Міжнародна організація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Механізм функціонування міжнародних організацій

1. Юридична природа поняття «міжнародна організація» - право міжнародної організації

Міжнародні організації займають певне місце в розвитку людського суспільства впродовж тисячоліть. Проте тільки в останні століття, й особливо з утворенням ООН, міжнародні організації стали відігравати все більш і більш помітну роль у розвитку міжнародних відносин. Різноманітна й активна міжнародна діяльність міжнародних організацій, їх чисельний ріст і обумовлена цими чинниками необхідність розвитку міжнародно-правового регулювання їхньої діяльності сприяли утворенню в системі сучасного міжнародного права нової його галузі - права міжнародних організацій.

Міжнародні організації за своєю юридичною природою є суб'єктами сучасного міжнародного права похідного характеру. Вони являють собою об'єднання держав, створені ними у повній відповідності до вимог міжнародного права, а значить, тільки на основі міжнародного договору, для вирішення конкретних завдань.

Розгляд специфіки діяльності цих організацій показує, що юридична чинність рішень, які приймаються, не однакова.

У міждержавних організаціях, заснованих на базі багатостороннього міжнародного договору, прийняті рішення є обов'язковими для вирішення питань, що носять внутрішньо-організаційний характер і є рекомендаційними з питань міжнародної діяльності. Рішення приймаються на основі суверенної рівності держав за формулою: «одна держава - один голос». У міждержавних організаціях фінансово-економічного характеру при прийнятті рішень здійснюється зважене голосування, при котрому кожна держава має таку кількість голосів, яка залежить від розмірів її внеску в бюджет організації. Як бачимо, юридична природа цих організацій різна і визначається юридичним характером прийнятих рішень і процедурою прийняття рішень.

Міжнародні організації, що володіють елементами наднаціональності, у своїх установчих документах (статутах, положеннях) мають спеціально застережені положення, які передбачають обов'язкову чинність прийнятих рішень для всіх держав-учасниць. Ці рішення носять характер норм jus cogens і надають юридичній природі таких міжнародних організацій особливу юридичну якість. Як приклад подібних міжнародних організацій, що володіють елементами наднаціональності, можна навести Європейський Союз.

Міжнародні неурядові організації за своєю юридичною природою істотно відрізняються від вищезазначених. Вони не є суб'єктами міжнародного права і не володіють міжнародною правосуд'єктністю, їхні рішення не носять обов'язкового характеру і, загалом, виконують рекомендаційні, консультативні, дорадчі функції.

Розкриваючи права міжнародних організацій, відзначимо, що правомірно створені організації повинні відповідали головним ознаками:

у створенні організації беруть участь, як правило, тільки суверенні держави;

організація створюється на основі міжнародних норм.

Норми міжнародного права окреслюють «межі дозволеного» в міжнародних відносинах, встановлюють своєрідні правила поведінки для суб'єктів, в тому числі для міжнародних організацій.

Міжнародні правові норми утворюються на основі узгоджень між учасниками міжнародних відносин. Якщо угода офіційно декларується суб'єктами, то така норма зветься договірною; якщо ж норму не декларують, але мають її на увазі і не заперечують, то вона зветься міжнародним звичаєм.

Договори бувають двосторонніми й багатосторонніми, в залежності від числа учасників. Звичайно договори, на основі яких утворюються міжнародні організації, є багатосторонніми. В міжнародних договорах (угодах) закріплюються норми й принципи, що регулюють міжнародні відносини. Договори поділяються на загальні й конкретні. В загальних договорах втілюються норми, що визнані як універсальні, розраховані на тривалий час. Більшість договорів, що відносяться до міжнародних організацій, є саме загальними. Щодо конкретних угод, то вони звичайно укладаються між двома державами й мають короткостроковий характер (наприклад, угода про спорудження якогось об'єкту спільними зусиллями).

Міжнародні звичаї - це норми, що складаються внаслідок довгострокової практики міжнародних відносин. Звичаї можуть встановлюватись на основі постанов міжнародних судових організацій (наприклад, Міжнародного суду ООН), офіційних заяв голів держав або урядів, національного законодавства держав. Звичай визначається всіма учасниками міжнародних договорів, так би мовити, «мовчки», як таке, що не потребує додаткових дискусій. Наприклад, за звичай приймається норма: всі держави мають суверенітет над своїми природними ресурсами.

Міжнародні правові норми можуть складатися внаслідок рішень міжнародних організацій або конференцій. До таких рішень, наприклад, відноситься Декларація ООН про встановлення Нового міжнародного економічного порядку.

організація створюється у повній відповідності до принципів міжнародного права.

Принципи трактуються як норми, що мають обов'язковий характер для всіх учасників міжнародних організацій. Принципи поділяються на загальні та спеціальні.

Загальними є принципи, які втілюють найпоширеніші норми поведінки суб'єктів і охоплюють широкий спектр міжнародних відносин. Загальні Принципи базуються на природних законах поведінки, які складалися в суспільних відносинах протягом століть. До загальних принципів відносяться, зокрема:

принцип мирного співіснування держав;

принцип суверенної рівності держав;

принцип співробітництва держав;

принцип добровільного виконання міжнародних обов'язків;

принцип взаємовигоди у міждержавних стосунках.

Спеціальні принципи охоплюють дещо вужчу сферу відносин між суб'єктами міжнародного права і мають більш конкретний характер. Серед спеціальних принципів можна назвати;

принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних
зв'язків,

принцип суверенітету держав на свої природні ресурси,

принцип найбільшого сприяння в зовнішній торгівлі.

Прикладом сполучення загальних і спеціальних принципів є система принципів, задекларована Організацією Об'єднаних Націй:

суверенна рівність всіх членів;

сумлінне виконання прийнятих на себе обов'язків, згідно зі Статутом;

вирішення міжнародних суперечок мирними засобами;

утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти іншої держави;

5. надання ООН всілякої допомоги у всіх її діях, що застосовуються відповідно до цих принципів.

Серед названих принципів перші чотири мають загальний характер, а п'ятий -- спеціальний, бо він поширюється тільки на членів ООН і не обов'язковий для інших держав.

Найбільш чітко загальні принципи міжнародних відносин сформульовані в Заключному акті Наради з безпеки й співробітництва в Європі (підписано 35 європейськими та північноамериканськими державами в Гельсинкі в 1975 р.). Вони відомі як «Десять принципів», що регулюють міжнародні відносини в усьому світі і охоплюють найважливіші сфери зовнішньої діяльності держав. Ось ці принципи:

Суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверенітету.

Незастосування сили або погрози силою.

Непорушність кордонів.

Територіальна цілісність держав.

Мирне урегулювання спорів.

Невтручання у внутрішні справи інших держав.

Поважання прав людини і основних свобод, включно свободи думки, совісті, релігії та переконань.

Рівноправність і право народів на самовизначення.

Співробітництво між державами.

Сумлінне виконання міжнародно-правових обов'язків.

Спеціальні принципи є підставою для дії організації в конкретній сфері, часто притаманній тільки цій організації. Так, наприклад, Світова торговельна організація (СТО) декларує такі принципи:

Торгівля без дискримінації (принцип найбільшого сприяння).

Розширений доступ до ринків.

Сприяння справедливій конкуренції.

Захист через тарифи.

Заохочення розвитку і економічних реформ.

З цих принципів перший і останній застосовуються й деякими іншими організаціями; решта - специфічні саме для СТО.

Спеціальні принципи можуть також використовуватись в регіональних інтеграційних об'єднаннях, коли необхідно підкреслити специфічність регіону.

Наприклад, серед принципів, що лежать в основі діяльності Латиноамериканської асоціації інтеграції (ЛАІ), є такі:

плюралізм в політичних і економічних питаннях;

конвергенція угод, що ведуть до утворення спільного ринку Латинської Америки;

диференційоване відношення на основі трьох категорій держав-членів (розвинені, середньорозвинені, найменш розвинені країни).

організація створюється з метою вирішення конкретних завдань та прийняття певних рішень.

Рішення можуть мати обов'язковий або рекомендаційний характер. В залежності від характеру рішень визначають «м'яке право» (soft law) - рішення-рекомендації або «тверде право» (hard law) -- обов'язкові рішення.

Рекомендаційні рішення приймаються переважно пленарними (вищими) органами організацій і адресуються державам-членам. Обов'язкові рішення спрямовані переважно на виконання внутрішніми органами організацій (затвердження бюджету, контроль за виконаннями постанов, прийняття нових членів, фінансова політика тощо). Більшість рішень Генеральної Асамблеї ООН мають рекомендаційний характер, але в практиці міжнародних відносин рідко яка держава може їх ігнорувати. Так само й рішення МВФ: незважаючи на їх переважно рекомендаційний характер, вони приймаються до виконання беззаперечно.

Інколи рекомендації складають ціле зведення, систему норм, що визначають дії суб'єктів міжнародних відносин в тій чи іншій сфері. Такі норми мають назву міжнародних кодексів поведінки. Вони систематизують правила поведінки членів організації в міжнародному співробітництві в певній галузі відносин. Так, наприклад, розроблено норми регулювання перевезень торговельним флотом, кодекс поведінки транснаціональних корпорацій, кодекс поведінки держав при передачі високих технологій тощо. Звичайно кодекси поведінки розробляються організаціями системи ООН.

Таким чином, можна узагальнити джерела формування нормативної основи діяльності міжнародних організацій, це:

– міжнародні угоди;

– рішення міжнародних організацій та конференцій;

– міжнародні звичаї;

– міжнародні кодекси поведінки.

організація має систему постійно діючих органів (детальніше особливості системи постійно діючих органів розглянемо в п. 3 цієї теми).

організація володіє (визначеними її засновниками) обсягом міжнародної правосуб'єктності (п. 2).

Таким чином, міжнародні організації в своїй діяльності спираються на норми й принципи міжнародного права. Вони набувають певної правоздатності та дієздатності, приймають участь у створенні й застосуванні міжнародних норм. Міжнародна організація має юридичний статус, може брати участь у дипломатичних відносинах.

Міжнародна організація має певні привілеї та імунітети. її посадові особи мають право використовувати свої прямі обов'язки на території будь-якої країни-члена. Майно організації не може бути націоналізоване, конфісковане урядом країни, в якій воно розташоване. Керівні особи та службовці організації в своїх діях несуть відповідальність тільки перед організацією. їх діяльність скерована перш за все на користь організації, й вони повинні ігнорувати втручання уряду своєї країни, якщо воно суперечить інтересам організації. Привілеї та імунітети організації затверджені низкою міжнародних рішень і постанов, наприклад, Конвенцією про привілеї й імунітети Об'єднаних Націй 1946 р.

Положення про імунітет передбачає, що організація не підлягає оподаткуванню з боку уряду країни, де розташовані її офіси. Уряд країни не має права вимагати документацію організації для перегляду або вилучення. Він також не може порушувати судової справи відносно організації, користуючись нормами національного права; якщо якась особа (фізична або юридична) звертаються до суду своєї країни з позовом до організації, то суд відмовляє в прийнятті позова.

Як приклад, можна навести юридичний статус штаб-квартири ООН в Нью-Йорку. Майно організації виведене з прямого оподаткування відповідними організаціями; громадсько-правові відносини співробітників штаб-квартири регулюються внутрішніми правилами організації, а втручання національних законодавчих органів США можливе тільки за угодою керівництва ООН.

Набуваючи певних прав, міжнародна організація несе й відповідальність за свою діяльність в цілому або за дії своїх окремих працівників. Якщо, виконуючи свої функції, організація мимоволі завдала шкоди якійсь країні, вона мусить компенсувати збитки. Так, часто військові операції сил ООН або НАТО супроводжуються екологічними негараздами, ато й матеріальними збитками для мирного населення. В такому разі організація виділяє кошти для відшкодування втрат.

У зв'язку з порушенням норм поведінки окремими членами організацій міжнародне право передбачає застосування санкцій проти порушників.

Найчастіші порушення можна згрупувати таким чином:

невиконання постанов організації;

відхилення в своїх діях від принципів,

записаних у статуті організації;

невиконання своїх фінансових обов'язків;

агресія проти іншої держави.

В залежності від тяжкості порушення застосовуються такі санкції:

припинення права голосування в органах організації;

позбавлення технічної і фінансової допомоги;

тимчасове припинення членства в організації;

виключення з організації;

застосування збройних сил проти порушника.

Так, Росія в 2000 р. тимчасово була позбавлена права голосу в Парламентській Асамблеї Ради Європи у зв'язку з подіями в Чечні. Міжнародний валютний фонд неодноразово відмовляв в наданні чергових траншів державам, що своєчасно не сплачували борг.

В 70-х роках Світова організація охорони здоров'я (СООЗ) позбавила Португалію всіх видів допомоги через колоніальну політику, що проводила тоді держава; Португалія була також виключена з ІКАО, ЇМО, ЮНЕСКО.

Через політику апартеїду Південно-Африканська Республіка була виключена з багатьох міжнародних організацій.

Агресія Іраку проти Кувейту викликала втручання збройних сил ООН для встановлення миру в регіоні.

Міжнародна відповідальність міжнародної організації ґрунтується на її правосуб'єктності і безпосередньо випливає з неї. Ця відповідальність носить специфічний характер, її обсяг і межі неоднакові, тому що вони залежать від обсягу правосуб'єктності і природи міжнародних організацій.

Відповідальність міжнародної організації може виникнути у разі порушення її органами і посадовими особами як статутних положень організації (внутрішнього права організації), так і загальних норм міжнародного права. Не знімається питання про відповідальність міжнародної організації і при порушенні нею (її органами) норм внутрішньодержавного права. В даний час у ряді міжнародних договорів містяться певні положення про відповідальність міжнародних організацій. Так, наприклад, стаття 57 Статуту ООН передбачає відповідальність спеціалізованих установ ООН у відповідних галузях (економічній, соціальній, культури і т.д.). У відповідності зі статтями V і ХІІ Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, 1972 року, міжнародна організація, що здійснює або організує запуск космічного об'єкта, відповідає за будь-яку заподіяну цим об'єктом шкоду. При цьому несуть відповідальність і держави, що беруть участь у такій організації, - суб'єктивна сторона міжнародного правопорушення полягає у відношенні правопорушника до вчиненого ним діяння і його наслідків і виявляється у формі провини.

Суб'єктивна сторона міжнародного правопорушення може виражатися як у формі наміру, так і у формі необережності. Але міжнародна доктрина, як правило, не використовує розподіл наміру на прямий і непрямий, а необережності - на злочинну недбалість і злочинну самовпевненість. Тому в міжнародних конвенціях дуже часто використовують терміни «навмисне», «переднавмисне» і т.д. Більш того, деякі склади міжнародних злочинів сконструйовані таким чином, що суб'єктивна сторона як обов'язковий елемент складу правопорушення в них відсутня. Мова йде про так звану «відповідальність незалежно від провини», зокрема про відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (наприклад, зброєю масового знищення, повітряними силами, космічними об'єктами, ядерними об'єктами і т.д.).

2. Правосуб'єктність міжнародних організацій

Питання про міжнародну правосуб'єктність міжнародних організацій актуалізується в зв'язку з постійним зростанням їхньої кількості і посиленням їхньої ролі у вирішенні міжнародних проблем. Практично міжнародні організації стають універсальними структурами, у рамках яких держави в колективному порядку вирішують найбільш важливі питання міжнародного життя.

Правосуб'єктність міжнародної організації включає такі чотири елементи:

правоздатність, тобто здатність мати права й обов'язки;

дієздатність, тобто здатність організації своїми діями здійснювати права й обов'язки;

здатність брати участь у процесі міжнародної правотворчості;

здатність нести юридичну відповідальність за свої дії.

Слід мати на увазі, що кожна міжнародна, організація володіє тільки властивим їй обсягом правосуб'єктності, межі якої визначені насамперед в установчому акті. Отже, організація не може чинити інші дії, ніж ті, що передбачені в її статуті й інших документах (наприклад, у правилах процедури і резолюціях вищого органу).

До найбільш важливих критеріїв правосуб'єктності міжнародних організацій можна віднести такі:

1. Визнання якості міжнародної особистості з боку суб'єктів міжнародного права.

Цей критерій полягає в тому, що держави-члени і відповідні міжнародні організації визнають і зобов'язуються шанувати права й обов'язки відповідної міжурядової організації, їхню компетенцію, коло повноважень, наділяти організацію та її співробітників привілеями й імунітетами і т.д. Крім того, відповідно до установчого акту всі міжурядові організації є юридичними особами: держави-члени наділяють їх правами й обов'язками в такому обсязі, у якому це необхідно для виконання їхніх функцій. Про визнання за ММУО якості міжнародної особистості з боку інших ММУО свідчить ряд фактів:

участь ряду ММУО більш високого рангу в роботі інших ММУО (наприклад, Європейський Союз є членом багатьох ММУО);

укладання ММУО між собою угод загального (наприклад, про співробітництво) або конкретного характеру (про виконання окремих заходів). Право на укладання таких міжнародних договорів передбачено ст. 6 Віденської конвенції: «Про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями» від 21 березня 1986 р.

2. Наявність відособлених прав і обов'язків. Сенс цього критерію правосуб'єктності ММУО означає їхню специфічну особливість: ММУО мають такі права й обов'язки, що відрізняються від прав і обов'язків держав ї можуть бути здійснені тільки на міжнародному рівні.

3. Право на вільне виконання своїх функцій. Сутність даного критерію полягає в тому, що кожна ММУО має свій установчий акт (у формі статутів, конвенцій або резолюцій інших організацій із загальними повноваженнями), правила процедури, фінансові правила й інші документи, що у своїй сукупності складають внутрішнє право організації.

Вільне і самостійне виконання ММУО своїх функцій містить у собі такі чинники:

при виконанні своїх функцій ММУО виходять із компетенції, що розуміється, тобто вони вправі надавати їй розширювальне тлумачення;

при виконанні своїх функцій ММУО вправі вступати у певні правовідносини з державами, що не є їхніми членами.

ММУО самостійно реалізують розпорядження норм, що складають їх внутрішнє право;

ММУО вправі створювати будь-які допоміжні органи, що необхідні для виконання функцій організації;

ММУО вправі самостійно приймати правила процедури й інші адміністративні правила. Так, наприклад, організація має право вимагати у свого члена пояснення, якщо він не виконує рекомендації з проблем її діяльності. Нарешті, вона може позбавити голосу будь-якого члена, що мас заборгованість по внесках.

Право на укладання договорів. Таке право належить до числа головних критеріїв міжнародної правосуб'єктності - однією з характерних рис суб'єкта міжнародного права є його здатність до вироблення норм міжнародного права.

Слід мати на увазі, що при реалізації своїх повноважень ММУО вправі укладати угоди публічно-правового, приватно-правового або змішаного характеру. Правом на укладання міжнародного договору володіє кожна міжнародна організація, що випливає з положень Віденської конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року, у преамбулі якої сказано, що міжнародна організація має таку правоздатність укладати договори, що необхідна для виконання її функцій і досягнення її цілей.

5. Участь у створенні норм міжнародного права. Під правотворчим процесом у рамках міжнародної організації розуміється діяльність, що спрямована на створення правових норм, а також їхнє подальше удосконалювання, зміну або скасування.

Для правотворчості міжнародних організацій характерний ряд таких ознак:

правотворчість міжнародної організації правомірна тільки в тому випадку, якщо вона спрямована на прогресивний розвиток міжнародного права;

правотворчість в повному обсязі властива тільки тим міжнародним організаціям, що мають міжнародну правосуб'єктність;

міжнародні організації мають тільки такі обсяг і напрямки правотворчості, як це передбачено в їх установчих актах.

6. Право мати привілеї та імунітети. Основне призначення привілеїв та імунітетів полягає в забезпеченні нормальної практичної діяльності будь-якої міжнародної організації. В одних випадках обсяг привілеїв та імунітетів визначається спеціальною угодою, а в інших - національним законодавством. У загальній формі право на привілеї та імунітети закріплюється в установчому акті кожної організації.

7. Право на забезпечення виконання норм міжнародного права. Наявність такого права свідчить про незалежний характер організацій стосовно держав-членів і є однією з важливих ознак правосуб'єктності. При цьому, основними засобами є інститути міжнародного контролю і відповідальності, включаючи застосування санкцій.

Контрольні функції здійснюються в основному двома засобами:

· Шляхом надання доповідей державами-членами.

· За допомогою спостереження й обстеження контрольованого об'єкта або ситуації на місці.

Надання доповідей державами-членами є найбільш поширеною формою контролю. Наприклад, Статут ЮНЕСКО зобов'язує кожну державу-члена подавати Організації в ті терміни й у тій формі, що визначає Генеральна конференція, доповіді, що містять відомості про закони, положення і статистичні дані, що стосуються його установ і діяльності в галузі освіти, науки і культури, а також про виконання рекомендацій і конвенцій Генеральної конференції (ст. VIII).

Міжнародно-правові санкції, що можуть застосовуватися міжнародними організаціями, підрозділяють на дві групи:

а) санкції, здійснення яких допустимо всім міжнародними організаціями;

б) санкції, право на застосування яких мають тільки певні організації.

До санкцій першої групи, зокрема, належать:

призупинення членства в організації;

виключення з організації;

-- відмова в членстві;

-- виключення із міжнародного спілкування по певних питаннях співробітництва.

Застосування санкцій, віднесених до другої групи, залежить від цілей, виконуваних даною організацією. Наприклад, Рада Безпеки ООН із метою підтримки або відновлення міжнародного миру і безпеки, відповідно до статті 42 Статуту ООН, управі застосовувати примусові дії повітряними, морськими або сухопутними силами. Такі дії можуть включати демонстрації, блокаду й інші операції повітряних, морських або сухопутних сил членів ООН.

Слід мати на увазі, що ММУО надане право приймати особисту участь у розв'язанні спорів, що виникають у них з іншими суб'єктами міжнародного права -- державами й іншими ММУО. При розв'язанні спорів вони вправі вдатися до тих же мирних засобів розв'язання спорів, які звичайно використовують первинні суб'єкти міжнародного права - суверенні держави.

8. Міжнародно-правова відповідальність. Виступаючи та міжнародній арені як самостійні утворення, ММУО є суб'єктами міжнародно-правової відповідальності. Вони, наприклад, повинні відповідати за протиправні дії своїх посадових осіб. Відповідальність організацій може наступити й у разі зловживання ними привілеями та імунітетами.

ММУО можуть нести як політичну, так і матеріальну відповідальність. Політична відповідальність організації може наступити у разі порушення нею своїх функцій, невиконання угод, укладених з іншими організаціями та державами, за втручання у внутрішні справи суб'єктів міжнародного права. Матеріальна відповідальність ММУО може виникнути у разі порушення законних прав своїх співробітників, експертів, перебору грошових сум і т.д. Вони також зобов'язані відповідати перед урядами тієї держави, на території якої розміщаються їхні штаб-квартири, за протиправні дії, наприклад за необґрунтоване відчуження землі, несплату комунальних послуг та ін.

3. Методи прийняття рішень в міжнародних організаціях

Важливим елементом механізму функціонування міжнародних організацій є процедура прийняття рішень.

У практиці діяльності міжнародних організацій існує чотири методи прийняття рішень:

1. мажоритарний (за більшістю голосів):

· абсолютна (проста) більшість - прийняття рішень абсолютною більшістю в 50 % голосів + 1 голос від загальної кількості членів організації, або 50 % голосів плюс один голосів загальної кількості присутніх, які беруть участь у голосуванні.

Така процедура застосовується звичайно для прийняття рішень загального характеру, наприклад, при затвердженні порядку денного засідання асамблеї або конференції.

· Важливі питання, рішення, по яких може викликати гострі суперечки, голосуються кваліфікованою більшістю; в цьому, разі за прийняття рішення необхідно не менш ніж дві третини голосів членів організації, «кваліфікована» більшість - прийняття рішень визначеною статутом організації кваліфікованою більшістю (наприклад дві третини) голосів.

2. одностайний

Абсолютна одностайність (всі голоси) - позитивне голосування всіх членів міжнародної організації. При цьому рішення не може бути прийняте, якщо один з членів організації був відсутній або утримався від голосування.

Відносна одностайність (не беруться до уваги голоси тих, хто утримався) - позитивне голосування членів міжнародної організації, за якого голоси тих, хто утримався, беруться до уваги під час визначення результатів голосування (рішення можна прийняти одностайно навіть голосами меншості).

«Кваліфікована» одностайність (одностайність великих, держав) (враховуються голоси позитивні, певної організації) - діючий у Раді Безпеки ООН принцип голосування, який передбачає одностайність не всіх членів Ради, а тільки її постійних членів - Росії, США, Франції, Великобританії та Китаю.

Одностайність зацікавлених сторін - позитивне голосування тільки зацікавлених сторін, тобто тих, кого це питання безпосередньо стосується.

3. Останнім часом все більше рішень затверджується консенсусом. Ця процедура виявляється в попередньому узгодженні інтересів всіх членів організації і досягненні спільного погодження; резолюція приймається без голосування.

консенсусний (метод розробки і прийняття рішень, коли не виникає заперечень з боку хоча б одного члена організації проти прийняття конкретного акта або документа. Отже, консенсус - це:

§ процес досягнення спільного рішення через розробку попередньо погодженого погляду;

§ процедура прийняття рішення без головування і за відсутності у більшості випадків формально внесених заперечень.

4. метод «зважених» голосів.

В деяких органах, особливо в таких, які відають фінансовими й кредитними ресурсами, існує зважена система прийняття рішень. Кожна країна-член має певну квоту голосів відповідно своєму економічному потенціалу та внеску в спільний фонд організації.

Наприклад, при голосуванні в Раді Європейського Союзу квоти між членами ЄС розподіляються таким чином: Німеччина, Франція, Велика Британія й Італія - по 10 голосів; Іспанія - 8; Бельгія, Греція, Нідерланди й Португалія - по 5; Австрія й Швеція - по 4; Данія, Ірландія й Фінляндія - по 3; Люксембург - 2.

В Міжнародному валютному фонді США мають 17,8% голосів; Японія й Німеччина -- по 5,5; Франція й Велика Британія -- по 5,0%. Україна має 0,7% голосів (а саме -- 10 223). «Велика сімка» володіє в цій організації 45% голосів і хоча не може заблокувати прийняття рішення, але має дуже великий вплив на процес його і розробки та голосування.

Особливий характер має процедура прийняття рішень в Раді і Безпеки ООН. Рада складається з 15 членів, в тому числі п'ятеро -- постійні (США, Росія, Китай, Велика Британія, Франція). Для того, щоб рішення було затверджене, достатньо 9-ти голосів. Але постійні члени мають право «вето»; якщо хоч один з них проголосував «проти», то рішення не приймається, хоча б інші 14 проголосували «за». Така процедура передбачена тому, що Рада Безпеки вирішує найгостріші проблеми війни та миру, в тому числі питання про застосування воєнної сили в якійсь конкретній країні. Ось чому потрібна згода на це наймогутніших країн світу, інакше може статися конфлікт глобального виміру.

Найтрадиційнішим і найпоширенішим у сучасних міжнародних організаціях є мажоритарний метод.

Технічні процедури прийняття рішень в міжнародних організаціях.

Процес прийняття рішення закінчується процедурою, після якої рішення юридичне визнається прийнятим або відхиленим. Для цього використовуються спеціальні технічні процедури прийняття рішень. Їх три:

Акламація (лат.-- крик, вигук) -- прийняття або відхилення рішення без голосування, на основі реакції учасників (вигуків, реплік та ін.).

Голосування буває просте і поіменне.

а) Просте голосування (тобто без фіксації позиції голосуючої сторони) може провадитись таємно чи відкрито.

просте таємне голосування, засноване на використанні анонімних анкет, дозволяє повністю зберегти в таємниці позицію члена організації з даного питання. В результатах простого відкритого голосування також не фіксується, якому членові організації належить «за» чи «проти».

просте відкрите голосування підняттям рук або вставанням.

в) Поіменне голосування, як правило, провадиться в таких випадках: для вирішення спірних питань; для вирішення питань, що мають принциповий характер; для здійснення морального тиску на іншу сторону. Техніка поіменного голосування така:

1. Визначається послідовність голосування. Поіменне голосування проходить в алфавітному порядку назв країн-учасниць, починаючи з країни, яка визначається згідно з жеребкуванням. Порядок назв будується за алфавітом офіційної мови організації, а якщо в організації затверджено кілька офіційних мов, то проводиться додаткове жеребкування для визначення мови.

2. Викликають кожного члена організації (країни-учасниці), і її представник відповідає «так», «ні» чи «утримуюсь». Відповіді фіксуються в документах засідання.

3. Підбиваються підсумки голосування і оприлюднюється остаточне рішення. с) листовне голосування - передбачає отримання письмових відповідей на попередньо розіслані листи-анкети. Цим прийомом, як правило, користуються недержавні організації та невеликі організації країн, що розвиваються.

3) Консенсус як технічний прийом прийняття рішень складається з таких дій: зачитується вголос погоджений текст документа, констатується відсутність заперечень, рішення оголошується прийнятим.

Визначення складу органів організації, їхніх компетенцій, види їхньої діяльності та їх збалансованість являє собою дуже важливу статтю у конституційному праві міжнародних організацій. Ми коротко розглянемо кілька проблем, що викликаються складом та компетенціями органів міжнародних організацій,

Склад організацій. Можна розрізняти представницькі органи та ті, які не є представницькими, хоча ця відмінність є надто спрощеною, щоб точно відобразити дуже складну реальність.

Представницькі органи у безпосередньому значенні цього терміна складаються з представників держав-членів. Це міждержавні органи, в яких кожна держава має щонайменше один голос, якщо, звичайно, прийнята система врівноваження голосів залежно від економічного значення держави, розміру її членського внеску та впливу, який справляє держава в галузі діяльності цієї організації (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, всесвітні організації технічного характеру, такі, як Міжнародна морська організація, Європейське співтовариство, загалом усі оперативні організації або організації, наділені ефективними повноваженнями прийняття рішень, практикують урівноваження голосів).

Але представництво може бути розширеним у різних напрямках: може йтися про представництво в якомусь органі окремих соціопрофесійних категорій. Таким, наприклад, є Економічний та соціальний комітет Європейського економічного співтовариства; в Асамблеї Об'єднаних Націй з питань праці кожна делегація складається з трьох частин: представника уряду, представника роботодавців та представника робочої сили, що є технікою, яка дозволяє забезпечити найкраще представництво делегації.

Нарешті, представницький орган може проводити, прямо чи опосередковано, загальні вибори. У цьому випадку він прагне демократичним шляхом забезпечити представництво народу держави-члена. Саме європейські організації найбільш широко застосовують такий тип парламентського органу, який одночасно доводить, що Західна Європа є прибічником демократії і що при будівництві Західної Європи використовується техніка федеративного типу. Серед таких органів можна назвати Європейський парламент Ради Європи, Парламентську Асамблею Європейського економічного співтовариства, Асамблею Західноєвропейського союзу, Міжпарламентську раду Бенілюксу, Північну Раду, Парламентський комітет країн європейської асоціації вільної торгівлі. Подібні органи знаходимо у деяких регіональних організаціях за межами Європи, зокрема, у Латинській Америці.

Органи, що не мають представницького характеру, дуже різноманітні: одні з них наділені адміністративними функціями, вони забезпечують безперервність організацій, захищаючи свій власний інтерес. Секретарі та генеральні директори численних всесвітніх організацій, Комісія Європейського економічного співтовариства відіграють з цієї точки зору важливу роль, яка полягає у виконавчих функціях, функціях уряду. Означення «орган, що не має представницького характеру», не дуже вдале, оскільки ці органи репрезентують, більш ніж будь-які інші, спільний інтерес, якому сама організація уповноважена служити.

Нарешті, правові органи, які гарантують дотримання права організації. Іноді вони можуть бути скликані приватною особою, яка має претензії щодо застосування права організації (що ще більше надає останній федеративного характеру, як, наприклад, Суд Європейського співтовариства).

Міжнародні організації перебувають у таких різних ситуаціях, що досить важко встановити типологію повноважень, доручених їхнім органам. Ми розрізнятимемо, згідно з дещо анахронічною, але зручною класифікацією, повноваження нормативного порядку, урядового та виконавчого порядку та правопорядку. У кожному випадку повноваження, доручені органам, можуть бути більш чи менш широкими.

Повноваження нормативного порядку. Якщо орган має повноваження здійснювати дослідження, збирати інформацію, документи, робити статистичні підрахунки і якщо він має достатні кошти, щоб виконувати своє завдання, він має повновладність, близьку до нормативної. Жодне рішення не може бути прийняте без надавання повної інформації; орган, який уповноважений зібрати цю інформацію та надати її, зумовлює таким чином рішення, які необхідно прийняти. Цей орган може, бажаючи цього чи ні, подати цю інформацію таким чином, щоб домогтися такого рішення, яке він вважає найкращим. До того ж орган, уповноважений вивчати ситуацію, може визнавати за собою право відігравати певну роль у справі гармонізації національного регулювання чи практики (наприклад, у галузі статистики) і, таким чином, він може на це впливати.

Вищим рівнем є перехід до здійснення справжніх нормативних повноважень, якщо орган має функції координації чи узгодження національних законодавств чи регламентацій держав-членів. Він може не мати справжніх повноважень приймати рішення, але бути уповноваженим переконувати або наближувати точки зору національної влади (такою часто є техніка, яка використовується в Організації економічного співробітництва та розвитку, клубах країн зі схожим суспільним менталітетом). Директиви Європейського економічного співтовариства являють собою унікальне явище: вони визначають очікувану мету, але залишають державам-членам вибирати засоби для її досягнення.

Дуже рідко буває, що організація має розширені нормативні повноваження. Найчастіше ці повноваження здійснюються у технічних обмежених сферах (наприклад, поділ частот Міжнародною спілкою електрозв'язку) або обмежуються підготовкою текстів договорів, які далі підлягають підписанню та ратифікації державами. Коли організація наділяється дійсно нормативними повноваженнями у широкій сфері (це, наприклад, випадок Європейського економічного співтовариства в галузі економіки), вона наближається до структури федеративного типу.

Повноваження урядового та виконавчого порядку. Деякі органи наділені повноваженнями висування ініціатив, пропозицій, що нагадують ті, які належать національним урядам у їх зв'язках з парламентами, це, наприклад, генеральні секретарі спеціалізованих інституцій системи Об'єднаних Націй, сама ООН чи Комісія Європейського економічного співтовариства (роль якої у висуванні пропозицій до Ради є однією з ключових у початковій інституційній рівновазі. Рада має змогу в принципі прийняти пропозиції Комісії більшістю голосів, а відхилити їх вона може лише одноголосне).

Інші органи уповноважені керувати структурами, що нагадують міжнародні публічні служби, які належать їх організаціям.

Нарешті, ще інші органи мають повноваження, які лежать у сфері компетенції поліції: вони здійснюють контроль, вибірковий чи плановий, попереджувальний чи a posteriori, та можуть приймати рішення щодо санкцій (як це, наприклад, відбувається у Раді Безпеки на виконання статті VII Хартії Об'єднаних Націй).

Повноваження юридичного порядку. Деяким органам можуть дорватися функції розслідування, посередництва. примирення. Іноді організації сприяють ліквідації конфлікту шляхом колективного постійного обговорення, яке вони організовують.

Численні організації мають юридичні органи. Як ми вже зазначаючи, ці органи можуть мати повноваження врегулювання протиріч, які можуть виникнути між членами організацій, між членами та самою організацією, іноді вони можуть скликатися недержавним суб'єктом права (фізичною чи юридичною особою).

Більш детальне дослідження буде потрібно, щоб з'ясувати, як між органами утримується складна інституційна рівновага, яка визначається конституційним правом організацій.

Функціювання організацій підлягає дії численних технічних норм, які становлять їх адміністративне право.

Це право є особливо розвиненим у частині публічної служби. Службовці міжнародних організацій працюють або на постійних засадах, або за контрактами. Ми задовольнимося, зазначивши, не входячи у деталі, що була створена спеціальна юрисдикція (наприклад, адміністративний суд ООН та Міжнародної організації праці), щоб врегульовувати спори, які можуть виникнути у відносинах службовців з організаціями, які беруть їх на роботу.

Візьмемо також до уваги, що існують норми стосовно контрактів, укладених міжнародними організаціями (які можуть мати велике значення, коли йдеться, наприклад, про позики Світового банку). Не треба змішувати контракти, укладені з недержавними правосуб'єктами. з конвенціями. які організація може укладати з третіми державами або іншими міжнародними організаціями: останні регулюються міжнародним публічним правом, натомість перші, як правило, - внутрішнім правом організації чи національним правом держави.

Міжнародні організації мають свій бюджет, який може бути дуже великим, оскільки їхня діяльність є оперативною.

Організації дотримуються загалом принципу річної звітності, єдності бюджетної системи, універсальності та бюджетного балансу. Проте деякі з них використовують техніку планування або багаторічних програм із спеціальними фондами, призначеними на окремі різновиди діяльності. Частина з них має величезні борги (іноді тому, що вони повинні були зробити позики у зв'язку з надзвичайними витратами, які не покривалися їхніми прибутками, або тому, що деякі з їх членів із запізненням виплачують свої членські внески).

Витрати міжнародних організацій можна розділити на звичайні витрати, які регулярно повторюються в ході кожної операції, та на надзвичайні витрати, які мають винятковий характер (наприклад, будівництво правління). У своєму висновку від 20 липня 1962 року з приводу фінансування операцій у Конго Міжнародний суд зазначив, що витрати, за які голосувала Генеральна Асамблея, компетентний орган у визначенні бюджету організації, ставлять організацію у скрутне становище і тому повинні покриватися її членами.

Кошти організацій найчастіше складаються з членських внесків держав-членів. розмір яких фіксується залежно від базової сітки їх національного продукту чи іншого важливого показника. Ці обов'язкові виплати можуть доповнюватися добровільними внесками, які роблять держави для реалізації спеціальних програм.

Організації можуть брати плату за послуги, які вони надають. Вони можуть звертатися за позикою. Вони роблять відрахування із заробітної питати своїх службовців, щоб компенсувати їх звільнення від будь-якого національного оподаткування.

Розроблено багато проектів, щоб дозволити всесвітнім міжнародним організаціям зменшити податкові відсотки, коли йдеться про податки на транспорт чи міжнародні комунікації, на міжнародний обмін тощо, але міжнародна солідарність ще недостатня, щоб дозволити такі відрахування. Навпаки, в організаціях передфедеративного типу, таких, як Європейське економічне співтовариство, власні ресурси (відрахування, процент ПДВ) можуть бути встановлені.

4. Організаційно-правовий механізм міжнародних організацій

З метою виконання своїх функцій, діючи в межах своєї правосуб'єктності міжнародна організація має право:

Ш укладати міжнародні договори з державами та іншими міжнародними організаціями з питань своєї компетенції. Компетенція організації - це об'єкт, сфера предметної діяльності, вирішення проблем, якими вони займаються та поділяються на: організації загальної компетенції та організації спеціальної компетенції;

Ш брати участь, хоча й своєрідно, у визнанні нових держав і урядів: шляхом прийому їх до організації;

Ш мати певний імунітет привілеїв, які визначаються спеціальними угодами і національним законодавством держав, що вступили в угоду з міжнародною організацією;

Ш володіти правом на забезпечення дотримання норм міжнародного права, використовуючи при цьому такі засоби, як контроль, притягнення до відповідальності і застосування санкцій;

Ш нести міжнародно-правову відповідальність.

Виходячи з цілей та компетенції організації визначаються основні функції.

Функціями міжнародної організації вважається зовнішній прояв її діяльності по виконанню своїх завдань. Організація може виконувати свої функції в межах визначеної компетенції. Функції поділяються на головну, регулюючі, координуючі, контролюючі й оперативні.

Головна функція полягає у визначенні відповідності інтересів учасників організації її цілям. Вона тісно пов'язана із змістом компетенції організації. Ось, наприклад, як формулюється головна функція ЮНІДО: «являти собою світовий форум з питань промислового розвитку». Головна функція Міжнародної торговельної палати (МТП) -- «привертати» увагу держав до проблем бізнесу». Міжамериканського банку розвитку (МаБР) -- «сприяння вкладенням державного й приватного капіталу в Латинську Америку в цілях розвитку».

Регулюючі функції полягають у розробці стандартів поведінки членів організації, методів і форм досягнення цілей, а також в регулюванні відносин з іншими суб'єктами міжнародного права.

Суть координуючої функції полягає в узгодженні інтересів і дій учасників організації. Це особливо важливо для організації універсального характеру, з широкими сферами діяльності, великою кількістю членів й різноманітністю цілей. Такою організацією є, перш за все, ООН. В її структурі утворено навіть спеціальний орган - Економічну й Соціальну Раду (ЕКОСОР) для координації економічної та соціальної діяльності як членів ООН, так і інших її органів організацій.

Оперативні функції полягають у виконанні конкретної роботи організації відповідно з її цілями й компетенцією. Наприклад, серед оперативних функцій ЮНКТАД є такі: обговорення питань торгівлі й розвитку на міжурядовому рівні; ведення переговорів і досягнення консенсусу; технічне співробітництво.

Контролюючі функції полягають у спостереженні за виконанням рішень організації, а також за розвитком ситуації в сфері її діяльності (моніторинг).

Так, контрольна функція ЮНКТАД сформульована таким чином: «моніторинг, здійснення рішень і прийняття наступних заходів».

З метою ефективного здійснення своїх функцій міжнародні організації створюють організаційно-правовий механізм, що передбачає систему постійно діючих органів.

У структурі найбільш значних організацій створюються юридичні органи.

Як вищі органи виступають конгреси, асамблеї, конференції, іноді їм надається значення генеральних. До складу вищих органів входять усі члени міжнародної організації, і вони працюють посесійно (у пленарному варіанті). На пленарних засіданнях (сесіях) вищі органи вирішують найважливіші питання діяльності міжнародної організації, визначають її стратегію, приймають рішення, при чому ці рішення є остаточними, розглядають питання виборів виконавчих органів, затвердження бюджету та фінансові питання.

Мають право переглянути та доповнити статут, приймають рішення щодо вступу нових членів до організації або виключення із її складу. Проте вищі органи не виконують оперативних функцій. Найчастіше до складу вищих органів входять представники усіх держав, і тоді такий орган називається пленарним.

Вищим органом ООН є Генеральна Асамблея, яка складається з усіх учасників. Вона обговорює будь-які питання в межах компетенції ООН, надає відповідні рекомендації, визначає політику ООН, її програму й основні напрямки діяльності, затверджує бюджет. В Європейському Союзі вищим органом є Європейська Рада, до якої входять всі голови держав або урядів членів організації. Рада визначає основні стратегічні напрямки діяльності ЄЄ. Аналогічні функції має Рада СЕС?. Вищим станом СНД є Рада голів держав, яка складається з президентів країн-учасниць. Вона приймає рішення з основних питань міжнародного співробітництва. Ці питання являють собою найгостріші проблеми, від вирішення яких залежить саме існування СНД. До них, зокрема, належить визначення зовнішньої політики щодо третіх країн, утворення єдиного економічного простору, участь в колективних збройних у групуваннях тощо.

Під виконавчими органами, зазвичай, маються на увазі ради, комітети, виконкоми, бюро та інші органи, до завдань яких входить проведення в життя рішень, ухвалених вищими органами, прийняття оперативних рішень із питань, що не припускають зволікання, а також з інших поточних питань. Вибори членів виконавчих органів, як правило, здійснюються на основі принципу справедливого географічного представництва.

Виконавчі органи різних організацій мають специфічні назви і склад. Так, наприклад, таким органом в МБРР і МВФ є Рада директорів-виконавців (Виконавча рада). В МАР, МФК і БАТІ він має назву: Виконавчий директорат або просто Директорат. В цих організаціях виконавчий орган виконавчим органом ОБСЄ є Рада міністрів закордонних справ, яка складається з відповідних міністрів всіх країн. В Європейському Союзі виконавчі функції належать Раді Європейського Союзу і Європейській комісії. Рада представлена міністрами всіх країн-членів, але склад їх змінюється в залежності від кола питань, що обговорюються (де - а&о міністри закордонних справ, або економіки, або фінансів тощо).

В СНД постійним виконавчим органом є Координаційно-консультативний комітет; до нього входять по два представника від кожної держави-члена. Крім того, в певній мірі виконавчі й координаційні функції здійснюють Рада голів урядів і Рада міністрів закордонних справ.

Адміністративні органи, зазвичай, представлені секретаріатами. На чолі секретаріату стоїть Генеральний секретар (або директор) міжнародної організації. Завданням секретаріату є організація адміністративно-технічної роботи - від складання найважливіших документів, спрямованих на виконання прийнятих організацією рішень, до їхнього розсилання, реєстрації документів, що надходять, обліку і контролю за повсякденною діяльністю організації та інші питання. У зв'язку з цим персонал секретаріату поділяється на:

· вищі адміністративні посадові особи,

· фахівців

· обслуговуючий персонал. Персона секретаріату виконує свої функції за винагороду, відповідає тільки перед організацією незалежно від окремих її членів.

Взагалі, функції секретаріату дещо ширші за суто адміністративні. Часто він являє собою орган з дуже розгалуженою сферою компетенції. Так, Секретаріат ЮНІДО складається з шести підрозділів: Державних програм і фінансування; досліджень і публікацій; людських ресурсів і підприємництва; промисловості й охорони зовнішнього середовища; інвестицій і технологічного розвитку; адміністративного. Тут адміністративна функція є лише однією серед інших. Секретаріат ОЕСР складається з 13 директоратів, серед яких є адміністративний. В Секретаріаті ОБСЄ серед чотирьох департаментів є адміністративно-бюджетний.

Отже, секретаріат - це розгалужений орган, який часто налічує чимало співробітників. Наприклад, в Секретаріаті ООН їх 20 тисяч.

Комітети і комісії утворюються для вирішення якихось спеціальних питань. Вони поділяються: на: а) статутні (створені на основі статуту, положення), ті, що з'явилися одночасно із заснуванням міжнародної організації, б) створені за необхідністю в процесі її діяльності. Останні можуть бути постійними і тимчасовими.

Юридичні органи представлені звичайно судовими інстанціями. Вони покликані розглядати суперечки між членами міжнародної організації або іншими суб'єктами міжнародного права, а також юридичними і фізичними особами. Подібними судовими інстанціями можна назвати Міжнародний суд ООН, Європейський суд, Суд Європейських Співтовариств, Адміністративний трибунал ООН і МОП, а також адміністративний трибунал такої значної регіональної організації, як Організація американських держав.

Питання про членство у міжнародних організаціях на перших стадіях розвитку було дещо заплутаним, оскільки в ряді літературних джерел наводилися різні позиції щодо складу і класифікації членів міжнародних організацій. Були спроби класифікувати їх наповноправні (тобто держави) і неповноправні (тобто самокеровані території і навіть держави, які щойно звільнилися від колоніальної залежності). Навряд чи може бути прийнятним і поділ членів міжнародних організацій, за аналогією з договорами, на первинних і тих, що приєдналися, оскільки і це не відповідає принципу суверенної рівності членів міжнародної організації. Проте згодом були знайдені більш прийнятні форми визначення членства і це виявилося в тому, що, з одного боку, загальновизнано всі члени міжнародної організації рівні і повноправні, а з іншого - держави, що беруть участь у заснуванні міжнародної організації, варто називати «члени-фундатори», а держави, що приєдналися до неї згодом, варто іменувати члени організації.

...