Кримінально-правові аспекти юридичної відповідальності за розголошення державної таємниці як злочину у сфері охорони державної таємниці

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 349.2 331.2(477)

Кримінально-правові аспекти юридичної відповідальності за розголошення державної таємниці як злочину у сфері охорони державної таємниці

Калаянов Д.П., д. ю. н., професор, завідувач кафедри державно-правових дисциплін Одеський державний університет внутрішніх справ

Михайлуца М.І., аспірант кафедри кримінального та адміністративного права

Анотація

У статті розглядаються кримінально-правові аспекти відповідальності за розголошення державної таємниці за статтею 328 Кримінального кодексу України.

Ключові слова: державна таємниця, кримінальна відповідальність, розголошення державної таємниці, національна безпека, секретна інформація.

В статье рассматриваются уголовно-правовые аспекты ответственности за разглашение государственной тайны в соответствии со статьей 328 Уголовного кодекса Украины.

Ключевые слова: государственная тайна, уголовная ответственность, разглашение государственной тайны, национальная безопасность, секретная информация.

This article examines criminal law aspects liability for the disclosure of a state secret, according to the article 328 Criminal law of Ukraine.

Key -words: state secret, criminal liability, disclosure of a state secret, national safety, secret information.

Вступ

Постановка проблеми. Стан обігу інформації особливого значення є важливим питанням, бо потребує певного правового захисту, де набуває пріоритетного значення інститут кримінальної відповідальності, який є дієвим засобом охорони й захисту інформаційних правовідносин, має цільове направлення на боротьбу з кримінальними правопорушення в інформаційній сфері щодо секретної інформації.

Завдяки процедурі зарахування інформації до державної таємниці, відбувається певне розмежування між категоріями відомостей і відомостей, які розглядаються законодавством окремо, а також можна визначити ступінь заподіяння можливої шкоди в разі розголошення цих відомостей.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що державна таємниця є важливим поняттям для зовнішньої та внутрішньої політики держави, яку необхідно охороняти. Завдяки своєчасному виявленню злочину, виникає можливість запобігання вчиненню такого роду протиправних дій надалі.

Ступінь розробленості проблеми. Питання, пов'язані з проблемами кримінальної відповідальності за злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації, досліджували О.Є. Архипов, М.І. Бажанов, І.Т. Бородавко, В.П. Ворожко, Л.Ф. Дадерко, Л.М. Кривоченко, М.Й. Коржанський та інші.

Метою статті є розгляд кримінальної відповідальності за розголошення державної таємниці для більш глибокого огляду питань, пов'язаних із охороною державної таємниці з боку кримінального права.

Виклад основного матеріалу

Із прийняттям Закону України «Про державну таємницю» на законодавчому рівні було врегульовано суспільні відносини, пов'язані із зарахуванням інформації до державної таємниці, щодо засекречування та охорони з метою захисту життєво важливих інтересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку.

Зазначимо, що законодавство України дає чітке визначення поняття «державна таємниця». Так, державна таємниця - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки й техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані в порядку, установленому Законом України «Про державну таємницю», державною таємницею й підлягають охороні державою [1, ст. 1].

Саме обсяг державної таємниці залежить від політичного режиму, особливостей історичного розвитку країни, рівня взаємодії із сусідніми державами та наддержавними об'єднаннями, характеру соціально-економічних, міжетнічних, політико-правових та інших суперечностей, що виникають між суб'єктами владних взаємин, великими й малими соціальними групами безпосередньо в державі.

Кримінальна відповідальність за розголошення державної таємниці передбачена статтею 328 Кримінального кодексу України (далі - КК України) [2].

Тож під час розгляду питань щодо кримінальної відповідальності за розголошення державної таємниці необхідно зосередитись на чіткому визначенні всіх конститутивних ознак складу злочину, передбачених статтею 328 КК України, тому що ці ознаки мають важливе значення під час кваліфікації злочину.

Зазначимо, що суспільна небезпечність будь-якого злочину полягає в суттєвій шкоді, яка завдається цим злочином об'єкту кримінально-правової охорони, або в небезпеці завдання такої шкоди. Суспільна небезпечність розголошення державної таємниці досить висока. Практично кожний факт порушення встановлених правил поводження з державною таємницею становить джерело небезпеки.

Як зазначено в юридичній літературі, у разі розголошення державної таємниці суспільна небезпека полягає у створенні можливості потрапляння відомостей, що становлять державну таємницю, у розпорядження іноземної розвідки чи інших організацій і осіб, які можуть використати їх на шкоду державі, суспільству чи окремим громадянам [3, с. 63].

У результаті вчинення цього злочину порушується схоронність секретної інформації: вона стає надбанням сторонніх осіб, які можуть передати ці відомості ще більш широкому колу осіб, у тому числі й ворожим елементам. Отже, порушення схоронності державної таємниці створює загрозу заподіяння шкоди національній безпеці України.

Розголошення державної таємниці може призвести до людських жертв та інших тяжких наслідків із великими матеріальними або моральними збитками: дипломатичних ускладнень, науково-технічних і технологічних втрат, загроз життю й волі осіб, які співробітничають із правоохоронними органами тощо.

Разом з тим у КК України кримінально-правова норма, що передбачає відповідальність за розголошення державної таємниці, розміщена не в розділі «Злочини проти основ національної безпеки», а в розділі «Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації». Тим самим, на нашу думку, законодавець дещо применшує значення, що має для національної безпеки схоронність державної таємниці, та об'єднує окремі склади злочинів за старою кримінально-правовою традицією як такі, що посягають на «обороноздатність держави» [4, с. 82].

Відмітимо, що однією з головних ознак складу злочину, передбаченого статтею 328 КК України, є предмет цього злочину - інформація, що становить державну таємницю.

Отже, перша ознака державної таємниці характеризується тим, що її становлять лише відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, науки й техніки, державної безпеки та охорони правопорядку. На законодавчому рівні закріплено не всі сфери життєдіяльності держави, які може охоплювати державна таємниця, а лише найважливіші, що пов'язані із забезпеченням національної безпеки.

Друга ознака полягає в тому, що розголошення державної таємниці може завдати шкоди національній безпеці України. Справді, немає сенсу приховувати інформацію, від розголошення якої не буде завдано шкоди. Як відомо, шкода національній безпеці України є однією з матеріальних ознак цього поняття, але протиправний вихід державної таємниці з володіння правомочних суб'єктів у цьому випадку пов'язується з об'єктивним заподіянням або можливістю заподіяння шкоди. Під шкодою розуміються як економічні збитки, так й інші тяжкі наслідки. Економічно шкода визначається матеріальними збитками в кількісному (вартісному) вираженні, які сталися чи можуть статися внаслідок розголошення конкретних відомостей, що становлять державну таємницю, у сферах оборони, економіки, науки й техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку.

Щодо інших тяжких наслідків, то вони пов'язані з негативними змінами в зазначених сферах (переважно у сферах зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку), які відбулися чи можуть відбутися внаслідок розголошення конкретних відомостей, що становлять державну таємницю й не піддаються економічному обрахунку у вартісному вираженні. Обґрунтування шкоди національній безпеці в разі розголошення державної таємниці України здійснює державний експерт із питань таємниць під час зарахування інформації до державної таємниці. Він також бере участь у розробці критеріїв визначення шкоди, яку може бути завдано в разі розголошення такої інформації.

Наступна ознака полягає в тому, що на законодавчому рівні створено механізм зарахування інформації до державної таємниці та її засекречування.

Існують категорії інформації, яка становить державну таємницю. Відповідно до цих категорій інформації формується Звід відомостей, що становлять державну таємницю (далі - ЗВДТ), затверджений Наказом Голови Служби безпеки України від 01 березня 2001 р. № 52, який є однією формою реєстрації цих відомостей в Україні [5]. Із моменту опублікування ЗВДТ держава забезпечує захист і правову охорону зареєстрованих у ньому відомостей. Служба безпеки України формує ЗВДТ на підставі рішень державних експертів із питань таємниць і публікує в офіційних виданнях [6].

Тож інформація вважається державною таємницею з часу включення її до ЗВДТ. Реєстрація відомостей у ЗВДТ є підставою для надання документу, виробу чи іншому матеріальному носію інформації, що містить ці відомості, грифу секретності, установленому для них у ЗВДТ. На підставі й у межах ЗВДТ з метою конкретизації даних про інформацію, яка зарахована до державної таємниці, органи державної влади України можуть створювати відповідні розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю. Такі переліки повинні бути затверджені державним експертами з питань таємниць і погоджені Службою безпеки України. Розгорнуті переліки, що становлять державну таємницю, не можуть суперечити ЗВДТ. Зарахування та засекречування інформації, котра становить державну таємницю, є вольовим актом з боку держави й залежить від внутрішньо- та зовнішньополітичної обстановки, економічного розвитку, політичного режиму тощо [5].

Висновок щодо того, чи є розголошена конкретна інформація державною таємницею, надає державний експерт із питань таємниць. Він також визначає ступінь секретності такої інформації й формулює висновок щодо шкоди національній безпеці України в разі її розголошення. Визначальне значення, отже, має не гриф секретності, а дійсний зміст відомостей, те, завдає чи не завдає їх розголошення шкоди національній безпеці України в тій чи іншій сфері. Тому в разі посягання на схоронність державної таємниці необхідно мати висновок Державного експерта з питань таємниць. Цей висновок має бути чітко викладений, без двозначності й містити вказівку щодо ступеня секретності оцінюваної інформації, наявності шкоди національній безпеці в разі розголошення такої інформації.

Кримінальна відповідальність настає незалежно від характеру відомостей, що становлять державну таємницю, які були розголошені, але мають значення для встановлення тяжкості завданої шкоди, тобто ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину [2, ст. 328].

Кримінальне законодавство України не визначає поняття й способів учинення дослідженого злочину.

Тож розголошення державної таємниці варто розглядати як таке діяння (дію або бездіяльність) особи, унаслідок якого секретна інформація, що була їй довірена або стала відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків, була сприйнята хоча б однією сторонньою особою. Розголошення шляхом активних дій - це будь-яка форма передання відомостей, які становлять державну таємницю, сторонній особі, що дало їй змогу сприйняти такі відомості [7, с. 23].

Отже, розголошення державної таємниці може відбутися в усній формі (у відкритому публічному виступі - лекції, доповіді; у довірчій бесіді; під час розмови чи суперечки в громадському транспорті, на вулиці, в іншому місці в присутності сторонніх осіб тощо), у писемній формі (під час листування; у відкритих публікаціях; у записах на необлікованих аркушах відомостей, що становлять державну таємницю, і наступній їх утраті тощо), у формі наочної демонстрації чи умисної передачі стороннім особам для передруку, ознайомлення або іншого використання матеріальних носіїв секретної інформації: предметів, об'єктів, документів чи матеріалів, відомості про які становлять державну таємницю.

Зазначимо, розголошення шляхом злочинної бездіяльності - це невжиття належних заходів щодо збереження секретної інформації, у результаті чого стороння особа сприйняла таку інформацію. При цьому «секретоносій», нехтуючи правилами поводження із секретними документами, виробами тощо (через неуважність, безпам'ятність, довірливість), створює умови, за яких стороння особа ознайомилась із державною таємницею, тобто не перешкоджає такому ознайомленню.

Отже, розголошення державної таємниці передбачає обов'язкову наявність у процесі діяння другої сторони сторонньої особи, яка сприймає зазначені відомості. Однак у тексті статті 328 КК України поняття «стороння особа» відсутнє [7, с. 23-24].

Сторонньою особою визнається будь-яка фізична особа, яка не належить до кола тих, кому державна таємниця довірена або стала відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків і якій винний не мав права довіряти відомості, що становлять державну таємницю [3, с. 63]. Отже, критерієм визначення сторонньої особи необхідно визнати доступ до державної таємниці. Тому під сторонньою особою потрібно розуміти таку особу, яка, виконуючи покладені на неї обов'язки, відповідно до своїх службових повноважень, не має доступу до секретної інформації, що розголошується.

Отже, кримінальна відповідальність настає незалежно від того, скільком стороннім особам стали відомі відомості, що становлять державну таємницю.

Відмітимо, що поняття «сприйняття» як одна з форм пізнання є відображенням у свідомості людини предмета чи явища загалом у сукупності його властивостей при їх безпосередньому впливі на органи чуттів людини [2, ч. 1 ст. 328]. Якщо особа усвідомила зміст відомостей, що були їй розголошені, та може їх відтворити в обсязі, який свідчить про перехід державної таємниці у власність такої особи, то це закінчений склад злочину. Якщо ж стороння особа нічого не запам'ятала або ж володіє розголошеною інформацією в такому обсязі, який свідчить про необізнаність цієї особи з державною таємницею, то умисне діяння суб'єкта необхідно кваліфікувати як закінчений замах на розголошення державної таємниці, відповідно до КК України [2, ст. ст. 15, 328].

Отже, розголошення державної таємниці, передбачене КК України, потрібно вважати закінченим із моменту, коли відомості, що становлять державну таємницю, були сприйняті сторонньою особою в обсязі, який свідчить про перехід цієї інформації у власність такої особи [2, ч. 1 ст. 328].

У разі протиправного розголошення державної таємниці винна особа завжди порушує встановлені правила (порядок) поводження (використання, зберігання, передачі, оголошення тощо) з відомостями, що становлять державну таємницю, які встановлюються Законом України «Про державну таємницю» й відповідними нормативно-правовими актами - інструкціями, наказами тощо. Однак не можна ототожнювати розголошення державної таємниці з порушенням правил поводження з нею. Тільки при порушенні таких правил розголошення фактично немає, а та обставина, що відомості могли бути сприйняті сторонніми особами, є лише можливим наслідком порушення. При розголошенні ж ознайомлення з державною таємницею сторонніх осіб необхідна ознака злочинного діяння [7, с. 25].

Загалом якщо відомості, що становлять державну таємницю, стали відомі стороннім особам при повному дотриманні посадовою особою правил поводження з такими відомостями, відповідальність суб'єкта виключається.

Тож, із об'єктивного боку, розголошення державної таємниці складається із трьох моментів, які потребують обов'язкового встановлення: 1) порушення певних вимог нормативних актів, які визначають порядок поводження з державною таємницею, що відображаються в дії або бездіяльності; 2) сприйняття відомостей, які становлять державну таємницю, сторонньою особою; 3) причиновий зв'язок між порушенням винним установлених правил поводження з державною таємницею та їх сприйняттям сторонньою особою.

Зазначимо, що суб'єктивна сторона розголошення державної таємниці характеризується як умисною, так і необережною формами вини. Кримінальний закон не робить різниці між умисним і необережним розголошенням державної таємниці, тобто форма вини не впливає на кваліфікацію, а враховується лише під час індивідуалізації покарання в межах санкції закону. Розглядаючи питання щодо наявності вини в діях підозрюваного, важливо встановити, чи усвідомлював він, що розголошені ним відомості становлять державну таємницю. Якщо не знав про це й не повинен був за родом службової діяльності знати, то він і не несе відповідальності за це діяння.

Важливо, щоб при розголошенні державної таємниці суб'єкт усвідомлював, що доводить державну таємницю до сторонньої особи (або що не вживає для запобігання цьому належних заходів), але не усвідомлює й не може усвідомлювати істинний характер адресата у випадку його належності до іноземної держави чи організації й не має наміру ознайомити з такими відомостями іноземну державу, іноземну організацію чи їхніх представників [8, с. 252-254].

Передаючи державну таємницю іноземній державі, іноземній організації чи їхнім представникам, суб'єкт державної зради чи шпигунства усвідомлює, що ці відомості будуть використані на шкоду інтересам зовнішньої безпеки України, і бажає цього. У цьому полягає докорінна й принципова відмінність умисного розголошення державної таємниці, передбаченого ст. 328 КК України, від випадків розголосу таких відомостей, що утворюють склади державної зради або шпигунства [2, ст. ст. 111, 114].

Зазначимо, що за розголошення державної таємниці, відповідно до закону України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким конкретна секретна інформація була довірена або стала відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Інакше кажучи, ідеться про спеціального суб'єкта злочину. Отже, кримінальній відповідальності за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, підлягає фізична осудна особа, яка досягла на момент скоєння злочину 16-річного віку та має або мала допуск до державної таємниці, а так само взяла на себе письмове зобов'язання щодо збереження (нерозголошення) секретної інформації, довіреної чи такої, що стала відомою у зв'язку з виконанням службових обов'язків [8, с. 252-254].

Підкреслимо, що великого значення для кваліфікації розголошення державної таємниці набуває ретельне встановлення кожної обставини чи ознаки цього злочину. Адже будь-яка з них може докорінним чином вплинути на правильне рішення, особливо щодо наявності в діянні особи того чи іншого складу злочину.

Саме тому важливо досконально знати законодавство, яке передбачає кримінальну відповідальність за розголошення державної таємниці України.

розголошення державний таємниця відповідальність

Висновки

Отже, за наявності злочину «розголошення державної таємниці», зазначеного в статті 328 КК України, необхідно приділяти більше уваги саме кваліфікації злочину, де недостатня увага елементам обставин і ознак може вплинути на наявність у діянні певної особи складу злочину.

Дослідженням установлено, що сьогодні недостатньо уваги приділяється розробці та втіленню в життя нормативних документів, які регламентують діяльність, пов'язану з державною таємницею. Система державної таємниці повинна бути представлена організаційно-функціональними утвореннями, що компетентні діяти у відповідній сфері, із використанням специфічних для правоохоронних органів заходів, спрямованих на таке: захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб; запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру й безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління та економіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу національній безпеці України [3, с. 19].

Література

1. Про державну таємницю : Закон України від 21.01.1994 № 3855 II Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 16.

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 №2341-111// Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2001. - № 25-26. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

3. Архипов О.Є. Оцінювання ефективності системи охорони державної таємниці : [монографія] І О.Є. Архипов, І.Т. Бородавко, В.П. Ворожко. - К. : Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2007. - 63 с.

4. Дадерко Л.Ф. Кримінальна відповідальність за розголошення державної таємниці І Л.Ф. Дадерко II Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». -2013.-№ 6-2. - Т. 2.

5. Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю : Наказ Служби безпеки України від 12.08.2005 № 440 (редакція від 21.11.2011) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/ z0902-05/page.

6. Про затвердження форм звіту про стан забезпечення охорони державної таємниці та інструкцій щодо порядку їх заповнення та подання : Наказ Служби безпеки України від 28.11.2008 № 841 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http: //http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/zll63-08/page.

7. Шамсутдінов О. Правове нормативне та методологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні І О. Шамсутдінов. - К., 2001. - Вип. 2. - С. 21-25.

8. Усов Д.С. Кримінально-правова характеристика суб'єкта розголошення державної таємниці І Д.С. Усов II Вісник Кримінологічної асоціації України. - 2013. - № 3. - С. 251-258.

Размещено на Allbest.ru