Сутність принципу правової визначеності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Принципи права визначають загальну спрямованість, високу якість і ефективність правотворчої та правозастосовної практики в будь-якому цивілізованому суспільстві. Тому велике значення має об'єктивне й усебічне вивчення принципів права як на загальнотеоретичному рівні, так і на галузевому рівні правознавства. Важливе місце серед загальних принципів права посідає принцип правової визначеності, основною метою якого є забезпечення стабільного правового становища людини. Актуальність дослідження принципу правової визначеності зумовлена істотними змінами в правовій, економічній, політичній сферах життя суспільства, поширенням тенденцій гуманізації та демократизації правового світогляду.

У правовій доктрині правова визначеність розглядається як елемент принципу верховенства права. Так, Венеціанською комісією було проведено дослідження, результати якого були відображені в Доповіді про верховенство права (березень 2011 р.). За результатами дослідження Венеціанська комісія дійшла висновку, що складовими принципу верховенства права є такі:

1. Законність, у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес прийняття праводавства.

2. Правова визначеність.

3. Заборона свавілля.

4. Доступ до правосуддя, що забезпечується незалежними та безсторонніми судами.

5. Дотримання прав людини.

6. Недискримінація й рівність перед правотвором.

Відповідно до п. 44 Доповіді, принцип правової визначеності є надзвичайно важливим для забезпечення довіри до судової системи та верховенства права.

Також Європейський Суд з прав людини (далі - Європейський суд, Суд) у своїх рішеннях не раз формулював принцип правової визначеності. Зокрема, можна навести рішення у справі «Брумареску проти Румунії», де міститься висновок про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним.

У національній правовій доктрині принцип правової визначеності теж розглядається як елемент верховенства права. Так, С.П. Погребняк указує, що принцип правової визначеності варто розуміти як об'єктивну гарантію існування верховенства права. Правова визначеність відповідає за додержання вимог, що утворюють формальний аспект верховенства права.

А.М. Приймак наголошує, що принцип правової визначеності прийнято розглядати у вузькому та широкому значеннях. Вузьке значення цього принципу передбачає сукупність вимог до правової норми, які полягають у її чіткості, однозначності, простоті. Тому в цьому значенні правова визначеність висвітлюється тільки з позиції процесу правотворчості. Погоджуємося з думкою А.М. Приймака, котрий зазначає, що доцільно розглядати принцип правової визначеності в широкому значенні, яке передбачає сукупність вимог не тільки до процесу правотворчості, а й правозастосування.

Л.Л. Богачова під час аналізу принципу правової визначеності в європейському та вітчизняному праві теж використовує широкий підхід до правової визначеності, що передбачає сукупність вимог до процесів правотворчості й правозастосування, покликаних забезпечити захист індивіда від можливих виявів державного свавілля.

Розкриваючи сутність правової визначеності, доцільно проаналізувати основні вимоги, що становлять її зміст. С.П. Погребняк у дисертації «Основоположні принципи права» зазначає, що вимоги, які випливають із принципу правової визначеності, виходять з ідей передбачуваності права, легкого його з'ясування та користування ним. Оскільки згадані ідеї мають утілюватися як у процесі правотворчості, так і в процесі реалізації права (правозастосування), це зумовлює дві групи відповідних вимог: 1) вимоги до норм права (нормативно-правових актів); 2) вимоги до їх застосування.

А.М. Приймак вимоги, які випливають із принципу правової визначеності, виокремив у три групи:

- вимоги до визначеності законодавства, що передбачають чітке формулювання правової норми; обов'язкове оприлюднення нормативно-правових актів; відсутність унесення непередбачуваних змін до законодавства і стабільність правових норм;

- вимоги до визначеності повноважень, що передбачають чіткий розподіл повноважень між гілками державної влади; наявність спеціального-дозвільного типу правового регулювання діяльності органів державної влади; чітке визначення меж дискреційних повноважень і виняткове законодавче закріплення повноважень органів виконавчої влади;

- вимоги до визначеності судових рішень, що передбачають неможливість скасування остаточного судового рішення, яке набрало чинність, і вимога забезпечення виконання судових рішень.

Розглянемо більш детально особливості принципу правової визначеності в процесі правотворчості, фактично це вимоги до норми права.

У п. 46 Доповіді про верховенство права зазначено, що правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими, точними та спрямованими на забезпечення передбачуваності ситуацій і правовідносин, що виникають. Зворотна дія норм також суперечить принципові правової визначеності, щонайменше в кримінальному праві (ст. 7 Конвенції), оскільки суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується й цивільного та адміністративного права тією мірою, якою це негативно впливає на права та законні інтереси. Крім цього, парламентові не можна дозволяти порушувати основоположні права (людини) внаслідок прийняття неоднозначних законів. Це надає істотний правовий захист окремим особам у відносинах із державою, її органами й службовцями.

Т.Н. Назаренко вказує, що одна з вимог до якості «закону», що є підставою для обмеження прав і свобод, полягає у визначеності, конкретності його приписів. Як приклад науковець наводить думку Європейського суду, який зазначає, що норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою мірою точності, що дозволяє особі погоджувати з нею свою поведінку, оскільки особа повинна мати можливість передбачати в розумних межах і стосовно конкретних обставин ті наслідки, які може спричинити її поведінка. Разом із тим передбачити з абсолютною точністю відповідні наслідки не обов'язково. Більше того, хоча визначеність формулювань бажана, необхідно уникати надмірної чіткості, так як право має властивість змінюватись залежно від розвитку суспільних відносин. Тому в багатьох законах, як указує Суд, використовуються терміни, які більшою чи меншою мірою є невизначеними, розпливчастими. їхнє тлумачення й застосування - завдання судової практики.

С.П. Погребняк детально класифікував вимоги до норм права, поділивши їх на змістові та процедурні. До змістових вимог науковець зараховує такі:

- норми мають бути зрозумілими (доступними);

- норми мають бути несуперечливими;

- норми повинні пропонувати повне врегулювання суспільних відносин, не допускаючи існування прогалин;

- норми, які визначають компетенцію державних органів, не повинні наділяти їх широкими дискреційними повноваженнями.

Найважливішими процедурними вимогами, з дотриманням яких пов'язується правова визначеність, є такі:

- вимога про обов'язкове оприлюднення актів;

- вимога, що забороняє зворотну силу актів;

- вимога розумної стабільності права, що забезпечує незмінність правових приписів протягом певного періоду й обумовлює заборону їх частих змін;

- вимога послідовності правотворчості, що включає насамперед заборону необґрунтованих змін;

- вимога надання достатнього часу для змін у системі правовідносин, викликаних прийняттям нового закону.

Отже, вимоги до норм права зводяться до їх чіткого формулювання, обов'язкового оприлюднення та доведення їхнього змісту до відповідних адресатів. Важливою вимогою є несуперечливість і стабільність норм права. Принцип правової визначеності спрямований на забезпечення чіткості й зрозумілості правових норм з метою підвищення їхньої ефективності. Для того щоб певна правова норма відповідала цьому критерію, вона має бути офіційно опублікованою, суспільно визнаною із чітким формулюванням усіх умов і критеріїв обмежень.

Принцип правової визначеності полягає в тому, що застосування права в конкретній ситуації має бути передбачуваним. Тому в процесі правозастосування повинні бути дотримані вимоги обов'язкового виконання нормативно-правових актів; неможливість їх застосування до осіб, які не могли знати про його існування.

С.П. Погребняк під час дослідження вимог до застосування нормативно-правових актів виділяє такі:

- нормативні акти повинні виконуватися;

- має існувати практика уточнення (конкретизації) їхнього змісту;

- повинна існувати практика однакового застосування закону;

- рішення судів мають бути остаточними й обов'язковими та підлягати виконанню.

Вимоги, наведені С.П. Погребняком, є необхідними в правозастосовному процесі, адже їх виконання має істотне значення для зміцнення правопорядку, надійності й стабільності права.

Так, про важливість однакового застосування закону наголосив у своєму виступі Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк на засіданні круглого столу щодо впливу реформи судової влади України на забезпечення єдності судової практики. Він зауважив, що потреба в єдності однакового застосування закону не обмежується однією метою - забезпечення правової визначеності. Єдність судової практики, однакове застосування всіма судами одних і тих самих норм права несе в собі багато інших переваг, передусім забезпечення принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, який утілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в однакових справах щодо різних осіб. Інша перевага, яку забезпечує єдність судової практики, - це зменшення навантаження на суди. Вагомою перевагою забезпечення єдності судової практики є й мінімізація виявів корупційної складової. Якщо судова практика є усталеною, однаковою, зрозумілою та відомою широкому загалу, то недобросовісний суддя не має можливості «маневрувати» в хитросплетіннях законодавства й ухвалювати якесь інше рішення, ніж те, що відповідає усталеній судовій практиці в державі.

Алан Татам, крім відсутності зворотної сили закону й неможливості застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування, до вимог принципу правової визначеності зараховує право особи на використання зрозумілої мови в судовому процесі та правило позовної давності, згідно з яким не можна визнати документ незаконним, вимагати покарання або виконання зобов'язань після того, як збігли відведені для цього строки. правовий суд верховенство

На важливості системності й послідовності в діяльності правозастосовних органів, насамперед судів, не раз наголошував Європейський суд. Доречно навести положення, що розкривають зміст принципу правової визначеності, визначений Європейським судом, які систематизувала Л.В. Ушакова:

- прийняті судами «остаточні», тобто такі, що набрали законної сили, судові постанови не підлягають перегляду;

- не припустимо повторний розгляд справи, що вже була розглянута судом;

- жодна зі сторін не може вимагати перегляду «остаточного» рішення, тобто такого, яке вступило в законну силу, тільки з метою проведення повторного слухання й отримання нового рішення;

- перегляд «остаточного» судового рішення не є відступом від принципу правової визначеності, якщо він здійснюється з метою виправлення судової помилки, неправильного здійснення правосуддя;

- перегляд не може бути прихованою формою оскарження, а наявність протилежних поглядів сторін на справу сама по собі не може слугувати підставою для перегляду «остаточного» судового рішення;

- перегляд рішення, яке є обов'язковим для сторін, вищим судом неприпустимий за заявою посадової особи;

- перегляд «остаточних» рішень, коли це допустимо, повинен бути обмежений певними строками.

Варто погодитись із точкою зору В.В. Джури, яка вказує, що принцип правової визначеності є засобом виправлення судової помилки. Незважаючи на те, що в окремих випадках судовий акт є остаточним і незаперечним, виняток із загального правила про заборону повороту до гіршого допустимий лише як крайній захід, коли невиправлення судової помилки спотворювало б саму сутність правосуддя, руйнуючи необхідний баланс конституційних цінностей.

З вищезазначеного випливає, що дотримання принципу правової визначеності сприяє правовій стабільності через незмінюваність судових рішень.

Отже, доцільно розглядати принцип правової визначеності в широкому значенні, а саме: як сукупність вимог, що висуваються до правотворчості й правозастосування. Потрібно наголосити, що дотримання вимог, які випливають із принципу правової визначеності, сприятиме ефективному захисту прав і свобод громадян, удосконаленню механізмів правотворчого та правозастосовного процесів.

Размещено на Allbest.ru