Ґенеза теоретичних уявлень щодо предмета відання у кримінальному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ґенеза теоретичних уявлень щодо предмета відання у кримінальному процесі

Городецька Марина Сергіївна

Статтю присвячено дослідженню ґенези теоретичних уяв-лень щодо предмета відання у кримінальному процесі. Про-ведено аналіз наукових поглядів щодо предмета відання у якості підслідності та підсудності. Досліджено теоретичні підходи щодо предмета відання як елемента кримінальної процесуальної компетенції. Систематизовано правові пози-ції щодо предмета відання у кримінальному процесі, вияв-лено спільні та розбіжні риси теоретичних уявлень.

Ключові слова: предмет відання, підслідність, юрисдикція, підсудність, компетенція, суб'єкти кримінального про-цесу, повноваження.

Постановка проблеми. У кримінальній процесуальній науці значна увага приділяєть-ся таким поняттям, як «підслідність», «підсудність», що, звичайно, обумовлене використан-ням цих понять у законодавстві, їх визначенням щодо відповідних суб'єктів кримінального провадження. Статті 32, 33, 34 КПК України регламентують підсудність судів, статті 216, 218 КПК -- підслідність органів досудового розслідування. Проте до суб'єктів, що наділені владними повноваженнями у кримінальному процесі, віднесені ще слідчий суддя, прокурор (керівник органу прокуратури), керівник органу досудового розслідування, оперативні під-розділи. Тому не можна вважати вираження предмета відання у кримінальному процесі через підсудність та підслідність остаточним та повним. Не останнє значення для дослідження предмета відання у кримінальному процесі мають теоретичні погляди щодо вказаних понять, які також відрізняються багатоманітністю та певною невизначеністю.

Аналіз останніх досліджень. Предмет відання у кримінальному провадженні дослі-джувався в роботах таких учених-процесуалістів, як Р. Г. Ботвінов, І. В. Гловюк,

А. Ю. Гнатюк, Ю. М. Грошевий, І. В. Єна, В. С. Зеленецький, О. В. Капліна, Л. М. Лобойко, М. А. Погорецький, С. В. Пшенічко, О. Ю. Татаров та інших. Популярними поняттями, яки-ми оперують науковці для дослідження діяльності суб'єктів кримінального процесу та їх предмета відання, є: «статус суб'єкта», «процесуальне положення», «повноваження», «функ-ції», «підслідність», «підсудність», «компетенція», «юрисдикція». При цьому вказані поняття використовуються, взаємно замінюючи одне інше. Так само в історії нормотворчості відслід-ковується певна невизначеність у використанні термінів, які характеризують кримінальну процесуальну діяльність державних органів.

У 2006 році професор Л. М. Лобойко звернув увагу на таку багатоманітність у вико-ристанні термінів та на відсутність системного обґрунтованого підходу у розумінні офіцій-ного владного становища державних органів, які ведуть кримінальний процес. На моногра-фічному рівні Л. М. Лобойко дослідив поняття кримінальної процесуальної компетенції [1], застосувавши при цьому основні загальнотеоретичні положення Ю. О. Тихомирова, який розробив теорію компетенції державних органів [2]. Відповідно до теорії компетенції, предмет відання становить собою один із структурних елементів компетенції публічних органів та, відповідно, один з елементів кримінальної процесуальної компетенції органів кримінального судочинства.

Згодом серед кримінальних процесуальних досліджень з'явилися роботи дисертацій-ного рівня, у яких положення щодо кримінальної процесуальної компетенції органів судо-чинства удосконалювалися та дістали подальшого розвитку. Таке подальше розвинення тео-рії кримінальної процесуальної компетенції органів судочинства відбулося завдяки увазі професора Л. М. Лобойка, оскільки більшість цих досліджень здійснювалась за ініціативи та під керівництвом цього вченого процесуаліста. Серед таких робіт слід назвати виконане мною та захищене у 2010 році дисертаційне дослідження «Кримінально-процесуальна ком-петенція слідчого органів внутрішніх справ» [3]. Під керівництвом Л. М. Лобойка також бу-ли захищені дисертаційні дослідження: у 2013 році Р. Г. Ботвіновим «Кримінальна процесуа-льна компетенція керівника органу досудового розслідування (за матеріалами діяльності слі-дчих підрозділів органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодав-ства)» [4], у 2014 році І. В. Єною «Кримінальна процесуальна компетенція прокурора у досу- довому провадженні» [5], у 2016 році А. Ю. Гнатюком «Функціональна структура криміна-льної процесуальної діяльності прокурора у досудовому провадженні» [6]. Дослідження кримінальної процесуальної компетенції також набуло поширення на рівні наукових статей, серед яких слід назвати публікації О. О. Толкаченко «Щодо кримінальної процесуальної компетенції судді» [7] та О. Гринів «Кримінально-процесуальна компетенція прокурора -- процесуального керівника досудовим розслідуванням» [8].

Дані праці об'єднує розгляд предмета відання в якості складового елемента криміна-льної процесуальної компетенції державних органів, що ведуть кримінальний процес. Отже, на сьогоднішній день не можна казати про відсутність досліджень щодо предмета відання у кримінальному процесі. Проте такі досліджування здійснювались фрагментарно під час роз-гляду кримінальної процесуальної компетенції в цілому, до того ж, щодо окремих суб'єктів кримінального провадження. Комплексно поняття предмета відання у кримінальному проце-сі та ґенеза теоретичних уявлень щодо нього не розглядалися.

Метою наукового дослідження є аналіз ґенези теоретичних поглядів щодо предмета відання у кримінальному процесі. З огляду на зазначену мету, слід виконати такі завдання: 1) провести аналіз теоретичних поглядів щодо предмета відання в якості законодавчо регла-ментованих підслідності та підсудності; 2) дослідити теоретичні уявлення щодо предмета відання як елемента кримінальної процесуальної компетенції; 3) систематизувати наукові позиції щодо предмета відання у кримінальному процесі.

Виклад основного матеріалу. У кримінальній процесуальній науці продовжує прева-лювати розуміння предмета відання як підслідності та підсудності. Так само і в законодавст-ві, як вірно зазначив Л. М. Лобойко, предмет відання суб'єктів кримінального процесу ви-значається через поняття підслідності, підсудності кримінальних справ [1, с. 26, 127].

Урегульоване в законодавстві поняття підслідності досить повно висвітлене в теоре-тичних розробках. Достатньо уваги дослідженню цього поняття приділяли науковці радянсь-ких часів [9, с. 10; 10; 11, с. 41]. Потім проводилися дослідження за часів незалежності нашої держави [12; 13; 14; 15, с. 481; 16]. Згодом, із прийняттям КПК 2012 року, відбулася нова хвиля досліджень підслідності [17; 18; 19; 20].

Переважає ототожнення підслідності з властивістю кримінальних справ або з сукупні-стю таких властивостей, які визначають належність до відання слідчого органу. Проте деякі автори не погоджуються із традиційним визначенням. відання кримінальний підсудність процесуальний

Так, О. В. Селютін зазначає, що підслідність, насамперед, є процесуальним інститу-том, який регулює певні суспільні відносини, тоді як властивості (ознаки) притаманні усім справам, не залежать від законодавця і являють собою об'єктивну передумову підслідності, а не її суть. Підслідність, як кримінальне процесуальне поняття, обумовлене необхідністю ро-змежування повноважень органів розслідування по веденню певної категорії справ. На думку

О. В. Селютіна, підслідність, у порівнянні з компетенцією та підвідомчістю, є вужчою кате-горією [21, с. 173-174].

На наш погляд, не досить «зручно» досліджувати розподіл та визначення «законного» суб'єкта провадження з позиції ознак матеріалів. Можливо, саме тому О. В. Селютін визна-чає підслідність як процесуальний інститут, який регулює певні суспільні відносини, але не розкриває зміст цього поняття, наголошуючи, що властивості (ознаки) справ являють собою об'єктивну передумову підслідності, а не її суть [21, с. 173-174].

На зв'язок підслідності з суб'єктом розслідування звернули увагу науковці, досліджу-ючи її прийняттям КПК 2012 року. Так, Ю. І. Кицан у результаті аналізу доходить висновку, що є правомірним визначення підслідності як складової компетенції органів досудового роз-слідування, яка полягає в праві і обов'язку розслідувати певну категорію кримінальних справ [22]. Повністю підтримуємо позицію автора в частині перенесення акценту на зв'язок підслі-дності з органами розслідування, а не розуміння її як ознаки чи властивості матеріалів про-вадження.

Багато вчених розуміють підслідність як сукупність правил. Так, у 1994 році

В. М. Ягодинський розкрив підслідність як певні встановлені кримінальним процесуальним законом правила, що визначають повноваження органів слідства в певних кримінальних про-вадженнях залежно від їх юридичних ознак із метою забезпечення злагодженої та планомір-ної роботи щодо провадження досудового розслідування й успішного вирішення завдань кримінального судочинства на цій процесуальній стадії [12, с. 12]. Згодом подібну позицію підтримав А. А. Омаров. Досліджуючи інститут підслідності на дисертаційному рівні, він удосконалив доктринальне визначення поняття підслідності як сукупності правил, дотри-мання яких дозволяє встановити орган, що має здійснювати досудове розслідування кримі-нального правопорушення [20, с. 4-5]. Отже, можна відзначити, що, згідно вказаних твер-джень, підслідність розглядається як незалежне поняття -- сукупність правил, а не як влас-тивість кримінальної справи чи складова компетенції органу.

Подекуди науковці звертаються до дослідження підслідності у межах дослідження за-гальних кримінальних процесуальних положень. Так, у дисертаційному дослідженні «Зага-льні положення досудового розслідування» В. В. Павловський один із підрозділів присвятив підслідності та місцю проведення досудового розслідування. Автор не відходить від тради-ційного розуміння та вважає, що підслідність кримінальних проваджень слід розглядати як сукупність передбачених законом ознак кримінального провадження, відповідно до яких пе-вне кримінальне провадження належить до відання того чи іншого органу досудового розс-лідування. Дисертант визначив, що підслідність є важливим елементом процесуальної діяль-ності учасників кримінального провадження при застосуванні норм матеріального і форма-льного права. В. В. Павловський також зазначив, що інститут підслідності пов'язаний з орга-нізаційно-правовою та управлінською діяльністю керівника органу досудового розслідуван-ня і процесуальними повноваженнями прокурора у сфері кримінальних процесуальних від-носин, оскільки його основною метою є найбільш раціональний розподіл повноважень орга-нів досудового розслідування, визначених ст. 38 КПК України, з метою реалізації завдань кримінального провадження щодо швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень. Автор вважає, що інститут підслідності пов'язаний із норма-ми кримінального процесуального закону щодо початку кримінального провадження, об'єднання та виділення матеріалів кримінальних проваджень, визначення місця проваджен-ня дізнання або досудового слідства, а також впливає на забезпечення процесуального керів-ництва досудовим розслідуванням прокурором та реалізацію судового контролю на стадії досудового розслідування. У своєму дослідженні В. В. Павловський пропонує формулюван-ня в науці кримінального процесуального права поняття «належність у межах підслідності», яке відображає засади спеціалізації слідчих під час розслідування окремих кримінальних правопорушень [23, с. 8-9].

Значно скромнішу увагу отримало дослідження поняття підсудності. Вказане поняття переважно розглядається вченими опосередковано в межах дослідження суміжних тем, у комплексних працях. Окремо слід вказати роботу радянського вченого Л. Н. Гусєва, яка була опублікована ще в 1955 році [24]. Сучасне повноцінне дослідження підсудності було здійс-нене українським вченим С. В. Оверчуком у 2005 році [25].

Подібним до визначення підслідності є те, що поняття підсудності також досить ши-роко розуміється як властивість або ознака кримінальної справи, матеріалів провадження. У межах дисертаційного дослідження С. В. Оверчук наводить досить значний перелік вчених вказаної позиції [25, с. 14-15], що робить розгорнутий аналіз з цього приводу не потрібним. Так, у підручнику з кримінального процесу, підготовленому авторським колективом Націо-нального університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», один із авто-рів, вчена А. Р. Туманянц визначила підсудність подібно до вказаного вище традиційного визначення підслідності, а саме як сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінально-го провадження, на підставі яких кримінальний процесуальний закон визначає, у якому саме суді і в якому складі суддів може здійснюватися судовий розгляд [26, с. 518].

У своєму дослідженні С. В. Оверчук зауважив, що в юридичній літературі царської Росії отримало поширення розуміння підсудності як відношення між судом та справою, яке було покладене в основу визначення підсудності такими вченими, як Я. І. Баршев,

І. Ніколаєв, І. Я. Фойницький та О. П. Чебишев-Дмітрієв [25, с. 20]. Як наслідок, автор прис-тає до вказаної позиції та визначає підсудність як відношення між юридичною справою та судом, в силу якого в залежності від сукупності ознак і властивостей справи закон встанов-лює, в якому суді і в якому складі цього суду вона повинна розглядатися по першій інстанції [25, с. 22].

Слід зазначити, що Л. Н. Гусєв більше ніж 60 років тому розумів підсудність як час-тину компетенції суду, оскільки під час встановлення того чи іншого виду судів законода-вець завжди визначає компетенцію даного виду судів, у тому числі і їх повноваження щодо розгляду справ у якості суду першої інстанції [24, с. 9].

Отже, можна підвести підсумок, що під час дослідження підслідності та підсудності у кримінальному процесі вчені переважно визначають їх як: 1) властивість (сукупність влас-тивостей, ознак) кримінальної справи, матеріалів провадження; 2) відношення між такою справою та суб'єктом провадження, складову компетенції органу розслідування; 3) сукупність правил для визначення органу розслідування. Розуміючи, що основним приз-наченням таких понять, як підслідність та підсудність, є вірний розподіл кримінальних справ, матеріалів провадження з визначенням відповідного «законного» суб'єкта проваджен-ня, вчені у своїх дослідженнях зосереджуються на тих характеристиках провадження, від яких такий розподіл залежить.

Під іншим кутом зору розглядається визначення відповідного суб'єкта провадження з огляду на дослідження його компетенції та предмета відання, який є складовою частиною останньої.

Професор Л. М. Лобойко визначив кримінально-процесуальну компетенцію як покла-дений кримінально-процесуальним законом на органи дізнання, досудового слідства, проку-ратури й суду обсяг публічних справ у сфері вирішення кримінально-правових конфліктів, що виникають у суспільстві. Предмет відання суб'єктів кримінального процесу, як структур-ний елемент їхньої компетенції, за визначенням автора, являє собою об'єкти їхнього впливу, що визначаються у законодавстві через поняття підслідності, підсудності кримінальних справ [1, с. 25-26, 127].

У попередніх дослідженнях кримінальної процесуальної компетенції слідчого органів внутрішніх справ, ми визначали, що предмет відання слідчого -- це сфера суспільних відно-син, які пов'язані з вчиненим злочином та підлягають законному впливу під час здійснення слідчим притаманної для нього кримінально-процесуальної функції [3, с. 106].

У ході дослідження кримінальної процесуальної компетенції керівника органу досу- дового розслідування Р. Г. Ботвінов визначив його предмет відання як «правовідносини, які виникають у процесі правозастосовної діяльності підлеглих йому слідчих у перебігу кримі-нальних проваджень та які потребують управлінського впливу з метою здійснення слідчими притаманної для них кримінальної процесуальної функції оптимальним шляхом» [4, с. 96].

Досліджуючи функціональну структуру кримінальної процесуальної діяльності про-курора, А. Ю. Гнатюк порівняв функцію і предмет відання останнього. Так, автор підтримав розуміння предмета відання усіх органів, які мають право здійснювати кримінальне прова-дження, у тому числі і в досудовому провадженні, як кримінальних процесуальних відносин, на які вони мають право впливати згідно із законом [6, с. 110]. Такої ж думки О. Гринів, яка, розглядаючи кримінальну процесуальну компетенцію прокурора як процесуального керівни-ка досудовим розслідуванням, визначила, що предметом відання прокурора є кримінальні процесуальні відносини між прокурором та органами досудового розслідування у криміна-льному провадженні, по якому розпочато та проводиться досудове розслідування, по якому він призначений процесуальним керівником [8, с. 195].

Проте у тому ж дослідженні А. Ю. Гнатюк зазначає, що предмет відання усіх держав-них органів, які ведуть кримінальний процес у досудовому розслідуванні, складає весь обсяг кримінальної процесуальної діяльності [6, с. 114]. Тобто, визначає предмет відання через ді-яльність.

І. В. Єна зазначає, що предметом відання прокурора в досудовому провадженні ви-ступає додержання законів цими органами та посадовими особами [27, с. 180].

Отже, автори, які вели дослідження, ґрунтуючись на основних положення розробленої теорії кримінальної процесуальної компетенції, визначають предмет відання органів судо-чинства як: 1) суспільні, правові або кримінальні процесуальні відносини (в залежності від суб'єкта, предмет відання якого досліджувався); 2) кримінальну процесуальну діяльність; 3) додержання законів органами та посадовими особами (курсив наш -- М. Г.) Цікаво, що у другому та третьому випадку предмет відання визначався саме для прокурора, тобто, для суб'єкта, який здійснює управлінський вплив.

На підставі викладеного вище можна зробити наступні висновки.

1. Досліджуючи підслідність та підсудність, через які у кримінальному процесуаль-ному законодавстві визначений предмет відання, вчені переважно визначають їх як власти-вість (сукупність властивостей, ознак) кримінальної справи, матеріалів провадження. Ро-зуміючи підслідність та підсудність як певні правила розподілу матеріалів між суб'єктами провадження, вчені формулюють поняття підслідності та підсудності як відношення між справою та суб'єктом провадження, за яким встановлюється законний суб'єкт проваджен-ня, або як сукупність правил для визначення органу розслідування. Отже, теоретичні погляди щодо підслідності та підсудності можна систематизувати щодо їхнього розуміння як: 1) вла-стивості (сукупності властивостей) кримінальної справи, матеріалів провадження; 2) відно-шення між справою та суб'єктом провадження; 3) сукупність правил для визначення органу розслідування.

2. Предмет відання у загальному вигляді як компетенційний структурний елемент ви-значається як об'єкт впливу суб'єктів кримінального процесу. Під час здійснення досліджен-ня щодо певних суб'єктів кримінального провадження предмет відання переважно визнача-ється через 1) суспільні, правові або безпосередньо кримінальні процесуальні відносини; рідше визначається через 2) кримінальну процесуальну діяльність або 3) додержання законності.

З метою здійснення подальших наукових розвідок можна визначити такі напря-ми: 1) дослідження законодавчого врегулювання предмета відання у кримінальному процесі; 2) дослідження особливостей правозастосовної діяльності щодо предмета відання у криміна-льному процесі.

Список використаних джерел

1. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальна компетенція : монографія. Дніпропетровськ : Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2006. 188 с.

2. Тихомиров Ю. А. Теория компетенции. Москва : Издание г-на Тихомирова М. Ю., 2005. 355 с.

3. Городецька М. С. Кримінально-процесуальна компетенція слідчого органів внутрішніх справ : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. Дніпропетровськ, 2010. 271 с.

4. Ботвінов Р. Г. Кримінальна процесуальна компетенція керівника органу досудового розслі-дування (за матеріалами діяльності слідчих підрозділів органів, що здійснюють контроль за додер-жанням податкового законодавства) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. Донецьк, 2013. 208 с.

5. Єна І. В. Кримінальна процесуальна компетенція прокурора у досудовому провадженні: ав- тореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.09. Київ, 2014. 20 с.

6. Гнатюк А. Ю. Функціональна структура кримінальної процесуальної діяльності прокурора у досудовому провадженні: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. Кривий Ріг, 2016. 187 с.

7. Толкаченко О. О. Щодо кримінальної процесуальної компетенції судді. Право і суспільство. 2014. № 6-2. С. 205-210.

8. Гринів О. Кримінально-процесуальна компетенція прокурора -- процесуального керівника досудовим розслідуванням. Jurnaluljuridic national: teorie §ipractica. 2016. Серпень. № 4. С. 193-197.

9. Гусев Л. Н. Подследственность и подсудность в советском уголовном процессе. Москва : ВЮЗИ, 1974. 32 с.

10. Зинатуллин З. З., Салахов М. С., Чулюкин Л. Д. Подследственность уголовных дел. Казань : Изд-во Казанского университета, 1986. 101 с.

11. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса : в 2 т. Москва: Наука, 1970. Т. 2. 516 с.

12. Ягодинский В. Н. Подследственность преступлений: учеб.-метод. пособие. Киев : РИО МВД Украины, 1994. 76 с.

13. Захарченко О. В. Проблеми розподілу підслідності кримінальних справ. Організаційно- правові питання реформування досудового слідства в Україні: матеріали конференції. Донецьк, 2003.

С.107-112.

14. Шимановский В. В. Нормы о разграничении подследственности нуждаются в уточнении. Законность. 1993. № 4. С. 37.

15. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. Київ : А.С.К., 2002. 1056 с.

16. Селютин А. В. Подследственность, как форма внешнего выражения разграничения компе-тенции государственных органов и должностных лиц при осуществлении уголовно-процессуальной деятельности. Пробелы в российском законодательстве. 2010. № 1. С. 171-174.

17. Кицан Ю. І. Підслідність кримінальних справ : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. 2012. 20 с.

18. Якубова А. З. Загальні положення інституту підслідності у кримінальному провадженні. Митна справа. 2013. № 2 (86). Частина 2. Книга 1. С. 118-123.

19. Патик А. А. Підслідність злочинів на досудовому розслідуванні за новим кримінальним процесуальним кодексом України. Науковий вісник національної академії внутрішніх справ. 2014. № 2. С. 155-164.

20. Омаров А. А. Інститут підслідності в кримінальному провадженні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2017. 19 с.

21. Селютин А. В. Подследственность как форма внешнего выражения разграничения компете-нции государственных органов и должностных лиц при осуществлении уголовно-процессуальной деятельности. Пробелы в российском законодательстве. 2010. № 1. С. 171-174.

22. Кицан Ю. І. Підслідність кримінальних справ: теоретичні засади вдосконалення норматив-но-правового регулювання. Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». 2012. № 2 (6) : URL: http://lj.oa.edu.ua/artides/2012/n2/12kyinpr.pdf. (дата звернення 10.06.2018)

23. Павловський В. В. Загальні положення досудового розслідування : автореф. дис. на здобут-тя наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.09. Київ, 2016. 20 с.

24. Гусев Л. Н. Подсудность уголовных дел. М.: Госюриздат, 1955. 111 с.

25. Оверчук С. В. Поняття та види підсудності у кримінальному процесі України: дис....канд. юрид. наук: 12.00.09. Київ: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України, 2005. 244 с.

26. Туманянц А. Р. Підсудність. Кримінальний процес : підручник / Ю. М. Грошевий, В. Я. Тацій, А. Р. Туманянц та ін.; за ред. В. Я. Тація, Ю. М. Грошевого, О. В. Капліної, О. Г. Шило. Харків : Право, 2013. 824 с.

27. Єна І. В., Сабадаш В. П. Предмет відання прокурора в досудовому провадженні. Вісник За-порізького національного університету. Юридичні науки. 2009. № 2. С. 174-181.

Размещено на Allbest.ru