Вади законодавчої техніки (на прикладі інституту співучасті) як перепона ефективності кримінального закону: деякі проблемні аспекти питання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВАДИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ТЕХНІКИ (НА ПРИКЛАДІ ІНСТИТУТУ СПІВУЧАСТІ) ЯК ПЕРЕПОНА ЕФЕКТИВНОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ: ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПИТАННЯ

ВЕЧЕРОВА Є.М.

У статті розглядаються вади законодавчої техніки на прикладі інституту співучасті. Робиться висновок про дисбаланс між положеннями Загальної частини КК України та приписами Особливої частини КК України щодо розуміння окремих аспектів інституту співучасті. Стверджується, що діючий КК України відстає від потреб часу та зорієнтований переважно на регламентацію простих форм співучасті.

Криміналізація як процес виявлення суспільно-небезпечних форм індивідуальної поведінки, визнання допустимості, можливості й доцільності кримінально-правової протидії їм і фіксація їх у законі як злочинних і кримінально-карних дуже щільно пов'язана з питаннями законодавчої техніки. Законодавча техніка хоча й не бере участі у виробленні сутності кримінально-правової норми, але має винятково важливе значення на стадії її формулювання, оскільки виражає волю законодавця в кримінальному законодавстві. По суті, законодавча техніка це певні правила і вимоги формулювання кримінально-правової норми, недотримання яких суттєво підриває авторитет кримінального закону як такого.

Слід зазначити, що останнім часом проблематика вад законодавчої техніки при конструюванні кримінально-правових заборон набуває безпрецедентної гостроти та актуальності і включається в предмет наукових пошуків самого різного рівня. Підтвердженням є низка дисертаційних досліджень (у тому числі докторських), безпосередньо виконаних у даному ключі. Проаналізуємо окремі положення хоча б декількох із них.

Так, за справедливим зауваженням В.Ф. Щепелькова, законодавцю так і не вдалося вирішити повною мірою технічні проблеми конструювання КК. Свідченням тому роз'яснення верховного суду, в яких містяться рекомендації, що заповнюють ті чи інші прогалини (особливо це стосується питань призначення покарання). Чимала частина техніко-юридичних недоліків КК припадає на недосконалість формально-логічного характеру (протиріччя і неповноту). Доводиться констатувати, що проблема внутрішньої узгодженості кримінального права ще чекає свого вирішення. Логічні вади кримінального законодавства сьогодні даність, що деформує і дестабілізує його реалізацію. Можна погодитися і з доводами О.І. Сітнікової щодо того, що «...поспішність, із якою законодавець вводить у кримінальний закон нові приписи, прирікає правозастосувача на трудомісткий процес декодування недостатньо якісних нормативних текстів».

Має рацію й Є.О. Волосюк у тому, що «.значна кількість помилок, котрі допускаються в правозастосовчій діяльності, пов'язана з невдалою лінгвістичною конструкцією складів злочинів, неточним вживанням юридичних понять, стилістичними помилками, редакційно-технічними похибками, порушенням вимог послідовності та логічної завершеності викладу волі законодавця, повноти та доцільності її вираження в тексті закону». У попередніх наших розробках також вже йшлося про окремі нестандартні ситуації в правозастосуванні у вигляді колізій та конкуренції кримінально-правових норм, що є прямим наслідком недосконалості процесу криміналізації. Таким чином, заявлена публікація по суті є логічним продовженням наукової дискусії в цьому напрямку.

Постановка завдання. У силу широти обсягу проблеми та лімітованості меж представленого наукового дослідження далі дозволимо собі більш детально проілюструвати її наявність на такому окремому сегменті кримінально-правової дійсності, як інститут співучасті у вчинені злочину.

Результати дослідження. У поле зору нашої уваги інститут співучасті потрапив із таких міркувань.

По-перше, на внутрішньодержавному рівні понад 1/3 усіх злочинів в Україні вчиняється у співучасті.

По друге, на наднаціональному рівні однією з тенденцій розвитку злочинності в умовах глобалізації є її транснаціоналізація та високо-організованість.

По-третє, існують окремі склади злочинів, які можуть бути вчинені виключно у співучасті, наприклад ст. 257 КК (Бандитизм), ст. 255 КК (Створення злочинної організації), ст. 260 КК (Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), ст. 293 КК (Групове порушення порядку), ст. 294 КК (Масові заворушення), ст. 437 КК (Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни) і т. д.

По-четверте, наявні певні категорії осіб, злочинність яких здебільшого носить груповий характер (йдеться про злочинність неповнолітніх).

По-п'яте, інститут співучасті має наскрізний характер, об'єднує як норми Загальної частини КК (Розділ VI «Співучасть у злочині»), так і окремі норми Особливої частини КК та тісно пов'язаний з інститутом множинності злочинів. Незважаючи на всю свою значущість, інститут співучасті, як певна юридична конструкція, має низку недоліків у нормативно-правовій регламентації. Зокрема, в ч. 4 ст. 28 КК України сказано, що метою функціонування злочинної організації як форми співучасті є вчинення «...тяжких або особливо тяжких злочинів». Водночас із положень ч. 1 ст. 255 КК України (Створення злочинної організації) випливає, що вона створюється «.з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину».

Наведена вище непослідовність законодавця неодмінно змушує правозастосувачів ставити запитання щодо того, який характер повинна носити діяльність злочинної організації, щоб вона мала статус злочинної (це має бути одиничний злочин чи множинність злочинів?).

Компромісний варіант виходу із цієї неоднозначної ситуації пропонує Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23 грудня 2005 р., №13. Згідно із п. 10 даної Постанови, «.злочинна організація це внутрішньо й зовнішньо стійке ієрархічне об'єднання., метою діяльності якого є вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів чи тільки одного, що вимагає ретельної довготривалої підготовки». Ще одним прикладом ірраціональності законодавчої техніки є різне розуміння форм співучасті у вчинені злочину нормами Загальної та Особливої частин КК України. Мова йде про зміст ст. 28 КК України, в якій, на перший погляд, повинен бути перерахований вичерпний перелік усіх можливих форм співучасті (вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою та злочинною організацією). Однак у ст. 257 КК України (Бандитизм) фігурує ще одна форма співучасті «банда», визначення якої у КК України взагалі відсутнє.

Подолати дану прогалину знову ж таки допомагають роз'яснення Пленуму ВСУ. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями», «.бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки». Крім того, в ст. 258 3 КК України (Створення терористичної групи чи терористичної організації) йдеться ще про такі форми спільної злочинної діяльності, як «терористична група» та «терористична організація». Відразу виникає запитання: це різновиди організованої групи (ч. 3 ст. 28 КК) чи злочинної організації (ч. 4 ст. 28 КК) або самостійні форми співучасті? З приводу цього чітка відповідь в КК України та Постановах Пленуму ВСУ відсутня. Плутанини тут додає й так звана бланкетна база. Йдеться про Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 р. У ст. 1 даного Закону прямо зазначено, що «терористична група це група із двох і більше осіб, які об'єдналися з метою здійснення терористичних актів», а «терористична організація стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів».

Тобто визначення терористичної групи і терористичної організації, наведене в Законі України «Про боротьбу з тероризмом», входить у протиріччя зі змістом чч. 3, 4 ст. 28 КК України (згідно з КК України мінімальна кількість учасників організованої групи 3 особи, а мінімальна кількість учасників злочинної організації 5 осіб). Є й інші доводи на користь того, що терористична група та терористична організація мають дещо відмінний характер порівняно з організованою групою чи злочинною організацією. Зокрема, у спеціалізованій літературі підкреслюється, що на відміну від злочинної організації, котра характеризується ієрархічністю та, як правило, функціонує на постійній основі, терористична група і терористична організація створюються спонтанно, незадовго до вчинення злочину.

Якщо придивитися ретельніше до санкції ст. 258 3 КК та порівняти її із санкцією ст. 258 КК, то між ними має місце різкий контраст. Вчинення вже безпосередньо закінченого терористичного акту (ч. 1 ст. 258 КК) карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років, тоді як за створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258 3 КК), що, по суті, являє собою стадію готування до вчинення терористичного акту позбавлення волі на строк від 8 до 15 років.

Логічно, що злочин, вчинений у співучасті, несе в собі більший «заряд» суспільної небезпеки, ніж злочин, вчинений одноособово. Однак і сама спільна злочинна діяльність структурно є неоднорідною та має різний ступінь суспільної небезпеки, що, на жаль, не завжди враховується в процесі криміналізації. Так, у ч. 2 ст. 368 3 КК (Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми) та в ч. 2 ст. 368 4 КК (Підкуп особи, яка надає публічні послуги) законодавець більш ніж синкретично підійшов до конструювання обтяжуючих обставин, поставивши в один логічний ряд вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та організованою групою.

Ні для кого не секрет, що сьогодні спільна злочинна діяльність набула якісно нового вигляду: примітивні форми співучасті все частіше витісняються більш небезпечними та високоорганізованими її формами (професійною та організованою злочинністю). Діючий же КК України зорієнтований переважно на регламентацію простих форм співучасті. Наприклад, у ст. 67 КК серед обставин, які обтяжують покарання, чомусь фігурує лише одна форма співучасті: вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК). Проведений нами моніторинг положень Особливої частини КК України показав таку статистичну картину із цього приводу. Усього виявлено 156 кваліфікованих складів злочинів, в яких в якості обтяжуючих обставин фігурують ті чи інші форми співучасті. Зокрема, вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою як обтяжуюча обставина зустрічається найчастіше і передбачена в 101 кваліфікованому складі злочинів (ч. 2 ст. 110 КК, ч. 3 ст. 1102 КК, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, ч. 2 ст. 127 КК, ч. 5 ст. 143 КК, ч. 3 ст. 144 КК, ч. 2 ст. 146 КК, ч. 2 ст. 149 КК, ч. 2 ст. 1501 КК, ч. 3 ст. 157 КК, ч. 4 ст. 158 КК, ч. 2 ст. 1581 КК, ч. 2 ст. 1582 КК, ч. 3 ст. 1591 КК, ч. 4 ст. 160 КК, ч. 2 ст. 169 КК, ч. 2 ст. 171, ч. 2 ст. 176 КК, ч. 2 ст. 177 КК, ч. 2 ст. 185 КК, ч. 2 ст.186 КК, ч. 2 ст. 187 КК, ч. 2 ст. 188 1 КК, ч. 2 ст. 189 КК, ч. 2 ст. 190 КК, ч. 3 ст. 191 КК, ч. 2 ст. 192 КК, ч. 2 ст. 1941 КК, ч. 2 ст. 199 КК, ч. 2 ст. 200 КК, ч. 2 ст. 201 КК, ч. 2 ст. 2031 КК, ч. 2 ст. 2051 КК, ч. 2 ст. 206 КК, ч. 2 ст. 2062 КК, ч. 2 ст. 209 КК, ч. 2 ст. 210 КК, ч. 2 ст. 212 КК, ч. 2 ст. 2121 КК, ч. 2 ст. 216 КК, ч. 2 ст. 2221 КК, ч. 2 ст. 229 КК, ч. 3 ст. 232 1 КК, ч. 2 ст. 233 КК, ч. 2 ст. 2391 КК, ч. 2 ст. 2392 КК, ч. 2 ст. 248 КК, ч. 2 ст. 258 КК, ч. 2 ст. 2581 КК, ч. 2 ст. 2584 КК, ч. 2 ст. 2585 КК, ч. 2 ст. 262 КК, ч. 2 ст. 2631 КК, ч. 3 ст. 265 КК, ч. 3 ст. 2651 КК, ч. 2 ст. 278 КК, ч. 2 ст. 280 КК, ч. 2 ст. 289 КК, ч. 2 ст. 292 КК, ч. 3 ст. 297 КК, ч. 3 ст. 300 КК, ч. 3 ст. 301 КК, ч. 5 ст. 301 КК, ч. 2 ст. 303 КК, ч. 2 ст. 305 КК, ч. 2 ст. 306 КК, ч. 2 ст. 307 КК, ч. 2 ст. 308 КК, ч. 2 ст. 309 КК, ч. 2 ст. 310 КК, ч. 2 ст. 311 КК, ч. 2 ст. 312 КК, ч. 2 ст. 313 КК, ч. 2 ст. 318 КК, ч. 3 ст. 321 КК, ч. 2 ст. 3211 КК, ч. 2 ст. 3212 КК, ч. 2 ст. 330 КК, ч. 2 ст. 332 КК, ч. 3 ст. 332 КК, ч. 2 ст. 3321 КК, ч. 2 ст. 354 КК, ч.4 ст. 354 КК, ч. 3 ст. 358 КК, ч. 2 ст. 359 КК, ч. 2 ст. 361 КК, ч. 2 ст. 3611 КК, ч. 2 ст. 3612 КК, ч. 3 ст. 362 КК, ч. 2 ст. 3631 КК, ч. 3 ст. 368 КК, ч. 2 ст. 368 3 КК, ч. 4 ст. 3683 КК, ч. 2 ст. 3684 КК, ч. 4 ст. 3684 КК, ч. 3 ст. 369 КК, ч. 2 ст. 374 КК, ч. 2 ст. 3761 КК, ч. 2 ст. 393 КК, ч. 2 ст. 408 КК, ч. 2 ст. 410 КК). У два рази рідше в Особливій частині КК можна знайти вчинення злочину організованою групою. Дана обтяжуюча обставина передбачена в 46 кваліфікованих складах злочинів (ч. 3 ст. 109 КК, ч. 4 ст. 110 2 КК, ч. 3 ст. 146 КК, ч. 2 ст. 147 КК, ч. 3 ст. 149 КК, ч. 3 ст. 150 КК, ч. 3 ст. 1501 КК, ч. 3 ст. 161 КК, ч. 3 ст. 176 КК, ч. 3 ст. 177 КК, ч. 5 ст. 185 КК, ч. 5 ст. 186 КК, ч. 4 ст. 187 КК, ч. 4 ст. 189 КК, ч. 4 ст. 190 КК, ч. 5 ст. 191 КК, ч. 3 ст. 199 КК, ч. 3 ст. 206 КК, ч. 3 ст. 209 КК, ч. 3 ст. 224 КК, ч. 3 ст. 229 КК, ч. 4 ст. 232 1 КК, ч. 3 ст. 2585 КК, ч. 3 ст. 262 КК, ч. 3 ст. 2631 КК, ч. 3 ст. 278 КК, ч. 3 ст. 280 КК, ч. 3 ст. 289 КК, ч. 3 ст. 292 КК, ч. 2 ст. 302 КК, ч. 3 ст. 303 КК, ч. 3 ст. 305 КК, ч. 3 ст. 307 КК, ч. 3 ст. 308 КК, ч. 3 ст. 311 КК, ч. 3 ст. 312 КК, ч. 3 ст. 313 КК, ч. 4 ст. 321 КК, ч. 3 ст. 3321 КК, ч. 2 ст. 333 КК, ч. 4 ст. 345 КК, ч. 3 ст. 355 КК, ч. 3 ст. 359 КК, ч. 2 ст. 3683 КК, ч. 2 ст. 368 4 КК, ч. 4 ст. 369 КК). Вчинення злочину групою осіб передбачено в 11 кваліфікованих складах злочинів (ч. 2 ст. 121 КК, ч. 2 ст. 126 КК, ч. 3 ст. 152 КК, ч. 2 ст. 153 КК, ч. 2 ст. 1971 КК, ч. 2 ст. 296 КК, ч. 2 ст. 317 КК, ч. 2 ст. 402 КК, ч. 2 ст. 404 КК, ч. 3 ст. 405 КК, ч. 3 ст. 406 КК).

Слід особливо підкреслити, що нами виявлено лише один склад злочину, де в якості обтяжуючої обставини опосередковано міститься посилання на його вчинення злочинною організацією (найбільш небезпечною формою співучасті). Мова йде про ч. 5 ст. 143 КК України, де кримінально-карним є «...участь у транснаціональних організаціях», які займаються вилученням у людини її органів або тканин з метою їх незаконної трансплантації.

Висновки

На сьогоднішній день має місце дисбаланс між положеннями Загальної частини КК України та приписами Особливої частини КК України щодо розуміння окремих аспектів інституту співучасті.

Наявна неузгодженість у площині побудови санкцій кримінально-правових заборон за злочини, вчинені у співучасті.

Спільна злочинна діяльність містить різний «заряд» суспільної небезпеки, що не завжди адекватно враховується в процесі криміналізації.

Діючий КК України демонструє однобічність у регламентації форм співучасті, безпідставно приділяючи основну увагу лише одній із них вчиненню злочину групою осіб за попередньою змовою.

право кодекс юридичний

Список використаних джерел

1. Балобанова Д.О. Теорія криміналізації: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право» / Д.О. Балобанова. О., 2007. 18 с.

2. Щепельков В.Ф. Уголовный закон как формально-логическая система: автореф. дис. докт. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология, уголовноисполнительное право» / В.Ф. Щепельков. М., 2003. 42 с.

3. Ситникова А.И. Законодательная текстология уголовного права: автореф. дис. докт. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология, уголовно-исполнительное право» / А.И. Ситникова. М., 2013. 49 с.

4. Волосюк Е.А. Грамматическое толкование норм Уголовного кодекса Российской Федерации: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология, уголовно-исполнительное право» / Е.А. Волосюк. Краснодар, 2013. 24 с.

5. Вечерова Є.М. Криміналізація та кримінально-правова кваліфікація злочинів з позицій забезпечення окремих функцій та принципів кримінального закону / Є.М. Вечерова Електронний ресурс.

6. Вечерова Є.М. Функції і принципи як категорії, що опосередковують динаміку та статику кримінального закону / Є.М. Вечерова // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки, вип. 1. 2014. Т. 3. С. 14-19.

7. Ковітіді О.Ф. Інститут співучасті у кримінальному праві України: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право» / О.Ф. Ковітіді. Х., 1999. - 18 с.

8. Гриненко И. Влияние процессов глобализации на развитие организованной преступности / И. Гриненко // Закон и жизнь. 2013. №11. С. 60-63.

9. Яницька Н.В. Групова корисливо-насильницька злочинність молоді та її попередження: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право» / Н.В. Яницька. К., 2000. 21 с.

10. Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р., №13. Електронний ресурс.

11. Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20 березня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. 2003. №25. Ст. 180.

12. Ємельянов В.П. Терористичні злочини: кримінально-правова характеристика та питання вдосконалення антитерористичного законодавства: монографія / В.П. Ємельянов, Л.В. Новікова, М.В. Семикін / за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. В.П. Ємельянова. Харків: вид-во «Кроссроуд», 2007. 216 с.

13. Энциклопедия уголовного права. Т. 6. Соучастие в преступлении. Издание профессора Малинина. СПб ГКА, СПб, 2007. 562 с.

Размещено на Allbest.ru