового развития Украины, решить ряд вопросов из истории уголовного права Украины, сформировать более полное представление о правовом наследии украинского народа. Результаты исследования могут быть учтены при проведении реформирования уголовного законодательства Украины, определении перспектив его развития.

Ключевые слова: уголовное законодательство Украины; тенденции развития уголовного законодательства Украины; закономерности развития уголовного законодательства Украины; особенности развития уголовного законодательства Украины; преступления против государства, общественного порядка и общественной безопасности; преступления против собственности; хозяйственные и служебные преступления.

Kisilyuk E. M. Criminal legislature in the period of state formation of Ukraine (1917-1921). - Manuscript.

Candidate dissertation on law by speciality 12.00.08. - criminal law and criminology, criminal executive law. - Kyiv: National Аcademy of Internal Affairs of Ukraine, 2003.

Criminal legislature in the period of state formation of Ukraine (1917-1921) is under the complex research for the first time in criminal law.

The author analyses law documents which deal with foundation and formation of criminal legislation in the period given.

A special attention is paid to the tendencies of the development of criminal legislature, its nature and pecularities, reasons of application of certain criminal law institutions and norms and also to the formation of criminal legislature at the above mentioned period and its future development in a modern criminal legislature in Ukraine.

As a result of the research the author proves the existance of an original criminal legislature in Ukraine during the 1917-1921 and its permanent development in the period given. Its common and special features are described.

Key words: criminal legislature in Ukraine; tendencies in the development of criminal legislature in Ukraine; ways of development of criminal legislature in Ukraine; special features of criminal legislature in Ukraine; crimes against state, public order and public safety; crimes against property, abuse of public authority.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У період розбудови незалежної, демократичної, правової української держави, формування громадянського суспільства історичне минуле, правова спадщина українського народу відіграють важливу роль. Вирішення актуальних проблем, пов'язаних з реформуванням та вдосконаленням правової системи сучасної України, великою мірою залежить і від дослідження та засвоєння історичного досвіду, знання тих правотворчих процесів, які мали місце на Україні раніше. Адже тільки після здобуття незалежності з'явилася можливість об'єктивного дослідження історії державності українського народу.

Серед багатьох історико-правових явищ сьогодні велике значення має дослідження розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917-1921 років. Актуальність проведення цього дослідження з метою вирішення проблеми, яка полягає у комплексному аналізі становлення та розвитку кримінального законодавства України у зазначений період, з'ясуванні закономірностей та особливостей його генезису, а також впливу на подальший розвиток кримінального законодавства зумовлюється кількома причинами.

По-перше, досі відсутні монографічні дослідження, які б відтворювали розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917-1921 років. По-друге, дане дослідження дає можливість встановити умови, в яких розвивалося кримінальне законодавство в досліджуваний період та виявити характер внеску українського народу в еволюцію кримінального права як важливого структурного елементу правової системи України. По-третє, наукове дослідження розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917-1921 років у поєднанні з аналізом тих соціальних умов, у яких виник і діяв конкретний кримінально-правовий інститут, пройшовши через призму завдань, які стоять сьогодні перед нашим суспільством, дозволяє виявити умови подальшого вдосконалення сучасного кримінального законодавства, полегшити прогнозування майбутнього розвитку вітчизняного кримінального законодавства, визначення подальших шляхів його розвитку. Накопичений позитивний досвід повинен критично оцінюватися з позицій дня сьогоднішнього і на цій основі творчо використовуватися.

Аналіз історичних джерел свідчить, що на території України в період українського державотворення 1917-1921 років широко застосовувалися норми кримінального законодавства Російської імперії. І нічого дивного в цьому немає. По-перше, в такий короткий строк і в умовах воєнного часу та громадянської війни відразу створити нове кримінальне законодавство було практично неможливо. По-друге, 25 листопада 1917 р. Українська Центральна Рада ухвалила закон, який передбачав, що всі закони і постанови, які мали силу на території Української Народної Республіки до 27 жовтня 1917 р., оскільки їх не змінено і не скасовано Універсалами, законами і постановами Української Центральної Ради, мають силу і надалі як закони і постанови Української Народної Республіки. Фактично цей закон надавав право застосовувати на території України усі закони, в тому числі й кримінальні, Російської імперії, які не суперечили проголошеним Універсалами Української Центральної Ради принципам, не були скасовані або змінені діючою в Україні владою. Таким чином, можна зробити висновок, що кримінальне законодавство Російської імперії на території України застосовувалося, але не повністю, а лише та його частина, яка не була змінена або скасована українською владою і не суперечила демократичним правовим принципам. В Україні творилися власні кримінальні закони, які були спрямовані на врегулювання питань, які виникали в процесі державотворення 1917-1921 років. Внаслідок цього відбувалася поступова ліквідація кримінального законодавства Російської імперії, яка проходила у двох основних формах: шляхом прямого скасування або шляхом поступового обмеження сфери застосування певних кримінальних законів.

Взагалі, існуючі дослідження розвитку кримінального законодавства присвячені або більш раннім періодам історії кримінального законодавства України (наприклад: періодам Київської Русі, держави Б. Хмельницького), або розвитку кримінального законодавства радянської України, навіть у період 1917-1921 років.

Серед найвагоміших наукових публікацій, присвячених дослідженню ранніх періодів історії розвитку кримінального законодавства, вирізняються праці С.Г. Борисенка, М.Ф. Владимирського-Буданова, І.М. Данишевича, Г.В. Демченка, І.Ф.-Г. Еверса, О.О. Зіміна, М.Д. Іванишева, М.Й. Коржанського, С.В. Кудіна, М.І. Ланге, О. Міщенка, Д.Я. Самоквасова, В.І. Сергієвича, Д.Г. Тальберга, С.В. Юшкова та інших. У працях багатьох дослідників порушувалися лише окремі питання кримінального права, інші вчені досліджували кримінальне право тільки за окремими правовими пам'ятками певної доби. Розвиток кримінального законодавства в період радянської України досліджували А.А. Герцензон, В.І. Грищук, Н.Ф. Кузнєцова, П.М. Назаров, В.П. Поршнов, Г.Н. Романичев, М.М. Славін, В.Я. Тацій, А.Н. Трайнін, Г.В. Фєцич. Але найбільше уваги проблемам розвитку кримінального законодавства України приділено у фундаментальних працях проф. П.П. Михайленка, який проводив дослідження кримінального законодавства як ранніх періодів історії України, так часів радянської України. Крім того, саме П.П. Михайленко першим звернув увагу на необхідність дослідження розвитку кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917-1921 років.

Така ситуація склалася насамперед тому, що науковці за часів радянської України не мали доступу до документів, що зберігалися у закритих архівних фондах. Але із здобуттям Україною незалежності та побудовою українським народом суверенної правової держави сучасні дослідники отримали таку можливість. Тому, розглядаючи розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917-1921 років, автор передусім намагався використати архівні документи, багато з яких взагалі ніколи не публікувалися, а також документи і матеріали, опубліковані в офіційній пресі того часу.

Ставлячи собі за мету заповнити вказану прогалину в нашій науці, слід зазначити, що завдання дисертанта, перш за все, зводиться до з'ясування головних моментів у розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917-1921 років. А такими, після механічного збирання відповідних матеріалів, можуть бути тільки критична перевірка і встановлення точних фактів з історії кримінального права періоду українського державотворення 1917-1921 років, класифікація цих фактів, вивчення того безпосереднього і найближчого впливу, якому воно піддавалося з внутрішньої сторони, і з'ясування головних закономірностей і особливостей процесу розвитку кримінального законодавства цього періоду.

Загальна актуальність проблеми вдосконалення кримінального законодавства України та потреба посилення кримінальної боротьби зі злочинністю і підвищена складність законотворення в сучасних умовах, а також можливість використання історичного досвіду для удосконалення кримінально-правової системи України і обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження виконане згідно з Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001 рік (п.77), схваленим Вченою радою НАВСУ 29 грудня 2000 р. (протокол №19), і на 2002 рік (п.77), схваленим Вченою радою НАВСУ 25грудня 2001 р. (протокол №14).

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертації є комплексний аналіз становлення та розвитку власного кримінального законодавства в період українського державотворення 1917-1921 років, а також з'ясування закономірностей та особливостей кримінального законодавства України у зазначений період, які б сприяли удосконаленню сучасного кримінального законодавства України.

Для реалізації цієї мети були визначені такі задачі:

- виявлення нормативно-правових актів, які були джерелом кримінального права в період українського державотворення 1917-1921 років;

- з'ясування загальної характеристики основних видів злочинів періоду українського державотворення 1917-1921 років на базі основних джерел кримінального права того часу;

- аналіз нормативно-правових актів, що були прийняті з метою вдосконалення кримінального законодавства в період українського державотворення 1917-1921 років;

- з'ясування причин та умов прийняття кримінальних законів у період українського державотворення 1917-1921 років;

- з'ясування закономірностей та особливостей кримінального законодавства у період українського державотворення 1917-1921 років;

- визначення порядку та характеру застосування прийнятих кримінально-правових норм у практиці судів у період українського державотворення 1917-1921 років;

- виявлення причин, що негативно впливали на ефективність кримінального законодавства у період українського державотворення 1917-1921 років;

- з'ясування спільних і відмінних рис сучасного кримінального права та кримінального права періоду українського державотворення 1917-1921 років;

- встановлення впливу кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917-1921 років на подальший розвиток кримінального законодавства України;

- виявлення позитивних і негативних моментів у розвитку кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917-1921 років з метою використання цього досвіду у процесі вдосконалення сучасного кримінального законодавства України.

Об'єктом дослідження є процес становлення та розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917-1921 років.

Предметом дослідження є закономірності та особливості формування, розвитку та механізму функціонування кримінального законодавства у період українського державотворення 1917-1921 років, а також з'ясування усіх причин, які позитивно чи негативно впливали на цей процес і були зумовлені конкретно-історичними обставинами того часу.

Методи дослідження. При підготовці дисертації автор застосував філософський (діалектичний), загально-наукові та спеціально-наукові методи дослідження. Зокрема, застосування методу пізнання, згідно з яким всі явища (предмети) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, дозволяє розглянути кримінальне законодавство України в його постійному розвитку, виявити причинну обумовленість такого розвитку. Широкого застосування отримав формально-логічний метод, за допомогою якого здійснено наукову обробку правового матеріалу: показано місце аналізованих кримінально-правових норм у їх системі, досліджено передумови та підстави їх прийняття. Із застосуванням методу кількісного та якісного аналізу виявлені характерні ознаки та властивості документів, віднайдених у ході дослідження. Застосування порівняльно-правового методу дозволило, через порівняння кримінально-правових актів на різних етапах досліджуваного періоду, виявити спільні та відмінні риси цих актів, що дало змогу визначити характерні риси кримінального законодавства цього періоду. Застосовуючи історичний та порівняльно-історичний методи, дисертант дослідив становлення і розвиток кримінального законодавства України з позицій історичної обумовленості та порівняв закономірності кримінального законодавства досліджуваного періоду і сучасності, що дозволило виявити певні тенденції його розвитку. Як емпірична база дослідження використовувалися законодавчі та підзаконні акти українських урядів досліджуваного періоду за темою дисертації, архівні матеріали державних органів влади, судова практика періоду українського державотворення 1917-1921 років.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації вперше, на основі архівних матеріалів, здійснено спробу комплексно та системно дослідити розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917-1921 років; довести, на підставі застосування відповідної до характеру даного дослідження методології, безперервність розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917-1921 років та генетичний зв'язок усіх його стадій з подальшим розвитком кримінального законодавства України; визначити закономірності та особливості розвитку кримінального законодавства у досліджуваний період; з'ясувати важливі чинники, що впливали на його становлення та розвиток.

Наукова новизна дослідження конкретизується у наступних основних положеннях:

- доведено, що кримінальне законодавство у період українського державотворення 1917-1921 років розвивалося, незважаючи на всі несприятливі обставини. Насамперед, це нестабільна соціально-економічна та політична ситуація, майже безперервне військове протистояння, відсутність дієвого апарату управління;

- встановлено, що для кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917-1921 років було характерним часткове запозичення кримінального законодавства Російської імперії та Тимчасового уряду,

яке поступово було змінено і доповнено урядами Української Народної Республіки та Української Держави;

- обґрунтовано положення про те, що у період українського державотворення 1917-1921 років відбувалося створення нових положень та норм кримінального права, удосконалення його понять та інститутів відповідно до вимог тогочасного життя, зокрема було удосконалено кримінальне законодавство у галузі державних злочинів, змінено та доповнено кримінально-правові норми з охорони власності, набули розвитку поняття спекуляції, страйку та саботажу, посилено кримінальну відповідальність за службові злочини;

- комплексно висвітлено закономірності розвитку кримінального законодавства у період українського державотворення 1917-1921 років;

- з'ясовано, що кожній з державних формацій у період українського державотворення 1917-1921 років, а саме Українській Центральній Раді, Гетьманату та Директорії, притаманні особливості, які полягали у наявності деяких відмінностей у розвитку кримінального законодавства;

- сформульовано тезу про те, що кримінальне законодавство у період українського державотворення 1917-1921 років не лише відобразило основні принципи кримінального права, які були вироблені правовою культурою людства до цього часу і які діють і понині, а має своє відносно самостійне значення для з'ясування рівня розвитку правової системи і кримінального права того часу;

- виявлено об'єктивні та суб'єктивні причини, які впливали на ефективність кримінального законодавства у період українського державотворення 1917-1921 років;

- визначено важливу роль судової практики у розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917-1921 років;

- аргументовано висновок про те, що у період українського державотворення 1917-1921 років велася активна робота по кодифікації кримінального законодавства;

- вперше виявлено та проаналізовано тенденції розвитку кримінального законодавства в досліджуваний період, що дозволяє виділити певні положення, які могли б бути використані при реформуванні та удосконаленні сучасного кримінального законодавства України, зокрема взяття під кримінально-правову охорону національну честь та достоїнство і національний розвиток українського народу. Цей аналіз також дозволяє констатувати, що основні положення і норми кримінального законодавства в період українського державотворення 1917-1921 років, зі змінами та доповненнями, притаманними сучасному суспільству, знайшли своє відображення у кримінальному законодавстві України.

Практичне значення одержаних результатів. Дане дослідження, на думку автора, має як теоретичне, так і прикладне значення. Практичне значення результатів роботи полягає в тому, що комплексний аналіз становлення та розвитку власного кримінального законодавства у 1917-1921 роках, з'ясування закономірностей та особливостей його розвитку дає змогу встановити один з важливих фрагментів правового розвитку України. Це дозволяє заповнити прогалини, які існували в науково-дослідній сфері і вирішити спірні питання з історії кримінального законодавства України, сформувати більш повне уявлення про правове надбання українського народу в ті часи. Положення, які обґрунтовані в дисертації, висновки, які зроблено на основі цього, можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях.

Виявлені закономірності та особливості розвитку кримінального законодавства у період українського державотворення 1917-1921 років можуть бути враховані при проведенні реформування системи кримінального права України, визначення перспектив та майбутніх напрямів його розвитку.

У навчальному процесі в юридичних та інших спеціальних навчальних закладах результати дослідження можуть бути використані для викладання дисциплін "Кримінальне право України", "Історія держави і права України", "Історія українського права". Фактичні дані, положення, висновки дисертації можуть бути також використані при підготовці монографій, підручників, навчальних посібників тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення даного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ України, на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна" (Львів, травень 2001 р.) та на науково-практичній конференції "Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах" (Київ, квітень 2002 р.).

Публікації. Результати дисертації знайшли своє відображення у шести статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації визначена метою та задачами дослідження, логікою викладення вивчених документів і матеріалів. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких поділений на чотири підрозділи, висновків та списку використаних джерел, (всього 284 найменування). Загальний обсяг дисертації (без списку використаних джерел) 188 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, охарактеризовано стан її наукової розробленості, визначені мета, об'єкт, предмет та основні задачі дослідження, розкрито теоретико-методологічні основи, окреслено джерельну базу дослідження, встановлено наукову новизну, викладено наукові положення, що виносяться на захист, показано практичне значення одержаних результатів, подано дані про апробацію результатів дослідження, обґрунтовано структуру дисертації.

В основу поділу дисертації на розділи були покладені дані про основні зміни у кримінальному законодавстві та відомості про головні напрями боротьби зі злочинністю в період українського державотворення 1917-1921 років. Інші галузі кримінального законодавства того часу суттєвих змін та доповнень не зазнали і відповідали нормам кримінального законодавства Російської імперії, тому в даній роботі вони не виділяються в окремі розділи і розглядаються побіжно в контексті роботи.

Що стосується поділу вказаних розділів на підрозділи, то слід зауважити, що хоча процес розвитку науки не можна поділити на періоди, які б відділялися один від одного строго хронологічними датами, процес розвитку кримінального законодавства можна поділити на такі періоди. Адже з приходом нової влади, завжди виникають нові законодавчі акти, які регулюють ті відносини, які вона вважає головними. Тому викладення кожного розділу дисертації ведеться хоча й не у строго хронологічному порядку прийняття тих чи інших законодавчих актів, але у відповідності з накопиченням різних проблем і питань у кримінально-правовій сфері діяльності державних формацій того часу.

Перший розділ - "Кримінальне законодавство, яке встановлювало відповідальність за злочини проти держави, громадського порядку та громадської безпеки" складається з чотирьох підрозділів. У них розглядається розвиток та визначаються характерні риси кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за зазначені злочини у період українського державотворення 1917-1921 років, детермінанти його генезису, показані функціональні зв'язки між його основними поняттями та інститутами, дано оцінку закономірностей та особливостей розвитку.

На підставі аналізу норм тогочасного кримінального законодавства автором виявлена система державних злочинів. Кримінальне право того часу вже розрізняло як самостійні категорії злочини проти держави, проти громадської безпеки і громадського порядку та злочини проти порядку управління. Але, внаслідок нечіткості кримінального законодавства, межі між цими злочинами були настільки розмиті, що уявлялися вони як одне ціле. Хоча певні поділи на категорії та типи все ж були. Зокрема, розділяли злочини проти держави, спрямовані на її внутрішнє та зовнішнє існування. Злочини першого роду в кримінальному законодавстві досліджуваного періоду охоплювалися поняттям заколот, другого - зрада. Крім того, до таких злочинів відносились і ті, що спрямовані на нанесення образи голові держави.

Сутність заколоту полягала в посяганні на державний порядок і спокій. Зрадою ж визнавалося посягання на міжнародне існування держави, на її незалежність, безпеку серед інших держав. Поряд з цим, наче б доповнюючи ці поняття, існували інші дії, які були спрямовані на те, щоб лише похитнути державне існування, порушити державну безпеку, як внутрішню, так і зовнішню, мирні відносини з іншими державами.

Автор робить висновок, що в період українського державотворення 1917-1921 років усі види злочинів проти держави, громадського порядку та громадської безпеки можна поділити на дві групи. До першої слід віднести ті злочини, які, за умовами їх вчинення, за обставинами, а частиною і за результатом, безпосередньо порушували державний лад або загрожували йому. До другої - ті, які порушували державний лад не безпосередньо, а створювали перепони для державної влади взагалі або її окремих галузей, були проявом непокори їй або навіть, за певних умов, тільки порушували повагу до неї.

Провівши паралелі з сучасним кримінальним законодавством, автор встановив, що злочини, які в період українського державотворення 1917-1921 років складали одну групу - злочини проти держави, у Кримінальному кодексі України чітко поділені на групи, відповідно до об'єкта, на який вони посягають. Це злочини проти основ національної безпеки України; злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності; злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян; злочини проти правосуддя.

Проаналізувавши кримінально-правові акти, спрямовані на боротьбу зі злочинами проти держави, громадського порядку та громадської безпеки, які були видані або ж ратифіковані українськими законодавчими чи виконавчими органами в період 1917-1921 років, автор дійшов висновків про наявність у кримінальному законодавстві рис, характерних для усіх трьох державних формацій того часу:

- враховуючи велику суспільну небезпеку вказаних злочинів, боротьба з ними залишалася одним з найважливіших напрямів діяльності державних органів, прокуратури та суду;

- незважаючи на всі труднощі державного життя, кримінальне законодавство, яке встановлювало відповідальність за злочини проти держави, громадського порядку та громадської безпеки, постійно удосконалювалося, змінювалося, реагувало на зміни у житті держави та народу;

- встановлювалися нові види або посилювалися вже існуючі види покарання за вчинення злочинів проти держави, громадського порядку та громадської безпеки;

- головні зусилля зосереджувалися на боротьбу з такими видами злочинів, як державна зрада, дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, шпигунство, ворожа агітація, посягання на життя державного діяча, образа дипломатичних представників іноземних дружніх держав, порушення державного порядку та громадського спокою, незаконне проведення трусів та арештів, ухилення від призову на строкову військову службу і від призову за мобілізацією та інші;

- кожна державна формація видавала акти амністії, якими звільняла від покарання осіб, засуджених за злочини проти держави судовими органами попереднього уряду;

- правоохоронні та судові органи активно боролися з зазначеними злочинами, спрямовуючи на цю боротьбу всі свої зусилля та ресурси, розробляли проекти законодавчих актів, які б сприяли такій боротьбі та вимагали від державних органів роз'яснення незрозумілих положень.

У висновках до першого розділу, проаналізувавши розвиток і удосконалення кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за злочини проти держави, громадської безпеки та громадського порядку, автор виділяє основні напрями боротьби з цими злочинами в досліджуваний період. Це - удосконалення засобами правового регулювання організації та діяльності державних органів, які брали участь у боротьбі з зазначеними злочинами; розширення правового регулювання взаємовідносин особи і держави для забезпечення успішної боротьби з цими злочинами; посилення у цій боротьбі ролі громадських формувань та громадян. Разом з цим виявлено ряд недоліків, які заважали ефективній боротьбі з вказаними злочинами: нечітке визначення кола злочинних діянь, які посягали на державну безпеку та правопорядок, нечітке встановлення відповідальності за порушення кримінального законодавства у цій галузі, невизначений характер взаємовідносин між державними органами, які безпосередньо боролися зі злочинами проти держави, громадського порядку та громадської безпеки. кримінальний злочин держава власність

Другий розділ - "Кримінальне законодавство, яке встановлювало відповідальність за злочини проти власності" складається з чотирьох підрозділів, присвячених аналізові розвитку кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за злочини проти власності в період українського державотворення 1917-1921 років. Значна увага приділена визначенню характерних рис кримінального законодавства того часу в зазначеній галузі кримінального права та функціональних зв'язків між основними поняттями та інститутами, а також виявленню та оцінці закономірностей розвитку кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за такі злочини, та тенденцій його розвитку.

Дисертантом з'ясовано, що в період українського державотворення 1917-1921 років власністю визнавалась сукупність належних особі зовнішніх предметів та майнових прав. Право людини одноособово і виключно володіти, користуватися і розпоряджатися тим, що складало її добробут, називалося правом власності.

На підставі аналізу норм тогочасного кримінального законодавства автором виявлена система злочинів проти власності. Їх можна поділити на чотири основні види: самовільне заволодіння чужим майном; самовільне користування чужим майном; самовільне розпорядження чужим майном; привласнення або викрадення чужого майна. Крім цього, викрадення чужого майна поділялося на викрадення з застосуванням насильства і без застосування насильства.

Під викраденням чужого майна без застосування насильства кримінальне законодавство розуміло крадіжку та шахрайство, які, у свою чергу, поділялися на певні види. Кримінальна відповідальність встановлювалась також за замах та за участь у зазначених злочинах. Законодавчо були закріплені обставини, які збільшували або зменшували вину за вчинення таких злочинів.

До викрадення чужого майна із застосуванням насильства кримінальне законодавство того часу відносило такі злочини: заволодіння чужою нерухомістю із застосуванням насильства; розбій; грабіж; примушення до дачі зобов'язань; погроза з вимаганням. Усі ці злочини поділялися на види, які були передбачені окремими кримінально-правовими нормами. Встановлювалася кримінальна відповідальність і за замах на вчинення зазначених злочинів.

Проаналізувавши усі вищезгадані обставини, автор дійшов висновку, що в кримінальному праві періоду українського державотворення 1917-1921 років законодавство про злочини проти власності розвивалося в межах єдиної європейської правової традиції. Для кримінального законодавства були розроблені положення, які поєднали злочини проти майна та прибутків держави і проти власності приватних осіб у межах єдиних складів злочинів. Злочини проти власності розумілися не як посягання на право власності або як посягання на економічну систему. Термін "власність" вживався у кримінальному законодавстві як синонім терміна "майно" для позначення всієї маси майнових прав та інтересів.

Дослідивши подальший розвиток кримінального законодавства, автор зазначає, що сучасне кримінальне законодавство повернулося до доктрини злочинів проти власності, яка передбачає уніфікацію норм про відповідальність за злочини проти різних форм власності у єдиному складі злочину і в одній главі Кримінального кодексу України.

Проаналізувавши кримінально-правові та інші нормативні акти, спрямовані на боротьбу зі злочинами проти власності, які були видані або ж ратифіковані законодавчими чи виконавчими органами за доби Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії, автор дійшов таких висновків:

- центральною соціальною - і не до кінця розв'язаною - проблемою усіх трьох державних формацій стала проблема власності. Саме тому в цій галузі виникло чи не найбільше злочинних дій;

- головні зусилля спрямовувалися на боротьбу з найбільш поширеними видами злочинів проти власності, такими як крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство, привласнення та розтрата майна, підпал;

- переважна більшість злочинів проти власності вчинювалася у сільській місцевості, де склалася досить напружена ситуація у зв'язку з недосконалим земельним законодавством і невирішеністю питання про власність на землю. Це спонукало селян до вчинення таких протиправних дій як погроми, грабежі, розкрадання майна;

- великого розмаху набуло розкрадання військового майна цивільним населенням, а за доби Директорії значно зросла злочинність у війську, де вчинювалися розкрадання та привласнення майна, грошей та зброї, а також пограбування військовими мирного населення;

- хоча кримінальне законодавство у галузі злочинів проти власності великих змін та доповнень не зазнало, що було викликано тим, що інших видів злочинів проти власності не виникало, а законодавча база діючих нормативно-правових актів була досить сильною, це не означає, що кримінальне законодавство не розвивалося. Наприклад, за доби Української Центральної Ради було встановлено кримінальну відповідальність за публічний заклик до розбою, грабежу та погромів, посилено відповідальність за пошкодження телефонних і телеграфних ліній; за доби Гетьманату - посилено відповідальність за вчинення крадіжки, встановлено кримінальну відповідальність для власників майна, які умисно вчинили його пошкодження або знищення; за доби Директорії - посилено кримінальне покарання за вчинення злочинів проти власності військовими тощо;

- у період українського державотворення 1917-1921 років за вчинення злочинів проти власності накладали суворі покарання і, незважаючи на численні акти амністії, не поспішали амністувати чи полегшувати долю осіб, які вчинили такі злочини;

- активну участь у боротьбі зі злочинами проти власності брали правоохоронні та судові органи, які втілювали у життя положення кримінально-правових норм, спрямованих на охорону власності від злочинних посягань.

У висновках до другого розділу, проаналізувавши особливості та закономірності розвитку кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за злочини проти власності, автор, зазначаючи, що кожна державна формація у цей період мала свої особливості у підходах до боротьби зі злочинами проти власності, які були викликані умовами тогочасного державного та політичного життя, виділяє головні напрями такої боротьби в період українського державотворення 1917-1921 років. Це удосконалення законодавства, спрямованого на забезпечення успішної боротьби зі злочинами проти власності та посилення кримінальної репресії за вчинення зазначених злочинів; розширення повноважень правоохоронних органів та органів влади на місцях у галузі боротьби зі злочинами проти власності; важливе значення надавалося боротьбі зі злочинами проти власності у сільській місцевості та у війську.

Разом з цим дисертант вказує на ряд недоліків, які заважали ефективній боротьбі зі злочинами проти власності: несвоєчасне реагування законодавчих органів на зміни у громадському та економічному житті країни; невисока ефективність роботи правоохоронних органів через недосвідченість особового складу; законодавчо не визначений характер взаємовідносин між державними органами, що вели боротьбу зі злочинами проти власності, тощо.

Третій розділ - "Кримінальне законодавство, яке встановлювало відповідальність за господарські та службові злочини" складається з чотирьох підрозділів. У них розглянуто розвиток кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за господарські та службові злочини в період українського державотворення 1917-1921 років, а саме, визначено характерні риси кримінального законодавства того часу в зазначених галузях кримінального права та функціональні зв'язки між основними поняттями та інститутами, дано загальну кримінально-правову характеристику зазначених злочинів, а також встановлено закономірності розвитку кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за господарські та службові злочини, і виявлено тенденції його розвитку.

На підставі аналізу тогочасного чинного кримінального законодавства автором виявлено системи господарських та службових злочинів. Встановлено, що в період українського державотворення 1917-1921 років єдиної системи господарських злочинів не було. Кримінальна відповідальність за ці злочини наставала на основі застосування кримінально-правових норм, які знаходилися не тільки у кримінальних кодексах, кримінально-правових актах, а й у статутах, які регулювали митні, податкові та акцизні правовідносини. Аналіз усіх зазначених правових актів дає підстави виділити такі основні види господарських злочинів: підроблення грошей та державних цінних паперів, контрабанда, спекуляція, порушення правил торгівлі, порушення правил виготовлення і продажу спиртних напоїв та злочини у галузі податкової системи.

На відміну від господарських злочинів, службові злочини у кримінальному законодавстві періоду українського державотворення 1917-1921 років були систематизовані. Умовно їх можна поділити на дві групи - загальну і особливу.

До загальної групи можна віднести такі види злочинів, як невиконання наказів, приписів і законних службових вимог, перевищення і бездіяльність влади, протизаконні вчинки службових осіб при зберіганні та управлінні ввіреним їм по службі майном, службове підроблення, неправосуддя, хабарництво, порушення правил, встановлених при вступі на посаду і залишенні її, порушення порядку при призначенні на службу на посади і при звільненні з них, злочини у відносинах між керівниками і підлеглими, халатність, недбайливість і недотримання встановленого порядку переведення служби. Вони були висвітлені в загальних рисах за своїми характерними ознаками, під які підпадали всі різноманітні порушення службовими особами обов'язків по службі.

Службові злочини, які можна віднести до особливої групи, навпаки, мали строго визначений характер - у них не тільки вказувалася конкретна служба чи посада, а й ті порушення, які закон хотів попередити. До цієї групи законодавець відніс злочини по службі таких службових осіб, як слідчі та судді, нотаріуси, особи, яким ввірено зберігання грошових сум та деякі інші.

З'ясувавши усі вищезазначені обставини, автор дійшов висновку, що законодавча база у галузі боротьби з господарськими та службовими злочинами у кримінальному законодавстві досліджуваного періоду перебувала на належному рівні. Але специфічні умови тогочасного життя, пов'язані з важкою економічною ситуацією, вимагали зміни і вдосконалення кримінально-правових норм у цих галузях.

Провівши паралелі з сучасним кримінальним законодавством, автор встановив, що у Кримінальному кодексі України злочини у сфері господарської та службової діяльності займають своє окреме місце у системі усіх видів злочинів. На відміну від кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917-1921 років, у сучасному законодавстві ці злочини значно розширили свої ознаки, виникло багато нових зловживань, за які встановлено кримінальну відповідальність, за деякі види злочинів кримінальну відповідальність відмінено внаслідок втрати ними суспільної небезпеки. Але, як і багато років тому, основні види цих злочинів залишаються незмінними і становлять значну суспільну небезпеку.

Проаналізувавши кримінально-правові та інші нормативні акти, спрямовані на боротьбу з господарськими та службовими злочинами, які були видані або ж ратифіковані українськими законодавчими чи виконавчими органами в період українського державотворення 1917-1921 років, автор дійшов таких висновків:

- господарська система України перебувала у незадовільному стані, не кращою була й дисципліна державних службовців. Це, у свою чергу, сприяло збільшенню кількості злочинів у цих сферах;

- у галузі господарських злочинів найпильніша увага була приділена боротьбі зі спекуляцією: було встановлено причини, які перешкоджали веденню ефективної боротьби з цим видом злочинів, і розроблено заходи щодо покращення боротьби з ними, а також видано низку законодавчих актів, які вивели цю боротьбу на позитивно новий рівень. Крім цього, було звернено як законодавчу, так і практичну увагу на боротьбу з іншими господарськими злочинами, зокрема такими, як виготовлення самогону, незаконна торгівля спиртними напоями, контрабанда, підробка грошей, злочини у галузі податкової системи та інші;

- у галузі службових злочинів було значно посилено кримінальну відповідальність за хабарництво, зловживання владою, привласнення та розтрату службового майна та грошей. Велася боротьба й з іншими видами службових злочинів, таких як службове підроблення, незаконне звільнення з-під арешту, бездіяльність влади, халатність тощо;

- жоден з актів амністії, виданих у період українського державотворення 1917-1921 років, не полегшував становища осіб, які вчинили вищезазначені злочини.

У висновках до третього розділу, проаналізувавши особливості та закономірності розвитку кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за господарські та службові злочини, автор виділяє головні напрями боротьби з такими злочинами в період українського державотворення 1917-1921 років. Це - законодавче визначення дій, за вчинення яких передбачено кримінальну відповідальність; значне посилення кримінального покарання за вчинення як господарських, так і службових злочинів; вимога до правоохоронних та судових органів щодо проведення жорсткої та непримиренної боротьби з зазначеними злочинами; врегулювання цінової та кадрової політики держави.

Основними недоліками, які заважали ефективній боротьбі з господарськими та службовими злочинами, автор вважає неорганізованість державних і громадських органів, яким було доручено боротьбу з цими злочинами, та недосвідченість їх співробітників, недостатньо ефективну політику щодо встановлення граничних цін на товари першої необхідності, відсутність жорстких критеріїв щодо відбору на державну службу, необізнаність населення з положеннями нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з господарськими та службовими злочинами.

У висновках підсумовуються основні результати виконаного дослідження і викладаються пропозиції щодо вдосконалення сучасного кримінального законодавства.

На основі проведеного дослідження дисертант дійшов висновку про існування в період українського державотворення 1917-1921 років власного кримінального законодавства. Про це свідчить велика кількість різних кримінально-правових нормативних актів, які були спрямовані на зміну, доповнення та удосконалення існуючого кримінального законодавства, видання нових кримінальних законів, які регулювали найважливіші суспільні відносини і сприяли генезису основних понять та інститутів кримінального права, а також спроба кодифікації кримінального законодавства і видання власного Статуту Карного.