Комплексне дослідження поняття "об’єктів права інтелектуальної власності" у цивільному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Об'єкти права інтелектуальної власності: теоретичні аспекти

1.1 Поняття об'єкта права інтелектуальної власності

1.2 Класифікація об'єктів інтелектуальної власності

Розділ 2. Загальна характеристика об'єктів права інтелектуальної власності

2.1 Об'єкти авторського права і суміжних прав

2.2 Об'єкти промислової власності

2.3 Право інтелектуальної власності на правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

Розділ 3. Окремі проблеми законодавчого забезпечення захисту прав інтелектуальної власності в Україні

Висновки

Список використаних джерел та літератури



ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. На сьогоднішній день інтелектуальна власність розглядається не лише як сфера реалізації людського потенціалу, а й окремий інститут цивільного права, правове регулювання відносин якого впершу чергу закріплене нормами Цивільного кодексу України, а також низкою спеціальних законів.

В останні десятиріччя за умов становлення постіндустріального суспільства відносини інтелектуальної власності перетворилися на важливу складову соціально-економічного базису суспільства, а об'єкти інтелектуальної власності отримали статус визначального фактору суспільного виробництва. Спочатку інтелектуальна діяльність розглядалася лише як реалізація творчого та інтелектуального потенціалу людини, засобом урізноманітнення дозвілля людини та культурного життя суспільства. Крім того, сфера послуг, де основоположна роль належала саме інтелектуальній діяльності, вважалася непродуктивною у господарському сенсі. Проте вже саме виникнення права інтелектуальної власності, як сукупності діючих у суспільстві і підкріплених державним примусом норм, що регулюють відносини у галузі привласнення та комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, пояснюється необхідністю врегулювання інтелектуальної діяльності та узгодження інтересів авторів об'єктів інтелектуальної діяльності їх правонаступників та суспільства.

Теоретичні та практичні аспекти проблемних питань щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також визначення об'єктів права інтелектуальної власності розглядалися такими вченими, як Ю.Л. Бошицьким, В.І. Борисовою, А.П. Сергеєвим, П.М. Цибульовим та ін.

Об'єктом дослідження в роботі є правові відносини, що виникають у сфері інтелектуальної власності, а також внаслідок реалізації суб'єктами права своїх авторських прав.

Предметом дослідження в роботі є об'єкти права інтелектуальної власності.

Метою курсової роботи є комплексне дослідження поняття «об'єктів права інтелектуальної власності» у цивільному праві, а також їх загальна характеристика.

Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

1. Розкрити зміст поняття «об'єкта права інтелектуальної власності».

2. Розглянути можливі класифікації об'єктів права інтелектуальної власності.

3. Дати загальну характеристику об'єктам авторського права і суміжних прав.

4. Охарактеризувати об'єкти промислової власності.

5. Дослідити право інтелектуальної власності на правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

6. Розглянути окремі проблеми законодавчого забезпечення захисту прав інтелектуальної власності в Україні.

Методологічну основу курсової роботи складає, насамперед, всезагальний метод діалектики та розвитку в системі теорії пізнання, спрямований на виявлення закономірностей взаємодії правових аспектів, доцільних при дослідженні об'єктів права інтелектуальної власності, а також методи історичного, порівняльно-правового, формально-логічного, структурно-функціонального, соціологічного, системного аналізу та комплексний метод.

У роботі є поєднання загально філософських, загально наукових та спеціальних методів дослідження. Широко застосовані загальні принципи наукового пізнання: обґрунтованість, об'єктивність, всебічність та комплексний підхід до висвітлення досліджуваної проблеми.

Аналізуючи правові норми та положення нормативно-правових актів, у роботі використано формально-логічний та інші спеціально-юридичні методи.

В роботі досліджується чинне законодавство, що регулює відносини у сфері інтелектуальної власності: Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про авторське право і суміжні права», а також низка інших спеціальних законів і підзаконних нормативно-правових актів.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає у тому, що викладені в роботі положення, та висновки поглиблюють і узагальнюють правові аспекти поняття об'єкта права інтелектуальної власності, відбувається теоретичне переосмислення чинної нормативно-правової бази з даного питання.

Структура роботи зумовлена як метою і завданнями курсової, логікою дослідження теми й складається з вступу, трьох розділів основної частини з підрозділами, висновків, списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ 1. ОБ'ЄКТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

1.1 Поняття об'єкта права інтелектуальної власності

право інтелектуальний власність об'єкт

Об'єкти права інтелектуальної власності використовуються у різних сферах господарської діяльності, забезпечують виробництво інноваційної продукції, сприяють розвитку сфери послуг та підвищенню рентабельності підприємницької діяльності. Виникнення, розвиток, ускладнення та урізноманітнення інтелектуальної діяльності відбувалося разом із еволюцією людської цивілізації.

Об'єкт інтелектуальної власності, а точніше - об'єкт права інтелектуальної власності - це законодавчо визначений таким результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній сферах, що надає його автору особливості немайнові права, а також пов'язану з ним сукупність виключних прав майнового характеру.

Об'єкти інтелектуальної власності є результатом творчої праці людини. Розрізняють два види творчості - технічну і художню. У відповідності до цього всі об'єкти інтелектуальної власності умовно поділяють на дві групи: об'єкти промислової власності і об'єкти авторського права та суміжних прав [27, с. 11].

Фундаментом права інтелектуальної власності є не власність як прав на результати діяльності, і саме з цих позицій має відбуватись регулювання права інтелектуальної власності. Авторський твір, технічне нововведення є продуктами людського інтелекту, виникають і виступають як результати інтелектуальної діяльності, в будь-якій об'єктивній формі, яка саме і дає змогу відтворити результат творчої діяльності автора. По суті, це нематеріальний об'єкт, який має об'єктивну форму. В цьому полягає докорінна відмінність права інтелектуальної власності від права власності, яке є речовим.

Зовсім іншим є характер об'єкта права інтелектуальної власності. Визначальним тут є його походження - він не може бути нічим іншим, як продуктом творчої, і саме творчої праці. Тому вираз об'єкта права інтелектуальної власності (чи іншими словами об'єкта виключних прав) не має переважного значення, бо це - не річ, важливим для його визначення є те, чи є даний об'єкт результатом творчості чи ні. Наявність чи відсутність елементів творчості можуть бути предметом експертизи, що зовсім неможливо уявити при визначенні об'єкта права власності [28, с. 49].

Дуже важливим для визначення природи об'єкта права інтелектуальної власності є характер його зв'язку з особою, що створила твір чи технічне нововведення. Існування духовного твору не може бути відірвано від особистості автора, хоча б права були перенесені на іншу особу або навіть зовсім припинилися б [29, с. 334]. Поєднати такий характер зв'язку з тим, що має місце, наприклад, при купівлі-продажу речі - неможливо. Інша справа, якщо продається матеріальний носій права інтелектуальної власності.

Поняття «інтелектуальної власності» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати творчої діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Вперше термін «інтелектуальна власність» вжив ще у 1845 р. Чарльз Вудбарі, суддя окружного суду штату Массачусетс (США). У законодавчих актах цей термін вперше з'явився у Франції за часів буржуазної революції (1789-1794 рр.), коли поширення набула теорія природного права. Найбільш послідовний розвиток ця теорія одержала в працях французьких філософів Вольтера, Дідро, Гольбаха, Руссо та інших просвітителів. Відповідно до цієї теорії все зроблене людиною (матеріальні речі чи результати творчої праці), визнається її власністю. А сама людина має виключне право розпоряджатися результатами своєї творчої діяльності [25, с. 9].

Важливою віхою у становленні прав інтелектуальної власності стало підписання у 1883 р. Паризької конвенції з охорони промислової власності - першої міжнародної угоди у цій сфері творчої діяльності людини. Пізніше, у Бернській конвенції з охорони літературних і художніх творів (1886 р.) значення інтелектуальної власності мав термін «результат інтелектуальної творчості». Однак, загальновизнаним терміном міжнародного права поняття «інтелектуальна власність» стало лише у 1967р., коли його було вжито у Стокгольмській конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Згідно із статтею 2 цієї Конвенції поняття інтелектуальної власності охоплює усі права пов'язанні з інтелектуальною діяльністю у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

На сьогоднішній день поняття інтелектуальної власності включає значно більше результатів інтелектуальної діяльності людини. Відповідно до ст. 420 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема належать:

- літературні та художні твори;

- комп'ютерні програми;

- компіляції даних (бази даних);

- виконання;

- фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

- наукові відкриття;

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

- компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

- раціоналізаторські пропозиції;

- сорти рослин, породи тварин;

- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

- комерційні таємниці [2].

Законодавче визначення права інтелектуальної власності дано у ст. 418 ЦК України, де зазначено, що воно являє собою право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкта права інтелектуальної власності, який визначений відповідно до чинного законодавства. Змістом права інтелектуальної власності є особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності.

До особистих немайнових прав, згідно зі ст. 423 ЦК України, відносяться:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

До майнових прав інтелектуальної власності, згідно зі ст. 424 ЦК України, відносяться:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом [2].

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності та належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам (ст. 423 ЦК України). Таким чином, ЦК України заклав правову основу відчужуваності особистих немайнових прав інтелектуальної власності, установивши, що вони можуть належати іншим особам окрім творця [22, с. 2].

Отже, об'єкт права інтелектуальної власності - це результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника) або кількох осіб. Цивільним Кодексом України визначено чіткий перелік об'єктів права інтелектуальної діяльності.

1.2 Класифікація об'єктів інтелектуальної власності

У ст. 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності об'єкти права інтелектуальної власності класифікуються так:

- літературні, художні та наукові твори;

- виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні пере-дачі; винаходи в усіх сферах людської діяльності;

- наукові відкриття;

- промислові зразки;

- товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комер-ційні позначення;

- захист від недобросовісної конкуренції:

- усі інші права, щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науко-вій, літературній і художній сферах [3].

Деякі автори пропонують класифікувати інтелектуальну власність і виділити в ній промислову власність. Так, С.П. Гришаєв зазначає, що інтелектуальну власність слід відрізняти від так званої промислової власності, яка є складовою частиною першої; характеризується тим, що її об'єкти знаходять застосування у виробничій діяльності (винаходи, промислові зразки тощо). Його позиція базується на ст. 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності на Гаазькій конференції 1925 року та на тому, що промислова власність базується на спеціальному охоронному документі, що видається компетентним органом (як правило, це патентна установа) [18, с. 29].

Інтелектуальна власність - це сукупність прав як особистого, так і майнового характеру на результати інтелектуальної і, насамперед, творчої діяльності, а також на деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких встановлюється законодавством відповідної країни з урахуванням прийнятих нею міжнародних обов'язків. Тому, акцентуючи увагу на деяких термінологічних та понятійних відмінностях даних різними авторами визначень поняття «інтелектуальна власність», слід говорити:

- про віднесення авторської розробки до переліку тих здобутків, які захищаються законодавством окремих країн та міжнародними договорами;

- виходячи з того, що А.П. Сергєєв надає особливий статус інтелектуальній власності і вважає її підгалуззю цивільного права, яка має власні інститути і дає перелік таких інститутів, то доцільно розробити класифікацію складових елементів інтелектуальної власності [30].

Так, А.П. Сергєєв виділяє три специфічні інститути інтелектуальної власності:

- авторське право;

- патентне право;

- право на інші об'єкти інтелектуальної власності.

Такий підхід є звичним і для інших вчених, які виділяють і два види інтелектуальної власності:

- авторське право і суміжні права;

- право промислової власності та індивідуалізації суб'єктів та товарів.

С. Волков вважає, що до класифікації інтелектуальної власності слід підходити з різних позицій. Зокрема, трансформація думки вченого, письменника, загалом автора до остаточного продукту відбувається поступово і на різних етапах вона може стати об'єктом нападу, необережного висловлювання і «запозичення» іншими особами. Він вважав, що доцільно використовувати такі критерії класифікації:

- кваліфікацію отриманого результату за якістю, важливістю для науки, мистецтва, техніки або технології, здатність стати об'єктом цивільно-правових договорів;

- належність творчого доробку до певної галузі знань, наприклад, мистецтво, наука, техніка, технології;

- безпосередні права і похідні права на інтелектуальну власність;

- належність прав на інтелектуальну власність фізичній особі, юридичній особі або змішані права.

Такі критерії класифікації можуть допомогти більш чітко усвідомлювати і, головне, охороняти та захищати авторські права. В остаточному підсумку, для охорони і захисту авторських прав, інтелектуальної власності й існує законодавство та правова наука. При цьому, на думку автора, вважається необхідним з урахуванням отриманих результатів проводити охорону і захист інтелектуальної власності, які також мають бути розроблені з урахуванням значимості отриманого інтелектуального продукту [18, с. 33].

В залежності від сфери інтелектуальної діяльності, яка зумовила створення об'єктів інтелектуальної власності та їх функціонального призначення, вони можуть бути поділені на: результати технічної, мистецької, наукової діяльності, засоби індивідуалізації.

В залежності від необхідності реєстрації для набуття прав інтелектуальної власності можна виділити об'єкти, для яких не передбачено можливість реєстрації; об'єкти, для яких реєстрація має факультативний характер; об'єкти, для яких реєстрація носить обов'язковий характер. В залежності від ступеня правової захищеності об'єкти інтелектуальної власності можуть поділятися на захищені і незахищені.

Залежно від використання у господарському обороті слід виокремити продуктивні або активні об'єкти, які комерціалізуються та приносять дохід, а також непродуктивні або пасивні об'єкти, які з тих чи інших причин не комерціалізуються та не приносять дохід [17, с. 6].

Анікін О.С. серед об'єктів інтелектуальної власності виокремлює: абсолютні блага, які безпосередньо задовольняють споживчі або виробничі потреби і приносять прямий дохід від комерціалізації; відносні блага, які опосередковано задовольняють споживчі або виробничі потреби і приносять непрямий дохід від комерціалізації (наприклад засоби індивідуалізації).

Поряд із зазначеними вище можливими класифікаціями, об'єкти інтелектуальної власності можна класифікувати на формалізовані, які можна використовувати відразу після їх створення (об'єкти авторського та суміжних прав); неформалізовані, які спочатку потрібно втілити у певну об'єктивну форму і лише потім використовувати (об'єкти промислової власності). В залежності від кількості авторів об'єкта інтелектуальної власності їх можна класифікувати на: одноосібні та створені у співавторстві. Залежно від замовника виокремлюють об'єкти інтелектуальної власності створені за власною ініціативою, службові, об'єкти створені на замовлення. В залежності від власника майнових прав виокремлюють індивідуальні об'єкти інтелектуальної власності, колективні, державні. Залежно від можливості дозволяти користування об'єктами інтелектуальної власності, їх можна розділити на відчужувані та невідчужувані (географічні позначення, комерційні найменування).

За джерелами надходження об'єкти інтелектуальної власності можна класифікувати на: розроблені (власні), успадковані, придбані, отримані у якості внеску до статутного капіталу, отримані у тимчасове використання на платній основі. За ступенем новизни можна класифікувати на: нові, оригінальні, похідні. У залежності від терміну захисту майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності, можна виокремити: об'єкти інтелектуальної власності із обмеженим терміном захисту майнових прав, об'єкти інтелектуальної власності із необмеженим терміном захисту майнових прав. За ступенем ліквідності об'єкти інтелектуальної власності поділяють на: високоліквідні, ліквідні, низьколіквідні. За терміном корисного використання їх можна поділити на: поточні (короткострокові), середньострокові, довгострокові [17, с. 6].

Отже, існує досить багато класифікацій об'єктів інтелектуальної власності. Об'єкти інтелектуальної власності поділяються на об'єкти авторського права і суміжних прав, об'єкти промислової власності та засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг.



РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ'ЄКТІВ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

2.1 Об'єкти авторського права і суміжних прав

Поняття твору як результату творчої діяльності автора зародилося багато століть тому, Твір є складним багатоплановим об'єктом та ті чи інші визначення можуть висувати на перший план лише деякі його характеристики.

Всі автори, які проводили дослідження правової природи твору, підкреслюють в першу чергу його нематеріальну природу. Так. В.І. Серебровський писав, що твір - це сукупність ідей, думок та образів, які отримали в результаті творчої діяльності автора своє вираження в доступній для сприйняття почуттями людини конкретній формі, що припускає можливість відтворення. В.Я. Іонас визначає твір як відображення дійсності, яке є синтезом ідей (понять або образів), вираженим в об'єктивній формі, що містить вирішення задачі пізнання та перетворення людини, суспільства або природи [19, с. 133].

Тобто, правовій охороні підлягає лише результат розумової діяльності особи, а його форма - це лише предмет матеріального світу, який слугує своєрідним «передавачем» творчої інформації від автора твору - сприймачам. Відповідно, передача прав на матеріальний носій твору, не означає перехід прав на об'єкт інтелектуальної діяльності.

В юридичній літературі виокремлюють такі основні ознаки твору як об'єкту авторського права:

1. творчий характер. Двома безпосередніми ознаками творчості є готовий результат такої діяльності людини та новизна цього результату;

2. вираженість в об'єктивній формі. Норми права не можуть регулювати безпосередньо розумову діяльність людини, яка носить нематеріальний характер. Цивільне право має справу з матеріальними цінностями та з нематеріальними цінностями, які пов'язані з речами. Тому об'єкти авторського права повинні виражатись у такій формі, яка робить можливим її правовий захист. А.П. Сергеев наголошує, що твір повинен існувати у формі, яка відокремлена від особи автора та набула самостійного існування [26, с. 111];

3. можливість відтворення. В Законі України «Про авторське право та суміжні права» відтворення розглядається з двох боків: а) як виготовлення одного або більше примірників твору або фонограми в будь-якій матеріальній формі, б) як запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій) або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Таким чином, як у першому, так і в другому випадку відтворення тісно пов'язане в матеріальним носієм, за допомогою якого можливе його здійснення [6].

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) комп'ютерні програми;

4) бази даних;

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;

12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

14) похідні твори;

15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

17) інші твори [6].

Охороні підлягають всі вище зазначені твори, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Правова охорона за ЗУ «Про авторське право і суміжні права» поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Суміжні права - тип прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу.

Об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:

а) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

б) фонограми, відеограми;

в) передачі (програми) організацій мовлення [6].

Законом не визначено поняття виконання. Тому, враховуючи зміст терміну публічне виконання, який наведено у статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», виконання можна визначити як подання ролі або танцю, спів, читання, декламування, диригування, гра на музичному інструменті у живому виконанні або за допомогою технічних засобів. Тобто, це звукове, візуальне, візуально-звукове подання літературного або художнього твору, у тому числі естрадних, циркових, лялькових номерів, фольклору тощо. Воно може сприйматися зором, слухом або одночасно зором і слухом.

Фонограма - це фіксація виконання творів та фіксація звуків, хоча останні можуть не бути результатом творчості. Наприклад, можна уявити собі фонограму, де зафіксовано шум лісу, спів птахів тощо. Її виробник також отримує охорону, хоча там нема ні виконання, ні виконавця.

Відеограма - відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.

Законодавство України надає правову охорону програмі (передачі) організацій мовлення, однак їх визначення Цивільному кодексі України і Законі України «Про авторське право і суміжні права» відсутнє. Це ускладнює на сьогоднішній день регулювання відносин, пов'язаних із використанням як власне програм (передач) організацій мовлення, так і творів та виконань, які використовують при їх створенні [12, с. 158].

Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.

Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера «P», обведена колом, - (зображення знака не наводиться); імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм) суміжні права; рік першої публікації фонограми (відеограми).

За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена (назви) яких зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці [6].

Отже, перелік об'єктів авторського права зазначений у ст. 8 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», а ст. 35 цього ж Закону містить перелік об'єктів суміжних прав.

2.2 Об'єкти промислової власності

Основним міжнародним документом, що регулює відносини промислової власності, є Паризька конвенція з охорони промислової власності (Париж, 20 березня 1883 року). Головна мета конвенції полягає у створенні більш пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків юридичних і фізичних осіб одних держав в інших. Конвенція не ставить своєю метою створення міжнародного патенту, що будучи виданий в одній країні - учасниці конвенції, діяв би у всіх інших країнах; у будь-якій іншій країні винахід може вільно використовуватися без виплати винагороди, якщо його, винахід, там не запатентовано.

Під промисловою власністю розуміються патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки походження чи найменування місця походження, а також припинення несумлінної конкуренції.

За текстом конвенції промислова власність розуміється в самому широкому змісті і поширюється не тільки на промисловість і торгівлю у власному змісті слова, але також і на області сільськогосподарського виробництва і видобувної промисловості та на всі продукти промислового чи природного походження, як наприклад: вино, зерно, тютюновий лист, фрукти, худоба, копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно... [4]

Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання. Автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву.

Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом [2].

Як відкриття може бути кваліфікований не будь-який науковий результат, а лише той, котрий підпадає під один із трьох зазначених у законі об'єктів - установлення невідомих раніше закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу. Явище матеріального світу як об'єкт відкриття найбільше повно розкривається при встановленні його причини і зумовленості, а останнє, як правило, - при теоретичному дослідженні процесу. Не може бути визнаний відкриттям-явищем будь-який встановлений науковий факт. Учений повинен довести, чим явище зумовлене, які воно має наслідки і за яких умов виявляється [20, с. 9].

Сукупність істотних властивостей об'єкта складає його якісну визначеність, виражає те загальне, що характеризує весь клас однорідних об'єктів. Установлені закономірності матеріального світу є найбільш значущими науковими відкриттями. Серед загальної маси зареєстрованих відкриттів їхнє число порівняно невелике. Прикладом може служити закономірність кристалізації (синтезу) алмаза з вуглецю.

Винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання.

Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології. Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них.

Корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання.

Об'єктом корисної моделі може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології. Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них.

Промисловий зразок вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим.

Промисловий зразок - результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання [8].

Об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.

В Україні промислові зразки, що відповідають такій ознаці як новизна, можуть отримувати правову охорону у вигляді патенту на промисловий зразок. При цьому важливо розуміти, що при здійсненні експертизи офіційна установа перевіряє виключно наявність у промислового зразка всіх заявлених суттєвих ознак. Патент на промисловий зразок видається під відповідальність його власника без гарантії чинності [8].

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка. Умови та порядок видачі патенту встановлюються законом [2].

Компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є оригінальним. Набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони компонування інтегральної мікросхеми визначається зображенням цього компонування на матеріальному носієві. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.

Правова охорона поширюється тільки на оригінальну топологію. Дане положення збігається з підходом до охорони топології в інших країнах, де вже прийняли аналогічні закони, а також цілком погоджується з Вашингтонським договором про інтелектуальну власність у відношенні інтегральних мікросхем 1989 р. За загальним правилом оригінальною є будь-яка топологія, створена в результаті творчої діяльності автора. При цьому топологія визнається оригінальною доти, доки не доведено зворотнє [20, с. 33].

На відміну від сфери винахідництва, де рішення задач повинні бути технічними, у розглянутій області задачі з виведення нових сортів і порід використовуються біологічні засоби.

До числа охоронюваних законом відносяться тільки ті ботанічні і зоологічні роди і види, перелік яких установлюється спеціально уповноваженим на те державним органом.

Охоронювані селекційні досягнення повинні володіти рядом додаткових ознак чи відповідати зазначеним у законі критеріям охороноздатності. На першому місці знаходиться новизна селекційного досягнення. Новизну селекційного досягнення скасовує, по суті, лише одна обставина, а саме продаж чи інша передача насінь або племінного матеріалу іншим особам для використання. Селекційне досягнення не втрачає своєї новизни у тому випадку, якщо матеріал, застосований для відтворення сорту чи породи, використаний іншими особами без згоди селекціонера чи його правонаступника [20, с. 39].

Різновидами сорту, на які можуть набуватися права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.

Сорт вважається придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, відмінним, однорідним та стабільним [7].

Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять:

1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;

2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом;

3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією [2].

Отже, промислова власність - юридичний термін, що об'єднує у собі такі об'єкти інтелектуальної власності як: винаходи, корисні моделі, промислові зразки . Термін промислова власність об'єднує у собі ті результати інтелектуальної діяльності, які пов'язані із винахідництвом та раціоналізаторською справою і не належать до об'єктів авторського права. Інколи до промислової власності відносять також засоби індивідуалізації, що потребують спеціальної реєстрації, такі як знаки для товарів та послуг або зазначення походження товарів.

2.3 Право інтелектуальної власності на правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

До правових засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, враховуючи термінологію України, належать: комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення.

Мета зазначених об'єктів - виділити учасників цивільного обороту, їх товари та послуги серед інших. Оскільки цю функцію може виконувати вже існуюче позначення (наприклад, назва населеного пункту, якщо говорити про географічне зазначення, чи певне слово - стосовно торговельної марки), то творчість тут взагалі може бути відсутньою. У зв'язку з цим, на відміну від інших результатів творчої діяльності, на комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення особисті немайнові права не виникають.

Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються [2].

До комерційного найменування висуваються певні вимоги. Принцип істинності полягає в тому, що найменування повинне відповідати виду діяльності юридичної особи і не вводити в оману споживачів. Відповідно до принципу виключності найменування повинно відрізнятися від інших, щоб не допускати змішування. Однак у деяких випадках допускається виняток із цього правила: особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються. Це можливо, зокрема, коли суб'єкти діють у різних сферах. Постійність комерційного найменування полягає у тому, що право на нього строком не обмежене.

На відміну від інших правових засобів індивідуалізації для набуття права інтелектуальної власності на комерційне найменування не вимагається виконання формальних дій. Воно є чинним із моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, чи є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом [13].

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів [9].

Марці може бути надана правова охорона у випадку додержання таких основних вимог: вона не повинна суперечити суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на неї не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони. Підстави для відмови в наданні правової охорони сформульовані в законодавстві шляхом перерахування позначень, які не підлягають правовій охороні як торговельна марка.

Законодавство України закріплює принцип не абсолютної, а відносної новизни позначень, що заявляються як торговельні марки, тобто новизна позначення обмежується територією України. Це, зокрема, означає, що реєстрація того чи іншого позначення як марки в інших країнах не перешкоджає визнанню даного чи подібного позначення маркою в Україні, якщо тільки інше не випливає з міжнародних угод, учасником яких є Україна.

При визначенні новизни позначення враховуються: по-перше, торговельні марки, зареєстровані чи заявлені для реєстрації в Україні; по-друге, марки, хоча і не зареєстровані на території України, але охоронювані на її території на підставі міжнародних договорів.

Ознака новизни тісно пов'язана із поняттям пріоритету. Новизна марки визначається на дату пріоритету, яка, у свою чергу, встановлюється за загальним правилом за датою надходження правильно оформленої заявки на реєстрацію марки до Установи [13].

Згідно з ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують:

- державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);

- офіційні назви держав;

- емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

- офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

- нагороди та інші відзнаки.

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників. Компетентним органом щодо назви держави є колегіальний орган, утворений Установою [9].

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом. Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Географічне зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару, який має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Географічне місце - будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо [11].

Отже, при вузькому тлумаченні засоби індивідуалізації являють собою спеціальні позначення чи комбінації позначень, які не вводять в оману споживачів та придатні для ідентифікації юридичних осіб - підприємців, товарів, послуг чи походження товарів з географічного місця, де їх характеристики значною мірою співвідносяться з географічним походженням. На такі засоби поширюється правовий режим інтелектуальної власності, проте наявність особливого функціонального призначення та специфіка суб'єктивних прав зумовлює особливу їх охорону, самостійну стосовно об'єктів авторського та патентного права. Як елемент системи охорони права інтелектуальної власності засоби індивідуалізації слід розуміти у вузькому значенні.



РОЗДІЛ 3. ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Рівень захисту прав інтелектуальної власності дуже відрізняється по всьому світі; і оскільки інтелектуальна власність набуває все більшого значення в міжнародній торгівлі, ці відмінності стали джерелом суперечок в міжнародних економічних відносинах. В зв'язку з цим відбувається загальна тенденція до уніфікації національних законодавств в сфері захисту інтелектуальної власності відповідно до укладених міжнародних угод. Найважливішою такою угодою є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), яка вимагає запровадження встановлених мінімальних вимог до стандартів захисту інтелектуальної власності [5].

Зазначені глобальні тенденції є потужними стимулами до розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні. Проте, в зв'язку з цим виникає безліч звичних вже питань: оскільки галузі української економіки менш конкурентоспроможні порівняно із західними економіками, то чи не втратить Україна ще більше від впровадження відповідних правових норм? Чи дійсно Україна отримає вигоду в разі прийняття та виконання відповідних законів? Чи не краще для України буде відкласти прийняття цих законів до досягнення нею більш високого рівня розвитку?

Неспроможність забезпечити належний захист прав власності негативно впливає на імідж України як економічного партнера і за умов несприятливого клімату для інвестування обумовлює низький показник високотехнологічного експорту на душу населення, за яким Україна відстає майже вдесятеро від його світового значення.

Основні претензії до України стосуються: охорони комп'ютерного забезпечення і баз даних, аудіовізуальної продукції, фармацевтичних препаратів, захист від недобросовісної конкуренції, охорона знаків для товарів і послуг. Найвищий рівень правопорушень спостерігається на ринку комп'ютерного забезпечення та аудіовізуальної продукції, що вказує на невідповідне забезпечення особливо такої форми захисту інтелектуальної власності як авторське право та суміжні права [23].

Треба зазначити, що таке явище як піратство завдає шкоди не лише іноземним виробникам. Незаконні дії руйнують вітчизняну музичну індустрію: за деякими даними щонайбільше третина продажу усіх вітчизняних музичних дисків є легальною.

На думку Савченка О.І., основні проблеми розвитку українського ринку інтелектуальної власності наступні:

- правові проблеми: невизначеність на законодавчому рівні пріоритетів інноваційного розвитку, принципів побудування інноваційної інфраструктури, правових умов фінансування інновацій.

- економічні: низька конкурентоспроможність української економіки в сфері інновацій.

- проблеми комерціалізації: низький рівень комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності та їх капіталізації українськими підприємствами в якості нематеріальних активів.

- інноваційні проблеми: тенденція до зниження інноваційної активності українських підприємств.

- структурні: нерозвиненість та нерівномірний розподіл за регіонами інноваційної інфраструктури.

- фінансові: практична відсутність ефективних механізмів фінансування розвитку інтелектуальної власності.

- кадрові: недостатність фахівців з інтелектуальної власності, низький професіоналізм в даній сфері.

- охоронні: тенденція до тінізації ринку інтелектуальної власності в Україні [24, с. 149].

І хоча Україна досягла значних зрушень в сфері захисту інтелектуальної власності, проте на цьому не закінчилися претензії до України стосовно цього питання. Україну і у 2003 році було включено до списків країн, де найбільш гостро стоїть проблема державного регулювання сфери інтелектуальної власності та спостерігається високий рівень піратства. Торговельне Представництво Сполучених Штатів відзначає в своєму щорічному звіті від 1 травня 2003 р. про нездатність України прийняти відповідні законодавчі акти щодо захисту інтелектуальної власності та забезпечити їхнє ефективне виконання [23]. Це зауваження в першу чергу стосується захисту авторських та суміжних прав, що зачіпають інтереси виробників дисків для лазерних систем зчитування.

Відповідно до цивільного законодавства України, починаючи з моменту прийняття ЦКУ, який предметом цивільно-правового регулювання визнав ті з майнових відносин, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, основним критерієм встановлення галузевої належності відносин визнав не предмет, а метод правового регулювання. Для цивільного права як права приватного характерними є: визнання пріоритетності інтересів приватної особи; юридична рівність учасників відносин; ініціативність сторін при встановленні правовідносин; вільний розсуд при виборі варіантів поведінки, прямо не заборонених законодавством; позовний порядок захисту інтересів суб'єктів у суді. А при вирішенні проблем правового забезпечення сфери інтелектуальної власності координується багато факторів та інтересів часто протилежних. Однак, первинними є інтереси авторів, творців об'єктів інтелектуальної діяльності людини. Перш за все, це інтереси підприємців, що використовують результати інтелектуальної діяльності з метою отримання прибутків. По-друге, це інтереси держави, яка в зазначених відносинах, з одного боку, виступає як гарант закону, а з іншого - як безпосередній їх учасник [14, с. 214].

Як відомо, законодавство України у сфері інтелектуальної власності створювалося в умовах її незалежності, майже з чистого аркуша. Це законодавство сьогодні ще не позбавлене окремих істотних недоліків, прогалин, суперечливих положень, деякі норми не узгоджені між собою тощо. Законодавець постійно шукає шляхи і способи його приведення до світових стандартів та іншого удосконалення, адже від належної, надійної та ефективної правової охорони інтелектуальної власності залежить рівень соціально-економічного розвитку України і, в кінцевому результаті, добробут народу. Тому проблеми правотворення, науково-теоретичний аналіз законодавства України про інтелектуальну власність і розробка цілісної інтелектуально-правової концепції правового статусу творця інтелектуальної власності та його правонаступників, яка б забезпечила успішний розвиток інтелектуальної діяльності та її результату інтелектуальної власності і їх надійну охорону, є дійсно важливим [14, с. 215]. Особливість законодавства у сфері інтелектуальної власності полягає в тому, що воно повинно відповідати міжнародним договорам, базуватися на дворівневому підході в регулюванні відносин у сфері інтелектуальної діяльності, свобода здійснення якої гарантується Конституцією України. Книга четверта ЦКУ «Право інтелектуальної власності» присвячена регулюванню договірних відносин у сфері інтелектуальної власності, однак зазначені відносини у цій сфері частково підпадають під регулювання також і норм Господарського, Кримінального, Митного, Бюджетного, Податкового кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, процесуальних кодексів. Спеціальне законодавство складає понад 10 законів.

Протягом останнього десятиліття в Україні відбувався досить інтенсивний процес становлення правової системи охорони інтелектуальної власності, що створила практично всі законодавчі умови для активного розвитку ринку інтелектуальної власності. Однак ефективність законодавчої системи знижує цілий комплекс недоліків, що вимагають невідкладного розв'язання.

ВИСНОВКИ

Отже, дослідивши матеріали курсової роботи, можна зробити наступні висновки:

1. Поняття об'єкта цивільного права і поняття об'єкта права інтелектуальної власності між собою істотно відрізняються. Об'єктом цивільного права може бути будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, а об'єктом права інтелектуальної власності може бути тільки той творчий результат, який відповідає вимогам чинного законодавства.

2. На сьогодні законодавство України не містить критеріїв класифікації об'єктів інтелектуальної власності, а лише їх визначає.

Усі підходи до класифікації об'єктів права інтелектуальної власності можна умовно розділити на дві групи:

а) класифікація об'єктів інтелектуальної власності за характером, яка грунтується на врахуванні найбільш суттєвих ознак об'єктів інтелектуальної власності, специфіки їх захисту, особливостей реалізації майнових та немайнових права на них;

б) класифікація об'єктів інтелектуальної власності за різноманітними другорядними ознаками, які не розкривають сутність та їх характер, але водночас дозволяють розділити об'єкти інтелектуальної власності на групи у відповідності до конкретних завдань дослідження.

...