Аліментні правовідносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика аліментних зобов'язань

1.1 Поняття і зміст аліментів і аліментних зобов'язань

1.2 Проблемні аспекти аліментних правовідносин: причини існування та шляхи вирішення

Розділ ІІ. Аліментні правовідносини подружжя

2.1 Загальні підстави для стягнення алiментiв на утримання одного з подружжя

2.2 Спецiальнi підстави для стягнення алiментiв на утримання одного зподружжя

2.3 Форма, розмір, термін, способи сплати аліментів на утримання одного з подружжя

Розділ ІІІ. Аліментні правовідносини батьків і дітей

3.1 Загальні пiдстави для виникнення аліментних правовідносин між батькам і дітьми

3.2 Розмір та порядок нарахування алiментiв на утримання дітей

3.3 Договір батьків про сплату аліментів на дітей

3.4 Аліментні обов'язки фактичних вихователів і вихованців

Розділ IV. Загальні питання стягнення аліментів

4.1 Порядок сплати аліментів

4.2 Доходи, що враховуються при стягненні аліментів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Згідно зі ст. 51 Конституції України "сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою". На конституційному рівні знайшов також закріплення обов'язок батьків щодо утримання неповнолітніх дітей та обов'язок подружжя підтримувати один одного, що підкреслює важливість цих відносин [1 ст.51]. Сім'я у всіх країнах та у всіх народів є основним осередком суспільства. Сім'я в сучасному громадянському суспільстві виконує цілий ряд функцій, однією з них є функція добування засобів існування для членів сім'ї. Пов'язані з виконанням цієї функції аліментні відносини мають важливий характер на теперішньому етапі соціально-економічного розвитку, особливо це стосується утримання батьками своїх неповнолітніх дітей. Разом з тим у шлюбно-сімейному законодавстві донедавна було відсутнє закріплення поняття сім'ї, членства в сім'ї. У науці сімейного права поширеною є думка про недоцільність легального визначення цього поняття. У Сімейному кодексі України, прийняття якого є визначальним кроком уперед на шляху вдосконалення правового регулювання сімейних відносин, знайшло своє нормативне визначення поняття сім'ї.

У зв'язку з прийняттям Сімейного кодексу України глибокого наукового аналізу потребують законодавчі новели в регулюванні аліментних відносин. Особливо це стосується визначення розміру аліментів, порядку виконання аліментних обов'язків.Потребує уточнення коло суб'єктів аліментних зобов'язань, наукового вирішення питання про співвідношення поняття "суб'єкт аліментного зобов'язання та "член сім'ї". Для сімейного права України традиційно характерним є імперативний метод правового регулювання сімейних відносин. Проте істотним недоліком такого підходу є неможливість укладення угод про сплату аліментів, існуючий же порядок добровільної сплати аліментів шляхом подання заяви за місцем роботи не може належним чином захистити інтереси одержувача платежів. Крім того, у сімейному праві України до останнього часу була відсутня відповідальність за неналежне виконання аліментних зобов'язань, деякі дослідники власне примусове стягнення аліментів розглядають як сімейно-правову відповідальність. Таким чином, вирішення цих проблем у новому Сімейному кодексі України, науці сімейного права і подальше впровадження результатів наукових розробок у законодавство є актуальним, а індивідуальний фактор матеріального забезпечення є досить важливим навіть у розвинених країнах.

У сімейному праві аліментним правовідносинам приділялася значна увага, проте в результаті докорінних змін у соціально-економічному житті суспільства постали нові наукові проблеми. Предмет дослідження є сімейно-правові аспекти регулювання зазначених відносин. Методи дослідження:

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання суспільних відносин і явищ.

У роботі також використовуються:

1. формально-юридичний метод при дослідженні чинних правових норм, присвячених регулюванню аліментних відносин, аналізі наукових пропозицій щодо вдосконалення правової регламентації цих відносин;

2. системно-структурним підходом характеризується, зокрема, аналіз законодавчого визначення поняття сім'ї, визначення кола членів сім'ї та його співвідношення з колом суб'єктів аліментних прав та обов'язків;

3. на основі історичного підходу розглядаються проблемні питання з урахуванням впливу рівня соціально-економічного розвитку суспільства на регулювання аліментних відносин;

4. застосовується порівняльно-правовий метод при дослідженні законодавства зарубіжних країн.

5. У ході роботи також використовується метод моделювання, зокрема, при аналізі законодавчих новел, соціологічні, статистичні, математичні методи.

6. Науково-теоретичну базу дисертаційного дослідження та зроблених в ньому висновків склали праці таких учених-юристів, як Антокольска М.В., Антошкіна В., Афанасьєва Л. В., Ариванюк Т.О., Гопанчук B.C., Дибовський Д., Ромовська З.В., Баранова Л.М., Борисова В.І., Червонний Ю.С., Шевченко Т. та інші.

7. Нормативною основою дослідження стала Конституція України, Кодекс про шлюб та сім'ю України, Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про виконавче провадження" та інші нормативно-правові акти

Розділ І. Загальна характеристика аліментних зобов'язань

аліментний подружжя стягнення дохід

1.1 Поняття і зміст аліментів і аліментних зобов'язань

Початок нового тисячоліття ознаменувався широкою реформою українського законодавства і галузь сімейного права тут не є виключенням. Прийнятий ще 1969 року Кодекс про шлюб та сім'ю (з майбутніми змінами та доповненнями) [3] який вже не відповідав ні вимогам часу, ні вимогам законодавства був замінений принципово новим, сучасним Сімейним кодексом України [7].Окремі положення нового Сімейного кодексу в процесі свого зародження підлягали нищівній критиці, мовляв, що про радянський погляд на сім'ю все ще добре дає про себе знати, тому молода українська держава не готова до таких змін. Однак з моменту набуття чинності новим кодексом як вітчизняні [53, с.15] так і зарубіжні фахівці визнали Сімейний кодекс України, без перебільшення, одним з кращих, найпрогресивніших в світовій юридичній практиці. Безперечно даний факт не може не тішити свідомість як творців даного кодексу так і пересічних громадян. Новим кодексом, який набув чинності з 1 січня 2004 року, внесено кардинальні зміни до всіх, без виключення, сфер сімейних правовідносин, поряд з цим в цьому кодифікованому документі знайшли своє відображення концептуально нові положення, що стосуються, серед іншого, питань про визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій (що виключать можливість виникнення ситуацій як то в Великобританії, коли донора дитини лесбійської пари суд змусив виплачувати аліменти, оскільки той є біологічним батьком) [52, с.68].

З прийняттям нового кодексу безумовно був здійснений якісно новий прогресивний крок в сімейному законодавстві, але Сімейний кодекс все ж містить в собі певні проблемні моменти на деякі з них варто звернути увагу.

Очевидним є факт, що одними з найбільш проблемними в сімейному праві є аліментні правовідносини, тому хотілося б зупинитися не на загальному аналізі даної проблеми, про що і так вже вдосталь сказано і написано, а на причинах, що призводять до неї. Та перед тим як безпосередньо перейти до причин виникнення зазначених правовідносин, потрібне коротко зупинитися на природі, сутності самого явища «аліменти».У відповідності до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки [7, ст. 3]. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Виходячи з законодавчого визначення поняття "сім'я" можна співвіднести коло членів сім'ї та суб'єктів аліментних правовідносин. Оскільки в Сімейному кодексі під сім'єю розуміється певна спільність, а не коло осіб, пов'язаних сімейними правами й обов'язками, аліментні правовідносини можуть існувати як між членами сім'ї, так і між особами, які не складають сім'ю. Сімейні правовідносини є особливим видом правовідносин, що суттєво відрізняються від цивільно-правових і регулюються сімейним правом як самостійною галуззю права. Аліментні зобов'язання подружжя, батьків і повнолітніх дітей, інших членів сім'ї та родичів виникають на підставі фактичного складу, тим часом як спорідненість є єдиною підставою виникнення аліментних правовідносин між батьками та їх неповнолітніми дітьми [49, с.12]

Можна виділити:

- аліментні зобов'язання подружжя;

- аліментні зобов'язання батьків та дітей;

- аліментні зобов'язання свояків та інших родичів;

- аліментні зобов'язання фактичних вихователів (вихованців).

В Конституції України закріплено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, аналогічна норма закріплена в Сімейному кодексі України. Слід зрозуміти, що законодавець даним положенням лише закріплює моральний обов'язок батьків щодо догляду за дітьми, який в першу чергу має випливати не із закону, а із самої свідомості останніх, можна навіть говорити, що обов'язок доглядати за дитиною має інстинктивну природу. Зазвичай догляд за дитиною покладається на обох батьків в рамках існування їхньої сім'ї. В такому випадку вони добровільно доглядають за своїми дітьми керуючись принципами моралі, що закладені в їхній індивідуальній свідомості [48, с. 21] Однак досить часто шлюби розриваються і один з батьків (в 99% це батько) відмовляється добровільно утримувати дитину, забезпечувати її матеріально. Тому держава, за заявою того з ким проживає дитина, зобов'язує іншого сплачувати кошти на її утримання. Дані кошти в свою чергу й отримали назву аліменти.

Таким чином держава реалізує законодавчо закріплений обов'язок утримувати дитину, що ґрунтується на моральних засадах суспільства, бо очевидним є те, що в свідомості особи, яка ухиляється від цього, даний обов'язок вже відсутній [43] . Слід зазначити, що законодавець дає визначення аліментів, як коштів на утримання дитини, які присуджуються за рішенням суду у частці від доходу її матері, батька та (або) у твердій грошовій сумі [7, ст.87]. Аліментами слід розглядати всяку матеріальну допомогу, що надається в силу закону одному з подружжя, родичам, своякам, фактичному вихователю (вихованцю). Рішення суду про присудження аліментів не слід включати до складу правопороджуючих фактів, оскільки воно спрямоване на захист уже існуючого суб'єктивного права.

Також аліментні правовідносини характеризуються певними особливостями.

По-перше, підстави їх виникнення визначені лише законом. По-друге, аліментні зобов'язання є безоплатними, тобто вони не можуть бути витребувані назад, навіть якщо стягнуті помилково, за винятком випадків, коли їх стягнення було засноване на неправдивих відомостях.

По-третє, аліментні зобов'язання мають особистий характер, їх сплачують особи, на яких вказує закон. Покладання обов'язку утримання на інших осіб не допускається [29, с.216].

1.2 Проблемні аспекти аліментних правовідносин: причини існування та шляхи вирішення

Визначившись з термінологією, можна перейти безпосередньо до аналізу причин, які викликають дане явище та проблеми, що з цим явищем пов'язані.

В переважній кількості випадків основною причиною, що призводить до обов'язку сплачувати аліменти на утримання дитини є розірвання шлюбу подружжя. Така статистика є невтішною, оскільки, на нашу думку, стан речей є дещо інший. Часто особа, звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу робить відчайдушний крок з метою виправлення ситуації, сподіваючись, що під тиском позову все може повернутися на краще, але суд лише прискорює процес розлучення приймаючи шаблонні рішення. В цьому випадку залишається незрозумілим існування ст.111 СК, оскільки вона свідомо чи несвідомо ігнорується судами, а мета примирення нівелюється [54]. Подібна ситуація існує також у випадках коли аліменти присуджуються в результаті позбавлення батьківських прав. Таке враження, що суди просто не бажають заглиблюватися в такі важливі справи, що визначають правовідносини між батьками та їх дітьми, зокрема на практиці безпосередньо траплялися випадки коли рішення суду про позбавлення батьківських прав повністю розмістилося на одній сторінці паперу формату А 4, і це з урахуванням бланку, реквізитів суду та сторін! Мотивувальна частина такого рішення, навіть з урахуванням розмірів, не може бути досконалою [53, с.17]. Іншою причиною, що призводить до проблемних аліментних правовідносин є невміння батьків домовитися між собою, що в свою чергу є показником невисокого культурного рівня суспільства. В більшості країн світу аліменти виплачуються у добровільному порядку за взаємною згодою батьків, що звільняє від необхідності звертатися до суду.

І все ж якщо зберегти сім'ю не вдалося і постає питання про стягнення аліментів на утримання дитини, існують дві найбільші проблеми в даній сфері:

- по-перше, це проблема пов'язана з визначенням розміру аліментів,

- по-друге, проблема з несплатою аліментів.

1. Відносно першої проблеми - визначення розміру аліментів - варто зазначити, що гарантій того, що в суді серйозно займатимуться справою про стягнення аліментів, на жаль, немає жодних.

Як правило, рішення за такими позовами судді через надмірну завантаженість виносять не заглиблюючись у подробиці і в результаті далеко не завжди можна отримати об'єктивний розмір аліментів на утримання дитини. Рішення по справі про стягнення аліментів звучать майже однаково, при цьому як позивач так і відповідач навіть не намагаються скористатися правами які їм надаються законом [43]. Та все ж варто хоча б спробувати захистити своє право. Як відомо багато громадян мають так званий дохід «в конверті», а суд присуджуючи аліменти виходить лише з офіційно задекларованих доходів, тому іноді виникає ситуація коли частка доходу батька навіть не досягає 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та при цьому він їздить на престижному автомобілі та витрачає великі кошти на задоволення власних потреб. В даному випадку на допомогу може прийти СК України, в якому йдеться про те, що судом при визначенні розміру аліментів можуть враховуватися інші обставини, що мають істотне значення [43, п.4 ч.1 ст. 182].Тому проблема полягатиме в необхідності отримати достатню кількість доказів для суду. Але як завжди у медалі існує дві сторони. Так, існує ситуація коли позивач безпідставно вимагає стягнути з відповідача завищену суму аліментів, мотивуючи це тим, що той має офіційно високі доходи. Й справді трапляються випадки коли дохід відповідача складає сотні тисяч, а то й мільйонів гривень і суд на підставі цього стягує збільшену суму аліментів. Та все ж суд, в першу чергу, та відповідач мають розуміти, що аліменти це кошти на утримання дитини, зайві гроші розбещують дитину. Як правило, діти багатих батьків не бажають вчитися і часто потрапляють в тенета алкоголю та наркотиків. Тому виплати на їх утримання не мають перевищувати меж розумного. Саме відштовхуючись від цього суд і має визначати розмір аліментів.

2. Що стосується проблеми навмисної несплата аліментів, то тут ситуація дещо складніша. Як свідчить статистика 90% невиконання судових рішень як раз припадає на рішення, що стосуються аліментів. Існує велика кількість різних факторів, що призводять до такого явища. Зокрема, як відомо, після розлучення немає більших ворогів ніж колишні чоловік та дружина, тому той на кого покладається обов'язок сплачувати аліменти розцінює даний факт не що інше як зведення рахунків, що в свою чергу не збільшує ймовірність щодо їх сплати [54] Проте така ситуація з несплатою аліментів, виникла не через недосконалість Сімейного кодексу. Чинний Кримінальний кодекс України, а саме ст.164, передбачає покарання за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, однак, як свідчить практика, лише в половині кримінальних справ суд знаходить підстави для винесення обвинувального вироку [42, ст.6] Існує думка, якої дотримується, наприклад, що шлюбний договір це прояв нелюбові, «маніфест недовіри», що так чи інакше обов'язково призведе до розлучення [46, с. 15]. Також певну альтернативу аліментам встановлює ст.190 СК України, яка передбачає можливість припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно [7, ст.190]. Дана норма надає можливість укладання договору за яким передається певне нерухоме майно, в обмін на звільнення від обов'язку сплачувати аліменти. Можливо дана альтернатива застосовується не так часто, та все ж звільняє від проблемних аліментних правовідносин.

Розділ ІІ. Аліментні правовідносини подружжя

2.1 Загальні підстави для стягнення алiментiв на утримання одного з подружжя

Як слушно наголошує Ю.С. Червоний, стабільність у сім'ї обумовлена рівнем взаємної турботи обох iз подружжя, якi мають підтримувати одне одного: сприяти тому, щоб один з подружжя отримав вiдповiдну освіту, набув кваліфікацію, успішно просувався по роботі тощо. Сімейне законодавство передбачає обов'язок подружжя матеріально пiдтpимувати один одного у шлюбi. Цей обов'язок не залежить від віку, стану здоров'я, матерiального благопо-луччя. Майнові права та обов'язки щодо надання взаємної підтримки виникають у подружжя з моменту реєстрації шлюбу та існують протягом усього часу перебування в шлюбі [30, с.280]. За нормальних сімейних стосунків подружжя добровільно піклується один про одного, i проблем щодо утримання не iснyє. Як справедливо зазначалося в лiтературi, обов'язок щодо надання матерiальної допомоги одним iз подружжя виникає як моральний - з часу укладання шлюбу, i одночасно як юридич-ний - з моменту, коли з'являються необxiднi для цього підстави [31, с.112]. Право на аліменти було надано подружжю ще першим Кодексом про шлюб та сім'ю Української РСР, який передбачав, що один з подружжя має право на утримання іншого. Справи про аліменти розглядалися вiддiлами соціального забезпечення [4, ст.58].

Це обумовлювалося тогочасною точкою зору щодо алiментiв як «сурогату соцiального забезпечення». Пiдставами для надання утримання визнавалися потреба одного з подружжя в утриманнi та його непрацездатнicть. Вiддiл соціального забезпечення при визначенні розмiру алiментів повинен був керуватися ступенем нужденності i працездатності подружжя та прожитковим мінімумом, встановленим для певної мiсцевостi. Розмiр алiментiв у сукупностi з iншими засобами до iснування не повинен був перевищувати прожит-кового мінімуму. Алiменти виплачувалися перiодично, замiна їx одноразовою сумою, яка могла б бути сплачена, не допуска-лася. У разi cмерті подружжя, який сплачував алiменти, алiменти продовжували стягуватися з майна, яке залишилося [26, с.289]. Чинне законодавство також передбачає, що чоловiк, дружина повиннi пiдтримувати один одного. Згідно ст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України [7, ст. 75].

Ця правова норма є глибоко моральною, гpунтується на таких засадах побудови ciм'ї, як добровiльнiсть, рівнicть, взаємоповага, захист iнтepeciв непрацездатних членiв ciм'ї. У разi, якщо один iз подружжя вiдмовляється або ухиляється вiд свого бов'язку щодо утримання iншого з подружжя, який потребує матерiальної допомоги, останнiй має право звернутися з вимогою про стягнення алiментiв у судовому порядку [30, с. 172].

3агальнi пiдстави стягнення алiментiв на утримання одного з подружжя є такими:

1. Вимоги одного з подружжя щодо стягнення аліментiв можуть бути задоволенi судом за наявності наступних умов:

2. Подружжя перебувало в зареєстрованому шлюбi.

3. Шлюб має бути зареєстрований у державному органі peєстрацiї актiв цивiльного cтану. Державна реєстрацiя щлюбу засвiдчується свідоцтвом про шлюб. Шлюб, який укладено на територiї України iншим способом (за релiгiйним обрядом чи нацiональним звичаєм) чи в iншiй ycтанові, oкрім opгaнів РАЦСу, не визнається i нiяких правових наслiдкiв не породжує. Не вважаються подружжям i особи, якi перебувають у фактич-них шлюбних вiдносинах.

4. Один з подружжя потребує допомоги, є непрацездатнuм за віком чи станом здоров'я.

Згідно ч.3 ст.75 СК непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи [7, ч.3 ст.75]. Таким чином, непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсiйного вiку за старiстю (чоловiки - 65 pоків, жiнки - 60 poкiв) або є iнвалiдом І, II чи ІІІ груп. Особи, якi отримали право на пенсiю ранiше зазначеного вiкy (наприклад, за вислугою pоків, у зв'язку з зайнятiстю на шкiдливих чи важких роботах тощо), права на алiменти до досягнення загального пенсiйного віку не набyвають. До числа непрацездатних традицiйно вiдносили iнвалiдiв І, II та ІІI груп. Після тривалих наукових дискусiй у юридичнiй лiтературi та виходячи із судової практики iнвалiди ІІІ групи також визнанi законодавцем непрацездатними. Суперечливiсть позицiй щодо визнання чи невизнання iн-валiдiв ІІІ групи непрацездатними була обумовлена відсутністю єдиної позицiї фaxiвцiв щодо тлумачення понять «юридич-на непрацездатнiсть» i «фактична непрацездатнiсть».

Настання юридичної непрацездатностi законодавець пов'язував з:

1. iнвалiднiстю;

2. пенсiйним віком, що обумовлював вiдсутнiсть у особи обов'язку працювати.

Фактична непрацездатнiсть пов'язана iз станом здоров'я i полягає у вiдcутностi у особи реальної можливостi працювати. 3вичайно, що поняття юридичної i фактичної непрацездат-ності в кожному конкретному випадку не завжди співпадають за змiстом. На сьогодні відомі факти, коли вiдповiдальнi державнi службовцi, яким була встановлена ІІ група iнвалiдностi, сум-лiнно виконували cвої пocaдовi обов'язки. Що ж стосується iнвалiдiв ІІІ групи, то у них зберігається досить високий рівень працездатності, чим i обумовлені поширення в юридичній лiтетypi думки, що право на алiменти цi особи набувають лише в тому разi, коли не мають можливостi забезпечити прожиття своєю працею [31, с.73]. Право на утримання виникає лише у разi юридичної непрацездатностi. 3аконодавець прямо не заперечує можливостi виникнення алiментних зобов'язань у разi тимчасової втрати працездатностi.

На нашу думку, з огляду на складнiсть процедури стягнення, на одержання одним з подружжя соцiальноi допомоги в розмiрi втраченого заробiтку тимчасово надавати непрацездатним особам (скажiмо, у разi захворювання на запалення легень, припереломах тощо) право на алiменти недоцiльно, оскiльки фак-тичне надання такої допомоги матиме мiсце пiсля одужання i поновлення працездатностi. Щодо часу, коли настала iнвалiднicть, він правового зна-чення не має. Один iз подружжя міг укласти шлюб, будучи iнвалiдом або стати iнвалiдом, перебуваючи у шлюбi. Не є пiдставою для вiдмови в задоволеннi позову про стяг-нення алiментiв той факт, що подружжя проживають окремо. Поки в передбаченому порядку шлюб не визнано недiйсним чи нерозiрваним, він вважається таким, що icнує, i один з подружжя має право на утримання.

Подружжя - позивач потребує матерiальної допомоги.

У відповідності до п.4 ст.75 СК один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. У ст. 75 СК законодавець уперше конкретно визначив поняття «особа, що потребує матерiальної допомоги» [7, п.4 ст.75]. Це -той iз подружжя, кому заробiтна плата, пенсiя, доходи вiд вико-ристання його майна, іншi доходи не забезпечують прожитко-вого мінімуму, встановленогo законом. При вирiшеннi питання щодо нужденності одного з под-ружжя суд має враховувати доходи кожного з подружжя, не обмежуючись при цьому лише констатацією факту наявності в подружжя - вiдповiдача значних доходiв чи навпаки незначних доходiв подружжя - позивача. Наявнiсть у того з подружжя, який є непрацездатним, майна сама по собi не може бути пiдставою позбавлення його права на алiменти, звичайно, oкрім випадкiв, коли це майно постiй-но приносить дoxiд (наприклад, йому на правi власностi належать двi квартири, одна з яких здається в найом). Не може бути визнано нужденним подружжя, який, незважаючи на незначну пенсiю, має великий грошовий вклад в ощадкасi, отримав в спадщину нерухомicть, транспортнi засоби тощо [39, с.15].

Подружжя - вiдповiдач має можливiсть таку матерiальну допомогу надати.

При визначеннi матерiальних можливостей подружжя-вiдпо-вiдача береться до уваги його сiмейне становище, наявнiсть утриманцiв, яких він згiдно з чинним законодавством зобов'яза-ний утримувати (непрацездатнi батьки, дiти, iншi особи), характер i розмiр доходiв. У відповідності до ст. 76 СК України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Окрім того, ст. 90 СК України передбачає взаємну участь дружини, чоловіка у витратах на лікування. У відповідності до неї, дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя [7, ст.90].

2.2 Спецiальнi підстави для стягнення алiментiв на утримання одного зподружжя

Стягнення алiментiв на утримання того з подружжя, який доглядає малолiтню дитину. У відповідності до ст.84 СК дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду [7, ст.84]. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Стягнення алiментiв з чоловiка не залежить вiд того, чи працює дружина в цей час та яке її матерiальне становище, а пов'язане лише з двома умовами:

1. дружина має проживати з малолiтньою дитиною;

2. чоловiк повинен мати можливicть надавати дружинi матерiальну допомогу.

Утримання осiб, якi перебувають у фактичниx шлюбниx вiдносинах.

У СК Украiни з'явився зовсiм новий iнститут, який передбачає право на утримання чоловiка та дружини, якi перебувають у фактичних шлюбних вiдносинах без реєстрації шлюбу (ст. 91). Згідно ст. 91 СК України якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до статті 76 цього Кодексу. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу [7, ст.91].

2.3 Форма, розмір, термін, способи сплати аліментів на утримання одного з подружжя

Згідно ст. 77 СК України «Способи надання утримання одному з подружжя» утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі.

Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед. Якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю подружжя, а у разі споруза рішенням суду [7, ст.77]. Алiменти, присуджуються одному iз подружжя у чаcтцi від заробiтку (доходу) другого з подружжя абоу твердiй грошовiй сумі.Утримання може надаватися у натуральнiй або грошовiй формах за зroдою другого з подружжя. За рiшенням суду алiмен-ти присуджуються одному iз подружжя, як правило, у грошовiй формi, починаючи вiд дня подання позовної заяви. Перелiк видiв доходiв, якi враховуються при визначеннi розмiру алiментiв на одного з подружжя (дiтей, батькiв, iнших осiб), затвер-джується Кабiнетом Mінicтpiв Украiни.Якщо утримання надається у виглядi грошовоi суми, вона повинна сплачуватися щомiсячно. Водночас за взаємною згодою алiменти можуть бути сплаченi наперед. Це стосується, перш за все, тих випадкiв, коли платник алiментiв виїжджає на пос-тiине мicце проживання в державу, з якою Україна не має договору про надання правовоi допомоги. Розмiр алiментiв у такому разі визначається за домовленістю, а при виникненні спору за рiшенням суду.

Чинне законодавство одночасно передбачає, що зобов'язання подружжя щодо матерiальної допомоги один одному можуть бути оформленi нотарiально посвiдченою угодою (ст. 78). Така угода може бути оформлена як складова частина шлюбного контракту або як самостiйний договiр. Згідно ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це. Згідно ст. 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перебування подружжя, який є непрацездатним, в будинку iнвалiдiв або престарiлих тощо саме по собi не виключає потреби в матерiальнiй допомозi i не звiльняе зобов'язаного з подружжя вiд сплати алiментів, але може бути пiдставою для зменшення їх розмiру [7, ст.79]. Обов'язки щодо надання матерiальної допомоги подружжю, який є непрацездатним, покладаються не лише на iншого з подружжя, але i на повнолiтнix дiтей (ст. 292 СК). Тому при розглядi вимог того з подружжя, хто претендує на отримання алiментiв вiд iншого з подружжя, суди мають з'ясовувати, чи є у непрацездатного з подружжя повнолiтнi дiти, які за законом повиннi надавати йому утримання, чи їх матерiальне становище i доходи уможливлюють надання допомоги непрацездатнiй матері (батьковi) [7, ст.292]. Ця обставина (як i можливiсть отримання утримання вiд батькiв) мусить враховуватися при визначеннi розмiру алiментів одному з подружжя, i, незважаючи на відсутність вимог батька (матері) до повнолiтньої дитини про стягнення алiментів, вiдповiдно розмiр алiментiв, якi стягуватимуться з iншого подружжя, може бути зменшений. У разi, коли матерiальне чи сiмейне становище, одного iз подружжя змiниться, кожен iз подружжя має право звернутися до суду з пазовом про зменшення (чи вiдповiдно збiльшення) розмiру алiментiв, якi стягуються.

Згідно ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення [7, ст.80].

Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану. У відповідності до ст.78 СК України подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується [7, ст.78].

У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса [13, ст.54].

Сiмейне законодавство не обмежує подружжя стосовно змiсту такого договору, тому на відміну вiд алiментних зобов'язань подружжя, передбачених у СК України, подружжя в договорi про утримання може передбачити виникнення зобов'язань щодо утримання i за відсутноcтi такої важливої умови, як непрацездатність. Подружжя може передбачити обов'язок щодо утримання як з моменту укладання шлюбу, так i за наявностi певних обставин -якi можугь настати: отримання освiти, набуття спецi-альностi, робота по господарству, виховання дiтей тощо. У чому полягає практична значимiсть такої угоди? У разi, виникнення умов, передбачених такою угодою, коли платник ухиляється вiд добровiльного її виконання, зацiкавлена особа має можливiсть звернутися не до суду, а безпосередньо до нотаТобто нотарiальна форма обумовлює здiйснення приму-сового виконання за таким договором без додаткових проце-суальних ускладнень. Нотарiально посвiдчена угода має силу виконавчого листа [32, ст. 121].

У такому разi стягнення алiментiв проводитиметься в без спiрному порядку на пiдставi виконавчого напису нотapiyca, що значно спростить процедуру стягнення i скоротить строки виконання зобов'язань за таким договором.

Пропонується передбачити в СК України, що наявність угоди про надання утримання (аліментів) перешкоджає зверненню до суду з позовними вимогами про стягнення аліментів. СК України передбачає можливість уреґулювати аліментні зобов'язання подружжя як у шлюбному договорі (ст. 99 СК), так і в договорі про надання утримання (ст. 78 СК). Разом з тим, на нашу думку, угоди про надання утримання (аліментів) повинні бути в першу чергу інструментом добровільного виконання аліментного обов'язку, тому слід виключити можливість установлювати умови виплати аліментів, оскільки останні імперативно реґулюються законодавством [7, ст.99]. Згідно ст. 82 СК України право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу [7, ст.82]. Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин.

Якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватися, всі суми, одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню у повному обсязі, але не більш як за три роки.

Право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що:

1. одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги;

2. платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.

Право одного з подружжя на утримання припиняється у випадках, передбачених статтями 83, 85, 87 і 89 цього Кодексу.

Згідно ст. 83 СК України рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо:

1. подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;

2. непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину;

3. непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;

4. одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

Положення цієї статті поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу. Згідно ст. 85 СК України право дружини на утримання, передбачене статтею 84 цього Кодексу [7, ст. 85], припиняється в разі припинення вагітності, народження дитини мертвою або якщо дитина передана на виховання іншій особі, а також у разі смерті дитини. Право дружини на утримання припиняється, якщо за рішенням суду виключено відомості про чоловіка як батька з актового запису про народження дитини.

Згідно ст.87 СК України право чоловіка на утримання, передбачене статтею 86 цього Кодексу [7, с.87], припиняється, якщо дитина передана на виховання іншій особі, а також у разі смерті дитини. Право чоловіка на утримання припиняється, якщо за рішенням суду виключено відомості про дружину як матір з актового запису про народження дитини. Згідно ст. 89 СК України подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати [7, с.89]. Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідчений і підлягає державній реєстрації. Якщо особи домовилися про припинення права на утримання у зв'язку з одержанням одноразової грошової виплати, обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори до посвідчення договору. На майно, одержане на підставі договору про припинення права на утримання, не може бути звернене стягнення. Аліменти мають безповоротній характер і не повертаються після припинення права на аліменти. Виняток - недійсність шлюбу. Переривання права на отримання аліментів є також одним із наслідків недійсного шлюбу [34, ст.29]. У відповідності до ч.3 ст.45 СК України, якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за останні три роки [7, ст.82]. Проте, якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 СК України [7, ч.3 ст.46].

Підсумовуючи викладене у розділі, слід звернути увагу на таке.

1. 1. Сімейне законодавство передбачає обов'язок подружжя ма-терiально пiдтpимувати один одного у шлюбi Вимоги одного з подружжя щодо стягнення аліментiв можуть бути задоволенi судом за наявності наступних умов: подружжя перебувало в зареєстрованому шлюбi, шлюб має бути зареєстрований у державному органі peєст-рацiї актiв цивiльного cтану.

2 .Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

3. Існують і спецiальнi пiдстави для стягнення алiментiв на утримання одного зподружжя. стягнення алiментiв на утримання того з подружжя, який доглядає малолiтню дитину; стягнення алiментiв на утримання того з подружжя, з ким проживала дитина - iнвалiд; утримання осiб, якi перебувають у фактичниx шлюбниx вiдносинах.

4. У СК Украiни з'явився зовсiм новий iнститут, який передба-чає право на утримання чоловiка та дружини, якi перебувають у фактичних шлюбних вiдносинах без реєстрації шлюбу. Згідно ст. 91 СК України якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання.

5. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. Аліменти сплачуються щомісячно. Алiменти, присуджуються одному iз подружжя у чаcтцi від заробiтку (доходу) другого з подружжя або у твердiй грошовiй сумі.

6. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

7. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Подружжя в договорi про утримання може передбачити виникнення зобов'язань щодо утримання i за відсутноcтi такої умови, як непрацездатність.

8. СК України передбачає можливість уреґулювати аліментні зобов'язання подружжя як у шлюбному договорі (ст. 99 СК), так і в договорі про надання утримання (ст. 78 СК).

9. Право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що: одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу; у разі визнання шляюбу недійсним.

Розділ ІІІ. Аліментні правовідносини батьків і дітей

3.1 Загальні пiдстави для виникнення аліментних правовідносин між батькам і дітьми

СК України запровадив новий порядок врегулювання призначення та виплати аліментів на утримання дітей. Цій тематиці присвячений цілий розділ нового СК України, який має назву “Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання”. Згідно ст.198 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. У відоповідності до ст.199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу [7, с.198-199]. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Одним з найголовніших та найважливіших обов'язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що необхідні для її життя та виховання. Законодавче закріплення цих обов'язків спрямоване для забезпечення захисту життя та здоров'я дитини. Останнє випливає з того, що сама дитина в силу свого віку та розумових здібностей нездатна забезпечити собі принаймні мінімальний рівень проживання, тому логічним і справедливим є покладення на її батьків обов'язку з утриманню дитини [36, с.121]. За загальним правилом цей обов'язок виникає у батьків з моменту народження дитини й припиняється у випадку досягнення дитиною повноліття або в разі смерті батьків чи дитини. При цьому в разі смерті одного з батьків до спадкоємців ні за законом, ні за заповітом аліментний обов'язок перейти не може. Слід наголосити, що увідповідності до п.15 Пленум Верховного Суду «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 №3 батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, і своїх повнолітніх дочку, сина. При вирішенні спору про стягнення аліментів на неповнолітню дитину судам необхідно враховувати, що укладення нею шлюбу не припиняє передбаченого законом обов'язку утримувати її до досягнення повноліття, а утримання дитини, на яку стягуються аліменти, у державному чи комунальному закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі - стягнення аліментів на користь того з батьків, з яким до цього проживала дитина, якщо він витрачає їх за цільовим призначенням. Якщо дитина постійно проживає в такому закладі, а батьки не беруть участі в її утриманні, адміністрація цього закладу має право пред'явити до них позов в інтересах дитини, оскільки виконує функції опікуна та піклувальника згідно зі ст.245 СК. Стягнення аліментів на дочку, сина, які досягли повноліття, з підстав, передбачених статтями 198, 199 СК, здійснюється у судовому порядку за новою позовною заявою [24, п.38]. Що до самого порядку призначення аліментів, що міститься у Кодексі законів про працю, то, вважаємо, не варто його описувати детально. Більшість юристів, наприклад, Тимчик Г., визнають, що він не вирішував усіх питань, пов'язаних із даною проблематикою, а відтак не міг належним чином забезпечувати дотримання основних прав та свобод дитини [53, с.16].Отже, перейдемо до нововведень. Безспірно, що найцікавішим з них є розширення законодавчого переліку способів виконання батьками обов'язку утримувати дитину. Раніше був відомий тільки один спосіб - грошова форма утримання дитини у випадку, якщо хтось з батьків не проживав разом з дитиною. За СК України передбачається можливість домовленості, за якою той з батьків, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні у грошовій і (або) натуральній формі. Встановлення можливості натуральної форми утримання дитини відповідає сучасному етапу розвитку української економіки, коли в деяких регіонах держави виплата заробітної плати фактично здійснюється в натуральній формі, або у випадку, коли платник аліментів займається сільським господарством, в якому кінцевий продукт (товар) має натуральну форму. Примак В. робить висновок, що для обрання однієї з указаних форм утримання дитини необхідна єдина - обов'язкова згода на це обох батьків. Відсутність інших умов дає підстави вважати, що обрання будь-якої форми утримання дитини має не тільки ряд переваг, а й деякі недоліки [50, с.28]. Так, можна припустити ситуацію, що батьки домовилися про утримання дитини, і відповідно до цієї домовленості батько має щомісячно виплачувати певну суму коштів або забезпечити дитину продуктами та одягом на загальну суму 950 грн. Небезпека полягає в тому, що інша сторона подружжя може пред'явити до суду позовну заяву, в якій проситиме призначити аліменти на утримання дитини, при цьому стягнути їх з іншої сторони за останні три роки. В такій ситуації припускається, що особі, яка передавала гроші (продукти, одяг) із рук в руки іншому з подружжя, важко буде довести, що вона протягом тривалого строку сумлінно виконувала свій обов'язок з утримання. Звичайно, що довести факт утримання можна за допомогою передбачених Цивільно-процесуальним кодексом способів доказування (наприклад, показаннями свідків), та ніхто не може гарантувати позитивного результату доведення існування такого факту. Тож у даному випадку, незважаючи на форму утримання (грошову чи натуральну), батьку (матері) варто укласти письмовий договір про сплату аліментів на дитину, що передбачений у СК України. При цьому в такому договорі слід зазначити форму й порядок утримання дитини, розмір та строки виплати аліментів. Незважаючи на бажання однієї зі сторін правочину, навряд чи матиме сенс вказувати в договорі відповідальність сторони у випадку невиконання в строк чи неналежного виконання свого зобов'язання зі сплаті аліментів, оскільки СК України не передбачає можливості застосування штрафних санкцій до неплатника у випадку самостійного врегулювання порядку утримання дитини обома батьками. Закон передбачає тільки можливість у разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за таким договором стягнути з нього аліменти на підставі виконавчого напису нотаріуса [46, с.17]. Згідно ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги [7, ст.202]. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (Стаття 203 СК України).

У відповідності до ст.204 СК України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки. Згідно ст.205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін [7, ст.ст. 203 - 205]. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними [50, с.28].

3.2 Розмір та порядок нарахування алiментiв на утримання дітей

Не обійшлося у новому СК України без норм, які, на наш погляд мають анекдотичний характер, і нічого, крім саркастичної посмішки, викликати не можуть. Це стосується СК України, який передбачає встановлення мінімального розміру аліментів на одну дитину, що не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Звичайно, це є “значним” кроком порівняно з попереднім КпШС, в якому цей мінімум становив 1/2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину. Та якщо врахувати, що цей неоподатковуваний розмір вже протягом тривалого строку залишається незмінним, а мінімальний прожитковий мінімум постійно збільшується, можна дійти висновку, що ця норма не має жодного практичного сенсу. Пізніше, існував проект Закону України «Про внесення змін до статей 182 і 272 СК України», за яким пропонувалося неоподатковуваний мінімум доходів громадян замінити на десять відсотків розміру мінімальної заробітної плати. Та доклавши мінімальних зусиль і зробивши відповідні розрахунки, стане зрозуміло, що цей проект практично не змінював законодавчий мінімум розміру аліментів. Тож було варто змінити норму, яка ганьбить наше законодавство, і встановити мінімальний розмір аліментів, що відповідатиме сучасним реаліям [11].