Видовий об’єкт злочинів у системі кримінально-правових координат

Размещено на http://www.allbest.ru/

Видовий об'єкт злочинів у системі кримінально-правових координат

Постановка проблеми

Проблема об'єкта злочину та його класифікація має важливе значення для кримінального права, адже її з'ясування дозволяє визначити закономірності розвитку доктрини цієї галузі права, кримінального законодавства та практики його застосування. Поняття об'єкта апочину в його сучасній інтерпретації було розроблено в радянському кримінальному праві на початку XX століття та сформульовано як сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом [1, с. 130]. Указане поняття було визнано аксіомою не відразу, адже протягом певного часу до його змісту додавалися «правові норми соціалістичної держави, які регулюють ці відносини» [2, с. 291], що певного мірою було впливом так званого нормативізму.

Учення про об'єкт злочину в сучасній доктрині кримінального права займає одне з провідних місць як за важливістю, так і за дискусіями, що точаться стосовно нього останнім часом. Суттєвим поштовхом до їх розгортання в кримінально-правовій теорії стала руйнація окремих радянських правових догматів, зокрема криміналістами було поставлено під сумнів твердження про те, що суспільні відносини є абсолютною та універсальною категорією, яка відбиває зміст об'єкта злочину. При цьому найбільш радикально налаштовані фахівці вважають, що теорія об'єкта як суспільних відносин є продуктом радянської ідеології, неправдивою ідеєю, місце якої в архіві історії [3, с. 60]; інші вчені, які займають більш зважену позицію, пропонують розуміти під об'єктом цілий спектр соціальних і природних феноменів, зокрема благо, якому заподіюється шкода [4, с. 526], правове благо [5, с. 181], суб'єктивне право [6, с. 64], правовідносини [7, с. 69] тощо. Цей перелік пропозицій не вичерпується, хоча за сутністю найчастіше визначення об'єкта злочинів являє різні варіанти поєднання суспільних відносин із іншими благами та людськими цінностями.

Отже, трансформація сучасного суспільства, пов'язана з докорінними змінами його соціально-економічного буття, очищення від ідеологічних догматів, сприяли відродженню на теренах пострадянських країн кримінально-правової думки щодо подальших розвідок сутності суспільних відносин, поглибленого аналізу загальнолюдських цінностей та їх значення для вдосконалення вчення про об'єкт злочину. Утім, розвиток теорії об'єкта злочинів у кримінальному праві не означає її негайної ревізії, адже наукові ідеї мають бути перевірені та підтверджені практикою. На наш погляд, спроби обгрунтування іншої інтерпретації об'єкта або наділення його додатковими ознаками поки що неспроможні спростувати традиційне розуміння об'єкта злочину. Як убачається, це є свідченням відсутності нової фундаментальної парадигми, здатної замінити існуюче вчення, яке б базувалося на сучасній методології й досягненнях національного кримінального нрава та отримало визнання й підтримку криміналістів та юридичної спільноти.

У рамках учення про об'єкт злочину запишається важливою проблема Його класифікації, зокрема визначення сутності та місця такого феномену, як видовий об'єкт злочину, адже аналіз показує, лцо нри зверненні до розгляду загального, родового та безпосереднього об'єктів злочину видовий об'єкт залишається поза увагою.

У вітчизняних наукових працях, лцо так чи інакше досліджують об'єкт злочину, не завжди можна знайти обґрунтовану відповідь на лштанлля лцодо сутності та ролі видового об'єкта в кримінальному праві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема об'єкта злочину та його класифікації найбільш плідно розглядалася в наукових пралідх М. І. Бажанова, Я. М. Брайніна, В. М. Кудрявцева, М. Й. Коржанського, В. Д. Меньшагіна, Г. П. Новоселова, Б. С. Никифорова, А. А. Піонтковського, Д. Н. Розенберга, В. Я. Тація, М. С. Таганцева, Є. А. Фролова, Є. В. Фесенка та інших фахівців.

Формування цілей. Отже, метою статті є визначення в площині кримінально-правових координат видового об'єкта злочину, його ролі та значенлля для розвитку теорії кримінального права, удосконаленлля кримінального законодавства та практики його застосуванлля.

Виклад основного матеріалу

Загальновизнано, що теорія триступеневої класифікації об'єкта злочину, запропонована В. Д. Меньшагіним (1938 р.), є логічною, системною й такою, що відповідає філософським категоріям загального, особливого й окремого та передбачає розподіл об'єктів злочинів за вертикаллю на загальний, родовий та безпосередній [8]. Отже, як правильно зазначено в літературі, в об'єктах злочинів необхідно розрізняти ознаки, притаманні об'єктам усієї сукупності злочинів, об'єктам деякої групи злочинів, об'єкту лише одного злочину [9, с. 21].

У доктрині кримінального права визнаною також є класифікація об'єктів злочинів за горизонталлю, яку з позиції розподілу об'єктів на основні та додаткові вперше запропонував у 1948 році доцент харківської школи кримінального права Д. Н. Розенберг [10, с. 32]. Сутність такого розподілу достатньо проаналізована в літературі та означає, що основним безпосереднім об'єктом злочину є те суспільне відношення, на яке спрямована кримінально-правова охорона, додатковим - те, що не становить сутності злочину, але порушується або ставиться в небезпеку поряд з основним об'єктом. У свою чергу факультативним безпосереднім об'єктом є такі суспільні відносини, які порушуються не завжди.

Слід наголосити, що саме зазначена система об'єктів до цього часу узгоджується та відповідає структурі національного кримінального законодавства й фактично не зазнала суттєвих перетворень, крім окремих модернізацій. Зокрема, учення про класифікацію об'єкта злочину поповнилосятак званим «видовим об'єктом» (1968 р.), що був запропонований російським криміналістом Є. А. Фроловим, ж частиною родового об'єкта [11, с.203-204]. При цьому варто зазначити, що спочатку пропозиція виокремлення видового об'єкта здебільшого не отримала підтримки. Звертає увагу те, що ні академічний курс радянського кримінального права [12], а ні вітчизняні видання того часу [13], як і чимало останніх робіт, уже не кажучи про навчальну літературу, взагалі не згадують видовий об'єкт злочинів.

Водночас, у сучасних фундаментальних енциклопедичних виданнях із кримінального права класифікація об'єктів злочину за вертикаллю пропонується на чотирьох рівнях: 1) загальний об'єкт (сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом); 2) родовий об'єкт (окрема група однорідних суспільних відносин, що складають певну сферу суспільного життя - власність, особистість тощо); 3) видовий об'єкт (суспільні відносини одного виду - життя, приватна власність); 4) безпосередній об'єкт (конкретний прояв суспільних відносин даного виду) [14, с. 147]. Отже, як убачається, у наведеній ієрархії видовому об'єкту відведене цілком визначене місце.

Визначення видового об'єкта, запропоноване Є. А. Фроловим, означає, що в рамках родового об'єкта можна розрізняти більш вузькі групи відносин, що відображають деякі тісні взаємозв'язані інтереси одного й того ж об'єкта [11, с. 203-204]. Таким чином, видовий об'єкт - це сукупність суспільних відносин та інших благ, що охороняються кримінальним законом, охоплюються родовим об'єктом і відображають найбільш близькі суспільні відносини (види). На відміну від родового, видовий об'єкт є його частиною, а суспільні відносини, що становлять його зміст, об'єднуються за найбільшим ступенем взаємозв'язку.

На значенні видового об'єкта наголошується у відомій монографії В. Я. Тація, присвяченій об'єкту злочину, у якій автор підкреслює, що рекомендація про видовий об'єкт має практичне значення та може бути використана при побудові системи тої чи іншої групи злочинів. Водночас, автор вдається до застереження, що це не повинно суперечити трьохступеневій класифікації об'єктів [15, с. 88].

Такої ж думки дотримується Є. В. Фесенко, який зазначає, що хоча в чинному Кримінальному кодексі України розділи не поділяються на глави, є підстави вирізняти в кримінальному праві видові об'єкти. Він вважає, що видовим об'єктом злочину виступають цінності, на які посягає група злочинів і які становлять частину цінностей, визнаних законодавцем як родовий об'єкт злочинів, передбачених відповідним розділом Особливої частини КК [6, с. 82]. Із наведеними позиціями слід погодитись, оскільки вони наголошують на концептуальному значенні видового об'єкта для теорії та практики кримінального права.

Розвиток вітчизняного кримінального нрава показує, що майже одночасно з прийняттям Кримінального кодексу 1960 року було розпочато дискусію щодо необхідності виокремлення в межах родового об'єкта «Злочинів проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я» (Глава X) видових об'єктів кожної із зазначених груп суспільно небезпечних діянь. При цьому характерно, що, наприклад, відповідальність за злочини, які посягали на безпеку руху та експлуатапДю транспорту, на час набуття чинності цим законом [14] передбачали лише три кримінально-правові норми (статті 215, 216 та 217 КК), які на думку вчених утворювали окремий видовий об'єкт. Це ж стосується і виокремлення як видового об'єкта суспільних відносин у сфері безпеки праці та інших груп суспільних відносин, що об'єктивно утворювали самостійні осередки певних видів кримінально- правових норм у межах відповідних родових об'єктів.

Отже, теоретичні намагання вдосконалити структурованість відповідних груп суспільних відносин у рамках родових об'єктів кримінального законодавства сприяють розвитку Особливої частини кримінального права України, що знайшло підтвердження на сучасному етапі створення кримінального законодавства [16, с. 3-9]. Останнє положення знайшло відображення в Особливій частині чинного Кримінального кодексу, яка на сьогодні містить двадцять розділів. Передбачена чинним КК структура Особливої частини відбила певні теоретичні розвідки та надбання з питань, пов'язаних із об'єктом злочинів, зокрема видовим, а також систему суспільних відносин та інших благ і цінностей, що підлягають кримінально-правовій охороні в Україні.

Уважаємо, що саме тривалі й наполегливі дослідження вчених- криміналістів у напрямі видових об'єктів, що знайшли достатнє обґрунтування в наукових розробках, змогли переконати авторів законопроекту та законодавця в необхідності передбачення в системі Особливої частини КК України таких нових розділів, як «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж» (розділ XVI), «Злочини проти довкілля» (розділ VIII), «Злочини проти безпеки виробництва» (розділ X), «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту» (розділ XI), «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення» (розділ XIII) та інші. Проте спід визнати, що трансформації, які відбулися в результаті розробки нового кримінального законодавства, у багатьох випадках мали наслідком фактичне перетворення видових об'єктів у родові. Таким чином, визнання видового об'єкта лише на теоретичному рівні буде сприяти аналогічній тенденції формування Особливої частини кримінального законодавства.Замість такого підходу можливо дещо інше визначення місця видового об'єкта в системі класифікації об'єктів злочинів як в теоретичному, так і практичному плані. Як уже підкреслювалося, у доктрині кримінального права видовий об'єкт відображає класифікацію злочинів за вертикаллю як суспільних відносин одного виду [18, с. 66]. Проте, на наш погляд, сутність іншого підходу знаходиться в площині розгляду видового об'єкта як частини родового об'єкта за горизонталлю. Така позиція не збігається із структурою чинного вітчизняного кримінального законодавства, що на нормативному рівні не передбачає виокремлення видового об'єкта, а отже, спроби розташування видового об'єкта за горизонталлю розглядаються на рівні теоретичного положення. До речі, законодавче визнання видового об'єкта реалізовано в чинному російському кримінальному законодавстві, оскільки родовий об'єкт у ньому характеризується складами злочинів, поміщених в окремі розділи, а злочини за їх певним видом розташовані в главах відповідного розділу.

Отже, з огляду на сучасну класифікацію об'єкта злочину у вітчизняному кримінальному праві можна запропонувати думку про ге, що не пише безпосередній об'єкт має розподіл за горизонталлю, але й видовий об'єкт злочинів як частина родового об'єкта може розглядатися на рівні горизонталі. Саме в цьому положенні на сучасному етапі розвитку українського кримінального права видовий об'єкт буде відігравати свою роль щодо більш досконалої структурованості суспільних відносин, що поєднуються під проводом родового об'єкта.

Продовження теоретичних досліджень сучасної системи Особливої частини кримінального права показує, що вона місгигь багато важливих питань, пов'язаних із класифікацією суспільно небезпечних діянь, сформованих у рамках родових об'єктів злочинів проти: особи, власності, правосудця, злочинів у сфері господарської діяльності тощо. Звичайно, що їх розв'язання вимагає глибоких і ґрунтовних теоретичних досліджень, плідним результатом яких має стати вдосконалення структури чинного кримінального законодавства з огляду на закріплення в законі окремих груп кримінально-правових норм, що охороняють суспільні відносини в рамках не пише родового, а й видового об'єктів.

Висновки

Таким чином, підбиваючи підсумок щодо розгляду питання видового об'єкта злочинів у кримінальному праві, вважаємо, що його визнання в кримінально-правовій доктрині є логічним розвитком учення про цей (феномен, який дозволяє наблизишся до більш чіткого визначення в рамках родового об'єкта злочинів певних видів (груп) суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Аналіз питань, пов'язаних із теоретичним дослідженням видового об'єкта злочинів у кримінальному праві, показує, що він повинен вважатися: визнаним у доктрині кримінального права; частиною родового об'єкта злочинів; підгрунтям для з'ясування змісту родового об'єкта; таким, що має методологічне значення для кваліфікації суспільно небезпечних діянь; каталізатором і своєрідним важелем удосконалення системи Особливої частини кримінального права.

На нашу думку, саме видовий об'єкт є тим теоретичним і практичним інструментом, застосування якого безпосередньо сприятиме подальшому розвитку вітчизняного кримінального законодавства.

Використані джерела

1. Пионтковский А. А. Уголовное право РСФСР. Часть Общая / А. А. Пионтковский - Г из, 1925. - 734 с.

2. Уголовное право. Общая часть. РІзд. 4-е, перераб. - М. : Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. - 576 с.

3. Никитин А. С. Несостоятельность теории общественных отношений как объекта преступления или административного проступка / А. С. Никитин / / Современное право. - 2007. - № 1. - С. 58 - 61.

4. Гавриш С. Ь. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні / С. Б. Гавриш. - К., 2002. - 636 с.

5. Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Часть Общая : Лекции. Т. I / Н. С. Таганцев. - М.: Наука, 1994. - 380 с.

6. Фесенко Є. В. Злочини проти здоров'я населення та система заходів з його охорони : монографія / Є. В. Фесенко. - К. : Атика, 2004. - 280 с.

7. Лихова С. Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V Особливої частини КК України): [монографія] / С. Я. Лихова. - К., 2006. - 573 с.

8. Меныпагин В. Д. Советское уголовное право. Учебное пособие для правовых школ / В. Д. Меныпагин. - М., 1938. - 58 с.

9. Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты / Г. П. Новоселов. - М.: Издательство НОРМА, 2001. - 208 с.

10. Розенберг Д. Н. О понятии имущественных преступлений в советском уголовном праве (объект и предмет посягательства). Ученые записки / Д. Н. Розенберг. - Харьков, 1948. - Въш. 3. - С. 55-74.

11. Фролов Е. А. Спорные вопросы учения об объекте преступления : сб. научных трудов / Е. А. Фролов. - Свердловск, 1968. - Вып. 10. - С. 203-204.

12. Курс советского уголовного права. В 6 т., Т. 2. Преступление. - М. : Изд-во «Наука», 1970. - 516 с.

13. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. - К.: Наукова думка, 1985. - 448 с.

14. Энциклопедия уголовного права. Т. 4. Состав преступления. - Издание проф. Малинина, СПб, 2005. - 798 с.

15. Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве / В. Я. Таций. - Харьков : Вища школа. Изд-во при ХГУ, 1988. - 198 с.Сталіне В. В. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України / В. В. Слані ис / / Новий Кримінальний кодекс України : Пилання заслосування і вивчення : матер. міжнар. наук- иракі. конф. (Харлпв, 25-26 жовл. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов, ред.) та ін. - К. - X.: «Юрінком Інтер», 2002. - 272 с.

16. Кримінальний кодекс Української РСР. - К. : Державне видавництво політичної літератури У РСР, 1963. - 140 с.

17. Коржанський М. Й. Об'єкт і предмет злочину : [монографія] / М. Й. Коржанський. - Дніпропетровськ : Юрид. акад. мін-ва внутр. справ ; Ліра ЛТД, 2005. - 252 с.

Размещено на Allbest.ru