Постановка проблеми. Серед досить значного масиву слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування злочинів переважна більшість припадає на допит (за даними М.В. Салтевського - це 80-90% усього робочого часу слідчого) [1, с.358]. З огляду на це, у процесі розслідування слідчий постійно вступає у відносини з людиною (злочинець, потерпілий та інші учасники (сторони) кримінального процесу). Отже, виникають передусім суб'єкт-суб'єктні (спілкування, комунікації), а не суб'єкт-об'єктні відносини. Тому головне завдання пізнавальної діяльності слідчого - зрозуміти чуже "Я" не як об'єкт, а як інший суб'єкт, як суб'єктивно діюче начало [2, с.395]. Звідси особливого значення набуває саме тактика проведення означеної слідчої (розшукової) дії. Водночас реалії практичної діяльності засвідчують, що далеко не завжди слідчі можуть тактично правильно та вміло проводити допит, досягаючи його мети [3, с.377]. Унаслідок чого зросла потреба постійного оновлення та вдосконалення тактичного арсеналу слідчих, поглиблення знань про тактику злочинної діяльності, і що найважливіше на сьогодні - істотного підвищення рівня тактико-криміналістичної готовності слідчих та інших працівників правоохоронних підрозділів, на що правильно звертають увагу окремі науковці [4, с.101-106].

Під час досудового розслідування злочинів, пов'язаних з втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність, важливу роль відіграє якісне й ефективне (з точки зору отримання криміналістично значущої інформації) проведення допиту дорослого злочинця слідчим. Його завдання полягає в тому, щоб у процесі цієї слідчої (розшукової) дії отримати від обвинуваченого об'єктивну та повну інформацію. Досягнення такого результату потребує від слідчого володіння певною інформацією (криміналістичною, психологічною тощо) та її правильне використання, оскільки на тактику допиту впливають певні обставини, обумовлені як предметом доказування в кримінальному провадженні, слідчою ситуацією, що склалася, так й особливостями особи втягувача. Згадувані обставини мають важливе наукове й практичне значення, проте вони майже залишилися поза увагою науковців щодо злочинів, пов'язаних з втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значна кількість вітчизняних науковців-процесуалістів і криміналістів аналізували різну проблематику допиту, виходячи з мети своїх досліджень, а саме: Л. Є. Ароцкер, О.Я. Баєв, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, В.Г. Гончаренко, Л.М. Карнеєва, В.Г. Лукашевич, М.І. Порубов, О.Б. Соловйов, В.М. Стратонов, В.М. Шевчук, Ю.А. Чаплинська, У.А. Усманов та ін. Свого часу з різних аспектів допиту захистили дисертації В.О. Коновалова (1953 р.), О.О. Закатов (1971 р.), В.С. Комарков (1973 р.), В. Є. Богинський (1980 р.), М.В. Бахарєв (1981 р.), В.А. Журавель (1983 р.),

В.Ю. Шепітько (1991 р.), В.К. Весельський (1999 р.), Н.В. Грищенко (2012 р.). Безпосредньо питанням допиту саме щодо злочинів, пов'язаних з втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність частково свої наукові напрацювання присвячували М.М. Сидорін (1972 р.), Н.В. Шость (1973 р.), К.К. Сперанський (1993 р.), О.В. Кушпель (1998 р.), О.М. Сажаєв (2002 р.), Д.В. Флоря (2002 р.), О.В. Полікашина (2003 р.), О.В. Сокол (2006 р.), Ю.В. Лисюк (2006 р.), О.Г. Предместніков (2009 р.), Т.П. Матюшкова (2006 р.), Є.О. Селезньова (2007 р.), О.В. Яцечко (2007 р.), Ю.В. Сокол (2012 р.) та ін. Наукові доробки згаданих учених стали фундаментом для подальших наукових досліджень у цьому напрямі.

Формування цілей. Метою статті є висвітлення окремих аспектів тактики допиту дорослих осіб щодо злочинів, пов'язаних з втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність.

Виклад основного матеріалу. Допит підозрюваних та обвинувачених займає важливе місце в структурі методики розслідування злочинів, передбачених ст.304 Кримінального кодексу України (далі - КК). Тактика його проведення багато в чому залежить від слідчої ситуації, що склалася на той час. Так, якщо поведінка втягувача не суперечить інтересам встановлення істини в кримінальному провадженні, то процес спілкування слідчого з ним проходить у формі погодженої взаємодії, направленої на отримання повних і об'єктивних свідчень про злочин і ролі підозрюваного в ньому. Але цей процес нерідко ускладнюється, оскільки пов'язаний з подоланням можливих помилок сприйняття, усвідомлення, збереження, відтворення та передачі свідчень, а іноді й прямої протидії з боку цих осіб. Як наслідок, тактична поведінка слідчого змінюється під впливом системи факторів протидії, якою визначається система тактичних цілей, а засоби й способи їх здійснення складають зміст тактичної поведінки слідчого [5, с.64]. Крім того, на діяльність слідчого можуть чинити вплив, що перешкоджає успішному розкриттю та розслідуванню злочинів, і низка факторів, обумовлених дією інших осіб, які, зокрема, можуть виявлятися у вигляді рефлексивних дій, дій-перешкод і протидії [6, с.283-284]. Особливе місце серед них займає протидія розкриттю і розслідуванню злочину з боку несумлінних осіб, що має різні форми свого прояву [7, с.132-133].

У науковій літературі зазначається, що залежно від того, чи визнає дорослий свою вину у втягненні неповнолітнього в злочинну діяльність, можуть виникати такі слідчі ситуації:

1) обвинувачений визнає свою вину й дає розгорнуті правдиві свідчення;

2) обвинувачений не визнає факту втягнення, а неповнолітній дає суперечливі свідчення;

3) обвинувачений частково визнає свою вину (факт конкретного злочину), але не визнає факт втягнення неповнолітнього в цей злочин, а неповнолітній викриває його провину [8, с.339].

До того ж зауважується, що найбільш поширеною є остання слідча ситуація. Непоодинокі випадки відмови обвинувачених від визнання факту втягнення неповнолітнього в злочинну діяльність пов'язані, зокрема з тим, що раніше засуджені втягувачі або особи, які раніше мали досвід спілкування з правоохоронними органами, зазвичай, займають конфліктну позицію. У випадках, коли втягувачами є родичі неповнолітнього, вони також є зацікавленими в результатах розслідування і, як наслідок, можуть давати неправдиву інформацію про обставини втягнення.

Сам факт вчинення злочину викликає конфлікт суб'єкта злочину з встановленим правопорядком, із суспільством і, як можливий результат цього, - намагання злочинця уникнути відповідальності способом ухилення від правоохоронних органів, фальсифікації доказів, дачі неправдивих свідчень, заявити про своє алібі, симулювати психічне захворювання тощо [9, с. 19]. Не тільки сам злочинець, але й інші суб'єкти відносин, що складаються в процесі розкриття та розслідування злочину, нерідко мають різні інтереси, що далеко не завжди відповідають інтересам протидії злочинності, можуть намагатися ввести в оману слідство та суд, перешкоджати пізнанню істини в справі, зокрема, свідок, бажаючи вигородити, або навпаки, обмовити обвинуваченого, може дати завідомо неправдиві свідчення тощо [10, с.10-11]. Це пояснюється тим, що такі свідчення можуть зачіпати інтереси багатьох осіб, нести в собі небезпеку їх життєвому благополуччю. Звідси, слідчий повинен бути готовим до протидії, припускаючи її можливість [11, с.42], проте уникаючи таких крайнощів, коли співробітники правоохоронних органів у кожній людині вбачають особу, яка протидіє розкриттю та розслідуванню злочину, а до підозрюваного або обвинуваченого ставляться як до злочинця, оскільки незгода особи з висунутим обвинуваченням не завжди може розглядатися як "конфліктна ситуація", яку слідчому потрібно вирішити на свою користь [8; 12] Обвинувачуваний може не погоджуватися з обвинуваченням незалежно від своєї вини або невинуватості. Завдання полягає в тому, щоб з'ясувати ці протиріччя, вияснити їх причини та, по можливості, усунути [13, с.103-104].

Для подолання негативних наслідків допиту в криміналістиці розроблено тактичні прийоми, зміст яких не обмежується тільки прийомами, направленими на подолання протидії ходу встановлення істини з боку зацікавлених осіб, а й виділено прийоми, спрямовані на надання допомоги допитуваним особам, зокрема для подолання з їх боку добросовісної омани відносно деяких обставин, а також для надання їм допомоги в згадуванні окремих фактів тощо. Це пов'язано з тим, що нерідко трапляються випадки несвідомого спотворення інформації людьми при її отриманні (сприйнятті), збереженні в пам'яті й відтворенні слідчому. У подібних випадках діями вказаних осіб також створюються перепони для об'єктивного встановлення обставин учиненого злочину. Згадані ситуації можуть трактуватися як хибно конфліктні, оскільки ускладнюють процес встановлення істини, а втім позиція цієї особи відповідає (або хоча б не суперечить) завданням кримінального судочинства.

Від слідчого вимагається грамотне застосування розробленого криміналістикою арсеналу засобів тактичного впливу на допитуваного для отримання від нього правдивих свідчень. Це потребує ретельної підготовки до допиту дорослого, який втягнув неповнолітнього в злочинну діяльність. Підготовка до допиту складається з проведення комплексу дій, що забезпечують його ефективність і результативність, отримання від допитуваного правдивої інформації. Зазвичай це:

1) вивчення матеріалів розслідуваного кримінального провадження, уточнення обставин, які можуть бути відомі втягувачеві;

2) уточнення даних, що безпосередньо стосуються предмета допиту, виявлення джерел, з яких стали відомі обставини, факти втягнення; при підготовці до допиту обвинуваченого (підозрюваного) потрібно заздалегідь з'ясувати, які докази підтверджують їх винність;

3) збір і вивчення відомостей про особу допитуваного: окрім відомостей біографічного характеру, потрібно з'ясувати також дані про спеціальні знання, навички, фізичні й психічні недоліки, моральність, зацікавленість у справі, взаємовідносини з особами, які проходять у справі;

допит доросла особа неповнолітній

4) визначення способу виклику на допит, визначення місця допиту, черговості допиту тощо;

5) технічне забезпечення допиту;

6) тактичне забезпечення допиту, зокрема підготовка матеріалів справи і доказів, які можуть бути пред'явлені на допиті, визначення послідовності пред'явлення доказів, вибору тактичних прийомів, а також запитань, які можуть бути поставлені допитуваному.

При складанні плану допиту доцільно вибрати коло запитань, які потрібно з'ясувати, а також визначити їх послідовність (серед іншого й момент пред'явлення доказів) і навіть продумати редакцію запитань [14, с.123-124]. Такий підхід обумовлюється можливою різною поведінкою допитуваного (чи буде він давати правдиві свідчення, чи ні), на що орієнтують й інші науковці [15, с.18-19].

Найчастіше допит втягувача проводиться з урахуванням свідчень раніше допитаного неповнолітнього та інших свідків. При допиті злочинця потрібно з'ясувати такі обставини:

1) знайомство обвинуваченого з неповнолітнім (час, місце, свідки, тривалість, зміст зустрічей, хто був лідером у стосунках); чому обрав саме цього підлітка тощо;

2) обізнаність дорослого про вік підлітка;

3) умисел на втягнення неповнолітнього у вчинення злочину, причина умислу, яка запланована роль відводилася неповнолітньому;

4) способи втягнення неповнолітнього в злочинну діяльність; за яких обставин проходило втягнення; тривалість дій, спрямованих на втягнення; чи застосовувалося насильство стосовно неповнолітнього, яке саме; у якій формі надійшла пропозиція вчинити злочин тощо;

5) підготовка неповнолітнього до вчинення конкретного злочину (навчання злочинним прийомам, використання зброї тощо);

6) сумісні дії дорослого з втягненим підлітком у процесі злочину, їх зміст;

7) дії, спрямовані на приховання факту втягнення неповнолітнього у вчинення злочину або участі в цьому злочині;

8) чи вчиняв дорослий раніше злочини (зокрема щодо втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність);

9) чи має допитуваний постійне джерело доходів;

10) чи відомо батькам, педагогам, друзям (неповнолітнього) про факт підтримання відносин з дорослим, чи намагалися вони обмежити таке спілкування.

Важливе значення на допиті втягувача має деталізація його свідчень, особливо при закріпленні дій щодо втягнення й обізнаності про неповноліття втягуваної особи (може підтверджуватися тривалим знайомством, присутністю дорослого на дні народження неповнолітнього тощо). Утім, на практиці такі рекомендації нерідко ігнорують, обмежуючись лише записами слів обвинуваченого на зразок "я запропонував вчинити злочин", без детального зазначення способу втягнення, а також часу, місця та інших обставин вчинення злочину. Пасивність у закріпленні результатів проведених допитів виявляється й у тому, що майже половина досліджених нами протоколів допитів обвинувачених за ст.304 КК України не містили відомостей про те, чи ставили слідчі допитуваним додаткові або уточнювальні запитання про обставини втягнення ними неповнолітніх у злочинну діяльність. Така ситуація є не прийнятною, оскільки може призвести до юридичної помилки. Адже якщо дорослий не знав і не міг знати про неповноліття своєї жертви, то він не може притягуватися до кримінальної відповідальності за ст.304 КК України. Від таких випадків потрібно відрізняти ті, коли втягувач заперечує цей факт, проте за обставинами справи міг і повинен був передбачати неповноліття підлітка (тривале знайомство з неповнолітнім, ознайомленння з його документами тощо).

Одним з найважливіших тактичних завдань, що вирішується досудовим слідством, є виявлення всіх співучасників втягнення неповнолітнього в злочинну діяльність, встановлення ролі кожного з них у такій діяльності. Трудність полягає в тому, що особи, які втягнули неповнолітнього у вчинення конкретного злочину, можуть не брати участі в його вчиненні. У ситуаціях, коли втягнення неповнолітнього відбувається за схемою "група втягувачів - один або декілька неповнолітніх" особливо складними є випадки, коли втягувачами виступають представники злочинних угруповань. Як член організованої злочинної групи або злочинного угруповання обвинувачений зазвичай не схильний співпрацювати з органами слідства, оскільки в членів таких організацій нерідко є установка на протидію органам розслідування, яка є відображенням наявної в такій структурі колективної моралі, що полягає в запереченні співробітництва з будь-якими державними органами, серед них і слідчими.

Дослідження структури цих злочинних організацій (зокрема релігійної та націоналістичної спрямованості), особливостей доказування вини окремих учасників угруповання на сьогодні є надзвичайно актуальними та складними проблемами як для практичних, так і для наукових співробітників. Щоб правильно збудувати тактику допиту, слідчому потрібно з'ясувати, чи є допитувана ним особа членом злочинної групи (організації). Важливо володіти інформацією про склад групи, мету її існування, структуру, учасників, лідера, взаємовідносини в групі, можливі протиріччях тощо.

Якщо втягувачів декілька або вони є членами злочинної групи, у яку був втягнений неповнолітній, при допиті слідчий особливої ваги повинен надавати таким запитанням:

характер взаємовідносин з іншими учасниками злочинної структури;

розподіл ролей при виборі неповнолітнього та втягненні його у злочинну діяльність;

залежність допитуваного й втягненого неповнолітнього від інших учасників структури тощо.

При допиті інших учасників злочинних груп (організацій) увагу потрібно звертати на визначення їх ролі в злочинній структурі, на характер дій організаторів злочинної групи з планування та організації злочинної діяльності, захисту інтересів злочинної структури, охоплюючи діяльність з рекрутування нових членів з числа неповнолітніх.

Важливо звертати увагу на отримання криміналістично значущої інформації від допитуваного з невербальних каналів спілкування, яка служить важливим орієнтиром сприйняття, правильної розшифровки, оцінки та використання вербальної інформації [16].

У науковій літературі існують різні класифікації тактичних прийомів і їх систем [9; 17, с.60-64]. На нашу думку, найбільше практичне значення має класифікація, що Грунтується на особливостях механізму психологічного впливу на обвинуваченого, яка дозволяє виділяти:

1) тактичні прийоми вивідування;

2) тактичні прийоми переконання;

3) тактичні прийоми примусу;

4) тактичні прийоми навіювання.

1. Тактичні прийоми вивідування являють собою практичні способи дій, що спонукають допитуваного до передачі інформації, яка знаходиться в прихованому від його свідомості стані, або такої, що свідомо ним приховується. Вказані прийоми базуються на закономірностях психічної діяльності людини. Наприклад, отримання інформації від її носіїв може бути основане на механізмі асоціацій (за схожістю, суміжністю і контрастом).

Тактичні прийоми вивідування, що ґрунтуються на механізмі асоціації, можуть бути представлені у вигляді демонстрації окремих дій або конкретних предметів; вербального впливу за допомогою лінгвістичних засобів (наприклад, використання суміжної теми бесіди; деталізація відомостей; постановка певних запитань; повідомлення певної інформації); впливу за допомогою експресивних засобів (міміка, пантоміміка тощо); впливу наочно-знаковими або умовно-знаковими засобами (креслення, схеми, карти, різного роду умовні знаки тощо).

2. Прийоми переконання основані на роз'ясненні (пояснені), доказуванні (доказі), спростуванні, переконанні.

3. Прийоми тактичного впливу, засновані на примушенні - попередження, заборона.

4. Прийоми навіювання впливають на психічну сферу людини при зниженні рівня свідомості й критичності сприйняття та реалізації навіюваного: навіювана команда (наказ), навіювана настанова, порада (пропозиція), натяк, непряме схвалення, непряме засудження, обхідний маневр, несправджене очікування, звертання до почуття власної гідності, проявлення байдужості, "гра" на почутті власної гідності, вияв співчуття тощо.

У криміналістиці вироблено значну кількість тактичних прийомів допиту, проте потрібно зазначити, що вони не завжди використовуються на практиці. Це залежить від особи слідчого, його готовності застосовувати ці прийоми у своїй діяльності.

Важливо також вказати на необхідність урахування національно - психологічних і релігійних особливостей допиту. Скажімо, для представників кавказьких національностей традиційним є повага до старших: те, що вирішили або підтвердили старійшини чи мулли буде зазвичай виконане; перевага родових цінностей над національними й особистими; страх перед громадською думкою та перед кровною помстою щодо роду тощо [18]. Указана обставина безпосередньо впливає на вибір позиції допитуваного, яка здебільшого буде залежати від думки й позиції авторитетної для нього особи або родових цінностей.

При допиті втягувача, який є лідером або членом релігійної секти, врахування такого фактора потрібне для вибору тактики його допиту, особливо при встановленні психологічного контакту й застосування щодо нього тактичних дій. Нерідко допитуваний, навіть розуміючи логічну безглуздість своєї поведінки, вчиняти інакше не може, оскільки почуття віри пригнічує не тільки почуття соціальної справедливості, але й здоровий глузд [19]. Важливо пам'ятати, що для деяких допитуваних такої категорії характерне хворобливе сприйняття критики звичаїв і традицій. Тому слідчий не повинен виходити за межі предмета допиту й дозволяти втягувати себе в обговорення сторонніх питань на релігійні теми.

Висновки