Досудове розслідування злочинів, у зоні Чорнобильської АЕС

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.985(477.41)

Досудове розслідування злочинів, у зоні Чорнобильської АЕС

О. О. Мілевський,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Національного університету ДПС України

Ключові слова: етап розслідування, стадія, початок розслідування, Чорнобильська зона відчуження.

Key words: stage of the investigation, stage, the beginning of the investigation, the Chernobyl Exclusion Zone.

Початковий етап розслідування займає у структурі слідчої діяльності важливе, ключове місце, оскільки саме тут закладаються фундаментальні основи для встановлення об' єктивної істини у справі, виявляється і збирається велика кількість доказів. Тому від правильності та ефективності дій слідчого на цьому етапі залежить подальший успіх розслідування кримінальної справи.

Організація розслідування на початковому етапі передбачає переважно роботу із наявною інформацією, її опрацювання та оцінку. В результаті цієї діяльності відбувається висунення версій та визначаються завдання розслідування: ухвалюються відповідні рішення, забезпечується їх виконання. Надалі цей процес триватиме шляхом уточнення завдань та ухвалення нових рішень із урахуванням отриманих даних та результатів, завдяки чому слідчий має можливість прогнозувати процес розслідування в цілому. кримінальний правопорушення екологічний

Для розслідування більшості суспільно небезпечних діянь, вчинених у Чорнобильській зоні відчуження, досить важливим є виконання насамперед первинних процесуальних дій та встановлення особи, підозрюваної у їх вчиненні. Означена важливість зумовлюється специфікою правового режиму Чорнобильської зони і обмеженістю часу перебування на її території.

У зв 'язку із ліквідацією стадії порушення кримінальної справи виникли дискусійні запитання у правозастосуванні щодо окремих існуючих раніше можливостей, зокрема, перевірки інформації про злочин/кримінальний проступок, відмови у початку кримінального провадження тощо. Неоднозначність наукової думки і невизначеність законодавця щодо приводів і підстав початку досудового розслідування спонукає до думки про необхідність: 1) відійти від терміна «привід» у позначенні початку досудового розслідування і оперувати терміном «підстава» як актом вольової дії: а) заявника чи потерпілого, що містить дані про вчинене кримінальне правопорушення, адресоване органу державної влади, уповноваженому розпочати досудове розслідування; б) самого органу державної влади, спрямованого на виявлення ознак кримінального правопорушення в ході реалізації ним своїх функцій;

2) законодавчого закріплення вимог до процесуальної форми таких підстав.

Зазначене визначає актуальність дослідження та визначення проблемних питань початкового етапу досудового розслідування.

Питання оптимізації початкового етапу досудового провадження, процесуальні, криміналістичні та організаційні аспекти діяльності правоохоронних органів щодо виявлення, запобігання та розслідування злочинів на початковому етапі кримінального судочинства в різні часові періоди досліджувались у працях вітчизняних та зарубіжних вчених: Р. С. Бєлкина,

І. І. Войтович, Ю. М. Грошевого, Л. Я. Драпкіна, В. К. Лисиченка, Є. Д. Лук'янчикова, В. Т. Маляренко, О. П. Мілевського, Р. І. Назаренка, В. Е. Сидорова, Л. Д. Удалової, Г П. Цимбал та інших.

Разом з тим слід визнати, що у вітчизняній літературі проблемам початкового етапу при розслідуванні злочинів, що вчиняються в Чорнобильській зоні відчуження, не приділено належної уваги і саме тому метою цієї статті є подальша теоретична розробка початкового етапу розслідування, особливості його процесуальних та криміналістичних аспектів при розслідуванні злочинів, що вчиняються в Чорнобильській зоні відчуження.

У зв'язку із прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України змінюється підхід до визначення стадій кримінального провадження. Перш за все законодавець роз'яснює термін «кримінальне провадження» як досудове розслідування й судове провадження, а також процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ст. 3 КПК). Слово «стадія» вживається в КПК України лише двічі: 1) при визначенні досудового розслідування, яке починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ст. 3 КПК) і 2) при розкритті терміна «притягнення до кримінальної відповідальності», яке починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (п. 14 ст. 3 КПК).

Визнання останнього самостійною стадією кримінального провадження викликає деякі заперечення. По-перше, такий підхід законодавця є суперечливим, оскільки повідомлення особі про підозру здійснюється під час досудового розслідування, а отже, одна стадія кримінального провадження виникає в іншій стадії, що є алогічним. По-друге, це положення не узгоджується із Рішенням Конституційного Суду України від 27.10.1999 року N° 9-рп/99 [9], в якому зазначається, що «процес притягнення до юридичної відповідальності має стадійний характер. Початковим його моментом у кримінальних справах є винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого і пред'явлення їй обвинувачення. Притягнення до відповідальності передує настанню самої відповідальності, тобто ці поняття не є тотожними». Стадійний характер у даному випадку не означає визначення притягнення до кримінальної відповідальності як самостійної стадії.

Стадії кримінального провадження, виходячи із загальноприйнятого їх розуміння, що ґрунтується на теоретико-правових підходах до визначення стадії юридичного процесу [3, с. 56], характеризуються безпосередніми завданнями, специфічним колом суб'єктів і процесуальних засобів діяльності, своєрідністю процесуальної форми, специфічним характером кримінальних процесуальних відносин, а також підсумковими рішеннями; вони послідовно змінюються одна одною, утворюючи систему кримінального провадження, а отже, мають певні межі.

Притягнення до кримінальної відповідальності це певний процес, який має тривалий характер і спрямовується на доведення вини тієї чи іншої особи у вчиненні суспільно небезпечного діяння. В даному випадку імпонує думка Є. Д. Лук'янчикова про те, що притягнення до кримінальної відповідальності є етапом кримінального переслідування як специфічного виду кримінально-процесуальної діяльності [6]. Процесуальним вираженням завершення притягнення особи до кримінальної відповідальності (настання кримінальної відповідальності) є обвинувальний вирок суду. Отже, даний процес охоплює декілька стадій кримінального провадження. Визначаючи поняття «притягнення до кримінальної відповідальності», потрібно, на нашу думку, вказати межі його початку з повідомлення про підозру і закінчення постановления обвинувального вироку.

Оскільки в теорії й науці кримінального процесу після прийняття нового КПК України питання щодо його стадійності ще не знайшло одностайного вирішення, керуючись загальними підходами до поняття «стадія кримінального провадження», вважаємо, що окремими частинами кримінального провадження слід визнавати: досудове розслідування, підготовче судове провадження, судовий розгляд, перегляд судового рішення в апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, за нововиявленими обставинами, виконання судового рішення. Підтримується підхід щодо виділення на кожній стадії кримінального провадження певних етапів [4]. Термін «досудове провадження» на сьогодні є тотожним із «досудовим розслідуванням», оскільки останнє розпочинається з моменту внесення інформації про суспільно небезпечне діяння до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Пропонований порядок початку досудового розслідування, фактично, скасовує так звану «дослідчу» перевірку заяв та повідомлень про вчинення злочину. Відтак усе процесуальне навантаження щодо перевірки таких заяв і повідомлень автоматично лягає на слідчого, а не на відповідні органи дізнання чи підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Отже, може скластися ситуація, за якої слідчі будуть вимушені перевіряти найабсурдніші заяви про злочин, коли відповідного слідчого реагування вимагатиме розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів. Навряд чи це сприятиме підвищенню якості досудового розслідування та ефективності захисту прав громадян правоохоронними органами».

Саме про відсутність перевірки заяви чи повідомлення про злочин наголошувалося майже всіма державними і недержавними інституціями при громадському обговоренні КПК України: в Генеральній прокуратурі України, Міністерстві внутрішніх справ, відомими правозахисниками, про що свідчать численні коментарі переваг і недоліків цього кодифікованого акта. Серед основних аргументів відмічається, що відсутність перевірки заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення може спонукати до зловживань з боку органів досудового розслідування, прокурора і порушувати право на оскарження незаконних їх дій чи рішень. Кожний акт перевірки уповноваженим державним органом підконтрольного йому суб'єкта (наприклад, Державною податковою службою України діяльності господарюючого суб'єкта) гіпотетично означає початок проведення досудового розслідування та обтяження осіб, щодо яких воно проводиться, оскільки слідчий, прокурор після самостійного виявлення з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (дані акта ревізії, документальної та іншої податкової перевірки), протягом 24 годин можуть розпочати досудове розслідування. Поділяючи думки щодо необхідності попередньої перевірки заяв чи повідомлень про кримінальні правопорушення, вважаємо, що на сьогодні вирішення даного спору залежить лише від практичного правозастосування прийнятих положень КПК України.

Але у будь-якому випадку для того, щоб розпочати досудове розслідування, потрібен так званий привід. І хоча новий КПК України не містить окремої норми, присвяченої цій категорії, зі ст. 214 КПК можна зробити висновок, що таким приводом є заява, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, а також безпосереднє виявлення органом досудового розслідування чи прокурором обставин, що можуть свідчити про вчинення такого правопорушення. На жаль, законодавець не передбачив ні будь-яких вимог щодо форми заяви та повідомлення, їх обов'язкових реквізитів; ні обов'язку встановлення особи, яка подала заяву чи повідомила про кримінальне правопорушення, та попередження її про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про кримінальне правопорушення. Як наголошують практичні працівники, така невизначеність може призвести до подання заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення невстановленими особами (анонімні повідомлення), можливості подання таких «заяв» недієздатними особами чи від їх імені, подання завідомо неправдивих чи безпідставних заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення тощо.

Проведеним І. І. Статівою дослідженням нормативного регулювання діяльності з вирішення питання про початок розслідування в розвинених державах встановлено, що «в країнах континентальної правової системи воно зводиться до покладання на орган розслідування обов'язку визначитися з питанням розпочинати чи не розпочинати розслідування, а в державах англосаксонської правової системи нормативне регулювання взагалі відсутнє. Спільним для цих країн є те, що рішення про початок розслідування виробляються шляхом згаданого аналітичного розгляду отриманої інформації й вважаються обґрунтованими і в разі подальшої констатації відсутності злочину» [4]. Отже, український законодавець використав досвід саме англосаксонської правової системи в підході до початку досудового розслідування.

Досудове розслідування розглядається нами як юридична процедура визначення порядку вирішення (розв'язання) кримінально-правового конфлікту за допомогою процесуальних дій: слідчих (розшукових), зокрема й негласних, процесуальних заходів кримінального провадження, з метою створення доказової бази для прийняття підсумкового рішення у даній стадії закриття кримінального провадження або направлення до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Визнання у науковій літературі цілісності й системності досудового розслідування, а також його структуризації, дозволяє досліджувати початковий етап цієї стадії кримінального провадження, хоча такий термін і не вживається у нормативно-правових джерелах. Питанням відмежування початкового етапу від інших завжди приділялась підвищена увага й у сфері криміналістики, й у сфері процесуальної науки. При цьому вказується на можливість виділення від двох до 10 етапів.

Зважаючи на характерні ознаки злочинів, що вчиняються в Чорнобильській зоні відчуження, проведений аналіз свідчить про те, що найчастіше підстави для початку досудового розслідування містяться у наступних джерелах: 1) протоколах і рапортах, складених працівниками ОВС у результаті: а) проведення планових оглядів території зони, б) огляду транспортних засобів, особистого обшуку окремих осіб при перетині кордонів зони; в) затримання осіб на місці вчинення кримінальних правопорушень на території зони; г) виявлення радіаційно заражених об'єктів на стихійних ринках та в інших місцях (характерно для злочинів, передбачених стст 248, 249, 262, 267-1 КК України); 2) актах відомчих перевірок, ревізій, інвентаризацій, в яких зафіксовані факти порушень правил поводження з радіоактивними матеріалами або нецільового використання державних коштів, що надходять на потреби забезпечення правового режиму Чорнобильської зони відчуження (характерно для злочинів, передбачених стст. 265, 191,210, 364, 365, 366, 367 КК України); 3) заявах потерпілих (щодо крадіжок або придбання радіаційно заражених продуктів).

На нашу думку, висвітлення теоретичних можливостей диференціації етапів досудового розслідування з точки зору процесуальної науки і науки криміналістики дещо відрізняється, зважаючи на їх різні завдання й визначену роль, хоча підхід до видової приналежності і, зокрема, до їх назви повинен бути однаковим. Як слушно зауважує О. П. Мілевський: «На кожному етапі діяльність особи, яка проводить розслідування, є ізоморфною і складається з таких елементів: виявлення, фіксація, вилучення джерел інформації, яка має значення для справи; отримання, аналіз, систематизація і дослідження зібраної інформації; використання оціненої інформації для вирішення завдань етапу. Основним завданням етапу розслідування є побудова типової інформаційної моделі, використання якої дозволить відповідній уповноваженій особі обрати оптимальний режим, вірні напрямки і форми, ефективні засоби і методи вирішення завдань, що визначаються на даному етапі» [8, с. 54].

Аналіз практики розслідування злочинів, пов'язаних із порушенням правового режиму Чорнобильської зони відчуження, зокрема, незаконним поводженням з радіоактивними матеріалами і порушенням вимог режиму радіаційної безпеки, дозволив сформувати моделі найбільш типових слідчих ситуацій, властивих початку досудового розслідування: 1) особу затримано при спробі переміщення за межі зони відчуження продуктів харчування рослинного і тваринного походження, промислової або іншої продукції, тварин, риби, грибів, інших об'єктів без надання дозволу або проведення дозиметричного контролю; 2) особу затримано при спробі виконати перераховані дії з метою збуту зазначених об'єктів (у межах або поза межами зони відчуження) чи безпосередньо при їх збуті; 3) осіб затримано під час передачі об'єктів із зони відчуження для подальшого їх використання або збуту; 4) затримано особу (зокрема, й службову), у якої виявлені радіоактивні матеріали у будь-якому фізичному стані, за походженням із Чорнобильської зони відчуження, без відповідного дозволу; 5) радіоактивні матеріали знайдені в приміщенні, автомобілі, що належить певній конкретній особі у зв'язку з проведенням слідчих (розшукових) дій; 6) радіоактивні матеріали або об'єкти, перераховані у ст. 267-1 КК України, знайдені в певному місці, на певній місцевості, свідчать про наміри переміщення їх за межі зони, але не встановлено особу, яка здійснила таке приготування; 7) виявлено факт незаконної вирубки лісу або особу затримано на місці вчинення даного діяння; 8) виявлено факт викрадення радіоактивних матеріалів на відповідному підприємстві: Державних спеціалізованих підприємствах: «Комплекс», «Чорнобильська АЕС», «Центр переробки та захоронения техногенних відходів», Державній НДУ «Чорнобильський центр з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології», Державній корпорації «Українське державне об'єднання «Радон» та ін.; 9) під час перевірки території Чорнобильської зони відчуження по периметру виявлено факт крадіжки об'єктів, що належать до кольорового металу або мають його елементи; 10) під час планової перевірки підприємств, установ, організацій Чорнобильської зони відчуження виявлено факт нецільового використання бюджетних коштів, розтрати, службового недбальства тощо.

На початковому етапі досудового розслідування застосовуються прийоми, за допомогою яких можна встановити: «просторово-часові зв'язки між окремими слідами злочину та обставинами події; ідентифікаційні та ситуаційні властивості слідів та їх доказову цінність; причини відсутності або наявності слідів як фактів, що суперечать природному перебігу аналогічних подій (негативні обставини)» [8, с. 60].

Таким чином, до специфічних несприятливих умов для здійснення початкового етапу розслідування кримінальних правопорушень, вчинених і виявлених у Чорнобильській зоні відчуження, можна віднести: дефіцит часу й недостатність інформації для прийняття процесуальних і тактичних рішень; відносна невизначеність вихідної слідчої ситуації; розрив у часі між вчиненням кримінального правопорушення та його виявленням; вчинення кримінального правопорушення громадянами із Білорусії; невідоме місцезнаходження зниклих радіоактивних матеріалів; швидкоплинність динаміки розслідування й розшуку винних осіб та ін.

Для розслідування більшості суспільно небезпечних діянь, вчинених у Чорнобильській зоні відчуження, досить важливим є виконання відповідних первинних процесуальних дій саме при виявленні таких діянь і особи, підозрюваної у їх вчиненні. Означена важливість зумовлюється специфікою правового режиму Чорнобильської зони та обмеженістю часу перебування на її території. З одного боку слідчому необхідно провести відповідні слідчі дії за участі ймовірного правопорушника, можливо, затримати його до 72 годин (ст. 211 КПК) з метою фіксації слідів кримінального правопорушення, а з іншого особа може виявити небажання перебувати тривалий час у Чорнобильській зоні. Щоб застосувати більшість заходів забезпечення кримінального провадження, потрібно звернутися до слідчого судді (ст. 131 КПК), який перебуває в Іванкові, на що також потрібен час. Тому на практиці, як правило, в Чорнобильській зоні відчуження до осіб, що підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, застосовується затримання без ухвали слідчого судді (ст. 207 КПК), тимчасово вилучаються майно (у порядку ст. 167 КПК) або документи, які посвідчують користування спеціальним правом (наприклад, право на полювання, керування транспортним засобом) (ст. 152 КПК).

Т акож важливим є швидке, «по гарячих слідах» встановлення місця знаходження викрадених, привласнених, вивезених із зони відчуження радіоактивних матеріалів, без дозволу й відповідного дозиметричного контролю продуктів харчування, риби, грибів, металу та інших об'єктів, що можуть становити загрозу здоров'ю і життю населення. Взагалі загальновідомо, що розкриття суспільно небезпечних діянь по «гарячих слідах» найефективніше сприяє отриманню інформації про ймовірного правопорушника. Крім того, такий криміналістичний метод забезпечує своєчасне виявлення та закріплення максимальної доказової інформації про кримінальне правопорушення, що, безумовно, сприяє виконанню завдань кримінального провадження, зокрема, швидкому і повному розслідуванню; дозволяє здійснити розслідування у розумні строки (тобто реалізувати один із принципів кримінального провадження), раціонально зекономити сили і засоби органу досудового розслідування. Вказана діяльність органу досудового розслідування «має і превентивне значення, забезпечує усунення або відновлення порушених прав осіб, створює можливості для концентрації зусиль на розкритті на наступному етапі більш складних та нерозкритих злочинів».

Список використаної літератури

1. Белкин А. Р. Теория доказывания : [научно-методическое пособ] / Белкин А. Р. М. : Норма, 1999. 429 с.

2. Драпкин Л. Я. Основы теории следственных ситуаций / Драпкин Л. Я. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1987. С. 157.

3. Зайчук О. В. Загальна теорія держави і права / О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. К. : Юрінком Інтер, 2008. 308 с.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар / за заг ред. професорів В. Г Гончаренка, В. Т. Нора, М. С. Шумила. К. : Юстиніан, 2012. 1224 с.

5. Лисиченко В. К. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике / В. К. Лисиченко, В. В. Циркаль. К. : РИО МВД УССР, 1987. 38 с.

6. Лук'янчиков Є. Д. Кримінальне переслідування та його інформаційне забезпечення [Електронний ресурс] / Є. Д. Лук'янчиков. Режим доступу : http://www.naiau.kiev.ua.

7. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів : [монографія] / Маляренко В. Т К. : Юрінком Інтер, 2005. 512 с.

8. Мілевський О. П. Початковий етап досудового провадження у кримінальних справах про ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів): дис. на здоб. наук. ст. канд. юр. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / Мілевський О. П. К. : Акад. упр. МВС, 2010. 208 с.

9. Рішення Конституційного Суду від 27.10.1999 року N° 9-рп/99 [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.

10. Удалова Л. Д. Деякі проблеми розвитку кримінально-процесуального законодавства / Л. Д. Удалова // Право України. 2002. № 6. С. 99-102.

Размещено на Allbest.ru