Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 342.951

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Адміністративно-правові засади медичного забезпечення органів внутрішніх справ України

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Логвиненко Борис Олексійович

Дніпропетровськ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Курінний Євген Володимирович, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права та адміністративного процесу.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Голосніченко Іван Пантелійович, Національний технічний університет України “КПІ”, завідувач кафедри адміністративного, цивільного та господарського права;

кандидат юридичних наук, доцент Кувакін Сергій В'ячеславович, Академія митної служби України, доцент кафедри адміністративного та митного права.

Захист відбудеться “30” січня 2009 р. о “10.00” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.727.02 Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26).

Автореферат розісланий “29” грудня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.М. Школа.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Успішне реформування органів внутрішніх справ України значною мірою залежить від створення і запровадження нової парадигми поліцейського обслуговування, яка має замінити поки що чинну в державі пострадянську, переважно репресивно-каральну концепцію правоохоронної діяльності.

Розв'язання цієї важливої стратегічної проблеми сприятиме максимальному наближенню роботи вітчизняних органів внутрішніх справ до високих стандартів організації та функціонування правоохоронних структур розвинутих демократичних країн, характерними ознаками яких є не тільки більш якісне виконання своїх завдань на основі довіри і партнерства з населенням, а й стабільно високий рівень внутрішньоорганізаційного (кадрового, фінансового, матеріально-технічного, психологічного, медичного) забезпечення.

Медичне забезпечення органів внутрішніх справ має виняткове значення, оскільки саме за допомогою цієї внутрішньосистемної функції працівниками органів внутрішніх справ, членами їхніх сімей та пенсіонерами МВС України безпосередньо реалізується закріплене ст. 49 Конституції України право кожного на охорону здоров'я. Так, зокрема, здійснюються первісне вивчення стану здоров'я кандидатів на службу в міліцію та подальші щорічні профілактичні огляди, що допомагають своєчасно виявляти проблеми зі здоров'ям та запобігати розвиткові захворювань серед особового складу органів внутрішніх справ.

На сьогодні до системи лікувально-профілактичних закладів органів внутрішніх справ входять 2 госпіталі, 29 лікарень з поліклініками, 14 амбулаторно-поліклінічних закладів, 12 медичних реабілітаційних об'єктів, 29 військово-лікарських комісій, 28 центрів психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору, 27 санітарно-епідеміологічних станцій, 21 служба та здоровпункти при навчальних закладах.

Разом з тим, непослідовність державної політики у сфері охорони здоров'я, відсутність належного фінансування, суперечливість окремих кроків реформування відомчої медицини, невід'ємною складовою якої є медичне забезпечення органів внутрішніх справ, спонукають до його подальшого вдосконалення, що неможливо без ґрунтованих наукових досліджень адміністративно-правових засад цієї внутрішньосистемної діяльності.

Дослідження таких відомих науковців у сфері адміністративного права, як В.Б. Авер'янова, К.К. Афанасьєва, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, В.Т. Білоуса, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, Є.В. Додіна, Ю.В. Дубка, Р.А. Калюжного, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, О.Л. Копиленка, А.Т. Комзюка, Є.Б. Кубка, О.В. Кузьменко, Є.В. Курінного, В.М. Марчука, О.В. Негодченка, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришка, В.І. Олефіра, О.І Остапенка, В.П. Пєткова, С.В. Пєткова, О.П. Рябченко, А.О. Селіванова, М.М. Тищенка, О.І Харитонової, Ю.С. Шемшученка, Х.П. Ярмакі та інших вчених вплинули на формування основних підходів до вирішення проблеми, що досліджується у дисертації.

Окремі проблеми правового регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров'я розглядалися у працях З.С. Гладуна, Н.У. Головніної, В.М. Корнацького, Я.Ф. Радиша, І.М. Рогача, Ю.О. Сердюка, С.Г. Стеценка, І.С. Ярошенка. Безпосередньо питання функціонування відомчої медицини у правоохоронних та інших державних органах висвітлювали Л.Й. Богай, М.М. Вовкодав, Л.А. Голик, А.О. Захарова, В.П. Мегедь, О.В. Петраш. Так, ними висвітлено особливості правового регулювання у галузі охорони здоров'я, медичного забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, Служби безпеки України й Державної прикордонної служби України, вирішувалися питання медичного страхування у контексті соціального захисту працівників правоохоронних органів. Проте спеціального дослідження, присвяченого адміністративно-правовим засадам медичного забезпечення органів внутрішніх справ України, не здійснювалося. Недостатньо вивченими залишаються питання його визначення та соціального призначення, моделі медичного забезпечення органів внутрішніх справ України, особливостей змісту основних функцій та форм діяльності медичних підрозділів МВС України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до п. 4.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р., а також до п. 3.15 Плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2008 р.

Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 31.01.2006 р. (протокол № 5), уточнено 19.06.2008 р. (протокол № 9).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у вирішенні наукового завдання щодо з'ясування характеристики адміністративно-правових засад медичного забезпечення органів внутрішніх справ України й розробки науково-обґрунтованих рекомендацій для їх вдосконалення в умовах подальшого реформування органів внутрішніх справ і системи охорони здоров'я України.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішити такі завдання:

визначити поняття і соціальну сутність медичного забезпечення органів внутрішніх справ;

з метою узагальнення організаційних характеристик розвитку медичної служби МВС України, виокремити та проаналізувати етапи її становлення ;

з'ясувати особливості адміністративно-правового регулювання відносин у сфері медичного забезпечення органів внутрішніх справ України;

сформулювати поняття моделі медичного забезпечення органів внутрішніх справ та здійснити загальну характеристику її організаційних рівнів;

розкрити сутність і впорядкувати систему основних функцій підрозділів медичного забезпечення органів внутрішніх справ;

охарактеризувати основні форми діяльності лікувально-профілактичних закладів органів внутрішніх справ;

визначити шляхи подальшого розвитку медичного забезпечення органів внутрішніх справ України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері медичного забезпечення органів внутрішніх справ.

Предметом дослідження є адміністративно-правові засади медичного забезпечення органів внутрішніх справ України.

Методи дослідження. У дисертації використано комплекс методів наукового пізнання. Системний підхід є основою методологічної конструкції всієї дисертаційної роботи і визначає стратегію дослідження характеристик адміністративно-правових засад медичного забезпечення органів внутрішніх справ України.

За допомогою логіко-семантичного методу визначено поняття медичного забезпечення органів внутрішніх справ України та сформульовано дефініцію його моделі (підрозділи 1.1, 2.1). Порівняльно-правовий метод дозволив вивчити досвід адміністративно-правового регулювання відносин медичного забезпечення міліції (поліції) інших держав (підрозділ 2.1). Аналіз і синтез використано для характеристики структурних елементів моделі медичного забезпечення органів внутрішніх справ, а також системи медичної служби МВС України (підрозділ 2.1). Історичний метод застосовувався під час дослідження становлення та розвитку медичної служби МВС України (підрозділ 1.2). Методи класифікації, групування й системно-структурний метод використовувалися для розробки критеріїв поділу функцій медичних підрозділів на загальні і спеціальні, з'ясування основних форм діяльності лікувально-профілактичних закладів органів внутрішніх справ (підрозділи 2.2, 2.3). Соціологічний і статистичний методи застосовано для з'ясування недоліків існуючої моделі медичного забезпечення органів внутрішніх справ України, виявлення причин та умов, що їм сприяють (розділи І, ІІ).

Нормативною основою дослідження є закони й інші правові акти, що регламентують організацію медичного забезпечення органів внутрішніх справ України. Для розробки пропозицій щодо вдосконалення медичного забезпечення в органах внутрішніх справ України використовувалося законодавство Російської Федерації, США, Великобританії та Канади.

Емпіричну базу дослідження склали матеріали опитування 273 працівників міліції Дніпропетровської, Кіровоградської, Полтавської, Чернігівської, Київської, Тернопільської областей, статистичні дані й методичні документи Департаменту медичного забезпечення та реабілітації МВС України за 2002-2007 рр.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших комплексних досліджень адміністративно-правових засад медичного забезпечення органів внутрішніх справ України. На основі проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, зокрема:

вперше:

з'ясовано особливості адміністративно-правового регулювання відносин медичного забезпечення, що характеризуються провідною роллю й домінуванням адміністративно-правових норм у: а) визначенні типу (форми) організації системи охорони здоров'я; б) формуванні й реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я; в) реалізації завдань, функцій та форм діяльності лікувально-профілактичних закладів;

визначено поняття, структуру та особливості функціонування вітчизняної моделі медичного забезпечення органів внутрішніх справ як складової загальнодержавної системи охорони здоров'я України;

з метою гарантування права працівників міліції на надання кваліфікованої медичної допомоги, в тому числі й поза закладів охорони здоров'я МВС України, запропоновано доповнити Закон України “Про міліцію” статтею 22-1 “Медичне страхування працівників міліції”;

удосконалено:

поняття державної політики в галузі охорони здоров'я як зумовлену об'єктивними потребами суспільства та інтересами переважної більшості громадян і держави, законодавчо закріплену в нормах адміністративного права цілеспрямовану діяльність держави щодо забезпечення повного, всебічного і своєчасного розв'язання нагальних проблем фізичного і психічного здоров'я українського суспільства та конкретної людини через ефективну й доступну мережу медичного обслуговування;

систему основних функцій медичних підрозділів МВС України шляхом виокремлення групи спеціальних функцій, що стосуються таких напрямків діяльності, як: а) медичне забезпечення особового складу за умов надзвичайних ситуацій та масових заворушень; б) ліквідація медичних наслідків Чорнобильської катастрофи; в) інші спеціальні функції (відбір кандидатів до персоналу миротворчих місій, взаємодія з МОЗ України та МВС зарубіжних держав з медичних питань тощо);

перелік та характеристику основних форм діяльності лікувально-профілактичних закладів органів внутрішніх справ, а саме: профілактику захворювань; лікування; реабілітацію та санітарно-епідеміологічний нагляд;

дістало подальшого розвитку:

розгляд медичного забезпечення органів внутрішніх справ: по-перше, як різновиду їх внутрішньосистемної адміністративної діяльності, що забезпечує належне функціонування цієї правоохоронної інституції; по-друге, як важливого виду соціального забезпечення, що складається з системи організаційних та медичних заходів і полягає у гарантованих державою формах та способах надання медичної допомоги за тих чи інших обставин, спрямованих на створення умов для реалізації права на охорону здоров'я визначеному законодавством колу осіб;

здійснення аналізу царсько-російського, радянського та сучасного (пострадянського) етапів становлення медичної служби МВС України, ключовою та об'єднуючою ознакою яких є відомчий характер медичного забезпечення органів внутрішніх справ;

формування основних завдань відомчих закладів охорони здоров'я, а саме: надання висококваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги, медичної реабілітації, відновного та санаторно-курортного лікування особам, які перебувають на медичному обліку у цих закладах;

визначення можливого розвитку медичного забезпечення органів внутрішніх справ, шляхом: а) залишення діючої системи медичного забезпечення та реабілітації органів внутрішніх справ України з одночасним збільшенням фінансування; б) передачі мережі відомчих лікувально-профілактичних закладів у підпорядкування МОЗ України, тобто, фактична ліквідація відомчої медицини органів внутрішніх справ; в) реорганізації чинної системи медичного забезпечення органів внутрішніх справ через поступову трансформацію бюджетної форми у бюджетно-страхову.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у:

науково-дослідній роботі - для подальших досліджень у галузі адміністративного права, а саме медичного забезпечення органів внутрішніх справ України та інших правоохоронних органів;

правотворчості - для розробки і вдосконалення нормативних актів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання державно-управлінських відносин медичного забезпечення органів внутрішніх справ України;

правозастосовчій діяльності - для підвищення рівня медичного забезпечення органів внутрішніх справ України та здійснення управління медичними закладами органів внутрішніх справ України (Акт впровадження в діяльність УМВС України в Дніпропетровській області від 7 травня 2007 р.);

навчальному процесі - положення та висновки дисертації використовуються при викладанні навчальних дисциплін “Адміністративне право” та “Управління в органах внутрішніх справ” у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ (Акт впровадження ДДУВС від 12 лютого 2008 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи доповідалися на міжнародних, всеукраїнських, міжвузівських науково-практичних конференціях: “Проблеми правового забезпечення медичної діяльності в Україні” (Харків, 2006), “Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах” (Дніпропетровськ, 2007), “Організаційно-правові засади управлінської діяльності органів внутрішніх справ в умовах європейської інтеграції” (Одеса, 2007), “Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки” (Івано-Франківськ, 2007).

Публікації. Основні положення й результати дисертації викладено у п'яти статтях, опублікованих у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук, та чотирьох тезах доповідей.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить - 211 сторінок, з яких 183 - основний текст, список використаних джерел охоплює 210 найменувань і займає 21 сторінку.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, вказується на зв'язок роботи з науковими планами та програмами; визначаються мета, завдання дослідження, його об'єкт і предмет, використані методи, нормативна основа та емпірична база; основні теоретичні положення, що обумовлюють наукову новизну роботи; визначається практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1. “Сутність, етапи становлення та особливості адміністративно-правової регламентації медичного забезпечення органів внутрішніх справ України” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Соціальна сутність медичного забезпечення органів внутрішніх справ України” розглянуто сучасні наукові підходи щодо сутності медичного забезпечення як складової соціального захисту працівників органів внутрішніх справ.

На підставі аналізу положень законів України “Про міліцію” (Розділ V), “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” (ст.13), “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист” (ст. 3, 6) і наукових праць з проблем соціального захисту працівників правоохоронних органів, з'ясовано, що медичне забезпечення є невід'ємною складовою соціального захисту працівників органів внутрішніх справ України. Крім того, цей вид забезпечення поряд з іншими (кадрове, фінансове, матеріально-технічне та ін.) становить організаційну діяльність, спрямовану на впорядкування відповідних управлінських внутрішньосистемних відносини, тим самим забезпечуючи належні умови роботи органів внутрішніх справ.

Суспільна цінність медичного забезпечення розкривається насамперед у змісті його соціального призначення, а саме здійсненні заходів щодо підтримки належного рівня охорони здоров'я працівників органів внутрішніх справ, що, у свою чергу, сприяє виконанню ними покладених на них службових обов'язків.

Сутність визначення медичного забезпечення органів внутрішніх справ, полягає в тому, що воно є: а) важливим видом соціального забезпечення; б) системою організаційних та медичних заходів; в) гарантованою державною формою надання медичних послуг визначеному законодавством колу осіб.

Зроблено висновок про державно-управлінську природу відносин медичного забезпечення органів внутрішніх справ, що зумовлює їх переважну адміністративно-правову регламентацію. Теперішній стан цього виду внутрішньосистемного забезпечення потребує свого подальшого вдосконалення з урахуванням завдань стратегії системних перетворень як органів внутрішніх справ зокрема, так і сфери охорони здоров'я України у цілому.

У підрозділі 1.2. “Етапи становлення медичної служби МВС України” аналізується зміст часових періодів, що характеризують становлення і розвиток медичної служби в органах внутрішніх справ України.

З'ясовано, що безпосереднє виконання функцій медичного забезпечення органів внутрішніх справ покладається на відповідну структуру - медичну службу МВС України, що має тривалу та змістовну історію свого становлення і розвитку. Запропоновано розгляд виникнення та функціонування медичної служби у межах трьох етапів: царсько-російського (60-і рр. XVI - початок 20-х рр. XX ст.); радянського (20-і - початок 90-х рр. XX ст.); сучасного (пострадянського) етапу розвитку медичної служби ОВС України, який розпочався із набуттям Україною незалежності і триває дотепер.

Так, царсько-російський період розвитку медичної служби ОВС характеризувався її підпорядкуванням Міністерству внутрішніх справ та широким колом наданих повноважень щодо охорони здоров'я як працівників Міністерства, так і населення держави в цілому. У цей період було започатковано медичне страхування працівників правоохоронних органів через відрахування на нього 2 % від їхнього грошового утримання.

Радянський етап відзначався неодноразовими реформами, централізацією управління, загальним розвитком системи відомчої медицини, збільшенням мережі лікувально-профілактичних закладів МВС в областях, а також поступовим покращенням надання відповідних послуг та умов праці медперсоналу.

Головні особливості сучасного етапу розвитку медичної служби органів внутрішніх справ України полягають у необхідності продовження реформування вітчизняної галузі охорони здоров'я та правоохоронних органів, що об'єктивно сприяє інтенсифікації відповідних процесів у системі медичного забезпечення ОВС України. Зроблено висновок про те, що під час цих заходів необхідно зберегти надбання та досягнення попередніх років стосовно охорони здоров'я працівників органів внутрішніх справ.

Медичне забезпечення правоохоронців на всіх етапах свого розвитку характеризується незмінною відомчою належністю та адміністративно-правовою регламентацією його організації і функціонування, що обумовлено специфікою служби в органах внутрішніх справ. Враховуючи негативний досвід позбавлення відомчого медичного обслуговування колишніх складових Міністерства внутрішніх справ - підрозділів пожежної охорони та виконання покарань, у сучасних умовах ліквідація відомчої медицини в органах внутрішніх справ України є недоречною.

У підрозділі 1.3. “Особливості адміністративно-правового регулювання відносин медичного забезпечення органів внутрішніх справ України” наголошено на провідній ролі норм адміністративного права у визначенні типу організації вітчизняної системи охорони здоров'я, під час формування і реалізації державної політики в цій галузі, а також у масиві законодавства про охорону здоров'я.

На підставі аналізу нормативних актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я, зокрема Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 р., Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров'я України” від 6.12.2005 р., Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року” від 13.07. 2007 р, наказу МВС України № 1296 “Про медичне забезпечення в закладах охорони здоров'я системи МВС України” від 4.11.2003 р., зроблено висновок про домінування в їх положеннях норм адміністративного права. Саме нормами цієї галузі права безпосередньо регламентуюються відносини організації охорони здоров'я, визначаються особливості організації вітчизняної моделі охорони здоров'я, реалізації функцій та основних форм діяльності медичних установ і лікувально-профілактичних закладів.

Звернуто увагу на те, що нормами адміністративного права також регулюються заходи щодо реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, основними з яких є: поетапне збільшення державних асигнувань у сферу охорони здоров'я, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, запровадження ефективної системи багатоканального фінансування сфери охорони здоров'я й удосконалення системи соціального та правового захисту медичних і фармацевтичних працівників і пацієнтів.

Ключовими владними суб'єктами формування й реалізації державної політики в галузі медичного забезпечення органів внутрішніх справ є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоров'я України та Міністерство внутрішніх справ України.

Специфіка адміністративно-правового регулювання відносин відомчого медичного забезпечення полягає в тому, що створені певним державним органом медичні служби чи лікувально-профілактичні заклади підлягають подвійному підпорядкуванню. З організаційних питань - органові, у складі якого безпосередньо діють відомчі медичні заклади, а з медичних питань - Міністерству охорони здоров'я України.

Розділ 2. “Загальна характеристика адміністративно-правових засад медичного забезпечення органів внутрішніх справ України” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Модель медичного забезпечення органів внутрішніх справ України” встановлено, що зміст адміністративно-правових засад медичного забезпечення складають три основних системохарактеризуючих державно-управлінських елементи - модель, функції та форми.

Модель визначає особливості організації медичного забезпечення на всіх владно-управлінських рівнях, функції - закріплюють основні напрями (види) такої діяльності, а форми - характеризують зовнішній прояв конкретних організаційно-управлінських дій, спрямованих на безпосередню реалізацію зазначених функцій.

З'ясовано, що особливості моделі медичного забезпечення міліції (поліції) зумовлені, з одного боку, типом системи охорони здоров'я, а з іншого - організаційними характеристиками міліції (поліції) певної держави. Вивчення досвіду організації систем охорони здоров'я в україні, США, Великобританії, Російській Федерації, Канади та інших країнах дозволило виділити три основних різновиди моделей організації охорони здоров'я: 1) ринкову (система приватного страхування); 2) державну (бюджетну) та 3) бюджетно-страхову (змішана система).

Аналіз положень основних нормативних актів, що регламентують безпосередню організацію медичного забезпечення органів внутрішніх справ України, зокрема наказів МВС України № 1296 від 4.11.2003 р. “Про медичне забезпечення в закладах охорони здоров'я системи МВС України”, № 1286 від 4.11.2003 р., яким затверджено Положення про Лікарню відновного лікування, медичні реабілітаційні центри МВС України та їх філії і Положення про відділ (службу) охорони здоров'я ГУМВС України в АР Крим, м. Києві та Київської області, УМВС України в областях та м. Севастополі, дозволяє стверджувати, що в Україні модель медичного забезпечення органів внутрішніх справ організована за державним типом, тобто фінансується з державного бюджету, вона представлена медичними підрозділами і мережею підпорядкованих їм лікувально-профілактичних закладів, що функціонують у межах трьох рівнів: 1) центрального, представленого Департаментом медичного забезпечення та реабілітації МВС України та безпосередньо підпорядкованими йому центральними і спеціалізованими медичними закладами; 2) регіонального, що складається з відділів і секторів медичного забезпечення в регіонах та лікувально-профілактичних закладів обласного рівня; 3) місцевого, репрезентованого закладами охорони здоров'я системи МВС лише в окремих великих містах обласного підпорядкування.

Як свідчать результати проведеного опитування, сучасну систему медичного забезпечення та реабілітації органів внутрішніх справ визнають досконалою лише 8 % опитаних працівників органів внутрішніх справ, тоді як 75 % вважають її недосконалою; 79 % респондентів незадоволені теперішнім рівнем медичного забезпечення органів внутрішніх справ.

Зроблено висновок про те, що така модель повинна у подальшому вдосконалюватися разом із загальною системою охорони здоров'я України і з часом може поступово трансформуватися у змішаний (бюджетно-страховий) тип, що у перспективі не виключає виокремлення в організаційній конструкції медичного забезпечення органів внутрішніх справ нового, четвертого рівня - страхового.

Наголошено, що в умовах реформування Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров'я України, що триває, нагальним є використання зарубіжного досвіду медичного забезпечення поліцейських органів, особливо держав із подібною економікою та правовими традиціями.

У підрозділі 2.2. “Основні функції підрозділів медичного забезпечення органів внутрішніх справ України” звернуто увагу на те, що зазначені функції фактично є напрямками (видами) внутрішньосистемної забезпечувальної адміністративної діяльності, тому порядок їх організації та втілення в життя здійснюється за допомогою норм адміністративного права.

На підставі аналізу положень наказу МВС України № 1296 “Про медичне забезпечення в закладах охорони здоров'я системи МВС України” від 4.11.2003 р. запропоновано поділяти основні функцій підрозділів медичного забезпечення на загальні та спеціальні.

Зазначено, що перша загальна функція - організація лікувально-профілактичних заходів у системі МВС - має безпосередній зв'язок з основними формами діяльності лікувально-профілактичних закладів органів внутрішніх справ.

Другою загальною функцією є діяльність з психолого-психіатричного забезпечення. Її актуальність зумовлюється насамперед тим, що службова діяльність працівників органів внутрішніх справ пов'язана із впливом значної кількості різноманітних професійних гострих та хронічних стресогенних факторів, що сприяють зростанню випадків розладів психіки непсихотичного характеру. Нормативна регламентація такої функції передбачена Інструкцією про порядок проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів у системі МВС України, затвердженою наказом МВС України № 1296 від 4.11.2003 р.

Третя загальна функція стосується роботи військово-лікарських комісій та проведення військово-лікарських експертиз. Цей напрямок діяльності безпосередньо регулюється наказом МВС України № 85 від 6.02.2001 р. “Про затверження положення про діяльність військово-лікарської комісії та Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядовоого і начальницького складу в системі МВС”.

Четвертою загальною функцією підрозділів МВС України є медичне забезпечення у спеціальних установах. Ця діяльність тісно пов'язана з історією пенітенціарної медицини в цілому, але у зв'язку зі створенням Державного департаменту України з питань виконання покарань в органах внутрішніх справ України залишилося лише медичне забезпечення в ізоляторах тимчасового тримання, спеціальних приймальниках та відповідних приймальниках-розподільниках.

П'ята загальна функція стосується медичного забезпечення у закладах освіти МВС України, причому цей напрямок роботи охоплює не лише надання медико-санітарної допомоги прикріпленому контингенту, але й включає систему передачі знань, умінь і навичок з надання долікарської допомоги.

Наголошується, що саме з діяльністю підрозділів міліції та внутрішніх військ МВС України безпосередньо пов'язані три спеціальних функції медичного забезпечення органів внутрішніх справ, які на відміну від наведених вище загальних напрямків, визначають особливі за своїм змістом, характеристикою та кінцевими цілями функції.

Медичне забезпечення особового складу за умов надзвичайних ситуацій та масових заворушень є першою спеціальною функцією. Її реалізація включає заходи запобігання або зменшення ступеня втрат, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим серед особового складу органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ і їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій при виконанні оперативно-службових завдань. Безпосереднє правове регулювання цих відносин здійснюється відповідно до Положення “Про медичне забезпечення особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ МВС України при виконанні оперативно-службових завдань за умов виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також під час охорони громадського порядку в умовах масових заворушень та проведення масових заходів”, затвердженого наказом МВС України № 1296 від 4.11.2003 р.

Друга спеціальна функція медичних підрозділів МВС пов'язана з подоланням медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та медичного забезпечення постраждалих осіб. Для покращення медичного забезпечення постраждалих осіб та працівників, які несуть службу на радіо-екологічно забруднених територіях, здійснюються заходи щодо довгострокового диспансерного спостереження та проведення профілактичних оглядів. На сьогодні основним нормативним документом, що регулює ці відносини, є Положення про організацію медичного обслуговування особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та ведення реєстру МВС України цих осіб, затверджене наказом МВС України № 1296 від 4.11.2003 р.

Зміст третьої функції має комплексний характер і складається зі спеціальної діяльності з надання платних медичних послуг лікувально-профілактичними закладами МВС (Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами МВС” від 4.06.2007 р.), відбору кандидатів з числа працівників органів внутрішніх справ до складу миротворчого контингенту (наказ МВС № 1490 від 7.12.2003 р. “Про організаційне забезпечення миротворчої діяльності МВС України”), медичного огляду водіїв, здійснення взаємодії медичної служби МВС з Міністерством охорони здоров'я України тощо.

Звернуто увагу на проблему подальшого вдосконалення нормативного забезпечення наведених напрямків діяльності, зокрема необхідності прийняття окремих нормативних актів МВС України щодо регламентації таких функцій, як медичне забезпечення у спеціальних установах та навчальних закладах відповідного міністерства.

У підрозділі 2.3. “Основні форми діяльності лікувально-профілактичних закладів органів внутрішніх справ” наголошується, що завдання лікувально-профілактичних закладів органів внутрішніх справ реалізуються через такі основні форми їх роботи, як профілактика захворювань, лікування, реабілітація та санітарно-епідеміологічний нагляд.

На підставі аналізу чинних нормативно-правових актів Інструкції про порядок медичного обслуговування в закладах охорони здоров'я МВС України, Інструкції про організацію періодичних оглядів та диспансеризації в лікувально-профілактичних закладах МВС України, Інструкції про організацію реабілітаційного та санітарно-курортного лікування в МВС України і Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу МВС України, затверджених наказом МВС України № 1296 від 4.11.2003 р., та наказу МОЗ України № 246 від 21.05.2007 р. “Про затвердження Положення про порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій” встановлено, що зазначені форми є специфічними формами державного управління (інші юридично значущі дії), які втілюються у життя за допомогою норм адміністративного права, забезпечуючи тим самим безпосередню реалізацію основних і спеціальних функцій медичних підрозділів органів внутрішніх справ.

Профілактика захворювань є першою основною формою діяльності медичних закладів і визначається як сукупність запобіжно-оздоровчих заходів, спрямованих на охорону та зміцнення здоров'я і фізичного розвитку та запобігання виникнення й розповсюдження захворювань. Встановлено, що більше половини звернень до амбулаторно-поліклінічних закладів відбувається з приводу профілактичних оглядів. Показник охоплення цими оглядами атестованих працівників органів внутрішніх справ становить понад 99 %, а показник виявлених під час цих заходів захворювань - 12,5 на 100 оглянутих.

Друга основна форма роботи відомчих лікувально-профілактичних закладів - лікування, являє собою безпосереднє надання медичної допомоги відповідного рівня хворим особам. Аналіз захворюваності працівників органів внутрішніх справ свідчить про те, що серед терапевтичної патології переважають захворювання органів дихання, шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи. Показники захворюваності атестованих працівників на 12 % перевищують загальні серед населення України працездатного віку, яка, за даними МОЗ України, становить 1259,3 на 10 тис. населення.

Третя основна форма зазначеної вище діяльності - реабілітація та відновне лікування - є невід'ємною частиною лікувально-профілактичних заходів і потужним засобом медичної реабілітації працівників органів внутрішніх справ. На сьогодні санаторно-курортне лікування забезпечується діяльністю дев'яти медичних реабілітаційних центрів з двома філіями та лікарнею відновного лікування. Ключовою проблемою цієї форми залишається покращення матеріально-технічного та фінансового забезпечення реабілітаційних і санітарно-курортних закладів органів внутрішніх справ, недопущення випадків їх скорочення та виведення з балансу МВС України.

Четверта основна форма лікувально-профілактичних закладів органів внутрішніх справ безпосередньо стосується реалізації завдань санітарно-епідеміологічного нагляду і здійснюється Державною санітарно-епідеміологічною службою МВС України, робота якої спрямована на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових отруєнь, радіаційних уражень тощо.

Зауважено, що відносно згаданих вище форм, методи діяльності лікувально-профілактичних закладів органів внутрішніх справ характеризуються похідним положенням, тобто в межах певної форми можуть застосовуватися ті чи інші методи (наприклад, у рамках профілактики захворювань широко застосовується такий метод, як диспансеризація, а під час здійснення санітарно-епідеміологічних заходів - метод дезінфекції).

У підрозділі 2.4. “Шляхи вдосконалення організації медичного забезпечення органів внутрішніх справ України” на підставі проведеного аналізу з'ясовано, що подальша трансформація системи медичного забезпечення органів внутрішніх справ пов'язана з нагальними проблемами: 1) вдосконалення організації та покращення функціонування моделі медичного забезпечення органів внутрішніх справ відповідно до реформи системи охорони здоров'я України; 2) оновлення законодавства про охорону здоров'я; 3) покращення фінансування відомчої охорони здоров'я органів внутрішніх справ України; 4) поліпшення захисту прав та інтересів медичних працівників закладів охорони здоров'я органів внутрішніх справ; 5) удосконалення медичного забезпечення працівників міліції як складової їх соціального захисту; 6) забезпечення досягнення нової якості лікувально-профілактичної діяльності медичних закладів органів внутрішніх справ.

За результатами проведеного опитування 72 % працівників міліції висловлюється за необхідність збереження відомчого характеру охорони здоров'я і лише 10 % мають протилежну думку, водночас 49 % респондентів вважають, що їх сподівання на істотне поліпшення медичного забезпечення та соціальної захищеності працівників органів внутрішніх справ можуть реалізуватися у термін до 5 років, 25 % - до 10 років та 26 % - понад 10 років.

Зроблено висновок, що тільки за наявності реальних перспектив функціонування медичного забезпечення органів внутрішніх справ як невід'ємної складової відомчої медицини можна сподіватися на успішну реалізацію основних напрямків його вдосконалення, що стосуються: а) подальшої трансформації чинної моделі медичного забезпечення органів внутрішніх справ, яка має відбуватися у контексті загальних процесів переформатування схем теперішньої системи охорони здоров'я України у змішаний (бюджетно-страховий) різновид; б) суттєвого поліпшення лікувально-профілактичної діяльності медичних закладів органів внутрішніх справ насамперед 3-го (місцевого) організаційного рівня відповідної моделі; в) запровадження обов'язкового медичного страхування працівників органів внутрішніх справ на випадок оплатного лікування тяжкого захворювання поза системою закладів охорони здоров'я МВС України, а також за інших обставин; г) упорядкування системи надання платних послуг, що надаються працівникам органів внутрішніх справ, членам їхніх сімей, пенсіонерам МВС та працівникам інших відомств на договірних засадах; ґ) запровадження нових ефективних форм взаємодії підрозділів медичного забезпечення органів внутрішніх справ із структурами загальної системи охорони здоров'я та репрезентантами інших різновидів відомчої медицини (насамперед, силових структур); д) покращення матеріально-технічного оснащення та фінансування закладів охорони здоров'я органів внутрішніх справ шляхом визначення і нормативного закріплення обов'язкової мінімальної частини (5-7 %) від загального бюджетного фінансування МВС України; е) подальшого вдосконалення чинного законодавства про охорону здоров'я у контексті належного нормативного забезпечення відповідних програмних заходів у цій сфері.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо з'ясування характеристики адміністративно-правових засад медичного забезпечення органів внутрішніх справ України та розробки науково-обґрунтованих рекомендацій для їх вдосконалення в умовах подальшого реформування вітчизняних органів внутрішніх справ і системи охорони здоров'я України.

У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Серед них найбільш суттєвими є такі:

1. Медичне забезпечення органів внутрішніх справ є важливим видом соціального забезпечення, що складається із системи організаційних та медичних заходів і полягає у гарантованих державою формах і способах надання медичної допомоги за тих чи інших обставин, що в повній мірі забезпечує реалізацію права на охорону здоров'я визначеному законодавством переліку осіб. Сутність цього виду забезпечення полягає в тому, що воно є різновидом внутрішньосистемної адміністративної діяльності, яка забезпечує належне функціонування цієї правоохоронної структури. Суспільна цінність медичного забезпечення органів внутрішніх справ має дуалістичне визначення, яке полягає в тому, що за допомогою його державно-управлінських засобів, по-перше, досягається необхідний рівень охорони здоров'я працівників органів внутрішніх справ і, по-друге, формуються відповідні умови для належного виконання завдань та функцій складових інституцій органів внутрішніх справ - міліції та внутрішніх військ МВС України.

2. Незважаючи на існування характерних відмінностей, спричинених насамперед різними суспільно-політичними формаціями та історичними періодами функціонування, результати аналізу характеристик виокремлених царсько-російського, радянського та пострадянського (сучасного) етапів становлення медичної служби МВС України дозволяють стверджувати про наявність певної наступності та спільних ознак між ними. Зокрема, це: відомчий характер медичного забезпечення органів внутрішніх справ, що зумовлює його адміністративно-правову регламентацію та гарантує достатньо широку організаційну й функціональну автономію відповідних служб і сприяє переважно успішному виконанню покладених на них завдань; інтегрованість до загальної системи охорони здоров'я і відчутна залежність від загальнодержавних політичних процесів, що мала як позитивний, так і негативний вплив на стан медичної служби МВС (наприклад, розширення мережі медичних закладів МВС за часів СРСР та їх недостатнє фінансування у теперішній час); перебування у періодичному стані реформування, який детермінується об'єктивно існуючими суспільними потребам.

3. Особливості адміністративно-правового регулювання відносин медичного забезпечення органів внутрішніх справ полягають у тому, що за допомогою адміністративно-правових норм відбувається нормативне закріплення: 1) засад державної політики у галузі охорони здоров'я; 2) організаційної конструкції як загальнодержавної системи охорони здоров'я, так і управлінської моделі медичного забезпечення органів внутрішніх справ; 3) безпосередньої реалізації завдань, функцій та форм діяльності лікувально-профілактичних закладів.

4. Державна політика у сфері охорони здоров'я - це зумовлена об'єктивними потребами суспільства та інтересами переважної більшості громадян і держави, законодавчо закріплена в нормах адміністративного права цілеспрямована діяльність держави щодо забезпечення повного, всебічного і своєчасного розв'язання нагальних проблем фізичного і психічного здоров'я українського суспільства і конкретної людини через ефективну й доступну мережу медичного обслуговування.

5. Під моделлю медичного забезпечення органів внутрішніх справ пропонується розуміти багаторівневу організаційну соціальну конструкцію, функціонування якої зумовлено подвійним підпорядкуванням - Міністерству внутрішніх справ та Міністерству охорони здоров'я України - і спрямоване на належне медичне забезпечення й реабілітацію працівників міліції, членів їхніх сімей та пенсіонерів МВС України. Така модель є невід'ємною складовою загальнодержавної управлінської конструкції охорони здоров'я України, оскільки вона фактично була успадкована від СРСР і її трьохрівневі складові працюють на засадах бюджетного фінансування.

6. За результатами проведеного аналізу основних функцій медичної служби МВС України (медичних підрозділів) запропоновано їх поділ на загальні та спеціальні функції. Першу групу складають: організація лікувально-профілактичних заходів; діяльність з психолого-психіатричного забезпечення; діяльність військово-лікарських комісій та проведення військово-лікарських експертиз; медичне забезпечення у спеціальних установах МВС; медичне забезпечення в закладах освіти системи МВС. Спеціальними функціями медичного забезпечення визначено: медичне забезпечення особового складу за умов надзвичайних ситуацій та масових заворушень; заходи, пов'язані з ліквідацією медичних наслідків Чорнобильської катастрофи; спеціальна діяльність (до неї пропонується віднести надання медичних послуг працівникам інших державних органів; відбір кандидатів до персоналу миротворчих місій; взаємодія з МОЗ України та МВС зарубіжних держав з медичних питань). Значна частина наведених функцій не є тотожними з функціональними напрямками роботи загальнодержавної системи охорони здоров'я, що не тільки підкреслює особливе призначення медичного забезпечення органів внутрішніх справ, а й виступає вагомим аргументом для його збереження й подальшого функціонування.

7. Основними формами діяльності лікувально-профілактичних закладів органів внутрішніх справ вважаються за своїм характером і наслідками правові, переважно зовнішні прояви функціонального змісту роботи зазначених вище закладів, спрямовані на надання своєчасних, висококваліфікованих та спеціалізованих медичних послуг стосовно профілактики захворювань, лікування, реабілітації та санітарно-епідеміологічного нагляду осіб, які перебувають на медичному обліку у закладах охорони здоров'я ОВС. На відміну від наведених раніше функцій, форми роботи медичних закладів органів внутрішніх справ та лікувально-профілактичних закладів загальнодержавної системи охорони здоров'я фактично є ідентичними, але суттєво різняться за сферами, масштабами дії, а також контингентом, що обслуговується.

8. Визначаючи заходи щодо вдосконалення медичного забезпечення органів внутрішніх справ, необхідно враховувати теперішні особливості його функціонування, що характеризуються: 1) існуванням тісних організаційних зв'язків із загальнодержавною системою охорони здоров'я та відомчою медициною України; 2) роботою в структурі виконавчої влади і фактичним подвійним підпорядкуванням - МВС та МОЗ України; 3) процесами реформування загальної моделі охорони здоров'я України, що тривають, невід'ємною структурною складовою якої можна вважати і відповідну конструкцію медичного забезпечення ОВС; 4) домінуючою адміністративно-правовою регламентацією діяльності.

9. Подальший розвиток системи медичного забезпечення ОВС можливий трьома шляхами: а) залишення діючої системи медичного забезпечення та реабілітації ОВС України з одночасним збільшенням фінансування; б) передача мережі відомчих лікувально-профілактичних закладів до підпорядкування МОЗ України, тобто фактична ліквідація відомчої медицини в ОВС; в) реорганізація діючої системи медичного забезпечення ОВС відповідно до сучасної світової практики, а саме поступовий перехід до бюджетно-страхової системи охорони здоров'я.

Обґрунтовано, що найбільш прийнятним є третій варіант, оскільки поступовий перехід на страхову медицину покращить фінансування галузі та сприятиме підвищенню рівня медичного забезпечення і, як наслідок, - рівня соціального захисту працівників міліції. У цьому контексті найбільш актуальним залишається збереження інституту відомчої медицини в Україні, для чого на законодавчому рівні необхідно закріпити відповідне нормативне положення у розділі І “Основ законодавства України про охорону здоров'я”.

Пропонується доповнити Закон України “Про міліцію” статтею 22-1 “Медичне страхування працівників міліції” такого змісту: “Працівники міліції підлягають обов'язковому медичному страхуванню на умовах та в порядку визначених чинним законодавством”.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Логвиненко Б. О. Відомча медицина в ОВС як складова системи охорони здоров'я / Б. О. Логвиненко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. 2006. №3 (29). С. 174179.

2. Логвиненко Б. О. Питання зарубіжного досвіду медичного забезпечення поліції (міліції) окремих країн СНД / Б. О. Логвиненко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. 2006. №4 (30). С. 125131.

3. Логвиненко Б. О. Медичне забезпечення як складова соціального захисту ОВС / Б. О. Логвиненко // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. 2007. № 2. С. 208215.

4. Логвиненко Б. О. Етапи становлення медичної служби МВС України / Б. О. Логвиненко // Південноукраїнський правничий часопис. 2007. № 2. С. 214216.

5. Логвиненко Б. О. Питання характеристики вітчизняної моделі медичного забезпечення ОВС / Б. О. Логвиненко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. 2007. № 4 (35). С. 224230.

6. Логвиненко Б. О. Особливості управління медичним забезпеченням ОВС України / Б. О. Логвиненко // Організаційно-правові засади управлінської діяльності ОВС в умовах європейської інтеграції: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (26-27 жовтня 2007 р.). Частина І. Одеса: Вид-во ОЮІ ХНУВС, 2007. С. 179181.

7. Логвиненко Б. О. Окремі аспекти медичної підготовки працівників міліції громадської безпеки МВС України / Б. О. Логвиненко // Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки: Матер. Всеукр. наук.-практ. конфер. (16-17 листопада 2007 року, м. Івано-Франківськ). Івано-Франківськ: ПЮІ ЛьвДУВС, 2008. С. 211215.

8. Логвиненко Б. О. Перспективи функціонування відомчої медицини в органах внутрішніх справ у контексті реформування галузі охорони здоров'я / Б.О. Логвиненко // Проблеми правового забезпечення медичної діяльності в Україні: Матер. наук.-практ. конф. (Харків, 26 жовтня 2006 р.) . Х.: ХМАПО, 2006. С. 2224.

...