Правове регулювання індивідуальних трудових спорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

УДК: 349.22: 331.9

Спеціальність 12.00.05 - трудове право;

право соціального забезпечення

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ

Лозовой Сергій Вікторович

Луганськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерства внутрішніх справ України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент Прилипко Сергій Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри трудового права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Іншин Микола Іванович, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник науково-дослідної лабораторії з розробки законодавчих та інших нормативно-правових актів;

кандидат юридичних наук, доцент Панасюк Олег Терентійович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри трудового, екологічного та аграрного права.

Захист відбудеться «3» липня 2009 р. о «10» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.10 Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 1 (8 корпус).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний 20а.

Автореферат розісланий «2» червня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.І. Шамшина



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток ринкової економіки в Україні веде до виникнення нових суспільних відносин, які потребують новітніх моделей правового регулювання. Формування ефективної конструкції трудових відносин за нинішніх умов передбачає необхідність вироблення найбільш оптимальних механізмів реалізації, гарантування та захисту трудових прав. Захист інтересів працівника та дотримання європейських стандартів у галузі трудових відносин є пріоритетним напрямком удосконалення вітчизняного законодавства про працю.

В умовах кардинальних змін економічних засад українського суспільства особливої актуальності набуває проблема вдосконалення правової регламентації відносин у сфері використання найманої праці. Очевидними є об'єктивні та суб'єктивні причини, що заважають ефективному проведенню реформ у сфері праці за сучасних умов. Основними з них є: спірність багатьох теоретичних питань, що складають підґрунтя реформування трудового законодавства; існування в суспільстві певних соціальних та політичних протиріч, що відбиваються на законотворчому процесі; виникнення тіньового ринку праці й тіньових регуляторів трудових відносин, які не забезпечують працівникам захисту їх трудових прав і не дають юридичних гарантій; відсутність єдиного координаційного центру з проблем удосконалення правового регулювання трудових відносин, загального плану законопроектної роботи, чіткої уяви про завдання реформи, що призводить до безсистемного внесення змін і доповнень до законодавства, нерівномірності розвитку окремих інститутів, дублювання. Перед законодавством про працю нині стоїть складне завдання - зробити правове регламентування праці соціально-справедливим, таким, що адекватно відображає реалії громадського життя, одночасно зберегти соціальне призначення трудового права, максимально захистивши інтереси працівника як найбільш уразливого суб'єкта трудового права, сторони трудового договору. Ця мета може бути досягнута лише за умови високої внутрішньої організації системи трудового права, несуперечності закладеного в її основу нормативно-правового матеріалу, максимально ефективного поєднання норм цієї галузі з юридичними приписами інших галузей права. Трудове право, як специфічна галузь, відіграє особливу роль у суспільстві та покликане, з одного боку, здійснювати повною мірою функцію соціального захисту, а з іншого - забезпечувати ефективний розвиток виробництва. Примусове запровадження неповної зайнятості, надання відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням, невиплата допомоги в разі тимчасової непрацездатності, порушення строків розрахунку в разі звільнення; порушення порядку виплати заробітної плати, нарахування та перерахунку розмірів відшкодування втраченого заробітку, порушення норм трудового законодавства щодо укладення, зміни та припинення трудового договору, негативно впливають на соціально-трудові взаємовідносини між працівником і роботодавцем, спричиняють виникнення індивідуальних трудових спорів, що є свідченням суттєвих прогалин у законодавстві про працю.

Зазначене вище зумовлює потребу у ґрунтовному вивченні проблеми правового регулювання індивідуальних трудових спорів і внесенні пропозицій щодо вдосконалення трудового законодавства України.

У наукових працях вітчизняних і зарубіжних учених вже досліджувались проблеми правового регулювання трудових спорів. Однак, питання правового регулювання індивідуальних трудових спорів досі не знайшло свого повного висвітлення. Крім того, деякі питання у цій сфері, розкриті в працях провідних учених, беручи до уваги широкий спектр досліджень, все ж таки залишаються дискусійними. Тому постала нагальна потреба в ґрунтовних наукових розробках, на практиці перевірених рішеннях з використанням міжнародного та вітчизняного досвіду для вдосконалення українського законодавства у сфері правового регулювання індивідуальних трудових спорів. Назване й обумовлює актуальність і новизну обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ (п. 9.1 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.), а також планів наукових досліджень кафедри трудового, екологічного й аграрного права та науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України Харківського національного університету внутрішніх справ і є складовою комплексної цільової програми «Проблеми вдосконалення організації й діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (державна реєстрація № 0186.0.099031).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі теоретичного осмислення проблем розгляду індивідуальних трудових спорів відповідно до провідних тенденцій розвитку трудового законодавства розробити нові підходи до вирішення індивідуальних трудових спорів в Україні за сучасних умов ринкової економіки. індивідуальний трудовий спор економіка

Для досягнення зазначеної мети основна увага була приділена вирішенню наступних завдань:

- узагальнити теоретичні позиції щодо визначення поняття та правової природи індивідуальних трудових спорів;

- встановити й дослідити характерні ознаки, причини та умови виникнення індивідуальних трудових спорів;

- визначити сучасну систему індивідуальних трудових спорів, з'ясувати критерії їх класифікації;

- розкрити принципи розгляду індивідуальних трудових спорів;

- охарактеризувати особливості розгляду індивідуальних трудових спорів у комісії по трудових спорах та визначити перспективи його вдосконалення;

- розкрити особливості розгляду індивідуальних трудових спорів у судовому порядку та визначити перспективи його вдосконалення;

- встановити й дослідити особливості вирішення індивідуальних трудових спорів окремих категорій працівників;

- визначити право та процедуру звернення до Європейського суду з прав людини з питання захисту індивідуальних трудових прав;

- вивчити сучасний стан розгляду судами спорів щодо розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця;

- опрацювати й обґрунтувати рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного трудового законодавства України з питань регулювання індивідуальних трудових спорів та практики його застосування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері регулювання індивідуальних трудових спорів.

Предметом дослідження є правове регулювання індивідуальних трудових спорів, історичний досвід і практика його застосування, а також наукові погляди вчених на індивідуальні трудові спори.

Методи дослідження. У підґрунтя методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу індивідуальних трудових спорів. Філософсько-методологічною основою дослідження є принципи, закони і категорії діалектики. У дисертації використано: логіко-семантичний, порівняльно-правовий, системно-структурний методи, а також методи аналізу й синтезу, абстрагування й узагальнення, прогностичний метод та ін. За допомогою методів логіко-семантичного, абстрагування й узагальнення поглиблено понятійний апарат, виокремлено критерії класифікації індивідуальних трудових спорів(підрозділ 1.1). Порівняльно-правовий метод застосовано для дослідження загальних і спеціальних ознак індивідуальних трудових спорів (підрозділ 1.1, 1.3). Системно-структурний метод, а також методи аналізу й синтезу використано для встановлення особливостей розгляду індивідуальних трудових спорів у комісії по трудових спорах та в судовому порядку, для визначення особливостей вирішення індивідуальних трудових спорів окремих категорій працівників, а також для визначення особливостей процедури звернення до Європейського суду з прав людини (підрозділи 2.1, 2.2); формально-юридичний метод використано при формулюванні нових правових норм і внесенні пропозицій з удосконалення чинного законодавства (1.2, 2.1, 2.2). На підставі методу прогнозування опрацьовані рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України. Широке застосування в роботі знайшли категорії та способи формальної логіки: поняття, визначення, доказ, спростування, судження, аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення тощо. Для дослідження використовувалися й інші традиційні для сучасної юриспруденції методи.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертації стали наукові праці у галузі трудового права, присвячені загальним проблемам цієї галузі: Л.Г. Большакової, В.С. Венедиктова, В.Я. Гоца, П.І. Жигалкіна, І.В. Зуба, Р.І. Кондратьєва, О.В. Лавриненка, А.Р. Мацюка, Ю.П. Орловського, Л.Я. Островського, С.М. Прилипка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, А.М. Слюсара, К.П. Уржинського, О.М. Ярошенка та ін.

Окремі питання правового регулювання індивідуальних трудових спорів розкрито в працях: М.Г. Александрова, М.Й. Бару, Н.Б. Болотіної, С.О. Голощапова, К.М. Гусова, В.В. Жернакова, І.Я. Кисельова, О.М. Курінного, Л.І. Лазор, В.В. Лазора, Р.З. Лівшиця, А.Ю. Пашерстника, П.Д. Пилипенка, В.М. Скобєлкіна, В.І. Смолярчука, В.М. Толкунової, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, В.І. Щербини, А.В. Яресько та ін.

Нормативна база роботи - Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні нормативно-правові акти, відомчі нормативно-правові акти, акти соціального партнерства та інші нормативно-правові акти.

Емпіричну базу дослідження становлять результати узагальнення опублікованої практики Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, а також судова практика.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана наукова робота є одним із перших у вітчизняній науці трудового права окремих комплексних досліджень правового регулювання індивідуальних трудових спорів, у якому розкрито загальну характеристику, проведено порівняльний аналіз особливостей розгляду індивідуальних трудових спорів у комісії по трудових спорах та суді, а також визначено особливості вирішення індивідуальних трудових спорів окремих категорій працівників.

Відповідно до поставленої мети і завдань дисертації на захист виносяться нові наукові положення, які запропоновані здобувачем особисто. Основні з них такі:

- сформульовано авторське визначення категорії “індивідуальний трудовий спір” як розбіжність, що не вирішена добровільно, а розглядається компетентним органом та виникла між роботодавцем і працівником у сфері трудових та пов'язаних з ними відносин з питань застосування законодавства про працю, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших нормативних актів, а також трудових договорів;

- визначено причини та умови виникнення індивідуальних трудових спорів в умовах ринкової економіки. Уперше зроблено висновок, що умови виникнення спорів в узагальненому вигляді мають: економічний, соціальний та юридичний характер, а причини - суб'єктивний, організаційно-правовий та організаційно-господарчий характер;

- дістала подальшого розвитку конкретизація системи індивідуальних трудових спорів та класифікація їх на види. Зроблено висновок, що багатоманітність і чисельність індивідуальних трудових спорів зумовлені широким колом суспільних відносин, які становлять предмет цієї галузі права, а отже можуть бути предметом спору;

- дістало подальший розвиток дослідження сутності та значення вирішення індивідуальних трудових спорів в комісії по трудових спорах, яка є досудовим органом для їх розгляду; розроблено порядок її формування, функціонування та запропоновано заходи з підвищення ефективності її діяльності;

- уперше доведено доцільність розгляду індивідуальних трудових спорів тільки в порядку цивільного судочинства та необхідність відмови від їх розгляду в адміністративних судах;

- вперше доведено необхідність роздільної кодифікації матеріальних і процесуальних правових норм у сфері трудового права. Доведено нагальну потребу у розробці й прийнятті Трудового процесуального кодексів України, запропоновано його структуру;

- з метою підвищення законності під час розгляду індивідуальних трудових спорів доводиться доцільність створення системи спеціалізованих трудових (соціальних) судів;

- уперше комплексно розглянуто правове регулювання та практику розгляду судами спорів щодо розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, досліджено його особливості, визначено напрямки підвищення ефективності вирішення цієї категорії спорів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації наукові положення, теоретичні й практичні висновки та пропозиції можуть бути використані в: (а) науково-дослідницькій сфері - для проведення подальших досліджень у науці трудового права, удосконалення загальної концепції трудового права, особливо положень, які стосуються регулювання трудових спорів в Україні; (б) правотворчості - у процесі розробки та прийняття Трудового кодексу України, інших законодавчих і спеціальних підзаконних нормативно-правових актів, які повинні забезпечити реалізацію та захист права на працю працівників; (в) правозастосовчій діяльності - рекомендації, які обґрунтовані в дисертації, мають за мету вдосконалити практику застосування норм чинного трудового законодавства у сфері правового регулювання індивідуальних трудових спорів; (г) навчальному процесі - при підготовці лекцій, відповідних розділів підручників і навчальних посібників з трудового права України, під час викладання навчальної дисципліни з трудового права, а також у науково-дослідній роботі студентів, слухачів і курсантів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у наукових публікаціях автора, а також доповідях на науково-практичних конференціях: „Актуальні проблеми роботи з персоналом у правоохоронних органах” (Харків, 27 листопада 2008 р.), „Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення” (Харків, 22 - 23 квітня 2009 р.). До того ж, основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри трудового, екологічного й аграрного права і науково-дослідної лабораторії з розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів Харківського національного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні ідеї автора знайшли відображення в п'ятьох наукових статтях, які опубліковані у фахових юридичних виданнях, затверджених ВАК України, а також у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і із семи підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 205 сторінок. Список використаних джерел налічує 164 найменувань і займає 14 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета та завдання, які необхідно вирішити, обґрунтовується методологія, на базі якої було проведено науковий аналіз, викладаються основні положення, що виносяться на захист, підкреслюються теоретична і практична значущість роботи, наводяться дані, що свідчать про апробацію дисертації та її наукових результатів.

Розділ 1 “Загальна характеристика індивідуальних трудових спорів” містить два підрозділи.

У підрозділі 1.1. “Поняття, причини й умови виникнення індивідуальних трудових спорів” досліджуються вихідні теоретичні положення й концептуальні підходи провідних вчених-трудовиків стосовно правового інституту трудових спорів, його понятійних категорій та умов виникнення трудових спорів.

Обґрунтовується висновок, що першою стадією улагодження суперечностей між працівником та роботодавцем є трудовий конфлікт. Працівник і роботодавець під час його вирішення мають повну свободу у виборі способів, прийомів, методів, форм і засобів. У випадку їх неефективної дії або небажання однієї зі сторін вирішувати існуючі на рівні трудового конфлікту розбіжності, останній переростає в трудовий спір. Трудовий спір як форма вирішення розбіжностей між працівником і роботодавцем настає лише тоді, коли розбіжності набули стійкого характеру і належного способу їх вирішення не передбачається. Ця форма характеризується тим, що учасники трудового конфлікту, не маючи змоги його вирішити, звертаються за допомогою до спеціально уповноваженого на розгляд трудових спорів органу.

Порядок вирішення індивідуальних трудових спорів регламентується гл. ХV “Індивідуальні трудові спори” КЗпП України. Торкаючись змісту названої глави, вкажемо на її недосконалість і нелогічний характер побудови. Незважаючи на назву, глава не визначає ні поняття індивідуального трудового спору, ні навіть поняття трудового спору, крім того, у чинному законодавстві України передбачені трудові спори не лише індивідуальні, але й колективні, що у вказаній главі не враховано. Вважаємо, що назву гл. ХV КЗпП України треба змінити на “Трудові спори”. У ній доцільно подати визначення поняття “трудовий спір”, вказавши, що вони поділяються на індивідуальні та колективні трудові спори, дати визначення обох, а також передбачити порядок їх розгляду.

На підставі аналізу норм чинного законодавства та поглядів науковців визначено, що індивідуальний трудовий спір - це розбіжність, що не вирішена добровільно, а розглядається компетентним органом, та виникла між роботодавцем і працівником у сфері трудових і пов'язаних з ними відносин з питань застосування законодавства про працю, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших нормативних актів, а також трудових договорів. Індивідуальними трудовими спорами треба вважати всі спори про встановлення законами, підзаконними нормативними актами, колективними договорами й угодами умов праці, якщо питання про захист прав порушує працівник, а не трудовий колектив підприємства, установи, організації або їх структурного підрозділу.

На підставі аналізу наукових підходів доведено, що умовами виникнення індивідуальних трудових спорів є об'єктивні обставини, що призводять до причин виникнення індивідуальних трудових спорів - конкретних обставин характерних для тієї чи іншої ситуації, а спір - це наслідок поєднання умов і причин. Умови виникнення індивідуальних трудових спорів в узагальненому вигляді мають економічний, соціальний та юридичний характер, а причини - суб'єктивний, організаційно-правовий та організаційно-господарчий характер. Виникненню індивідуальних трудових спорів сприяють також суттєві зміни в законодавстві про працю, що відбулися за останні роки: 1) звуження сфери централізованого загальнообов'язкового регулювання трудових відносин і розширення локального регулювання, а також встановлення умов праці за допомогою індивідуальних трудових договорів; 2) вимушене (для уникнення прогалин у правовому регулюванні відносин у сфері праці) поєднання українського законодавства з законодавством колишнього СРСР, що не втратило юридичного значення (якщо останнє не суперечить українському законодавству і з питань, які ним регулюються відсутнє законодавство України); 3) включення в систему джерел трудового права міжнародних правових актів (ст. 9 Конституції України, ст. 8-1 КЗпП України).

Підрозділ 1.2. “Класифікація і принципи розгляду індивідуальних трудових спорів” визначає найбільш поширені види індивідуальних трудових спорів, називає підстави їх класифікації, а також містить дослідження змісту принципів вирішення індивідуальних трудових спорів.

Класифікація трудових спорів є неодмінною умовою з'ясування порядку їх розв'язання. Основним засобом класифікації є вибір конкретного критерію, за допомогою якого класифікують поняття, явища, відносини тощо. Сама по собі класифікація трудових спорів є лише допоміжним засобом, що застосовується для впорядкування їх видів.

Опрацювання чинного законодавства та наукової літератури дає підстави провести класифікацію індивідуальних трудових спорів за такими критеріями: 1) за суб'єктом, що заявив про порушення права (спори, порушені з ініціативи працівника, роботодавця, іншої зацікавленої особи); 2) за ознакою підвідомчості (індивідуальні трудові спори, які розглядаються в комісії по трудових спорах; індивідуальні трудові спори, які розглядаються у судовому порядку; індивідуальні трудові спори, які розглядаються в особливому порядку, визначеному спеціальними законодавчими актами); 3) за характером і предметом спору: а) спори про застосування норм трудового законодавства (спори про внесення записів у трудову книжку; спори про відсторонення від роботи; спори про поновлення на роботі; спори про оплату часу вимушеного прогулу; спори про виплату вихідної допомоги; спори про видачу трудової книжки й оплату часу її затримки; спори про оплату часу затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі); б) спори про встановлення нових і застосування існуючих умов праці, не врегульованих законодавством або іншими нормативними актами (спори про переведення на іншу роботу, переміщення чи про зміну істотних умов праці; спори про порядок проведення надурочних робіт і залучення до них працівників; спори щодо порядку накладення дисциплінарних стягнень); 4) за моментом реалізації права на працю (трудові спори, які виникають під час укладення трудового договору; трудові спори, які виникають при реалізації трудового договору; трудові спори, які виникають під час припинення трудового договору); 5) за видом правовідносин, з яких виник спір (спори, які виникають з трудових правовідносин; спори, які виникають з інших правовідносин); 6) за причинами виникнення індивідуальні трудові спори можна поділити на спори, пов'язані з причинами суб'єктивного та об'єктивного характеру; 7) за предметом індивідуального трудового спору (спори майнового характеру та спори немайнового характеру); 8) за інститутами та субінститутами трудового права (спори, пов'язані із застосуванням законодавства стосовно умов трудових договорів; спори, в основі яких лежать розбіжності щодо застосування законодавства про зайнятість; спори про застосування законодавства про робочий час; спори, пов'язані із застосуванням законодавства про час відпочинку; спори, пов'язані із застосуванням норм, що входять в інститут оплати праці; спори, пов'язані із застосуванням законодавства про гарантії і компенсації; спори, що випливають із застосування законодавства про матеріальну відповідальність сторін трудових правовідносин; спори з питань застосування дисциплінарної відповідальності; спори у сфері охорони праці. спори, пов'язані із застосуванням законодавства про працю жінок; спори, пов'язані із застосуванням законодавства про працю молоді; спори з питань надання пільг працівникам, що поєднують роботу з навчанням; спори, в основі яких лежить діяльність, пов'язана із наглядом і контролем за дотриманням законодавства про працю).

Принципами вирішення індивідуальних трудових спорів є основоположні засади, що визначають та спрямовують порядок, побудову та функціонування механізму вирішення трудових спорів, з метою захисту прав, свобод і законних інтереси суб'єктів трудового права. Обґрунтовується, що основними принципами вирішення індивідуальних трудових спорів є: забезпечення захисту трудових прав працівників; рівність сторін спору перед законом; участь представників працівників (демократизм); доступність звернення до органів, що розглядають трудові спори; забезпечення законності при вирішенні трудових спорів; забезпечення об'єктивності й повноти дослідження матеріалів і доказів; безкоштовність; оперативність розгляду; забезпечення реального виконання рішень по трудових спорах; відповідальність посадових осіб за невиконання рішень по трудових спорах.

Розділ 2 “Розгляд індивідуальних трудових спорів” об'єднує три підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Розгляд індивідуальних трудових спорів у комісії по трудових спорах і в судовому порядку” дисертантом досліджено загальні підстави та порядок розгляду індивідуальних трудових спорів у комісіях по трудових спорах і судах.

В підрозділі обґрунтовується, що суди розглядають будь-які трудові спори, що виникли між будь-якими сторонами трудових відносин. Комісії по трудових спорах не є органами правосуддя. Вони створюються лише для того, щоб захищати трудові права працівників безпосередньо на підприємстві, в установі, організації, якщо працівники з тих чи інших причин не бажають звертатися за захистом своїх інтересів безпосередньо до суду. Комісія по трудових спорах є так званою досудовою формою вирішення індивідуальних трудових спорів.

Комісії по трудових спорах у нашій країні почали створюватися з 1957 р. й були змішаним паритетним органом, який організовувався на підприємствах, в установах, організаціях із представників адміністрації і фабзавмісткому для вирішення індивідуальних трудових спорів і виконував при цьому примирні функції.

З огляду на відсутність спеціалізованих судів з трудових спорів та величезну кількість трудових спорів, на сьогодні комісії по трудових спорах є важливими і потрібними органами у сфері захисту прав, свобод і законних інтересів сторін трудового договору. Підкреслюється, що правовий статус комісій і порядок їх діяльності врегульовано більш повно порівняно з іншими органами трудового колективу.

Комісія по трудових спорах є спеціально створеним юрисдикційним органом досудового вирішення індивідуальних трудових спорів, який покликаний на альтернативній (не примусовій) основі вирішувати трудові спори між учасниками трудових правовідносин на підприємстві, в установі, організації. Позитивними рисами, що характеризують порядок розгляду трудових спорів у комісіях по трудових спорах є: а) розгляд трудових спорів безпосередньо за місцем їх виникнення; б) доступність звернення працівників; в) безпосередня участь працівників у вирішенні трудових спорів; г) законодавче визначення порядку провадження по трудовим спорам; д) законодавче регулювання виконання рішень комісії по трудових спорах.

Пропонується відмовитися від принципу створення комісій по трудових спорах лише трудовим колективом і встановити принцип паритетного їх формування, що повною мірою відповідатиме принципу соціального партнерства та свідчитиме про об'єктивність складу комісії, сприятиме справедливому та компетентному розгляду спорів, підвищить авторитет комісій.

Натоміть, судовий порядок розгляду справ щодо порушення трудових прав є універсальним, бо стосується всіх і кожного. Враховуючи особливості процесу судового розгляду індивідуальних трудових спорів, обґрунтовується існування чотирьох стадій урегулювання спорів: 1) підготовча (досудова); 2) звернення до суду; 3) судового розгляд; 4) виконання судового рішення. Судовий розгляд, в свою чергу, поділяється також на чотири стадії: 1) підготовча; 2) дослідження обставин справи; 3) дебати сторін; 4) ухвалення й оголошення рішення.

З метою поліпшення процесу розгляду індивідуальних трудових спорів, утвердження законності судочинства в цій категорії справ, доцільно розглядати індивідуальні трудові спори тільки в порядку цивільного судочинства та законодавчо відмовитися від їх розгляду в адміністративних судах.

У підрозділі 2.2. “Особливості вирішення індивідуальних трудових спорів окремих категорій працівників” зазначається, що трудові спори суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, розглядаються з врахуванням особливостей, встановлених спеціальним законодавством (наприклад, Законами України “Про статус суддів”, “Про судоустрій України”, “Про прокуратуру” тощо).

Однак, нажаль саме стосовно розгляду трудових спорів зазначених категорій працівників чинна нормативна база не містить чіткого правового інструментарію: ні Кодекс законів про працю України, ні спеціальні закони, ні відомчі нормативні акти не вирішують повною мірою цього питання. Законодавчо встановлені тільки окремі особливості розгляду індивідуальних трудових спорів при звільненні, яке застосовується в порядку дисциплінарного стягнення, та для інших видів заходів дисциплінарного впливу.

В роботі зазнається, що незважаючи на те, що згідно зі ст. 222 КЗпП України особливості вирішення індивідуальних трудових спорів повинні стосуватися лише суддів та прокурорсько-слідчих працівників, для деяких інших категорій працівників також передбачений особливий порядок розгляду трудових спорів (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, посадові особи митної служби та ін.).

Очевидними є суперечності між положенням ч. 5 ст. 35 Закону України «Про статус суддів», у якій встановлено десятиденний строк для оскарження рішення кваліфікаційної комісії, і ч. 1 ст. 46 Закону України «Про Вищу раду юстиції» та ч. 1 ст. 101 Закону «Про судоустрій України», що встановлюють для цього місячний строк. Вважаємо, що місячний строк повинен бути загальний для всіх випадків, а тому необхідно внести відповідні зміни до Закону України «Про статус суддів».

Обґрунтована доцільність закріплення в Дисциплінарному статуті органів внутрішніх справ України норми про порядок і строк вирішення спорів, запропонована її редакція.

Підрозділ 2.3. “Право та процедура звернення до Європейського суду з прав людини” присвячений виявленню та розкриттю особливостей юрисдикції Європейського Суду з прав людини як вищої міжнародної інстанція з вирішення трудових спорів.

З ратифікацією Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї українці реально отримали право, передбачене ст. 55 Конституції України звертатися за захистом своїх порушених прав до міжнародних організацій, зокрема до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі. Юрисдикція Європейського суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції 1950 року і протоколів до неї, які передаються йому на розгляд. У разі виникнення спору щодо юрисдикції його вирішує сам Суд. Серед основних категорій скарг, які Європейський суд визнав потенційно прийнятними для розгляду, заяви про неможливість виконання рішень національних судів, надмірну тривалість розгляду справ у суді, а також заяви щодо порушення процесуальних прав українців.

Із прийняттям у 2006 році парламентом Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», наша держава стала повноцінним відповідачем у цьому суді та відповідальна за виконання його рішень. Названий Закон урегулював відносини, що виникають у зв'язку з: а) обов'язком держави виконувати рішення Європейського суду у справах проти України; б) необхідністю усунення причин порушення останньою згаданої Конвенції; в) упровадженням в українське судочинство й адміністративну практику європейських стандартів прав людини; г) створенням передумов для зменшення кількості заяв до цього Суду проти України.

Розділ 3 “Сучасний стан вирішення індивідуальних трудових спорів” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Практика розгляду судами спорів про розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця” автор наголошує, що дослідження судової практики відіграє надзвичайно важливу роль у теоретичному розвитку трудового права й удосконаленні правозастосовчої діяльності з вирішення індивідуальних трудових спорів.

Обґрунтовано необхідність закріплення на законодавчому рівні обов'язку власника підприємства чи уповноваженого ним органу підтверджувати доказами факти виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі, а також закріпити право роботодавця на звільнення працівника у випадку втрати останнім спеціальних прав та/або дозволів, необхідних для виконання обумовленої трудовим договором роботи.

На підставі проведеного аналізу особливостей судового розгляду спорів у справах про незаконне звільнення працівників з ініціативи роботодавця дисертант прийшов до висновку, що нинішній стан правового регулювання трудових відносин потребує комплексного переосмислення норм трудового права з метою приведення їх у відповідність новим потребам суспільного і економічного розвитку країни. Удосконалення порядку й умов припинення трудового договору з ініціативи роботодавця забезпечить захист одного з найважливіших соціально-економічних прав громадян - права на працю і сприятиме додержанню законності в трудових відносинах. Ґрунтовний теоретичний аналіз у цьому напрямі є одним із чинників удосконалення чинного законодавства та розробки нового Трудового кодексу України.

У підрозділі 3.2. “Удосконалення нормативно-правового забезпечення розгляду та вирішення індивідуальних трудових спорів” обґрунтовується думка, що сучасне законодавство про працю загалом спрямоване на захист інтересів працівника й дотримання європейських стандартів у сфері трудових відносин. Однак, виникнення на практиці численних трудових спорів між працівниками і роботодавцями є свідченнями певних прогалин на законодавчому рівні. Зроблено висновок, що розвиток трудового законодавства в умовах удосконалення ринкового механізму має бути спрямований тільки на підвищення рівня трудових прав і захист інтересів особи.

Потребує законодавчого врегулювання питання про предмет індивідуального трудового спору, яким є питання про застосування законодавства про працю, зокрема локального, а також про встановлення або зміну індивідуальних умов праці. Доцільно також у законодавстві врегулювати питання про момент виникнення індивідуального трудового спору, оскільки відповідні норми в чинному кодексі відсутні.

Обґрунтовано, що розширення сфери судового захисту трудових прав працівників потребує створення спеціалізованих судів для розгляду трудових спорів і спорів з питань соціального захисту громадян. Зазначена проблем, разом із питанням про ухвалення Трудового процесуального кодексу України в сучасних умовах є однією із найактуальніших у трудовому праві. Пропонується така структура Трудового процесуального кодексу України: 1. Загальні положення. 2. Юрисдикція. 3. Виклики і повідомлення. 4. Докази. 5. Витрати, пов'язані з розглядом трудових спорів. 6. Строки. 7. Представництво. 8. Самозахист трудових прав працівників. 9. Нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства. 10. Досудові процедури вирішення трудових спорів. 11. Органи, що розглядають трудові спори й порядок їх формування. 12. Провадження по індивідуальних трудових спорах. 13. Провадження по колективних трудових спорах. 14. Перегляд рішень по трудових спорах. 15. Виконанням рішень по трудових спорах.

Однією з передумов, яка сприятиме попередженню виникнення трудових спорів та повному захисту прав усіх категорій працівників, має стати вдосконалення законодавства про притягнення посадових осіб до відповідальності за незаконне звільнення чи незаконне переведення працівників.



ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на поглиблення розуміння сутності і місця індивідуальних трудових спорів в трудовому праві України та удосконалення їх правового регулювання. Основні з них такі:

1. Першою стадією вирішення розбіжностей між сторонами трудового договору є трудовий конфлікт. Працівник і роботодавець мають повну свободу у виборі способів, прийомів і форм його вирішення. У разі неефективної дії названих засобів або небажання однієї з сторін вирішувати існуючі на рівні трудового конфлікту розбіжності, останній переростає в трудовий спір.

2. Індивідуальний трудовий спір - це розбіжність, що не вирішена добровільно, а розглядається компетентним органом, та виникла між роботодавцем і працівником у сфері трудових і пов'язаних з ними відносин з питань застосування законодавства про працю, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших нормативних актів, а також трудових договорів.

3. Визначено, що глава ХV КЗпП України «Індивідуальні трудові спори» не враховує, що трудові спори поділяються на індивідуальні й колективні. Також у ній немає визначення понять «трудовий спір» та «індивідуальний трудовий спір». Вважаємо назву глави ХV КЗпП України треба змінити на «Трудові спори». У ній доцільно подати визначення поняття «трудовий спір», вказавши, що трудові спори поділяються на індивідуальні та колективні трудові спори, дати визначення колективного та індивідуального трудового спору, а також передбачити порядок їх розгляду.

4. Комісія по трудових спорах є спеціально створеним юрисдикційним органом досудового вирішення індивідуальних трудових спорів, який покликаний на альтернативній (не примусовій) основі вирішувати трудові спори між учасниками трудових правовідносин на підприємстві, в установі, організації.

Виявлено та сформульовано позитивні риси, що характеризують порядок розгляду трудових спорів у комісіях по трудових спорах: а) розгляд трудових спорів безпосередньо за місцем їх виникнення; б) доступність звернення працівників; в) безпосередня участь працівників у вирішенні трудових спорів; г) законодавче визначення порядку провадження по трудовий спорам; д) законодавче регулювання виконання рішень комісії по трудових спорах.

Внесено пропозицію відмовитися від принципу створення комісій по трудових спорах лише трудовим колективом і встановити принцип паритетного їх формування, що повною мірою відповідатиме принципу соціального партнерства та свідчитиме про об'єктивність складу комісії, сприятиме справедливому та компетентному розгляду спорів, підвищить авторитет комісій по трудових спорах.

Запропоновано закріпити обов'язок комісії по трудових спорах щорічно доповідати про стан забезпечення трудових прав на підприємстві та вносити пропозиції роботодавцю про усунення найбільш поширених причин виникнення спорів.

6. Під розглядом трудових спорів у порядку підлеглості розуміють одну із форм здійснення захисту права на працю працівника, що полягає у зверненні останнього до вищестоящого в порядку підлеглості органу, який уповноважений державою на розгляд такого виду трудових спорів у порядку, регламентованому спеціальними нормативними актами.

9. Доцільно в КЗпП України нормативно визначити, що грубим порушенням трудових обов'язків слід вважати винні, протиправні дії (бездіяльність) працівника, які заподіяли чи могли заподіяти значну матеріальну або моральну шкоду підприємству, установі, організації, його власнику, працівникам або суспільству.

Втратою довіри є неможливість подальшого виконання працівником трудових обов'язків внаслідок скоєння ним діянь (створення систематичної нестачі довірених йому цінностей, безвідповідального, недбалого ставлення до трудових обов'язків, порушення правил торгівлі, скоєння дрібної крадіжки та ін.), що негативно впливають на його авторитет перед роботодавцем і можуть заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди підприємству, установі, організації.

10. Розширення сфери судового захисту трудових прав працівників потребує ухвалення Трудового процесуального кодексу України та створення системи судів, які б спеціалізувалися на розгляді трудових спорів і спорів з питань соціального захисту громадян. Основними розділами Трудового процесуального кодексу України повинні бути: 1. Загальні положення. 2. Юрисдикція. 3. Виклики і повідомлення. 4. Докази. 5. Витрати, пов'язані з розглядом трудових спорів. 6. Строки. 7. Представництво. 8. Самозахист трудових прав працівників. 9. Нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства. 10. Досудові процедури вирішення трудових спорів. 11. Органи, що розглядають трудові спори й порядок їх формування. 12. Провадження по індивідуальних трудових спорах. 13. Провадження по колективних трудових спорах. 14. Перегляд рішень по трудових спорах. 15. Виконанням рішень по трудових спорах.

Негайне створення спеціалізованих судів у трудових справах є передчасним і таким, що не враховує політичну та економічну ситуацію в нашій країні. Перспективною на першому етапі є ідея спеціалізації по трудових спорах окремих суддів у місцевих судах.

11. З метою поліпшення процесу розгляду індивідуальних трудових спорів, утвердження законності судочинства в цій категорії справ, доцільно розглядати індивідуальні трудові спори тільки в порядку цивільного судочинства та законодавчо відмовитися від їх розгляду в адміністративних судах.

12. У новому Трудовому кодексі пропонується встановити диспозитивну норму, згідно з якою за бажанням працівника суд може ухвалити рішення або про його поновлення на роботі, або про виплату відповідної компенсації без поновлення на роботі. Бачиться сенс у тому, щоб на законодавчому рівні визначити перелік порушень закону при звільненні, що можуть слугувати підставою для поновлення працівника на попередній роботі або для виплати компенсації.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лозовой С.В. Особливості розгляду індивідуальних трудових спорів комісіями по трудових спорах // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - № 1. - С.6-10.

2. Лозовой С.В. Класифікація та принципи розгляду індивідуально-трудових спорів // Форум права. - 2008. - № 2. - С. 328-332 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: htt://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008 -2/02lsvits.pdf.

3. Лозовой С.В. Юридичний зміст поняття «індивідуальних трудових спорів» // Південноукраїнський правничий часопис - 2008. - № 2. - С.83-85.

4. Лозовой С.В. Удосконалення нормативно-правового забезпечення розгляду та вирішення індивідуальних трудових спорів // Науковий вісник Ужгородського університету. - 2009. - вип. 12. - С.267-259.

5. Лозовой С.В. Щодо причин та умов виникнення індивідуальних трудових спорів // Південноукраїнський правничий часопис - 2009. - № 2. - С.264-269.

6. Лозовой С.В. Особливості юридичного змісту поняття «індивідуальних трудових спорів» // Актуальні проблеми роботи з персоналом у правоохоронних органах. Матеріали наук.-прак. конф. (м. Харків, 27 листопада 2008 р). - С.293-298.

7. Лозовой С.В. Принципи вирішення індивідуальних трудових спорів // Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення: Тези доповідей і наукових повідомлень учасників Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 22 - 23 квітня 2009 р.) / За ред. В.В. Жернакова. - Х.: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2009. - С. 339-343.



АНОТАЦІЇ

Лозовой С.В. Правове регулювання індивідуальних трудових спорів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення. - Cхідноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Україна, Луганськ, 2009.

Дисертацію присвячено теоретичним і практичним проблемам правового регулювання індивідуальних трудових спорів. Проводиться розмежування правових категорій «трудовий спір», «трудовий конфлікт», «індивідуальний трудовий спір». На підставі аналізу поглядів науковців розглядається правова природа, поняття, ознаки, причини й умови виникнення індивідуальних трудових спорів. Докладно поданий порядок досудового і судового вирішення індивідуальних трудових спорів, а також право та процедура звернення до Європейського суду з прав людини, обґрунтовано низку пропозицій щодо вдосконалення порядку розгляду індивідуальних трудових спорів. Аналізується чинне трудове законодавство України та судова практика вирішення індивідуальних трудових спорів, а також законодавство, яке регулює особливості вирішення індивідуальних трудових спорів окремих категорій працівників. Розроблені і внесені концептуальні пропозиції з удосконалення нормативно-правового забезпечення розгляду та вирішення індивідуальних трудових спорів.

Ключові слова: трудові спори, конфлікти, індивідуальні трудові спори, принципи, комісія по трудовим спорам, досудове вирішення, судове вирішення, працівники прокуратури, Європейський суд з прав людини.



Лозовой С.В. Правовое регулирование индивидуальных трудовых споров. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения. - Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, Украина, Луганск, 2009.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим проблемам правового регулирования индивидуальных трудовых споров. Проводится разграничение правовых категорий “трудовой спор”, “трудовой конфликт”, “индивидуальный трудовой спор”. На основе анализа различных точек зрения ученых рассматривается правовая природа, понятие, признаки, причины и условия возникновения индивидуальных трудовых споров, исследуется их классификация, принципы разрешения и пути предупреждения возникновения. Индивидуальный трудовой спор рассматривается как разногласие, которое не решено добровольно, а рассматривается компетентным органом, и возникшее между работодателем и работником в сфере трудовых и связанных с ними отношений по вопросам применения законодательства о труде, правил внутреннего трудового распорядка и других нормативных актов, а также трудовых договоров.

Представлен порядок досудебного и судебного разрешения индивидуальных трудовых споров, а также право и процедура обращения в Европейский суд по правам человека, обоснованно ряд предложений по усовершенствованию порядка рассмотрения индивидуальных трудовых споров. Учитывая особенности процесса судебного разбирательства индивидуальных трудовых споров, выделены стадии урегулирование трудовых споров: а) подготовительная; б) обращение в суд; в) судебное разбирательство; г) выполнение судебного решения. Анализируется действующее трудовое законодательство Украины и судебная практика рассмотрения индивидуальных трудовых споров, а также законодательство, регулирующее особенности разрешения индивидуальных трудовых споров отдельных категорий работников. Разработаны и внесены концептуальные предложения по усовершенствованию нормативно-правового обеспечения рассмотрения и разрешения индивидуальных трудовых споров.

Ключевые слова: трудовые споры, конфликты, индивидуальные трудовые споры, принципы, комиссия по трудовым спорам, досудебное разрешение, судебное разрешение, работники прокуратуры, Европейский суд по правам человека.



Lozovoj S.V. Legal regulation of individual labor disputes. - Manuscript.

The thesis on gaining of Candidate of law degree under the specialty 12.00.05 - labour law; social security law. - East Ukraine Volodymyr Dahl National University, Ukraine, Lugansk, 2009

Dissertation is devoted to theoretical and practical issues of legal regulation of individual labor disputes. It outlines delimitation of the following legal categories: “labor dispute”, “labor conflict”, “individual labor dispute”. Based on scientists' views analysis, the work studies legal nature, notion, features, reasons and precondition of origin of individual labor disputes. Dissertation gives thorough analysis of the order of out-of-court and court resolution of individual labor disputes, of the right for appeal to European Court of Human Rights, supports a number of propositions for perfections of the order of resolution of individual labor disputes. The work analyses active labor legislation of Ukraine and legal practice of resolution of individual labor disputes, and also legislation that regulates peculiarities of resolution of individual labor disputes among certain categories of workers. It works out and moves propositions of improvement of normative-legal support of consideration and resolution of individual labor disputes.

Key words: labor disputes, conflicts, individual labor disputes, principles, grievance committee, out-of-court resolution, court resolution, prosecutor officers, European Court of Human Rights.

Размещено на Allbest.ru

...