Господарський договір

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

господарський договір правовий

Створення гармонійної та ефективної системи господарського законодавства - один з найважливіших напрямів розвитку правової системи України в умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки. Оскільки одним з головних завдань господарського законодавства є координація дій субєктів господарювання, нормам, що регулюють договірні відносини у сфері господарювання, має належати чільне місце в системі господарського права.

Понад усе, термін «господарський договір» вперше був використаний ще в 1930 р. в нормативних актах, прийнятих у зв'язку з проведенням кредитної реформи, яка була орієнтована на укріплення госпрозрахунку на підприємствах (в організаціях) і у відносинах між ними.

Актуальність теми дослідження. В сучасних економічних умовах України цінність господарського договору набула нового значення, що обумовлено підвищенням ролі господарського договору в регулюванні господарських відносин, поєднанням в ньому приватних та публічних інтересів, юридичних та економічних аспектів, здатністю господарського договору сприяти вирішенню соціальних завдань та усувати протиріччя між суб'єктами господарювання у процесі здійснення господарської діяльності, особливим ставленням держави при регулюванні господарсько-договірних відносин.

Об'єктом дослідження є істотні умови господарського договору,особливості укладання (зміни), дії та припинення (розірвання) господарських договорів .

Незважаючи на те що за роки незалежності України було прийнято низку законодавчих актів, які певною мірою регулюють i договірні відносини у сфері господарювання, господарське законодавство в цій частини потребує вдосконалення. Правове регулювання господарських договорів в Україні здійснюється Господарським Кодексом України, який набув чинності 01 січня 2004 р., а також : а) загальними статтями Цивільного кодексу про зобов'язання, договір, зо-бов'язання, що випливають з договорів; б) спеціальними статтями Цивільного кодексу про майнові відносини між суб'єктами (підприємствами, установами, організаціями), у разі, якщо вони не суперечать положенням господарського законодавства України .

Предметом дослідження є саме господарський договір:поняття,види

Господарський договір в умовах ринкової економіки є основним засобом організації відносин між субєктами господарювання та важливим інструментом правової організації господарського життя суспільства в цілому. Він є однією із найбільш поширеніших підстав виникнення договірних господарських зобовязань як гнучкий правовий регулятор дає змогу враховувати специфіку окремого господарського звязку та узгоджувати його із загальнонормативним режимом правового регулювання господарських відносин. Обєктивна необхідність господарського договору обумовлена господарським інтересом. Субєкти господарської діяльності при цьому мають право і утворюють для себе певні норми і правила взаємовідносин. Разом з цим, в умовах ринкового конкурентного середовища, яке сформувалося в Україні набуло широкого розповсюдження укладення господарських договорів на біржах, аукціонах, конкурсах, але ці питання висвітлено не достатньо.

Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб), що ґрунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу.

Господарський договір регулює правовідносини, які складаються у різних за змістом і характером сферах господарської діяльності, тому зміст, порядок укладання та розірвання господарського договору залежить від змісту та характеру господарської діяльності.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові розробки, які викладені в працях А.А. Алексєєва, О.А. Беляневич, А.Г. Бикова, М.І. Брагінського, О.М.Вінник, О.В.Дзери, О.С.Іоффе, Г.Л.Знаменського, Н.С.Кузнєцової, Н.І.Клейн, М.І. Кулагіна, В.В. Лаптєва.

Структура оботи - виходячи з об'єму тематики курсова робота була розбита на три розділи, має вступ, висновки та список викориснаних джерел.

Розділ I. Характеристика господарського договору

1.1 Поняття та ознаки господарського договору

Господарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобов'язань (і найпоширенішою у сфері економіки). Він забезпечує зв'язки між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин.

Термін «господарський договір» широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській практиці. Однак чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в Господарському кодексі Україні йому присвячена ціла глава 20 «Господарські договори» (статті 179-188).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.[2]

Із загальноправової точки зору господарський договір - це домовленість двох або більше суб'єктів господарських відносин, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов'язків у сфері господарювання. [5,ст.185]

Категорії «договір» і «господарський договір» співвідносяться як загальне і особливе. Як особлива категорія господарського законодавства господарський договір має певну правову основу.

Після прийняття ГК України господарські договори регулюються:

а) загальними (про зобов'язання, договір, зобов'язання, що випливають із договорів) і спеціальними (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами, лізинг, підряд, будівельний підряд, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, перевезення, транспортне експедирування, зберігання на товарному складі, позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, комерційна концесія тощо) статтями ЦК України; [3]

б) нормативно-правовими актами господарського законодавства: ГК України, законами України про окремі види господарської діяльності (інвестиційну, інноваційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо).

Певну групу становлять нормативні акти колишнього СРСР, які регулюють ті господарські договори, які повністю або частково не врегульовані законодавством України. Зокрема, це договори поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів на- родного споживання; договори перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом.

До ознак господарського договору належать:

1) особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські дого- вори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин - органів господарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх господарських потреб у продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ним спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання) як засновників суб'єктів господарювання;

2) спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

3) наявність спеціальних правил щодо підстав укладення і змісту. Договори, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний конт- ракт), повинен відповідати цьому замовленню (ч. 5 ст. 179 ГК України).

Закон може містити пряму вказівку щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарюван- ня чи органів місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 179 ГК України);

4) плановість договірних процесів. Це, насамперед, внутрі- шньогосподарське планування учасників господарських відносин, а також державне (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-монополістів) і комунальне (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов'язана з попередньою і віддзеркалює специфіку господарської діяльності - її систематичність, що потребує планування як обов'язкового елемента організації такої діяльності;

5) обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів, у тому числі щодо захисту економічної конкуренції, національного товаровиробника тощо (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов'язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб'єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо); 6) можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).

7) поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення/передача продукції, її оплата тощо) та організаційних елемеyтів (визначення порядку виконання, передання-приймання вико- нання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).[4,ст.402]

1.2 Функції та види господарських договорів

Функції господарського договору - це основні напрями дії господарських договорів та/або ті економічні результати, досягнення яких забезпечується у разі застосуванням правової форми господарського договору.

Одні господарських функцій притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охорона), інші - переважно господарським договорам (планування, опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з урахуванням загальногосподарського інтересу).

Загальні функції договору:

- регулятивна функція договору здійснює регулювання відносини між сторонами. Хоча договір укладається на підставі закону, але водночас забезпечує врахування специфіки конкретного господарського зв'язку і, відповідно, містить положення, що конкретизують положення закону (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмета договору тощо) чи заповнюють його прогалини (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом);

- координаційна функція забезпечує укладення господарського договору шляхом узгодження своїх позицій щодо змісту договору кожною стороною (з урахуванням приписів закону). На стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов. У разі виникнення необхідності корегування певних умов договору зміна умов договору відбувається, як правило, за їхньої взаємної згоди і лише за відсутності останньої сторони - ініціатор внесення змін до договору має звернутися до суду;

- контрольно-інформаційна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання;

- ступінь ефективності охоронної функції господарського договору проявляється в можливості забезпечити захист прав і законних інтересів сторін договору. Сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав і законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань. [13,ст.165]

Господарський договір виконує також специфічні функції, до яких належать:

- функція правового забезпечення економічних потреб. Цю функцію виконує такий особливий господарський договір, як державний контракт;

- планування - як господарських зв'язків, так і поточної діяльності суб'єктів господарювання. У формі держзамовлень планується: виробництво дефіцитної продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народного господарства; виконання міждержавних економічних договорів; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських договорів (державних контрактів) між його виконавцями і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт;

- опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, а також цих суб'єктів з іншими організаціями та громадянами. Господарські договори забезпечують можливість координації їх діяльності, узгодження інтересів, досягнення компромісу з метою отримання певних взаємовигідних для сторін господарських результатів;

- узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з загальногосподарськими інтересами. Ця функція покладає на сторони договору обов'язок вжити всіх заходів, необхідних для виконання договірних зобов'язань, з урахуванням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу.[13,ст.166]

У сфері господарювання використовується велике розмаїття господарських договорів, що зумовлює доцільність їх класифікації з навчальною метою та з практичних міркувань - з метою виявлення тенденцій у регулюванні певного виду договірних відносин і застосуванні їх у законотворчій та правозастосовній діяльності.

Поділ господарських договорів на певні види можна здійснити за різними критеріями:

За ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань розрізняють:

- плановані договори укладаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів: державних підприємств, підприємств-монополістів, підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності чи контролюються державою;

- регульовані договори укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин.

2. За ознакою взаємного становища сторін у договірних від- носинах господарські договори поділяють на:

- вертикальні - укладаються між нерівноправними суб'єктами - органом господарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством (наприклад, державний контракт); певні умови договору є обов'язковим для підпорядкованої сторони і не можуть корегуватися навіть із застосуванням судової процедури (судового порядку розгляду переддоговірного спору);

- горизонтальні - укладаються між рівноправними суб'єктами; при цьому всі умови договору сторони погоджують між собою, а у разі виникнення спору можуть звернутися до суду.

3. Залежно від домінування в господарському договорі майнових чи організаційних елементів розрізняють:

- майнові договори: до них належать договори, в яких до- мінують майнові елементи (за можливої наявності організаційних елементів, проте без переваги останніх). Переважно майновими є більшість господарських договорів, у тому числі поставки, міни (бартеру), підрядні, банківського обслуговування, значна частина транспортних та ін.;

- організаційні договори (ст. 186 ГК України) спрямовані на забезпечення організації господарської діяльності двох і більше учасників господарських відносин (суб'єктів господарювання), хоча і можуть містити майнові елементи (без переваги останніх над організаційними). До таких договорів належать засновницькі договори, договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність та ін. [1]

4. За строками дії розрізняють:

- довгострокові - укладаються на строк понад 5 років (наприклад, концесійні договори, договір оренди цілісного майнового комплексу підприємства); в таких договорах організаційні елементи переважають майнові;

- середньострокові - строком дії від 1 до 5 років (наприклад, договори підряду на капітальне будівництво); організаційні елементи в подібних договорах урівноважені з майновими; - короткострокові - строком дії до 1 року; в цих договорах переважають майнові елементи;

- разові укладаються на одну господарську операцію, містять зазвичай лише майнові елементи.

5. За сукупністю критеріїв (економічним змістом та юри- дичними ознаками) господарські договори можна поділити на такі групи:

- договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції, забезпечення електроенергією, газом, водою тощо);

- договори на передачу майна в користування (безоплатне користування майном, оренда, лізинг);

- підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт);

- транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під'їзної колії та ін.);

- договори на надання послуг (фінансових, консалтингових, щодо охорони об'єктів, зберігання майна та ін.);

- договори про спільну діяльність (договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність, про заснування господарської організації корпоративного типу, що діє на підставі статуту (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, статутне господарське об'єднання) та ін.);

- засновницькі договори (договори, що виконують роль установчого документа господарської організації корпоративного типу - повного товариства, командитного товариства, договірних господарських об'єднань - асоціації, корпорації).

6. За тривалістю застосування у сфері господарювання (під- приємництва) можна виділити:

- традиційні договори, що застосовуються впродовж багатьох століть (договори купівлі-продажу, підряду, про спільну діяльність, перевезення);

- новітні договори, поява яких упродовж останніх двох століть зумовлена ускладненням господарського життя (договір лізингу, договір факторингу, агентські договори та ін.).

7. За ступенем складності розрізняють:

- прості договори, що містять ознаки договору одного виду. До них належить більшість традиційних договорів, у тому числі купівлі-продажу, перевезення, підряду, майнового найму;

- комплексні (складні) договори передбачають наявність ознак кількох вищезгаданих договорів (договір факторингу, договір підряду на капітальне будівництво, договір лізингу, концесійний договір та ін.). Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво поєднуються елементи поставки, підряду, майнового найму. Цивільне законодавство такі договори називає змішаними (ч. 2 ст. 628 ЦК України). [3]

8. Залежно від ролі у встановленні господарських зв'язків розрізняють:

- генеральні договори (рамочні контракти) визначають основних учасників до говірних відносин та параметри їх наступних договірних зв'язків (генпідрядні договори, договір комерційної концесії);

- субдоговори укладаються на підставі генеральних догово- рів (договори субпідряду) або рамочних контрактів (наприклад, договір комерційної субконцесії).

9. За ознакою можливості чи неможливості корегування умов договору останні можна поділити на:

- некореговані договори - одна чи дві сторони договірних відносин позбавлені можливості корегування заздалегідь визначених умов договору. До них належать типові договори (затверджуються Кабінетом Міністрів України чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади) та договори приєднання (зміст договору визначається однією зі сторін без права іншої наполягати на його зміні; наприклад, договори купівлі-продажу акцій у процесі проведення відкритої підписки на акції);

- кореговані договори - умови договору визначаються шляхом вільного волевиявлення сторін, які мають право на власний розсуд погодити будь-які умови договору, якщо це не суперечить законодавству, в тому числі використовуючи примірні договори, що мають рекомендаційний характер. У разі недосягнення сторо-нами згоди щодо окремих умов договору, що свідчить про виникнення переддоговірного спору, вони можуть звернутися до суду.

10. За суб'єктним складом розрізняють:

- двосторонні договори Наприклад, поставка продукції (сторони - постачальник і покупець - ст. 265 ГК України);[2]

- багатосторонні договори. Як приклад, договір перевезен- ня вантажу, у якому беруть участь перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач - особа, уповноважена на одержання вантажу (ст. 307 ГК України). [2]

11. За способом оферти і визначення змісту розрізняють:

- договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона наперед встановлює умови майбутнього договору у формулярах або інших стандартних формах. Другій стороні залишається або прийняти їх у цілому, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо). Друга сторона не може запропонувати свої умови договору;

- взаємноузгоджені договори. При укладенні взаємоузгодженого договору його умови встановлюються (розробляються) усіма його сторонами.

12. За регулятивними функціями розрізняють:

- попередній договір. Тут фіксується намір сторін укласти договір у майбутньому на умовах, передбачених попереднім до- говором (не пізніше року з моменту укладення попереднього договору - ч. 1 ст. 182 ГК України). Попередній договір містить умови, що дозволяють визначити предмет, інші істотні умови основного договору, а також відповідальність сторін за ухилення від укладення основного договору. Угода сторін про наміри (протокол про на- міри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків (ч. 6 ст. 182 ГК України);

- основний договір укладається на умовах та у термін, визначений у попередньому договорі. Відповідно до ч. 4 ст. 182 ГК України зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.[14,ст.205]

Розділ ІІ. Правов регулювання відносин у сфері господарських договорів

2.1 Порядок укладання зміни та розірвання господарських договорів

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.[2,ст.181]

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або в разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір уважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Також, відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або діючим законодавством.[4,ст.186]

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Окрім того, у частині 1 статті 652 ЦК України закріплено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Відповідно до частини 2 статті 652 ЦК, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

Ш в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

Ш зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

Ш виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

Ш із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно зі статтею 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, а у випадку його розірвання - припиняються.

Так, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Важливо зазначити, що у частині 5 статті 653 ЦК України закріплено, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або діючим законодавством чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

2.2 Зміст господарського договору

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань (ч. 1 ст. 180 ГК України).

За ознакою впливу на юридичну силу договору та відповід- ності умов певному виду договору виділяють:

1) істотні умови;

2) звичайні умови;

3) випадкові умови.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів цього виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України істотними (тобто такими, які сторони зобов'язані погодити у будь-якому разі та включити у договір) є предмет, ціна та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимога щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів (державних стандартів, норм і правил, технічних умов), а у разі їх відсутності - у договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів спо- живачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі відповідно до статей 189- 191 ГК України може бути:

- вільною. Встановлюється за погодженням сторін і віддзеркалює закріплений у ст. 627 ЦК України принцип свободи договору. Встановлення вільних цін є загальним правилом ціноутворення в господарських зобов'язаннях, за винятком випадків обов'язкового застосування інших (насамперед державних цін - частини 1-3 ст. 191 ГК України);

- державною, в тому числі фіксованою (встановленою в твердій сумі) та регульованою (зі встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від державних фіксованих цін);

- комунальною, в тому числі фіксованою (встановленою в твердій сумі) та регульованою (зі встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від фіксованих цін). Застосовуються, зокрема, у відносинах між комунальними підприємствами (ч. 4- 6 ст. 191 ГК України).

Умови договору щодо ціни мають відповідати вимогам ан- тимонопольно-конкурентного законодавства. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує такі вимоги, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни (ч. 6 ст. 180 ГК України).

Строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Крім строку дії договору (як загального строку), розрізняють проміжні договірні строки (строки виконання окремих етапів робіт, поставки продукції тощо).

Звичайними є такі умови господарського договору, які є характерними для певного його виду, але відсутність яких у договорі не впливає на його юридичну силу (наприклад, умови договору поставки щодо асортименту, номенклатури товарів, що включаються в договір зазвичай за згодою сторін - ч. 2 ст. 266 ГК України).

До випадкових слід віднести ті умови господарського договору, що віддзеркалюють специфіку договірного зв'язку між його сторонами, але не впливають на юридичну силу договору і навіть не є характерними для того виду договору, до складу якого вони включені (наприклад, умови про забезпечення працівників підрядника харчуванням і помешканням на час виконання робіт за договором підряду на капітальне будівництво).

Хоча закон вимагає, щоб у господарському договорі мали бути зафіксовані істотні умови договору, а також умови, що визнаються обов'язковими нормами спеціального законодавства (антимонопольно-конкурентного, спрямованого на захист інтересів споживачів та/або національних товаровиробників), проте в сучасних умовах господарювання сторонам при укладенні будь-якого договору доцільно керуватися найбільш поширеними моделями договорів певного виду з урахуванням своїх інтересів.

Універсальна модель господарського договору, що забезпечує належний захист інтересів його сторін, передбачає необхідність включення до нього умов щодо:

- предмета договору, його кількісних та якісних характеристик;

- строку дії договору та строків його виконання;

- суми договору та ціни одиниці виміру (тони, літра, метра, штуки тощо);

- порядку виконання та порядку передачі-приймання ви- конання;

- порядку та форми платежів;

- відповідальності за невиконання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань;

- обставин, що виключають відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань (форс-мажор);

- способів забезпечення належного виконання договірних зобов'язань (застава, гарантія тощо);

- порядку розгляду спорів, що випливають із господарського договору, в тому числі визначення юрисдикційного органу, а щодо зовнішньоекономічних контрактів

- країни, законодавство якої застосовуватиметься під час розгляду спору.

2.3 Форма господарського договору

Господарський договір укладається, як правило, в письмовій формі (ч. 1 ст. 181 ГК України, ст. 208 ЦК України).

Усна форма застосовується як виключення щодо договорів (двосторонніх і багатосторонніх правочинів), що повністю виконуються під час їх укладання (ч. 1 ст. 206 ЦК України), за винятком правочинів, що підлягають державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Проте у такому випадку (вчинення правочину в усній формі) організації - юридичній особі, яка сплатила товари чи послуги, обов'язково іншою стороною має бути виданий документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (ч. 2 ст. 206 ЦК України).

Розрізняють кілька модифікацій письмової форми, що засто- совуються при укладанні господарських договорів:

- повна письмова форма господарського договору - єдиний документ, підписаний сторонами (ч. 1 ст. 181 ГК України, ч. 2 ст. 207 ЦК України), до якого додаються супроводжуючі процес його укладання документи: підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей (якщо він мав місце), протокол узгодження розбіжностей (якщо розбіжно- сті узгоджувалися і між сторонами було досягнуто компромісу щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався на розгляд суду);

- скорочена письмова форма у вигляді комплекту листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися в процесі встановлення договірного зв'язку (ч. 1 ст. 181 ГК України), якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін встановити договірний зв'язок та істотні умови договору. Застосування такої форми забороняється при укладенні організаційно- господарських договорів (ст. 186 ГК України);

- типова форма - сторони договору не можуть відступати від типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим уповноваженим органом держави, але мають право конк- ретизувати його умови (абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України);

- стандартний договір - бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами, встановленими актами законодавства чи на їх підставі суб'єктом господарських відносин. Ця форма застосовується у договорах приєднання (абз. 5 ч. 4 ст. 179 ГК раїни), якщо умови договору є заздалегідь визначеними і не підлягають коригуванню (наприклад, договори перевезення вантажу, страху- вання тощо);

- письмова нотаріально посвідчена. Застосовується у перед- бачених законом випадках (наприклад, у разі продажу в процесі приватизації цілісних майнових комплексів підприємств або їх структурних підрозділів (ч. 4 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна») або за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).

Оскільки згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, то недотримання встановленої законом форми до- говору є підставою для того, щоб вважати господарський договір неукладеним. [7,ст.156]

Розділ ІІІ. Забезпечення належного виконання господарських договорів

3.1 Виконання господарських договорів

На господарські договори поширюються такі інститути і категорії загального зобов'язального права, як загальні умови виконання зобов'язань (ст. 161 ЦК), забезпечення виконання зобов'язань (статті 178-196 ЦК), відповідальність за порушення зобов'язань (статті 203-215 ЦК), умови про строк (статті 165 і 166 ЦК) та місце виконання зобов'язань (ст. 167 ЦК). Особливість виконання господарських договорів полягає лише в тому, що ці категорії та інститути значною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі види договорів. [15,ст.256]

Принципи виконання господарських договорів. Ці принципи є загальнодоговірними (ст. 161 ЦК). Коротко їхню суть можна визначити формулою: "виконання господарських договорів має бути чітким і точним".

Основним принципом є принцип належного виконання господарського договору. Це, зокрема, означає виконання його належним суб'єктом (боржником) відповідно до предмета виконання, визначеного у договорі, у належному місці, відповідним способом і т. ін.

З цього основного принципу випливає другий принцип - реального виконання господарського договору. Він закріплений у ст. 208 Цивільного кодексу, згідно з якою зобов'язання повинно бути виконано в натурі. Це означає, що боржник має вчиняти дії, які передбачені господарським договором, а саме: передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо. Замінювати ці дії іншими можна лише за згодою кредитора, але це вже буде інший договір.

Невиконання господарського договору реально, в натурі, породжує право кредитора вимагати цього примусово (зокрема, вимагати відібрання майна - об'єкта договору майнового найму і передачі його кредиторові).

З принципу належного виконання випливає і третій принцип - виконання господарського договору у встановлений строк. Щодо всіх господарських договорів строк є, як правило, їхньою істотною умовою. Тому порядок включення цієї умови до договору досить детально регулюється господарським законодавством (наприклад, Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положенням про поставки товарів народного споживання - щодо відносин поставки).

Наступний принцип виконання господарських договорів - відповідність виконання вказівкам закону. Категорію вказівки закону слід тлумачити розширено, а не буквально.

Ш По-перше, це вказівки закону в прямому розумінні: господарські договори повинні виконуватися відповідно до статей 20-22 і 24 та інших Закону України "Про підприємства в Україні", правил Цивільного кодексу та інших законодавчих актів.

Ш По-друге, вказівками закону у такому разі є норми положень про поставки, транспортних статутів, відповідних правил перевезення вантажів, прийнятих згідно з ними, тощо.

Ш По-третє, це і норми відомчих нормативних актів: положень, інструкцій, наказів, нормативно-технічних документів. Щодо так званих планованих договорів діє принцип виконання їх згідно з актами планування.

Господарські договори, щодо яких не існує будь-яких "вказівок", виконуються "відповідно до вимог, що звичайно ставляться" (ст. 161 ЦК).

3.2 Способи забезпечення виконання договорів

Господарський договір є обов'язковим до виконання його сторонами (ст. 193 ГК України, ст. 629 ЦК України).

Сторони господарського договору повинні виконувати свої зобов'язання:

Ш належним чином (відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться) - ч. 1 ст. 193 ГК України;

Ш реально (в натурі): заміна реального (в натуральній формі) виконання грошовим, як правило, заборонена, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання (ч. 3 ст. 193 ГК України);

Ш з дотриманням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу (кожна сторона зобов'язана вживати заходів, необхідних для належного виконання нею договірних зобов'язань, а у разі порушення контрагентом своїх обов'язків - вжити заходів до зменшення негативних наслідків від цього.[15,ст.278]

На забезпечення виконання договірних зобов'язань відповідно до згаданих засад спрямовані спеціальні правові механізми. До них належать:

Ш порядок укладення договору (а отже - вибір найбільш оптимального способу вибору найкращого для ініціатора встановлення договірного зв'язку виконавця чи покупця);

Ш зміст господарського договору (і відповідно - той ступінь ґрунтовності регулювання договірного зв'язку, що відповідає інтересам сторін);

Ш форма господарського договору (обирається з врахуванням вимог закону, важливості договірного зв'язку для сторін, предмета договору, договірної ціни, терміновості виконання тощо -сукупності факторів, що визначають найбільш оптимальний спосіб фіксації договірного зв'язку між сторонами);а також способи забезпечення належного виконання господарських договорів, доцільність (а в певних випадках -- необхідність), застосування яких пов'язане зі складністю договірних відносин.

Наявність господарського договору, укладеного в передбаченій законом формі та з дотриманням вимог щодо змісту, не гарантує дотримання сторонами умов договору. Реальному та належному виконанню господарських договорів сприяють різноманітні способи забезпечення виконання договірних зобов'язань. Розрізняють два основних їх різновиди:

Ш 1) цивільно-правові (порука - статті 553-559 ЦК України, гарантія - статті 560-569 ЦК України і ст. 200 ГК України, завдаток - статті 570-571 ЦК України, застава - статті 572-593 ЦК України, притримання - статті 594-597 ЦК України);

Ш 2) господарсько-правові, до яких належать:

o правова (в т. ч. договірна і претензійно-позовна) робота, від організації якої залежить якість укладеного господарського договору (в тому числі щодо повноти закріплення за контрагентами договірних зобов'язань, відповідальності за порушення цих зобов'язань) і виконання договором притаманних йому функцій;

o позитивне стимулювання, тобто надання стороні, яка належним або поліпшеним способом виконала покладені на неї договірні зобов'язання, певних пільг чи додаткових матеріальних благ (наприклад, залишення у виконавця устаткування, що було передано йому замовником для виконання обумовлених договором робіт);

o негативне стимулювання, тобто заходи відповідальності, що застосовуються до порушника договірних зобов'язань згідно із законом або договором (відшкодування збитків, сплата неустойки, оперативно-господарські санкції).

Висновки

Таким чином, господарський договір є одним з видів договорів, що має свої характерні особливості. Зміст господарського договору становлять умови договору, які визначені угодою сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання.

Господарський договір являє собою господарське правовідношення між двома або більше суб'єктами, змістом якого є їх договірні майнові зобов'язання діяти певним чином, як-от: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги і т.ін.

Що стосується порядку укладання господарських договорів, то укладання господарського договору - це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше суб'єктів господарювання із визначенням умов договору, вони викладаються у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. У процесах роздержавлення і приватизації господарському договору належить чільне місце серед форм, які використовуються для подолання монополії державної власності (купівля-продаж державного майна через аукціони, конкурси, біржі тощо).

Отже, сфера застосування господарських договорів дедалі більше розширюється.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №. 30. - ст.141.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18, №19-20, №21-22. - ст.144. (з наступними змінами).

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України.- 2003. - № 40-44. - ст.356. (з наступними змінами).

4. Вінник О.М. Господарське право: курс лекцій. - К.: Вид-во Атіка,2004. -560с.

5. Кучер В.О. Г72 Господарське право: курс лекцій / В.О. Кучер, В.М. Парасюк. - Львів:, 2011. - 380 с.

6. Про господарські товариства. Закон України від 19 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №49. - ст.682. (з наступними змінами).

7. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. Навчальний посібник. - К.: Наукова думка, 2002. - 280 с.

8. Белянкевич О. Недійсність господарських договорів //Юридичний Вісник України. - 2007. - № 11. - C. 14-15

9. Білоус Ж. Деякі проблеми визначення умов господарського договору//Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 5. - C. 15-18

10. Роїна О.М. Договори у господарській діяльності: практичний посі- бник / О.М. Роїна. - К.: КНТ, 2009. - 800 с.

11. Воловенко І. Неточності при складанні господарських договорів/ Іван Воловенко //Справочник экономиста. - 2008. - № 2. - C. 53-55

12. Господарські договори (забезпечення зобов`язань) / - 2006. - 27 листопада: Спецвипуск. - C. 8-58

13. Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М., Корчак Н.М., Гелич Ю.О., Гелич А.О. Господарське право України. Підручник. - К.: Кондор, 2009. - 434 с.

14. Ортинський В.Л. Господарське законодавство: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2008. - 359 с.

15. Щербина В.С. Господарське право: Підручник - 4-тє видання - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 656с.

16. Нелін С. Господарський договір у спрощений спосіб //Справочник экономиста. - 2008. - № 1. - C. 43-45

17. Нефьодов А.Господарський договір //Бизнес. - 2000. - 27 листопада: Бухгалтерія. - C. 88-90

18. Офіційні типові форми договорів / Уклад.: Стефанчук Р.О., Стефанчук М.О. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 640 с.

19. Господарське право України /В. М. Гайворонського і В. П. Жушмана.: Харків 2005/377с.

20. Цивільне право. Загальна частина. / Підопригора О.А., Боброва Д.В., Дзера О.В. та інші / Під ред. Підопригори О.А., Бобрової Д.В. - К., 2011.

21. Господарське право України /В. М. Гайворонського і В. П. Жушмана.: Харків 2005/377с.

22. Господарське право - М. К. Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін/МАУП-Київ 2005/428с.

Размещено на Allbest.ru

...