Принцип презумпції невинуватості та його прояв в кримінально-процесуальному законодавстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський національний технологічний університет

Факультет господарського права та соціального забезпечення

Кафедра правового регулювання економіки

Реферат з дисципліни:

«Кримінальний процес»

на тему: «Принцип презумпції невинуватості та його прояв в кримінально-процесуальному законодавстві України»

Виконала:

Валуйська К. В.

Перевірила:

Коломієць Н.В.

Чернігів 2014

План

Вступ

1. Загальна характеристика принципу презумції невинуватості

2. Презумпція невинуватості обвинуваченого та реабілітації незаконно обвинувачених

3. Презумпція невинуватості та забезпечений доведеності вини

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Стаття 62 Конституції України визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ця теза означає, що жодна людина не може зазнавати обмежень, властивих кримінальному покаранню, доки її вина не буде встановлена відповідним органом за відповідною процедурою. До моменту встановлення вини особи вона вважається невинуватою. Якщо особа є невинуватою, то поводження з нею не повинне відрізнятися від поводження з будь-якою вільною особою, щодо якої немає жодних кримінальних судових процедур.

В Україні існує інститут запобіжних заходів, серед яких значне розповсюдження має захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до вимог Закону України „Про попереднє ув'язнення” особи, щодо яких обраний запобіжний захід у виді взяття під варту, користуються правами, які надані громадянам України, з обмеженнями, встановленими названим законом та іншими нормативно-правовими актами України. Але в інших положеннях Закону „Про попереднє ув'язнення” встановлені такі обмеження, які важко пояснити з точки зору дії принципу презумпції невинуватості.

Наприклад, положення щодо тривалості щоденної прогулянки, яка обмежується однією годиною на добу. Це правило є незрозумілим, тим більш з огляду на кількість осіб, які тримаються в слідчих ізоляторах. Як вказував Комітет із запобігання катуванням та жорстокому поводженню (далі - Комітет), ця кількість в деяких камерах є надмірною (в одній камері площею не більш ніж10 кв. м може триматися до 7 осіб). Крім того, не всі підозрювані мають власні ліжка. Відповідно, проживання такої кількості осіб на маленькій території призводить до забрудненості та антисанітарних умов на цій території.

Зрозуміло, що в таких умовах підозрюваним не вистачає свіжого повітря, а тому можна вести мову про наявність жорстокого поводження. Таке положення не може бути виправдане з огляду на те, що особи, які перебувають в подібних умовах, є, власне, вільними людьми, щодо яких, доки не встановлено інше, не повинні застосовуватися умови, що є більш поганими, ніж умови, в яких тримаються навіть засуджені.

Тобто умови тримання осіб, які ще не є винуватими у вчиненні злочину відповідно до кримінально-процесуальних судових проваджень, є вкрай небезпечними для здоров'я людини.

1. Загальна характеристика принципу презумції невинуватості

презумпція невинуватість незаконний злочин

Принцип презумпції невинуватості

Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну й моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Зміст цього принципу полягає в тому, що особа вважається винною не тоді, коли щодо неї висунене обвинувачення, а лише, коли її вина доведена в установленому законом порядку вироком суду. Закон забороняє домагатися свідчень обвинуваченого або інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насилля, погроз та інших незаконних засобів.

Згідно з презумпцією невинуватості закон, суспільство, держава вважають обвинуваченого (підсудного) невинним, доки особи, які висувають обвинувачення (особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор), не доведуть, що обвинувачений (підсудний) дійсно винний, і з цими висновками не погодиться суд у своєму вироку. Твердження слідчого та прокурора про винність обвинуваченого (підсудного) - це їх думка, висновок, правильність якого ще потрібно довести в суді. І лише обвинувальний вирок суду, винесений у встановленому законом порядку, означає позитивне вирішення питання про винність, тобто визнання обвинуваченого (підсудного) винним у вчиненні злочину.

Відповідно до принципу презумпції невинуватості на обвинуваченого (а також на його захисника) не може бути покладено обов'язок доводити свою невинність, наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність. Цей обов'язок покладається на органи, що висунули обвинувачення (на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора), але це не виключає права обвинуваченого доводити свою повну невинність або меншу вину. Усі обставини, що наводяться ним у свій захист, повинні бути ретельно досліджені слідчими органами, прокурором і судом.

Презумпція невинуватості має кілька правил:

1) обов'язковість доказування вини обвинуваченого покладається на обвинувачів (на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора);

2) будь-який неусунений сумнів у винуватості тлумачиться на користь обвинуваченого;

3) недоведена вина в юридичному розумінні дорівнює доведеній невинуватості.

Принцип забезпечення обвинуваченому, підозрюваному, підсудному права на захист

Відповідно до кримінально-процесуального законодавства підозрюваний, обвинувачений, підсудний мають право на захист. Цей принцип означає, що на слідчого, прокурора, особу, яка провадить дізнання, покладено обов'язок сприяти реалізації права обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) на захист.

Забезпечення права на захист е важливою гарантією об'єктивного розгляду справи й запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинних.

У змісті цього принципу можна виділити окремі аспекти. По-перше, закон передбачає значний обсяг прав, що дозволяють обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) за його бажанням самостійно захищатися від висунутого обвинувачення. Обвинувачений (підозрюваний, підсудний) має право: 1) знати, у чому він обвинувачується; 2) давати пояснення по суті висунутого обвинувачення або відмовитися від давання свідчень та відповідей на запитання; 3) надавати докази; 4) заявляти клопотання; 5) мати захисника й побачення з ним наодинці до першого допиту; 6) знайомитися з усіма матеріалами справи; 7) заявляти відводи; 8) подавати скарги на дії й рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; 9) підсудний має право на останнє слово.

По-друге, на органи, які висунули обвинувачення, покладається обов'язок: 1) до першого допиту обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) пояснити йому право мати захисника; 2) надати можливість обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) захищатися встановленими законом способами; 3) особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані забезпечити охорону особистих і майнових прав обвинуваченого (підозрюваного, підсудного). Таким чином, принцип забезпечення обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) права на захист значною мірою спирається на обов'язок посадових осіб сприяти реалізації цих прав.

По-третє, свої права обвинувачений (підозрюваний, підсудний) може реалізувати через запрошення захисника (або надання державою захисника у випадках, коли за законом його участь є обов'язковою).

Закон містить норму, яку також можна трактувати як реалізацію принципу забезпечення обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) права на захист, а саме: прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, повинні використати всі передбачені законом заходи для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявити обставини, що не тільки викривають, а й виправдовують обвинуваченого, не тільки обтяжують, а й пом'якшують його відповідальність.

Принцип права на оскарження судового рішення

Установлення такого важливого принципу судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень закону, допущених при провадженні у справі нижчим судом, гарантування прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості судочинства.

Зміст цього принципу полягає у праві учасників судового процесу та інших осіб (у випадках і порядку, установлених процесуальним законом) на апеляційне й касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.

Розглянувши скаргу на судове рішення, повноважний суд управі скасувати або змінити раніше постановлене у справі судове рішення або залишити його без зміни. Підстави для скасування чи зміни судового рішення передбачені процесуальним законодавством.

Крім апеляційного й касаційного перегляду судових рішень процесуальне законодавство передбачає також можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами (обставинами, які не були відомі на момент розгляду справи по суті і які спростовують висновки, указані в судовому рішенні, що набрало законної сили) та перегляд справи Верховним Судом України.

Принцип обов'язковості судового рішення

Судове рішення, яким закінчується розгляд справи, є найважливішим актом судової влади. Воно виноситься іменем України незалежно від того, до якого рівня судової системи або юрисдикції належить суд і в якому складі суддів (одноособово чи колегіально) розглянуто справу.

Принцип обов'язковості судових рішень, що набрали законної сили, надає їм властивості закону у справі, у якій вони постановлені. Тому вони обов'язкові для виконання на території України всіма фізичними та юридичними особами, яких ці рішення стосуються.

За невиконання судового рішення може настати кримінальна, адміністративна або дисциплінарна відповідальність. Обов'язкове і точне виконання судових рішень державними і недержавними організаціями, установами, підприємствами, службовими особами і громадянами забезпечується системою державних органів, на які покладено виконання судових рішень у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах, справах про адміністративні правопорушення.

Обов'язковий характер судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює авторитет судової влади і сприяє утворенню в Україні режиму законності.

2. Презумпція невинуватості обвинуваченого та реабілітації незаконно обвинувачених

Презумпція невинуватості - сягає своїм корінням звичаєвого права та народної мудрості нашого народу ("Не спійманий - не крадій"; "Не спіши карати, спіши вислухати", "Не за те вовка б'ють, що він сірий, а за те, що овечку з'їв"). Джерелами презумпції невинуватості можна вважати і положення римського права. Наприклад: Ei incumbit probatcio, qui dich, non qui negat -"Тягар доказування лежить на тому, хто стверджує, а не на тому хто заперечує";In dubio pro reo - "У випадку сумнівів справа вирішується на користь підсудного чи відповідача".

У наш час основні правила, складові інституту презумпції невинуватості, знайшли закріплення в міжнародних правових актах. Так, у с. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права зазначається: "Кожен обвинувачений у кримінальному злочині має право вважатися невинуватим, доки винуватість його не буде доведена згідно з законом". Ст. 11 Загальної декларації прав і свобод людини формулює таке правило: "Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинуватою доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту".

З прийняттям нової Конституції України 28 червня 1996 р. здійснено юридичне оформлення принципу презумпції невинуватості обвинуваченого в законодавстві України.

Стаття 62 Конституції України, узагальнюючи світовий досвід застосування принципу презумпції невинуватості, визначає:

"Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує завдану незаконним обвинуваченням моральну і матеріальну шкоду".

Згідно з п. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону.

У чинному законодавстві принцип презумпції невинуватості обвинуваченого закріплений у ст. 62 Конституції України, а його окремі положення знайшли відображення у ст. 5,15, 22,53,73,74, 327 КПК України.

Презумпція невинуватості - це об'єктивне правове положення, згідно з яким:

Ніхто не може бути визнаний винуватим у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і згідно з законом.

Обвинувачений (підслідний, підсудний) не вважається винуватим, доки його вину не буде доведено в передбаченому законом порядку і встановлено вироком суду, що набрав законної сили.

Обов'язок встановлення об'єктивної істини у справі, доказування юридично значимих обставин справи покладається на орган дізнання, слідчого, прокурора, суд (суддю). Особа, що перебуває під слідством, не повинна доводити свою невинуватість. Ненадання нею доказів своєї невинуватості за жодних обставин не може бути витлумачено як доказ вини.

Постанова про притягнення особи як обвинуваченого та про обрання запобіжного заходу, обвинувальний висновок та обвинувальний вердикт повинні грунтуватися на сукупності неспростовних та достовірних доказів.

Усі сумніви у справі, в тому числі сумніви щодо допустимості та достовірності наявних або наданих для використання фактичних даних, якщо вичерпані всі способи для їх усунення, повинні тлумачитись та розв'язуватися на користь обвинуваченого чи особи, що перебуває під слідством.

Недоведена вина дорівнює доведеній невинуватості. Суд проголошує виправдувальний вирок, а орган дізнання, слідчий та прокурор закривають кримінальну справу за відсутністю складу злочину, якщо вину обвинуваченого або особи, що перебуває під слідством, у вчиненні кримінального правопорушення не доведено.

У цих положеннях закладений шляхетний інститут кримінально-процесуального права, на підставі якого можна робити такі висновки.

"Тягар доказування" усіх обставин, необхідних для розв'язання справи, покладається на орган дізнання, слідчого, прокурора (ч. 2 ст. 62 Конституції, ч. 2 ст. 22 КПК).

Висновки суду про винуватість обвинуваченого не можуть бути обґрунтовані відсутністю доказів його невинуватості, а у ролі доказів можуть використовуватись лише фактичні дані, здобуті законним шляхом (належним суб'єктом, в рамках строків, визначених для стадій процесу, з передбачених законом джерел інформації, шляхом провадження передбачених законом заходів, з дотриманням визначеної законом процедури здійснення слідчих чи інших процесуальних дій та гарантій забезпечення прав і свобод людини).

Визначаючи, що обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, закон забороняє використання у ролі доказів дані, отримані від свідка, якщо останній не може назвати джерело своєї обізнаності, а також забороняє допитувати душевно хворих осіб, піклуючись тим самим не тільки про достовірність самих доказів, а про встановлення об'єктивної істини у справі та забезпечення справедливого правосуддя.

До офіційного визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення обвинувальним вироком суду з обвинуваченим не можна поводитись як з винним, а також публічно, в засобах масової інформації чи офіційних документах, стверджувати, що вона є злочинцем (згідно з ч. 4 ст. 296 ЦК ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, може бути оприлюднене лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї).

Презумпція невинуватості має тимчасову юридичну силу -її дія припиняється після постановления судом і набранням законної сили обвинувального вироку.

Принцип презумпції невинуватості застосовується до обвинуваченого (підозрюваного, підсудного). Відносно інших учасників судочинства слід виходити з загально правового принципу добропорядності людини.

Реабілітація незаконно обвинувачених та осіб, відносно яких мало місце порушення їх прав. Цей принцип знайшов закріплення у Конституції України, в якій зазначається: "Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та її посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень" (ст. 56); "У разі скасування вироку як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням" (ст. 62).

У Загальній декларації прав людини визначено: ст. 8 - "кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом"; ст. 10 - "кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом".

У Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, затвердженій Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 40/34 від 29 листопада 1985 р., зазначається, що особи, яким кримінальним правопорушенням заподіяна шкода, мають право на доступ до механізму правосуддя і компенсацію заподіяної шкоди відповідно до національного законодавства.

Реабілітація включає повне відшкодування заподіяної їм майнової шкоди, поновлення у правах, відшкодування моральної шкоди та поновлення доброго імені громадянина.

3. Презумпція невинуватості та забезпечений доведеності вини

Стаття 17. Презумпція невинуватості та забезпечений доведеності вини

1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

2. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, мас відповідати поводженню з невинуватою особою.

Стаття закріплює одне з найважливіших положень демократичної, правової держави, що знайшло своє відображення у ст. 62 Конституції України, у п. 1 ст. 11

ЗДПЛ, п. 2 ст. 6 КЗПЛ, п. 2 ст. 14 МПГТШ, принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню будь-яким чином, ч. 2 ст. 2 КК, - презумпцію невинуватості.

Встановлення безпосередньо в Конституції України формули презумпції невинуватості та закріплення її в коментованій статті як об'єктивного правового положення має найважливіше значення для захисту прав і законних інтересів осіб, що залучаються до орбіти кримінального судочинства, для слідчої і судової практики, впливає на законотворчий процес.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально-правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об'єктивне правоположення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і ЄСПЛ, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У процесуальному значенні презумпцію невинуватості необхідно розглядати як вимогу, що визначає правове положення учасників кримінального судочинства, і насамперед підозрюваного, обвинуваченого, як основу їхніх процесуальних прав, гарантію всебічного, повного, неупередженого дослідження обставин кримінального провадження.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (ст. 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість обвинуваченого (підсудного). Вирок суду - це акт, що втілює силу і авторитет судової влади. Ухвалюючи і проголошуючи вирок, суд від імені держави дає суспільно-політичну, моральну і правову оцінку вчиненим діянням, формулює ставлення держави до осіб, що вчинили злочин, застосовує захід державного примусу на основі судового розгляду й у встановленій законом формі.

Під обвинувальним вироком суду в сенсі цієї статті слід розуміти вирок, що набрав законної сили. Така необхідність обумовлює наявність у чинному кримінальному процесуальному законодавстві процедур з перегляду судових рішень в апеляційному і касаційному порядку (глави 31, 32 КПК). Процесуальний порядок, що передує набранню вироком суду законної сили, є надійною гарантією справедливості правосуддя і визнання винуватими тільки осіб, що дійсно вчинили злочин.

Ухвалення судом щодо осіб виправдувального вироку незалежно від підстав виправдання (якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа, кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 373 КПК)) виключає можливість поставлення його невинуватості під сумнів. Зокрема, як порушення принципу презумпції невинуватості громадянина розцінив ЄСПЛ висловлені судом підозри щодо невинуватості виправданого при розгляді його клопотання про виплату компенсації за час тримання під вартою (рішення ЄСПЛ від 25 серпня 1993 р. у справі Секанін проти Австрії).

Окрім загального правила, так званої "формули" презумпції невинуватості, коментована стаття, кореспондуючи з ч. 2 ст. 62 Конституції України, закріплює правові положення, що випливають із цієї формули і є гарантіями від безпідставної та необгрунтованої підозри та обвинувачення. До них, зокрема, відносять положення, відповідно до якого ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Висновки

Принцип презумпції невинуватості обов'язковий не лише для кримінального суду, а й для всіх органів держави (справа ЄСПЛ "Аллене де Рібермон" від 10 лютого 1995 року). Вирок суду є єдиним документом, що встановлює винуватість обвинуваченого. Підозра та обвинувачення не можуть ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом.

І саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (рішення у справах "Тейксейр де Кастро проти Португалії" від 9 червня 1998 р.; рішення у справі "Шабельник проти України" від 19 лютого 2009 р.).

Однак порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним КЗПЛ: права на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, недоторканність житла тощо. Недопустимі докази не можуть бути використані у прийнятті процесуальних рішень, на них не може посилатися суд в ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК). Не може бути, наприклад, поставлено в основу рішення одержання звукозапису з порушенням конституційних прав громадянина або одержане в незаконний спосіб або не уповноваженою на те особою (рішення КСУ у справі за конституційним поданням СБУ України щодо офіційного тлумачення положення ч. З ст. 62 Конституції України від 20 жовтня 2011 р. № 12-рп/2011.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях. Водночас слід мати на увазі, що у випадку тлумачення сумнівів на користь особи такі припущення можуть і мають бути використані для формулювання висновків у справі. Питання щодо сумнівів на користь обвинуваченого У судовій практиці викликає труднощі. За загальним принципом мова йде про такі сумніви, які не можна усунути. Непереборними визнаються сумніви в таких випадках, коли зібрані докази не дозволяють зробити однозначний висновок про винуватість особи, а передбачені законом засоби і способи збирання доказів вичерпані. Правила щодо тлумачення сумнівів можуть торкатися лише фактичної сторони справи. Щодо кваліфікації кримінального правопорушення та призначення покарання, сумніви усуваються за допомогою з'ясування правового змісту закону та прийняття рішення на підставі внутрішнього переконання.

Список використаних джерел

1)Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності : [монографія] / Баулін Ю. В. - К. : Атіка, 2004. - 296 с.

2)Великий тлумачний словник сучасної української мови [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.slovnyk.net.

3)Коржанський М. Й. Презумпція невинуватості і презумпція вини : [монографія] / Коржанський М. Й. - К. : Атіка, 2004. - 216 с.

4)Крижанівський В. В. Принцип презумпції невинуватості у кримінальному процесі (порівняльно-правове дослідження) : дис.... канд. юрид. наук / Крижанівський В. В. - К., 2007. - 176 с.

5)Кримінальне право України : Загальна частина : [підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти] / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін. ; за ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - Київ - Харків : Юрінком Інтер - Право, 2001. - 416 с.

6)Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні : Вибрані твори / Михеєнко М. М. - К., Юрінком Інтер, 1999. - 240 с.

7)Михеєнко М. М. Кримінальний процес України : [підруч.] / Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Либідь, 1999. - 536 с.

8)Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : [за ред. проф. С. С. Яценка]. - К. : А.С.К., 2003. - 1088 с.

9)Осауленко О. А. Реалізація принципу презумпції невинуватості у досудових стадіях кримінального процесу : дис.... канд. юрид. наук / Осауленко О. А. - К., 2006. - 252 с.

10)Півненко В. Презумпція невинуватості / Півненко В., Коновалов С. // Вісник прокуратури. - 2007. - № 7. - с. 64-67.

11)Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : [навч. посіб.] - 5-те вид, зі змінами / Рабінович П. М. - К. : Атіка. - 2001. - 176 с.

[монография] / Санталов А. И. - Изд. Ленинградского ун-та, 1982. - 96 с.

12)Ященко А. М. Чи є винуватою особа, котру звільняють від кримінальної відповідальності? / Ященко А. М. // Наше право. - 2004. - № 2 (2ч.) с. 55-59.

Размещено на Allbest.ru