Імплементація права Європейського Союзу в національних правопорядках держав-членів

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 341.171

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Імплементація права європейського союзу в національних правопорядках держав-членів

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

Брацук Іван Зіновійович

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі європейського права Львівського національного університету імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Микієвич Михайло Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри європейського права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, доцент Шемякін Олександр Миколайович, Одеська національна морська академія, перший проректор;

- кандидат юридичних наук, доцент Трагнюк Олеся Янівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри міжнародного права та державного права зарубіжних країн.

Захист відбудеться «6» червня 2011 р. о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розіслано «27» квітня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.П. Матюхіна

європейський союз імплементація правопорядок

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Активний розвиток інтеграційних процесів котрі відбуваються в рамках Європейського Союзу, призводить до подальшого зближення та тіснішої взаємодії національних правопорядків держав-членів, внаслідок чого розширюється коло правовідносин, правове регулювання яких здійснюється нормами права ЄС. Ключову роль у належному функціонуванні та реалізації даних норм (права ЄС) відіграє специфічна процедура їх імплементації в національних правопорядках держав-членів. Саме завдяки даній процедурі забезпечується своєчасна та ефективна дія норм права ЄС у національному праві держав-членів. При цьому необхідно відзначити, що правопорядок кожної з держав-членів ЄС є по своєму унікальним та неповторним, що у свою чергу, зумовлює індивідуальний підхід в процесі імплементації норм права ЄС. Водночас механізм імплементації норм права ЄС, котрий сформувався внаслідок розвитку даної наднаціональної міжнародної організації, є специфічним та ефективнішим, ніж класичні міжнародні механізми імплементації норм міжнародного права в національних правопорядках держав. Отже, дослідження процесу імплементації норм права ЄС у національних правопорядках держав-членів є особливо актуальною темою в теорії сучасного міжнародного права.

Оскільки інтеграція та членство в ЄС є пріоритетом зовнішньої політики України, важливу роль мають відігравати дослідження, котрі проводяться з метою визначення правових форм та механізмів інтеграції України у ЄС. Це у свою чергу потребує вивчення та дослідження механізмів імплементації права ЄС в національних правопорядках держав-членів з метою розроблення рекомендацій та пропозицій стосовно оптимального впровадження права ЄС у правопорядок України у випадку набуття нашою державою членства в ЄС. Таким чином, дослідження даного питання набуває особливої актуальності в контексті необхідності приведення українського законодавства у відповідність до права Європейського Союзу.

Теоретичну основу дослідження становлять праці зарубіжних та вітчизняних правознавців у сфері як теорії міжнародного права, так і загальної теорії права, права Європейського Союзу, зокрема іноземних дослідників: Г. де Бурки, Д. Вейлера, Б. де Вітте, В. ван Гервена, М. Гердегена, Ф. Гофмейстера, П. Кептейна, М. Клес, Я. Комарека, П. Крейга, Д. Ласока, Н. МакКорміка, Ж. Попової, С. Пречала, Ж. Стейнер, П. Темпл-Моріса, П. Хаберле, Т. Хартлі, Ж. Хенлона, Д. Шейнга та ін.; російських вчених: М. Бірюкова І. Бліщенка, Л. Ентіна, Б. Зімненка, С. Кашкіна, А. Клеміна, І. Лукашука, В. Маргієва, С. Марочкіна, М. Марченка, Л. Мінгазова, А. Моісєєва, Ю. Тіхомірова, Б. Топорніна, Є. Усенка, І. Хохлова, М. Ціммермана, С. Черніченка, Ю. Юмашева та ін.; вітчизняних науковців: М. Баймуратова, М. Буроменського, С. Гавердовського, І. Грицяка, В. Денисова, А. Дмітрієва, І. Кравчука, Л. Луць, М. Микієвича, В. Муравйова, Р. Петрова, В. Опришка, А. Фастовець, Ю. Шемшученка.

Зазначене свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та необхідність подальшого опрацювання та вивчення теоретичних засад імплементації права ЄС в національних правопорядках держав-членів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках планового дослідження кафедри європейського права факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка “Правові аспекти реалізації євроінтеграційної стратегії України” (номер державної реєстрації 0109U004352)

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є комплексна теоретична розробка проблем, пов'язаних з формуванням цілісних уявлень стосовно специфіки та особливостей імплементації норм права ЄС в національних правопорядках держав-членів.

Відповідно до поставленої мети в дослідженні вирішуються наступні завдання:

- з'ясувати взаємодію права ЄС з міжнародним та національним правом держав-членів ЄС;

- виокремити основні принципи на основі яких здійснюється імплементація норм права ЄС в національних правопорядках держав-членів;

- розкрити такі правові категорії як “імплементація норм права ЄС” та “механізм імплементації норм права ЄС” та виявити його особливості і специфіку;

- виявити специфіку імплементації правових актів органів ЄС, насамперед регламентів, директив та рішень, а також дослідити їхні особливості;

- проаналізувати конституційно-правові механізми взаємодії права ЄС та національного права держав-членів;

- з'ясувати роль національних конституційних судів в процесі імплементації норм права ЄС в національних правопорядках держав-членів;

- проаналізувати рішення Суду ЄС, завдяки яким, по суті, сформувався специфічний механізм імплементації норм права ЄС.

Об'єктом дослідження є правовідносини, котрі виникають внаслідок імплементації норм права ЄС в національні правопорядки держав-членів.

Предметом дослідження є механізми імплементації норм права ЄС в національних правопорядках держав-членів та їх функціонування в рамках Європейського Союзу.

Методи дисертаційного дослідження. В основу методології даного дисертаційного дослідження покладено комплекс філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, застосування яких забезпечує достовірність отриманих результатів, досягнення сформульованої мети та завдань дослідження.

Мета і завдання дисертації зумовили використання порівняльно-правового методу як при дослідженні особливостей та специфіки імплементації норм права ЄС в різних державах-членах, так і при аналізі механізму імплементації в міжнародному праві та праві ЄС. У роботі знайшли своє застосування історико-правовий метод - при встановленні ґенези то особливостей розвитку прецедентного права ЄС, завдяки якому сформувався специфічний та унікальний механізм імплементації норм права ЄС в національних правопорядках держав-членів; структурно-функціональний метод та метод абстрагування - при виявленні специфіки та особливостей імплементації права ЄС в національних правопорядках держав-членів; формально-юридичний (формально-логічний) - при з'ясуванні юридичної природи права ЄС, завдяки чому вдалось виявити його специфіку та особливості. У свою чергу, на основі системного методу встановлено роль органів ЄС та держав-членів у забезпеченні імплементації права ЄС. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались рішення конституційних судів різних держав-членів та з'ясовувалось їхня роль в забезпеченні імплементації права ЄС у їхніх національних правопорядках. Широке застосування в роботі знайшли категорії та способи формальної логіки: поняття, визначення, доказ і спростування, аналіз, синтез, тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація являє собою перше в Україні комплексне дослідження, в якому проаналізовано коло взаємопов'язаних теоретичних та практичних питань, що стосуються імплементації права ЄС в національних правопорядках держав-членів.

На основі проведеного дослідження на захист виносяться положення які містять наукову новизну:

Уперше:

- на підставі аналізу рішень Суду ЄС, систематизовано критерії, котрим має відповідати норма права ЄС, щоб безпосередньо діяти в національних правопорядках держав-членів, а саме: чіткість та зрозумілість насамперед для держав-членів ЄС, незалежність від будь-яких дій держав-членів або Європейського Союзу, безумовність - їхнє виконання здійснюється без будь-яких застережень;

- запропоновано визначення поняття “механізму імплементації права ЄС”, під яким розуміємо сукупність правових та інституційних засобів, котрі використовуються в рамках Європейського Союзу з метою реалізації норм права ЄС в національних правопорядках держав-членів, та досліджено специфіку функціонування даного механізму;

- на підставі аналізу рішень Суду ЄС систематизовано випадки можливості прямої дії директиви, як джерела права Європейського Союзу, а саме, у випадку якщо зобов'язання, які з неї випливають, є чіткими, точними та беззастережними а також коли закінчився крайній строк, передбачений щодо імплементації даної директиви;

- обґрунтовано концепцію опосередкованої (непрямої дії) директив в процесі їх застосування національними судами держав-членів ЄС, яка полягає в тому, що норми права ЄС, навіть якщо вони не мають прямої дії, повинні враховуватися національними судами при застосуванні національного законодавства держав-членів ЄС та досліджено її функціонування в рамках ЄС;

- встановлено ключову роль конституційних судів держав-членів ЄС в забезпеченні імплементації права ЄС у їхні національні правопорядки.

отримали подальший розвиток:

- твердження про вагому роль Суду ЄС у вирішенні конституційно-правових колізій, котрі мають місце внаслідок імплементації права ЄС в національних правопорядках держав-членів, котрий домігся однакового визнання та застосування верховенства права ЄС над національними конституційними нормами держав-членів.

- положення про основоположну роль принципу верховенства права ЄС в імплементації норм права ЄС в національних правопорядках держав-членів, як категорії, яка вперше знайшла своє відображення в Декларації №17 Лісабонського договору;

удосконалено:

- поняття конституційно-правового механізму взаємодії права ЄС та національного права держав-членів, під яким розуміємо сукупність правових засобів, за допомогою яких відбувається регулювання та узгодження конституційно-правових норм держав-членів з правом ЄС та здійснюється подолання юридичних колізій, що виникають внаслідок даної взаємодії;

- теоретичні положення про те, що в правопорядку ЄС після набуття чинності Лісабонського договору сформувався конституційний плюралізм, як концепція взаємодії права Європейського Союзу та національного права держав-членів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:

а) у науково-дослідницьких цілях для подальших загальних та спеціальних наукових досліджень теоретичних та практичних проблем пов'язаних з імплементацією права ЄС, поглибленні знань про правову систему ЄС;

б) у правотворчій діяльності у процесі підготовки проектів нових та вдосконалення чинних нормативно-правових актів спрямованих на адаптацію законодавства України до правових стандартів ЄС;

в) у правозастосовній діяльності під час використання конкретних рекомендацій та пропозицій в процесі діяльності державних органів з метою оптимального впровадження права ЄС у правопорядок України у випадку набуття нашою державою членства в ЄС;

г) у навчальному процесі при проведенні лекційних курсів і семінарських занять з таких дисциплін, як “Міжнародне публічне право”, “Право Європейського Союзу”, “Інституційне право Європейського Союзу”, “Право міжнародних організацій”, для написання підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури з проблем, пов'язаних із гармонізацією законодавства України з правом ЄС;

д) у правовиховній сфері як науково-теоретичний матеріал у роботі з підвищення рівня правової культури громадян України, формування їх світогляду, зміцнення демократичних, гуманістичних надбань українського суспільства.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації викладено та обговорено на щорічних звітних наукових конференціях факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. І. Франка. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено на: I Міжнародній науково-практичній конференції “Развитие государственности и права в Украине: реалии и перспективы” (м. Сімферополь, 24 березня 2009 р.); V Міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку”, (м. Луцьк, 20-21 березня 2009 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції “Государство и право в условиях глобализации: реалии и перспективы”, (м. Сімферополь, 16-17 квітня, 2010 р.).

Публікації. Основні наукові результати дисертації опубліковано у 4 наукових статтях у фахових виданнях ВАК України та тезах 3 доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок, з яких 25 сторінок - список використаних джерел (280 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв'язок з науковими програмами, планами, темами; сформульована мета та завдання дослідження; дається характеристика об'єкта, предмета та застосованих методів дослідження, викладається наукова новизна, показано практичне значення отриманих результатів; надається інформація про апробацію результатів дисертації та публікацій, її структуру та обсяг.

У розділі 1 «Теоретико-правові засади імплементації права Європейського Союзу в національних правопорядках держав-членів», що складається з трьох підрозділів, дисертантом досліджуються питання пов'язані із взаємодією права Європейського Союзу з міжнародним та національним правом держав-членів, аналізується механізм застосування принципу прямої дії в процесі імплементації права ЄС в національних правопорядках держав-членів та визначаються критерії, яким має відповідати норма права ЄС щоб безпосередньо діяти в національних правопорядках держав-членів, а також аналізується значення принципу верховенства права ЄС в процесі імплементації норм права ЄС у національні правопорядки держав-членів.

Підрозділ 1.1 - «Взаємодія права Європейського Союзу з міжнародним та національним правом держав-членів» - присвячено дослідженню специфіки та особливостей взаємодії права ЄС з міжнародним та національним правом держав-членів. Унікальність Європейського Союзу полягає у тому, що до його складу входять держави із специфічними правопорядками, що, у свою чергу, зумовлює різноманітні підходи до визначення механізмів імплементації права ЄС у їх національних правопорядках, а також регулювання колізій, які виникають внаслідок взаємодії даних правопорядків. Встановлено, що правопорядок ЄС ще й досі перебуває у стані свого розвитку. При цьому вагому роль у визначенні напрямків його розвитку відіграв та відіграє Суд ЄС. Завдяки рішенням якого сформувалися підвалини його функціонування та взаємодії з іншими правопорядками. Даний правопорядок (ЄС) в повній мірі не може бути незалежним та відокремленим від міжнародного, або національних правопорядків держав-членів ЄС, при цьому він перебуває у тісному взаємозв'язку із ними.

У підрозділі 1.2 - «Механізм застосування принципу прямої дії в процесі імплементації права ЄС в національних правопорядках держав-членів» - аналізується роль та значення принципу прямої дії в імплементації права ЄС в національних правопорядках держав-членів. Зокрема, досліджується зміст понять «пряма дія» та «пряме застосування» норм права ЄС. Увага приділяється аналізу рішень Суду ЄС, в яких ним по суті був сформований принцип прямої дії норм права ЄС в національних правопорядках держав-членів. Під даним принципом слід розуміти безпосередню дію та обов'язкове застосування норм права ЄС, що наділяють фізичних та юридичних осіб правами та обов'язками на усій території всіх країн-членів Європейського Союзу, зокрема у випадках, коли держава-член свідомо не здійснює імплементацію права ЄС у власне національне законодавство. У свою чергу громадяни держав-членів ЄС, використовуючи в національних судах ті чи інші норми права ЄС з метою захисту, тим самим забезпечують його ефективну дію. Держави-члени, по суті, встановлюють підґрунтя не тільки для розвитку принципу прямої дії, а й правопорядку ЄС в цілому.

Обґрунтовано критерії, яким має відповідати норма права ЄС щоб безперешкодно діяти в національних правопорядках держав-членів. Так норма права ЄС має бути чіткою та зрозумілою, безумовною та незалежною. Усі ці критерії тісно пов'язані та переплітається однин з одним і у випадку коли норми права ЄС їм відповідають, вони підлягають безпосередньому застосуванню (насамперед національними судами) в країнах-членах ЄС. Встановлено, що принцип прямої дії, в частині його дії та застосуванні національними судами держав-членів ЄС, по суті, зводиться до перевірки ними (судами) чи ця чи інша норма права ЄС є достатньо дієвою та відповідає усім критеріям прямої дії щоб бути використаною судами під час розгляду справ з метаю ефективного правового захисту індивідів та однакового застосування права ЄС. Завдяки рішенням Суду ЄС принцип прямої дії став основним стержнем в механізмі імплементації норм права ЄС в національних правових системах держав-членів та взаємодії двох даних правопорядків.

У підрозділі 1.3 - «Механізм застосування принципу верховенства права в процесі імплементації права ЄС у національних правопорядках держав-членів» - розглянуто сутність, порядок становлення та значення принципу верховенства права ЄС в ефективній імплементації його норм у національних правопорядках держав-членів. Встановлено, що даний принцип Суд ЄС розглядає в системі інших принципів (зокрема «прямої» та «не прямої» дії) пов'язаних із імплементацією права ЄС в національні правопорядки держав-членів. Виявлено, що верховенство права ЄС тягне за собою обов'язки для різних національних органів щодо вчинення ними певних дій. Насамперед, унеможливлюється прийняття органами законодавчої влади законів, які не узгоджуються з нормами права ЄС та не відповідають їм. У свою чергу, на національні судові органи, по суті, покладається обов'язок скасування тих чи інших норм національного права, що вступають у «конфлікт» з правом ЄС. Слід зазначити, що верховенство норм права ЄС ні в якому разі не означає автоматичної відміни національних норм держав-членів ЄС. В даному випадку мова іде про їх незастосування, а не скасування.

Даний принцип знайшов своє відображення у Декларації № 17 Лісабонського договору, яка хоча і не є юридично обов'язковою, проте, фактично, вперше акцентує увагу на верховенстві норм права ЄС. Так, зокрема, в ній зазначається, що відповідно до практики вирішення спорів судом ЄС, міжнародні договори і правові акти прийняті Союзом на основі даних договорів, мають пріоритет над правом держав-членів, відповідно до умов, які спричинили зазначену практику. Загалом, незважаючи на те, що принцип верховенства права ЄС не був включений безпосередньо у текст Лісабонського договору, він продовжує відігравати ключову роль в ефективній дії норм права ЄС.

У розділі 2 «Механізм імплементації правових актів Європейського Союзу в національних правопорядках держав-членів», що складається з трьох підрозділів досліджено поняття та сутність механізму імплементації права ЄС, встановлено етапи імплементації права ЄС в національні правопорядки держав-членів, виявлено особливості та специфіку в імплементації регламентів, директив та рішень Європейського Союзу у національних правопорядках держав-членів, обґрунтовано концепцію прямої дії директив ЄС у вертикальній площині, увагу зосереджено на встановленні концепції опосередкованої (непрямої дії) директив ЄС.

У підрозділі 2.1 - «Поняття та сутність механізму імплементації права ЄС у національних правопорядках держав-членів» - досліджено зміст поняття «імплементації права ЄС» під яким розуміємо процес транспонування норм права Європейського Союзу, включаючи створення порядку та процедур їх впровадження в національні правопорядки держав-членів. Даний процес також включає тлумачення, практику застосування, забезпечення дотримання та виконання норм права, які відповідають праву ЄС органами державної влади держав-членів. Встановлено зміст поняття «механізму імплементації права ЄС» під яким розуміємо сукупність правових та інституційних засобів, котрі використовуються в рамках Європейського Союзу з метою реалізації норм права ЄС у національні правопорядки держав-членів. Встановлено, що саме завдяки цьому механізму забезпечується ефективна реалізація норм права ЄС у національні правопорядки держав-членів, що у свою чергу сприяє розвитку та більш тісній взаємодії двох даних правопорядків. Встановлено, що ефективність норм права ЄС перебуватиме в прямій залежності від того, наскільки всесторонньо держави-члени ЄС забезпечують їхню імплементацію та виконання на національному рівні, що, у свою чергу, вимагає від держав-членів ЄС прийняття комплексу правотворчих та правозастосовних засобів з метою реалізації норм права ЄС у своїх національних правопорядках, а також здійснювати постійне вдосконалення механізму імплементації, що призведе до підвищення ефективності даного процесу. Виявлено, що у Європейському Союзі сформувався унікальний та специфічний механізм імплементації його норм в національні правопорядки держав-членів, який суттєво відрізняється і є більш ефективнішим ніж класичні міжнародні механізми імплементації норм міжнародного права в національні правопорядки держав. Це зумовлено особливим статусом та юридичною природою даного регіонального наднаціонального об'єднання.

У підрозділі 2.2 - «Особливості імплементації регламентів та рішень Європейського Союзу в національних правопорядках держав-членів» встановлено, що регламенти за своєю юридичною природою відрізняються від норм міжнародного права тим, що вони мають однакову юридичну силу на усій території ЄС та застосовуються повністю. При цьому, вони не трансформуються в національні закони, а безпосередньо породжують права та обов'язки усім громадянам ЄС. Оскільки дані акти є актами «вторинного» права і адресуються вони, як фізичним і юридичним особам, так і державам-членам в цілому, то це, у свою чергу, унеможливлює віднесення норм, що містяться у даних актах до норм міжнародного права.

Регламент не потребує імплементації чи виконання державами-членами будь-яких інших дій з метою вступу його в дію. Суд ЄС неодноразово не тільки підтверджував пряму дію регламентів, а й наголошував на неприпустимості прийняття будь-яких національних правових актів для уточнення та імплементації норм регламенту, що виразилось у справах Case 39/72 European Commission v Italian Republic; Case 43/71 Politi v. Italian Minister of Finance, в яких Суд ЄС підтвердив пряму дію регламентів, при цьому розкритикувавши будь-яку спробу держав-членів змінити чи послабити їх вимоги та наголосив на неможливості прийняття імплементаційних заходів будь-якою державою-членом ЄС, з метою реалізації положень регламентів у їхньому національному правопорядку.

Встановлено, що не у всіх випадках національні імплементаційні заходи, які вживаються з метою надання чинності регламентам, є недійсними. Можуть мати місце і винятки коли регламент передбачає прямо або побічно, дозвіл для держав-членів ЄС вживати певних заходів щодо його імплементації. Дане твердження відобразилось у справі Case 31/78 Francesco Bussone v. Italian Ministry of Agriculture, у якій Суд ЄС відзначив, що до регламентів можуть застосовувати імплементаційні заходи у випадках, коли державам-членам був даний дозвіл на самостійне запровадження необхідних законодавчих, нормативних, адміністративних та фінансових заходів для забезпечення ефективного застосування положень регламентів. Однак, дані випадки є винятками і, ні в якому разі, не можуть бути підставою для того, щоб стверджувати, що для дії даного правового акту ЄС в національних правопорядках необхідно приймати будь-які імплементаційні заходи.

Регламент, як і рішення виступають «законодавчими» актами ЄС. Вони наділені прямою дією та як правило їх реалізація та виконання здійснюється без імплементаційних заходів з боку держав членів. Проте, на відміну від рішень, які адресуються визначеному колу суб'єктів, регламенти, як правило, обов'язкові для виконання усіма державами-членами ЄС та наділені вищою від рішень юридичною силою.

У підрозділі 2.3 - «Особливості імплементації директив ЄС в національних правопорядках держав-членів» - досліджується юридична природа даних правових актів ЄС та зосереджується увага на специфіці їхньої імплементації в національні правопорядки держав-членів. Встановлено, що імплементація директив ЄС у національний правопорядок держав-членів здійснюється шляхом зміни або відміни діючих законів та підзаконних актів. При цьому, директива буде діяли лише тоді, коли буде прийнятий відповідний нормативно-правовий акт національного законодавства певної країни, який в повній мірі або частково відтворить її положення. Прийняття саме закону, а не підзаконного нормативного акту видається більш доцільним з метою ефективної імплементації директив.

Виявлено, що під час своєї правотворчої практики Суд Європейського Союзу допустив у певних випадках можливість прямої дії директив, хоч і в обмежений спосіб. Зокрема, Суд ЄС наголосив на можливості «вертикальної прямої дії» директив, коли суб'єктами правовідносин є індивід та держава-член. Це виразилось у справі Case 41/74 Yvonne van Duyn v Home Office, у якій Суд ЄС визнав право громадян ЄС посилатися на положення директив та використовувати їх як засіб захисту у національних судах держав-членів. В деякій мірі Суд ЄС відкоригував та уточнив можливість прямої дії директив у справі Case 148/78 Pubblico Ministero v. Ratti. Він зазначив, що директива може мати пряму дію лише тоді, коли закінчився крайній строк, який передбачений щодо її виконання. Якщо держава-член, не використала засоби імплементації, що вимагалися директивою у зазначені строки, і тим самим не імплементувала директиву, вона все одно має виконувати усі зобов'язання, що містяться у ній.

Щодо можливості прямої дії директив у «горизонтальній площині», то тут ключову роль відіграла справа C - 152/84 Marshall v. Southampton and South-West Hampshire Area Health Authority, в якій Суд ЄС прийшов до висновку, що положення директиви не може бути спрямоване на фізичну особу та не може безпосередньо використовуватись проти фізичної особи. Це означає, що Європейський Союз не має повноважень накладати зобов'язання на приватних осіб за допомогою директив, таке повноваження знаходиться поза його компетенцією. Таким чином було чітко задекларовано неможливість «горизонтальної прямої дії» директив.

Суд ЄС сформував концепцію опосередкованої (непрямої дії) директив, що виразилась у ряді справ таких як: Case 14/83, Von Colson & Kamann v. Land Nordrhein-Westfalen; Case 106/89 Marleasing S.A v. La Commercial International De Alimentacion S. A.; Case 80/86 Officier van Justitie v. Kolpinghuis Nijmege. Суть полягає в тому, що норми права ЄС, навіть якщо вони не мають прямої дії, повинні враховуватися національними судами при тлумаченні національного законодавства. При цьому, застосовуючи національне право, завданням національного суду є тлумачення і використання законодавства, прийнятого для виконання директиви у відповідності до вимог права ЄС, не виходячи за рамки свободи дій згідно національного законодавства. Застосовуючи національне право, яке прийняте раніше або пізніше від директив, національний суд зобов'язаний тлумачити його у якомога більшій відповідності до даних директив.

У розділі 3 «Конституційно-правові засади імплементації права Європейського Союзу в національних правопорядках держав-членів», який складається з двох підрозділів, уточнено поняття конституційно-правового механізму взаємодії права ЄС та національного права держав-членів, виявлено конституційно-правові колізії, що виникають внаслідок імплементації права ЄС у національні правопорядки держав-членів та запропоновано шляхи їх вирішення, з'ясовано роль національних конституційних судів держав-членів в забезпеченні імплементації норм права ЄС у їхні національні правопорядки.

У підрозділі 3.1 - «Загальна характеристика конституційно-правових механізмів взаємодії права ЄС та національного права держав-членів» встановлено, що основоположну роль в регулюванні конституційно-правових колізій відіграв Суд ЄС, котрий домігся однакового визнання та застосування верховенства та прямої дії права ЄС над національними конституційними положеннями держав-членів. Під конституційно-правовим механізмом взаємодії права ЄС та національного права держав-членів розуміємо сукупність правових засобів, за допомогою яких відбувається регулювання та узгодження конституційно-правових норм держав-членів з правом ЄС та здійснюється подолання юридичних колізій, що виникають внаслідок даної взаємодії. Саме завдяки даному механізму відбувається зближення правопорядків держав-членів з правопорядком Європейського Союзу, а також відбувається їхня збалансованість у межах єдиного правового простору, зокрема і шляхом внесення змін до конституцій країн-членів ЄС.

Розглядаючи конституційний процес ЄС, який охоплює у єдине ціле національні конституції та насамперед європейське «первинне» право можна прийти до висновку, що вони є взаємозалежними, та переплітаючись безпосередньо впливають на один одного. При цьому, конституційний лад ЄС після прийняття Лісабонського договору можна охарактеризувати як конституційний плюралізм, у якому правопорядки ЄС та держав-членів визначають як паралельні та дублюючі одна одну сфери.

У підрозділі 3.2 - «Роль національних конституційних судів в імплементації права ЄС у національних правопорядках держав» - членів встановлено, що деякі конституційні суди держав-членів ЄС поставили під сумнів принцип верховенства права Європейського Союзу law over national constitutional systems, on the basis of their being the guardians of national щодо національних конституційних норм, на основі того, що саме вони виступають гарантією національних стандартів захисту прав людини і демократичних принципів. Таким чином вони по суті вчиняли протидію стосовно прямої передачі національного суверенітету та наполягали на їхній власній ролі як гарантів будь-якого подальшого передання влади від національного рівня до рівня ЄС спричиняючи тим самим труднощі в імплементації права ЄС в національні правопорядки держав-членів. Дані суди в процесі застосування права ЄС взяли на себе обов'язок діяти, як охоронці національних конституційних норм завдяки яким, забезпечується охорона базових засад конституцій держав-членів ЄС.

При цьому, деякі конституційні суди держав-засновниць ЄС зайняли більш жорстку позицію стосовно наполягання на важливості власної ролі в забезпеченні основоположних засад конституцій, аніж конституційні суди нових держав-членів ЄС. Так вони впродовж тривалого проміжку часу намагалися зберегти в повній мірі право на конституційний контроль правових актів ЄС щодо відповідності їх конституції. Однак, необхідно відзначити, що жоден правовий акт ЄС не було визнано необов'язковим і таким, що не підлягає застосуванню під час розгляду справ даними судами.

Зовсім протилежну позицію в трактуванні власної ролі в імплементації права ЄС у своїх національних правопорядках зайняли конституційні суди нових держав-членів ЄС. Так, зокрема, Конституційний Суд Чехії, Конституційний Трибунал Польщі, Верховний Суд Естонії та ін. взяли на себе обов'язок тлумачити національні конституційні норми крізь призму права ЄС, тим самим визнаючи абсолютний пріоритет норм права ЄС над їхніми національними (конституційними) нормами. І хоча, вони не відмовилися від своєї ролі як гаранта їхньої Конституції, проте інтерпретували свої національні конституційні положення у відповідності до права ЄС, тим самим здійснюючи запобігання виникненню колізії, що могли б мати місце внаслідок процесу імплементації норм права ЄС у національні правопорядки даних країн.

Висновки

У висновках наведено теоретичне узагальнення та пропонується нове вирішення наукового завдання пов'язаного з формуванням цілісних уявлень стосовно специфіки та особливостей імплементації норм права ЄС в національних правопорядках держав-членів. Автором сформульовано й узагальнено найважливіші результати дисертаційного дослідження, серед яких:

1. Правопорядок ЄС це досить складне правове явище, котре постійно перебуває в процесі свого розвитку, що у свою чергу зумовлює постійні видозміни в ньому. Він базується на таких основних правових засадах, як пряма дія та верховенство правових актів ЄС, визнання юрисдикції Суду ЄС та обов'язкове виконання його рішень усіма насамперед національними судами держав-членів. Саме завдяки даним компонентам правопорядок ЄС відзначається специфічністю та ефективністю, що однаковою мірою не притаманна жодній міжнародній організації. Під правопорядком ЄС розуміємо систему правовідносин, заснованих та встановлених в результаті реалізації та дії норм права ЄС. Він тісно взаємодіє з міжнародним правопорядком та національними правопорядками держав-членів та по суті впливає на їхній подальший розвиток, зокрема і через процедуру імплементації його норм

2. Основоположну роль у встановленні та розвитку ефективної імплементації норм права ЄС у національні правопорядки держав-членів відіграє правотворча та правотлумачна практика Суду ЄС. На підставі аналізу якої вдалось виокремити основні критерії, котрим мають відповідати норми права ЄС, щоб мати пряму дію в національних правопорядках держав-членів. Це насамперед чіткість та зрозумілість - зобов'язання, яке несе норма права ЄС, має бути чітким та зрозумілим насамперед для держав-членів ЄС. Завдяки даній вимозі не допускається прямий вплив норм права ЄС, інтерпретація яких зумовлює певні труднощі. Наступним критерієм прямої дії є безумовність норми права ЄС, суть котрого полягає в тому, що норми права ЄС необхідно дотримуватись у будь-яких випадках насамперед державами-членами ЄС. Ще одним важливим критерієм є незалежність норми права ЄС від подальших дій держав-членів або Європейського Союзу. Коли норми права ЄС відповідають даним критеріям, вони безпосередньо діють в національних правопорядках держав-членів та водночас відпадає потреба у механізмі їх імплементації.

3. Принцип верховенства права ЄС є основоположною засадою функціонування правопорядку Європейського Союзу який гарантує універсальність застосування та ефективність права ЄС, насамперед у випадку виникнення колізій з національним правом держав-членів. Даний принцип застосовується, коли національний суд держави-члена ЄС зустрічається з національними нормами, котрі суперечать праву ЄС. У такому випадку він утримується від їх застосування, оскільки презюмується, що законодавець діяв з перевищенням своїх повноважень, приймаючи їх. Завдяки принципу верховенства права ЄС, норми права ЄС набагато ефективніше проникають в національні правопорядки держав-членів, ніж будь-яка інша аналогія серед існуючих систем дії міжнародних договорів. І хоча даний принцип не дістав свого нормативного закріплення, проте він відображений у Декларації № 17 Лісабонського договору. В якій зазначається, що відповідно до практики вирішення спорів судом ЄС, міжнародні договори та правові акти прийняті Союзом на основі даних договорів, мають пріоритет над правом держав-членів, відповідно до умов, які спричинили зазначену практику.

4. Право Європейського Союзу сформувало унікальний та специфічний механізм імплементації його норм в національних правопорядках держав-членів під яким розуміємо сукупність правових та інституційних засобів, котрі використовуються в рамках Європейського Союзу з метою реалізації норм права ЄС в національні правопорядки держав-членів. Саме завдяки даному механізму забезпечується ефективна реалізація норм права ЄС у національних правопорядках держав-членів. При цьому ефективність норм права ЄС залежатиме від того, наскільки всесторонньо держави-члени ЄС забезпечать їхню імплементацію та виконання на національному рівні.

5. Незважаючи на те, що регламенти наділені прямою дією та, як правило, їхня реалізація та виконання здійснюється без імплементаційних заходів з боку держав-членів, інколи існують випадки коли держави-члени ЄС приймають певні дії, спрямовані на встановлення певних умов щодо їхньої імплементації стосовно певної сфери правовідносин у якій ЄС не вистачає компетенції. В такому випадку регламенти ЄС, котрі можуть в даних сферах ефективно врегульовувати ті чи інші правовідносини, де факто підлягатимуть імплементації з боку держав-членів шляхом прийняття ними нормативно-правового акту, в який будуть включати норми регламенту. при цьому вони підлягатимуть однаковому застосуванню в усіх державах-членах ЄС, що у свою чергу виключає можливість їхньої підміни національними правовими актами. Отже, не у всіх випадках національні імплементаційні заходи, котрі вживаються з метою надання чинності регламентам, є недійсними. А саме регламент може сам по собі вимагати прямо або побічно, дозвіл для держав-членів вживати певних заходів щодо його імплементації.

6. Директива ЄС може мати пряму дію лише тоді, коли закінчився крайній строк, який передбачений щодо її виконання. Недотримання строку імплементації директив тягне за собою можливість їхньої прямої дії на території держав-членів. Іншими словами, якщо положення, що містилися в директиві, були чіткими, повними і беззастережними а держава-член не імплементувала їх у свій національний правопорядок, Суд ЄС з метою зміцнення ефективності права ЄС надаватиме приватній особі право посилатися безпосередньо на директиви в національному суді.

Що стосується можливості прямої дії директив у горизонтальній площині, то тут ключову роль відіграло рішення Суду СЄ по справі Marshall, в якому він чітко зазначив, що положення директиви не може бути спрямоване на фізичну особу та не може безпосередньо використовуватись проти фізичної особи. Тобто директива не може створювати обов'язки для приватних осіб і на положення директив не можна посилатися у справах проти приватної особи в національних судах. Тим самим Судом ЄС виключилася можливість надання директивам прямої горизонтальної дії. Проте в цілому чітко простежується бажання Суду перетворити директиви на ефективну форму права ЄС та забезпечити їхнє належне застосування національними судами держав-членів ЄС. Основною метою надання прямої дії директивам є забезпечення ефективності імплементації права ЄС в національні правові системи держав-членів.

7. Суть концепції опосередкованої (“непрямої дії”) директив полягає в тому, що норми права ЄС, навіть якщо вони не мають прямої дії, мають враховуватися національними судами при тлумаченні національного законодавства. Однак цей обов'язок стосується лише національних заходів щодо здійснення імплементації. Застосовуючи національне право, яке прийняте раніше або пізніше від директив, національний суд зобов'язаний тлумачити його у якомога більшій відповідності до даних директив. При цьому більш пізні за часом національні акти, котрі суперечать за своїм змістом директивам, не будуть вважатися нечинними. Законодавець держав-членів у даних випадках зобов'язаний у певні терміни привести свій національний правопорядок у відповідність до положень директив ЄС. Суд ЄС створив концепцію “непрямої дії” насамперед для підвищення ефективності права ЄС. Зобов'язавши держави-члени тлумачити національне законодавство відповідно до норм права ЄС, Суду ЄС вдалося заповнити значну прогалину у ефективності права ЄС там, де йому бракувало прямої дії.

8. Під впливом дії норм права ЄС відбувається “вторгнення” в існуючий конституційний лад держав-членів ЄС, внаслідок чого приймаються зміни, доповнення до конституцій або приймаються спеціальні конституційні закони про верховенство права ЄС над національним правом держав-членів, які є юридичними актами імплементації. Ключову роль в запобіганні виникненню конституційно-правових колізій відіграв Суд ЄС котрий незважаючи на розбіжності котрі мали місце в трактуванні співвідношення права ЄС та конституційно-правових норм держав-членів домігся однакового визнання та застосування верховенства права ЄС. Встановлено, що в цілому не має суттєвих конституційних перешкод або застережень, котрі б унеможливлювали на основі національної конституційної юрисдикції дію права ЄС в національних правопорядках держав-членів. Норми права ЄС які в свою чергу забезпечують єдність, однорідність і ефективність функціонування правопорядку ЄС, знаходилися б в небезпеці, коли існувала б можливість їх перегляду на підставі окремих національних правових норм.

9. Між конституційними судами держав-членів та Судом ЄС існує тісна співпраця котра засновані на принципах взаємної поваги та гарантії національної самобутності. Конституційні суди вправі здійснювати де факто певний контроль над нормами права ЄС, оскільки в іншому випадку національним конституційним положенням загрожуватиме заміна нормами права ЄС. Однак при цьому вони зобов'язані тлумачити національне крізь призму права ЄС, а у випадку виникнення колізій припиняти дію тих чи інших національних конституційних норм. При цьому конституційні суди відповідно до принципу верховенства права ЄС можуть покладати певну відповідальність на ті чи інші державні органи за неналежне застосування та використання права ЄС. Національні конституційні суди держав-членів ЄС ідуть на компроміси та подекуди обходять конфлікти між правом ЄС та національними конституціями, оскільки вони скоріше є символічними, аніж реальними.

10. Під конституційно-правовим механізмом взаємодії права ЄС та національного права держав-членів, слід розуміти сукупність правових засобів, за допомогою яких відбувається регулювання та узгодження конституційно-правових норм держав-членів з правом ЄС та здійснюється подолання юридичних колізій, що виникають внаслідок даної взаємодії. Саме завдяки даному механізму відбувається зближення правопорядків держав-членів з правопорядком Європейського Союзу, а також відбувається їхня збалансованість у межах єдиного правового простору, зокрема і шляхом внесення змін до конституцій держав-членів ЄС.

11. Зміст конституційного плюралізму, як концепції функціонування правопорядку ЄС, яка сформувалася з метою з'ясування питання прихованого протистояння між правом ЄС та національним (конституційним) правом держав-членів полягає в тому, що явище множинності конституційних джерел які створюють умови потенційних конституційних конфліктів між різними правопорядками необхідно вирішувати лише в умовах рівності. При цьому правопорядок ЄС розглядається крізь призму європейської інтеграції, яка вже існує як конституційна єдність і не потребує нової конституції, котра б дістала своє закріплення традиційним конституційним шляхом. Дана конституційна єдність ЄС ґрунтується на принципах, встановлених Судом ЄС для співвідношення права ЄС і національного права держав-членів (прямої дії та верховенства права ЄС). Відповідно до даної концепції національні конституційні суди держав-членів ЄС можуть надавати перевагу своїм конституційним положенням, лише у випадку якщо такі положення будуть чіткими та відображатимуть істотні конституційні зобов'язання. Однак, в будь-якому випадку для того, щоб зберегти узгодженість права ЄС та національного права держав-членів необхідно внести зміни до національних конституцій або забезпечити вихід таких держав-членів з складу ЄС, якщо вони відмовляються здійснити дану процедуру.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Брацук І. Механізм імплементації норм права ЄС у національні правопорядки держав-членів / Іван Брацук // Юридична Україна. - 2009. -№ 5. - С. 126-131.

2. Брацук І. Конституційно-правовий механізм взаємодії права Європейського Союзу та національного права держав-членів / Іван Брацук // Підприємництво господарство і право. - 2009. - № 9. - С. 18-22.

3. Брацук І. Дія директив ЄС в національних правопорядках держав-членів / Іван Брацук // Юридична Україна. - 2009. - № 11-12. - С. 122-127.

4. Брацук І. Вплив Суду ЄС на формування та розвиток принципу прямої дії права Європейського Союзу / Іван Брацук // Юридична Україна. - 2010. - № 2. - С. 129-133.

5. Брацук І. Дія норм права ЄС в національних правопорядках держав-членів / І. З. Брацук // Правове життя : сучасний стан та перспективи розвитку : зб. тез наукових доповідей V Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених (20-21 берез. 2009 року) / уклад. М. Л. Варченко, М. Л. Толстіхін, І. Ф. Урина. - Луцьк : РВВ “Вежа” Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2009. - C. 87-88.

6. Брацук І. З. Правова природа Європейського Союзу як вищої форми інтеграційного об'єднання / Брацук Іван Зіновійович // Развитие государственности и права в Украине : реалии и перспективы : сб. научных трудов. Материалы Международной научно-практической конференции, (Сімферополь, 24 апреля 2009 г.). - Сімферополь : КРП Изд-во «Крымучпедгиз», 2009. - Ч. 1. - C. 82-84.

7. Брацук І. З. Імплементація права ЄС в національний правопорядок Нідерландів / Брацук Іван Зіновійович // Государство и право в условиях глобализации: реалии перспективы : сб. научных трудов. Материалы II Международной научно-практической конференции, (Сімферополь, 16-17 апреля 2010 г.). - Симферополь : КРП Изд-во «Крымучпедгиз», 2010. - С. 435-436.

АНОТАЦІЯ

Брацук І. З. Імплементація права Європейського Союзу в національних правопорядках держав-членів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2011.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню імплементації права Європейського Союзу в національних правопорядках держав-членів. У роботі досліджується специфіка та сутність правопорядку ЄС та його взаємодія з міжнародним правопорядком та національними правопорядками держав-членів. На підставі аналізу рішень Суду ЄС встановлюється роль та значення принципу прямої дії в процесі імплементації права ЄС в національних правопорядках держав-членів в тому числі обґрунтовуються критерії котрим має відповідати норма права ЄС щоб безперешкодно діяти в даних правопорядках. Встановлюються основні витоки принципу верховенства права ЄС та досліджується його роль в процесі імплементації права ЄС у національних правопорядках. Дається визначення поняття «механізм імплементації права ЄС», встановлюються особливості та специфіка в імплементації правових актів (таких як регламенти, директиви та рішення) Європейського Союзу у національних правопорядках держав-членів. Уточнюється поняття конституційно-правового механізму взаємодії права ЄС та національного права держав-членів, виявляються конституційно-правові колізії котрі виникають внаслідок імплементації права ЄС у національні правопорядки держав-членів, з'ясовується роль національних конституційних судів держав-членів ЄС в забезпеченні імплементації норм права ЄС у їхні національні правопорядки.

Ключові слова: правопорядок ЄС, національний правопорядок, право ЄС, норма права ЄС, імплементація, Суд ЄС, національні суди, прецедент, колізії.

АННОТАЦИЯ

Брацук И. З. Имплементация права Европейского Союза в национальных правопорядках государств - участников. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2011.

Диссертация посвящена комплексному исследованию имплементации права Европейского Союза в национальные правопорядки государств-членов. В роботе исследуется специфика и сущность правопорядка ЕС и его взаимодействие с международным правопорядком и национальными правопорядками государств-членов. Определено, что сами решение Суда ЕС, которые осуществляются именно во внутренних правопорядках государств-членов, выступают в качестве одного из основных инструментов формирования и развития правопорядка Европейского Союза. На основание анализа решений Суда ЕС устанавливается роль и значение принципа прямого действия в процессе имплементации права ЕС в национальные правопорядки государств-членов. Обосновываются критерии, которым должна соответствовать норма права ЕС, чтобы беспрепятственно действовать в национальных правопорядках государств-членов. Так в первую очередь норма права ЕС должна быть четкой и понятной, безусловной и независимой. Установлено, что основные истоки принципа верховенства права ЕС находятся в международном правопорядке, хотя они поддались некоторому видоизменению, в первую очередь благодаря решениям Суда ЕС и приобрело свое развитие в праве ЕС. Благодаря принципу верховенства права ЕС удалось нивелировать возникновений коллизий между нормами права ЕС и национально-правовыми нормами государств-членов, что в свою очередь влияет на более эффективную реализацию норм права ЕС в национальные правопорядки государств-членов.