Характеристика нормативно-правових актів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика нормативно-правових актів

1.1 Поняття та ознаки нормативно-правових актів

1.2 Види та чинність нормативно-правових актів

1.3 Генезис системи нормативно-правових актів в Україні

Розділ 2. Поняття та види систематизації нормативно-правових актів

2.1 Поняття та ознаки систематизації нормативно-правових актів

2.2 Облік нормативних актів та його форми

2.3 Кодифікація, інкорпорація та консолідація, як елементи систематизації нормативно-правових актів

Розділ 3. Роль систематизації для сучасного законодавства в Україні

3.1 Поняття та роль систематизації законодавства в Україні

3.2 Роль інкорпорації та консолідації в систематизації законодавства

3.3 Роль обліку в систематизації законодавства

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність курсової роботи. Обрана тема є актуальною тому, що нормативно-правовий акт є одним з основних джерел права сучасної держави. У ньому виражається більшість правових норм, які регулюють найбільш важливі з точки зору особистості, її інтересів і потреб суспільні відносини. Нормативні акти як форма (джерела) права починають видаватися з встановленням централізованого державного, посилення його ролі. З його допомогою встановлюються, змінюються або скасовуються норми права.

Нормативно-правовий акт -- це офіційний документ. Як і будь-який документ, він є носієм інформації, а саме інформації про норми права. Як правовий акт, він має юридичної силою і є обов'язковим для всіх осіб, котрим адресовано. Це акт правотворчості, результат діяльності компетентних державних органів, а тому акт владний. За допомогою нормативних актів веління державних органів стають загальнообов'язковим. Нормативні акти складають єдину ієрархічну систему. Вона відображає ієрархічну систему державних органів. Нормативні акти ієрархічно вищих органів мають і вищої юридичної силою по відношенню до актів нижчих органів. Актами вищої юридичної сили є закони.

Всі разом взяті нормативні акти складають систему законодавства в широкому сенсі цього слова. У вузькому розумінні під законодавством розуміється тільки система законів.

На всіх етапах розвитку української державності право було важливим та ефективним інструментом керівництва суспільством. Для кожного громадянина, де б він не працював і будь-якою діяльністю не займався, право завжди сприймається як ті чи інші акти. Правові акти -- наочне структурний вираз права. І їх треба добре знати, вміло готувати і правильно застосовувати. Особливо це важливо для юристів, оскільки від них залежить безпосереднє формування масиву нормативно-правових актів.

Мета та основні завдання курсової роботи. Прагнення більш докладно вивчити нормативно-правові акти, систематизацію нормативно-правових актів, їх вплив на суспільство.

Завдання курсової роботи:

1. Розглянути поняття та ознаки нормативно-правових актів;

2. Розглянути види та чинність нормативно-правових актів;

3. Дослідити генезис системи нормативно-правових актів в Україні;

4. Вивчити поняття та ознаки систематизації нормативно-правових актів;

5. Розглянути облік та форми нормативно-правових актів;

6. Дослідити та порівняти кодифікацію, інкорпорацію та консолідацію, як елементи систематизації нормативно-правових актів;

7. Вивчити поняття та дослідити роль систематизації законодавства в Українi;

8. Розглянути роль інкорпорації та кодифікації в систематизації законодавства;

9. Розглянути роль обліку в систематизації законодавства.

Предмет дослідження. Предметом дослідження поняття та види є систематизації нормативно-правових актів та їх роль для сучасного законодавства в Україні.

Методи дослідження. Для дослідження даної теми я використовував історичний, логіко-юридичний, системний та порівняльно-правовий метод.

Об'єкт дослідження. Авторські роботи, які в тій чи іншій мірі висвітлюють нормативно-правові акти. Предметом же мого дослідження є розвиток і сучасний стан теоретичних поглядів на нормативно-правовий акт, як джерело права.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, 9 підрозділів, висновку, списку використаної літератури

Розділ 1. Загальна характеристика нормативно-правових актів

1.1 Поняття та ознаки нормативно-правових актів

правовий законодавство нормативний акт

Нормативно-правовий акт - офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий акт становить рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Ознаки нормативно-правового акта:

1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);

2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

3) приймається з дотриманням певної процедури;

4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

а) вид акта (закон, указ, постанова);

б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

г) дата ухвалення акта;

ґ) номер акта;

д) дані про посадову особу, яка підписала акт;

5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка [7, с. 646].

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

1. Преамбула - вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

2. Пункти, статті - містять вихідні одиниці нормативно-правового акта - нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти - на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю - "ст.", а частини (абзаци) статей - "ч.". Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

3. Глави - є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

4. Розділи - об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи - у глави.

5. Частини - найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу [21].

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

1) зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

2) у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

3) іноді в одній статті містяться декілька норм права.

1.2 Види та чинність нормативно-правових актів

Проблема класифікації нормативно-правових актів є досить актуальною. Так, існує поділ нормативно-правових актів за їх юридичною чинністю на закони та підзаконні акти. За дією у часі - на постійні і тимчасові. За дією у просторі - на загальнодержавні, регіональні, муніципальні та локальні. Може також існувати класифікація нормативно-правових актів за колом осіб.

Закон - це нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини. До ознак закону відносяться:

· Видається тільки вищим представницьким органом державної влади (в Україні - це Верховна Рада) або приймається шляхом референдуму.

· Регулює найбільш важливі суспільні відносини в сфері економіки, політики, культури тощо.

· Закон має вищу юридичну чинність, що забезпечує його верховенство в системі нормативно-правових актів.

· Закон - це акт, прийнятий в особливому порядку.

Закони можуть бути конституційними або звичайними. До конституційних законів належить Конституція, закони, що вносять зміни і доповнення в Конституцію, а також закони, необхідність прийняття яких передбачена самою Конституцією. Щодо звичайних законів, то вони можуть бути кодифікованими і поточними.

До кодифікований законів належать кодекси, Основи законодавства тощо. Поточними визнаються закони, що на мають глобального, кодифікованого характеру і вирішують поточні ситуації, які постають перед державою. Прикладом такого закону є Закон України “Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992 року.

Підзаконний нормативний акт - це правовий акт, який видається на основі і відповідно до законів, проте має меншу юридичну чинність, аніж останні.

В Україні вони такі: нормативні Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, інструкції й нормативні накази міністерств і відомств, рішення органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади (наприклад, рішення облдержадміністрацій), нормативні накази, що діють на підприємствах, установах і організаціях. Прикладом нормативного Указу Президента є Указ Президента України “Про Збройні Сили України” від 12 грудня 1991 року [18, с. 338].

Як вже зазначалося вище, основним елементом нормативно-правового акту є стаття. Саме тому досить актуальним є аналіз співвідношення статті нормативно - правового акта і норми права. Слід мати на увазі, що існує, зокрема, три варіанти такого співвідношення.

Перший варіант припускає повний збіг норми права і статті нормативно-правового акту. Другий варіант передбачає включення декількох норм права у одну статтю. Третій варіант передбачає розташування однієї норми в декількох статтях. Як уже зазначалося вище, нормативно-правових акти можуть поділятися залежно від їх дії у часі, просторі та за колом осіб.

Говорячи про дію нормативно-правових актів у часі, слід мати на увазі наступне:

По-перше, закон зворотної сили, як правило, не має. Виключення складає кримінальне законодавство, де зворотна сила закону має місце у випадку, якщо новий закон або відміняє покарання за злочин, або встановлює його більш м'який вид, ніж закон, що діяв дотепер [13, с. 30-32].

По-друге, нормативно-правовий акт може втратити силу, але окремі його положення, норми права можуть застосовуватися до фактів, що мали місце під час його дії (це так звані триваючі правовідносини).

Дія нормативно-правового акта в часі означає, що нормативно-правовий акт набирає сили у певний час і припиняє діяти у певний час. Нормативно-правовий акт може набрати сили після його прийняття (підписання чи опублікування), через певний термін тощо. Втрачає ж він свою чинність після прийняття нового нормативно-правового акту, після закінчення певного строку дії нормативно-правового акту або при виконанні певної дії, яка передбачається або мається на увазі [19].

В залежності від дії в часі, нормативно-правові акти можуть бути постійними і тимчасовими; негайними і відстроченими.

Постійний нормативно-правовий акт видається на невизначений термін. Так, Конституція України діє з 28 червня 1996 року. Проте строк припинення її дії не вказується [1, ст. 1].

Тимчасовий нормативно-правовий акт видається на певний термін. Так, Закон про Державний бюджет України на 2005 рік діє з 1 січня 2005 року і по 31 грудня 2005 року. Тобто встановлюється не лише час початку дії, а й час припинення.

Негайний нормативно-правовий акт вступає у дію з моменту його прийняття. Так, Конституція України 1996 року є прикладом негайного акту, адже згідно її статті 160 вона почала діяти з моменту свого прийняття [6, ст. 160].

Відстрочений нормативно-правовий акт починає діяти через певний час після його прийняття. так, Цивільний кодекс України було прийнято 16 січня 2003 року. Проте він вступив у силу лише з 1 січня 2004 року.

Дія нормативно-правового акта в просторі означає територіальне обмеження його дії, коли нормативно-правовий акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних органів.

Як уже зазначалося, за дією в просторі нормативно-правові акти можуть бути загальнодержавними, регіональними, муніципальними і локальними.

Загальнодержавні нормативно-правові акти діють на всій території держави (включаючи право екстериторіальності, тобто право на територію посольств). Регіональні нормативно-правові акти діють на визначеній території (суб'єкти федерації, адміністративно-територіальні одиниці). Локальні нормативно-правові акти діють на рівні державних підприємств, установ або організацій.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб означає, що нормативно-правовий акт поширюється на певну категорію громадян.

Існує дві класифікації даної категорії актів. Перша опирається на міжнародно-правові стандарти, а друга поділяє акти на загальні і спеціальні.

Згідно першої класифікації нормативно-правові акти можуть опиратися на право ґрунту чи на право крові. Нормативно-правові акти, опираються на право ґрунту - це ті акти, що стосуються всіх людей, які знаходяться на території держави (у тому числі і на тій, що має право екстериторіальності). Прикладом таких актів є Кримінальний кодекс України, який поширюється на всіх (громадян держави, іноземних громадян, осіб без громадянства тощо), хто скоїть злочин на території України.

Нормативно-правові акти, що опираються на право крові - це ті акти, що поширюється лише на громадян держави (наприклад, України).Загальні нормативно-правові акти поширюється на усіх. Прикладом загального акту є Цивільний кодекс України.

Спеціальні нормативно-правові акти поширюється лише на окремі категорії осіб.

1.3 Генезис системи нормативно-правових актів в Українi

Історична правова система України, що основувалася на численних джерелах, з одного боку, обумовлювала відносну автономію її правового укладу, а з іншого - містила багато внутрішніх суперечностей, а отже, прогалин у регулюванні суспільних відносин та інших вад. Зрештою, дослідники (В. Кульчицький, В. Чехович, А. Яковлів) наголошують, що така строката система джерел права, яка створювала певні труднощі в застосуванні правових норм і призводила до зловживань в українських судах, викликала необхідність систематизації чинного в Україні права. Різноманітність джерел правової системи також кепсько відповідала тим феодально-кріпосницьким відносинам, які дедалі більше утверджувалися в Україні. Прагнучи юридично їх оформити, українські феодали висунули ідею укладення кодексу, який був би затверджений царським урядом. Розвиток джерел права в російській Україні XIX ст. відбувався у руслі певних особливостей: регіональних, що зумовлювалися неоднаковою історичною долею окремих частин українських земель, і часових, що були спричинені в 60-70-х роках відомими соціально-політичними процесами в Російській імперії.

Джерела права Лівобережжя, Правобережжя, південних губерній України до 40-х років XIX ст. однаковістю не відзначалися. Джерелами цивільного і кримінального права та процесу в південних губерніях України було загальне російсько-імперське законодавство, що склалося ще в період становлення абсолютної монархії в Росії. Основним джерелом права залишалося Соборне уложення (1649 р.), правова сила якого впродовж XVIII ст. неодноразово підтверджувалася царськими указами. Норми цивільного, кримінального і процесуального права регламентувалися також у різних за фор мою загальноімперських джерелах права: маніфестах, іменних указах, уставах, регламентах, установленнях тощо [14, с. 832].

Хронологічно першою спробою систематизації норм місцевого права в українських губерніях імперської Росії стала кодифікація цивільно-правових норм Лівобережжя під назвою Зібрання малоросійських прав (1807 p.). Проведення кодифікації здійснювалося спершу в рамках створеної на початку століття (1804 р.) кодифікаційної комісії (Комиссия составления законов).

В Україні у регіональному розрізі були чинними, поряд із великою кількістю царських нормативних актів, норми місцевого права. Насамперед це стосувалося Лівобережної та Правобережної України. З метою уніфікації законодавства та поширення в Україну загальноімперської правової системи всі "попередні" права було скасовано.

Перша кодифікація радянського законодавства -- загальна назва кодифікаційних робіт, здійснених в УСРР, РСФРР та інших радянських республіках у 20-і pp. Була своєрідним «матеріальним втіленням» курсу на революційну законність, проголошеного з переходом до нової економічної політики, свідченням відмови від правового нігілізму перших післяреволюційних років.

При виданні нових законодавчих актів (або їх частин) далеко не завжди дотримуються вимоги законодавчої техніки. Так, видані в ЗО--50-ті роки законодавчі акти часто-густо мали протиправний характер, у 60-ті роки -- суб'єктивний характер. Законодавство не рахувалось з об'єктивними закономірностями суспільного розвитку, а інколи їм протидіяло. У 70--80-ті роки законодавство було паралізоване, не реагувало на нагальні потреби суспільного життя.

Форми юридичного встановлення, закріплення та виразу приписів (правил, норм) називаються в науці про право джерелами права. Саме вони відображають рівень демократизму суспільства та принципів організації держави. Зміст права може закріплюватися в різних, але в той же час не в будь-яких юридичних формах. Правильний вибір однієї з них надзвичайно важливий.

Незважаючи на зовнішню схожість з буржуазними кодексами, радянське зак-во 20-х рр. міцно стояло на сторожі «інтересів диктатури пролетаріату». А текстуально однакові статті рад. і західно-європ. кодексів використовувалися з різною класовою метою, у діаметрально відмінних соціальних умовах і застосовувалися судами, що стояли на принципово різних позиціях. Водночас цей процес об'єктивно відповідав тим істор. соціально-екон. умовам, що склалися у період непу. Кодифікація створювала більш ліберальний режим, суттєво розширювала права й свободи особистості, забезпечувала певну стабілізацію суспільства, відбивала в законодавстві той «переворот у поглядах на соціалізм», який відбувся у зв'язку з переходом до непу [14, с. 832].

Історії розвитку права відомі три основні способи державної діяльності щодо створення правових приписів: санкціонування (закріплення) звичаю, визнання прецеденту і законотворчість. Їм відповідають три види джерел права: правовий звичай, прецедент і нормативно-правовий акт.

Розділ 2. Поняття та види систематизації нормативно-правових актів

2.1 Поняття та ознаки систематизації нормативно-правових актів

Систематизація законодавства - це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи. У сучасних цивілізованих державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість весь час перебуває в дії в силу динамізму соціальних зв'язків, виникнення нових потреб суспільного життя, які потребують правового регулювання. Журавський В.С. зазначає: «…прийняття нових нормативних актів, внесення до них змін, скасування старих нормативних рішень об'єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства.»

Систематизація законодавства - упорядкування та вдосконалення законодавчих та інших нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників. Систематизація законодавства є передумовою ефективності чинного законодавства, усунення суперечностей і прогалин [12, № 42].

Систематизація необхідна для: підвищення ефективності та якості законодавства; забезпечення доступності використання нормативно-правових актів громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями; сприяє вивченню та дослідженню законодавства.

Практичне значення систематизації законодавства підкреслював ще в 1833 р. найвидатніший кодифікатор Європи і Росії М. Сперанський. Він наголошував на значенні систематизації як для реальних потреб держави, так і для юридичної науки.

У різні періоди життя і розвитку країни потреби у систематизації законодавства - різні. Коли протягом багатьох років накопичується велика кількість нормативно-правового матеріалу, коли діє значна кількість нормативних актів, прийнятих у різні періоди, до того ж є такі, що дублюють один одного, то тоді систематизація законодавства необхідна. В умовах же революційного перетворення правової системи, систематизація законодавства відступає на другий план.

Зазвичай у поняття систематизація вчені відносять чотири самостійні форми правової діяльності: збирання державними органами, підприємствами, фірмами й іншими установами і організаціями чинних нормативних актів, їх оброблення і розміщення за певною системою, зберігання, а також видання довідок для зацікавлених органів, установ, окремих осіб за їх запитаннями (облік нормативних актів); підготовка і видання різного роду зібрань і збірників нормативних актів (інкорпорація); підготовка і прийняття укрупнених актів на базі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання; підготовка і прийняття нових актів (типу кодексів), в яких зібрані як старі норми, що виправдали себе, так і нові нормативні приписи (кодифікація законодавства).

Вчені-правознавці розрізняють такі форми (способи) систематизації норматив-но-правових актів: кодифікація, інкорпорація, консолідація.

Особливу роль систематизація законодавства має в роботі судових і прокурорських органів, адвокатури [4, с. 342].

2.2 Облік нормативних актів та його форми

Облік визначають, як технічну передумову цих трьох способів. Облік - є діяльністю щодо накопичення нормативно-правових актів, підтримання в контрольному стані, а також створення пошукової системи, яка забезпечує ефективний пошук необхідної правової інформації. Іншими словами, це - письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, у комп'ютері, на картках), їхня обробка і розташування за певною системою, збереження, а також видача довідок зацікавленим органам, установам, окремим особам на їхні запити.

Особливу роль систематизація законодавства має в роботі судових і прокурорських органів, адвокатури. Також, облік необхідний для підготовки проектів законодавчих та інших правових актів, для складання різного роду збірників законодавства і зведених кодифікованих актів, для здійснення довідково-інформаційної роботи. Крім того, без належного обліку нормативно-правових актів не можлива ефективна правова просвіта, діяльність наукових та навчальних юридичних установ.

Облік нормативно-правових актів можуть здійснювати державні органи і недержавні організації, підприємства й інші установи як для зовнішнього користування, так і для внутрішнього [8, с. 254].

Журавський В.С. виділяє такі принципи організації обліку законодавства:

ь Повнота інформативного масиву, що забезпечує фіксацію і забезпечення обсягом довідкової інформації, відсутність прогалин у інформаційному масиві.

ь Достовірність інформації, що заснована на використанні офіційних джерел опублікування нормативних актів, а також на своєчасній фіксації внесених змін в акти, включені в інформаційний фонд.

ь Зручність використання, необхідна для оперативного і якісного пошуку відомостей про право [22, с. 432].

Найпростіший вид обліку законодавства - журнальний облік - це фіксація реквізитів нормативно-правових актів у спеціальних журналах, а більш досконалою формою обліку законодавства - є картотечний облік. Журнальний облік може здійснюватися за хронологічним, алфавітним, предметним чи системно-предметним принципами.

Хронологічний принцип означає, що всі нормативні акти, які підлягають обліку в певній установі чи організації, реєструються в журналі за датами їх прийняття. Акти різної юридичної сили підлягають окремій реєстрації, як правило. Алфавітно-предметна реєстрація вважається більш досконалим видом обліку нормативних актів, що надходять у певну установу чи організацію. При такій реєстрації акти фіксуються за предметними рубриками, що розташовані у алфавітному порядку.

Як оптимальну форму журнального обліку, визначають тематично-предметну. При ній рубрики розділів журналу всього масиву законодавства діляться на певні галузі, підгалузі, юридичні інститути. Можливості журнального обліку досить скромні. Він використовується лише там, де інформаційний масив невеликий або обмежений досить вузькою проблематикою.

Існує ще один вид обліку законодавства - картковий облік. Це створення карткової системи (різного роду карток), що відповідають і формуються за певними критеріями. Зазвичай така форма обліку використовується в органах законодавчої, виконавчої і судової влади, також у великих установах і організаціях, які працюють з широким колом нормативних актів і потребують різнорівневої інформації.

На картках картотеки можуть бути зафіксовані основні реквізити акта - вид акта, заголовок, дата видання, місце офіційного опублікування, або повний текст акта. Рубрики і картотеки визначаються на базі певного, виробленого заздалегідь словника. Відповідні картки можна шукати або ручним способом, або напівавтоматизованим, або автоматизованими режимами.

Головною перевагою карткового обліку є те, що можна оперативно вносити зміни чи корективи у картки відповідно з останніми змінами, внесеними в акт, розміщений на картках. Картки у картотеці розміщують за алфавітно-предмет-ним, хронологічним, або предметно-галузевим принципом.

Наступна форма обліку законодавства - ведення контрольних текстів чинних нормативних актів, тобто це внесення в текст офіційного видання закону, указу, постанови, чи іншого нормативного акту відміток про зміну доповнення чи скасування таких актів чи їх частин з вказівками на ті акти, на підставі яких зроблені відмітки.

Діяльність певних органів, установ може поєднувати в собі різні форми обліку законодавства, що доповнюють одна одну. Поєднання різних форм обліку сприяє підвищенню ефективності довідково-інформаційної служби у галузі законодавства [10, с. 376].

2.3 Кодифікація, інкорпорація та консолідація, як елементи систематизації нормативно-правових актів

Традиційно в юридичній літературі розрізняють три основні форми систематизації: кодифікацію, інкорпорацію та консолідацію.

Кодифікація -- вид систематизації нормативних актів, які мають спільний предмет регулювання, що полягає в їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) й створенні зведеного нормативного акта.

Характерні риси кодифікації:

ь кодифікація охоплює як зовнішню, так і внутрішню переробку нормативного матеріалу. Відбувається таке об'єднання нормативних актів, яке дає змогу підготувати до прийняття новий єдиний документ;

ь зміст нового нормативного акта може бути істотно перероблений відповідно до вимог державно-правового регулювання. Вносяться додатки, скасовуються застарілі норми, змінюються деякі положення, вимоги, правові принципи тощо;

ь кодифікаційна робота здійснюється виключно державними органами згідно з їх компетенцією і має офіційний характер;

ь мета кодифікації -- оновлення законодавства, усунення суперечностей, прогалин, приведення до вимог сучасності.

Види кодифікаційних актів: кодекси, статути, регламенти і положення, зводи законодавства [17, с.18-20].

Кодекс -- кодифікаційний акт, що забезпечує докладне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, які певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі законодавства.

В сучасному законодавстві існують кодекси: кримінальний, адміністративний, про шлюб і сім'ю, кримінально-процесуальний, земельний, водний та ін.

Статути, регламенти і положення -- кодифікаційні акти, в яких визначається статус певного виду державних органів і організацій. До них не належать положення про індивідуально визначені органи, що не мають загального характеру.

Види кодифікації:

ь загальна -- підготовка зведених кодифікованих актів за основними галузями права;

ь галузева -- систематизація нормативно-правових актів у межах однієї галузі або підгалузі;

ь спеціальна -- передбачає об'єднання та переробку нормативного матеріалу в межах одного або кількох інститутів.

Інкорпорація -- вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірники у певному порядку без зміни змісту.

Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо.

Види інкорпорації:

ь офіційна передбачає затвердження збірників інкорпорованих актів компетентним органом;

ь неофіційна не має обов'язкового характеру, здійснюється науковими установами, навчальними закладами, іншими суб'єктами юридичної діяльності для зручності у користуванні нормативним матеріалом;

ь хронологічна здійснюється в певній послідовності за ознакою часу видання нормативних актів;

ь предметна: нормативні акти об'єднуються на підставі однорідності суспільних відносин, що становлять відокремлений предмет правового регулювання.

Існують також інші види інкорпорації, що здійснюються за такими критеріями: алфавітний порядок, галузь права, суб'єкт прийняття нормативного акта, тематика наукового дослідження, сфера діяльності тощо. Таким чином, відбувається об'єднання цілісних нормативно-правових актів у збірники правового матеріалу за критерієм, який обирає сам систематизатор.

Консолідація. Мета консолідації -- усунення множинності нормативних актів, створення у структурі законодавства великих блоків нормативного матеріалу як вихідної бази для проведення кодифікаційної роботи.

Процес консолідації має риси, що зближують його як із кодифікацією, так і з інкорпорацією. В ході консолідації обробки зазнають не нормативні приписи, а нормативно-правові акти, що відбувається і в процесі інкорпорації. Разом із тим об'єктом здійснення консолідації, як і кодифікації, є законодавчий орган, що значно зближує ці види діяльності. Більше того, як свідчить видатний компаративіст Рене Давід, поняття «кодекс» часто використовується для найменування компіляцій, а в США воно позначає результат консолідації, більш чи менш вдалої, а не основу для вироблення і розвитку нового права, як у країнах романо-германської правової системи. Тобто у країнах загального права межа між кодифікацією і консолідацією є достатньо умовною [7, с. 646].

Проте в умовах романо-германської правової системи невизначеність природи правового акта, сумніви щодо того, чи є він кодексом, чи консолідованим актом, говорить скоріше про недотримання правил законодавчої техніки. У країнах романо-германської правової системи, до яких належить і Україна, існує класичне розуміння поняття «кодекс» як кодексу «наполеонівського типу». Його призначення -- кодифікувати закони, а не класифікувати їх, як у випадку консолідації [16, с. 29].

Що стосується вітчизняної практики законодавчої діяльності, то консолідація не мала істотного впливу на формування системи законодавства, незважаючи на те, що укрупнення та об'єднання правового матеріалу, що є суттю цього процесу, в цілому є позитивними факторами з точки зору уникнення колізій у законодавчому регулюванні та зручності користування законами. Хоча така назва нормативно-правового акта, як Кодекс законів про працю, робить його схожим більше на консолідований акт, у якому об'єднані розрізнені закони, результат укрупнення нормативного матеріалу. Нині йдеться про розробку проекту Трудового кодексу або Кодексу України про працю, очевидно, саме тому, що виникла необхідність не стільки об'єднати існуючі розрізнені нормативно-правові акти, скільки виробити принципово нові приписи. А сучасна назва цього нормативно-правового акта свідчить, як гадаємо, про недотримання вимог законодавчої техніки, про яке йшлося вище. За своєю природою він є кодексом, а не консолідованим актом, оскільки є результатом кодифікації чинних на той час і вироблення нових нормативних приписів, а не консолідації законів.

Потенціал консолідації (у її класичному розумінні) не був використаний у повній мірі при побудові сучасної системи законодавства України. Проте вході законодавчої діяльності Верховної Ради відбувалися процеси, які, на нашу думку, дуже близькі за своєю природою до консолідації. Йдеться про прийняття законів «у пакеті». Згадаймо Закони України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р., «Про приватизацію невеликих державних підприємств» від 6 березня 1992 р. Приймаючи закони «в пакеті» » (тобто коли один закон не приймається без іншого), законодавець ніби підкреслює, що вони регулюють одне і те ж коло відносин і відокремлені один від одного, не принесуть очікуваного результату [10, с. 377].

Разом із тим у цьому процесі велику вагу мали інші нормативно-правові акти, особливо укази Президента України, якими оперативно було врегульовано значне коло відносин, які виникали в процесі приватизації, а також нормативно-правові акти виконавчої гілки влади.

Розділ 3. Роль систематизації для сучасного законодавства в Україні

3.1 Поняття та роль систематизації законодавства в Українi

Сучасний етап розвитку законодавства України пов'язується з необхідністю його гармонізації, уніфікації та систематизації. Це зумовлюється рядом причин та факторів, основними серед яких є наступні:

ь існування низки нормативних актів, що діють з часів Радянського Союзу (у відповідності до принципів правонаступництва), а також існує потреба вирішення проблеми узгодження цих актів із новими прийнятими за період незалежності актами;

ь необхідність приведення законодавства у відповідність з об'єктивними умовами життєдіяльності суспільства;

ь прийняття значної кількості нових нормативно-правових документів нерозривно зв'язане із вирішенням завдання приведення їх у непротирічну, узгоджену систему;

ь визнання Української держави міжнародним співтовариством (у якості суб'єкта міжнародних відносин) пов'язується з проблемою гармонізації та уніфікації національного законодавства у відповідності з принципами міжнародного права.

Саме ці фактори і зумовлюють значне підвищення ролі систематизації, зокрема такої її форми, як кодифікація. Разом з тим, потрібно зазначити, що на виконання Конституції України за роки її дії було прийнято кілька сотень нових законів (у тому числі і чимала кількість кодифікованих), багаточисельні зміни та доповнення до яких зумовили неузгодженість та суперечливість нормативних актів. Необхідно констатувати і той факт, що кількість діючих нормативно-правових актів не завжди свідчить про їх якість. Багато законів приймались безсистемно, швидко застарівали, не вписувались у систему вже прийнятих кодифікаційних актів, суперечили один одному [15, с. 28-29].

Система законодавства України має кілька структурних «зрізів», виокремлення кожного з яких має у своїй основі той чи інший критерій. Саме в залежності від цих критеріїв розрізняють функціональну, горизонтальну, ієрархічну структури.

В залежності від функціонального призначення нормативно-правового матеріалу можна виокремити:

ь головні правові акти, що виконують ключову функцію носія певної сукупності нормативно-правових приписів. Це базові нормативно-правові акти в своїй першо-початковій редакції, наприклад, основи законодавства, кодекси;

ь допоміжні нормативно-правові акти, що вносять часткові зміни в головні (чинні) нормативно-правові акти. За своєю формою вони являють собою найрізноманітніші акти, від одиночних, що вносять зміни в одну статтю або припис, до таких, що являють собою викладення акта в певній редакції;

ь нормативно-правові акти, які припиняють юридичну силу окремих нормативних положень або їх структурних частин - статей, приписів, абзаців тощо. Особливістю цього виду актів вчені визначають те, що вони містять тільки припис про визнання недіючими тих чи інших нормативно-правових актів або їх структурних частин.

За обсягом нормативного матеріалу вчені-правознавці вирізняють такі елементи горизонтальної структури законодавства України:

ь Нормативно-правовий припис;

ь Нормативно-правовий акт;

ь Інститут законодавства;

Залежно від юридичної сили нормативно-правових актів, що визначається місцем право установчого органу в державному апараті, вирізняють вертикальну структуру вітчизняного законодавства. Відповідно до Конституції в Україні вертикальна структура має такі складові:

ь Конституція України Головне місце в вертикальній системі законодавства України посідає Конституція України і закони, що встановлюють головні засади правового регулювання. Такі закони називають конституційними. Конституція має найвищу юридичну силу і є першоосновою усієї системи нашого законодавства.

ь Кодекси - це кодифіковані закони всередині законодавства. Український професор юридичних наук. Головне призначення кодексів - забезпечення на основі науково-обґрунтованих принципів комплексного, всебічного і цілісного вирішення тих чи інших завдань економічного і соціального розвитку суспільства. Кодифіковані закони направлені на те, щоб надати формальної визначеності нормам певної галузі права. Вони є активним центром регулювання суспільних відносин.

Відповідно до традицій систематизації законодавства України, кодекс складається з двох частин: Частина І. Загальна частина; Частина ІІ. Особлива частина. Кожна з частин поділяється на розділи, розділи, при необхідності, на глави, які складаються з окремих статей.

ь Нормативні укази і розпорядження Президента України, які видаються згідно і у відповідності з Конституцією України.

ь Підзаконні нормативно-правові акти органів виконавчої влади - постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази і інструкції Міністерств, Державних комітетів України.

ь Акти органів виконавчої влади на місцях.

ь Акти місцевих органів самоврядування по здійсненню функцій, делегованих їм державними органами.

Перелік структури вітчизняного законодавства є невичерпним. Згідно з тлумаченням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 г. поняття законодавства включає закони, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою, а також постанови Верховної Ради, укази Президента, Декрети і постанови Кабінету Міністрів, прийняті у межах їх повноважень і відповідно до Конституції і законів України [2, №17(53)].

В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що випливає з Декларації про державний суверенітет України і Конституції України. Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» при розбіжності правил міжнародного договору України з правилами її внутрішньодержавного законодавства мають застосовуватися правила міжнародного договору. «Суттєве значення має Конституція України і для розвитку законодавства на основі міжнародних договорів (стаття 9), оскільки ратифікуючи той чи інший договір Верховна Рада України збагачує національне законодавство». З іншого боку - український законодавець має намагатися привести вітчизняне законодавство у відповідність з міжнародним правом. Це теж сприяє подальшому розвитку законодавства України. Треба зазначити, що Конституція України передбачає ратифікувати міжнародні договори, які не суперечать їй. Щодо інших, навіть важливих для нашої держави, то їх укладення можливе лише після внесення відповідних змін до Основного Закону. Конституцію слід розглядати і як організаційну, координуючу основу не лише подальшого розвитку законодавства, а й здійснення державно-правової реформи, адже мають вдосконалюватися як законодавча нормативно-правова система, так і ряд державних інститутів.

Головною ознакою, що характеризує систему законодавства в нашому суспільстві, виступає її поділ усередині ієрархічної структури законодавства - в залежності від юридичної сили, усі нормативно-правові акти можна поділити на два види - закони та підзаконні нормативно-правові акти [3, № 21(57)].

Як зазначають вчені-правознавці - всі три структури (функціональна, ієрархічна і горизонтальна) забезпечують юридичну єдність, внутрішню узгодженість та цілісність законодавства.

Одним з пріоритетних напрямів правової реформи та вдосконалення правової системи України на нинішньому етапі є питання систематизації законодавства. При виданні нових законодавчих актів далеко не завжди дотримуються вимоги законодавчої техніки. Українське законодавство не завжди встигає за динамікою розвитку суспільних відносин, інколи вступає у протиріччя з раніше прийнятими правовими актами.

Такі ж недоліки зустрічаються і в законодавчих актах, прийнятих за останні роки у зв'язку з потребами прискореного правового регулювання на запити суспільства, їх недосконалість із точки зору законодавчої техніки негативно відображається на практиці. Д. Керімов справедливо зауважує, що недотримання вимог законодавчої техніки в процесі законотворчості полягає у наступному: при виданні нових актів не скасовуються або не змінюються чинні; скасовуються або змінюються раніше видані акти без точного і вичерпного їх обліку; зміни у чинні нормативні акти вносяться ненормативними актами; зміна актів відбувається без одночасного затвердження нової редакції відповідних розділів або статей; одноосібними розпорядженнями дія тих чи інших нормативних актів поширюється на не передбачені цими актами суспільні відносини; новий акт не повністю регулює відповідне питання, у зв'язку з чим ряд попередніх актів, що стосуються цього ж питання, неможливо повністю скасувати; акти викладаються незрозумілою, неточною мовою. Звичайно, що ці недоліки не характеризують законотворчість у цілому, цей чи інший прорахунок зустрічається в окремих випадках, але і він приносить велику шкоду чинному законодавству. Здійснення приватизації, поява різних форм власності та утворення численних товариств визначили нову фазу розвитку суспільства, що потребує не лише відповідного правового закріплення, а й змін як в системі законодавства, так і в системі права України [13, с. 30-32].

3.2 Роль інкорпорації та кодифікації в систематизації законодавства

Інкорпорація в системі законодавства являє собою об'єднання в збірники діючих нормативно-правових актів України у певному порядку без зміни змісту. Є більш простим і поширеним видом систематизації правових актів.

Інкорпорація охоплює все законодавство з цього предмету регулювання - вона називається генеральною, а може відноситися лише до його частини, і тоді це буде приватна інкорпорація.

У результаті інкорпорації проводиться зовнішня обробка чинного законодавства України.

Це означає, що:

ь При зовнішній обробці нормативно-правові акти розташовуються в певному порядку: алфавітному, хронологічному або предметному, тобто досягається їх зовнішня упорядкованість.

ь Зміст нормативно-правових актів, що включаються до інкорпоративних збірників або зборів законодавства, по суті не змінюється. У них не включаються лише ті норми, які скасовані в законному порядку або визнані такими, що втратили силу.

ь Інкорпорацію здійснює систематизуючий орган (наприклад, Міністерство юстиції України), але не має повноважень скасовувати, змінювати чи встановлювати правові норми. Він може лише відобразити в збірнику зміни та доповнення, які вже зробив правотворчий орган.

За допомогою інкорпорації із тексту нормативних актів виключаються різного роду оперативні доручення й інші нормативні приписи, тимчасові норми, строк дії яких закінчився, відомості про осіб, що підписали відповідний нормативний акт. За допомогою інкорпорації досягається всебічне та повне викладення нормативно-правового матеріалу, який належить до певного періоду часу або до певної сфери суспільних відносин, що має самостійне значення в процесі функціонування суспільства [15, с. 29].

Отже, у процесі проведення інкорпорації законодавства упорядковуються законодавчі нормативно-правові акти, виключаються застарілі норми, зберігається офіційна сила переробленого внаслідок інкорпорації нормативно-правового акта, норми якого регулюють законодавчу діяльність.

Можна стверджувати, що інкорпорація є «підґрунтям» для проведення кодифікації законодавства. Кодифікація являє собою складнішу форму систематизації, ніж інкорпорація. Предметом впорядкування при цьому виступають не лише нормативно-правові акти, а безпосередньо юридичні норми. Кодифікація спрямована на досягнення певного регламентування конкретного виду суспільних відносин і здійснюється тільки правотворчими органами [20].

Пунктом 16 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1040 (далі - Загальне положення про юридичну службу) визначено, що орган виконавчої влади, підприємство зобов'язані створювати умови для належної роботи і підвищення кваліфікації працівників юридичної служби, в тому числі забезпечувати їх нормативно - правовими актами і довідковими матеріалами, іншими посібниками та літературою з правових питань, електронною системою інформаційно-правового забезпечення, а також доступом до інформаційних баз.

Також, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 року № 1693 «Про вдосконалення організації правової роботи в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади», на міністерства, інші центральні органи виконавчої влади покладені завдання щодо забезпечення належного рівня правової роботи у відповідних сферах державного управління, у тому числі методичного керівництва правовою роботою на підприємствах, в установах, організаціях, що належать до сфери їх управління, забезпечення їх необхідними нормативно - правовими актами, іншою правовою інформацією, необхідною для виконання ними покладених повноважень [20].

У Загальному положенні про юридичну службу також зазначено, що юридичні служби органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій повинні:

ь вести облік актів законодавства і міжнародних договорів України (пп. 18 п. 10 Загального положення про юридичну службу);

ь забезпечувати підтримання їх у контрольному стані та зберігання (пп. 18 п. 10 Загального положення про юридичну службу);

ь збирати інформацію про офіційне оприлюднення актів законодавства в друкованих виданнях (пп. 19 п. 10 Загального положення про юридичну службу).

Облік актів законодавства здійснюється шляхом ведення:

ь систематичної картотеки актів законодавства відповідно до Класифікатора галузей законодавства, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.06.2004 № 43/5 (далі - Класифікатор);

ь журналу обліку актів законодавства України;

ь журналу обліку міжнародних договорів;

ь контрольних примірників актів законодавства України.

Кодифікація сприяє посиленню стабільності законодавства, створення чіткої, що базується на науковому фундаменті системи нормативних актів, забезпечує оптимальну скоординованість між чинними нормами, створення в законодавстві укрупнених нормативних блоків. Вона дозволяє вирішити два взаємопов'язані завдання - удосконалювати і зміст, і форму законодавства.

У перспективі кодифікаційні акти покликані бути основою правотворчої, і в першу чергу законодавчої, діяльності. Генеральною лінією вдосконалення російського законодавства в майбутньому слід було б обрати курс на поступове здійснення його загальної кодифікації. До такої кодифікації слід прагнути вже зараз, поступово оновлюючи і збільшуючи законодавство, створюючи великі кодифікаційні "блоки", які не тільки б відповідали завданням поточного впорядкування законодавства, але й були б розраховані на включення в якості складових частин у майбутній кофікаційні звід. Поточні акти доречно складати так, щоб їх, по можливості не розчленовуючи на частини, можна було б включати в більш великі кодифікаційні підрозділи - кодекси, єдині томи зводу [16, с. 29-30].

Розглянемо відмінності інкорпорації від кодифікації законодавства. Інкорпорація відрізняється від кодифікації законодавства об'єктом та метою проведення. Тобто при інкорпорації уповноважені особи намагаються згрупувати нормативно-правові акти, норми яких регулюють певні відносини, для досягнення зручності у використанні цих актів на практиці, а при кодифікації - за нових економічно-правових обставин об'єднуються норми різних нормативно-правових актів в один акт для новітнього регулювання певних відносин.

3.3 Роль обліку в систематизації законодавства

Ведення журналів обліку актів законодавства здійснюється окремо за кожним видавником, шляхом внесення інформації, у якій зазначаються номер, дата прийняття, дата надходження, вид, видавник, назва, джерело опублікування в офіційних друкованих виданнях.

З метою встановлення єдиного порядку обліку, зберігання та підтримання в контрольному стані актів законодавства України в органах та установах юстиції, удосконалення роботи щодо здійснення систематизації законодавства, виконання завдань з організації та ведення еталонної бази даних правової інформації, необхідної для формування правової політики, реалізації програм законопроектних робіт, забезпечення правової реформи, затверджено Положення про порядок здійснення обліку та систематизації законодавства в органах та установах юстиції України від 15.04.2004 № 31/5.

Положення про порядок здійснення обліку та систематизації законодавства в органах та установах юстиції України (далі - Положення) визначає порядок ведення інформаційного фонду Міністерства юстиції України, обліку, зберігання та підтримання в контрольному стані актів законодавства.

Перегляд діючого законодавства з будь-якого конкретного питання повинен починатися з ретельного відбору всіх нормативно-правових актів з даної проблеми. У вирішенні цього завдання важливу роль відіграє систематизація правової інформації. Вона дозволяє правотворчому органу в короткий термін оцінити обсяг чинного законодавства, успішно і з найменшою витратою сил і засобів виявляти неузгодженість, суперечності, прогалини правового регулювання та вживати заходів щодо їх усунення.

Облік нормативно-правових актів є одним з найважливіших аспектів систематизації законодавства. Облік і систематизація нормативно-правових актів в органах та установах юстиції України ведеться для забезпечення їх точною і повною інформацією про законодавство України, своєчасного доведення до відома працівників змін та доповнень, які вносяться до нормативно-правових актів [11].

Вдалою формою підтримання актів законодавства в контрольному стані є видання збірників законодавства в журнальній формі, а також - роз'ємними теками. Це дозволяє вчасно вносити зміни до контрольних примірників. Прикладом є офіційні видання Міністерства юстиції України - «Бюлетень Міністерства юстиції України», «Систематичне зібрання чинного законодавства України», «Кодекси України», «Офіційний вісник України. Зі змінами».

...