Припинення діяльності суб’єктів господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми.Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини потребують правового регулювання, завдяки якому вони набувають характеру правовідносин.

В умовах економічних перетворень, що тривають в Україні, господарсько-правовий інститут припинення діяльності суб'єктів господарювання набуває усе більшого значення. Це зумовлено рядом причин:

- ринкові відносини у вітчизняній економіці на сучасному етапі характеризуються активним перерозподілом капіталу і власності, а юридичними формами такого перерозподілу виступають реорганізація і ліквідація суб'єктів господарювання;

- реорганізація і ліквідація є основними способами здійснення політики роздержавлення і приватизації;

- за роки перетворень розроблено широку законодавчу базу, яка регулює створення, діяльність і припинення суб'єктів господарювання різних форм, однак прогалини у законодавстві про реорганізацію або ліквідацію часто спричиняють тяжкі негативні наслідки для майнового обігу;

- проблема захисту майнових інтересів кредиторів (у першу чергу громадян) набула вже не юридичного і навіть не економічного, а політичного характеру.

Підстави та порядок реорганізації і ліквідації суб'єктів господарювання знаходять своє закріплення у ряді нормативно-правових актів, що належать до законодавства про приватизацію, банкрутство, перетворення державних підприємств, антимонопольно-конкурентного законодавства.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі припинення суб'єктів господарювання, судова практика припинення таких суб'єктів.

Предметом дослідження є правові питання припинення суб'єктів господарювання.

Метою даної курсової роботи є аналіз правового регулювання припинення діяльності суб'єктів господарювання у господарському законодавстві України. Для досягнення мети роботи проаналізовані будуть поняття та сутності припинення діяльності суб'єктів господарювання; види та значення припинення діяльності суб'єктів господарювання; підстави та наслідки добровільного припинення діяльності суб'єктів господарювання; стадії добровільного припинення діяльності суб'єктів господарювання; підстави примусового припинення діяльності суб'єктів господарювання; банкрутство як особливий вид припинення діяльності суб'єктів господарювання.

Джерелами дослідження є чинне законодавство України, яке регламентує питання пов'язані із припиненням діяльності суб'єктів господарювання(зокрема, Господарський кодекс України - далі ГКУ), а також монографічні дослідження науковців з зазначеної проблематики. Над цією темою працювали такі вчені як:І. Спасибо-Фатєєв, Н. Глусь, В. Щербина, О. Щербина, О. Вінник, В. Луць, О. Крупчан, В. Васильєв, Н. Кобецьк, В. Яроцькоий, О. Кібенко та інші.

Залежно від мети і завдань дослідження у процесі виконання курсової роботи використані: діалектичний, історичний, системний, аналізу та синтезу, порівняльно-правовий методи наукового пізнання.

Структура курсової роботи складається з вступу, трьох взаємопов'язаних розділів, висновків та списку використаних джерел.



Розділ 1. Правове регулювання припинення діяльності суб'єктів господарювання

1.1 Поняття та сутність припинення діяльності суб'єктів господарювання

припинення діяльність суб'єкт господарювання

Припинення суб'єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення.

Згідно ч.1 ст. 59 ГКУ припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду [2, с.29].

Відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнані: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності[2, c.27].

Під припиненням суб'єктів господарювання слід розуміти припинення не лише юридичних, але й фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 59 ГК України та ст. 104 ЦК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації [2, c.29].

Підставами припинення підприємства є певні фактичні обставини, з якими закон пов'язує припинення його діяльності. Вони установлюються як законодавством, так і установчими документами суб'єкта господарювання.

Способи припинення -- це визначений законодавством порядок припинення діяльності юридичної особи, який визначає право відповідного органу приймати рішення про припинення діяльності підприємства. Як випливає з процитованої статті Господарського кодексу, можливими є як добровільний, так і примусовий спосіб (порядок) припинення діяльності суб'єкта господарювання.

У першому випадку рішення щодо припинення діяльності підприємства приймає власник майна, на основі якого створена відповідна підприємницька структура, або уповноважений власником орган. Підставами для добровільного припинення діяльності суб'єкта господарювання можуть бути як об'єктивні причини, наприклад досягнення мети, фінансово-економічний стан, так і суб'єктивні, скажімо, небажання власника продовжувати підприємницьку діяльність.

У другому випадку припинення діяльності (у примусовому порядку) здійснюється за рішенням господарського суду. Підставами для примусового припинення діяльності суб'єкта господарювання можуть бути порушення законодавства як при створенні, так і під час його господарської діяльності, а також визнання підприємства банкрутом. Підстави та порядок визнання підприємства банкрутом визначаються ЗУ«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [7].

Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, у другому - припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках "припинення суб'єкта господарювання" суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання.

Тобто можна сказати, що головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання (ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва.

Таким чином, сутність припинення діяльності суб`єктів господарювання полягає у зміні форми його діяльності (якщо має місце реорганізація), або повне припинення діяльності суб`єкта господарювання (тобто, остаточний розрахунок з кредиторами та виконання зобов`язань перед контрагентами, закриття банківських рахунків, закриття реєстрових записів в управліннях пенсійного фонду, податкової та інше) [15, c.256].

1.2 Види та значення припинення діяльності суб'єктів господарювання

Припинення діяльності суб'єктів господарювання здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації -- за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб -- засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, -- за рішенням суду [2, c.29].

Таким чином, під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника в порядку загального правонаступництва. Під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої (яких) переходять усі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Ст. 59 ГК України та ст. 104 ЦК України визначають чотири шляхи припинення суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення.

Під ліквідацією розуміють такий спосіб припинення суб'єкта господарювання, при якому на майбутнє неможлива будь-яка діяльність та його існування і який пов'язаний з ліквідацією його справ і майна, відсутністю правонаступника.Закон передбачає дві правові форми припинення підприємства: ліквідацію і реорганізацію.

Реорганізація -- це таке припинення діяльності підприємства, при якому його права, обов'язки і майно переходять до інших діючих чи знову створюваних підприємств, які приймають на себе виконання функцій і завдань реорганізованого чи реорганізованих підприємств, що припинили свою діяльність. При реорганізації має місце правонаступництво, заміна у правовідносинах, які виникли раніше, одних суб'єктів господарювання на інших з переходом до них усіх прав та обов'язків [14, c.211].

Реорганізація підприємства, яке зловживає своїм монопольним положенням на ринку, може здійснюватися шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може викликати екологічні, демографічні та інші негативні наслідки, що торкаються інтересів населення території, повинна узгоджуватися з місцевим органом самоврядування.

Як правило, реорганізація використовується для створення такого підприємства, яке об'єднало б у собі позитивні якості різних бізнес-структур і створило б нову, досконалішу, конкурентноспроможну підприємницьку структуру.

Як за порядком здійснення, так і за юридичними наслідками способи реорганізації мають свої особливості.

При злитті створюється новий суб'єкт господарювання з одночасним припиненням двох або більшої кількості інших, які раніше існували, їх майно, права та обов'язки переходять до суб'єкта, що виник.

Приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого призводить до набуття останнім всіх особистих та майнових прав і обов'язків приєднаних. При приєднанні припиняють своє існування лише ті суб'єкти, які приєднуються до іншого [16, c.256].

У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

Згідно ч. 6 ст. 59 ГК суб'єкт господарювання ліквідується:

- за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті;

- у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

- у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

- уразі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог ГКУ.

Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання [2, c.30].

Таким чином, ГК України визначає, що скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання є підставою для вилучення його з державного реєстру шляхом внесення до державного реєстру запису про припинення діяльності суб'єкта господарювання. Саме після внесення зазначеного запису суб'єкт господарювання вважається ліквідованим та таким, що припинив свою господарську діяльність. Зазначений запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу власником суб'єкта господарювання або ж органом, який призначив ліквідаційну комісію. Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності визначається як автоматизована система збирання, накопичення та обробки даних про юридичних та фізичних осіб, зареєстрованих у встановленому законодавством України порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, який ведеться відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Припинення діяльності підприємства - одне з юридичних понять господарського права. Це специфічна правова робота. До змісту поняття "припинення" входять юридичні підстави ("умови"), акти та процесуально-правові дії щодо припинення діяльності підприємства як суб'єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені діючим законодавством.

Підстави, за яких відбувається припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця визначені в ч. 15 ст. 58 та ч. 1 ст. 59 ГК України. В названих статтях законодавець виділяє дві підстави: перша - припинення у добровільному порядку та друга - припинення у примусовому порядку[2, c.30].

Щодо фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності припинення підприємницької діяльності здійснюється у випадку:

- прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

- смерті фізичної особи, яка була зареєстрована як підприємець;

- постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

- постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

- постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця з наступних підстав:

1) визнання фізичної особи-підприємця банкрутом;

2) провадження фізичною особою підприємницької діяльності, що заборонена законом;

3) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності [8].

Таким чином, можна зробити висновок, що припинення суб'єкта господарювання може здійснюватися в добровільному і примусовому порядку відповідно до рішення власника або уповноважених ним осіб, засновників суб'єкта господарювання або їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, - за рішенням суду.



Розділ 2. Правове регулювання добровільного припинення діяльності суб'єктів господарювання

2.1 Підстави та наслідки добровільного припинення діяльності суб'єктів господарювання

Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.

Таким чином, припинення юридичної особи в добровільному порядку здійснюється за:

- рішенням власника або уповноваженого ним органу, рішенням інших осіб;

- засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників без наведення мотивів прийняття відповідного рішення за власною заявою;

- досягнення юридичною особою цілей та мети, закріплених в установчих документах та заради якої її було створено;

- закінчення певного строку, на який була розрахована діяльність юридичної особи [8].

Стосовно суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм "уповноваженими особами" на прийняття рішень про їх припинення будуть, наприклад, для державних підприємств - міністерства, відомства; для казенних підприємств - Кабінет Міністрів України. Для названих видів суб'єктів господарювання ці ж органи компетентні приймати рішення про їх припинення і в ролі засновників. Для суб'єктів колективної форми власності це будуть загальні збори в господарських товариствах, кооперативах, колективних підприємствах. Для приватного підприємства - фізична особа як власник майна і вона ж засновник.

2.2 Стадії добровільного припинення діяльності суб'єктів господарювання

Приймати рішення про ліквідацію підприємства можуть лише особи або органи, які мають відповідні повноваження. Так, згідно діючого законодавства ліквідація підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника (засновника), а в деяких випадках - за рішенням власника й за участю трудового колективу або органу, вповноваженого створювати такі підприємства (наприклад, відповідного державного органу управління) або за рішенням суду.

У випадку якщо власників декілька, рішення про ліквідацію підприємства приймається на засіданні засновників і оформлюється протоколом. Рішення про ліквідацію приватного підприємства з призначенням ліквідаційної комісії оформлюється наказом керівника.

Рішення про ліквідацію акціонерного товариства приймає вищий орган АТ - збори учасників. Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, які мають, згідно зі статутом товариства, більше ніж 60% голосів. Рішення загальних зборів акціонерів про припинення діяльності АТ приймає більшість у три чверті голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Рішення про ліквідацію ТОВ приймає його вищий орган - збори учасників простою більшістю голосів. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток у статутному фонді. Збори учасників при вирішенні питання про ліквідацію вважаються повноважними, якщо на них були присутні учасники (представники учасників), які володіють спільно більше ніж 60 % голосів [9].

Збори власників або вповноважений ними орган визначають склад ліквідаційної комісії, яка з дня призначення здійснюватиме ліквідаційні процедури та керуватиме справами підприємства до його закриття [9].

Склад і кількість членів ліквідаційної комісії законодавство не визначає, тому рішення з цього питання власники підприємств приймають на власний розсуд. До складу комісії можуть входити як самі засновники, так і представники керівництва підприємства, його працівники, незалежні спеціалісти. Але з огляду на те, що ліквідаційна комісія виконує певні облікові операції, а також розраховується з бюджетом, як правило, до складу комісії включається головний бухгалтер підприємства або інший спеціаліст з податків та обліку. Зазвичай до ліквідаційної комісії входять не менше ніж три особи.

Стаття 20 Закону України “Про господарські товариства” зазначає, що повідомлення про ліквідацію підприємства (господарського товариства) ліквідаційна комісія має опублікувати в триденний строк з моменту її призначення в одному з офіційних (республіканському й місцевому) друкованих органів із зазначенням терміну подачі кредиторами заяв зі своїми претензіями [9].

Згідно з п. 12 Порядку надання фінансової звітності, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419, інвентаризація майна у випадку ліквідації підприємства є обов'язковою. Сам порядок проведення інвентаризації визначений в Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69, яка також вказує на обов'язкову інвентаризацію у випадку ліквідації підприємства [6].

Для подальших розрахунків ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно підприємства. Для оцінки майна комісія може скористатися послугами суб'єкта оціночної діяльності, який здійснить незалежну оцінку відповідно до вимог Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” [10].

Стаття 7 цього Закону обумовлює випадки, коли оцінку майна в обов'язковому порядку необхідно проводити з дотриманням процедури, встановленої нормативно-правовими актами, які зазначаються у ст. 9 згаданого Закону. До переліку таких випадків належать: ліквідація державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна), а також переоцінка основних фондів з метою бухгалтерського обліку [10].

Суб'єкт підприємницької діяльності, який припинив діяльність, що підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про припинення такої діяльності відповідному державному податковому органу. При цьому торговий патент підлягає поверненню до державного органу, який його видав, а суб'єкту підприємницької діяльності повертається надмірно сплачена сума вартості торгового патенту[4, c.46].

При анулюванні реєстрації посадова особо органу державної податкової служби вилучає реєстраційне свідоцтво, довідку про опломбування, здійснює відповідний запис у Книзі реєстраторів розрахункових операцій і видає СПД довідку про зняття з реєстрації РРО.

Вихід зі складу засновників інших підприємств здійснюється в порядку, передбаченому статутними документами таких підприємств, а також законодавством, що регулює діяльність підприємства. При закритті філіалів, що стоять на податковому обліку, необхідно виконати аналогічні процедури, як і при ліквідації підприємства. Непогашені податкові зобов'язання філіалу сплачує юридична особа, якій належить даний філіал.

Стаття 21 ЗУ “Про господарські товариства” зазначає, що грошові кошти, які належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків з оплати праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства в порядку й на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію. Майно, передане товариству учасниками в користування, повертається в натуральній формі без винагороди [9].

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Ліквідаційна комісія оцінює майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку [20, c.145].



Розділ 3. Примусове припинення діяльності суб'єктів господарювання

3.1 Підстави примусового припинення діяльності суб'єктів господарювання

Види юридичних підстав примусового припинення підприємства визначені в законодавстві про підприємства у вигляді примірного переліку.

Примусово підприємства припиняються, по-перше, на підставі рішень суду (господарського суду) про визнання недійсними установчих документів підприємства (невідповідність їх чинному законодавству) та акта (рішення засновника) про створення підприємства. По-друге, підприємство припиняється на підставі рішення суду (господарського суду) за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства. По-третє, підприємство припиняється на підставі рішення суду (господарського суду) у разі несвоєчасного повідомлення ним про зміну свого місцезнаходження (при зміні місцезнаходження підприємство повинно в 7-денний термін повідомити про це реєструючий орган). По-четверте, підприємство припиняє свою діяльність на підставі рішення господарського суду про визнання його банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [7].

При перетворенні одного суб'єкта господарювання на інший на його базі з'являється новий суб'єкт з повним правонаступництвом прав та обов'язків попереднього. Перетворення як засіб реорганізації використовується при зміні власника або форми власності і в разі зміни організаційно-правової форми здійснення господарської діяльності.

Ліквідацією є припинення будь-якої діяльності суб'єкта господарювання, його особистих і майнових прав та зобов'язань.

Ліквідація, як і реорганізація, здійснюється за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, інших осіб у зв'язку із закінченням строку, на який створювався суб'єкт господарювання, чи в разі досягнення мети, заради якої його було створено. Крім того, здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить установчим документам чи чинному законодавству, є підставою для скасу­вання господарським судом державної реєстрації такого суб'єкта, а також для здійснення заходів по його ліквідації. Ліквідація відбувається також у разі невиконання рішення про тимчасову заборону (зупинку), обмеження або припинення його діяльності, наприклад у разі порушення законодавства про охорону довкілля. При цьому ліквідація здійснюється після скасування в судовому порядку державної реєстрації даного суб'єкта за позовом державного органу, що прийняв рішення про зупинку чи припинення його діяльності [15, c.352].

Президія Вищого арбітражного суду в роз'ясненні від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств"визначає, що, приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів (рішення про створення підприємства), а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання, господарський суд зобов'язує власника або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію в установленому порядку, якщо інше не передбачено законодавством.

Порядок і термін проведення ліквідації, а також термін на подання претензій кредиторів (який не може бути меншим двох місяців від дня оголошення про ліквідацію) установлює власник або орган, який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідаційна комісія починає свою роботу з того, що розміщує в офіційному друкованому органі публікацію про його ліквідацію, порядок і термін подання претензій кредиторами. Крім того, ліквідаційна комісія повинна провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству, а також по виявленню претензій кредиторів і сповіщення явних (відомих) кредиторів про ліквідацію[16, c.254].

Найбільш тривалий і трудомісткий процес у роботі ліквідаційної комісії -- це інвентаризація, оцінка майна підприємства і розрахунки з кредиторами.

Претензії, не задоволені за відсутністю майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які були не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також у разі, коли кредитори протягом місяця від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензій не подадуть позови до суду або господарського суду про задоволення їх вимог.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

Об'єднання підприємств припиняють своє існування за рішенням підприємств, які до нього входять. Ліквідація здійснюється в порядку, встановленому Господарським кодексом України.

Стосовно промислово-фінансових груп законодавством установлений особливий порядок припинення їх існування: реорганізація цих об'єднань може здійснюватись шляхом виходу головного підприємства чи учасника із складу промислово-фінансової групи.

Вона може відбуватися:

- у разі припинення постановою чи законом, прийнятим Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена промислово-фінансова група;

- у зв'язку з неефективною реалізацією промислово-фінансовою групою відповідних державних програм.

Ліквідація фінансових груп здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України: у зв'язку з ініціативою їх учасників або із закінченням затвердженого терміну діяльності, а також у разі неможливості реорганізації.

Порядок зняття платника податку з обліку в органах державної податкової служби регулює Інструкція. Для зняття з обліку платник податку має протягом трьох днів з дня прийняття рішення про ліквідацію СПД подати до органу податкової служби, в якому він стоїть на обліку, заяву про зняття з обліку платника податків за формою № 8-ОПП, заяву про зняття з обліку платника ПДВ, а також оригінал свідоцтва платника ПДВ і завірені в ДПІ копії цього свідоцтва; оригінал довідки за формою № 4-ОПП; копію розпорядчого документа (рішення) власника або органу, вповноваженого на те установчими документами про ліквідацію; копію розпорядчого документа про утворення ліквідаційної комісії; ліквідаційну картку органів державної статистики (для кожної філії за наявності в платника податків - юридичної особи філій).

Протягом 10 днів з дня подачі заяви платник податків має скласти ліквідаційний баланс. За порушення терміну надання ліквідаційного балансу на відповідальних осіб, згідно зі ст. 166-6 КпАП, накладається штраф у розмірі від 30 до 60 неоподатковуваних мінімумів. При отриманні заяви від платника податків орган державної податкової служби у місячний термін приймає рішення про проведення документальної перевірки платника, і відповідні підрозділи починають перевірку. Як правило, вони видають платнику обхідний листок, який він має підписати в усіх відділах податкового органу, що відповідають за стягнення того чи іншого податку.

Що ж до податку на додану вартість, то існує інший порядок зняття з обліку платника ПДВ. Анулювання посвідчення платника ПДВ регламентує Положення про Реєстр платників податків на додаткову вартість, яке затверджене наказом ДПАУ від 19 лютого 1998 р. № 79. В ньому зазначено, що свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ діє до дати його анулювання, яка відбувається у випадках, передбачених п. 9.6 Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР[16]. Одним з таких випадків і є ліквідація платника податку. Одночасно з анулюванням свідоцтва органи державної податкової служби вилучають платника ПДВ з Реєстру платників ПДВ [4, c.202].

До завершення документальної перевірки підприємство має закінчити всі операції, які можуть мати податкові наслідки, оскільки при наявності податкової заборгованості платник податків не може бути знятий з обліку. Крім того, податкові органи до закінчення податкової перевірки вимагають акти перевірки відповідних соціальних фондів як свого роду підтвердження відсутності заборгованості зі зборів і внесків, що вносяться до таких фондів.

Після виконання всіх зазначених дій податкові органи складають документ про відсутність заборгованості, який є підставою для проходження наступних процедур ліквідації СПД.

Порядок інформування органів Податкового фонду про ліквідацію з метою зняття з обліку реґламентований Інструкцією про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, яка затверджена постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 жовтня 1999 р. № 16-6.

Для зняття з обліку платник пенсійного збору повідомляє орган Пенсійного фонду про своє рішення ліквідувати підприємство. Після цього орган Пенсійного фонду здійснює документальну перевірку розрахунків за платежами. На підставі складеного акта перевірки платник розраховується з Пенсійним фондом [14, c.214].

Зняття з обліку платника пенсійного збору відбувається на підставі повідомлення органу державної реєстрації про зняття СПД з державної реєстрації.

Якщо підприємство, що ліквідовується, є фінансово неспроможним, то його борги відображаються в довідці, яка надсилається ліквідаційній комісії. Одночасно до органу державної реєстрації СПД надсилається повідомлення про заборгованість роботодавця перед Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Порядок повідомлення органів Фонду соціального страхування про ліквідацію і зняття підприємства з обліку визначає п. 3.10 Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 20 квітня 2001 р. № 12.

Зокрема, Інструкція вказує, що юридична особа, яка підлягає ліквідації, протягом 10 днів з дня прийняття рішення про ліквідацію має подати до робочого органу виконавчої дирекції Фонду заяву про зняття з обліку із зазначенням її правонаступника (якщо він визначений), документ про ліквідацію та виписку з поточного рахунка в банку. Отримавши зазначені документи, робочий орган виконавчої дирекції Фонду проводить документальну перевірку повноти сплати страхових внесків. На підставі документів, поданих до робочого органу виконавчої дирекції Фонду щодо ліквідації, та після покриття виплат Фонду потерпілим на виробництві підприємства, що ліквідується, робочий орган виконавчої дирекції Фонду закриває справу страхувальника.

Після повного розрахунку з бюджетом і позабюджетними фондами підприємство закриває свої банківські рахунки та повертає свої чекові книжки. Згідно з п. 4.18 Інструкції № 80, платник податку зобов'язаний протягом трьох днів із дня закриття рахунку особисто надати або надіслати поштою органу державної податкової служби, в якому він стоїть на обліку, повідомлення про закриття рахунків у банках 18, c.120].

У випадку ліквідації підприємства його керівник зобов'язаний здати печатки й штампи органам внутрішніх справ для знищення.

Заключними етапами в процесі ліквідації підприємства є складання акта ліквідаційної комісії, в якому в довільній формі поетапно описуються всі процедури, які проводила ліквідаційна комісія, та подання документів до органу державної реєстрації для виключення СПД з Державного реєстру.



3.2 Банкрутство як особливий вид припинення діяльності суб'єктів господарювання

У разі визнання господарським судом підприємства банкрутом порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії та умови його ліквідації визначаються, як уже зазначено, відповідно до ЗУ«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно ст. 1 Закону, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Черговість задоволення вимог кредиторів у випадку проведення процедури банкрутства виписана у ст. 31 згаданого вище Закону:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

в-1) вимоги кредиторів за договорами страхування;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита;витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону [7].

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

У випадку, якщо в підприємства існує цивільно-правова заборгованість, на яку кредитори не виявили претензій, така заборгованість вважається погашеною, і ліквідація підприємства відбувається у звичайному порядку [7].



Висновки

В даній курсовій роботі були розглянуті поняття та сутності припинення діяльності суб'єктів господарювання; види та значення припинення діяльності суб'єктів господарювання; підстави та наслідки добровільного припинення діяльності суб'єктів господарювання; стадії добровільного припинення діяльності суб'єктів господарювання; підстави примусового припинення діяльності суб'єктів господарювання; банкрутство як особливий вид припинення діяльності суб'єктів господарювання.

Під припиненням суб'єктів господарювання слід розуміти припинення не лише юридичних, але й фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 59 ГК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації.

Підставами припинення підприємства є певні фактичні обставини, з якими закон пов'язує припинення його діяльності. Вони установлюються як законодавством, так і установчими документами суб'єкта господарювання.

Способи припинення -- це визначений законодавством порядок припинення діяльності юридичної особи, який визначає право відповідного органу приймати рішення про припинення діяльності підприємства. Як випливає з процитованої статті Господарського кодексу, можливими є як добровільний, так і примусовий спосіб (порядок) припинення діяльності суб'єкта господарювання.

Таким чином, сутність припинення діяльності суб`єктів господарювання полягає у зміні форми його діяльності (якщо має місце реорганізація), або повне припинення діяльності суб`єкта господарювання (тобто, остаточний розрахунок з кредиторами та виконання зобов`язань перед контрагентами, закриття банківських рахунків, закриття реєстрових записів в управліннях пенсійного фонду, податкової та інше).

Список використаних джерел

Нормативні матеріали

1. Конституція України : прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- Ст. 141.

2. Господарський кодекс України: чинне законодавство із змінами та допов. На 02 квітня 2012 року: (відповідає офіці. Текстові) - К.: Алерта; 2011. - 160 с.

3. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України від 06.11.1991 № 1798-XII

4. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2012. - 368 с.

5. Цивільний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. На 23 березня 2010 року: (Відповідає офіц.. текстові) - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 260 с.

6. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69 // Урядовий кур'єр. - 1994.

7. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом[Електронний ресурс]: Закон України від 14.05.1992// Відомості Верховної Ради. - 1992.- N 31.-Ст.440.. -- Режим доступу :http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2343-12

8. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців[Електронний ресурс]: Закон Українивід 15.05.2003// Відомості Верховної Ради.- 2003.-N 51.- Ст.553.- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/755-15

9. Про господарські товариства[Електронний ресурс]: Закон України від 19 серпня 1991 р.// Відомості Верховної Ради. - 1991.-N 20, Ст.249.- Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1576-12

10. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні[Електронний ресурс]: Закон України від 12 липня 2001 р.// Відомості Верховної Ради. -2001.- № 31-32. - Ст. 263.- Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2658-14

11. Про затвердження Порядку подання фінансової звітності: постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000р. №419 // Урядовий кур'єр. - 2000.

Спеціальна література:

12. Вінник О.М Господарське право: Курс лекцій. - Атіка, 2005. - 624 с.

13. Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. - 2 - ге вид., змін та доп. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - С. 387.

14. Господарське право України: Підруч. для студ. вищ. навч.закл. / М. К. Галянтич,С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін. -К.: МАУП, 2005. - 424 с.

15. Господарське законодавство України (за станом на 1 вересня 2008 р.). - Х.: ТОВ „Одісей”, 2008 . - 624 с.

16. Н.О.Саніахметова. Господарське право України: Навчальний посібник /За заг. ред. проф. Н.О.Саніахметової. -- X.: «Одіссей»,2005. --608 с.

17. Мандриковський М.М. Господарське законодавство: Навч. посібник. - 2-ге вид. - Львів: Видавництво Національного університету „ Львівська політехніка”, 2004. - 172 с.

18. Мартемьянов В. С Хозяйственное право: Курс лекций. Т. 1. Общие положения.--М., 2003. - 348 с.

19. Правові основи підприємницької діяльності / За ред. В. І. Шакуна, В. П. Мельника, В. М. Поповича.- К., 2001.- 461 с.

20.Щербина В.С. Господарське право України: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 384с.

Размещено на Allbest.ru

...