Дика фауна як об’єкт екологічного законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дика фауна як об'єкт екологічного законодавства

Нечипорук Л.Д.

Статтю присвячено висвітленню окремих складових охорони й використання об'єктів тваринного світу. Автор звертає свою увагу на аналіз вітчизняного та міжнародного законодавства у сфері охорони й використання об'єктів дикої фауни.

Ключові слова: тваринний світ, дика фауна, охорона, використання, національне законодавство, міжнародне законодавство.

Статья освещает отдельные составляющие охраны и использования объектов животного мира. Автор обраща-ет свое внимание на анализ отечественного и международного законодательства в сфере охраны и использования объектов дикой фауны.

Ключевые слова: животный мир, дикая фауна, охрана, использование, национальное законодательство, меж-дународное законодательство.

The article deals with ecological and legal regulation of social relations that arise concerning withdrawal of wild animals from the natural freedom to meet the material and spiritual needs (ecological and faunal operational relations for special use of wildlife).

Key words: wildlife, wild fauna protection, the use of national legislation, international legislation.

Постановка проблеми. Забезпечення екологіч-ної безпеки та підтримка екологічної рівноваги є надзвичайно важливими проблемами глобального масштабу, тому охорона довкілля, особливо в умо-вах бурхливого розвитку промисловості, транспорту, сільського господарства, росту різноманітних мате-ріальних і культурних потреб суспільства стає одні-єю із провідних функцій Української держави. Осо-бливого значення ця функція набуває тепер, адже нестабільний економічний стан країни та існуючі в законодавстві проблеми створюють передумови для хижацького використання природних ресурсів. Ви-сокий рівень суспільної потреби в цінних продуктах харчування, великий попит на них, зростання обся-гів промислового виробництва, забруднення водойм, вирубка лісу, браконьєрство - все це призводить до зменшення об'єктів дикої фауни, зниження інтен-сивності його природного відтворення.

Економічні зміни, що тривають, формування но-вих пріоритетів у соціально-економічній та інших сферах життя дозволяють констатувати той факт, що на сучасному етапі питання охорони та використан-ня об'єктів дикої фауни не належить до пріоритетів державної політики в цілому та екологічної політики зокрема.

Суттєву увагу правовому регулюванню охорони й використання об'єктів навколишнього природного середовище взагалі та об'єктів дикої фауни зокре-ма приділяють такі юристи: В.І. Андрейцев, М.М. Брінчук, Ю.О. Вовк, А.П. Гетьман, Б.В. Єрофеєва, С.С. Константініді, О.С. Колбасов, В.В. Костиць- кий, С.М. Кравченко, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Петрова, В.К. Попов, Н.І. Титов, П.В. Тихий, В.О. Чуйков, В.С. Шахов, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга та інші. Водночас питання охорони й вико-ристання дикої фауни висвітлені дуже поверхнево і, на відміну від багатьох інших напрямів, не створю-ють підґрунтя для подальшого розвитку фауністич-ного законодавства.

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації визначити сут-ність і механізм правової охорони дикої фауни, а та-кож шляхи вдосконалення нормативного закріплен-ня і практичного використання її засобів. екологічний безпека охорона законодавство

Виклад основного матеріалу. Відомо, що до-цільність і рівень правового регулювання багато в чому залежать від соціальної цінності та характе-ру об'єктів суспільних відносин, щодо яких воно здійснюється. Соціальна цінність дикої фауни, обу-мовлена її природними властивостями, виявляється в різних аспектах. Тваринний світ є одним з осно-вних компонентів навколишнього природного серед-овища, національним багатством України, джерелом духовного й естетичного збагачення та виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важ-ливою базою для одержання промислової й лікар-ської сировини, харчових продуктів та інших мате-ріальних цінностей.

Дика фауна є необхідним елементом природного середовища. її об'єкти становлять важливий регу-люючий і стабілізуючий компонент біосфери, який охороняється й використовується для задоволення духовних та матеріальних потреб громадян України [1,с.5].

Відомо, що доцільність і ступінь правового ре-гулювання багато в чому залежить від соціальної цінності та характеру об'єктів суспільних відносин, щодо яких воно здійснюється. Соціальна цінність дикої фауни обумовлена її природними властивос-тями і проявляється в різних аспектах. Тваринний світ, як визначено у преамбулі Закону України «Про тваринний світ», є «одним із компонентів навколиш-нього природного середовища, національним багат-ством України, джерелом духовного та естетичного збагачення й виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової та лікарської сировини, харчових про-дуктів та інших матеріальних цінностей».

В еколого-правовій літературі виділяють еколо-гічний, економічний та науково-культурний аспекти соціальної цінності дикої фауни (С.С. Константіні- ді, В.В. Петров). Екологічний аспект пов'язаний із тим, що дикі тварини існують як невід'ємна частина біосфери Землі, її обов'язковий елемент, який актив-но впливає на функціонування природних спільнот, процес життєдіяльності рослинного світу, біологіч-ні властивості води, формування ландшафту, бере участь в інших обмінних процесах природи.

Економічний аспект соціальної цінності дикої фауни проявляється у змозі останньої задовольняти матеріальні потреби суспільства. Дикі тварини - це джерело одержання харчових продуктів, лікарської сировини та інших цінностей. Вони є також носія-ми генетичного фонду, який використовується для покращення порід свійських тварин. Науково-куль-турний аспект обумовлений певними властивостями диких тварин, що здатні задовольняти наукові, освіт-ні, виховні, культурні, естетичні та інші духовні по-треби суспільства.

Зазначені аспекти соціальної цінності дикої фа-уни обумовлюють різні напрями людської діяль-ності, пов'язаної з експлуатацією (використанням) об'єктів тваринного світу для задоволення матері-альних і духовних потреб, їх охороною та відтворен-ням. Відповідно до цих напрямів складаються групи фауністичних суспільних відносин, які потрапляють до сфери правового регулювання, що здійснюється диференційовано залежно від їх фактичного зміс-ту. Це відображено структурною побудовою Закону України «Про тваринний світ» та його змістом, що передбачає «регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення» відповідних об'єктів (ст. 2). Таким чином, законодавство поділяє фауніс-тичні правові відносини на охоронні, експлуатаційні і такі, що пов'язані з відтворенням диких тварин.

Негативні зміни, що останнім часом сталися в на-вколишньому природному середовищі, спонукають суспільство надавати перевагу заходам, спрямова-ним на охорону й відтворення тваринного світу. Од-нак людство ще не може повністю відмовитись від використання диких тварин. Тому на сучасному ета-пі залишається важливим пошук шляхів гармонійно-го співіснування суспільства та живої природи, вста-новлення балансу між економічними й екологічними потребами людей. Не останню роль у цьому процесі відіграє екологічне право. Усе зазначене обумовлює актуальність наукових досліджень, необхідних для вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у галузі використання дикої фауни. При цьому важливого значення набуває науковий пошук щодо вдосконалення правового регулювання саме тих фауністичних експлуатаційних відносин, які пов'язані з вилученням диких тварин із природного середовища, тобто суспільних відносин, що склада-ються у зв'язку зі здійсненням спеціального вико-ристання вказаних об'єктів.

Обумовлені питання частково вирішувались у працях учених-правознавців, присвячених регулю-ванню охоронних фауністичних відносин. Зокрема, було досліджено правові аспекти охорони державно-го мисливського фонду (Т.Т. Булатов, 1966 р.); охо-рони дикої фауни (А.П.Марціонас, 1972 р.); охорони рибних ресурсів (М.С.Мехтієв, 1984 р.); відтворен-ня рибних ресурсів (Н.А. Торопова, 1988 р.). Окре-мі елементи зазначеної проблеми висвітлювались у роботах Н.Н. Веденіна, О.С. Колбасова, С.С. Кон- стантініді, С.М. Кравченко, В.В. Костицького, В.Л. Мунтяна, В.В. Петрова, А.А. Улітіна, В.А. Чуйкова, В.С. Шахова, Ю.С. Шемшученка, В.А. Шкурко. Дея-кі аспекти правового регулювання відносин у галузі спеціального використання дикої фауни викладені в навчальній та навчально-методичній літературі.

Чинне фауністичне законодавство поділяє право-ві відносини на такі, що пов'язані з охороною, ви-користанням і відтворенням, а також належністю об'єктів тваринного світу. Слід зазначити, що така диференціація є досить умовною. Водночас віднос-на спільність об'єкта, єдність правового регулюван-ня дозволяють визначити їх як єдині еколого-фауніс- тичні правові відносини [2, с. 65].

Перш ніж розглянути питання про об'єкт еко- лого-фауністичних правових відносин, визначимо поняття загального об'єкта цих відносин, а також об'єкта екологічних правовідносин. Виходячи з ви-значень загальної теорії права, об'єктами правових відносин є явища та предмети, а також похідні від них блага, на використання або охорону яких спря-мовані суб'єктивні права й юридичні обов'язки.

Відповідно до цього під об'єктами екологічних правовідносин в еколого-правовій науці розуміють предмети матеріального світу, які мають природ-не походження, а також характеризуються певним станом у ланцюгу екологічної системи природи [З, с. 74], тобто існують як невід'ємні компоненти на-вколишнього природного середовища [4, с. 24]. Ця позиція поширюється також і на дику фауну.

Під час визначення об'єкта еколого-фауністич- них правових відносин важливо, щоб він визнавався державою як об'єкт права.

Відповідно до цього природні об'єкти мають бути передбачені в законі як об'єкти права, оскільки саме право визначає правові наслідки, які складаються у відносинах між людьми, надає їм специфічних ознак [5, с. 14].

Шляхом закріплення таких ознак Закон України «Про тваринний світ» дає розгорнуту класифікацію відповідних об'єктів та надає їм юридичного значен-ня, дозволяє визначити об'єкт еколого-фауністичних правовідносин, а також межі правового регулювання в цій сфері. Ст. З Закону визначає систему об'єктів тваринного світу, якими, по-перше, є тварини (хор-дові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші); безхребетні (членистоно-гі, молюски, голкошкірі) та інші тварини в усьому їх видовому й популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо)), по-друге, складові частини диких тварин (роги, шкіра тощо), по-третє, продукти їх життєдіяльності (мед, віск), а також нори, лігва, мурашники та інше укриття і споруди тварин.

Отже, поняття тваринного світу є родовим та охоплює ряд самостійних об'єктів. У зв'язку із цим, на нашу думку, є помилковим його звуження, як це іноді робиться в юридичній літературі, шляхом вка-зівки лише на таку його ознаку як сукупність диких тварин. Сукупність усіх видів тварин позначається терміном «фауна». Цей термін є інтернаціональним, оскільки широко вживається в міжнародно-право-вих актах, а також у національному законодавстві багатьох країн.

За законодавством України, фауна є головним, проте не єдиним об'єктом тваринного світу. Інакше вирішується питання про об'єкти тваринного світу у фауністичному законодавстві країн СНД, яке зазна-ло впливу законодавства колишнього СРСР. Так, ст. 1 Закону Російської Федерації «Про тваринний світ» та ст. 1 Закону Республіки Білорусь «Про охорону та використання тваринного світу» відносять до його об'єктів лише тварин [6].

На нашу думку, більш слушною є позиція, закрі-плена в українському фауністичному законодавстві, де до об'єктів тваринного світу, окрім самих тварин, віднесено продукти їх життєдіяльності та інше, про що йшлося вище. Зазначена позиція краще забезпе-чує правову охорону цих об'єктів з огляду на те, що кожен із них є самостійним об'єктом права власності українського народу і може бути індивідуалізованим об'єктом інших суб'єктивних прав, наприклад, пра-ва користування.

Важливим для характеристики дикої фауни є її визначення як об'єкта тваринного світу. Як вже за-значалося, Закон України «Про тваринний світ» од-ним з об'єктів тваринного світу називає тварин в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо). Водночас у Законі відсутнє саме поняття тва-рин. Натомість ця відсутність компенсується пере-рахуванням суто біологічних класифікуючих ознак. Так, указується, що тварини можуть бути хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи) і безхребетні (членистоногі, молюски). Проте ці ознаки не є істот-ними в юридичному аспекті, не мають понятійної користі. Згідно із принципами юридичної техніки вважаємо, що їх правове закріплення є недоцільним. До того ж наявність у Законі поглибленої біологіч-ної класифікації тварин утворює конструкцію, яка не виключає віднесення до об'єктів тваринного світу і представників виду НошоБаріепв, із чим, звичайно, не можна погодитись. У цьому аспекті для аналізу зазначеного поняття науковий інтерес становить фауністичне законодавство країн СНД. Так, зако-нодавством РФ про тваринний світ поняття тварин визначається як сукупність живих організмів. Закон Республіки Білорусь дає поняття тварин як орга-нізмів тваринного походження. Таким чином, без-перечно, що ці конструкції теж не відокремлюють людей як живих істот від тварин, більше того, понят-тя сукупності живих організмів поширюється й на об'єкти рослинного світу (флору). Аналіз недоліків існуючих законодавчих приписів щодо визначення поняття тваринного світу дозволяє сформулювати поняття, яке б ґрунтувалося на ознаках, притаман-них лише відповідним об'єктам, і задовольняло б правила юридичної техніки.

Вважаємо, що дика фауна як об'єкт тваринного світу - це сукупність диких тварин в усьому їх ви-довому та популяційному різноманітті на всіх стаді-ях розвитку. Таке поняття дозволяє ідентифікувати дику фауну як самостійний природний об'єкт, щодо якого законодавством встановлено певний правовий режим.

Дика фауна як об'єкт екологічних правовідносин може бути визначена за допомогою певних ознак, які знаходять своє відбиття в законодавстві. Умовно ці ознаки можна поділити на три види: біологічні, се- редовищні та територіальні (суверенітивні) [2, с. 66].

До біологічних ознак відносяться такі, що вказу-ють на певний внутрішній стан тварин, зокрема їх існування як живих істот та стан дикості. Фауніс-тичне законодавство має регулювати, перш за все, ті відносини, які складаються щодо живих тварин, що перебувають у певному біологічному стані, в якому вони здатні до самопідтримання, самовідтворення та саморозвитку, а також характеризуються певною подразливістю та рухомістю, можливістю обміну із зовнішнім середовищем.

У фауністичному законодавстві України ознака, яка позначає стан життя тварин як об'єктів право-відносин, чітко не закріплена. Проте аналіз деяких правових норм у цій сфері дозволяє зробити висно-вок, що воно регулює відносини, де об'єктами є саме живі тварини. Так, Закон України «Про тваринний світ» одним зі своїх завдань має забезпечити умови постійного існування тварин, передбачаючи захист (охорону) їх життя на всіх стадіях розвитку. До того ж у преамбулі цього Закону тварини розглядаються як компонент навколишнього природного середови-ща. Цілком зрозуміло, що таким компонентом мо-жуть бути лише живі тварини, які здатні взаємодіяти з довкіллям, мати з ним певний зв'язок.

Наступною біологічною ознакою об'єктів фауніс-тичних правовідносин є стан дикості тварин. Закон України «Про тваринний світ», на відміну від раніше чинних актів фауністичного законодавства, безпосе-редньо не вказує на дикість як обов'язкову ознаку тварин, щодо яких здійснюється правове регулюван-ня. Так, ст. З зазначеного Закону під час перераху-вання об'єктів тваринного світу обмежується лише згадуванням, що тварини мають перебувати у стані природної волі. Водночас ст. 1 встановлює, що від-носини в галузі охорони, використання й відтворен-ня сільськогосподарських та свійських тварин регу-люються іншим законодавством. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що законодавець враховує стан дикості як обов'язкову ознаку об'єктів еколо- го-фауністичних правовідносин. До того ж ця ознака згадується у ст. 4 Закону України «Про тваринний світ», яка регулює відносини власності народу на тварин та інші об'єкти тваринного світу. Однак вва-жаємо, що більш доцільно розмістити цю ознаку у ст. З згаданого Закону, де визначається класифікація об'єктів тваринного світу.

Фауністичне законодавство України не містить поняття дикої тварини, проте окремі нормативні акти в цій сфері визначають поняття свійських тварин. Так, ст. 2 Конвенції про біологічне різноманіття під одомашненими (свійськими) видами тварин розуміє види, на еволюцію яких впливає людина [7]. Вихо-дячи з цього, всіх інших тварин слід вважати дикими й, відповідно, такими, що підпадають під дію еколо-гічного законодавства. В Україні віднесення тварин до об'єктів тваринного світу регулюється Положен-ням «Про порядок ведення державного кадастру тва-ринного світу», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1994 р., і поши-рюється згідно з ним на окремі види (групи видів) тварин. Разом із тим слід зауважити, що під час ви-знання тварин дикими лише за ознакою їх видової належності не завжди враховуються, наприклад, такі випадки, коли представник у цілому одомашненого виду з певних причин звільнився від людської опіки та вторинно пристосувався до життя без спеціальної підтримки з боку людей, тобто здичавів. Такі тва-рини складають великі групи та юридично мають підпадати під дію Закону України «Про тваринний світ». Водночас вони не визнаються об'єктами тва-ринного світу і, відповідно, об'єктами екологічних правовідносин. У зв'язку із цим доцільно закріпити, на нашу думку, такий механізм віднесення тварин до категорії диких, який не обмежуватиметься критері-єм видової належності, а враховуватиме популяцій-ний та одиничний критерії з метою правової охоро-ни здичавілих тварин.

До іншого виду ознак, які характеризують дику фауну як об'єкт екологічних правовідносин, відно-сять середовищні ознаки. На відміну від попередніх (біологічних) ознак, середовищні ознаки визначають зовнішній стан тварин, тобто стан їх існування щодо навколишнього природного середовища. Зазначені ознаки мають своїм змістом умови й місце перебу-вання диких тварин. Так, еколого-фауністичне за-конодавство України регулює відносини, які скла-даються щодо диких тварин, котрі перебувають на волі, у неволі чи напіввільних умовах. У цьому воно істотно відрізняється від фауністичного законодав-ства колишнього СРСР і сучасних правових приписів окремих країн СНД (Російської Федерації, Республі-ки Білорусь), які регулюють відносини щодо тварин, котрі знаходяться лише у стані природної волі.

У теорії екологічного права домінує точка зору, що об'єктами екологічних правовідносин можуть бути лише предмети матеріального світу, які не втра-тили «екологічного зв'язку» з навколишнім природ-ним середовищем [3]. Такі предмети не можуть бути відокремлені від нього. Щодо цього питання О.С. Колбасов свого часу писав: «Предмети, які внаслідок докладання до них людської праці відокремлені від природного середовища, перетворені на сировину, знаряддя праці, споживчі продукти, не є природни-ми об'єктами» [8, с. 6]. Цю думку можна поширити й на об'єкти дикої фауни. Для віднесення тварин до об'єктів екологічного права вони мають перебувати у стані природної волі [9, с. 78]. Якщо виходити з цього, дикі тварини, вилучені із природного серед-овища, перестають бути природними об'єктами й, відповідно, об'єктами екологічних правовідносин. Наведене міркування щодо природних об'єктів як об'єктів права є в цілому слушним, проте, на нашу думку, не враховує специфіки дикої фауни як при-родного об'єкта. Дикі тварини належать до живих сил природи. На відміну від інших об'єктів, насам-перед флори, яка теж відноситься до живої приро-ди, дика фауна може бути вилучена із природного середовища не лише в мертвому, а й у живому стані. І доки цей живий стан не буде змінено, тварини здат-ні взаємодіяти з навколишнім середовищем, мати з ним певний зв'язок. Крім того, вони можуть бути по-вернені до природного середовища. Отже, вилучен-ня диких тварин зі стану природної волі не завжди означає втрату ними «екологічного зв'язку» із при-родним середовищем, який є вирішальним під час визначення питання про об'єкти екологічних право-відносин.

Слід зазначити, що пізніше, аналізуючи питан-ня належності дикої фауни, О.С. Колбасов визнав, що «стан природної волі не є безумовно вірогідною ознакою належності тієї чи іншої тварини до тварин-ного світу», тобто до об'єктів екологічних правовід-носин.

Враховуючи специфіку дикої фауни, фауністич-не законодавство має регулювати, і в Україні регу-лює, відносини щодо диких тварин, які перебувають у різних умовах щодо природного середовища, що дозволяє забезпечити належний рівень їх охорони, створити умови для постійного підтримання їх ви-дового та популяційного різноманіття. Особливо це є необхідним в обстановці постійно посилюваного процесу трансформації природного середовища вна-слідок негативного антропогенного впливу, який призводить до скорочення чисельності популяцій та видів тварин.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про тваринний світ» під дію фауністичного законодавства потра-пляють тварини та інші об'єкти тваринного світу, які перебувають на суші, у воді, ґрунті та повітрі. Поси-лання на географічні середовища перебування диких тварин має велике значення, впливаючи на віднесен-ня їх до об'єктів того чи іншого виду спеціального використання.

Останньою ознакою дикої фауни як об'єкта еко- лого-фауністичних правовідносин слід вважати їх перебування в територіальних межах України, вклю-чаючи континентальний шельф та акваторію виключ-ної (морської) економічної зони. Умовно цю ознаку можна назвати територіальною або суверенітивною. Вказана ознака істотно відрізняється, насамперед, від середовищних. Останні визначають місце й умо-ви існування диких тварин щодо природного серед-овища, тобто характеризують тварин з об'єктивного боку. Територіальна (суверенітивна) ознака є дещо суб'єктивною й умовною. Вона визначається дією фауністичного законодавства у просторі й існує у зв'язку із формальним визначенням такого простору (території, акваторії). Ця ознака відображена в Законі України «Про тваринний світ», у ст. 1 якого зазначено, що фауністичним законодавством України регулю-ються відносини щодо диких тварин, які«.. .постійно чи тимчасово населяють територію України або на-лежать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони...»

Таким чином, розглянувши істотні ознаки, які ха-рактеризують дику фауну як об'єкт правовідносин, можна спробувати дати таке її поняття. Дика фауна як об'єкт еколого-правових відносин - це сукуп-ність диких тварин (звірів, птахів, риб, земновод-них, комах та інших) у всьому їх видовому та попу-ляційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, в неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасо-во населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, щодо яких встановлено правовий режим, котрий забезпечує їх усебічну охорону та допускає, без шкоди для відтво-рення, їх використання.

Наведене поняття, на нашу думку, є юридичним, оскільки воно, по-перше, враховує низку істотних ознак, які дозволяють ідентифікувати дику фауну як самостійний природний об'єкт, по-друге, містить су-купність ознак суто правового характеру, які харак-теризують зазначений об'єкт як об'єкт екологічно- правових відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Тихий П. Еколого-правове регулювання спеціального використання дикої фауни. : дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук / П. Тихий. -X., 2000. -20 с.

2. Тихий П. Дика фауна як об'єкт екологічних правовідносин / П. Тихий // Право України. - 1999. - № 2.

3. Петров В.В. Правовая охрана природы в СССР / В.В. Петров. - М., 1984.

4. Екологічне право України (Загальна частина): навч. посібник / В.К. Попов, М.В. Шульга.С.В. Разметаєв та ін. -X., 1995.

5. Ржевский В.А. Конституционные основы рационального использования и охраны природной среды в СССР / В.А. Ржевский II Правоведение. - 1987. - № 6.

6. Ведомости Верховного Совета Республики Беларусь. - 1996. -№ 31. - Ст. 571.

7. Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 49. - Ст. 433.

8. Колбасов О.С. Природа как объект правовой охраны / О.С. Колбасов II Правовые вопросы охраны природы. - М., 1963.

9. Константиниди С.С. Охранаживотного мира/С.С. Константиниди. - Алма-Ата, 1975.

10. Про тваринний світ: Закон України від 13 грудня 2001 р. II Відомості Верховної Ради України. -2002. -№ 14. - Ст. 97.

Размещено на Allbest.ru