Відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ГРОМАДЯНИНОВІ СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЛОВ'ЯК ОЛЕГ ОРЕСТОВИЧ

УДК 347.51

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор Гопанчук Василь Степанович, юридичний факультет Київського національного університету внутрішніх справ, професор кафедри цивільно-правових дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України

Дзера Олександр Васильович, професор кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат юридичних наук, доцент

Шимон Світлана Іванівна, завідувач кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені В. Гетьмана

Провідна установа:

Харківський національний університет внутрішніх справ, кафедра цивільно-правових дисциплін (м. Харків)

Захист дисертації відбудеться “11” квітня 2007 р. о 14

годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10

Інституту міжнародних відносин Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою:

04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса

Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “_9_” березня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук М.М. Гнатовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проголошення пріоритету захисту загальнолюдських цінностей та інтересів особи є найважливішим фундаментальним завданням правової держави. Особливо важливо створити відповідні умови, забезпечити гарантії та здійснювати контроль за неухильним дотриманням законності, насамперед, службовими особами державних органів. В разі допущених порушень завдання держави полягає в швидкій і повній ліквідації їхніх наслідків. За таких умов роль правоохоронних органів постійно зростає. Здійснення органами внутрішніх справ заходів щодо захисту законних прав та свобод громадян від злочинних посягань, попередження і розкриття злочинів, якими завдається шкода фізичній або юридичній особі, створює необхідні умови для фактичного відшкодування завданої шкоди.

Усе це свідчить, що діяльність підрозділів ОВС щодо розкриття злочинів, притягнення винних до відповідальності, окрім мети покарання, забезпечує притягнення винних до цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду.

Аналіз законодавства України з питань регулювання діяльності ОВС дозволяє зробити висновок про недостатню визначеність правового статусу службової особи ОВС у недоговірних правовідносинах. У свою чергу, це унеможливлює чітке визначення елементів такого правовідношення, ускладнює механізми відшкодування шкоди, в тому числі, завданої правомірними діями, і тому виникає потреба вдосконалення існуючих та вироблення нових засад регулювання названих відносин. Судова практика дозволяє виявити причини виникнення таких відносин та відіграє важливу роль у вирішенні спорів з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС.

Загальним питанням цивільно-правової відповідальності приділяли увагу відомі українські та російські вчені-юристи: М.М. Агарков, С.С. Алексєєв, Б.Т. Безлепкін, М.А. Бестугіна, А.М. Белякова, І.А. Бірюков, Д.В. Боброва, С.М. Братусь, В.С. Венедиктов, А.Я. Волков, В.С. Гопанчук, В.В. Глянцев, С.Є. Донцов, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, О.В. Дмитрієва, Г.В. Єрьоменко, Ю.О. Заіка, О.С. Йоффе, Н.С. Кузнєцова, О.О. Красавчиков, В.В. Луць, О.Е. Лейст, Г.К. Матвєєв, Ю.Г. Матвєєв, Я.М. Магазінер, М.Г. Маркова, М.Я. Марініна, Н.С. Малеїн, Т.М. Медвєдєв, В.Т. Нор, О.О. Підопригора, І.А. Покровський, Л.А. Прокудіна, А.М. Савицька, Н.О. Саніахметова, В.М. Співак, В.А. Тархов, І.А. Тактаєв, Є.А. Флейшиц, Р.О. Халфіна, Є.О. Харитонов, А.С. Шевченко, Я.М. Шевченко, М.Я. Шимінова, С.І. Шимон, К.К. Яічков та інші.

Аналізуючи праці названих правників, дисертант визначив коло питань, досліджуваних не в повному обсязі. Це дозволило визначити предмет і об'єкт, мету та завдання даного дослідження.

Враховуючи специфіку обраного дослідження, а також з метою гармонізації використання вживаних у Цивільному кодексі України та інших законах термінів “громадянин” та “фізична особа”, здобувач у даній праці ототожнює ці поняття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 12 від 29.12.1999) і виконана відповідно до наказу МВС України від 05.07.2004 р. № 755 “Про затвердження Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність ОВС на період 2004-2009 рр.”, а також згідно з планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ та науково-дослідної роботи кафедри цивільного права і процесу університету.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення правової природи відносин, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС України та надання науково обґрунтованих висновків і пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства та практики його застосування.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення завдань, основними з яких є:

здійснити комплексний аналіз цивільно-правових норм, нормативних джерел та монографічної літератури з питань відшкодування шкоди, яка завдається службовими особами ОВС;

дослідити:

особливості предмета і методу цивільного права з майновими відносинами з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС;

зміст понять “службова особа”, “посадова особа”, “правомірна шкода”, “відповідальність без вини”;

визначити:

співвідношення загальних і спеціальних норм, що регулюють відносини з відшкодування шкоди, завданої службовими особами органів внутрішніх справ;

особливості статусу особи, що здійснює охорону громадського порядку на громадських засадах;

виявити особливості складу цивільного правопорушення та його основні елементи відносно випадків завдання шкоди службовими особами ОВС; встановити причини виникнення і правову природу відносин з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС України;

обґрунтувати та розширити перелік випадків правомірного завдання шкоди та дослідити особливості, які стосуються діяльності службових осіб ОВС;

розробити пропозиції щодо вдосконалення цивільного законодавства, а отже вдосконалення правової системи України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ України.

Предметом дослідження є система правових норм, які регулюють відносини з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі застосовувався загальнонауковий діалектичний метод пізнання соціальних явищ у сферах дії держави, її органів та права. Цей метод дозволив виявити особливості правовідносин з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ. Формально-юридичний метод використовувався при дослідженні змісту та структури цивільно-правових норм, які регулюють відносини з відшкодування шкоди. Структурно-функціональний метод дав можливість адекватно підійти до різних наукових напрямів та теорій, які певною мірою торкаються питань відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС у всьому їхньому розмаїтті, виокремити ті з них, які відповідають меті формування системи знань про недоговірні відносини за участю службових осіб ОВС. Догматико-юридичний метод аналізу норм чинного законодавства дозволив виявити в ньому прогалини та недоліки, сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правових норм. Разом із загальнонауковими методами дослідження використано безпосередні методи наукового пізнання (вивчення нормативно-правових актів, документів, статистичних даних).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих завдань дисертація є самостійною, завершеною роботою, комплексним дослідженням теоретичного та прикладного характеру, яке присвяченим проблемам правового регулювання відносин, що виникають у сфері відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ України. Проведені дисертантом дослідження дали можливість обґрунтувати такі основні положення:

вперше:

- акцентовано увагу на необхідності відшкодування усіх видів збитків у повному обсязі особі, коли в таких відносинах беруть участь органи внутрішніх справ України. Так, у Законі України від 1 грудня 1994 року зі змінами, внесеними 12 січня 2005 року, “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” (далі - Закон України від 1 грудня 1994 року) передбачено стягнення реальних збитків, але нічого не сказано про упущену вигоду. На думку дисертанта, упущена вигода формується з урахуванням інтересу потерпілого. Саме тому відшкодування збитків та упущеної вигоди свідчитиме про захист суб'єктивних прав та інтересів;

- через те, що до Закону України від 1 грудня 1994 року внесені зміни, спрямовані на розширення підстав відповідальності держави за незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, стаття 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) потребує приведення її у відповідність із внесеними змінами. Оскільки у ч. 6 ст. 1176 ЦК України встановлено: шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, то перевагу при правозастосуванні сьогодні необхідно віддавати не ч. 6 ст. 1176 ЦК України, а Закону України від 1 грудня 1994 року;

- запропоновано у зобов'язаннях щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС України, виділити такий елемент як мета. На думку здобувача, метою в досліджуваних відносинах є необхідність поновлення майнових прав та інтересів громадян від неправомірно завданої шкоди;

- зважаючи на те, що в ст. 1176 ЦК України закріплено положення про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі певними діями, бездіяльністю або рішеннями відповідного органу, а не службовою особою, дисертант звертає увагу на відмежування особи заподіювача шкоди від особи, яка несе відповідальність за завдання шкоди. При визначенні такого елемента зобов'язання як боржник дисертант констатує, що боржником у досліджуваних відносинах може бути держава в особі її фінансових органів (Держказначейство), опосередковано - орган внутрішніх справ, а в порядку регресу - службова особа ОВС;

- запропоновано у ЦК України розширити випадки, при яких можливе правомірне завдання шкоди з обов'язковим покладанням відповідальності на державу за завдану шкоду. До них слід віднести: а) згода особи, життя чи здоров'я якої ставиться під загрозу у процесі виконання професійних чи службових обов'язків; б) професійний ризик (виправданий ризик); в) виконання спеціального завдання для попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи;

дістало подальшого розвитку:

- зміст понять “службова особа”, “посадова особа”, “правомірна шкода”, “відповідальність без вини”;

- додаткові аргументи стосовно підтвердження наукової концепції про те, що відносини з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ у сфері правосуддя, є цивільно-правовими, а не кримінально-процесуальними. Оскільки лише на вимогу потерпілого органи дізнання, досудового слідства прокуратури і суду зобов'язані вжити заходів щодо відновлення його доброго імені, захисту честі і гідності, визначити розмір завданої шкоди, така ініціатива суб'єктів свідчить про виникнення цивільно-правових відносин, які регулюються Цивільним законодавством України (ст. 1176 ЦК України) та Законом України від 1 грудня 1994 року зі змінами, внесеними 12 січня 2005 року, “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”;

- право потерпілого на відшкодування шкоди незалежно від вини службових осіб ОВС, незаконними діями яких її завдано;

обґрунтовано:

- теоретичні положення щодо віднесення випадків завдання шкоди громадянинові службовими особами ОВС до спеціального делікту. Його специфіка виявляється у нормативному закріпленні:

а) нового об'єкта правового захисту - особиста свобода громадянина;

б) особливих умов відповідальності: завдання шкоди в процесі реалізації владних повноважень, характер дій службової особи, відсутність вини;

в) особливого суб'єкта відповідальності - держави (Державне казначейство);

г) спеціального порядку визначення завданої шкоди;

- необхідність врегулювання в Законі України від 1 грудня 1994 року відшкодування “упущеної вигоди”, яка у розмір шкоди не входить і в безспірному порядку не відшкодовується. У разі виникнення спору щодо відшкодування “упущеної вигоди”, такий спір повинен бути вирішений у судовому порядку на загальних підставах;

- необхідність визначення на законодавчому рівні поняття “характер шкоди” з метою максимального практичного застосування. На думку дисертанта, під характером шкоди слід розуміти визначення розміру відшкодування збитків у повному обсязі, передбачених у спеціальних нормах інституту деліктних зобов'язань для врегулювання деяких видів відносин інакше, ніж це зроблено в загальних нормах;

- на основі комплексного правового критерію обґрунтовано необхідність законодавчого встановлення функції контролю з боку ОВС за діяльністю громадських формувань з охорони громадського порядку;

уточнено:

- особливості відшкодування шкоди, передбаченої Законом України “Про міліцію” (ст. 25), яку варто сформулювати так: “Відшкодування шкоди, завданої працівником міліції громадянам та юридичним особам, проводиться на підставі і в порядку, передбаченому цивільним законодавством та іншими нормативними актами, з урахуванням специфіки діяльності органів внутрішніх справ”;

- сукупність факторів, що супроводжують службових осіб ОВС при завданні шкоди громадянину, а саме: здійснення службової діяльності в складних, конфліктних умовах, при значному психічному та фізичному навантаженні.

У роботі містяться й деякі інші теоретичні положення, а також рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування.

Практичне значення одержаних результатів. Наукові положення та висновки, отримані в результаті дослідження, становлять науково-теоретичний та практичний інтерес: у навчальному процесі - результати дослідження використовуються в Київському національному університеті внутрішніх справ при вивченні особливої частини цивільного права, зокрема глави 82 ЦК України (Акт впровадження від 08.07.2005); у практичній діяльності - результати дослідження використовуються особовим складом УБОЗ УМВС України в Полтавській області в системі службової підготовки, при складанні типових планів “Грім”, “Сирена”, “Буран”, “Заручник”, “Охорона та оборона адмінбудинків органів внутрішніх справ” (Акт впровадження від 18.07.2005); у науково-дослідницьких цілях для подальших розробок теорії цивільно-правового захисту особи; у законотворчій роботі як науково-теоретичний матеріал для вдосконалення діючих норм цивільного законодавства; у виховній роботі слухачів, курсантів та студентів.

Особистий внесок здобувача. Дисертант не використовував матеріали, підготовлені ним у співавторстві.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені на науково-практичних конференціях та круглих столах: “Актуальні проблеми права 2003” (м. Київ, 9 квітня 2003 року); “Конституційна реформа в Україні” (м. Київ, 16-17 травня 2003 року); “Досвід Республіки Польща в державному будівництві” (м. Київ, 23-24 вересня 2004 року); “Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” (м. Київ, 16 квітня 2004 року); “Входження України в Європейський простір” (м. Київ, 14-15 травня 2004 року); “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості” (м. Львів, 8-9 квітня 2005 року); “Україна - 2005: поступальна хода до верховенства права” (м. Київ, 15 квітня 2005 року) - тези опубліковані; “Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності” (м. Кіровоград, 17-18 травня 2005 року) - тези опубліковані; “Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності” (м. Київ, 14 квітня 2006 року) - тези опубліковані.

Публікації. Основні положення і висновки дисертації опубліковані здобувачем у дев'яти наукових публікаціях, серед яких п'ять наукових статей - у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, в тому числі одному навчальному посібнику у співавторстві, тезах трьох виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена завданнями та логічною побудовою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дослідження становить 208 сторінок, з них: основний зміст - 185 сторінок, список використаних джерел (222 найменування) - 18 сторінок, додатки (3 найменування) на 5 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами і темами, визначається об'єкт і предмет, мета і завдання, методологічна основа, емпірична база, окреслюється наукова новизна та основні положення, зазначаються практичне значення одержаних результатів, їх апробація та особистий внесок автора в наукову розробку даної теми.

Розділ перший “Загальна характеристика правовідносин з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ” складається з логічно пов'язаних між собою трьох підрозділів і присвячений дослідженню інституту цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану громадянинові службовими особами ОВС, аналізу її специфіки у відношенні до інших видів відповідальності, усвідомленню визначальної ознаки цивільної відповідальності, дослідженню юридичної природи зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої службовою особою органів внутрішніх, їх елементів та стану наукових досліджень стосовно загальних підстав відповідальності за завдану шкоду.

У підрозділі 1.1. “Поняття та елементи зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС” автор зазначає, що в науці цивільного права склалися неоднозначні підходи до усвідомлення та визначення поняття цивільно-правової відповідальності взагалі: обов'язок дати звіт у своїх діях (В.А. Тархов), санкція (О.С. Йоффе, О.Е. Лейст, О.О. Красавчиков), відповідальність, яка виражається у позитивному змісті (С.С. Алексєєв). Також дисертант зазначає, що визначальною ознакою настання цивільно-правової відповідальності у досліджуваних відносинах є обов'язок заподіювача шкоди понести несприятливі наслідки майнового характеру, а відповідно зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої службовою особою органів внутрішніх справ, можна визначити як недоговірні зобов'язання, що виникають внаслідок порушення майнових та особистих немайнових прав, покликані забезпечити найбільш повне відновлення порушених прав за рахунок заподіювача шкоди чи за рахунок інших осіб, на яких законом покладено обов'язок такого відшкодування.

Зобов'язання з відшкодування шкоди, як і будь-яке відносне зобов'язання, має свою структуру. Елементами цього зобов'язання є: сторони (кредитор і боржник); зміст (права та обов'язки сторін); предмет. Дисертант дійшов висновку про необхідність виділення у цих відносинах такого елемента як мета. Під метою в зобов'язаннях з відшкодування шкоди слід розуміти безпосереднє поновлення майнових прав та інтересів громадян від неправомірно завданої шкоди.

Окрему увагу відведено юридичному аналізу нормативної бази стосовно регулювання питань цивільно-правової відповідальності у діяльності органів внутрішніх справ. За чинним законодавством при передбаченні відповідальності службових осіб ОВС актуальності набуває питання індивідуалізації покарання (ст. 61 Конституції України). Принцип індивідуалізації відповідальності знаходить свій вираз у тому, що при визначенні розміру збитків мають враховуватися всі обставини справи, характер діяння, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, мотиви та інше.

Зазначено, що жодний з проаналізованих нормативних актів стосовно діяльності органів внутрішніх справ не передбачає можливості відшкодування шкоди, завданої правомірними діями. Проте в Законі України “Про оперативно-розшукову діяльність” окреслюються лише окремі аспекти досліджуваного питання. Вказівка про ненастання відповідальності у передбачених цим законом випадках (необхідна оборона, крайня необхідність, професійний ризик, затримання особи, в діях якої є ознаки злочину) не зовсім узгоджується з положеннями Цивільного кодексу України.

Зважаючи на те, що в ст. 1176 ЦК України закріплено положення про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі певними діями, бездіяльністю або рішеннями відповідного органу, а не службовою особою, дисертант звертає увагу на відмежування особи заподіювача шкоди від особи, яка несе відповідальність за завдання шкоди. При визначенні такого елемента зобов'язання як боржник дисертант констатує, що боржником у досліджуваних відносинах може бути держава в особі її фінансових органів (Держказначейство), опосередковано - орган внутрішніх справ, а в порядку регресу - службова особа ОВС

У підрозділі 1.2. “Виникнення і правова природа відносин з відшкодування шкоди, завданої службовими особами ОВС” йдеться про необхідність уніфікованого трактування в законодавстві нашої держави термінів “посадова особа” та “службова особа”, зокрема у відношенні до системи органів внутрішніх справ. Поділяючи думку В.Б. Авер'янова, М.І. Мельника, Т.Л. Оленченко, дисертант визначає службовою особою таку особу, яка в процесі своєї діяльності поширює свої дії на так званих “третіх осіб”, тобто безпосередньо на громадян. Під посадовою особою автор розуміє особу, яка в процесі здійснення своїх владних функцій може поширювати свої дії як на третіх осіб, так і здійснювати внутрішнє керівництво підрозділом органу внутрішніх справ. В окремих випадках статус “посадової особи” і статус “службової особи” в системі ОВС може збігатися. Від чіткого усвідомлення та визначення, в якому статусі перебував працівник органу внутрішніх справ, залежатиме правильна кваліфікація вчиненого діяння та аналіз причин, які спонукали до вчинення такого діяння.

Враховуючи фактичні дані МВС України, судової практики, публікацій в ЗМІ, з огляду на конкретні випадки вчинення службовими особами ОВС цивільних правопорушень автором окреслені та класифіковані причини їх виникнення.

Поряд з причинами виникнення таких відносин важливого значення набуває необхідність виявлення правової природи відносин з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС України, оскільки в літературі з цього питання мають місце різні трактування. Дисертант не погоджується з думкою таких вчених як Б.Т. Безлепкін, А.М. Ларін, Л.А. Прокудіна, які вважають, що досліджувані відносини здебільшого мають кримінально-процесуальну природу, і норми права, які регламентують дане відшкодування, повинні відображатися в кримінально-процесуальному законодавстві.

Автором ретельно проаналізовані основні характерні особливості предмета і методу цивільного права з майновими відносинами з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС, та зроблені висновки про:

- доцільність відокремленого розуміння відносин з відшкодування шкоди, завданої громадянинові процесуальною діяльністю службових осіб ОВС, та відносин з відшкодування шкоди, пов'язаних з іншою оперативно-службовою діяльністю ОВС;

- відповідність відносин з відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними процесуальними діями службових осіб ОВС України, предмету цивільного права;

- цивілістичну природу відносин з відшкодування шкоди потерпілому, яка полягає в тому, що в розглянутих випадках наявна незаконна або протиправна дія заподіювача;

- покладення на державу відшкодування шкоди, завданої громадянинові процесуальною діяльністю службових осіб ОВС, чим у більшій мірі здійснюється захист порушених прав громадянина.

У підрозділі 1.3. “Співвідношення цивільно-правового захисту порушеного права і відповідальності за завдану шкоду” зосереджено увагу на розумінні правового захисту, куди входять заходи не тільки правового, але й економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, спрямовані на створення необхідних умов для здійснення суб'єктивних прав. Поряд з таким широким визначенням, захист використовується і в вузькому розумінні. В цьому випадку в нього входять лише ті заходи цивільно-правового впливу, які спрямовані на відновлення, визнання цивільних прав і захист інтересів при їх порушенні чи оспорюванні.

При дослідженні способів цивільно-правового захисту і форм цивільно-правової відповідальності через призму діяльності службових осіб ОВС автор дійшов висновку, що:

- відшкодування збитків як спосіб захисту порушених прав у відносинах завдання шкоди службовими особами ОВС виникає у громадян і юридичних осіб із самого факту порушення права чи інтересу, тобто незалежно від того, чи є вказівка в тій чи іншій нормі ЦК України про таке право. Такий стан речей свідчить, що відшкодування збитків носить універсальний характер;

- досліджувані відносини за своєю сутністю є недоговірними, а відповідно відшкодування збитків здійснюється у повному обсязі;

- відшкодування завданих збитків носить додатковий обтяжливий характер для винної особи і, отже, є формою цивільно-правової відповідальності.

Крім цих положень, які свідчать, що відшкодування збитків у досліджуваних відносинах є формою цивільно-правової відповідальності, дисертант припускає можливість визначення відшкодування збитків як способу захисту порушеного права у діяльності Державної служби охорони МВС України.

Розділ другий “Підстави виникнення правовідносин з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ” складається з чотирьох підрозділів, які спрямовані на усвідомлення сутності складу цивільного правопорушення при співвідношенні загальних та спеціальних умов у відносинах з заподіяння шкоди службовими особами ОВС.

У підрозділі 2.1. “Співвідношення загальних і спеціальних норм, що регулюють відносини з відшкодування громадянинові шкоди, завданої діями службових осіб ОВС” звертається увага на загальні підстави відповідальності за завдання шкоди, а саме: вимога про відшкодування шкоди буде правомірною за наявності, по-перше, майнової шкоди; по-друге, дії, рішення, бездіяльність, якими завдано шкоди, є неправомірними; по-третє, якщо між неправомірними діями, рішеннями, бездіяльністю і шкодою існує причинний зв'язок; по-четверте, якщо поведінка заподіювача шкоди є винною.

Дисертант зазначає про необхідність усвідомлення відмінностей між підставами та умовами цивільно-правової відповідальності. Не поділяючи думки таких науковців як М. Сібілов, М.І. Брагінський, В.В. Вітрянський, В.Т. Смирнов, К.К. Яічков, І.А. Тактаєв про те, що підставою цивільно-правової відповідальності взагалі є порушення суб'єктивного цивільного права, автор підтримує точку зору О.В. Дзери, Д.В. Бобрової, що юридичною підставою відповідальності є закон, а фактичною - склад цивільного правопорушення.

У дисертації автор виокремлює відносини, пов'язані з процесуальною діяльністю ОВС (ст. 1176 ЦК України), і на основі аналізу нормативної бази робить висновок про те, що, окрім загальних підстав цивільно-правової відповідальності, є й спеціальні підстави: а) об'єкт захисту - особиста свобода громадянина; б) завдання шкоди в процесі реалізації владних повноважень, характер дій службової особи, відсутність вини; в) суб'єкт відповідальності - держава (Державне казначейство); г) спеціальний порядок визначення завданої шкоди.

Погоджуючись із думкою, що, беручи на себе відповідальність за безвинні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, держава усвідомлює свою вину за порушення конституційних прав громадян, але сама по собі така діяльність є корисною і необхідною для суспільства, від неї не можна відмовитись. Дисертант зазначає, що кожний факт такої відповідальності є сигналом для проведення заходів, спрямованих на зміцнення законності в діяльності цих органів.

Автор аналізує відносини, пов'язані з виконанням оперативно-службової діяльності, тобто іншу діяльність не процесуального спрямування, в якій також знаходять своє відображення спеціальні норми: а) особливий суб'єкт відповідальності; б) завдання шкоди в процесі реалізації владних повноважень; в) характер дій службової особи. Специфіка даної відповідальності (ст. 1172 ЦК України) проявляється в тому, що заподіювач шкоди, по-перше, має особливе правове становище - він перебуває в службових відносинах з певною організацією, тому необхідно встановити, що шкода, завдана службовою особою саме цієї організації, а не іншою особою; по-друге, він наділений цією організацією певними повноваженнями, характер яких проявляється видом виконуваних обов'язків при завданні шкоди.

Залежно від такого розмежування, поєднання загальних і спеціальних норм цивільно-правової відповідальності у відносинах процесуального і не процесуального характеру, визначається суб'єкт відповідальності. У першому випадку це держава, у другому - організація, де працює службова особа ОВС.

У підрозділі 2.2. “Протиправність і причинний зв'язок як підстави відповідальності” з'ясовується, що виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої діями службових осіб ОВС України, пов'язується з неправомірністю дій цих службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За порушенням норми цивільного права стоїть порушення суб'єктивного права потерпілої особи. Правомірними діями особа здійснює своє право, неправомірними - порушує право інших осіб. За таких умов автор наголошує на необхідності розрізняти протиправні та незаконні дії службових осіб ОВС. Протиправність є дещо ширшим поняттям, що включає в себе норми не тільки писаного права, а й природного. Протиправними є дії, які порушують норми права і суб'єктивні права громадян, а незаконними - ті, що порушують норму закону чи підзаконного акта. Зважаючи на те, що в нормі права неможливо перерахувати всі можливі варіанти незаконних дій службових осіб правоохоронних органів, вирішення цього питання слід здійснювати з урахуванням положень кримінального та адміністративного законодавства, де встановлюється відповідальність службових осіб ОВС. Такий підхід дає можливість розглядати такі випадки завдання шкоди у діяльності службових осіб ОВС, які не передбачені ЦК України: випадки затримання злочинця, випадки завдання шкоди у стані професійного ризику; випадки виконання спеціального завдання для попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи.

Відповідальність за шкоду, завдану громадянинові службовими особами ОВС України, настає за наявності необхідного причинно-наслідкового зв'язку між діями службових осіб і наслідками, що настали. При вирішенні питання про наявність причинного зв'язку при завданні шкоди представником органу внутрішніх справ слід враховувати наявність обставин різного характеру (місце, час, наявність зброї у правопорушника тощо).

У підрозділі 2.3. “Шкода як підстава відповідальності” аналізуються норми Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, згідно з яким збитки поділяються на два види - “реальні збитки” та “упущена вигода”. Автор дисертації звертає увагу на своєрідність ознак характеру шкоди, завданої громадянинові процесуальними діями службових осіб ОВС України. По-перше, не всяка шкода, завдана незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, підлягає відшкодуванню, а лише ті її види, які передбачені Законом України від 1 грудня 1994 року. По-друге, завдана шкода відшкодовується державою, а не правоохоронними органами. Враховуючи, що не всяка шкода підлягає відшкодуванню, не можна вести мову про її відшкодування у повному обсязі. Тому вноситься пропозиція щодо надання потерпілому можливості звернутися до суду з позовом про захист своїх порушених прав.

Робиться висновок про те, що, на відміну від Закону України від 1 грудня 1994 року, ЦК не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а тільки вказує, що при визначенні розміру враховуються вимоги розумності та справедливості.

У підрозділі 2.4. “Особливості вини як суб'єктивної підстави відповідальності” автор визначає, що відшкодування шкоди настає за наявності вини особи, але майновий характер відносин, урегульованих цивільним правом на основі еквівалентності, визначив можливість і необхідність зробити виняток з загального правила, адже, встановлюючи відповідальність незалежно від вини, законодавець виходить, насамперед, з необхідності максимальної охорони прав та інтересів потерпілого. Такими винятками є дії, передбачені ст. 1176 ЦК України. Відповідальність незалежно від вини викликана особливостями діяльності цих органів і їх осіб, при якій можливе виникнення шкоди з причин, що не залежать від них. Водночас, ведучи мову про можливість відшкодування шкоди потерпілому незалежно від вини службових осіб правоохоронних органів, не слід вважати, що вина у цьому випадку взагалі не повинна встановлюватися, тим більше, що відшкодування проводиться за рахунок державних коштів.

Розділ третій “Відшкодування шкоди, завданої громадянинові правомірними діями службових осіб органів внутрішніх справ” складається з трьох підрозділів, які стосуються випадків правомірного завдання шкоди особі за участю службових осіб ОВС.

У підрозділі 3.1. “Відшкодування шкоди, завданої громадянинові при здійсненні реквізиції за участю службових осіб ОВС” наголошується, що лише ЦК України чи відповідний закон передбачає можливість відшкодування шкоди завданої правомірно. Здобувач зазначає, що за загальним правилом до спеціальних деліктів не можна відносити зобов'язання, які виникають унаслідок завдання шкоди правомірними діями, адже делікт - це правопорушення, а в даному випадку правопорушення відсутнє. Проте дані зобов'язання мають свою специфіку і належать до спеціальних зобов'язань з відшкодування шкоди.

Автор зазначає, що одним зі способів завдання майнової шкоди правомірно, а також способом припинення права власності фізичної чи юридичної особи за наявності визначених в законі підстав та умов є реквізиція.

Враховуючи ту обставину, що настання реквізиції можливе лише за умов виникнення надзвичайних подій, локалізацією яких, поряд з іншими службами, займаються і ОВС, то відповідно і відшкодування завданої шкоди, а також мінімізація несприятливих наслідків майнового характеру залежить від сукупності об'єктивних чинників. Неприпустимим є перевищення особами, які беруть участь у підтриманні режиму надзвичайного стану, своїх повноважень, так само, як і неправомірне застосування сили при виконанні обов'язків з охорони громадського порядку.

Враховуючи, що відповідно до ст. 64 Конституції України та ст. 353 ЦК України цивільні права та інтереси, які охороняються законом, не підлягають обмеженню у період надзвичайного чи воєнного часу, дисертант зазначає, що правове регулювання відносин ОВС в умовах надзвичайних обставин, в тому числі і при здійсненні реквізиції, ускладнюється низкою об'єктивних обставин, які, на думку автора, є основними чинниками виникнення відносин з відшкодування шкоди, а саме: 1. Множинність та розрізненість джерел правового забезпечення управління ОВС в умовах конфлікту (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, трудове та інші галузі права); відсутність, за винятком загальних положень, норм, які б регулювали управління ОВС в умовах певного конфлікту, що призводить до численних запитань, труднощів у практичній діяльності. 2. Особливість формування структури системи управління ОВС, а також порядок побудови і механізму функціонування ОВС в умовах певного виду конфлікту. 3. Окремі закони, розпорядження Уряду і МВС друкуються обмеженим тиражем і у більшості випадків до підрозділів ОВС не доходять. 4. Пошук необхідних керівникові нормативних вказівок і положень за усім масивом нормативних актів забирає певний час, значні зусилля і в зоні конфлікту практично неможливий. 5. Керівники підрозділів ОВС в умовах конфлікту переважно керуються командами “згори” (якщо вони надходять) і здоровим глуздом, інтересами тих або інших працівників, громадян, ніж нормативними документами.

У підрозділі 3.2. “Відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями службових осіб ОВС у випадках крайньої необхідності” аналізуються положення про те, що крайня необхідність має місце в тих випадках, коли особа завдає шкоду інтересам, які охороняються законом, якщо за обставин, що склалися, відвернути небезпеку іншим шляхом неможливо.

Особливістю досліджуваного виду зобов'язань є те, що такі дії визнаються суспільно корисними і правомірними, але на особу покладається обов'язок її відшкодування. Законодавець наділяє особу, яка завдала шкоди, правом зворотної вимоги до третьої особи, в інтересах якої вона діяла, а також правом покласти обов'язок відшкодування на третю особу, звільнити від відшкодування шкоди повністю або частково.

При дослідженні інституту крайньої необхідності дисертант звертає увагу на те, що ст. 1171 ЦК України передбачає відшкодування шкоди завданої правам та інтересам особи, відшкодування збитків як форми цивільно-правової відповідальності, передбаченої в статтях 22, 23 ЦК України, можливої лише при порушенні прав, а про інтерес тут не йдеться. Вирішення цього питання автор пропонує шляхом удосконалення законодавчої бази. За таких умов автором пропонується в ЦК України розширити випадки, при яких передбачити можливість правомірного завдання шкоди. Ці випадки, на думку дисертанта, мають подібні риси з інститутом крайньої необхідності, але, за наявності специфіки, потребують чіткого визначення. До них слід віднести: а) згоду особи, життя чи здоров'я якої ставиться під загрозу у процесі виконання професійних чи службових обов'язків; б) професійний ризик (виправданий ризик); в) виконання спеціального завдання для попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи; г) затримання злочинця.

У підрозділі 3.3. “Випадки відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями службових осіб ОВС у стані необхідної оборони” зазначається, що цивільне законодавство в оцінці об'єктів цивільно-правового захисту не подає встановленої градації охоронюваних законом прав та інтересів громадян, юридичних осіб та держави. Суд повинен робити такий висновок кожного разу в конкретному випадку, маючи на увазі, що цивільне право враховує інтереси як кредитора, так і боржника. Особливість умови, що розглядається стосовно органів внутрішніх справ - це врахування всієї сукупності обставин, при яких здійснюється перевищення меж, або оцінка мінімуму завдання шкоди, а також кваліфікація поведінки особи, що захищає своє право. Стан необхідної оборони, на думку автора, повинен також характеризуватися правильною оцінкою ситуації, що виникає. Право на самозахист стосовно співробітників ОВС встановлюється в законодавчих актах, що регламентують діяльність цих органів, та має додаткові межі його здійснення.

У висновках узагальнюються основні результати дослідження, сформульовано ряд положень науково-теоретичного та практичного характеру, що дозволило:

1. Удосконалити понятійний апарат стосовно розуміння категорії “службова особа” та “посадова особа” ОВС у відносинах щодо завдання шкоди громадянинові.

2. Визначити, що відшкодування збитків у досліджуваних відносинах є формою цивільно-правової відповідальності, оскільки ці відносини за своєю сутністю є недоговірними, відповідно відшкодування збитків здійснюється у повному обсязі, є наявність особливої реакції держави, яка виражається в осуді поведінки, а відшкодування завданих збитків носить додатковий обтяжливий характер для винної особи.

3. Обґрунтувати доцільність змін, внесених до Закону України від 1 грудня 1994 року. У зв'язку з цим, перевагу при правозастосуванні сьогодні необхідно віддавати не ч. 6 ст. 1176 ЦК України, а Закону України від 1 грудня 1994 року.

4. Зазначити доцільність відокремленого розуміння відносин з відшкодування шкоди, завданої громадянинові процесуальною діяльністю службових осіб ОВС, та відносин з відшкодування шкоди, пов'язаних з іншою оперативно-службовою діяльністю ОВС;

5. Довести специфіку випадків завдання шкоди громадянинові процесуальною діяльністю службових осіб ОВС, яка проявляється у нормативному закріпленні: а) нового об'єкта правового захисту - особистої свободи громадянина; б) особливих умов відповідальності: завдання шкоди в процесі реалізації владних повноважень, характер дій службової особи, відсутність вини; в) особливого суб'єкта відповідальності - держави (Державне казначейство); г) спеціального порядку визначення завданої шкоди.

6. Визначити причини, які сприяють вчиненню службовими особами ОВС цивільно-правових деліктів, особливо виділити такі: 1) правовий характер; 2) організаційний характер; 3) соціально-економічний характер; 4) кадровий характер; 5) психологічний характер.

7. Запропонувати у ЦК України розширити випадки, правомірного завдання шкоди. До них слід віднести: а) згоду особи, життя чи здоров'я якої ставиться під загрозу у процесі виконання професійних чи службових обов'язків; б) професійний ризик (виправданий ризик); в) виконання спеціального завдання для попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи.

8. Сформулювати і обгрунтувати пропозиції щодо визначення особливостей відшкодування шкоди, передбаченої Законом України “Про міліцію” (ст. 25).

9. Уточнити: а) поняття “характер шкоди”, під якою слід розуміти визначення розміру відшкодування збитків у повному обсязі, передбачених у спеціальних нормах інституту деліктних зобов'язань для врегулювання деяких видів відносин інакше, ніж це зроблено в загальних нормах.

б) сукупність факторів, що виникають при завданні шкоди громадянину службовими особами ОВС.

шкода відшкодування службова особа

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лов'як О.О. Відшкодування шкоди, заподіяної правомірними діями при виконанні службових обов'язків // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - К., 2000. - № 4. - С. 42-46.

2. Лов'як О.О. Вина та правомірне заподіяння шкоди при виконанні службових обов'язків // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 9. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001. - С. 226-232.

3. Лов'як О.О. Професійний ризик у контексті цивільного права // Вісник прокуратури. - К., 2002. - № 2. - С. 76-78.

4. Лов'як О.О. Відшкодування майнової шкоди, заподіяної в стані професійного ризику // Право України. - К., 2002. - № 10. - С. 75-77.

5. Лов'як О.О. Соціальне значення цивільно-правової відповідальності за шкоду заподіяну працівниками правоохоронних органів // Україна - 2005: поступальна хода до верховенства права: Зб. матер. конф. - К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2005. - С. 140-143.

6. Лов'як О.О. Актуальні питання настання цивільно-правової відповідальності без вини // Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності: Матеріали III звітної науково-практичної конференції (17-18 травня 2005 року) / За заг. ред. д-ра. юрид. наук, проф. В.П. Пєткова. - Кіровоград: Кіровоградський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ, ділянка оперативного друку, 2005. - С. 159-163.

7. Лов'як О.О. Відшкодування майнової шкоди, завданої при виконанні громадських обов'язків // Підприємництво, господарство і право. - К., 2005. - № 6. - С. 119-121.

8. Аксьонов Г.О., Возник М.В., Лов'як О.О., Никифорчук Д.Й., Чеботарьов Е.В. Попередження, розкриття та ліквідація наслідків терористичних актів на території підрозділу ОВС (управлінський та цивільно-правовий аспекти): Навчальний посібник. - К.: КНТ, 2005. - 88с. - (Бібліотека оперативного працівника). (Вступ та розділ 2 - загалом 27 сторінок).

9. Лов'як О.О. Актуальні проблеми деліктної відповідальності службових осіб ОВС // Зб. мат. науково-теоретичної конференції, присвяченої створенню Академії управління МВС. - К, 2006. - С. 197-200.

АНОТАЦІЯ

Лов'як О.О. Відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню інституту недоговірних відносин з відшкодування шкоди, завданої службовими особами органів внутрішніх справ та визначенню напрямів його правового забезпечення. У дисертаційному дослідженні розглянуто елементи, причини виникнення і правову природу відносин з відшкодування шкоди, завданої службовими особами ОВС, досліджено особливості підстав виникнення таких відносин та випадки правомірного завдання шкоди.

У роботі на підставі аналізу особливостей відносин з відшкодування шкоди, завданої службовими особами ОВС, зроблені обґрунтовані теоретичні висновки та внесені пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

Ключові слова: шкода, моральна шкода, збитки, недоговірні правовідносини, службова особа, органи внутрішніх справ.

АННОТАЦИЯ

Ловьяк О.О. Возмещение вреда, причиненного гражданину служебными лицами органов внутренних дел Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена комплексному исследованию института внедоговорных отношений по возмещению вреда, причиненного служебными лицами органов внутренних дел, и определению направлений его правового регулирования. В работе рассмотрены элементы, причины возникновения и правовая природа отношений по возмещению вреда, причиненного служебными лицами органов внутренних дел, исследовано особенности оснований возникновения таких отношений, а также случаи правомерного причинения вреда. Для раскрытия основных целей исследования диссертант проанализировал основные факторы, которые присущи деятельности причинителя вреда, а именно: служебная деятельность сотрудников органов внутренних дел осуществляется в сложных, конфликтных условиях при значительном физическом и психологическом напряжении. Эффективное разрешение служебных задач связано с человеческим фактором, то есть с желаниями, потребностями, чувствами и особенностями представителей гражданского общества.

Особое внимание уделено аргументируемой необходимости, направленной на выделение случаев причинения вреда служебными лицами ОВД к отдельному виду деликтной ответственности. Результатом такой регламентации, кроме наличия общих оснований гражданско-правовой ответственности, является нормативное закрепление: нового объекта правовой защиты в рамках деликтных обязательств - личной свободы гражданина; особых условий ответственности - причинения вреда в процессе реализации властных полномочий, характера действий, отсутствия вины; особого субъекта ответственности - государства в лице его финансовых органов; специального порядка исчисления причиненного вреда.

Автором детально проанализированы характерные черты предмета и метода гражданского права с имущественными отношениями по возмещению вреда, причиненного гражданину служебными лицами органов внутренних дел, а именно: целесообразность отдельного понимания отношений по возмещению вреда, причиненного гражданину процессуальной деятельностью служебных лиц ОВД, от отношений по возмещению вреда, связанных с иной оперативно-служебной деятельностью; гражданско-правовую природу отношений по возмещению вреда потерпевшему, которая состоит в наличии незаконного действия причинителя; возложение на государство возмещения вреда, причиненного процессуальной деятельностью служебных лиц ОВД, чем в большей мере осуществляется защита прав гражданина, в отличие от уголовно-процессуального законодательства, которое такую обязанность возлагает на органы досудебного следствия.

Диссертант обосновывает мысль о том, что возмещение вреда потерпевшему независимо от вины служебных лиц органов внутренних дел вовсе не означает, что вина в таких случаях не должна устанавливаться. Все случаи незаконного причинения вреда гражданину должны четко выявляться и получать надлежащую оценку со стороны соответствующих органов. В данном случае ответственность без вини является исключением из общего правила.

Отмечается, что в ГК Украины существуют неусовершенствованные положения относительно возмещения ущерба, причиненного интересам гражданина.

Аргументируется необходимость закрепления на законодательном уровне понятия “характер вреда”. В целом под характером вреда следует понимать комплекс юридических признаков, обусловленных социальными, экономическими и политическими потребностями развития гражданского общества, которые закрепляются в специальных нормах института деликтной ответственности для регулирования отдельных видов отношений иным способом, чем это предусмотрено в общих нормах гражданского права.

В диссертации детально исследуются случаи правомерного причинения вреда, а также их особенности при участии служебных лиц ОВД (крайняя необходимость, необходимая оборона, реквизиция). Автор предлагает значительно расширить случаи правомерного причинения вреда в гражданском праве, а именно: исполнение профессиональных или служебных обязанностей сотрудниками ОВД; согласие лица, жизнь и здоровье которого ставятся под угрозу в процессе исполнения профессиональных или служебных функций; профессиональный риск (оправданный риск); исполнение специального задания для предупреждения или раскрытия преступной деятельности организованной группы.

...