Домашній арешт

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ - ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

1.1 Поняття, види і запобіжних заходів

1.2 Мета та підстави застосування запобіжних заходів

1.3 Процесуальний порядок застосування, зміни та скасування запобіжних заходів

РОЗДІЛ 2. ДОМАШНІЙ АРЕШТ, ЯК РІЗНОВИД ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ

2.1 Поняття та сутність домашнього арешту

2.2 Проблеми застосування домашнього арешту

2.3 Перспектива домашнього арешту, в кримінальному процесі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Запобіжні заходи займають важливе місце серед інших Інститутів кримінально-процесуального права. Не дарма їм у КПК присвячена окрема глава Глава 18. Запобіжні заходи переслідують важливу мету, вони:

- покликані перешкодити особі, обвинуваченій чи підозрюваній у скоєні злочину, скритися від слідства і суду;

- не дати їй можливості завадити встановленню об'єктивності істини у кримінальній справі або продовжувати займатися злочинною діяльністю, а також перешкодити виконанню покарання, призначеного судом.

Актуальність теми полягає в тому що, значення запобіжних заходів у кримінальному процесі важко переоцінити. Крім того суттєвої уваги заслуговує питання про ефективність запобіжних заходів, законність та обґрунтованість їх застосування.

Так, неправильне обрання органом дізнання, слідчим, прокурором або судом чи суддею запобіжного заходу може зробити неможливим досягнення зазначеної у законі мети або значно її затруднити, а у іншому випадку можливе незаконне і необґрунтоване обмеження волі особи, за що, орган, який обрав запобіжний захід буде нести відповідальність за законами України та іншими під законними нормативно-правовими актами.

Об'єкт і предмет дослідження. Об' єктом дослідження є домашній арешт, як різновид запобіжного заходу. Предмет дослідження - поняття, сутність, види запобіжних заходів: мета, завдання і підстави їх застосування; процесуальний порядок застосування, зміни і скасування запобіжних заходів, а також їх місце у системі заходів процесуального примусу.

Мета і завдання дослідження.Метою роботи є комплексне теоретичне дослідження, домашній арешт в системі запобіжних заходів, які передбачені діючим кримінальним процесуальним законодавством України.

З метою розширення та поглиблення знань про запобіжні заходи, а також для усвідомлення їх значення у кримінальному процесі при написанні цієї роботи постають такі завдання:

по-перше,визначити поняття, сутність, мету і завдання запобіжних заходів;

по-друге, зазначити їх місце у системі заходів процесуального примусу;

по- третє, відобразити підстави застосування запобіжних заходів;

по-четверте, обґрунтувати значимість домашнього арешту,та його важливість у кримінальному процесі.

Методи дослідження. У роботі використано формально - логічний, спеціально - юридичний , метод порівняння.

Структура роботи. Робота складається із вступу, загальних висновків, двох розділів, шести підрозділів, списку використаної літератури.



РОЗДІЛ 1. ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ - ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

1.1 Поняття і види запобіжних заходів

Система запобіжних заходів, підстави та порядок їх застосування регулюються главою 18 розділу II КПК.

Запобіжні заходи - це сукупність превентивних заходів забезпечення кримінального провадження, які спрямовані на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, засудженого через певне обмеження їхніх особистих прав.

Запобіжні заходи є найбільш суворим видом кримінально-процесуального примусу і застосовуються для забезпечення успішного здійснення досудового провадження та судового розгляду кримінальних правопорушень. кримінальний процесуальний арешт кримінальний

Запобіжні заходи також є різновидом превентивних заходів кримінально-процесуального примусу, що полягають у позбавленні волі або обмеженні свободи підозрюваного, обвинуваченого на певний період часу. Запобіжні заходи призначені для врегулювання правовідносин, що виникають у сфері кримінального судочинства у всіх випадках, коли необхідно виключити для підозрюваного, обвинуваченого можливість переховуватися від органів досудового розслідування або суду чи іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.

За своєю юридичною природою запобіжні заходи застосовуються тоді, коли особа ще не визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, тобто згідно із презумпцією невинуватості вона є невинуватою. Тому застосування запобіжних заходів ні в якому разі не повинно розцінюватися як покарання, а є лише певними обмеженнями особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення.

Крім ознак, притаманних усім заходам забезпечення кримінального провадження, запобіжні заходи мають ще й такі:

- їх може бути застосовано тільки щодо підозрюваного, обвинуваченого, засудженого. Інші заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися й щодо свідка, потерпілого, особи, у володінні якої знаходяться речі і документи щодо яких винесено рішення про тимчасовий доступ;

- мають особистий (персональний) характер, так як обмежують особисті права цих суб'єктів кримінального провадження;

- характеризуються специфічними підставами та метою застосування, визначеними в ст. 177 КПК;

- мають більший, порівняно з іншими заходами забезпечення кримінального провадження, ступінь примусу, так як пов'язані з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність

Система запобіжних заходів визначена в ч. 1 ст. 176 КПК, а саме:

1) особисте зобов'язання (ст. 179 КПК);

2) особиста порука (ст. 180 КПК);

3) застава (ст. 182 КПК);

4) домашній арешт (ст. 181 КПК);

5) тримання під вартою (ст. 183 КПК).

6) затримання - тимчасовий запобіжний захід (ст.ст. 187-191, ст.ст. 207-213 КПК).

У нормах КПК, які визначають особливі порядки кримінального провадження (розділ VI КПК), визначені також інші види запобіжних заходів. Так, до неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ч. 1 ст. 493 КПК). До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть застосовуватися: передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом чи поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (ч. 1 ст. 508 КПК).

Крім того, у розділі IX КПК, який визначає порядок міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, регулюється порядок здійснення екстрадиційного арешту - запобіжного захід у вигляді тримання особи під вартою з метою забезпечення її видачі (екстрадиції) - п. 9 ч. 1 ст. 541 КПК.

Наявність системи запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування та дозволяє враховувати як інтереси правосуддя, так і недопущення невиправданих обмежень прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого. Так, одні запобіжні заходи обмежують свободу підозрюваного, обвинуваченого створюючи лише психологічні перешкоди ухилення від обов'язків (особисте зобов'язання, особиста порука), інші - частково або повністю позбавляють підозрюваного, обвинуваченого фізичної можливості ухилитися від слідства та суду (тримання під вартою, домашній арешт).

На відміну від КПК 1960 року, де не було жодної вказівки на суворість запобіжних заходів, КПК 2012 року в ч. 3 ст. 176 законодавчо визначено, що найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою. Іншими словами, за мірою зростання суворості запобіжні заходи розташовуються таким чином:

особисте зобов'язання -> особиста порука -> застава -> домашній арешт -> тримання під вартою.

Законодавче закріплення зростання суворості має важливе значення при обранні конкретного запобіжного заходу чи його заміні на менш суворий і навпаки. Зокрема, в ч. 1 ст. 183 КПК визначено, що тримання під вартою застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст. 177 КПК.

До підозрюваного, обвинуваченого може застосовуватися лише один із передбачених законом запобіжних заходів.

При обранні того чи іншого запобіжного заходу має враховуватися одночасно його мета (ч. 1 ст. 177 КПК), підстави (ч. 2 ст. 177 КПК) та інші визначені законом обставини (ст. 178 КПК).

1.2 Мета та підстави застосування запобіжних заходів

Метою застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі є:

1) забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, передбачених ч. 7 ст. 42 та іншими нормами КПК;

2) запобігання спробам (звідси - запобіжні заходи):

- переховуватися від органів досудового розслідування і/або суду;

- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

- незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Таким чином, метою застосування запобіжних заходів є забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Неприпустимо застосовувати запобіжні заходи з будь-якою іншою метою, зокрема, для покарання особи за вчинене кримінальне правопорушення або з метою добитися показань причетності до кримінального правопорушення.

Підстави застосування запобіжних заходів сформульовані законодавцем уніфіковано стосовно всіх їх видів у ч. 2 ст. 177 КПК. Ці підстави поділяються на загальну та особливу складові.

Так, запобіжні заходи можуть застосовуватися лише за наявності таких підстав:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (загальна складова). Обґрунтованість підозри має підтверджуватися зібраними доказами, що вказують на наявність ознак кримінального правопорушення та формулюється у повідомленні про підозру у вчиненні конкретного кримінального правопорушення;

2) наявність ризиків (особлива складова), які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії визначені у ч. 1 ст. 177 КПК, а саме:

- буде ухилятися від виконання покладених на нього процесуальних обов'язків;

- буде переховуватися від органів досудового розслідування чи суду;

- буде перешкоджати кримінальному провадженню шляхом знищення, приховування, спотворення будь-якої речі чи документа, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення або шляхом незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

- буде продовжувати протиправну діяльність шляхом вчинення інших кримінальних правопорушень чи продовжувати здійснення кримінального правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується;

- іншим чином перешкоджатиме кримінальному провадженню.

Труднощі практичного характеру при обранні запобіжного заходу полягають у тому, що доказування ризиків, за яких запобіжні заходи необхідно застосовувати, мають прогностичний характер, тобто спрямовані у майбутнє. При цьому необхідно спиратися на конкретні фактичні дані, що свідчать про обґрунтованість прийнятого рішення. ЄСПЛ неодноразово наголошував на необхідності обґрунтування підстав обрання запобіжного заходу. Зокрема, у рішенні "Ткачов проти України" від 13 грудня 2007 р. вказано, що повторювання формальних підстав для взяття під варту, без будь-якої спроби продемонструвати яким чином вони застосовуються відносно справи заявника, не може бути розцінено як "відповідні" та "достатні" підстави застосування запобіжного заходу.

Так, про намір переховуватися від органів досудового розслідування чи суду можуть свідчити дані про придбання проїзних документів, зняття з різного роду реєстраційних обліків, раптове звільнення з роботи чи оформлення закордонного паспорту, розпродаж майна, висловлювання намірів виїхати. Про можливість вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, у вчиненні якого особа підозрюється, може свідчити інформація про підготовку до вчинення кримінального правопорушення, придбання певних предметів, наявність попередніх судимостей та зв'язків з антигромадськими елементами.

Вказані вище дані мають бути підтверджені матеріалами кримінального провадження, зокрема - показаннями свідків, потерпілих, речовими доказами.

Закон не зобов'язує обирати запобіжний захід кожному підозрюваному, обвинуваченому. Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, то слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу (ч. 2 ст. 177 КПК).

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд повинен також врахувати обставини, зазначені в ст. 178 КПК, а саме:

- вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення. Втім, висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального провадження (ст. 198 КПК);

- тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

- вік і стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого. Необхідно брати до уваги те, що особа є неповнолітньою чи похилого віку, наявність тяжких хвороб, інвалідності чи нездатність самостійно пересуватися;

- міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців. Слід враховувати сімейний стан цієї особи, стан здоров'я членів сім'ї, кількість та вік дітей, строк фактичного проживання у цій місцевості;

- наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

- репутацію підозрюваного, обвинуваченого. Необхідно брати до уваги надані характеристики підозрюваному, обвинуваченому з місця роботи, навчання, проживання, дані, що свідчать про перебування підозрюваного, обвинуваченого на обліку у наркологічному, психоневрологічному диспансері;

- майновий стан підозрюваного, обвинуваченого. Дана обставина має важливе значення при обранні запобіжного заходу у вигляді застави. Тому, доцільно враховувати наявність належних цій особі грошових банківських вкладів, їх розмір чи наявність нерухомого майна, транспортних засобів тощо;

- наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

- дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше. Слід врахувати дані про застосування інших запобіжних заходів як у цьому кримінальному провадженні, так і в інших;

- наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

- розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Наведений вище перелік обставин не є вичерпним. Зокрема, слідчий суддя, суд може врахувати те, що особа сприяла розкриттю кримінального правопорушення, добровільно відшкодувала завдану потерпілому шкоду. Вказані обставини повинні ретельно аналізуватися в їх сукупності.

Запобіжні заходи як різновид заходів забезпечення кримінального провадження класифікуються за такими критеріями:

1) залежно від форми досудового розслідування:

- ті, що застосовуються під час досудового розслідування злочинів (всі запобіжні заходи);

- ті, що застосовуються під час досудового розслідування кримінальних проступків (особисте зобов'язання, особиста порука);

2) залежно від поширеності дії на тих суб'єктів, щодо яких може бути застосовано запобіжні заходи, вони поділяються на:

- загальні - ті, що застосовуються до всіх підозрюваних, обвинувачених (особисте зобов'язання, застава, домашній арешт тощо);

- спеціальні - ті, що застосовуються до спеціальних суб'єктів - неповнолітніх, обмежено осудних осіб (передання під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку обмежено осудних осіб);

3) за режимом обмеження прав і свобод:

- ізоляційні - заходи, що пов'язані з ізоляцією особи (тримання під вартою, домашній арешт, затримання особи). Ці заходи фізично обмежують особисту свободу підозрюваного, обвинуваченого ізолюючи його від суспільства. Характер правообмежень у даному випадку обумовлює необхідність чіткого встановлення строку дії цих заходів. Тому, в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту слідчий суддя, суд зобов'язані визначити дату закінчення її дії (ч. 4 ст. 196 КПК);

- неізоляційні - заходи, які не пов'язані з ізоляцією особи (особисте зобов'язання, особиста порука, застава). Ці запобіжні заходи пов'язані із застосуванням психологічного впливу, що полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого певних обов'язків, пов'язаних із забезпеченням їх належної поведінки, та можливості застосування більш суворих запобіжних заходів у випадку їх невиконання. [2]

1.3 Процесуальний порядок застосування, зміни та скасування запобіжних заходів

У КПК України використовуються як термін "застосування запобіжного заходу" (ст.ст. 177, 194 КПК) так і термін "обрання запобіжного заходу" (ст.ст. 178, 205 КПК). Ці поняття необхідно розрізняти, адже "обрання запобіжного заходу" включає в себе прийняття рішення про запобіжний захід. У той час як застосування запобіжного заходу - це процесуальна дія, яка здійснюється з моменту прийняття рішення про обрання запобіжного заходу до її зміни чи скасування.

Запобіжні заходи застосовуються слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або за клопотанням прокурора - під час досудового розслідування, або судом за клопотанням прокурора - під час судового провадження (ч. 4 ст. 176 КПК).

Клопотання про застосування запобіжного заходу має бути подано до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування. У разі здійснення досудового розслідування слідчою групою клопотання про застосування запобіжного заходу також розглядається слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що здійснює відповідне розслідування. В даному випадку підставою для визначення територіальної юрисдикції суду є постанова керівника відповідного органу досудового розслідування про створення слідчої групи, в якій визначено місце проведення досудового розслідування (п. 2 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2013 р. № 511-550/0/4-13).

Закон встановлює чіткі вимоги до форми та змісту клопотання про застосування запобіжного заходу, які визначені в ч. 1 ст. 184 КПК, а саме: короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; посилання на один або кілька ризиків, зазначених у ст. 177 КПК; виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів; обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК.

До клопотання про застосування запобіжного заходу мають бути додані:

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання;

- копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання (доводи, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, доводи про наявність зазначених у клопотанні ризиків, доводи неможливості запобігти вказаним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, доводи щодо необхідності покладення конкретних процесуальних обов'язків);

- підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу. Таким підтвердженням може бути розпис особи у клопотанні, відеозапис вручення чи будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення;

- перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу. Даний додаток є факультативним, так як слідчий, прокурор на власний розсуд визначають чи необхідно викликати свідків, потерпілих в суд чи ні.

Застосування запобіжного заходу до кожної особи потребує внесення окремого клопотання.

З метою забезпечення підозрюваному, обвинуваченому можливості підготовки до захисту при вирішенні слідчим суддею, судом питання про застосування до нього запобіжного заходу закон зобов'язує слідчого, прокурора не пізніше, ніж за 3 години до початку розгляду цього клопотання надати його копію та матеріали, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, підозрюваному, обвинуваченому (ч. 2 ст. 184 КПК).

Змінити або доповнити подане до слідчого судді, суду клопотання про застосування запобіжного заходу вправі лише прокурор. Так, якщо після подання клопотання прокурору стали відомі обставини, що виключають обґрунтовану підозру у вчиненні особою кримінального правопорушення, він зобов'язаний відкликати клопотання про застосування запобіжного заходу та відкликати дозвіл на затримання, якщо такий дозвіл був отриманий. Підставою для відкликання клопотання про застосування запобіжного заходу є наявність обставин, які спростовують повідомлену раніше підозру у вчиненні кримінального правопорушення або свідчать про необхідність її заміни.

Якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу слідчому, прокурору стали відомі інші обставини, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу, він зобов'язаний доповнити або змінити клопотання, або замінити його новим клопотанням (ст. 185 КПК). Зміна клопотання новим, повинна мати місце у всіх випадках, коли ставиться питання про застосування іншого, більш м'якого чи більш суворого запобіжного заходу.

Закон вимагає, щоб клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу розглядалося слідчим суддею, судом невідкладно, тобто першочергово. У будь-якому випадку клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу має бути розглянуто не пізніше 72 годин з моменту:

- фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого без ухвали слідчого судді, суду відповідно до вимог ст. 207, 208 КПК;

- надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі;

- подання підозрюваним, обвинуваченим, його захисником до суду клопотання підозрюваного, обвинуваченого про зміну запобіжного заходу (ст. 201 КПК).

Слідчий суддя, суд після одержання клопотання про застосування запобіжного заходу до підозрюваного, обвинуваченого, призначає дату судового засідання та для забезпечення судового розгляду здійснює:

- заходи щодо забезпечення прибуття підозрюваного, обвинуваченого (судовий виклик підозрюваного, обвинуваченого). З метою забезпечення прибуття підозрюваного, обвинуваченого для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу ст. 187 КПК передбачає можливість, за наявності для того підстав, прийняти рішення про застосування приводу чи затримання з метою приводу підозрюваного, обвинуваченого;

- здійснює заходи для забезпечення захисником підозрюваного, обвинуваченого у таких випадках: коли підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника (ст. 48 КПК); якщо участь захисника є обов'язковою (ст. 52 КПК); якщо слідчий суддя, суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника (ст. 48, 49, 53 КПК);

- здійснює судовий виклик свідків, яких слідчий, прокурор або підозрюваний, обвинувачений вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо застосування запобіжного заходу.

Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу відбувається за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника. За відсутності підозрюваного, обвинуваченого закон дозволяє розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук (ч. 6 ст. 193 КПК). Обов'язок доведення факту перебування підозрюваного, обвинуваченого у міжнародному розшуку покладається на слідчого, прокурора, який подав клопотання, та підтверджується відповідними відомостями (довідкою, витягом із бази даних Інтерполу тощо).

Слідчий суддя, суд, до якого прибув або доставлений підозрюваний, обвинувачений для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, зобов'язаний роз'яснити його права: мати захисника; знати суть та підстави підозри або обвинувачення; знати підстави його затримання; відмовитися давати пояснення, показання з приводу підозри або обвинувачення; давати пояснення щодо будь-яких обставин його затримання та тримання під вартою; досліджувати речові докази, документи, показання, на які посилається прокурор, та надавати речі, документи, показання інших осіб на спростування доводів прокурора; заявляти клопотання про виклик і допит свідків, показання яких можуть мати значення для вирішення питань цього розгляду.

За клопотанням сторін або за власною ініціативою слідчий суддя, суд має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

Будь-які твердження чи заяви підозрюваного, обвинуваченого, зроблені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, не можуть бути використані на доведення його винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, або у будь-якому іншому правопорушенні. Дане положення визначене в ч. 5 ст. 193 КПК та є важливою гарантією того, що підозрюваний, обвинувачений при розгляді клопотання про обрання щодо нього запобіжного заходу є вільним у виборі засобів захисту своїх прав, свобод і законних інтересів.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених у ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК).

За результатами розгляду клопотання, залежно від доведення вищевказаних обставин, слідчий суддя, суд може прийняти одне з таких рішень:

- постановляє ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу (ч. 2 ст. 194 КПК);

- зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом (ч. 3 ст. 194 КПК);

- застосовує більш м'який запобіжний захід ніж той, який зазначений у клопотанні (ч. 4 ст. 194 КПК);

- постановляє ухвалу про застосовування запобіжного заходу відповідно до поданого клопотання.

КПК визначає певні особливості щодо застосування запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК, якщо до особи застосовується запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:

1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання і/або місця роботи;

4) утримуватися від спілкування із будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом або спілкуватися з нею з дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;

5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею, судом;

6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;

7) докласти зусиль до пошуку роботи або для навчання;

8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;

9) носити електронний засіб контролю.

Ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу має відповідати вимогам, визначеним у ст. 196 КПК. Після оголошення ухвали про застосування запобіжного заходу вона підлягає негайному виконанню, а її копія негайно вручається підозрюваному, обвинуваченому.

Оскарженню до суду апеляційної інстанції підлягають лише ухвали, які зазначені в ч. 1 ст. 309 КПК а саме:

1) про відмову у наданні дозволу на затримання;

2) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні;

3) про продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні;

4) про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні;

5) про продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні. Згідно з КПК 1960 року запобіжний захід діяв, доки в ньому не відпадала потреба.

Лише стосовно запобіжного заходу у вигляді взяття під варту закон встановлював строки його дії - до 18 місяців. Науковці свого часу критикували відсутність чітко встановлених строків дії інших запобіжних заходів обґрунтовуючи це тим, що такий порядок не сприяє правовій захищеності осіб, оскільки при продовженні строків досудового слідства автоматично продовжувалася й дія запобіжного заходу.

Тому в КПК 2012 року законодавець по іншому підійшов до вирішення цього питання. Так, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів, а в разі його продовження - не більше 6 місяців (у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості) чи 12 місяців (у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів).

Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати 2-х місяців. У разі необхідності він може бути продовжений в межах строку досудового розслідування, але не більше 6 місяців.

Строк дії покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов'язків, визначених в ч. 5 ст. 194 КПК, - не більше 2-х місяців. Даний строк може бути продовжений за клопотанням прокурора до 12 місяців, але в межах строку досудового розслідування. Після закінчення строку, у тому числі продовженого, протягом якого на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов'язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію, а обов'язки скасовуються (ч. 6 ст. 194 КПК).

Після завершення строку дії ухвали слідчого судді, суду вона втрачає силу автоматично. Законодавець не передбачає необхідності прийняття будь-якого процесуального рішення щоб засвідчити припинення її дії.

Зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлена тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу. В таких випадках запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий.

Зміна запобіжного заходу може полягати у зміні виду запобіжного заходу, скасуванні, зміні або покладенні додаткових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, чи у зміні способу виконання цих обов'язків.

Підставами звернення до слідчого судді, суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини які:

- існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати, тобто є ново-виявленими;

- виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, тобто є новими.

Такими підставами може бути суттєва зміна обставин, що їх було взято до уваги при обранні запобіжного заходу, зокрема - змінилася кваліфікація кримінального правопорушення, погіршився стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого.

В нормах, які регулюють порядок застосування окремих запобіжних заходів, КПК визначає підстави їх зміни. Такими підставами є: порушення умов застосування особистого зобов'язання підозрюваним, обвинуваченим (ч. 2 ст. 179 КПК); відмова поручителя від взятих на себе зобов'язань (ч. 4 ст. 180 КПК); невиконання обов'язків заставодавцем під час обрання застави чи невиконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків (частини 8, 10 ст. 182 КПК).

З клопотанням про зміну запобіжного заходу до слідчого судді, суду можуть звернутися як прокурор, слідчий за погодженням з прокурором (ст. 200 КПК), так і підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід чи його захисник (ст. 201 КПК).

Не пізніше, як за 3 години до початку розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу сторони повинні надати копію клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність зміни запобіжного заходу. Так, якщо звертається слідчий, прокурор, то він надає матеріали підозрюваному, обвинуваченому, якщо звертається підозрюваний, обвинувачений - матеріали надаються прокурору.

Клопотання підозрюваного, обвинуваченого має бути розглянуте слідчим суддею, судом протягом 3-х днів з моменту його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу слідчий суддя, суд має право лише за умови, що таке клопотання подано раніше ніж за 30 днів із дня постановления попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу. Якщо ж у відповідному клопотанні, поданому у межах 30 днів із дня постановления попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, викладено нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом, розгляд клопотання має бути здійснено у строки, передбачені ч. 4 ст. 201 КПК.

Відмова у розгляді клопотання про зміну чи скасування запобіжного заходу з підстав неодноразового звернення з таким клопотанням у кримінальному провадженні не допускається та є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 65 рішення від 06 листопада 2008 р. у справі "Єлоєв проти України").

Запобіжний захід негайно припиняє свою дію, тобто вважається скасованим, у випадках, визначених в ст. 203 КПК, а саме:

- закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу;

- ухвалення виправдувального вироку;

- закриття кримінального провадження.[2]



РОЗДІЛ 2. ДОМАШНІЙ АРЕШТ, ЯК РІЗНОВИД ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ

2.1 Поняття та основні напрямки домашнього арешту

Поняття домашнього арешту закріплене в ст. 181 КПК України, відповідно до якої домашній арешт полягає у забороні підозрюваному або обвинувачуваному залишати своє житло цілодобово або в певний час доби. При цьому людині необов'язково цілодобово перебувати в чотирьох стінах: вона зможе ходити на роботу, і в магазин, а в мешканні перебувати, наприклад, у самий криміногенний час - із вечора до ранку. Детально ж режим арешту повинен бути прописаний ухвалою слідчого судді про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Необхідно звернути увагу на те, що домашній арешт може застосовуватися ще й до осіб, підозрюваних у здійсненні злочинів, за які передбачене позбавлення волі (ч. 2 ст. 181 КПК). Цікавий факт, що це положення не містить обмежень, з чого можна зробити висновок, що до цієї категорії можуть потрапити особи, підозрювані в здійсненні особливо небезпечних злочинів. Однак не варто побоюватися, що це повинно торкнутися закоренілих злочинців, оскільки в кожному конкретному випадку суд приймає рішення, виходячи з конкретних обставин справи. І, як правило, останнє слово, як завжди, за суддею.

Визначаючи запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, слідчий суддя, суд зобов'язаний керуватися статтею 178 УПК України, яка містить обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу. Причому у цьому випадку будуть брати до уваги і саму особистість злочинця, або підозрюваної особи, враховуючи її репутацію, соціальні зв'язки та ін. Наприклад, нелогічним представляється застосування домашнього арешту до особи, що підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення по відношенню до своїх домашніх, близьких або ж до особи, що не має постійного місця проживання і т.д. Інша справа, наприклад, якщо людина з доброю репутацією та характеристиками вчинила що-небудь у запалі з ревнощів або злості, то вона може уникнути малоприємного проводження часу в стінах СIЗО.

Про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту слідчий складає клопотання. Воно має бути вмотивованим та містити обставини, які б підтверджували неможливість обрання більш м'яких запобіжних заходів (ч. 1 ст. 184 КПК України). Тому при обранні даного запобіжного заходу мають бути обрані найбільш ефективні обмеження, які дійсно необхідні у кожному конкретному випадку та відповідати меті його застосування. Разом з тим підозрюваний, обвинувачений не може бути обмежений у праві користуванням телефонного зв'язку для виклику швидкої допомоги, працівників правоохоронних органів, аварійно-рятувальних служб у випадках виникнення надзвичайних ситуацій, а також для спілкування із слідчим та контролюючим органом. Також слід враховувати вік і стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого. Оскільки, із врахуванням цього місцем їх утримання під домашнім арештом може бути лікувальний заклад. Тому зазначення конкретних обмежень суд повинен мотивувати. Токійські правила, прийняті 14 грудня 1990. Резолюцією 45/110 Генеральної Асамблеї ООН, передбачають принцип мінімального втручання при застосуванні заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням. Конкретні обмеження для підозрюваного (обвинуваченого) мають бути сформульовані в чіткій формі, і їх кількість за можливістю зводиться до мінімуму (п. 2.6, 12.2). У процесі застосування не пов'язаних з тюремним ув'язненням заходів повинно дотримуватися право обвинуваченого на особисте життя, а також право на особисте життя його сім'ї (п. 3. 11 Правил) [9].

В юридичній літературі існують різні погляди науковців щодо методів нагляду за підозрюваним, обвинуваченим при обранні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. У цьому контексті найбільшої уваги заслуговує точка зору Овчиннікова Ю. Г., який вищезазначені методи поділяє на два види: а) без застосування спеціальних технічних засобів; б) із застосуванням технічних засобів. Зокрема, до способів контролю без застосування технічних засобів науковець відносить: а) раптові періодичні телефонні дзвінки або покладення обов'язку на «арештованого» телефонувати до органів досудового розслідування; б) перевірки за місцем проживання з правом безперешкодного входження до житлового приміщення; в) проведення слідчої дії - накладення арешту на поштові відправлення [10, c. 7]. Звертає на увагу те, що подібні методи контролю, передбачені ч. 5 ст. 181 КПК України.

Щодо застосування технічних засобів контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, працівники органів внутрішніх справ України мають право використовувати електронні засоби контролю (ч. 5 ст. 181 КПК України). Так, відповідно до ч. 1 ст. 195 КПК України, застосування електронних засобів контролю полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Міністерством внутрішніх справ України протягом трьох місяців з дня опублікування КПК України розроблене та прийняте положення про порядок застосування електронних засобів контролю [4]. В цьому контексті звертає на увагу і інше положення ч. 1 ст. 195 КПК України, що стосується обов'язку слідчого або працівника органу внутрішніх справ під розпис роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому про наслідки зняття або неправомірного втручання в роботу електронного пристрою з метою ухилення від контролю. Однак чинне законодавство України з цього проводу ніякої відповідальності не передбачає.

У постанові про домашній арешт суд буде вказувати територію, межі якої особа не має права порушувати, а браслет буде передавати сигнал, що повідомляє про порушення встановлених територіальних меж.

Слід зазначити, що ст. 181 КПК України встановлює і максимальний термін утримання під домашнім арештом - не більше шести місяців.

Суд же, застосовуючи домашній арешт, повинен керуватися обставинами, викладеними у ст. 150 КПК. В ухвалі судді про застосування домашнього арешту обов'язково повинно бути вказано орган чи посадову особу, на яку покладається здійснення нагляду за дотриманням обмежень чи заборон. Логічно стверджувати, що такий нагляд повинні здійснювати співробітники органів міліції, а саме дільничні інспектори.

2.2 Проблеми застосування домашнього арешту

За своїм характером, обсягом обмежень домашній арешт є певною мірою рівнозначним до обмеження волі. Він є другим за суворістю запобіжним заходом після взяття під варту, у зв'язку з тим, що має наступні обмеження: заборона виходу з житла повністю чи у певно визначений час; заборона телефонних переговорів, відправлення кореспонденції та використання засобів зв'язку; заборона спілкування з певним колом осіб та прийому будь-кого у себе вдома; застосування електронних засобів контролю та покладання обов'язку завжди мати їх при собі та забезпечувати роботу; покладання обов'язку відповідати на контрольні телефонні дзвінки чи інші сигнали контролю, телефонувати або особисто з'являтись у визначений час до органів міліції чи інших органів, що здійснюють нагляд за поведінкою обвинуваченого; встановлення спостереження за обвинуваченим або його житлом, а також охорона його житла чи відведеного йому для житла приміщення; інші подібні заходи, які забезпечують певну поведінку і не сувору ізоляцію від суспільства [6]. Отже, час, який особа провела під домашнім арештом, в разі її засудження до позбавлення волі, повинен зараховуватися в строк тримання під вартою. Тому введення такого запобіжного заходу, як домашній арешт, дасть можливість скоротити кількість людей, що знаходяться в слідчих ізоляторах приблизно на третину, скоротити витрати бюджету і держави на утримання цих людей, на оплату персоналу, який там працює, на утримання всіх цих будівель і споруд. Саме така економія Держбюджету надасть можливість закупити електронні браслети та інші необхідні прилади для слідкування за злочинцями.

А найголовніше те, що нарешті наша держава зможе поступово позбутися порушення права на свободу й особисту недоторканність закріпленого в статті 5 Європейської Конвенції. Так, Україна посіла 3-тє місце серед країн Ради Європи за кількістю рішень Європейського суду з прав людини, винесених за зверненнями проти неї у 2011, 2012 роках. За даними суду, найбільш часто в Україні порушується право на чесний суд, на захист власності, на ефективний правовий захист, на розгляд справи в розумні строки, а також право на свободу і безпеку .

Особливо позитивним було б застосування домашнього арешту відносно неповнолітніх осіб, що обвинувачуються у вчиненні злочинів. Адже ні для кого не є секретом, що їхнє перебування в ізоляторі тимчасового тримання чи в слідчому ізоляторі не тільки не має виховного впливу, а навпаки - калічить ще не сформовану дитячу психіку. А це може призвести, і призводить, до того, що неповнолітні, один раз випадково «спіткнувшись», стають на шлях злочинної діяльності.

Крім того, вважаємо за необхідне прийняти Закон України «Про домашній арешт», в якому чітко регламентувати порядок і умови застосування та здійснення такого виду запобіжного заходу. В Законі повинні міститися чіткі вказівки про те, хто саме і яким чином повинен здійснювати нагляд за поведінкою особи, відданої під домашній арешт, як здійснювати нагляд за кореспонденцією, переговорами (в тому числі телефонними і за допомогою електронної пошти), особистими зустрічами певної особи. Цим Законом, звичайно ж, повинні бути гарантовані права та законні інтереси осіб, до яких буде застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.



2.3 Перспективи впровадження домашнього арешту, в кримінальному процесі

Історії кримінального судочинства відомі різноманітні види запобіжних заходів, і не тільки ті, що використовуються відповідно до чинного законодавства України. Так, статут Кримінального судочинства 1864 року серед інших запобіжних заходів передбачав домашній арешт ( ст. 77; ст. 416 ).

Кримінально - процесуальний кодекс УРСР 1924 року перейняв велику частину положень статуту Кримінального судочинства, у тому числі положень, що регламентують застосування запобіжних заходів. Значне місце в їх числі приділялося домашньому арешту, який мав досить широку практику застосування [13]. Проте, з прийняттям Кримінально-процесуального кодексу УРСР 1960 року домашній арешт було виключено з системи запобіжних заходів, що застосовувались до підозрюваної, обвинуваченої, підсудної та засудженої особи [13].

В умовах сьогодення, у період правових реформ, як ніколи є всі можливості для розумного поєднання історичного досвіду нашої держави й сучасного досвіду інших країн. Вважаємо, що з обранням Україною стратегії вступу до Європейського союзу, поряд із соціальною, економічною, культурною сферами стало необхідним впроваджувати «європейські стандарти» і у сфері кримінального судочинства. З огляду на найвищі соціальні цінності держава повинна звернути увагу на наявність альтернативних заходів забезпечення належної поведінки обвинуваченого(підозрюваного). Вирішуючи це завдання у проекті Кримінально-процесуального кодексу ( Законопроекті № 9700 від 13.01.2012 року ), який запропоновано Президентом України, у числі інших запобіжних заходів пропонується запровадити й домашній арешт [ст. 176, ст. 181].

Тож, варто з'ясувати, чи потрібне таке нововведення?

Хотілося б нагадати, що кримінально-процесуальне законодавство багатьох держав світу передбачає застосування домашнього арешту як запобіжного заходу. Він передбачений, наприклад, у таких країнах, як Казахстан, Латвія, Литва, Німеччина, Росія, Швеція та в багатьох інших [13].

Обрання домашнього арешту можливе лише за рішенням суду, яке приймається за підставі подання прокурора або слідчого, за згодою прокурора, у судовому засіданні за участю сторін: прокурора, слідчого, обвинуваченого, його захисника.

Такий запобіжний захід має наступні обмеження: заборона виходу з житла - повністю чи у певно визначений час; заборона телефонних переговорів, відправлення кореспонденції та використання засобів зв'язку; заборона спілкування з певним колом осіб та прийому будь-кого у себе вдома; застосування електронних засобів контролю та покладання обов'язку завжди мати їх при собі та забезпечувати роботу; покладання обов'язку відповідати на контрольні телефонні дзвінки чи інші сигнали контролю, телефонувати або особисто з'являтись у визначений час до органів міліції чи інших органів, що здійснюють нагляд за поведінкою обвинуваченого; встановлення спостереження за обвинуваченим або його житлом, а також охорона його житла чи відведеного йому для житла приміщення; інші подібні заходи, які забезпечують певну поведінку і не сувору ізоляцію від суспільства [11].

За своїм характером, обсягом обмежень домашній арешт є певною мірою рівнозначним до обмеження волі. Він є другим за суворістю запобіжним заходом після взяття під варту.

Отже, вважаємо, що час, який особа провела під домашнім арештом, в разі її засудження до позбавлення волі повинен зараховуватися в строк тримання під вартою.

Це нововведення допоможе не лише зменшити кількість заарештованих та відправлених до СІЗО осіб, а навпаки, допомагати певним категоріям осіб. Так, позитивним було б його застосування відносно неповнолітніх осіб, що обвинувачуються у вчиненні злочинів. Адже, їхнє перебування в ізоляторі тимчасового тримання чи в слідчому ізоляторі не тільки не має виховного впливу, а навпаки - калічить ще несформовану дитячу психіку. Такий запобіжний засіб можна було б застосовувати й до цілої групи осіб із особливими потребами, перебування яких під вартою є небажаним (особи, які страждають на певні хвороби, що не підлягають лікуванню), мають на утриманні неповнолітніх дітей, та до осіб похилого віку [11].

За даними, наведеними Генеральним Прокурором України, протягом 2011 року у слідчих ізоляторах країни перебувало близько 40 тисяч осіб і ще 150 тисяч - в інших установах правоохоронних органів. На забезпечення осіб було витрачено близько 6 млн. гривень[12].

Тому, введення такого запобіжного заходу, як домашній арешт - дасть можливість скоротити кількість людей, що знаходяться в слідчих ізоляторах приблизно на третину, скоротити витрати бюджету і держави на утримання цих людей, на оплату персоналу, який там працює, на утримання всіх цих будівель і споруд. Саме така економія Держбюджету надасть можливість закупити електронні браслети та інші необхідні прилади для слідкування за злочинцями.

...