Розділ I “Сутність адміністративного примусу, значення та зміст законності його застосування” містить три підрозділи. У першому підрозділі “Поняття та види заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю” аналізуються поняття і особливості адміністративного примусу, його ознаки, система заходів, що входять до його складу, їх вплив на права і свободи громадян та інших суб'єктів правоохорони.

У роботі коротко характеризуються види державного примусу та місце в ньому і юридичні властивості адміністративного примусу, що дозволило більш глибоко з'ясувати правову сутність останнього. Під власне адміністративним примусом дисертант розуміє застосування до правозобов'язаних суб'єктів, передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу морального, особистісного, майнового, організаційного чи іншого характеру з метою попередження чи припинення протиправних дій, подолання їх шкідливих наслідків, покарання за вчинення правопорушення, а також забезпечення громадського порядку і громадської безпеки.

В дисертації підкреслюється, що адміністративний примус є примусом правовим і здійснюється тільки на підставі закону; адміністративний примус є управлінським примусом, тому що у більшості випадків він реалізується органами державного управління, хоча в окремих випадках застосовується також суддями; заходи адміністративного примусу застосовуються до осіб, які не пов'язані відносинами підлеглості із суб'єктами його застосування; адміністративний примус характеризується також численністю органів і посадових осіб, яким надано право на його застосування, та профілактичною спрямованістю заходів впливу, які можуть застосовуватися як до осіб, що вчинили адміністративні правопорушення (а в деяких випадках - і кримінально карані діяння), так і до осіб, які правопорушення не вчиняли; процесуальний порядок застосування заходів адміністративного примусу порівняно простий, суттєво відрізняється від складної процедури інших видів юридичного процесу. Разом з тим заходи адміністративного примусу володіють значним потенціалом ущемлення прав та законних інтересів різних суб'єктів правоохорони, у зв'язку з чим він має здійснюватися на чітких законних засадах.

Визначивши систему заходів адміністративного примусу та проаналізувавши проблеми їх класифікації, дисертант формулює висновок про те, що з точки зору забезпечення законності застосування в наш час значно більший науковий інтерес становлять заходи адміністративного примусу, не пов'язані з відповідальністю - заходи адміністративного попередження і припинення. Ці заходи не мають за мету покарання порушника, властиву для заходів відповідальності, тобто вони реалізуються поза функціонуванням інституту юридичної відповідальності, не належать до неї.

З огляду на це в роботі визначено також поняття і здійснено аналіз існуючих заходів адміністративного попередження і припинення, встановлено підстави їх застосування та особливості впливу на права і законні інтереси суб'єктів правоохорони.

У другому підрозділі “Суб'єкти застосування заходів адміністративного попередження і припинення” розкривається система суб'єктів, які у процесі своєї діяльності застосовують заходи адміністративного примусу, не пов'язані з відповідальністю, аналізуються основи їх компетенції в цій сфері.

Для встановлення кола суб'єктів, що застосовують заходи адміністративного попередження та припинення, важливе значення, як зазначається в дисертації, має визначення сфери державної діяльності, в якій вони реалізуються. Оскільки ці заходи виконують функції щодо забезпечення правопорядку і законності, захисту прав і свобод людини, охорони прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, боротьби з правопорушеннями, зроблено висновок, що вони використовуються в правоохоронній діяльності держави. У роботі певну увагу приділено аналізу ознак, властивих даному виду діяльності, зазначається, що вона здійснюється лише за допомогою юридичних заходів впливу, застосування яких має чітко відповідати правовим приписам; її здійснення покладається, перш за все, на спеціально створені державою органи - правоохоронні, які й утворюють першу групу суб'єктів застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю. Дисертант схиляється до думки, що не всі правоохоронні органи держави мають право застосовувати заходи адміністративного попередження і припинення, а лише ті, які володіють так званими “поліцейськими повноваженнями”. У підрозділі визначено види та основи компетенції таких органів. Підкреслюється, що основний обсяг діяльності щодо застосування зазначених заходів виконують органи внутрішніх справ, зокрема, міліція.

Значну увагу в роботі приділено аналізу системи та повноважень державних інспекцій, які дисертант відносить до наступного блоку суб'єктів застосування заходів адміністративного попередження і припинення. Дисертант зазначає також, що поряд з державними інспекціями існують і інші державні органи, які за своїми повноваженнями відповідають ознакам державних інспекцій. Це різні державні комітети, департаменти, служби тощо. Аналіз нормативних засад діяльності останніх свідчить про те, що всі вони здійснюють в основному контрольно-наглядові функції, характерні для державних інспекцій, і в процесі своєї діяльності також застосовують заходи адміністративного примусу, не пов'язані з відповідальністю.

У підрозділі підкреслюється, що крім правоохоронних органів та державних інспекцій існує ще кілька груп суб'єктів застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю. Мова йде про військові підрозділи Міністерства оборони України, підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі МНС України) та підпорядковані МНС України війська Цивільної оборони України; органи виконавчої влади загальної компетенції; члени громадських формувань з охорони громадського порядку та державного кордону. В роботі визначаються повноваження зазначених суб'єктів щодо застосування заходів адміністративного попередження і припинення.

У третьому підрозділі “Поняття та зміст законності діяльності щодо застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю” дисертант зазначає, що законність - це складне самостійне суспільно-правове явище, однопорядкове з такими поняттями як право, держава, демократія. Сучасна науково-правова думка нараховує більше 20 комплексних підходів до розкриття цього поняття. Законність найчастіше розуміють як соціальний феномен, політичне і правове явище; режим, принцип функціонування діяльності державних та інших органів, метод державного керівництва суспільством тощо. З позицій особи законність є, в першу чергу, засобом захисту її прав, свобод і законних інтересів. Вона забезпечує охорону людини як від свавілля самої держави та її органів, так і від протиправних дій інших осіб.

В підрозділі підкреслюється, що законність слід аналізувати як певний режим суспільних відносин, як певний демократичний режим, властивий будь-якій діяльності, яка здійснюється у сфері правового регулювання. При цьому основою законності є закон.

З метою розкриття сутності і змісту законності діяльності щодо застосування заходів адміністративного попередження і припинення в роботі проаналізовано ряд елементів, які складають дану категорію - принципи, функції законності, співвідношення законності, закону і законодавства. Особливу увагу приділено розгляду законності як принципу, тобто одному із головних демократичних принципів організації і функціонування держави. На підставі викладеного зроблено висновок, що законність - це принцип, обов'язкова вимога, метод, режим і стан неухильного дотримання, виконання і застосування законів та заснованих на них інших правових актів усіма учасниками суспільних відносин у всіх сферах суспільного життя.

В дисертації зазначається, що законність діяльності щодо застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю, має свої особливості, обумовлені характером цих заходів, завданнями та функціями, які виконуються за їх допомогою, а також колом суб'єктів, уповноважених на їх застосування. Визначено основні елементи законності діяльності щодо застосування заходів адміністративного попередження і припинення, до яких дисертант відносить: наявність законодавства, яке б чітко регулювало зміст, підстави та процедури застосування зазначених заходів; відповідність діяльності щодо застосування заходів примусу вимогам нормативно-правових актів; здійснення зазначеної діяльності тільки тими органами і посадовими особами виконавчої влади, громадянами, функціональний статус яких її передбачає і дозволяє; доцільність такої діяльності.

Розділ II “Юридичні гарантії законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю”, який складається з п'яти підрозділів, присвячено характеристиці сутності, видів і змісту власне юридичних гарантій законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю.

У першому підрозділі “Правове регулювання та його удосконалення як засіб забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю” наголошується, що гарантії законності є складовим елементом змісту поняття “законність” і становлять різноманітні засоби, за допомогою яких забезпечується належний режим законності у певній галузі діяльності. Серед усієї сукупності гарантій законності (економічних, політичних, ідеологічних тощо) особливе місце займають гарантії юридичні (правові), під якими розуміються спеціально закріплені правом засоби, за допомогою яких забезпечуються правомірні дії всіх учасників суспільних відносин, попередження та припинення порушень законності, виявлення та усунення вчинених порушень.

В дисертації підкреслюється, що юридичні гарантії законності застосування заходів адміністративного примусу є складним поняттям, яке включає: правові норми, юридичну діяльність щодо застосування цих норм і спеціально передбачені державою і закріплені у відповідних нормативних актах способи забезпечення законності (контроль, нагляд, право на звернення). Певну увагу в підрозділі приділено також висвітленню різних точок зору провідних вчених щодо змісту поняття “юридичні гарантії законності”, на ґрунті чого автор відстоює позицію, відповідно до якої такі терміни, як засоби, способи, механізми забезпечення законності слід розглядати як складові елементи юридичних гарантій законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю. Здійснено порівняльний аналіз юридичних гарантій законності застосування заходів адміністративного примусу і гарантій законності взагалі. Основна особливість юридичних гарантій законності застосування заходів адміністративного попередження і припинення полягає в тому, що вони починають діяти, як правило, вже під час застосування до громадянина (юридичної особи) адміністративно-примусових заходів і спрямовані, головним чином, на відновлення порушених прав і відшкодування завданих збитків.

У роботі зазначається, що застосування заходів адміністративного примусу завжди пов'язано з обмеженням, причому часто досить суттєвим, прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. У зв'язку з цим дуже актуальним і важливим є створення відповідних правових засад застосування цих заходів, тобто забезпечення належного його правового регулювання. При цьому зауважується, що під правовим регулюванням діяльності державних органів (громадян) щодо застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю, слід розуміти комплекс юридичних засобів, за допомогою яких держава визначає права і обов'язки відповідних органів у зазначеній сфері, а також порядок їх реалізації.

Автор схиляється до думки, що основними елементами, які складають нормативну основу, сутність системи правового регулювання, є, в першу чергу, норми права, тобто формально-обов'язкові правила поведінки, які мають загальний характер, встановлюються або санкціонуються державою і забезпечуються її організаційною, виховною та примусовою діяльністю. Зміст норм права визначає зміст правового регулювання. Дисертант визначає три групи гарантій законності діяльності щодо застосування заходів адміністративного примусу, які полягають у самому змісті правового регулювання такої діяльності: закріплення меж обов'язків та прав відповідного суб'єкта щодо застосування зазначених заходів; визначення юридичних фактів, наявність яких обумовлює правомірність поведінки зазначених суб'єктів; регулювання видів, підстав та процедур юридичної відповідальності цих суб'єктів. В дисертації детально аналізуються проблеми правового регулювання діяльності щодо застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю, сформульовано ряд рекомендацій щодо його удосконалення.

У другому підрозділі “Сутність, значення та види контролю за діяльністю щодо застосування заходів адміністративного попередження і припинення” розкривається роль та зміст контрольної діяльності, спрямованої на забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю.

Контроль у зазначеній сфері в дисертації розглядається як діяльність щодо спостереження за правоохоронними органами, державними інспекціями, військовими формуваннями, їх посадовими особами, громадянами, які в процесі своєї діяльності застосовують заходи адміністративного попередження та припинення, з метою забезпечення дотримання останніми законності в процесі виконання своїх обов'язків. Зроблено висновок, що безпосереднім об'єктом контрольної діяльності в даному випадку є законність застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю.

Здійснивши аналіз наукових праць щодо системи суб'єктів контролю, принципів та процесу контрольної діяльності в державному управлінні, дисертант робить висновок про існування певної підсистеми органів (посадових осіб), які здійснюють контроль у сфері застосування адміністративного примусу. До цієї підсистеми віднесено органи законодавчої влади; центральні органи виконавчої влади; судові органи; керівників правоохоронних, спеціальних контролюючих органів, військових формувань, органів загальної компетенції обласного, міського та районного рівнів.

У підрозділі підкреслюється, що найважливішим для забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю, є внутрішній контроль, який здійснюється у відповідних органах їх керівниками або спеціально створеними підрозділами чи окремими спеціалістами. Дисертант вважає, що діяльність суб'єктів внутрішнього контролю відзначається такими рисами як конкретність, оперативність, систематичність, що дозволяє їм посідати особливе місце серед інших суб'єктів контрольної діяльності. У дисертації піддано критичному аналізу результативність внутрішнього контролю і сформульовано висновки щодо напрямків подолання певних недоліків.

У роботі значну увагу приділено характеристиці основних принципів контрольної діяльності, насамперед таких як здійснення контрольної діяльності виключно у межах і в порядку, встановлених законом або іншим нормативним актом; об'єктивність; систематичність та дієвість контрольної діяльності; презумпція невинуватості особи, діяльність якої перевіряється, тощо. Аналіз практики внутрівідомчого контролю дозволив стверджувати, що контроль за законністю застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю, здійснюється у формі перевірок, рейдів, заслуховування звітів, проведення нарад, надання дозволів або згоди на вчинення певних дій тощо.

Основну увагу в підрозділі приділено процесу проведення інспекційної перевірки за додержанням законності в процесі застосування заходів адміністративного примусу, яка здійснюється спеціально призначеними для цього особами, з дотриманням певних стадій та дій. Детально розглянуто стадії її проведення, сформульовано конкретні пропозиції щодо встановлення переліку обов'язкових реквізитів акта перевірки. Визначено напрямки подальшого удосконалення внутрівідомчого контролю.

У третьому підрозділі “Право на оскарження як засіб забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю” підкреслюється, що право на оскарження виступає складовим елементом більш широкого терміну “право на звернення”, який розглядається як один з дієвих способів усунення можливих порушень законності, один із засобів попередження правопорушень.

АНОТАЦІЇ

Мельник Р.С. Забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов'язаних з відповідальністю. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. - Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2002.

Мельник Р.С. Обеспечение законности применения мер административного принуждения, не связанных с ответственностью. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - теория управления; административное право и процесс; финансовое право. - Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2002.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим вопросам обеспечения законности применения мер административного принуждения, не связанных с ответственностью. На основе действующего законодательства Украины и практики его реализации осуществлен анализ сущности юридических гарантий и способов обеспечения законности применения мер административного предупреждения и административного пресечения, сформулированы предложения и рекомендации по их совершенствованию.

Административное принуждение в диссертации определяется как применение к правообязанным субъектам предусмотренных административно-правовыми нормами мер воздействия морального, личностного, имущественного, организационного или иного характера с целью предупреждения или пресечения противоправных действий, преодоления их вредных последствий, наказания за совершенное правонарушение, а также обеспечения общественного порядка и общественной безопасности. Система мер административного принуждения представлена следующим образом: меры административного предупреждения, меры административного пресечения, административные взыскания. Первые два вида мер принуждения не преследуют цели наказания нарушителя, которая характерна для мер ответственности, то есть они реализуются вне функционирования института юридической ответственности, не связаны с ней.