Обмеження майнових прав фізичних осіб: концептуальні та правові аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОБМЕЖЕННЯ МАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Є.О. Мічурін

Проблема обмежень майнових прав фізичних осіб є нагальною з таких причин. Конституція України (ст. 3) встановлює, що розвиток прав осіб складає зміст та спрямованість діяльності держави. Роль державного примусу у врегулюванні усіх, у тому числі майнових відносин, неможна применшувати. Адже задля блага всіх держава в ряді випадків застосовує заборонені заходи (наприклад щодо обороту наркотиків, зброї тощо).

Знаходження балансу між обмеженнями з боку держави та вільним розсудом фізичної особи у здійсненні її майнових прав є основною проблемою, що має бути вирішена при побудові концепції обмежень майнових прав фізичних осіб.

Щодо аналізу останніх досліджень та публікацій, в яких започатковано вирішення проблеми обмежень у праві, то існують такі з них: О. В. Малько на теоретико-правовому рівні дослідив проблему обмежень [1], а інший російський дослідник, В. П. Камишанський на концептуальному рівні дослідив обмеження права власності [2].

Дослідження вказаних вчених у цілому не вирішили завдання побудови концепції обмежень майнових прав фізичних осіб. Утім важливим є у «концентрованому» вигляді, шляхом тез, через визначення притаманних якостей показати усі ті прояви, які є важливими для розуміння унікального явища у праві - своєрідного феномена, яким є обмеження майнових прав фізичних осіб.

Метою цієї статті є визначення основних положень концепції обмежень майнових прав фізичних осіб. Завданнями, що сприяють досягненню цієї мети, є показати прояви обмежень майнових прав фізичних осіб, їх характерні риси та виявити правову природу.

Поряд з необхідністю розвитку прав фізичних осіб, що визначено у ст. 3 Конституції України, законодавством закріплені й підвалини для обмежень цих прав. Так, у ч. 2 ст. 29 Загальної декларації 1948 р. з прав людини закріплено, що держава може встановлювати тільки такі обмеження прав, які визначені законом, і лише стільки, скільки це є сумісним з їх природою, виключно з метою сприяння загальному добробуту у демократичному суспільстві. Тому встановлення обмежень у нормі права має здійснюватися з урахуванням цих моментів, які підлягають ретельному розкриттю та глибокому обґрунтуванню.

Нехтування теоретичними моментами при встановленні обмежень веде до неналежного правового регулювання, всупереч не лише правам людини, але й загальнотеоретичним основам правознавства. Нагальним прикладом є неодноразове введення останнім часом актами Національного банку України мораторію на виплату депозитів фізичним особам. Так, у п. 2.4. постанови Правління Національного банку України від 4 грудня 2008 року № 413 вказано, що банки повинні виконувати свої зобов'язання за всіма типами договорів із залученням коштів у будь-якій валюті, лише в разі настання строку завершення зобов'язань, незалежно від категорій контрагентів. Це суперечить ЦК України як акту вищої юридичної сили порівняно з актами НБУ Зокрема, частина 2 статті 1060 ЦК України встановлює, що «За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника», що робить необґрунтованими вказані обмеження на виплату депозитів. Певним чином ці проблеми пов'язані з недостатньою теоретичною розробленістю та відсутністю чітких уявлень у практиці правозастосування про обмеження майнових прав фізичних осіб. Отже, впорядкування теоретичних уявлень про обмеження майнових прав, ґрунтовне їх наукове розроблення є необхідним на сьогодні.

Щодо підходів до дослідження обмежень майнових прав фізичних осіб, то існують різні погляди на цю проблему. Так, існує позиція, згідно з якою обмеження встановлюються волею людини, тобто згідно з якою абсолютизуються самообмеження. Так, В.Ф. Ерн зазначає, що істотна ознака власності, «моє», вноситься не зовнішнім елементом, а психічним моментом, присвоєнням, внутрішнім встановленням межі, границі й перешкоди для іншого. Межі власності визначаються не чимось зовнішнім, а внутрішнім психічним моментом [3, с. 197]. Ця позиція є мало застосовною щодо цивілістичних досліджень. Адже цей підхід був започаткований фахівцями психологічного напряму, згідно з яким майнові права визначаються не законом, а насамперед психічним моментом. Механізм самообмежень лежить передусім у психології людини, такі моменти вивчаються окремими галузями знань.

У юриспруденції існує підхід, що саме правове регулювання відносин вже є гарантією від свавілля держави. Прихильником цієї гарантії був такий відомий правознавець, як С.С. Алексєєв [4, с. 359], а також деякі інші вчені. Цей підхід є більш характерним до теоретико- правових та конституційно-правових досліджень.

За основу у цивілістичних дослідженнях має бути взято позитивістський підхід. Згідно з ним межі та обмеження прав осіб встановлюються через державне правове регулювання [5, с. 157]. Таким чином, держава встановлює чіткі обмеження прав фізичних осіб завдяки правовому регулюванню суспільних відносин. Цей підхід відповідає існуючому правовому регулюванню, наприклад, Міжнародній конвенції про захист прав і основних свобод людини. Він був започаткований у праві філософом-правознавцем Ф. Гегелем, є провідним серед представників приватного права, що приділили увагу цій проблематиці, зокрема, є основним у працях професорів В. І. Курдиновського, В. П. Камишанського та інших.

До інструментів, що потрібно застосовувати за таким підходом до механізму правового регулювання, належать зокрема ідеї встановлення обмежень, що спираються на правові принципи: пропорційність обмежень; врахування природи прав, що обмежуються; пріоритетність здійснення майнових прав перед їх обмеженнями.

У контексті вказаного важливим є визначити співвідношення обмежень майнових прав фізичних осіб з суб'єктивним правом. Тут варто визначити, що обмеження є іманентно включеними у майнові права, які є різновидом суб'єктивних цивільних прав. При цьому обмеження майнових прав фізичних осіб виявляються у тих суб'єктивних цивільних правах, які здійснюються в існуючих межах, однак з урахуванням особливостей правовідносин через дію механізму правового регулювання їх здійснення піддається додатковому ускладненню. Межі здійснення суб'єктивного права пов'язані з мірою можливості здійснення повноважень, які надані особі законом та існують завжди стосовно будь-якого суб'єктивного права. Зміст суб'єктивного цивільного права, попри встановлення обмежень, продовжує містити можливості для особи діяти на власний розсуд, але в окремих правовідносинах через ускладнення здійснення суб'єктивного права для особи встановлюється необхідність діяти певним чином, відповідно до чого вона має коригувати свою поведінку. Отже, обмеження не впливають на зміст суб'єктивного цивільного права, однак ускладнюють можливості його здійснення.

Важливою проблемою є з'ясувати місце обмежень у механізмі правового регулювання. До того окремими вченими (В. П. Камишанським, Н. І. Мирошніковою) лише констатувалася та певним чином припускалася належність обмежень майнових прав фізичних осіб до механізму правового регулювання. У цілому варто зазначити, що обмеження застосовуються в механізмі правового регулювання як засіб стримування особи, що ускладнює можливості здійснення окремих суб'єктивних цивільних прав. Залежно від правового режиму, умов чи правил здійснення окремих цивільних прав, встановлених законом, обмеження ускладнюють здійснення цивільних прав у певних межах.

Особливості дії обмежень у правовій нормі, актах застосування права, актах цивільного законодавства існують і полягають у наступному. У актах застосування права обмеження застосовуються при діяльності судів і актах місцевих органів самоврядування, виданих на підставі закону, що містить обмеження. Зокрема, правозастосовні органи на виконання правової норми, в якій міститься обмеження, сприяють впровадженню та результативній дії норми права через її застосування щодо конкретної ситуації, персоніфікованого об'єкта та суб'єкта правовідносин. Так, рішення суду, прийняті згідно з законом, сприяють відновленню прав особи та впровадженню обмежень у правовідносини, що стимулює осіб до виконання приписів цивільного законодавства, якими встановлюються обмеження; акти інших державних органів та органів місцевого самоврядування сприяють додержанню обмежень у випадках, коли це прямо передбачено законом (так, органи місцевого самоврядування надають дозвіл на проведення робіт щодо пам'яток історії та культури місцевого значення, їх купівлю чи перенесення).

В механізмі правового регулювання важливими є й інші, зокрема, соціальні та інформаційні засоби. Вони мають спонукати особу до правомірної поведінки, сприйняття обмежень.

Проблема ефективності обмежень майнових прав фізичних осіб в механізмі правового регулювання є важливою, оскільки дозволяє оцінити, в якій мірі право здатне впливати на врегульовані ним суспільні майнові відносини. Заслуговує критики підхід, згідно з яким ефективність у праві зводиться до оптимізації його дії, адже термін «оптимізація» є не досить конкретним, близьким до філософсько-правового розуміння явищ. За основу має бути взято підхід, згідно з яким ефективність права є пов'язаною із метою правового регулювання. Ця мета має відповідати об'єктивним закономірностям розвитку суспільства, рівню культури, правосвідомості. Отже, ефективність права напряму пов'язана з тим, наскільки воно здатне регулювати суспільні відносини залежно від мети правового регулювання.

У вказаному контексті метою встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб у загальному сенсі дії механізму правового регулювання суспільних відносин є забезпечення здійснення суб'єктивного цивільного права з урахуванням прав інших уповноважених осіб та суспільних інтересів. Із філософсько-правової точки зору метою обмежень майнових прав фізичних осіб є збалансування прав різних осіб для того, щоб право однієї особи не стикалося з правом іншої особи, інтересами суспільства та не виникало суперечок при їх здійсненні.

Загалом підвищення ефективності дії обмежень майнових прав фізичних осіб у механізмі правового регулювання залежить від: а) якості нормотворчості, відповідно до чого закон має чітко встановлювати коло прав та обов'язків суб'єктів, відносно яких встановлюються обмеження, особливості здійснення прав які обмежені, визначати зміст цих обмежень; б) досягнення невідворотності дії закону щодо обмежень через акти застосування права при захисті порушених прав осіб у судах та впровадженні обмежень через дії інших правозастосовних органів; в) спрямованості на забезпечення здійснення суб'єктивного цивільного права з урахуванням прав інших уповноважених осіб та суспільних інтересів.

Необхідно зауважити про важливість розуміння обмежень у механізмі правозастосування. У ряді випадків формальний підхід та зосередження суду на суб'єктивному цивільному праві без урахування норм закону, якими встановлені обмеження, іноді заважають суду у прийнятті обґрунтованого рішення. Рішення в ряді випадків приймаються виключно на підставі норм окремих інститутів, наприклад, договірного права, без урахування існуючих обмежень у суспільних інтересах. Через це відомі випадки, коли виникає загроза суспільним інтересам. Так, в Миколаєві підприємці намагалися здійснити знищення частини зелених насаджень паркової зони при реконструкції парку Перемоги, чим були порушені екологічні права громадян, охоронювані ст. 50 Конституції України [6, с. 24].

Тому необхідно при визначенні особливостей здійснення суб'єктивного цивільного права зважати на існування обмежень, які в ряді випадків можуть ускладнювати його здійснення.

Отже, на підставі вищезазначеного можна дійти таких висновків:

1. Обмеження не впливають на зміст суб'єктивного цивільного права, однак ускладнюють можливості його здійснення. Адже попри дію обмежень суб'єктивне право продовжує вміщувати складаючи його повноваження. Так, мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення не виключає можливість розпоряджатися цим майном, але тимчасово її ускладнює.

2. Межі здійснення суб'єктивного права пов'язані з мірою можливості здійснення повноважень, які надані особі законом та існують завжди стосовно будь-якого суб'єктивного права. Обмеження існують щодо окремих цивільних прав та ускладнюють можливості здійснення цих прав.

3. Підвищення ефективності дії обмежень майнових прав фізичних осіб у механізмі правового регулювання залежить від: а) якості нормотворчості, відповідно до чого закон має чітко встановлювати коло прав та обов'язків суб'єктів, відносно яких встановлюються обмеження, особливості здійснення прав, які обмежені визначати зміст цих обмежень; б) досягнення невідворотності дії закону щодо обмежень через акти застосування права при захисті порушених прав осіб у судах та впровадженні обмежень через дії інших правозастосовних органів; в) спрямованості на забезпечення здійснення суб'єктивного цивільного права з урахуванням прав інших уповноважених осіб та суспільних інтересів.

обмеження майновий право фізичний

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Малько А. В. Стимулы и оіраниченияв праве/А. В. Малько. -М.: Юрисгь, 2003. -250 с.

2. Камышанский В. П. Ограничения права собственности: гражданско-правовой анализ: дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / В. П. Камышанский. - М.: РГБ, 2003. - 357 с.

3. Эрн В. Ф. Христианское отношение к собственности / В. Ф. Эрн // Русская философия собственности VIII-XX вв. / сост.: К. Юсупов, И. Савкин. - СПб.: Ганза, 1993. - 512 с.

4. Алексеев С. С. Собственность и социализм / С. С. Алексеев // Русская философия собственности VIII-XX вв. сост.: К. Юсупов, И. Савкин. - СПб.: Ганза, 1993. - 548 с.

5. Донченко О. П. Методологічна функція категорії свободи в праві / О. П. Донченко // Пробл. філософії права. - Київ-Чернівці: Рута, 2003. - Т. I. - С. 155-158.

6. Мічурін Є. О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (цивільно-правовий аспект): дис.... доктора юридичних наук: 12.00.03. «Цивільне право та цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право» / Є. О. Мічурін. - К.: НДІППіП АПрН України, 2009. - 464 с.

Размещено на Allbest.ru