Адміністративно-правове забезпечення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ ЗА ДОТРИМАННЯМ ПРАВ ЛЮДИНИ ПРИ ВИКОНАННІ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ

Мукшименко Алла Петрівна

Харків - 2010

Анотації

Мукшименко А.П. Адміністративно-правове забезпечення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидат юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Харківський національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2010.

У дисертації досліджується адміністративно-правова природа громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, зміст, принципи, форми, методи та цілі громадського контролю. Детально проаналізовано організаційно-правові засади суб'єктів громадського контролю за дотриманням прав людини при виконання кримінальних покарань. Акцентовано увагу на взаємодії суб'єктів громадського контролю і органів державного контролю та нагляду за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань. Особлива увага приділена спостережним комісіям як інструменту громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань. Розглянуті правові обмеження та практичні перешкоди здійснення ефективного громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань.

Сформульовано пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правового врегулювання та підвищення ефективності практичної реалізації громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань.

Ключові слова: громадський контроль, права людини, адміністративно-правове забезпечення, виконання кримінальних покарань, кримінально-виконавча система, громадські інститути, спостережні комісії, законність.

Мукшименко А.П. Административно-правовое обеспечение общественного контроля по соблюдению прав человека при исполнении уголовных наказаний. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07. - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Харьковский национальный университет внутренних дел. - Харьков, 2010.

В диссертации исследуется административно-правовая природа общественного контроля по соблюдению прав человека при исполнении уголовных наказаний, содержание, принципы, формы, методы и цели общественного контроля. Работа состоит из вступления, трёх разделов, девяти подразделов, выводов, предложений и перечня использованной литературы.

В первом разделе исследуется понятие и правовая природа общественного контроля по соблюдению прав человека при исполнении уголовных наказаний как особенного института правовой защиты нарушенных прав осужденных. Развиваются современные научные взгляды на определение понятия данного вида общественного контроля, который рассматривается как совокупность активных, планомерных и реальных действий негосударственных институтов, которые осуществляются на добровольной основе без цели получения прибыли и обеспечивают: а) безоговорочное соблюдение всеми органами и учреждениями исполнения наказаний, их должностными лицами прав и законных интересов осужденных; б) использование различных правоохранительных мер реагирования в случае нарушения прав и законных интересов осужденных; в) предоставление общественности объективной информации о состоянии дел в системе исполнения уголовных наказаний в части обеспечения прав и законных интересов осужденных.

Второй раздел посвящен вопросу организации деятельности субъектов общественного контроля по соблюдению прав человека при исполнении уголовных наказаний. Подчеркнута индивидуальность предмета общественного контроля, указаны особенности взаимодействия субъектов общественного контроля и органов государственного контроля и надзора за соблюдением прав человека при исполнении уголовных наказаний.

В третьем разделе анализируется практический аспект общественного контроля по соблюдению прав осужденных к лишению свободы. Отдельное внимание предоставлено наблюдательным комиссиям как инструменту общественного контроля по соблюдению прав человека при исполнении уголовных наказаний. Рассмотрены правовые ограничения и практические преграды общественного контроля в выше указанной сфере.

На основании проведенного исследования осуществлена научная разработка теоретических и практических предложений, направленных на усовершенствование действующего законодательства и повышение эффективности, как наблюдательных комиссий, так и иных субъектов общественного контроля по соблюдению прав человека при исполнении уголовных наказаний.

Ключевые слова: общественный контроль, права человека, административно-правовое обеспечение, исполнение уголовных наказаний, уголовно-исполнительная система, общественные организации, наблюдательные комиссии, законность.

Mukshymenko A. P. The administratively-legal providing of public control over human rights observance at implementation of criminal punishments. - Manuscript.

Thesis for the degree of Candidate of Law, specialty 12.00.07 - administrative law and process; financial law; information law. - Kharkov National University of Internal Affairs. - Kharkov, 2010.

The thesis investigates the administratively-legal nature of public control over human rights observance at implementation of criminal punishments; content, principles, forms, methods and aims of public control.

There has been conducted a detailed analysis of organizationally-legal principles of subjects of public control over human rights observance at implementation of criminal punishments.

Special emphasis is given to the observant commissions as an instrument of public control over human rights observance at implementation of criminal punishments. Legal limitations and practical hindrances for public control are considered.

Suggestions and recommendations to improve administratively-legal regulation and an increase of efficiency for practical realization of public control over human rights observance at implementation of criminal punishments are formulated.

The key words: public control, human rights, administrative legal providing, execution of criminal punishments, Criminal-Executive System, public organizations, observant commissions, legality.

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському міжнародному університеті, МОН України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук Ковальська Віта Володимирівна, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративного права та процесу.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, доцент Бандурка Олександр Олександрович, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, профессор кафедри адміністративного права;

- кандидат юридичних наук Джафарова Марина Вячеславівна, Харківський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри теорії та історії держави і права.

Захист відбудеться "27" жовтня 2010 р. о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.700.01 у Харківському національному університеті внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий "27" вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Р.С. Мельник

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Подальший розвиток демократії, якість охорони, захисту та забезпечення реалізації прав людей безпосередньо пов'язані з підвищенням ефективності діяльності громадських інститутів. Ні для кого не є таємницею, що ситуація, яка склалась нині в кримінально-виконавчій системі, є досить складною і масові протести ув'язнених та засуджених проти умов їх тримання, зайве тому підтвердження. Така ситуація породжена проблемами, які існують зараз в пенітенціарній системі зокрема: умови тримання ув'язнених у слідчих ізоляторах та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, не відповідають мінімальним міжнародним стандартам; зростання захворюваності серед ув'язнених та засуджених на туберкульоз, ВІЛ-інфекцію та інші епідемічні хвороби; недостатнє матеріально-технічне забезпечення установ виконання покарань, що ускладнюється неефективним використанням бюджетних коштів Державним департаментом України з питань виконання покарань (за висновками Рахункової палати).

Крім того, потребує суттєвої переорієнтації та інтенсифікації діяльність держави щодо належного матеріально-фінансового забезпечення правоохоронної діяльності органів і установ виконання кримінальних покарань, покращення соціального та матеріального забезпечення персоналу кримінально-виконавчої системи, підвищення рівня їх кваліфікації, що є важливою і необхідною умовою та гарантією ефективного виконання правоохоронних завдань і функцій.

Сучасний розвиток юридичної науки і формування громадянського суспільства зумовлюють необхідність теоретично та практично узагальнення результатів досліджень, осмислення стану норм чинного законодавства, що стосуються контролю за дотриманням прав людей в пенітенціарній системі, та визначення в ньому місця громадськості, яка повинна впливати на їх роботу з метою її вдосконалення.

Слід зазначити, що загальні проблеми становлення, розвитку та організації громадського контролю в України досліджували такі вітчизняні науковці, як В.Б. Авер'янов, М.І. Ануфрієв, В.С. Бакіров, О.М. Бандурка, О.О. Бандурка, В.Т. Білоус, Ю.П. Битяк, І.Л. Бородін, І.П. Голосніченко, В.Л. Грохольський, С.М. Гусаров, В.С. Гуславський, В.С. Журавський, Р.А. Калюжний, В.В. Коваленко, В.В. Ковальська, А.Т. Комзюк, Я.Ю. Кондратьєв, В.В. Конопльов, О.В. Негодченко, В.І. Олефір, Н.М. Оніщенко, О.І. Остапенко, В.П. Пєтков, В.М. Плішкін, Т.О. Проценко, С.Т. Стеценко, В.Я. Тацій, В.К. Шкарупа, Х. . Ярмакі, О.Н. Ярмиш та ін. Однак, незважаючи на інтенсивність досліджень, присвячених різним аспектам зазначеної проблематики, багато її питань дотепер залишаються дискусійними. Це стосується насамперед перегляду державної політики України в галузі кримінальних покарань, декриміналізація діянь, що не становлять великої суспільної небезпеки, поширення практики застосування кримінальних санкцій більш широкого спектру альтернативних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі: штраф, громадські та виправні роботи тощо; забезпечення впровадження інституту пробації в Україні; запровадження процедур примирення між обвинуваченим і потерпілим; перегляд та визначення мінімальних норм витрат на утримання засуджених, які б відповідали міжнародним стандартам. Залишаються невирішеними питання правового, кадрового, інформаційного та економічного забезпечення діяльності сучасної пенітенціарної системи. Іншими словами, до нашого часу відсутній єдиний підхід щодо розуміння сутності та механізмів громадського контролю за дотриманням прав людей при виконанні кримінальних покарань, визначення оптимальної структури та штатної чисельності органів та установ виконання покарань, методики оцінювання їх службової діяльності тощо, а отже - і єдиної концепції із зазначених питань.

Таким чином, необхідність подальшого становлення, розвитку та удосконалення громадського контролю за дотриманням прав людей в Україні в цілому, та за системою органів виконання кримінальних покарань зокрема, недостатня розробленість відповідних теоретичних положень, низка організаційно-правових проблем у сфері охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів людей при виконанні кримінальних покарань обумовлюють актуальність обраної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до Пріоритетних напрямків діяльності Міністерства юстиції України на 2010 рік, Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, пп. 3.1, 3.3 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Київського міжнародного університету на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Київського міжнародного університету, пп. 4.1, 4.11 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 12 грудня 2005 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу системи адміністративно-правового регулювання та практики його реалізації визначити сутність, призначення та подальші напрями й перспективи розвитку і удосконалення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:

- з'ясувати особливості адміністративно-правового забезпечення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань;

- здійснити системний аналіз сутності громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань та окреслити коло суб'єктів його реалізації;

- охарактеризувати стан діяльності уряду України в сфері виконання кримінальних покарань;

- сформулювати поняття, цілі та принципи організації і функціонування громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань;

- уточнити стан громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань та надати пропозиції щодо підвищення його дієвості;

- визначити форми та методи громадського контролю за дотримання прав людей при виконанні кримінальних покарань та розробити пропозиції щодо їх удосконалення;

- розв'язати проблемні питання взаємодії суб'єктів громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань з органами державного контролю, засобами масової інформації, визначити перспективні його форм та можливі напрямки координації;

- розробити механізми забезпечення впровадження інституту пробації в Україні;

- запропонувати вирішення проблем кадрового, матеріально-технічного, фінансового та інформаційного забезпечення діяльності спостережних комісій, як основного інструменту громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань;

- сформулювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення адміністративно-правових та організаційних засад забезпечення громадського контролю за дотримання прав людини при виконанні кримінальних покарань.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають під час забезпечення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконання кримінальних покарань.

Предмет дослідження становить адміністративно-правове забезпечення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділи 1-3). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження суб'єктного складу системи громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань (підрозділ 1.3), розгляду особливостей форм та методів громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань (підрозділ 2.1), характеристики правового регулювання діяльності спостережних комісій як головного інструменту громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань (підрозділ 3.1). Системно-структурний метод використано для уточнення сутності громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань та системи суб'єктів його реалізації, визначення системи методів, форм та принципів організації й функціонування громадського контролю при виконанні кримінальних покарань, характеристики взаємодії суб'єктів громадського контролю з іншими органами державного контролю, засобами масової інформації (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3). Статистичний і документальний аналіз та метод соціологічного опитування застосовувались для визначення недоліків правового та організаційного забезпечення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань (розділи 1-3).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, а також зарубіжних вчених. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які визначають правові засади застосування громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної реалізації громадського контролю України у цілому, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертації вперше комплексно визначено правові та організаційні засади становлення та розвитку системи забезпечення громадського контролю за дотримання прав людини при виконанні кримінальних покарань. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

– системно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки визначаються проблемні правові та організаційні питання становлення, розвитку і забезпечення реалізації громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, подано авторське бачення шляхів їх вирішення;

– основні елементи громадського контроль за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань охарактеризовано у взаємозв'язку його мети і завдань; суб'єктів та об'єктів контролю; механізму його реалізації; принципів, форм і методів контролю; механізму взаємодії суб'єктів громадського контролю між собою й органами державного контролю; запропоновано шляхи його удосконалення;

удосконалено:

– поняття, зміст, перелік принципів громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, визначено їх систему, уточнені співвідношення між такими категоріями, як "відкритість громадського контролю" та "прозорість громадського контролю";

– характеристику правового забезпечення, напрямків та форм взаємодії суб'єктів громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань з суб'єктами державного контролю, розроблені концепції взаємодії даних суб'єктів;

– розуміння сутності, значення та особливостей забезпечення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, наслідком чого стало окреслення його ознак, уточнення переліку функцій громадського контролю, удосконалення його форм та методів, визначення напрямків та окреслення повноважень суб'єктів громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, а також перегляд ролі та призначення даного контролю у системі цивільного контролю;

дістали подальшого розвитку:

– з'ясування сутності та значення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, визначено його особливості, що дозволило відмежувати його від інших подібних за змістом та спрямуванням суспільних функцій, а також обґрунтовано висновок про доцільність нормативного закріплення поняття громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань;

– питання організації забезпечення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, основну увагу під час якого приділено удосконаленню їх структури, а також вирішенню низки внутрішньо-організаційних проблем їх діяльності;

– визначення сутності та значення правового регулювання діяльності громадських інститутів за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, у зв'язку з чим удосконалено їх понятійний апарат, уточнено перелік спеціальних ознак, у новому аспекті визначено їх значення;

– сформульовано ряд конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання забезпечення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, у тому числі щодо уточнення ряду положень законодавчих та підзаконних актів, зокрема до статей 25, 100, 142, 154 Кримінально-виконавчого кодексу України, статей 407, 407-1 Кримінально-процесуального кодексу України, пунктів 1-6, 8,11, 12, 16, 18 Положення про спостережні комісії, які направлені до Міністерства юстиції України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Генеральної прокуратури України (про що свідчать акти впровадження).

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що:

– у науково-дослідній сфері ці результати, які у сукупності є частиною теорії правоохоронної діяльності, можуть бути основою для подальшої розробки теоретико-правових та організаційних питань становлення, розвитку і функціонування громадських інститутів за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань в Україні;

– у сфері правотворчості - висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки і уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів, які регулюють здійснення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань в Україні;

– у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність забезпечення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань в Україні;

– у навчальному процесі - матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників і навчальних посібників з дисциплін "Адміністративне право" та "Адміністративна діяльність ОВС". Деякі рекомендації дисертанта уже використовуються в навчальному процесі Київського міжнародного університету та Чернігівському юридичному коледжі Державного департаменту України з питань виконання покарань. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених автором та за його участю.

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права, усі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опубліковано монографію "Захист прав потерпілого при виконанні кримінальних покарань", дисертантом підготовлено розділ, присвячений громадському контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на 16-ти міжнародних та науково-практичних конференціях і конгресах. Основні з них такі: "Перспективи розвитку громадського контролю в системі кримінального покарання в Україні" (Київ, 2005), "Спостережні комісії: ефективний інструмент громадського контролю за дотриманням прав людини в місцях позбавлення волі в Україні" (Київ, 2007), "Розвиток громадського контролю за дотриманням прав засуджених" (Алма-Ати, 2008), "Повноваження та функції рад візитерів в процесі контролю за дотримання прав людини в пенітенціарних установах Великої Британії" (Лондон, 2009), "Проблеми виконання кримінальних покарань у виді довічного позбавлення волі" (Харків, 2010) і ін.

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в колективній монографії "Захист прав потерпілого при виконанні кримінальних покарань", п'яти наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, а також трьох тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг роботи відповідає предмету, меті, завданням та методології дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених дев'ять підрозділів, становить 187 сторінок, з яких - 161 сторінка основного тексту, 26 сторінок - список використаних джерел (238 найменувань).

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету і завдання, об'єкт та предмет дослідження, його методи; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, надається інформація про апробацію основних положень дисертації та публікації.

Розділ 1 "Організаційно-правові засади громадського контролю за дотриманням прав людини при виконання кримінальних покарань" викладено поняття, сутність громадського контролю, окреслено місце даного інституту в системі адміністративного права, вивчені адміністративно-правові основи становлення та розвитку цієї діяльності, досліджені і проаналізовані повноваження суб'єктів громадського контролю, щодо правового врегулювання застосування громадських заходів за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань.

У підрозділі 1.1 "Поняття та зміст громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань" досліджено поняття та правову природу громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань як особливого інституту громадянського захисту порушених прав та інтересів засуджених осіб. Дослідження нормативно-правової та науково-теоретичної бази дало змогу запропонувати визначення поняття громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань як сукупності активних, планомірних і реальних дій недержавних інститутів, що діють на добровільній основі без мети отримання прибутку, і забезпечують: а) неухильне дотримання всіма органами й установами виконання покарань, їх посадовими особами прав і законних інтересів засуджених; б) використання різних правоохоронних заходів реагування у випадку порушення прав і законних інтересів засуджених; в) надання громадськості об'єктивної інформації про стан справ в системі виконання кримінальних покарань в частині забезпечення прав і законних інтересів засуджених.

Розглядаючи систему громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, автор виділяє такі елементи (підсистеми): 1) організаційно-функціональну структуру контролю (цілі, принципи, об'єкт, предмет, види, суб'єкти та їх компетенція); 2) механізм контролю (методи, засоби, форми); 3) процес контролю.

Досліджуючи організаційно-функціональну структуру громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, автор розділяє поняття "функції громадського контролю" і "функції суб`єктів здійснення громадського контролю". В основі першого визначення базуються завдання громадського контролю в цілому, а друге - конкретизує функції, які притаманні суб'єктам здійснення громадського контролю, що не завжди характеризуються виключно змістом контролю, оскільки можуть мати на меті створення умов для реалізації саме контролюючих функцій. До основних функцій громадського контролю за дотриманням прав людини при виконання кримінальних покарань автор відносить: інформаційну, коригуючу, профілактичну (превенційну) і правоохоронну.

У підрозділі 1.2 "Цілі та адміністративно-правові основи реалізації громадського контролю за дотриманням прав людини" досліджено ієрархію цілей громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань в контексті їх відмінностей за суб'єктом реалізації, значимості, ступенем директивності, рівнем реалізації. Відзначено, що цілі громадського контролю в процесі виконання кримінальних покарань полягають у тому, щоб забезпечити неухильне дотримання гарантованих державою прав і свобод людини та громадянина, з урахуванням обмежень встановлених законом, відносно засуджених осіб.

Визначено, що об'єктом громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань є суспільні відносини, що виникають з приводу реалізації гарантованих державою прав людини у процесі виконання кримінальних покарань. Предметом громадського контролю за дотриманням прав людини при виконання кримінальних покарань є відповідність об'єкта громадського контролю Конституції та законам України, міжнародним та відомчим актам з питань дотримання прав і свобод людини та громадянина.

У підрозділі 1.3 "Повноваження суб'єктів громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань" проаналізовано нормативне врегулювання повноважень суб'єктів громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань у взаємодії з органами державної влади, зокрема з державною кримінально-виконавчою системою. Дисертант дійшов висновку, що зміст положення ст. 25 Кримінально-виконавчого кодексу України дозволяє стверджувати, що крім засобів масової інформації, громадських організацій, правозахисних груп, суб'єктом громадського контролю є і спостережні комісії, які відповідно до "Положення про спостережні комісії", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2004 року за № 429 утворюються виконавчими комітетами міських (за винятком міст районного значення) рад, місцевими держадміністраціями.

В дисертаційній роботі наголошено, що спостережні комісії є провідним суб'єктом здійснення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань і доведена необхідність залучення засобів масової інформації представників інших громадських організацій, правозахисних груп, тощо до здійснення громадського контролю за дотриманням прав людини в процесі виконання кримінальних покарань.

Розділ 2 "Організація діяльності суб'єктів громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань" надано характеристику принципів, форм та методів громадського контролю, особливостей реалізації взаємодії між державними і громадськими інститутами та засад нормативного забезпечення ефективної реалізації механізму громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань.

У підрозділі 2.1 "Принципи громадського контролю за дотриманням прав людини" під принципами громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, пропонується розуміти вихідні, основні положення, що концентрують у собі досягнення теорії та практики правоохоронної діяльності, виражають соціальні інтереси, та спрямовані на забезпечення виконання функції загальнонормативного орієнтира здійснення контрольної діяльності громадськими інститутами у сфері виконання кримінальних покарань. Охарактеризовано принцип законності, об'єктивності, системності, систематичності і регулярності, оперативності, дієвості, масовості та вибірковості, гласності, плановості, науковості. Зазначено, що система принципів громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань поділяється на загальні та спеціальні. Принципи громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів людини, виступаючи елементами правової форми даного виду контролю, є теоретичним стрижнем останнього, правилами, що відображають найбільш загальні стійки риси контролю і виступають як правові вимоги. Пропонується для забезпечення ефективності громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, принципи його практичної реалізації відобразити у формі конкретних вимог, які пред'являються до даного виду діяльності, на рівні законодавчого акта. Це дозволить привести до єдиного знаменника діяльність всіх суб'єктів громадського контролю в Україні та створити умови для підвищення його ефективності.

У підрозділі 2.2 "Форми та методи громадського контролю за дотриманням прав людини" проаналізовано форми і методи здійснення громадського контролю за дотримання прав людини при виконанні кримінальних покарань та зазначено, що нажаль жоден чинний нормативно-правовий акт держави форми та методи громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань не визначає і не конкретизує. Практика діяльності громадських інститутів також не напрацювала реальних форм і методів громадського контролю в сфері виконання кримінальних покарань. Автор виділяє загальну групу методів громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань: методи прямого та опосередкованого контролю, соціальні, правові, наукові методи.

Під формою громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань запропоновано розуміти зовнішнє вираження контролю у конкретних діях його суб'єктів.

Наголошено, що універсальною формою громадського контролю за дотриманням прав людини, що використовується практично всіма суб'єктами даного виду контролю, є відвідування. Підкреслено, що відвідування установ виконання покарань буде забезпечувати досягнення цілей громадського контролю у цілому лише у тому випадку, якщо воно буде здійснюватись з метою моніторингу стану дотримання прав людини при виконанні кримінальних покарань. Основними завданнями та функціями моніторингу є: а) превентивна функція; б) безпосередній захист; в) документування; г) моральна та матеріальна підтримка осіб, що утримуються в установах виконання покарань, у тому числі й зняття психологічної напруги; д) основа для діалогу з державними та місцевими органами влади, зокрема з органами виконання кримінальних покарань. Моніторинг - найефективніша форма здійснення громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів людей при виконанні кримінальних покарань.

Також автор наголошує на актуальності створення в Україні механізму пробації, яка зумовлена необхідністю виконання міжнародних зобов'язань щодо ширшого запровадження видів покарань, альтернативних позбавленню волі. Застосування видів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, або таких, що входять до системи пробації, є вигідним і з економічного погляду.

Під методами громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань запропоновано розуміти сукупність способів та засобів впливу громадських інститутів на правовідносини, що виникають у процесі провадження виконання кримінальних покарань та реалізації прав людини і громадянина.

У підрозділі 2.3 "Взаємодія суб'єктів громадського контролю і органів державного контролю та нагляду за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань" підкреслено, що між різними видами державного та громадського контролю існує певний органічний зв'язок, який виключає підміну одного виду контролю іншим та забезпечує їх взаємодію у досягненні єдиних цілей контрольної діяльності. Особливого значення ця взаємодія має для виявлення та усунення конфліктів між державними органами та громадянами у галузі дотримання прав і законних інтересів людина та громадянина при виконанні кримінальних покарань. Держава у своїй контрольній діяльності доволі часто використовує інформацію, що надходить від суб'єктів громадського контролю, а громадський контроль нерідко реалізує свою функцію через звернення до відповідних державних органів. Поєднання державного та громадського контролю дозволяє суспільству отримувати об'єктивну інформацію про суперечності у сфері виконання кримінальних покарань, що вимагають розв'язання, тим самим забезпечується коректування існуючої практики та підшукання нових шляхів розвитку, що більшою мірою відповідають потребам суспільства. Взаємодія різних видів контролю й нагляду за додержанням прав засуджених забезпечується громадським контролем, прокурорським наглядом, відомчим та судовим контролем, а також контролем Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

В розділ 3 "Спостережні комісії як інструмент громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань" складається з трьох підрозділів, в яких поглиблено аналізується процес реалізації громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань через призму нормативного забезпечення організаційних засад, форм і методів діяльності окремих громадських інститутів, зокрема спостережних комісій. Встановлені та окреслені правові обмеження і практичні перешкоди реалізації ефективного громадського контролю у вище визначеній сфері, запропоноване вирішення зазначених проблем шляхом удосконалення чинного законодавства.

У підрозділі 3.1 "Правове регулювання діяльності спостережних комісій" здійснено аналіз основного чинного нормативного акта, що регулює діяльність спостережних комісій "Положення про спостережні комісії", затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 429 від 01.04.2004 року на предмет відображення в ньому всіх складових елементів змісту громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань (цілей, завдань, функцій та методів). Констатується недосконалість Положення, що призводить до непоодиноких випадків у практичній діяльності спостережних комісій, коли останні з будь-яких мотивів відмовляють у погодженні подань і постанов адміністрації колонії про зміну умов тримання засуджених у бік їх покращення. Недосконалість норм призводить до того, що спостережна комісія, по суті, стає зайвою бюрократичною інстанцією, яка лише ускладнює процедуру прийняття рішень і жодним чином не сприяє забезпеченню прав і законних інтересів засуджених.

Зроблено висновок, що нормативне забезпечення діяльності спостережних комісій не відповідає вимогам сьогодення та нормам міжнародного права, а функції спостережних комісій, як органу громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених, не відповідають основному завданню спостережних комісій та не спроможні забезпечити їх ефективну дієвість.

У підрозділі 3.2 "Основні напрями діяльності спостережних комісій за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань" визначено, що основними напрями діяльності спостережних комісій, щодо забезпечення дотримання прав людини при виконанні кримінальних покарань є: 1) комплекс дій направлених на забезпечення рівних умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі та 2) дії направлені на врегулювання специфіки діяльності посадових та службових осіб кримінально-виконавчих установ, враховуючи, що працівники саме зазначеної системи є найбільш вразливою категорію, які суттєво піддаються професіональній деформації.

Запропоновано всю сукупність прав і обов'язків людини в сфері виконання покарань умовно поділити на дві великі групи: а) конституційні права і обов`язки; б) спеціальні права та обов`язки. Перша група охоплює права і обов'язки, які характеризуються сукупністю соціально-економічних, політичних і особистих прав, свобод та обов'язків людини та громадянина.

До другої групи належать спеціальні права, які встановлюються для громадян безпосередньо нормами кримінально-виконавчого законодавства України, виходячи із сутності виду кримінального покарання та необхідності дотримання встановлених законом вимог щодо забезпечення належного порядку виконання і відбування покарання.

Наголошено на необхідності розробки та впровадження детального механізму реалізації громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань.

У підрозділі 3.3 "Шляхи удосконалення діяльності спостережних комісій" зазначено, що дисертантом в процесі написання наукового дослідження було проведено соціологічне опитування членів 128 спостережних комісій із 7 регіонів України, всього - 826 осіб. В результаті було визначено та окреслено основні проблеми реалізації громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань. Для їх вирішення та підвищення ефективності діяльності громадських інститутів у визначеній сфері в цілому, запропоновано реалізувати наступні заходи:

а) підвищити мотивацію громадян для участі у реалізації громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, шляхом заохочення громадських активістів, формуючи традиції, престиж та культуру даного виду контролю (проведення конкурсів, запровадження почесних звань громадського інспектора тощо). Доводиться доцільність зняття певних обмежень на участь у цій діяльності (наприклад, адвокатів);

б) заохочувати громадські організації та різні правозахисні групи щодо прийняття участі у громадському контролі за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань;

в) забезпечити відкритість процесу формування спостережних комісій за рахунок використання засобів масової інформації, розроблення процедури, що гарантує включення до складу комісій представників громадських організацій, які спеціалізуються на здійсненні громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань та співпраці з іншими органами й установами виконання покарань;

г) укрупнити територіальну сферу повноважень спостережних комісій шляхом об'єднання комісій нижчого рівня в одну структуру, що дозволить ефективніше використовувати наявні матеріальні, фінансові і інші ресурси громадських організацій;

д) запровадити системну інформаційну підтримку роботи громадських інститутів у проведенні просвітницьких програм, спрямованих на підвищення інтересу громадян до участі в роботі організацій, поширенні контактів та взаємодії громадських інститутів з іншими державними та місцевими органами і службами (проведення робочих зустрічей, нарад, семінарів, випуск бюлетеню тощо);

е) максимально спростити та полегшити діловодство громадських інститутів в процесі громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань (в тому числі й шляхом введення стандартних бланків і процедур), гарантувати зайнятість та оплатність роботи щонайменше однієї штатної одиниці комісії (наприклад, секретаря).

Висновки

кримінальний покарання громадський нагляд

В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання - визначення сутності, специфіки правового регулювання та практичного здійснення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків та пропозицій, спрямованих на виконання поставлених завдань.

Наголошено, що вже досить широка частина громадськості і реформаторські налаштовані представники влади усвідомлюють, що на сьогодні питання формування системи зовнішнього громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань, прозорості політичних рішень, необхідності незалежних громадянських експертиз та підзвітності влади громадськості є найактуальнішими в Україні. Адже громадський контроль за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань (громадський моніторинг, громадська експертиза) реалізується передусім за ініціативою самих громадських організацій, їх силами, у разі потреби із залученням фахівців та експертів і, як правило, без використання державних ресурсів. Окрім того, громадський контроль фактично виступає додатковим експертним ресурсом для демократичної влади, яка хоче отримати зовнішню оцінку своєї діяльності. Низку детальніших пропозицій із зазначених питань автор подає у дисертації.

Визначено, що головна мета громадського контролю в сфері кримінально-виконавчих відносин - забезпечити дотримання прав і свобод людини в діяльності кримінально-виконавчої служби в цілому. Ця ціль є основною. Наступна ж мета, полягає у створенні умов для забезпечення дотримання прав людини і громадянина в окремих органах і установах виконання покарань, що, у свою чергу є засобом досягнення основної цілі.

Підкреслено, що сприяння саморозвитку громадянського суспільства з боку органів публічної влади (органів державної влади та органів місцевого самоврядування) передбачає: створення системних, передусім правових та фінансових, умов діяльності організацій та структур громадського сектору; реалізацію політики громадської консолідації для вирішення соціально значущих проблем, спрямованої на забезпечення добробуту громадян; визначення і втілення принципів, на яких будується взаємодія органів публічної влади із структурами ділового і громадського секторів, створення інститутів взаємодії владного, ділового і громадського секторів; удосконалення існуючих і розробка нових форм соціального партнерства; вироблення ефективних механізмів підтримки діяльності недержавних організацій у реалізації ними соціально значущих програм.

Аналіз практичної діяльності громадських інститутів за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань дозволяє стверджувати, що контроль стає "громадським" не тоді, коли представник громадськості дізнається про певні порушення, а тоді, коли він цю інформацію оприлюднює, повідомляє суспільству. При цьому невід'ємним елементом контролю, який може зробити його дієвим, а не декларативним - є реагування органів влади на виявлені порушення, їх усунення та недопущення надалі.

Запропоновано під забезпеченням громадського контролю за дотриманням прав людини при виконання кримінальних покарань розуміти сукупність активних, планомірних і реальних дій недержавних інститутів, що діють на добровільній основі без мети отримання прибутку, і забезпечують: а) неухильне дотримання всіма органами й установами виконання покарань, їх посадовими особами прав і законних інтересів засуджених; б) використання різних правоохоронних заходів реагування у випадку порушення прав і законних інтересів засуджених; в) надання громадськості об'єктивної інформації про стан справ в системі виконання кримінальних покарань в частині забезпечення прав і законних інтересів засуджених.

Запропоновано механізм створення в Україні служби пробації, яка зумовлена необхідністю виконання міжнародних зобов'язань щодо ширшого запровадження видів покарань, альтернативних позбавленню волі. Застосування видів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, або таких, що входять до системи пробації, є вигідним і з економічного погляду.

Зроблено висновок, що сутність принципів забезпечення громадського контролю за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань полягає в тому, що вони є свого роду вимогами, яких повинні дотримуватись суб'єкти реалізації такого контролю, і це зумовлює потребу їх обов'язкового нормативного закріплення. Автором запропонований механізм реалізації одночасного громадського і державного контролю на прикладі "превентивних підкомітетів".

Визначено та систематизовано основні напрямки ефективної діяльності спостережних комісій. Серед яких: з огляду на основне завдання спостережних комісій - контроль за дотриманням прав людини - до їх компетенції необхідно віднести погодження лише тих рішень адміністрації установ виконання покарань, які передбачають погіршення правового становища засудженого; місце й роль спостережних комісій, їх цілі, завдання, функції, повноваження, принципи діяльності, відповідальність членів комісій, хоча б у загальному вигляді необхідно закріпити на законодавчому рівні шляхом внесення змін до КВК, КК, КПК України; перегляд підходу до створення персонального складу спостережних комісій, забезпечення його формування з числа найбільш досвідчених представників громадськості, для яких цей вид діяльності слід визнати основним; зміна спрямування діяльності спостережних комісій шляхом виключення функції патронажу, зосередивши їх діяльність на реалізації функції моніторингу дотримання прав і свобод осіб позбавлених волі.

Розроблено й запропоновано для вирішення проблеми підвищення ефективності діяльності спостережних комісій реалізувати такі заходи: підвищити мотивацію громадян для участі у складі спостережних комісій, формуючи традиції, престиж та культуру громадського контролю (проведення конкурсів, запровадження почесних звань громадського інспектора тощо); заохочувати розвиток та роботу громадських організацій у громадському контролі за дотриманням прав людини при виконанні кримінальних покарань; забезпечити відкритість процесу формування спостережних комісій за рахунок використання засобів масової інформації, розроблення процедури, що гарантує включення до складу комісій представників громадських організацій, які спеціалізуються на здійсненні громадського контролю та іншій співпраці з органами й установами виконання покарань; укрупнити територіальну сферу повноважень спостережних комісій шляхом об'єднання комісій нижчого рівня у одне утворення; запровадження системної інформаційної підтримки роботи спостережних комісій - у проведенні просвітницької програми, спрямованої на підвищення інтересу громадян на участь в роботі комісій, поширенні контактів та взаємодії спостережних комісій з іншими органами та службами (проведення робочих зустрічей, нарад, семінарів, випуск бюлетеню тощо); максимально спростити та полегшити діловодство спостережних комісій (в тому числі й шляхом уведення стандартних бланків і процедур), забезпечити гарантування зайнятості та платності роботи щонайменше однієї штатної одиниці комісії, приміром, секретаря.