Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія Наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Луць Людмила Андріївна

УДК 340.1; 340.116

Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика

Спеціальність 12.00.01 - Теорія та історія держави і права

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Київ - 2005р.

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант - доктор юридичних наук, професор Козюбра Микола Іванович, Національний університет "Києво-Могилянська академія", завідувач кафедри державно-правових наук

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Оксамитний Віталій Васильович, Інститут міжнародного права і економіки (м. Москва), директор Центру порівняльного правознавства;

доктор юридичних наук, професор Скакун Ольга Федорівна, Національний університет внутрішніх справ МВС України (м. Харків), професор кафедри теорії та історії держави і права;

доктор юридичних наук, професор Колодій Анатолій Миколайович, Національна академія внутрішніх справ України (м. Київ), начальник кафедри конституційного права

Провідна установа - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (м. Харків), кафедра теорії держави і права.

Захист відбудеться 25 лютого 2005 року о 17 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 21 січня 2005 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.Б. Усенко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Історичний хід розвитку людства, необхідність вирішення загальнолюдських проблем, процеси глобалізації та регіоналізації викликали потребу переходу до якісно нової інфраструктури світопорядку, важливе місце в якій відводиться міжнародним, зокрема міждержавним, організаціям. Початок ХХІ століття ознаменувався особливою активністю регіональних міжурядових організацій у структуризації соціального простору Європи. І хоча ідея об'єднання європейських держав започаткована ще у далекому минулому, її генезис на сучасному етапі характеризується створенням впливових міждержавних організацій, чільне місце серед яких посідають Рада Європи та Європейський Союз. Саме ці організації найефективніше сприяють формуванню європейського економічного, політичного та правового простору, об'єднанню європейських держав. Водночас вони не є застиглими інтеграційними моделями, догмою для національних правових систем, що наближуються до них. Так, Рада Європи сприяє “еволюції” національної правової системи у межах європейського правового простору, підготовці до більш складної форми інтеграції - Європейського Союзу, який сьогодні перебуває на етапі інтенсивного розвитку.

Стратегічний напрям сучасної української держави - входження в європейський простір - є об'єктивно та історично зумовлений як її національним та культурним розвитком, так і правовим. Україні процес інтеграції з Європою потрібний для ефективного її функціонування, підняття міжнародного престижу, забезпечення трансформації її соціальної системи, становлення як самостійної економічно сильної держави. Водночас міжнародне співтовариство зацікавлене у незалежній, демократичній Україні як факторі стабільності на Сході і в Центрі Європи, який стратегічно важливий для розвитку Європи як єдиного цілого. Отже, інтеграція України з Європою потребує створення концепції такого розвитку, проведення відповідних інтеграційних і реформаторських заходів, які мають бути співвіднесеними між собою.

Поряд з цим, осмислення позитивних та негативних моментів євроінтеграційного процесу, усвідомлення його складності та тривалості викликає необхідність глибокого наукового аналізу усіх сфер соціальної дійсності, охоплених цим процесом, і, зокрема, правової, особливими напрямами якого мають бути не тільки міжнародно-правовий, а й загальнотеоретичний.

У сучасній юридичній літературі цілком слушно констатується взаємна “відірваність” цих наук: загальна теорія права спирається на аналіз явищ, притаманних внутрішньодержавному праву, а теорія міжнародного права, як зазначає М. Ушаков, - міждержавним, міжнародним відносинам, а це призводить до необ'єктивних висновків або неналежного теоретичного обґрунтування ряду проблем. Тому необхідною умовою розвитку сучасної юридичної науки є удосконалення її поняттєвого апарату, вироблення таких гранично загальних та абстрактних понять, які б відображали закономірності як внутрішньодержавних, так і міжнародних правових явищ. Досягнення цієї мети, на думку П. Рабіновича, стає можливим за умови розширення об'єкта дослідження та трансформації методології загальнотеоретичного правознавства.

З огляду на це вимагає переосмислення і теорія правової системи суспільства, з'ясування можливостей застосування її положень у дослідженні не тільки національних, а й міждержавних правових систем, зокрема, європейських правових систем - Ради Європи та Європейського Союзу.

Як вітчизняна, так і зарубіжна юридична наука приділяє увагу вивченню ряду правових проблем європейської інтеграції, діяльності європейських міждержавних організацій (зокрема, Ради Європи та Євросоюзу), європейському праву, співвідношенню міжнародного та національного права. Ці проблеми знайшли своє відображення у працях вітчизняних вчених, зокрема таких як: М. Антонович, М. Баймуратов, М. Буроменський, В. Буткевич, О. Висоцький, М. Гнатовський, В. Денисов, А. Дмитрієв, В. Забігайло, В. Євінтов, М. Козюбра, Т. Левицький, В. Ляшенко, М. Микієвич, В. Муравйов, А. Омельченко, В. Опришко, І. Піляєв, Р. Петров, П. Рабінович, Л. Тимченко, А. Фастовець, Є. Харитонов та ін., а також у працях таких зарубіжних вчених як Е. Аннерс, Г. Берман, Е. Бредлі, Л. Бойцова, В. Бойцова, І. Бліщенко, Д. Гом'єн, С. Горшкова, С. Глотов, М. Дженіс, Л. Ентін, Г. Ігнатенко, Ю. Ільїн, А. Капустін, С. Кашкін, Р. Кей, А. Кльомін, В. Кернз, О. Лукашова, І. Лукашук, М. Марченко, Р. Мюллерсон, А. Саїдов, А. Татам, А. Талалаєв, А. Толстухін, Ю. Тихомиров, Б. Топорнін, В. Туманов, Г. Тункін, Ж. Тускоз, Є. Усенко, Т. Хартлі, С. Черниченко, Є. Шибаєва та ін.

Проте, спеціальні загальнотеоретичні монографічні дослідження європейських міждержавних правових систем як в Україні, так і за її межами відсутні.

Ці обставини, а також потреба в дослідженні взаємодії європейських міждержавних та національних правових систем і пошуку нових засобів оптимізації правового розвитку як у Європі, так і в Україні зумовили необхідність загальнотеоретичного аналізу цих проблем. Їх вирішення, як видається, сприятиме розвитку в Україні загальної теорії правової системи суспільства (зокрема, уточненню та розширенню її поняттєво-термінологічного апарату), концепції інтеграції правової системи України з європейськими міждержавними правовими системами.

Все це визначає актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових тем кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка “Загальнотеоретичні проблеми формування Української соціальної правової держави та юридичного забезпечення прав людини” (наказ ректора № Н-492), “Актуальні проблеми теорії права та прав людини” (номер державної реєстрації 0103U005936).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є з'ясування юридичної природи європейських міждержавних правових систем та їх ролі у забезпеченні структуризації регіонального соціального простору, а також особливостей інтеграції сучасної правової системи України з ними.

Досягнення поставленої мети вимагало вирішення таких основних завдань:

розкрити можливості використання поняттєвого апарату системного аналізу для дослідження правової системи та застосувати його;

уточнити критерій виокремлення правової системи суспільства як однієї з підсистем соціальної системи;

сформулювати поняття правової системи суспільства з метою його подальшого використання для дослідження міждержавних правових систем, встановити структуру правової системи;

визначити критерії типологізації сучасних правових систем, сформулювати поняття типу правової системи та застосувати їх для виокремлення нового типу - міждержавної правової системи;

виявити ознаки та встановити структуру міждержавної правової системи;

визначити поняття, стадії та основні способи європейської правової інтеграції;

уточнити поняття європейського правового простору;

виявити ознаки та встановити структуру правових систем Ради Європи та Євросоюзу;

встановити механізм взаємодії між правовими системами Ради Європи, Євросоюзу та національними правовими системами;

виявити ознаки сучасної правової системи України та визначити її місце серед сучасних правових систем світу;

проаналізувати особливості інтеграції правової системи України з правовими системами Ради Європи та Євросоюзу;

сформулювати положення щодо формування механізму взаємодії правових системам Ради Європи, Євросоюзу та України (в контексті Концепції правової реформи в Україні).

Об'єктом дослідження є європейські міждержавні правові системи.

Предметом дослідження є основні загальні закономірності формування, функціонування та розвитку європейських міждержавних правових систем та їх взаємодії з національними правовими системами, зокрема з правовою системою України.

Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дисертаційному дослідженні використано систему принципів та підходів, яка побудована на всезагальних, загальнонаукових та спеціально-наукових (юридичних та неюридичних) методах. Вибір методів пізнання, основне місце серед яких займає метод загальної теорії права, визначався предметом дисертаційного дослідження.

Методологічну основу дослідження становлять принципи діалектики та положення про соціальну зумовленість правових явищ і конкретно-історичний підхід до їх вивчення, які супроводжували весь процес дисертаційного дослідження.

Застосування таких методів як аналіз, синтез, індукція, дедукція, сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного дозволило сформувати поняття соціальної системи, правової системи суспільства, структури правової системи, міждержавної правової системи, правової системи Ради Європи, правової системи Європейського Союзу, правової системи України тощо.

Структурний, функціональний методи системного аналізу дозволили виявити структуру, основні структурні частини правової системи, в тому числі європейських міждержавних правових систем. Типологічний та модельний методи дозволили встановити новий тип правової системи - міждержавно-правовий. Цільовий метод дозволив виявити мету існування та функціонування досліджуваного типу правової системи.

Історико-правовий метод застосовувався для розкриття генезису та тенденцій розвитку європейських міждержавних правових систем і правової системи України, формально-догматичний та метод тлумачення права - при аналізі джерел права і для з'ясування змісту низки принципів та норм, що сприяло виявленню певних закономірностей формування, функціонування та розвитку правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України. Порівняльно-правовий метод дозволив виявити подібні та відмінні ознаки при порівнянні національних правових систем у межах європейських міждержавно-правових систем, а також правових систем Ради Європи та Євросоюзу, їх структурних частин, а це в свою чергу дозволило встановити відповідний правовий механізм взаємодії між європейськими міждержавними та національними правовими системами.

Дисертаційне дослідження спирається на сучасні досягнення філософії, (зокрема соціальної), економічної теорії, політології, соціології, загальної теорії права, науки міжнародного права, положення міжнародно-правової та національної юридичної практики.

Теоретичною основою дослідження стали критично осмислені положення, що містяться у працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, які зробили відповідний внесок у формування теорії правової системи, зокрема це: С. Алексєєв, В. Бабаєв, В. Бабкін, О. Васильєв, Р. Давид, В. Денисов, А. Заєць, В. Забігайло, О. Зайчук, Ж.-Ж. Карбоньє, В. Карташов, Г. Кельзен, Д. Керімов, М. Козюбра, В. Копейчиков, В. Кудрявцев, Т. Кухарук, Р. Лівшиц, О. Лукашова, О. Малько, М. Марченко, М. Матузов, В. Муравйов, Б. Назаров, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, Є. Пашуканіс, І. Петеліна, С. Поленіна, В. Погорілко, П. Рабінович, Д. Рас, М. Рейснер, Ф. Решетніков, А. Саїдов, О. Скакун, В. Синюков, Д. Тернер, Л. Тіунова, Ю. Тихомиров, А. Уотсон, Л. Фрідмен, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, Л. Явич та ін.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження зумовлюється тим, що у вітчизняному правознавстві воно є першим загальнотеоретичним монографічним дослідженням європейських міждержавних правових систем та особливостей інтеграції з ними сучасної правової системи України. В дисертації обгрунтована концепція становлення та функціонування таких правових систем як нового типу правової системи.

В межах здійсненого дослідження одержано результати, які містять наукову новизну:

Уточнено, що правова система суспільства є однією з підсистем соціальної системи, завдяки її спрямованості на досягнення мети - правопорядку як необхідної умови функціонування та розвитку суспільства.

Обґрунтовано положення, що єдиними елементами правової системи суспільства є суб'єкти права, так як лише вони наділені необхідними властивостями для забезпечення її мети та реалізації функцій.

Установлено, що інтегративні властивості правової системи, стан рівноваги необхідний для її функціонування забезпечуються її структурою; об'єктивні закономірності структури, спрямованість на досягнення правопорядку та необхідність забезпечення функціонування правової системи як цілісного явища зумовлюють появу доцільних та необхідних частин, що відображають структурну організацію правової системи, її стійкість та мінливість (трансформування); виявлено, що інституційну частину складають суб'єкти права, функційну - стійкі зв'язки між ними, які проявляються завдяки діяльності суб'єктів права у правових відносинах; нормативну - сукупність правових засобів (зокрема, норм права).

Виявлено ознаки, що характеризують правову систему суспільства як відносно самостійне явище, на основі яких сформульовано поняття правової системи суспільства як цілісної структурно впорядкованої за допомогою норм права та інших правових засобів стійкої взаємодії суб'єктів права, що забезпечує досягнення правопорядку як необхідної умови функціонування соціальної системи.

По-новому сформульовано поняття типу правової системи; виокремлено основні типологічні ознаки, які є методологічною основою типологізації сучасних правових систем світу та виявлення нового типу - міждержавної правової системи; встановлено, що міждержавно-правовий тип має сталі типологічні ознаки, які дозволяють віднести його до основних типів сучасних правових систем світу як один із типологічних розрядів (під кутом зору нової цілісної моделі світу).

Виявлено ознаки міждержавної правової системи, на основі яких визначено її поняття; виявлено особливості інституційної, функційної, нормативної структурних частин міждержавної правової системи; зроблено висновок про важливу роль міждержавних правових систем у якісно новій світовій інфраструктурі (особливо щодо структуризації соціального простору); з'ясовано, що різновидом міждержавно-правового типу є європейські міждержавні правові системи, ідентифікувати з якими на даному етапі розвитку людства можна лише правові системи Ради Європи та Європейського Союзу.

Визначено поняття європейської правової інтеграції та виокремлено основні її стадії: 1) наближення національних правових систем до європейських міждержавно-правових систем шляхом попередньої адаптації внутрішньодержавного законодавства до європейських правових стандартів; 2) входження їх до європейських міждержавних правових систем у межах єдиного правового простору та остаточна правова адаптація; виокремлено основні способи європейської правової інтеграції: правова гармонізація та правова уніфікація.

Уточнено поняття європейського права та поняття європейського правового простору; уточнено поняття загальновизнаних європейських правових стандартів.

Виявлено ознаки, на основі яких визначено поняття правової системи Ради Європи; встановлено особливості інституційної, функційної, нормативної структурних частин правової системи Ради Європи; уточнено поняття правових стандартів Ради Європи.

Виокремлено ознаки, на основі яких сформульовано поняття правової системи Європейського Союзу; встановлені особливості інституційної, функційної, нормативної структурних частин правової системи Європейського Союзу.

Визначено поняття правового механізму взаємодії міждержавних та національних правових систем як системи правових засобів (зокрема, процедур), що сприяють узгодженому, гармонійному їх функціонуванню у межах єдиного правового простору; встановлені відповідні механізми взаємодії правових систем Ради Європи та Європейського Союзу з національними правовими системами, які забезпечують належне їх співіснування.

Визначено поняття конституційно-правового механізму взаємодії міжнародного та національного права та поняття колізійно-правового механізму як складових частини правового механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та держав-учасниць; встановлено правові засоби попередження та подолання юридичних колізій у межах механізмів взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та держав-учасниць.

Виявлено ознаки, на основі яких сформульовано поняття правової системи України; встановлено особливості інституційної, функційної, нормативної структурних її частин.

З'ясовано, що Україна перебуває на стадії входження до правової системи Ради Європи та на стадії наближення до правової системи Європейського Союзу; доведено залежність досконалості механізму взаємодії правових систем України, Ради Європи та Європейського Союзу від відповідності його стадії інтеграції та подібності правової системи України з романо-германським типом (на основі виокремлених ідентифікаційних ознак).

Сформульована низка положень щодо формування механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та України, які мають бути частиною вихідних положень концепції реформування правової системи України.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшого розвитку теорії правової системи, поглиблення знань про основні типи правових систем, насамперед про міждержавно-правовий, для вивчення природи і сутності права Європейського Союзу та права Ради Європи, проблем його співвідношення з національним правом; входження правової системи України у європейський правовий простір та її трансформації відповідно до європейських правових вимог; співвідношення міжнародного та національного права у відповідних галузях права України. Матеріали дисертації можуть використовуватися для подальшого розвитку науки загальної теорії права та держави і науки міжнародного права.

Дисертаційні положення та рекомендації можуть використовуватися для обґрунтування реформаторських напрямів та заходів державно-правової практики України у контексті їх правової інтеграції з правовими системами Ради Європи та Євросоюзу, зокрема у законодавчій діяльності щодо приведення національного законодавства у відповідність з європейськими правовими стандартами.

Положення дисертації можуть застосовуватися у навчальному процесі при підготовці навчальних посібників, підручників, при викладанні курсів “Загальної теорії права”, “Порівняльного правознавства”, “Європейського права”. Автор використовував результати дослідження при написанні навчальних посібників “Загальна теорія права та держави” та “Сучасні правові системи світу”, при розробці навчальних програм та методичних рекомендацій, при проведенні лекційних та семінарських занять у Львівському національному університеті імені Івана Франка; при проведенні регіональних семінарів для суддівського корпусу України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у: монографії “Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти)” (Київ, 2003); 31 наукових статтях (28 з яких опубліковані у фахових виданнях); виступах на наукових конференціях: “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 1996 р., матеріали опубліковані); “Концепція розвитку законодавства України” (Київ, 1996, матеріали опубліковані); “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 1997, матеріали опубліковані); “Польща - Русь - Україна: одинадцять сторіч сусідства” (Республіка Польща, Казимеж-Дольний над Віслою, 2000); “Актуальні проблеми державотворення в Україні” (Рівне, 2001, матеріали опубліковані); “Молода українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, правової держави Україна” (Львів, 2001, матеріали опубліковані); “Проблеми європейської інтеграції і транскордонної співпраці” (Луцьк, 2001, матеріали опубліковані); “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”: VІІ, VІІІ, ІХ, Х регіональні науково-практичні конференції (Львів, 2001, 2002, 2003, 2004 рр., матеріали опубліковані); на науково-практичних семінарах: “Європейський досвід суддівського самоврядування. Незалежність суддів” (Львів, 2002; Одеса, 2002, матеріали опубліковано); “Етичні та правові засади діяльності судді” (Львів, 2003, матеріали опубліковано); “Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини” (Сімферополь, 2003); “Проблемы толкования и реализации законодательства в Украине и задачи адвокатуры” (Сімферополь, 2003, матеріали опубліковано).

Значна частина положень дисертаційного дослідження відображена в посібнику “Сучасні правові системи світу” (Львів, 2003) - розділ І (с. 8-50), розділ ІІІ (с. 86-116), розділ VІІ (с. 198-247).

Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, 12 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 448 сторінок, з яких список використаних джерел займає 62 сторінки і охоплює 777 найменувань.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дисертаційного дослідження, визначені його мета і завдання, вказується на його зв'язок з науковими напрямами дослідження кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка, розкривається ступінь наукової розробленості досліджуваної проблеми, визначено об'єкт та предмет дослідження, охарактеризовано ступінь наукової новизни отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення, наведено дані щодо апробації результатів дослідження, структури і обсягу дисертації.

Перший розділ “Теоретико-методологічні основи аналізу європейських міждержавних правових систем” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Стан наукової розробки досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі” здійснюється аналіз загальнотеоретичних та міжнародно-правових наукових джерел за темою дисертації та зазначається, що у міжнародно-правовій літературі розповсюдженими є два підходи до розуміння міжнародної правової системи: 1) її ототожнення з міжнародним правом, системою права, системою джерел міжнародного права; 2) її визначення як сукупності певних міжнародно-правових явищ. Це значною мірою пов'язано з тим, що аналіз міжнародно-правових явищ здійснюється не з позицій теорії міжнародного права, а з позицій теорії міжнародних відносин, а також з неузгодженістю поняттєвого апарату теорії міжнародного права та загальної теорії права.

При цьому звертається увага на те, що ряд питань і в загальній теорії права є спірними чи не вирішеними. Зокрема, відсутня однозначність у визначенні поняття правової системи, її структури, типів взаємозв'язку з іншими підсистемами суспільства; має місце ототожнення з близькими за змістом, але не рівнозначними правовими явищами (системою права, механізмом правового регулювання, правовою дійсністю); не розмежовані поняття складу та структури правової системи; поняття правової системи визначається шляхом перерахування тих чи інших правових явищ; має місце довільність у використанні категорій системного аналізу.

В дисертації акцентується увага на тому, що в умовах глобалізації та регіоналізації, зміни інфраструктури світу з'являється новий тип правової системи - міждержавний, який не досліджувався в юридичній літературі, хоча такий аналіз є об'єктивною потребою сьогодення. Особливо це стосується виявлення ознак, визначення поняття, структури міждержавних правових систем як нового явища, зокрема правових систем Ради Європи та Європейського Союзу, яким притаманні типологічні ознаки нового типу; встановлення загальних закономірностей їх формування та розвитку, формування механізму їх взаємодії з національними правовими системами, зокрема України. І розв'язання цих проблем є завданням, насамперед, загальної теорії права.

У підрозділі 1.2. “Методологія дисертаційного дослідження”, висвітлюються методологічні засади дослідження європейських міждержавних правових систем, характеризуються його основні методи, обґрунтовується їх “витребуваність” у даному дослідженні.

Основне місце в методологічному арсеналі дослідження займає поняттєво-категоріальний апарат та метод загальної теорії права, хоча особливого пізнавального значення набувають категорії та методи системного аналізу.

У дисертації зазначається, що базовим у такому апараті є поняття “система”, яка розуміється як цілісна сукупність (комплекс) закономірно впорядкованих, взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів. Ознаками системи, що відрізняють її від інших явищ є цілісність та наявність стійкої структури.

Акцентується увага на тому, що саме у процесі дослідження об'єкт виступає як система, в якій проявляються закономірності елементів та зв'язків (взаємозалежності) між ними. Елемент є внутрішньою мінімальною (неподільною) одиницею, який у взаємодії з іншими елементами утворює систему як ціле. Елементи у складних системах групуються у відносно самостійні частини, але не всі частини складаються лише з елементів. Частини можуть угруповуватися з інших явищ, які є об'єктивно необхідними для забезпечення внутрішньої єдності системи як цілого, де кожна частина є умовою іншої і зумовлюється нею. І хоча ціле не зводиться до суми властивостей частин, проте визначається саме кількістю частин та типом їх взаємодії, дозволяє реалізувати здатність системи до саморозвитку, відображає її незалежність від інших систем, визначається її спрямованістю на досягнення мети. Тільки відносно мети об'єкт виступає як система. Мета системи визначається як бажаний результат, стан, який має бути досягнутим у процесі функціонування системи. Вона детермінує функції, а через них - і структуру системи, без якої сукупність елементів є лише складом.

У дисертаційному дослідженні саме структура (сукупність елементів та зв'язків між ними) виділяється як центральна ланка у системному аналізі. Вона дозволяє розкрити внутрішню впорядкованість елементів у межах цілого та взаємопов'язаність об'єктивно необхідних частин системи, що спрямовані на досягнення мети її функціонування.

Використання такого поняттєво-категоріального апарату дозволяє здійснити дослідження будь-якого системного об'єкта, зокрема суспільства, скласти уявлення про нього як соціальну систему.

У підрозділі 1.3. “Основні положення загальної теорії правової системи”, соціальна система розглядається як складноорганізована сукупність людей та їх об'єднань, які в процесі взаємодії утворюють впорядковане єдине ціле. Первинним її елементом є людина - суб'єкт соціальної системи, який характеризується такими ознаками: неподільність, універсальність, здатність до формування більш складних утворень - різноманітних людських об'єднань.

Поява в ході розвитку та ускладнення соціальної системи, економічної, політичної, правової та інших її підсистем зумовлена інтегративними властивостями соціальної системи, і хоча кожна з них має специфічні цілі, функції та призначення, але лише їх взаємодія забезпечує існування соціальної системи як цілого, досягнення її основної мети - виживання та розвитку суспільства.

Правова система суспільства є однією з підсистем соціальної системи завдяки її спрямованості на досягнення такої мети як правопорядок, що є необхідною умовою функціонування та розвитку суспільства.

Аналізуючи закономірності функціонування правової системи суспільства як відносно самостійного правового явища виявлено, що єдиними її елементами є суб'єкти права, так як лише вони наділені необхідними властивостями для забезпечення її мети та реалізації функцій. Мета, призначення та об'єктивні закономірності її внутрішньої будови (структури) зумовлюють переведення особистісно-соціальних властивостей таких суб'єктів як люди та їх об'єднання (елементів соціальної системи) в юридичні, завдяки яким вони стають суб'єктами права.

Інтегративні властивості правової системи суспільства, стан рівноваги, необхідні для її функціонування, забезпечується структурою - стійкою єдністю суб'єктів права та постійних зв'язків між ними, що зумовлюють функціонування правової системи як цілісного явища. Така стійка взаємодія суб'єктів права спрямована на досягнення правопорядку, а стабільність зв'язків при цьому забезпечується правовими засобами (насамперед, нормами права).

У процесі дослідження виокремлено структурні частини, що є об'єктивно необхідними для існування правової системи як цілісного явища (на відміну від існуючих у юридичній літературі точок зору щодо виокремлення рівнів, аспектів, сторін та інших утворень).

Установлено, що поява, в ході розвитку та ускладнення правової системи, закономірно розміщених, взаємодіючих, вазємозалежних інституційної, функційної, нормативної частин, зумовлена об'єктивними закономірностями її внутрішньої будови (структури), спрямованістю на досягнення правопорядку та необхідністю забезпечення функціонування правової системи як цілісного явища. Інституційну частину складають суб'єкти права, що є елементами правової системи; функційна частина - це стійкі зв'язки між ними, які проявляються завдяки діяльності суб'єктів права у правових відносинах; нормативна частина - це сукупність правових засобів (зокрема, норм права), які є посередниками у виникненні та існуванні постійних зв'язків між суб'єктами права. Ці частини є доцільними та необхідними, відображають структурну організацію правової системи, її стійкість та мінливість (трансформування).

Виявлені ознаки, які характеризують правову систему як цілісне, відносно самостійне правове явище, дали можливість сформулювати поняття правової системи суспільства як цілісної структурно впорядкованої за допомогою норм права та інших правових засобів стійкої взаємодії суб'єктів права, що забезпечує досягнення правопорядку як необхідної умови функціонування соціальної системи.

Таке поняття та конструкція правової системи були використані у подальшому в якості основи дослідження європейських міждержавних правових систем як різновидів нового типу правової системи.

У дисертації обґрунтовуються методологічні можливості типологізації правових систем, завдяки яким по-новому сформульовано поняття типу правової системи.

Виокремлено основні типологічні ознаки, зокрема: 1) особливості інституційної, функційної, нормативної частин, які визначають необхідний “набір” найбільш суттєвих юридичних ознак конкретного типу; 2) наявність відповідного механізму правового впливу, зокрема, відповідного рівня його нормативності. Встановлено і додаткові ознаки. Всі ці параметри типу визначаються місцем та роллю правової системи у соціальній системі, її структурною організацією та цільовою спрямованістю. При цьому зазначається, що до одного типу відносяться правові системи, що мають достатній та необхідний “набір” вихідних ознак.

Типологізація сучасних правових систем світу на підставі такої теоретичної конструкції дозволила не тільки ідентифікувати існуючі правові системи з певними типами, але й виявити новий тип - міждержавної правової системи, поява якого зумовлюється рядом об'єктивних закономірностей сучасного розвитку людства, зокрема, таких як: розширення кола суб'єктів міжнародних відносин, збільшення їх кількості; ускладнення міжнародних відносин; визнання низки людських проблем всесвітніми, глобальними; необхідність зміни правових засобів та встановлення їх адекватності цілям міжнародно-правового регулювання, зростанням ролі права у врегулюванні міжнародних відносин. Міждержавні правові системи в стані розв'язувати невідомі раніше за обсягом та складністю завдання, насамперед, ті, що національні правові системи не в змозі вирішити внутрішніми засобами.

Цей тип має сталі типологічні ознаки, що дозволяє його віднести до основних типів сучасних правових систем світу як один із типологічних розрядів (під кутом зору нової цілісної моделі світу).

Другий розділ “Загальнотеоретична характеристика сучасних європейських міждержавних правових систем” містить шість підрозділів. У підрозділі 2.1. “Поняття міждержавної правової системи” зазначається, що на сучасному етапі розвитку людства під впливом глобалізації та регіоналізації відбуваються суттєві зміни в інфраструктурі світопорядку; формуються світова та регіональні соціальні системи, що сприяє формуванню міждержавних правових систем, які в свою чергу впливають на формування як світової, так і регіональних соціальних систем. Тому їм відводиться важлива роль у структуризації універсального та регіонального соціального простору. І хоча на даний час існують об'єктивні передумови виникнення міждержавних правових систем лише у Європі, проте тенденція до їх появи є і в інших регіонах світу.

У ході дисертаційного дослідження виявлено основні ознаки, що характеризують міждержавну правову систему: функціонування їх у відповідності із загальновизнаними міжнародно-правовими принципами і нормами та у межах, визначених установчими договорами; наявність таких елементів як суб'єкти міжнародного права (насамперед, держав); наявність постійних зв'язків між суб'єктами права, що виникають завдяки їх діяльності і проявляються через міжнародні правові відносини; наявність міжнародно-правових норм та інших правових засобів їх впорядкування; наявність мети функціонування такої правової системи - досягнення міжнародного правопорядку. На основі цих ознак сформульовано поняття міждержавної правової системи.

У роботі зазначається, що хоча міждержавні правові системи за своїм характером є міжнародними, а поняття “міжнародний” є ширшим за змістом, ніж “міждержавний”, проте правові системи можуть бути лише міждержавними, так як їх елементами є, насамперед, такі суб'єкти міжнародного права як держави (а похідними від них - міждержавні організації).

Міждержавна правова система, як і будь-яка інша правова система, складається з інституційної, функційної, нормативної частин. До інституційної частини цієї правової системи входять суб'єкти міжнародного права, що є її елементами. Важливою властивістю, яка дозволяє визнати того чи іншого суб'єкта елементом міждержавної правової системи є міжнародна правосуб'єктність. Функційну частину міждержавної правової системи складають взаємозв'язки між суб'єктами міжнародного права, а нормативну - міжнародно-правові норми та інші правові засоби. Особливості цих частин дозволяють виявити необхідний “набір” ознак для ідентифікації правової системи з міждержавно-правовим типом.

В підрозділі 2.2. “Генезис ідеї європейської єдності та європейська правова інтеграція” аналізуються умови, що сприяли утворенню специфічних європейських міждержавних правових систем - Ради Європи та Євросоюзу, які мають необхідні типологічні ознаки міждержавно-правового типу і дозволяють Європі відігравати важливу роль у сучасній світовій інфраструктурі. Насамперед на них покладається завдання у здійсненні структуризації соціального простору, формуванні регіональної соціальної системи. Вони є реальним результатом втілення ідеї європейської єдності, але водночас і найбільш досконалими інтеграційними формами.

Підкреслюється, що поняття “інтеграція” прийшло на зміну поняттю “міжнародне співробітництво”, яке не відображало сутності нових явищ. Інтеграція розуміється як вихід за межі співробітництва аж до утворення єдиної структури. В дисертації визначено поняття європейської правової інтеграції та виокремлено основні її стадії: 1) наближення національних правових систем до європейських міждержавно-правових систем шляхом попередньої адаптації внутрішньодержавного законодавства до європейських правових стандартів; 2) входження їх до європейських міждержавно-правових систем у межах єдиного правового простору та остаточна правова адаптація. У необхідних випадках - створення нової міждержавно-правової системи, стадії наближення може передувати стадія поглибленої взаємодії та узгодження засад формування міждержавної правової системи.

Зазначається, що складовою частиною правової інтеграції є правова адаптація, а ефективність адаптаційного механізму залежить від правильно визначених способів інтеграції, основними серед яких є гармонізація та уніфікація.

У роботі уточнено поняття європейського права, європейського правового простору, загальновизнаних європейських правових стандартів; відзначено, що особливо важливу роль у формуванні цих стандартів на даному етапі відіграють правові системи Ради Європи та Євросоюзу.

У підрозділі 2.3. “Правова система Ради Європи: загальнотеоретичні аспекти” аналізується юридична природа правової системи Ради Європи, її структура та особливості розвитку.

В ході дисертаційного дослідження виявляються ознаки правової системи Ради Європи, а саме: 1) функціонування її у межах, визначених установчим документом (Статутом) та у відповідності із загальновизнаними міжнародними (універсальними та регіональними) нормами і принципами; 2) наявність основних елементів - суб'єктів міжнародного права; 3) наявність загальних міжнародно-правових норм, що об'єктивуються у відповідних зовнішніх формах права; 4) значна роль судових прецедентів у галузі захисту прав людини; 5) наявність у Європейського Суду з прав людини, у ряді випадків, нормотворчих функцій; 6) формування загальноєвропейських правових стандартів, насамперед, у галузі захисту прав людини. На основі цих ознак визначено поняття правової системи Ради Європи.

Зазначається, що структура правової системи Ради Європи, як і будь-якої правової системи, складається з трьох частин: інституційної, функційної, нормативної, характеристика яких збігається з характеристикою цих частин у міждержавній правовій системі. В роботі встановлено особливості структурних частин правової системи Ради Європи.

Підкреслюється також наднаціональний характер юрисдикційного механізму захисту прав та основних свобод людини, який і був головною інтеграційною основою для формування правової системи Ради Європи, так як завдяки йому створюються уніфіковані способи врегулювання відносин (зокрема, через правові стандарти Ради Європи). В роботі уточнюється поняття правових стандартів Ради Європи, які застосовуються як критерії відповідності національних правових систем основним європейським правовим вимогам.

У підрозділі 2.4. “Загальнотеоретична характеристика правової системи Європейського Союзу” аналізується юридична природа правової системи Європейського Союзу, її структура, особливості структурних частин тощо. В дисертації зазначається, що на сучасному етапі завдання щодо забезпечення структуризації європейського соціального простору все більше покладаються на правову систему Євросоюзу. Виокремлюються ознаки, що характеризують правову систему Євросоюзу, а саме: 1) функціонування на основі та в межах, визначених установчими документами, а також у відповідності із загальновизнаними нормами та принципами міжнародного права; 2) наявність основних елементів - суб'єктів міжнародного права, насамперед, держав-учасниць; 3) наявність органів, що виконують нормотворчі та правозастосовчі (зокрема, судові) функції; 4) наявність системи права з поділом її на первинне та вторинне право; 5) наявність спільного правового поля для норм міжнародного, національного права та права Співтовариств; 6) особливий характер системи джерел права, серед яких найбільшу значимість мають установчі договори та інші джерела первинного права; 7) наявність джерел “вторинного права”, серед яких важливе місце займають регламенти і директиви, та “третинного” - судових прецедентів; 8) високий рівень правової уніфікації; 9) наявність ефективних засобів нормативно-правової інтеграції; 10) визнання пріоритету дії норм права Євросоюзу над нормами права держав-учасниць у разі виникнення розбіжностей між ними; та прямої дії ряду норм права Євросоюзу у національних правових системах. На основі цих ознак сформульовано поняття правової системи Європейського Союзу.

У роботі зазначено, що правова система Європейського Союзу, як і будь-яка інша правова система, має внутрішню будову, що складається з інституційної, функційної, нормативної частин; встановлено їх особливості.

У підрозділі 2.5. “Взаємодія правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та правових систем держав-учасниць” аналізуються проблеми взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу і держав-учасниць. Зазначається, що важливе значення для забезпечення узгодженості правових систем Ради Європи, Євросоюзу та держав-учасниць має правовий механізм взаємодії, який визначено як систему правових засобів (зокрема, процедур), що сприяють узгодженому гармонійному функціонуванню міждержавних та національних правових систем у межах єдиного правового простору.

До правових засобів, що забезпечують взаємодію, належать джерела міжнародного та національного права, основні способи та засоби правової інтеграції, вибір яких залежить від виду взаємодії, а також такі процедури, як: визначення основних принципів взаємодії; сфер регулювання та меж і напрямів міжнародної та національної правотворчості; визначення правових засобів взаємодії та суб'єктів їх реалізації; узгодження норм міжнародного та національного права. Встановлено правові механізми взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та держав-учасниць.

У дисертації визначено поняття конституційно-правового механізму взаємодії міжнародного та національного права, який є частиною правового механізму взаємодії. У дисертаційному дослідженні зазначається, що європейська модель конституційно-правового механізму взаємодії передбачає фіксацію у національному законодавстві, насамперед конституціях чи конституційних законах, положень щодо співвідношення міжнародного та національного права, забезпечення прав та свобод людини і громадянина; правових основ діяльності держави-учасниці в Євросоюзі; основних засобів подолання юридичних колізій.

У підрозділі 2.6. “Колізійний механізм як складова частина правового механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та держав-учасниць” зазначається, що колізійно-правовий механізм є складовою частиною механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та держав-учасниць. Такий механізм складається з двох відносно самостійних процедур: а) процедури попередження юридичних колізій; б) процедури їх подолання, в тому числі, усунення.

Колізійно-правовий механізм, що є складовою частиною правового механізму взаємодії правових систем Ради Європи та держав-учасниць, є об'ємним і включає як засоби попередження, так і подолання, зокрема, усунення колізій. Ці засоби збігаються частково із засобами імплементації і полягають у внесенні змін до законодавства, скасуванні старих джерел права, прийнятті нових. Важливим при цьому є фіксація такого механізму у спеціальному нормативно-правовому акті, яким визначається дія міжнародних договорів.

Колізійно-правовий механізм правових систем Євросоюзу та держав-учасниць є більш простим на відміну від такого механізму Ради Європи, завдяки уніфікації юридичних приписів. Засобами попередження та подолання колізій є як джерела права ЄС, так і внутрішньодержавні джерела права.

Розділ третій “Сучасна правова система України та її інтеграція з європейськими міждержавними правовими системами” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Основні юридичні ознаки сучасної правової системи України” виявлені ознаки, що характеризують правову систему України: 1) правова система є однією з підсистем українського суспільства; 2) основними її елементами є фізичні та юридичні особи, зокрема, держава; 3) виникнення зв'язків між цими суб'єктами опосередковує система норм права (система джерел права); 4) діяльність суб'єктів права є способом виразу цих зв'язків, особливо через правові відносини; 5) метою правової системи є досягнення правопорядку, що забезпечує функціонування та розвиток українського суспільства. На основі цих ознак визначено поняття правової системи України.

Встановлено, що особливості інституційної, функційної та нормативної частин правової системи України проявляються через численні зміни, що відбуваються у ході її реформування і спрямовані на ліквідацію існуючих деформацій. У роботі розглядаються заходи щодо реформування інституційної, функційної та нормативної частин правової системи з метою забезпечення її існування як єдиного цілого та досягнення мети в нових конкретно-історичних умовах. А це дає підставу для виокремлення таких тенденцій розвитку, як: 1) активне формуванням основних структурних частин, що сприяє правильному співвідношенню та взаємодії елементів, формуванню механізму самоорганізації, який концентрує зусилля суспільства на необхідному стані рівноваги; 2) поступове приведення правової системи у відповідність з міжнародними стандартами, насамперед - європейськими; 3) утвердження під впливом цих вимог принципів правової, демократичної держави та громадянського суспільства; 4) спрямованість правового регулювання загальновизнаними нормами та принципами міжнародного права; 5) урізноманітненість в юридичній науці методологічних підходів до праворозуміння; 6) створення нових інститутів та галузей права і законодавства, виникнення міжгалузевих (комплексних) інститутів законодавства; 7) урізноманітнення зовнішніх форм права, що забезпечує динамічність, гнучкість правової системи.

У підрозділі 3.2. “Ідентифікація правової системи України з романо-германським типом” аналізується еволюційний розвиток ознак романо-германського типу у правовій системі України.

Відзначається, що в процесі реформування правової системи України та інтеграції її з європейськими міждержавними правовими системами важливим є виявлення ідентифікаційних ознак, якими є такі: 1) визнання нормативно-правового акта основним джерелом права; 2) ієрархічність нормативно-правових актів, яка визначається їх юридичною силою; 3) визнання найвищої юридичної сили за Конституцією; 4) кодифікованість значної частини нормативно-правових актів; 5) наявність спеціалізованого органу конституційного правосуддя; 6) поділ системи права на публічне та приватне, а також її галузевий поділ; 7) подібність правових принципів та понять у межах континентального типу права. Крім названих ознак, важливе значення для ідентифікації має загальний, абстрактний характер правової норми, яка об'єктивується, насамперед, у нормативно-правовому акті, а також високий рівень нормативності механізму правового впливу (зокрема, механізму правового регулювання). Все це дає підставу ідентифікувати правову систему України з романо-германським типом, що має важливе значення для формування більш досконалого механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України.

У підрозділі 3.3. “Механізм взаємодії правової системи України з правовими системами Ради Європи та Європейського Союзу” зазначається, що для формування досконалого механізму взаємодії важливе значення має правильність визначення стадії інтеграції правової системи України з правовими системами Ради Європи та Європейського Союзу.

Встановлено, що правова система України в даний час перебуває на стадії входження та остаточної адаптації до правової системи Ради Європи (хоча правовий механізм взаємодії цих систем є недостатньо сформований) та на стадії наближення і попередньої адаптації до правової системи Євросоюзу (на якій важливою умовою є гармонізація законодавства України з джерелами права Євросоюзу, як передумова формування правового механізму взаємодії України та Євросоюзу).

В дисертації аналізуються проблеми формування механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України; зокрема, конституційно-правового механізму, який мав би фіксувати чіткі конституційно-правові засоби, що забезпечують узгодження міжнародного та національного права у спільному правовому полі (зокрема, положення про пріоритет загальновизнаних норм та принципів міжнародного права, насамперед у Конституції України).

Зазначається, що для збереження позитивних тенденцій та усунення деформацій в правовій системі України, важливим кроком для неї на сучасному етапі є прийняття Концепції правової реформи, яка б визначила мету та основні напрямки такого реформування, зокрема щодо формування основних структурних частин правової системи України відповідно до сучасних європейських правових стандартів. Вона повинна містити і вихідні положення щодо формування правового механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України, що мають бути частиною її вихідних засад. Основи такої взаємодії мають також визначатися нормами Конституції України та спеціальних законів, зокрема закону “Про міжнародні договори України”. Для підвищення ефективності правового механізму взаємодії Ради Європи, Євросоюзу та України важливим є формування системи правових засобів та заходів, які б забезпечували інтеграційні процеси на кожній із стадій відповідними способами. Реалізація цих заходів сприятиме забезпеченню інтеграції правової системи України з європейськими міждержавними правовими системами.