Тактика обшуку під час розслідування посягань на культурні цінності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Конституція України (ст. 30) кожному гарантує недоторканність житла: «Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ч. 1). У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку (ч. 2)» [1].

Конституційні гарантії втілені в норми Кримінального процесуального кодексу України, ст. 234 якого визначено, що обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням, яке повинно містити відомості про: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з розслідуванням якого подається клопотання; 3) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 4) підстави для обшуку; 5) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, де планується проведення обшуку; 6) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; 7) речі, документи або осіб, яких планується відшукати. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими прокурор, слідчий обґрунтовує доводи клопотання, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

Мета - розглянути особливості тактики обшуку під час розслідування крадіжок культурних цінностей на підставі аналізу чинного законодавства України, слідчої практики та позиції Європейського Суду з прав людини.

Строк дії ухвали на проведення обшуку не може перевищувати одного місяця з дня постановлення, при цьому варто дотримуватися застереження, що ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи з підстав, зазначених у клопотанні прокурора, слідчого, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз.

Задля забезпечення дотримання конституційних гарантій дотримання прав людини та процесуальної регламентації обшуку необхідним є розробка чітких, виважених, оптимальних (найбільш ефективних) тактичних прийомів, зумовлених особливостями предмету пошуку, характеристики осіб, причетних до викрадення культурних цінностей, наявними транскордонними зв'язками злочинних угруповань тощо.

Загальними тактичними положеннями, якими належить керуватися при проведенні будь-якого обшуку, є:

1) забезпечення раптовості, планомірності, цілеспрямованості;

2) враховувати психологічні характеристики осіб, що підлягають обшуку, забезпечити безпеку;

3) використовувати техніко-криміналістичні методи та засоби;

4) використовувати допомогу спеціалістів.

При підготовці до обшуку необхідно визначити коло учасників. Для участі в проведенні обшуку може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в обшуку має право запросити спеціалістів. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені (ст. 236 КПК України).

Відповідно до чинного законодавства (ст. 233 КПК України) обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов'язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, зацікавлені в результатах кримінального провадження [2].

Особливу увагу варто приділити питанню щодо способу проникнення в приміщення. Переважно проблеми не виникають, підозрюваний або члени сім'ї не перешкоджають вільному доступу до приміщення. Втім, доцільно проаналізувати ситуацію, яка склалася на момент проведення обшуку, та спрогнозувати вірогідність виникнення ситуації, коли особи будуть чинити опір (відкритий) або створювати умови, скеровані на відтермінування проведення слідчої (розшукової) дії (завуальоване перешкоджання). Такі дії використовуються задля приховання слідів злочину або знищення речових доказів. Слідчий має бути готовим до необхідності негайного безперешкодного проникнення в приміщення. Отже, після того, як слідчий назвав себе, роз'яснив ціль прибуття та потребував відкрити двері, але його вимоги не виконуються, доцільно негайно проникнути в приміщення примусово (дотримуючись правила мінімізації ризиків пошкодження майна, дверей, замків тощо). Нехтування вказаними тактичними рекомендаціями призводить до негативних наслідків (не лише для результатів розслідування, але є загрозою знищення культурних цінностей). Так, одержавши інформацію, що викрадені з музею картини зберігаються на дачі, співробітники поліції прибули туди вночі для проведення обшуку. Постукали та назвали себе, пояснивши мету свого візиту. Господарі будинку ввічливо попросили зачекати, доки вони одягнуться. Півтори години чекали співробітники поліції, коли їм відкриють, стукали у двері, попереджали про відповідальність за перешкоджання проведенню обшуку, попереджали про можливість пошкодження дверей при примусовому проникненні. Нарешті, втративши терпіння, вони зламали двері та ввійшли в будинок, де побачили, як у печі догорають останні шматки викрадених картин (приклад О.Р. Ратинова). Як слушно зауважує О.Я. Баєв, альтернативним способом проникнення в приміщення може бути приурочення проникнення в приміщення, що підлягає обшуку, моменту, коли двері в нього відкриються природнім способом особами, які займають це приміщення (наприклад, у момент виходу на роботу або навчання, що нескладно з'ясувати напередодні) [3, с. 162].

Визначення меж обшуку, кількості об'єктів, що підлягають обшуку, вірогідних територій, де можуть знаходитися речові докази, є запорукою результативності. Так, із музею у Нідерландах були викрадені полотна «Голова Арлекіна» Пабло Пікассо, «Дівчинка, що читає» Анрі Матісса, «Міст Ватерлоо» та «Міст Черінг-Кросс» Клода Моне, «Жінка перед відкритим вікном» Поля Гогена, «Автопортрет» Мейєра де Хана та «Жінка із закритими очима» Люсьєна Фрейда. За підозрою у вчиненні крадіжки в Бухаресті було заарештовано декілька осіб, громадян Румунії. Обшуки в житлі результатів не дали. Після чого мати одного із затриманих повідомила слідчим, що закопала картини спочатку на пустирі перед будинком (ця територія нікому не належала та добре проглядалася з помешкання матері підозрюваного). Після проведеного в будинку обшуку, побоюючись за сина, вона вказані картини вирішила переховати в місці, віддаленому від житла, закопала їх на цвинтарі, але згодом вирішила їх знищити як речові докази - викопала та спалила в печі. Висновки судово-хімічної експертизи попелу довели, що спаленими були дійсно картини. Для мінімізації ризиків доцільно встановлювати спостереження за вірогідними місцями приховання речових доказів, особами, причетними до вчинення злочинів тощо.

Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, що в клопотанні слідчого, прокурора має бути зазначено речі, документи або осіб, яких планується відшукати. Водночас при розслідуванні одного злочину та пошуку речових доказів можуть бути виявлені докази вчинення іншого злочину. Так, при розслідуванні одержання неправомірної вигоди під час проведення обшуку були виявлені культурні цінності, що перебували в розшуку. Чи законним буде вилучення цих предметів без одержання ухвали слідчого судді з наданням на це дозволу?

Оцінюючи такі ситуації, варто виходити з практики Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Праде проти Німеччини» від 3 березня 2016 р. [4] зазначено, що суд у першу чергу має розглянути питання щодо «незаконності» одержання доказів. Суд звертає увагу на те, що обшук у житлі, проведений у рамках іншого кримінального провадження, та такий, що мав наслідком випадкове виявлення інших доказів, не відповідає національному закону. Втім, правоохоронні органи одержали дозвіл на проведення обшуку до його початку. Ніщо не вказує на те, що в даному випадку поліція діяла несумлінно або з намірами порушити формальні правила, коли зверталися за рішенням суду, що дозволяє проведення обшуку, та коли його виконували. Отже, вилучення доказів, що свідчать про вчинення іншого кримінального правопорушення, є законним.

Однією з ознак визначення допустимості тактичних прийомів обшуку відноситься інтенсивність обшуку. По справі Яллоха представник правоохоронних органів, помітивши, що особа ковтнула доказ, здійснив серйозне втручання у фізичну та психічну цілісність заявника проти його волі - чотири поліцейських утримували особу, а лікар ввів заявнику через ніс соляний розчин та блювотний корінь, зробив також ін'єкцію аморфіну, деривата морфіну, який діє як блювотний корінь, у результаті чого особу знудило, і був виявлений предмет, що підлягав обшуку. У такий спосіб проведення обшуку особи та одержання доказів відбулося з порушенням статті 3 Конвенції про право людини та основоположні свободи, одне з ключових прав [5].

Позиція Європейського Суду полягає в тому, що незважаючи на одержання доказів під час незаконного обшуку в житлі, варто співставити суспільний інтерес, що полягає в притягненні до відповідальності за вчинення злочину, з інтересами особи, яка підлягала обшуку, з тим, щоб поважалось її житло. Висновки про те, що суспільний інтерес превалює над конституційними правами особи, у випадку ретельного та детального обґрунтування не свідчать про вияв свавілля.

Варто звертати увагу на момент проведення обшуку. Так, у справі «Сакіт Заідов проти Азербайджану» [6] зроблено застереження, що обшук особи має проводитися без зволікань відразу після затримання. Так, особа була піддана особистому обшуку у відділку поліції через 20 хвилин після затримання. Ця обставина викликає обґрунтовані побоювання, що доказ було підкинуто, оскільки особа весь цей час перебувала під повним контролем співробітників поліції. Не було жодних підстав вважати, що особливі обставини унеможливлювали проведення обшуку негайно після затримання.

Обшук підлягає відеозапису. Проте на запит суду органи поліції не надали відеозапис обшуку. Визнання доказів неналежними може відбутися також у випадку, коли протокол про затримання особи буде складено зі зволіканням, відображенням іншого часу. Висловлювання підозрюваного щодо незаконних дій співробітників поліції, які підкинули речовий доказ, національний суд Азербайджану розцінив як «спосіб захисту, та це не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду». З огляду на вказане Європейський Суд із прав людини дійшов висновку про те, що сам факт, що речовий доказ, виявлений під час обшуку затриманого, був основним доказом обвинувачення, але при цьому незаконний спосіб одержання доказу під час обшуку створив передумови для несправедливого кримінального провадження. За таких обставин очевидним є порушення ст. 6 Конвенції.

З урахуванням того, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права [7], варто зробити висновок, що джерелом криміналістичної тактики є практика Європейського Суду з прав людини та його консультативні висновки.

Література

обшук кримінальний правопорушення законодавство

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI.

3. Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Следственная тактика: Научно-практическое пособие / О.Я. Баев. - М.: Издательство «Экзамен», 2003. - С. 162.

4. Prade v. Germany, жалоба № 7215/10 от 03 марта 2016 г.

5. Jalloh v. Germany [GC], no. 54810/00, ECHR 2006-IX от 11 июля 2006 г.

6. Sakit Zahidov v. Azerbaijan, жалоба N 51164/07 от 11 ноября 2015 года.

7. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV // Голос України від 05.04.2006р. - № 62.

Размещено на Allbest.ru