Охорона і захист права інтелектуальної власності нормами кримінального права

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Охорона і захист права інтелектуальної власності нормами кримінального права

О. С. Яра

Проаналізовано норми кримінального законодавства України в сфер охорони прав інтелектуальної власності. Визначено наукову сутність термінів «охорона» та «захист» права інтелектуальної власності». Розкрито критерії розмежування даних понять у правовій системі України. Сформульовано концептуальний підхід до кримінально-правової охорони та захисту об'єктів права інтелектуальної власності.

Ключові слова: інтелектуальна власність, охорона прав, захист прав, кримінальне право. інтелектуальний власність право

Ярая Е. С. Охрана и защита права интеллектуальной собственности нормами уголовного права

Проанализированы нормы уголовного законодательства Украины в сфере охраны прав интеллектуальной собственности. Определены научная сущность терминов «охрана» и «защита» права интеллектуальной собственности ». Раскрыты критерии разграничения данных понятий в правовой системе Украины. Сформулированы концептуальный подход к уголовно-правовой охране и защите объектов интеллектуальной собственности.

Ключевые слова: интеллектуальная собственность, охрана прав, защита прав, уголовное право.

Iara Olena. Protection and defense of intellectual property rights under criminal law

In the article the author analyzed the norms of the Ukrainian criminal legislation in the field ofprotection of intellectual property rights. The scientific essence of the terms "protection" and "defense" of intellectual property rights is defined. The criteria for distinguishing these concepts in the legal system of Ukraine are disclosed. The conceptual approach to criminal-legal protection and protection of objects of intellectual property is formulated.

Key words: intellectual property, protection of rights, defense of rights, criminal law.

Актуальність наукового дослідження захисту прав інтелекту-альної власності полягає в тому винятковому значенні, що мають відносини з науково-технічного розвитку у передових країнах світу. Мікроелектроніка, біотехнології, матеріалознавство вже давно посіли авангардне місце у світовій економіці. При цьому передові місця у цих сферах займають ті держави, що мають змогу забезпечити належний правовий захист досягнень науки і техніки.

Методологічну основу даної статті складають роботи українсь-ких вчених-юристів, до яких зокрема, належать Е.П. Гаврилов, Ф.О. Кіріленко, О.О. Кулініч, А.А. Музика, О.О. Підопригора, Л.Д. Романадзе, О.П. Світличний, О.Д. Святоцький, Р.Б. Шишка, О.С. Яра тощо.

Чинне законодавство України у сфері інтелектуальної власності включає в себе положення пов'язані охороною та захистом прав ін-телектуальної власності. Наприклад, в ст. 51 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначається, що захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. У своїй більшості в нормах спеціального законодавства у сфері інтелектуальної власності, як і в самих законах, які регулюють цю сферу суспільних відносин, вживається поняття «охорона». Водночас в Законах України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ст. 35); «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (ст.22); «Про охорону прав на знак для товарів і послуг» (ст. 21) тощо, за-значено, що захист прав на відповідний об'єкт здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.

В нормах цивільного законодавства мова йде про право на за-хист цивільних прав і інтересів, зокрема в ст. 16 ЦК України зазна-чаються підстави широкого застосування судової форми захисту, а ч.1 ст. 432 цього ж кодексу встановлює загальне правило, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності, разом з тим, ст. 432 ЦК України передбачає спеціальні засоби захисту права інтелектуальної влас-ності. Під захистом у цивільному праві розуміється передбачену за-коном вид і міру можливого або обов'язкового впливу на суспільні відносини, які зазнали протиправного впливу, з метою поновлення порушеного, невизнанного чи оспорюваного права1.

Про зв'язок охорони та захисту зазначається також в Угоді TRIPS, що є однією з найважливіших угод СОТ. Відповідно до вимог частини III Угоди TRIPS «Захист прав інтелектуальної власності» країни-учасниці зобов'язуються забезпечити на своїй території дію таких процедур, які дозволяють здійснювати заходи, що запобігають порушенню законодавства у сфері охорони прав інтелектуальної власності та їх недопущення2.

Мова про захист йде також і в ст. 13-1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка встановлює, що кожен, чиї права і свободи, викладені у Конвенції, порушуються, має право на ефек-тивний засіб правового захисту у відповідному національному органі. Навіть якщо таке порушення було вчинено особами, котрі діяли як офіційні, мова повинна йти про ефективну національну систему захисту прав3.

Акцентуючи увагу на зв'язок національних та міжнародних правових засобів охорони та захисту прав, Є. П. Г аврилов зазначає, що охорона полягає у можливості забезпечення безперешкодного користування правами відповідно до національного законодавства. Сам обсяг охорони, як і засоби захисту, що надаються автору для за-безпечення його прав, окрім положень Конвенції, встановлюється і регулюються виключно законодавством країни, де необхідна така охорона. Іншими словами, якщо детально аналізувати зміст вказаної Конвенції, то термін «охорона» використовується як загальне правове явище, яке включає у себе захист, і як спеціальне. Не дарма теоретико-функціональний аналіз терміна «охорона цивільних прав» здебільшого сприймається як сукупність усіх заходів, що за-безпечують нормальний хід реалізації права4.

Можна і далі наводити приклади вживань слів «охорона» і «за-хист» у національному та міжнародному законодавствах, але вони не дадуть нам відповіді, що мав на увазі законодавець вживаючи ці слова. Звідси виникає теоретичне питання про з'ясування змісту охорони та захисту прав інтелектуальної власності, зважуючи, що серед науковців існують різні тлумачення цих понять.

На думку Д. М. Бахраха, до порушення прав діють заходи охо-рони, а після порушення - заходи захисту. При цьому під охороною він розуміє сукупність різних взаємопов'язаних між собою заходів, які здійснюються як державними, так і громадськими організаціями і спрямовані на попередження порушень, усунення причин, які їх спонукали, і таким чином сприяють нормальному процесу реалізації громадянами своїх прав і свобод. Захистом він вважає примусовий (щодо зобов'язаної особи) спосіб здійснення суб'єктивного права, який застосовується в установленому законом порядку компетент-ними органами або самою правомочною особою з метою поновлення порушеного права5.

Подібної думки дотримується Н.В. Хорощак. Захист на її думку, це комплекс заходів, застосованих внаслідок порушення нормативно-правових приписів, що має місце в разі порушення встановлених правил поведінки, а охорона передбачає використання відповідних заходів з метою недопущення вчинення правопорушень і має більш превентивне значення6.

Один із найбільш відомих фахівців у сфері інтелектуальної власності, відомий український вчений О.О. Підопригора, а також інші науковці розглядали правову охорона і захист прав як різні по-няття. За їх визначенням, «охорону прав» традиційно визначають як

сукупність правового забезпечення тих чи інших відносин, тієї чи іншої діяльності, що складаються у процесі будь-якої діяльності, по-чинаючи від їх виникнення і до припинення, тоді як захист - правове забезпечення недоторканості цих прав, а в разі їх порушення - за-стосування заходів примусового характеру, спрямованих на їхнє від-новлення. У цьому випадку йдеться про захист права інтелектуальної власності, який здійснюється у судовому або адміністративному порядку7. У той самий час, ці науковці в одній із наукових статей зазначають, що поняття «охорона» і «захист» співвідносяться як ціле і частина, тобто захист є складовою частиною охорони8. О.Д. Святоцький зазначає, що охоронні норми приписують утримуватися від вчинення протиправних дій, безпосередньо регулюють відносини, що виникають у зв'язку з порушенням адміністративно-правової системи, та відносини, пов'язані із застосуванням заходів адміністративного попередження, припинення, а також адміністративних стягнень9.

Інші науковці зазначають, що категорія «охорона» є більш ши-роким поняттям, ніж «захист» та поєднує комплекс засобів правового, організаційного й іншого характеру, що визначають правовий режим об'єктів права інтелектуальної власності, визначають порядок набуття прав інтелектуальної власності, забезпечують можливість здійснення прав інтелектуальної власності, а також захист прав інтелектуальної власності у випадку їх невизнання, порушення або оспорювання.

Категорія «захист» є більш вузькою ніж «охорона» та пов'язані зі застосуванням конкретних способів, визначених чинним законодавством, спрямованих на припинення порушення, припи-нення невизнання або припинення оспорювання права та застосу-вання заходів примусового характеру, спрямованих на відновлення порушеного права, компенсацію моральної шкоди, відшкодування матеріальної шкоди та інше10.

На думку Ф. О. Кіріленка використання термінів «охорона» і «захист» у сфері інтелектуальної власності є вірним11.

На тісний зв'язок охорони і захисту прав інтелектуальної влас-ності акцентує увагу О.П. Світличний. На підставі аналізу законо-давства з охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності він робить висновок, що захист - це сукупність законних заходів, спря-мованих на відновлення порушеного або оспорюваного права та вжиття заходів щодо запобігання правопорушенню, які застосо-вуються правомочною особою, компетентним органом або судом в інтересах заінтересованої особи. Він зазначає, що охорона не при-пиняє свою дію у момент порушення прав, а продовжує діяти на всіх стадіях реалізації таких прав, у тому числі під час захисту, таким чином забезпечуючи одну із її охоронних функцій і розглядає охо-рону у більш широкому значенні ніж захист12.

Я.М. Шевченко зауважує, що «поняття охорони включає в себе поряд із заходами економічного, політичного, ідеологічного харак-теру, що забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, які їх породжують (регулятивні норми), також і заходи, спрямовані на поновлення чи визнання прав при порушенні чи оспорюванні їх, а саме - захист (охоронні норми)»13.

Р.Б. Шишка пише, що він дотримуємося традиційної концепції стосовно співвідношення правової охорони і захисту права. При цьому вчений зазначає, що основне призначення охорони - попе-редження правопорушень у сфері інтелектуальної власності, тоді як для захисту характерне відновлення правового становища потерпілої особи чи компенсація втраченої переваги. На його думку, захист прав інтелектуальної власності здійснюється внаслідок скоєння їх порушення, то охорона є постійною. На його думку охорона може здійснюватися в широкому та у вузькому сенсі, при цьому він підкреслює чітку тенденцію до визнання правової охорони більш широким поняттям порівняно з правовим захистом, зазначаючи, що захисні норми спрямовані насамперед на відновлення порушеного права та усунення перешкод у його здійсненні вчиненням відповідних дій, тоді як захист здійснюється лише в разі наявності факту порушення суб'єктивних прав14.

В той же час слід зауважити, що згідно ч. 1 ст. 1 КК України Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забез-печення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конститу-ційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Відтак, використання терміну «кримінально-правова охорона» є цілком адекватним в теорії кримінального права.

Відтак слушною є позиція А.А. Музики, який при змісті поняття пише: «об'єкт кримінально-правової охорони (захисту)». Тобто, вче-ний ототожнює ці два поняття15. Як про співвідношення захисту та охорону суспільних відносин кримінальним правом говорить і Л.Д. Гаухман16.

Складні конструкції, зокрема щодо поділу правовідносин на окремі структурні елементи, не завжди себе виправдовують. Інша справа, що з науковою метою проводиться розмежування права на захист у матеріальному і процесуальному значеннях17.

Є відтак підстави зазначити, що охорона та захист прав інтелек-туальної власності безпосередньо пов'язана із результатами інте-лектуальної, творчої діяльності особи. Кваліфікуючою ознакою кримінальної відповідальності за порушення прав у сфері інтелек-туальної власності є завдання суб'єкту прав інтелектуальної влас-ності матеріальної шкоди. Звідси, кримінальна відповідальність сфері порушення прав інтелектуальної власності пов'язане з відносинами прав власності на результати інтелектуальної творчої діяльності, які у свою чергу є майновими і відображають існуючий розподіл матеріальних цінностей кожного із об'єктів права інтелектуальної власності.

Водночас, акцентуючи увагу на майнових правах ми не можемо звернути увагу на охорону особистих немайнових прав інтелекту-альної власності, які не залежать від майнових прав інтелектуальної власності, але можуть бути пов'язані з ними. Характерною рисою особистих немайнових прав інтелектуальної власності є те, що вони належать конкретній особі - творцю відповідного об'єкта інтелек-туальної власності.

Публічний інтерес держави покликаний захистити суб'єктів прав інтелектуальної власності на належні їм об'єкти такого права, є обов'язком перед людиною. Тобто, результати творчої діяльності особи ми повинні розглядати через призму охорони та захисту прав людини взагалі. Створюючи належні умови для творчості людини, держава повинна створити і такі правові механізми охорони та захисту прав власності, які поставили перепони на шляху порушення прав власників, а у разі порушення об'єктів права інтелектуальної власності забезпечити їх ефективний правовий захист.

Чинне законодавство у сфері інтелектуальної власності гарантує громадянину широкий загал охорони та захисту порушених прав. Здійснюючи правову охорону суб'єктів прав інтелектуальної власності на належні їм об'єкти такого права держава за допомогою кримінального законодавства бере під охорону права і свободи лю-дини та громадянина. Захищаючи у першу чергу інтереси громадя-нина, держава захищає й інтереси суспільства, тобто приватно-публічний інтерес, де крім інтересів творців об'єкта права інтелектуальної власності, існують і інтереси держави. Саме кримі-нальне законодавство покликане забезпечити правову охорону ін-ституту прав інтелектуальної власності від злочинних посягань та запобігання злочинам18.

Прикладом неврегульованості чинним законодавством є питання щодо запобігання поданню заявок громадянами України на винаходи в зарубіжні країни без попереднього подання заявок в Україні, що зокрема, призводить до неконтрольованого відтоку нових технологій та їх інтелектуальних складових за кордон. Кримінальним кодексом України не визначено відповідальності за вчинення зазначених дій, така відповідальність передбачена, зокрема, законодавством США, Великобританії, Росії. Зазначені питання були предметом парламентських слухань19.

Таким чином, ефективна охорона та захист об'єктів права інте-лектуальної власності від злочинних посягань можливі за умов:

- відповідної інфраструктури у цій сфері;

- належного функціонування дієвої системи органів публічної влади та правосуддя;

- наявності нормативно-правової бази покликаної забезпечити належну охорону та захист;

- практичної реалізації норм національного та міжнародного за-конодавства, що наразі мають головним чином декларативний ха-рактер.

Що стосується кожного окремого злочину, що посягає на об'єкт права інтелектуальної власності, як явища об'єктивної дійсності, то він завжди конкретний і крім ознак, властивих для злочинів даних виду, характеризуються значною кількістю властивих тільки йому особливостей.

На підставі наведеного можна сформулювати концептуальний підхід до кримінально-правової охорони та захисту об'єктів права інтелектуальної власності. Він полягає в наступному:

1) забезпеченні прав людини й громадянина і, перш за все, охорони та захисту його прав і законних інтересів;

2) кримінально-правовій охороні та захисту підлягає як сама творчість так і її результати;

3) охорона та захист прав інтелектуальної власності хоча і мають свої відмінності і відрізняються певними ознаками, вони відбивають найголовніші закономірності зв'язків різних правових інститутів, спрямованих на розв'язання основних завдань у сфері інтелектуальної власності і покликаних забезпечити охорону прав суб'єктів права інтелектуальної власності у відповідності до національного та міжнародного законодавства;

4) право інтелектуальної власності є міжгалузевим інститутом, відносини пов'язані з інтелектуальною власністю регулюються всіма правовими інститутами держави, покликаних забезпечити їх належну правову охорону;

5) застосування кримінального законодавства пов'язано із сферою дії кримінально-правової норми яка передбачає кримінальну відповідальність особи за злочини, що посягає на окремі об'єкти права інтелектуальної власності.

Література

1.Білоусов Ю.В. Цивільний кодекс України: коментар / за заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. Одеса: Юридична література, 2003. С. 27.

2юЦибульов П. Заочний семінар «Основи інтелектуальної власності». 2005. №7. С. 64-70.

3. Конвенція про захист прав людини та основних свобод (Рим, 4.ХІ.1950) // Голос України. 10 січня 2001. № 3 (2503). С. 6-8.

4. Гаврилов Э.П. Издательство и автор. Вопросы и ответы по авторскому праву. Москва: Юрид. лит., 1991. С. 240.

5. Бахрах Д. Н. Административное право: учебник. Москва: БЕК, 1996. С. 47.

6. Хорощак Н.В. Адміністративне стягнення за законами України / відп. ред. В.Б. Авер'янов. Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. С. 17.

7. Підопригора О., Кравченко С., Теленик С. Реалізація захисту права інтелектуальної власності в Україні // Інтелектуальна власність. 2003. № 8. С. 3-7.

8. Підопригора О., Кравченко С., Теленик С. Адміністративний захист права на об'єкти інтелектуальної власності в Україні // Інтелектуальна власність. 2003. № 12. С. 5-10.

9. Святоцький О.Д. Охорона інтелектуальної власності. Київ: «Видавничий Дім сім Юре», 2004. С.5.

10. Кулініч О.О., Романадзе Л. Д. Право інтелектуальної власності: навч.-метод. посіб. Одеса: Фінікс, 2010. С. 49.

Размещено на Allbest.ru