Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

ШТРАФ ЯК ВИД ПОКАРАННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

ПОПРАС ВІКТОР ОЛЕКСІЙОВИЧ

Харків - 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з класичних проблем не тільки кримінального права, а й в цілому гуманітарно-філософської думки є пошук засобів та методів адекватного реагування на найбільш суспільно небезпечні види поведінки людини. Століттями юристи і філософи сперечаються про те, які види покарань і в якому обсязі можуть бути застосовані до осіб, що вчиняють злочини. І якщо стосовно можливості допущення одних видів покарань (таких, наприклад, як смертна кара) дискусії ще точаться й досі, то стосовно деяких інших практично загальновизнано, що вони можуть і повинні застосовуватися до злочинців. До останніх належить і штраф, який не тільки у вітчизняному, але й в зарубіжному кримінальному праві давно вже став класичним видом покарання. В сучасному світі немає жодного кримінального кодексу, який би не передбачав даного виду покарання. Передбачений він і в КК України 2001 р. (далі - КК), відповідно до ст. 53 якого це покарання як основне, так і додаткове може бути призначене у розмірі від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - нмдг), якщо тільки санкціями статей Особливої частини згаданого Кодексу не передбачено більш високий розмір штрафу. За станом на 1 січня 2008 р. штраф як вид покарання передбачений в 252 санкціях Особливої частини КК, причому в 250 з них він встановлений в якості основного покарання, а в двох - в якості додаткового.

Універсальність даного виду покарання, з одного боку, і значна поширеність злочинів, за які доцільно було б його застосовувати, з іншого, здавалося б тягнуть за собою і значний обсяг застосування штрафу. Однак дані судової практики свідчать про зворотне. На практиці штраф, особливо у виді додаткового покарання, зустрічається нечасто, хоча в останні роки й спостерігається певна тенденція до зростання кількості випадків призначення цього покарання в якості основного. Так, якщо за період з 1990 року по 2001 роки кількість осіб, на яких накладено штраф, зменшилася відповідно з 13,8 тисяч у 1990 році до 3,5 тисяч у 2001 році, то в подальші роки штраф як основний вид покарання призначався: у 2002 році 10510 засудженим особам (або 5,4 % від загальної кількості засуджених у тому році судами України); у 2003 році - 8915 особам (4,4 %); у 2004 році - 11393 особам (5,6 %); у 2005 році - 11668 особам (6,6 %); у 2006 році - 14196 особам (8,8 %). При цьому за цей же період штраф у якості додаткового покарання застосовувався: у 2002 році стосовно 50 осіб (або 0,03 % від загальної кількості засуджених у тому році судами України); у 2003 році - стосовно 42 осіб (0,02 %); у 2004 році - стосовно 235 осіб (0,1 %); у 2005 році - стосовно 158 осіб (0,09 %); у 2006 році - стосовно 165 осіб (0,1 %).

Важливого значення штрафу як виду покарання надає наука кримінального права. Питання законодавчого визначення і практичного застосування даного виду покарання, а також загальні питання вчення про покарання, що мають безпосереднє відношення і до штрафу, досліджувалися в роботах багатьох криміналістів, зокрема: Ю. В. Александрова, П. П. Андрушка, Л. В. Багрія-Шахматова, М. І. Бажанова, Ю. В. Бауліна, Х. І. Гаджиєва, І. М. Гальперіна, М. Д. Дурманова, В. К. Дуюнова, А. П. Козлова, І. Я. Козаченка, В. П. Козирєвої, О. І. Коробеєва, О. В. Курца, В. Т. Маляренка, М. І. Мельника, Ю. Б. Мельникової, А. С. Міхліна, Й. С. Ноя, І. В. Смолькової, В. В. Сташиса, М. Н. Становського, М. О. Стручкова, В. Я. Тація, В. І. Тютюгіна, О. Г. Фролової, О. Л. Цветиновича, В. Л. Чубарєва, М. Д. Шаргородського, І. В. Шмарова, С. С. Яценка та інших. В сучасній українській кримінально-правовій науці деякі питання штрафу як виду покарання були предметом дисертаційного дослідження В. П. Козирєвої («Кримінальні покарання майнового характеру за законодавством України», м. Київ, 2007 р.). Проте, в цій роботі вони досліджувалися не самостійно, а лише як невелика частина проблеми більш загального характеру. У зв'язку з цим, дисертанткою не було охоплено цілу низку питань, що стосуються штрафу як виду покарання, а саме: проблеми обчислення розміру цього виду покарання; проблеми встановлення його в санкціях статей Особливої частини; спеціальні правила призначення штрафу як виду покарання; застосування штрафу при заміні покарання; звільнення від відбування штрафу тощо. Крім того, окремі із досліджуваних питань вирішені дисертанткою далеко не безспірно. Зокрема, це питання про місце штрафу в системі покарань; розміри штрафу, що може бути передбачений в санкціях статей Особливої частини КК та деякі інші.

Викладене свідчить, що проблематика штрафу як виду покарання була й залишається актуальною для науки кримінального права, оскільки саме від ступеня наукової розробленості відповідних проблем значною мірою залежить і адекватність законодавчого визначення даного виду покарання, і ефективність його практичного застосування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми «Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого права і системи попередження злочинності» (номер державної реєстрації 0186.U.070883), над якою працює кафедра кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, та передбачене планом наукових досліджень кафедри. Тема цього дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 1 липня 2002 року (протокол № 13).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично та практично обґрунтованих висновків щодо законодавчого визначення та судового застосування штрафу як виду покарання за кримінальним правом України, вироблення рекомендацій щодо удосконалення відповідних положень законодавства та практики його застосування.

Для досягнення визначеної мети були поставлені такі задачі:

1. Визначити поняття штрафу як виду покарання та його місце в системі покарань за чинним кримінальним законодавством України;

2. Визначити оптимальний спосіб встановлення розміру даного виду покарання;

3. З'ясувати особливості встановлення даного виду покарання як основного або додаткового в санкціях статей Особливої частини КК, їх залежність від властивостей певного злочину.

4. Встановити особливості застосування загальних засад та спеціальних правил призначення покарання при застосуванні штрафу, особливості застосування штрафу при заміні покарання та особливості звільнення від цього виду покарання.

5. Сформулювати на підставі здійсненого дослідження рекомендації щодо удосконалення відповідних положень кримінального закону та практики його застосування.

Об'єктом дослідження є види покарань за кримінальним правом України. Предметом дослідження є штраф як вид покарання за кримінальним правом України.

Методи дослідження. У дисертації використовувалися загальнонаукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках. Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання досліджувалося поняття штрафу, його місце в системі покарань, правила встановлення штрафу у санкціях тощо. Застосовуючи метод системного аналізу соціальних (зокрема - правових) явищ було розглянуто правила співвідношення штрафу з іншими видами покарання в санкціях, особливості застосування загальних засад та спеціальних правил призначення цього виду покарання тощо. Системно-структурний метод застосовувався при з'ясуванні місця штрафу в системі покарань; догматичний - при аналізі змісту законодавчих положень про штраф як вид покарання; порівняльно-правовий - при порівнянні цих положень законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн, а історичного і порівняльно-історичного - при вивченні історії розвитку вітчизняного законодавства про штраф як вид покарання. Застосування методів статистичного аналізу (було досліджено за спеціальною програмою 112 вироків у кримінальних справах, винесених районними судами міст Полтави та Харкова, якими 115 осіб за вчинення 124 злочинів були засуджені до основного покарання у виді штрафу; 9 опублікованих ухвал Верховного Суду України, які стосувалися призначення штрафу як виду покарання) допомогло з'ясувати позиції судів щодо застосування штрафу як виду покарання.

Наукова новизна одержаних результатів. На думку автора, з досягнутих ним результатів дослідження новими для науки кримінального права є такі:

1. Вперше визначені основні етапи та тенденції історичного розвитку штрафу як виду покарання за вітчизняним кримінальним законодавством.

2. На відміну від законодавчого визначення поняття штрафу (ч. 1 ст. 53 КК) сформульоване його доктринальне визначення як заходу примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом обмеженні її права власності на певну суму грошових коштів.

3. По-новому визначено місце штрафу в системі покарань, зокрема доведено, що він має бути переміщений у цій системі (ст. 51 КК) з першого місця на четверте: після позбавлення військового або спеціального звання, рангу чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та громадських робіт.

4. Наведені нові аргументи на користь встановлення у кримінальному законодавстві штрафу як виду покарання в національній грошовій одиниці України (гривні), вперше обґрунтовано мінімальний та максимальний розмір даного виду покарання та запропоновано типові розміри штрафу як виду покарання.

5. Вперше доведено, що штраф як вид покарання може встановлюватися тільки в санкціях за злочини невеликої або середньої тяжкості, причому стосовно останніх його встановлення має бути узгоджене з формою вини, з якою вчиняються такі злочини, та розміром передбаченого в санкції покарання у виді позбавлення волі.

6. Наведені нові аргументи на користь того, що штраф як основне покарання може бути встановлений не тільки в санкціях за корисливі злочини та злочини, що спричиняють матеріальну шкоду.

7. Наведені нові аргументи на користь розширення кількості санкцій, які передбачали б штраф як додаткове покарання, та запропоновані шляхи такого розширення.

8. Вперше визначені особливості застосування загальних засад та спеціальних правил призначення покарання у виді штрафу.

9. Вперше визначені передбачені чинним кримінальним законодавством особливості звільнення від покарання у виді штрафу.

10. На підставі проведеного дослідження запропоновано низку змін та доповнень до КК в частині, що стосується штрафу як виду покарання.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження, на думку дисертанта, має і теоретичне, і прикладне значення. Теоретичне значення його результатів полягає, як уявляється, в тому, що окремі положення роботи, підходи, висновки та рекомендації могли б бути використані для подальших наукових досліджень штрафу як виду покарання та загалом всієї системи покарань за кримінальним правом України.

Прикладне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в ньому положення, узагальнення, пропозиції і висновки можуть бути використані:

1) у законотворчій діяльності - при опрацюванні пропозицій щодо змін та доповнень до КК з метою його подальшого вдосконалення, зокрема в аспекті розробки проектів законів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності за низку злочинів;

2) у правозастосовній діяльності - при застосуванні судами положень КК, що регулюють умови та порядок призначення штрафу як виду покарання та звільнення від цього покарання;

3) у навчальному процесі - при викладанні курсу Загальної частини кримінального права України студентам, що навчаються за спеціальністю «Правознавство» у вищих навчальних закладах, підготовці навчальної, науково-практичної та методичної літератури.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження були викладені для ознайомлення науковців у публікаціях автора, а також доповідалися і обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи» (м. Івано-Франківськ, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 30 вересня - 1 жовтня 2005 р.); науково-практичній конференції «Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності» (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 5-6 жовтня 2005 р.); круглому столі «Питання удосконалення законодавства України у сфері боротьби зі злочинністю» (м. Харків, Інститут вивчення проблем злочинності АПрН України спільно з Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого, 15 травня 2007 р.) та міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми удосконалення кримінального законодавства України» (м. Київ, Київський національний університет внутрішніх справ, 25 травня 2007 р.). Крім того, основні теоретичні положення та висновки дисертації були апробовані автором в його практичній діяльності як судді Київського районного суду м. Харкова при здійсненні правосуддя у кримінальних справах (2002-2007 р.). Нарешті, дисертація пройшла обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2007 рік).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в семи опублікованих дисертантом наукових роботах, у тому числі трьох наукових статтях, які опубліковані у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук, та тезах чотирьох наукових доповідей.

Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які разом містять 10 підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи) та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 234 сторінки, з них основного тексту - 209 сторінок. Кількість використаних джерел - 232.

Кримінальне законодавство України використане за станом на 1 січня 2008 року, наукова література та судова практика - в основному за станом на 1 червня 2007 року.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі міститься інформація, що наведена вище при загальній характеристиці роботи.

Розділ перший «Штраф у кримінальному законодавстві України: історія та сучасність» складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Штраф в історії кримінального законодавства України» дисертант досліджує положення про штраф у таких основних історичних пам'ятках вітчизняного кримінального права як: Руська Правда; Статут Великого Князівства Литовського (Литовський статут); Судебник 1497 року; Судебник 1550 року; Соборне укладення 1649 року; Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року; Укладення про покарання кримінальні і виправні 1845 року; Кримінальне укладення 1903 року; Кримінальний кодекс УСРР 1922 року; Кримінальний кодекс УРСР 1927 року; Кримінальний кодекс УРСР (України) 1960 року.

На підставі їх вивчення дисертант приходить до наступних висновків. По-перше, штраф є традиційним видом покарання впродовж всієї історії українського кримінального законодавства, який в окремі періоди домінував над іншими покараннями, в інші - знаходився на другорядних ролях, проте завжди визнавався законодавцем. По-друге, вітчизняне кримінальне законодавство дійшло до того етапу розвитку, коли загальні положення про всі види покарання, в тому числі й щодо штрафу, визначаються в спеціальній статті Загальної частини. По-третє, впродовж значного періоду вітчизняної історії штраф як вид покарання визначався в тій грошовій одиниці, яка на той чи інший момент знаходилася в обігу, і тільки в період гіперінфляції початку дев'яностих років ХХ ст. законодавець почав використовувати для визначення розміру штрафів певні умовні розрахункові одиниці. По-четверте, історія довела необхідність визначення в санкціях статей Особливої частини кримінального законодавства як мінімального, так і максимального розмірів штрафу як виду покарання. По-п'яте, витримали перевірку часом положення про необхідність встановлення в Загальній частині: мінімального та максимального розміру штрафу; можливості призначення цього покарання в якості як основного, так і додаткового тільки за умови, що воно передбачене в санкції відповідної статті Особливої частини КК; механізмів заміни штрафу іншими заходами впливу при неможливості його сплати тощо.

У підрозділі 1.2. «Загальна характеристика штрафу як виду покарання за чинним КК України» послідовно досліджується низка загальних положень, що стосуються даного виду покарання. Зокрема, у пункті 1.2.1. «Поняття штрафу» на підставі критичного аналізу чинних законодавчих положень та поглядів вчених-криміналістів автор формулює наступне доктринальне визначення штрафу: «штраф - це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом обмеженні її права власності на певну суму грошових коштів». Далі у пункті 1.2.2. «Місце штрафу в системі покарань» дисертант, порівнюючи ступінь суворості правообмежень штрафу і таких покарань, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та громадські роботи, приходить до висновку, що штраф є більш суворим покаранням, порівняно з названими. Це пояснюється, перш за все, тим, що в сучасних умовах значущість права власності є для особи вищою порівняно з правом вільного вибору виду занять. Крім того, інші покарання, що мають майновий характер (виправні роботи, конфіскація майна) визнаються законодавцем більш суворими порівняно зі згаданими. У зв'язку з цим пропонується перенести штраф в статті 51 КК з першої на четверту позицію. Після цього у пункті 1.2.3. «Штраф як кримінальне покарання, як адміністративне стягнення і як вид забезпечення виконання цивільно-правового зобов'язання: питання співвідношення» дисертант вказує на ознаки, що відмежовують штраф як вид покарання від згаданих однойменних заходів, що регулюються іншими галузями права. Наступні два пункти присвячені загальним проблемам визначення розміру штрафу як виду покарання. Спершу у пункті 1.2.4. «Одиниця виміру штрафу» дисертант, критично оцінюючи відомі історії вітчизняного кримінального права та сучасному кримінальному праву зарубіжних країн способи обчислення штрафу як виду покарання, приходить до переконання, що найбільш ефективним з них є встановлення в законі штрафу безпосередньо у національній грошовій одиниці - гривні. Цей висновок зумовлюється тим, що в сучасний період зникли причини, які обумовили використання в КК умовних розрахункових одиниць; необхідністю зняття ускладнень та суперечностей у застосуванні КК та іншими аргументами. Далі у пункті 1.2.5. «Мінімальний і максимальний розміри штрафу» дисертант, звертаючи увагу на особливості сучасного стану злочинності та рівня доходів переважної більшості осіб, що вчиняють злочини, на підставі матеріалів судової практики, а також з урахуванням досвіду зарубіжних країн, висловлює судження, що мінімальний розмір штрафу як виду покарання в КК є обґрунтованим. З урахуванням пропозиції про перехід на обчислення штрафів у національній валюті пропонується встановити мінімальний розмір штрафу у сумі 500 грн. Обґрунтовується також, що максимальний розмір штрафу має бути імперативно встановлений в Загальній частині (без допущення можливості виходу за нього в статтях Особливої частини, як це є нині) на рівні 50000 грн. Закінчується підрозділ пунктом 1.2.6. «Штраф і судимість», в якому дисертант звертає увагу на те, що відповідно до п. 5 ст. 89 КК судимість особи, засудженої до основного покарання у виді штрафу, погашається через рік після виконання цього покарання. Це правило не узгоджується з чинними положеннями пунктів 3 і 4 цієї ж статті, відповідно до яких, особи засуджені до більш суворих покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, службових обмежень для військовослужбовців або тримання у дисциплінарному батальйоні, вважаються не судимими з моменту відбуття цих покарань. Дисертант доводить, що порядок погашення судимості особи, яка відбула основне покарання у виді штрафу, має знаходитися в прямій залежності від ступеня суворості даного виду покарання та бути узгодженим з порядком погашення судимості осіб, що відбули інші види основних покарань.

Розділ другий «Штраф як вид покарання в санкціях статей Особливої частини КК України» складається з чотирьох підрозділів. Підрозділ 2.1. «Деякі проблеми визначення кола злочинів, які можуть каратися штрафом» складається з двох пунктів. Спершу у пункті 2.1.1. «Встановлення штрафу як виду покарання в санкціях за злочини залежно від ступеня їх тяжкості» з посиланням на те, що в санкціях за тяжкі та особливо тяжкі злочини обов'язково передбачаються тривалі строки позбавлення волі, до яких штраф навіть у значному розмірі не може бути адекватною альтернативою, обґрунтовується, що штраф як основний вид покарання може встановлюватися виключно у санкціях за злочини невеликої та середньої тяжкості. У зв'язку з цим критично оцінюється встановлення цього виду покарання в якості основного за тяжкі злочини (ч. 7 ст. 158, ч. 3 ст. 176, ч. 3 ст. 177, ч. 3 ст. 229 КК). При цьому, якщо в якості покарання за злочини невеликої тяжкості штраф може бути встановлений без будь-яких особливих додаткових вимог, то встановлення його в санкціях за злочини середньої тяжкості має бути узгодженим з формою вини, з якою вчиняється такий злочин, та максимальним розміром покарання у виді позбавлення волі. Зокрема, штраф може бути адекватною альтернативою позбавленню волі на строк не більше трьох років за умисні злочини середньої тяжкості та позбавленню волі на строк до п'яти років за необережні злочини середньої тяжкості. Далі у пункті 2.1.2. «Встановлення штрафу як виду покарання в санкціях за корисливі і некорисливі злочини» дисертант вступає в полеміку з тими криміналістами, які вважають штраф адекватним покаранням лише за корисливі злочини, і з посиланнями на чинне законодавство та практику його застосування доводить, що штраф як основне покарання цілком обґрунтовано і доцільно встановлюється й за інші категорії злочинів, як умисні, так і необережні, якщо цілі покарання можуть бути досягнуті без використання більш суворих видів покарання.

У підрозділі 2.2. «Проблеми визначення розміру штрафів за окремі злочини» доводиться, що у чинному кримінальному законодавстві України не завжди адекватно визначаються розміри штрафу в санкціях за окремі види злочинів. З метою удосконалення цих розмірів та встановлення залежності розміру штрафу від ступеня тяжкості злочину пропонується дванадцять типових розмірів штрафу як виду покарання. Це дозволить забезпечити системний підхід до побудови санкцій статей Особливої частини КК, які передбачають штраф як вид покарання; зробить співвідношення ступеня карального впливу різних видів покарань у санкції відносно рівним; зменшить можливості зловживань та помилок, винесення неправосудних вироків при призначенні штрафу судами.

Підрозділ 2.3. «Штраф як основне покарання у альтернативних і безальтернативних санкціях» складається з двох пунктів. У пункті 2.3.1. «Поєднання штрафу з іншими основними покараннями в альтернативних санкціях» доводиться, що штраф як основний вид покарання може поєднуватися в альтернативних санкціях з будь-якими іншими основними видами покарання, крім довічного позбавлення волі (оскільки це покарання може бути передбачене лише за особливо тяжкі злочини). При цьому, однак, конструювання санкцій, в яких передбачалися б виключно штраф та позбавлення волі як основні покарання є неприпустимим. Якщо законодавець вважає за можливе встановити в якості альтернативного до позбавлення волі покарання у виді штрафу, то з метою більшої диференціації покарання та уникнення в правозастосуванні альтернативи «штраф або позбавлення волі», в цій санкції в якості альтернативних повинні встановлюватися такі види покарань, які є більш суворими, ніж штраф, але менш суворими, ніж позбавлення волі, зокрема: виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі тощо. У пункті ж 2.3.2. «До питання про можливість існування штрафу в безальтернативних санкціях» наводяться аргументи проти встановлення штрафу в якості безальтернативного основного покарання, оскільки це звужує можливості індивідуалізації покарання, а за окремих умов і унеможливлює призначення покарання взагалі. У зв'язку з цим пропонується внести зміни до трьох нині існуючих в КК безальтернативних санкцій, що передбачають штраф (ч. 9 ст. 158, ч. 1 ст. 183, ч. 1 ст. 203).

Підрозділ 2.4. «Штраф як основне і додаткове покарання в кумулятивних санкціях» складається з двох пунктів. У пункті 2.4.1. «Штраф як основне покарання в кумулятивних санкціях» відзначається, що з урахуванням положень Загальної частини КК єдиним додатковим покаранням, що може передбачатися в таких санкціях, є позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. При цьому, застосування спеціальних правил законодавчої техніки при конструюванні таких санкцій, свідчить про те, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може виступати в якості додаткового покарання до будь-якого основного покарання (у тому числі й до штрафу) або тільки до певного основного покарання (яким може бути як штраф, так і інший вид покарання). У пункті 2.4.2. «Штраф як додаткове покарання в кумулятивних санкціях» критично оцінюється практично не реалізований у чинному КК потенціал цього покарання як додаткового (в такій якості його передбачають тільки ч. 1 ст. 144 та ч. 2 ст. 367 КК) і пропонуються напрямки розширення його застосування. Зокрема, висувається ідея про те, що штраф може передбачатися в якості додаткового покарання тільки до таких основних покарань, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та позбавлення волі на певний строк. При цьому його розмір може становити від 500 до 50000 гривень, однак великі розміри штрафу (від 30 до 40 та від 40 до 50 тисяч гривень) можуть виступати в якості додаткового покарання лише за особливо тяжкі та умисні тяжкі злочини, середні розміри штрафів (від 5 до 30 тисяч гривень) - за злочини середньої тяжкості та необережні тяжкі злочини, невеликі розміри штрафів (від 500 до 5000 гривень) - за злочини невеликої тяжкості.

Розділ третій «Застосування судами штрафу як виду покарання» складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Загальні засади призначення штрафу» дисертант звертає увагу на те, що вимоги, встановлені ст. 65 КК, при призначенні штрафу не мають жодних винятків. Це означає, що кожного разу суд призначає штраф в межах санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується особа, що визнана винною у вчиненні злочину, з урахуванням положень Загальної частини КК, а також враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Разом з тим, із КК слід усунути непотрібні дублювання загальних засад призначення покарання, зокрема слід виключити з ч. 2 ст. 53 КК вимоги про призначення штрафу з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та майнового стану засудженого, оскільки вони вже передбачені в загальних засадах призначення покарання.

Підрозділ 3.2. «Спеціальні правила призначення штрафу» складається з чотирьох пунктів, в яких послідовно розглядаються встановлені КК правила призначення штрафу в окремих випадках. Так, у пункті 3.2.1. «Застосування штрафу при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом», визначається, що при застосуванні ст. 69 КК штраф може бути призначений як у тих випадках, коли він передбачений в санкції статті Особливої частини КК (нижче нижньої межі, але не менше за 30 нмдг), так і в тих випадках, коли він у санкції не передбачений - в порядку переходу до іншого, більш м'якого виду покарання. Практична нереалізованість у кримінальному законі штрафу як додаткового покарання фактично унеможливлює застосування ч. 2 ст. 69 КК щодо непризначення штрафу як обов'язкового додаткового покарання. З метою розширення можливостей суду у застосуванні ч. 2 ст. 69 КК пропонується внести до неї зміни, передбачивши повноваження суду перейти до іншого, більш м'якого виду додаткового покарання, ніж передбачене в санкції. У пункті 3.2.2. «Призначення штрафу при сукупності злочинів та сукупності вироків» зроблено висновок, що в цих випадках штраф, призначений в якості основного покарання за один із злочинів, може як звертатися до самостійного виконання, так і поглинатися іншим, більш суворим покаранням, проте в жодному випадку не може складатися з іншими покараннями. Якщо ж штраф виступає в якості додаткового покарання, то при призначенні його за сукупністю злочинів або сукупністю вироків він може бути приєднаний до остаточного основного покарання тільки в тому разі, якщо він був призначений в якості додаткового покарання хоча б за один із злочинів, що входять до сукупності. У пункті 3.2.3. «Призначення штрафу при звільненні від відбування покарання з випробуванням» піддається критиці позиція тих криміналістів, які вважають за можливе призначення штрафу на підставі ст. 77 КК і в тих випадках, коли він не передбачений в санкції статті Особливої частини КК. Доводиться, що згадана стаття не встановлює самостійної правової підстави для призначення штрафу в якості додаткового покарання, а лише визначає перелік покарань, які можуть бути призначені в якості додаткових в тих випадках, коли існують встановлені законом підстави їх призначення: чи вони передбачені в санкції статті Особливої частини, чи вони можуть бути призначені на підставі певної іншої статті Загальної частини КК. Розширення можливості застосування штрафу як додаткового покарання при звільненні від відбування основного покарання з випробуванням слід шукати не в неадекватному тлумаченні ст. 77 КК, а в розширенні використання цього виду покарання в якості додаткового в санкціях статей Особливої частини КК. Нарешті, у пункті 3.2.4. «Призначення штрафу неповнолітнім» відзначається, що цей вид покарання не повинен призначатися неповнолітньому, який не має з чого його сплатити і за якого фактично штраф будуть сплачувати батьки. Сума штрафу для неповнолітніх визначається судом в межах від тридцяти до п'ятисот нмдг. Відмінна від цього правила практика, яка свого часу мала місце, має бути визнана неправильною.

Підрозділ 3.3. «Штраф при заміні покарання» складається з двох пунктів. У пункті 3.3.1. «Заміна штрафу іншим покаранням» доводиться, що встановлені ч. 4 ст. 53 КК правила заміни штрафу іншим покаранням у випадку неможливості його сплати, не можна визнати цілком обґрунтованими. Дисертант доводить необхідність викладення цих положень в новій редакції, яка б допускала можливість заміни несплачених невеликих сум штрафу громадськими роботами, а більш значних - виправними роботами, проте тільки на строк, достатній для вирахування із заробітку засудженого суми несплаченого штрафу. У пункті 3.3.2. «Заміна іншого покарання штрафом» спершу аналізується ч. 3 ст. 57 КК і пропонується змінити в ній жорстку прив'язку розміру штрафу до строку невідбутих виправних робіт правилом про те, що в таких випадках розмір штрафу встановлюється судом з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, у тому числі й його матеріального стану, та інших обставин справи. Далі дисертант наводить аргументи проти висловлюваної деякими криміналістами думки про можливість заміни на підставі ст. 82 КК невідбутої частини позбавлення волі або обмеження волі більш м'яким покаранням у виді штрафу.

Завершується розділ підрозділом 3.4. «Проблеми звільнення від відбування штрафу», в якому визначається, що особа, засуджена до цього виду покарання, може бути звільнена від його відбування тільки на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 КК (у зв'язку зі спливом строків давності виконання обвинувального вироку), ч. 1 і 2 ст. 84 КК (у зв'язку з хворобою) та відповідно до ст. 85, 86 та 87 КК - на підставі закону України про амністію та акту про помилування.

кримінальний штраф покарання законодавство

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання - сформульовані теоретично та практично обґрунтовані висновки щодо законодавчого визначення та судового застосування штрафу як виду покарання за кримінальним правом України, вироблені рекомендації щодо удосконалення відповідних положень законодавства та практики його застосування. Проведене дослідження дозволяє сформулювати наступні висновки та рекомендації, що мають як теоретичне, так і прикладне значення.

1. Штраф є достатньо ефективним видом як основного, так і додаткового покарання. Проте його потенціал в чинному кримінальному законодавстві розкритий далеко не повною мірою, що пов'язано з недостатньо точним визначенням місця цього виду покарання в системі покарань; використанням неадекватного сучасним реаліям способу визначення розміру штрафу як виду покарання; невирішеністю питання про співвідношення штрафу з характеристиками вчинюваного злочину та іншими видами покарань, які встановлюються у санкції; практично нереалізованою є ідея застосування штрафу як додаткового покарання; низкою законодавчих суперечностей та інших недоліків при формулюванні положень КК, що стосуються штрафу як виду покарання.

2. З метою удосконалення законодавчого регулювання штрафу як виду покарання пропонується внести до КК наступні зміни та доповнення:

1) пункти 1-4 ст. 51 викласти в наступній редакції:

«1) позбавлення військового або спеціально звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

3) громадські роботи;

4) штраф;».

2) Ст. 53 викласти в такій редакції:

«Стаття 53. Штраф

1. Покарання у виді штрафу полягає у грошовому стягненні із засудженого на користь держави у розмірі, що визначається судом.

2. Штраф може бути встановлений в якості основного або додаткового покарання у сумі від 500 до 50000 гривень.

3. Штраф у якості основного покарання може бути встановлений тільки за злочини невеликої або середньої тяжкості.

4. Штраф у якості додаткового покарання може бути встановлений за злочин будь-якої тяжкості і призначається судом лише у випадках, якщо він спеціально передбачений в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

5. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за п'ятдесят гривень несплаченого штрафу. У разі, якщо сума несплаченого штрафу перевищує 1200 гривень, суд може замінити несплачену суму штрафу виправними роботами з відрахуванням із заробітку засудженого у розмірі двадцяти відсотків на строк, достатній для виплати несплаченої суми штрафу, але не більше, ніж на два роки. За клопотанням засудженого суд може замінити виправними роботами і несплачену суму штрафу, яка не перевищує 1200 гривень».

3) Ч. 2 ст. 69 викласти в наступні редакції: «2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, або перейти до іншого, більш м'якого виду додаткового покарання, ніж передбачене в санкції цієї статті»;

4) ч. 2 ст. 99 КК викласти в такій редакції:

«2. Штраф як основне або додаткове покарання може бути призначений неповнолітньому в межах, встановлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, але не більше 10000 гривень. Якщо мінімальний розмір штрафу, встановленого в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, є не меншим за 10000 гривень, суд призначає неповнолітньому штраф у сумі від 500 до 10000 гривень».

5) внести зміни до санкцій статей Особливої частини КК, спрямовані на:

а) обчислення штрафу як виду покарання у гривнях;

б) виключення штрафу як основного виду покарання із санкцій статей, що передбачають тяжкі злочини, а також за умисні злочини середньої тяжкості, в санкціях яких передбачено позбавлення волі на строк більше трьох років;

в) включення штрафу як одного з альтернативних основних покарань до санкцій за окремі злочини невеликої та середньої тяжкості;

г) перетворення на альтернативні тих санкцій статей Особливої частини КК, які зараз передбачають штраф у якості безальтернативного основного покарання;

ґ) розширення випадків застосування штрафу як додаткового покарання;

д) узгодження розмірів штрафу з видами та розмірами інших основних покарань, що передбачені в альтернативній санкції.

3. Удосконалення практики застосування штрафу як виду покарання повинно здійснюватися за наступними напрямками:

1) суворе дотримання вимог загальних засад призначення покарання при застосуванні штрафу, зокрема, недопущення застосування його у розмірах, що виходять за межі санкції, а, тим паче, за межі, встановлені для даного виду покарання в ст. 53 КК; обов'язковість врахування при призначенні штрафу ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання;

2) недопущення застосування штрафу як додаткового покарання в жодному випадку крім тих, в яких він безпосередньо передбачений в санкції статті Особливої частини КК в якості такого покарання;

3) обмеження випадків призначення штрафу як більш м'якого покарання, ніж передбачене в санкції (ч. 1 ст. 69 КК), у випадках, якщо в санкції статті встановлено виключно позбавлення волі, особливо за тяжкі та особливо тяжкі злочини;

4) недопущення застосування штрафу при звільненні від покарання з випробуванням виключно на підставі ст. 77 КК, якщо він не передбачений в санкції статті Особливої частини цього Кодексу;

5) обмеження випадків призначення штрафу як основного покарання при вчиненні злочину під час іспитового строку особою, яка за раніше вчинений злочин була звільнена від відбування покарання з випробуванням;

6) призначення штрафу неповнолітнім з урахуванням визначених в статях Загальної частини КК його мінімального та максимального розмірів для даної категорії осіб;

7) недопущення застосування штрафу як більш м'якого покарання при заміні невідбутої частини покарання іншим, більш м'яким покаранням (ст. 82 КК).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ

1. Попрас В. О. Щодо визначення розмірів штрафу як виду покарання // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 11. - С. 135-138.

2. Попрас В. О. Встановлення штрафу як виду покарання в санкціях, залежно від ступеня тяжкості злочину // Питання боротьби зі злочинністю. Збірник наукових праць. Вип. 14 / Ред. кол.: Ю. В. Баулін (голов. ред.) та ін. - Х.: Кроссроуд, 2007. - С. 247-257.

3. Попрас В. О. Загальні засади призначення штрафу як виду покарання // Південноукраїнський правничий часопис. - 2007. - № 2. - С. 38-42.

4. Попрас В. О. До питання про визначення розмірів штрафу як виду покарання // Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. [м. Івано-Франківськ, 30 вересня - 1 жовтня 2005 р.] - Івано-Франківськ: Прикарпатський нац. ун-т, 2005. - С. 50-51.

5. Попрас В. О. Штраф як вид покарання за злочини у сфері господарської діяльності // Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: Матер. наук.-практ. конференції / Ред. кол.: В. В. Сташис (голов. ред.) та ін. - Х.: Кроссроуд, 2006. - С. 43-45.

6. Попрас В. О. До питання про місце штрафу в системі покарань // Актуальні проблеми удосконалення кримінального законодавства України: Тези доп. міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 25.05.2007). - К.: Нац. ун-т внутр. справ, 2007. - С. 92-94.

7. Попрас В. О. Питання удосконалення санкцій КК України при визначенні штрафу як додаткового покарання // Матеріали наукових семінарів та «круглих столів», проведених Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого спільно з Академією правових наук України в рамках Фестивалю науки 15-16 травня 2007 року / Упорядники А. П. Гетьман, О. В. Петришин. - Х.: Право, 2007. - С. 36-37.

Размещено на Allbest.ru