Еволюційність пріоритетів інвестування розвитку сільських територій України

Анотація

У статті досліджено еволюцію пріоритетів політики сільського розвитку України та її інвестиційного складника. Доведено, що інвестиційні процеси на сільських територіях поступово трансформуються за джерелами фінансування. За цільовим спрямуванням політика сільського розвитку зазнала змін у напрямі «сільське господарство - сільська територія - сільська громада». На основі врахування національного та зарубіжного досвіду визначено пріоритетні напрями інвестування сільських територій України. Доведено, що в процесі організації інвестиційної діяльності повноцінному врахуванню економічних та соціальних потреб сільської громади сприятиме висхідний підхід.

Ключові слова: сільські території, інвестування, пріоритетні напрями інвестування, сільський розвиток, політика сільського розвитку.

Аннотация

В статье исследована эволюция приоритетов политики сельского развития Украины и ее инвестиционной составляющей. Доказано, что инвестиционные процессы на сельских территориях постепенно трансформируются по источникам финансирования. По целям политика сельского развития изменилась в направлении «сельское хозяйство - сельская территория - сельская община». С учетом национального и зарубежного опыта определены приоритетные направления инвестирования сельских территорий Украины. Доказано, что в процессе организации инвестиционной деятельности полноценному учету экономических и социальных нужд сельской общины будет способствовать восходящий подход.

Ключевые слова: сельские территории, инвестирование, приоритетные направления инвестирования, сельское развитие, политика сельского развития.

Annotation

The paper investigates the evolution of rural policy priorities and its investment component. Proved that investment processes in rural areas gradually transformed by source of funding. To the purpose of rural development policy has evolved towards agriculture - rural areas - rural community. Based on consideration of national and international experience identified priority of investment in Ukraine rural areas. It is proved that bottom-up approach promote to full economic and social needs of rural communities in the process of investment activity.

Keywords: rural areas, investment, priority of investment, rural development, rural development policy.

Постановка проблеми

Сільські території України володіють досить потужним потенціалом, зважаючи на високий рівень людського капіталу, наявність виробничої та ресурсної бази, рекреаційного комплексу, сприятливі природні умови. Однак рівень їх розвитку є низьким, що спричинено дією сукупності стримуючих чинників. Основними з них є недосконалість законодавства та механізму державної підтримки; нерозвиненість виробничої, ринкової (фінансово-кредитної, інформаційно-консультативної) та соціальної інфраструктури; неефективність сільськогосподарського виробництва; безробіття та трудова міграція, соціальна незахищеність та низький рівень життя населення. Одним із найефективніших засобів нівелювання впливу зазначених чинників є активізація на сільських територіях інвестиційної діяльності, що має сприяти їх відродженню та виконанню ними важливих суспільних функцій. Однак багатогранність проблем та обмеженість джерел фінансування сільського розвитку зумовлюють необхідність чіткої ідентифікації пріоритетних напрямів інвестування, що дасть змогу здійснювати ефективний розподіл інвестиційних активів та контроль над їх цільовим використанням.

Таблиця 1

Хронологія нормативно-правового забезпечення пріоритетів розвитку сільських територій в Україні

На даному етапі формально розпочався перехід до самоврядної моделі управління сільськими територіями, хоча визначальна роль у даному процесі фактично залишалася за державою. Підтримка сільського розвитку, який трактувався як соціально-економічний розвиток села, обмежувалася заходами реформування земельних відносин та сільського господарства, створення сприятливих умов для життєдіяльності селян шляхом стимулювання індивідуального будівництва та розбудови мережі тепло-, водо- та газокомунікацій.

Починаючи з 2000 р. в Україні було прийнято низку нормативно-правових документів, які містили окремі аспекти фінансової підтримки розвитку сільських територій. Вирішення соціальних та екологічних проблем передбачалося здійснити шляхом передачі даних повноважень із сільськогосподарських підприємств на комунальні та державні установи, які через постійну обмеженість бюджетних коштів виявилися неспроможними виконувати ці функції. Фінансування заходів розвитку сільських територій здійснювалося переважно за рахунок бюджету Міністерства аграрної політики та продовольства України. Окремі програми підтримки сільських територій розроблялися і реалізовувалися в межах регіональної та соціальної політики.

У подальшому загострення екологічних та соціальних проблем призвело до зміни акцентів у науці та практиці, що знайшло своє відображення у концепції багатофункціональності сільського господарства і сприяло поступовому виокремленню політики сільського розвитку, пріоритетами якої визначено охорону навколишнього природного середовища, соціальний захист сільського населення та розвиток конкурентоспроможної сільської економіки. Основні засади комплексного розвитку сільських територій та його підтримки були задекларовані в Концепції загальнодержавної програми сталого розвитку сільських територій до 2020 р., відповідно до якої основними напрямами визнано:

1. створення умов для проживання на селі шляхом упровадження соціальних стандартів і нормативів проживання та праці населення; забезпечення зростання рівня доходів сільського населення; розвитку соціальної інфраструктури; розвитку підприємництва;

2. підтримка техногенної та екологічної безпеки за рахунок постійного моніторингу довкілля, вдосконалення структури агроландшафтів, розвитку органічного сільського господарства, створення структурних підрозділів щодо контролю і відповідальності за забруднення навколишнього середовища;

3. підвищення конкурентоспроможності та розвитку продуктивних сил сільського господарства шляхом сприяння розвитку кооперації, малих формувань, вертикальної інтеграції; вдосконалення земельних відносин; віднесення податкових надходжень від плати за землю та податку на нерухоме майно до доходів місцевих бюджетів; упровадження стандартів безпеки продуктів харчування та сільськогосподарської продукції відповідно до стандартів ЄС, заохочення виробників у дотриманні цих стандартів; удосконалення ринкової інфраструктури;

4. удосконалення управління соціально-економічним розвитком сільських територій за рахунок удосконалення його організаційної структури, розвитку місцевого самоврядування та дорадництва.

Інвестиційне забезпечення наведених заходів передбачалося здійснити за рахунок коштів державного бюджету із залученням внутрішніх та іноземних інвестицій, міжнародної фінансової та технічної підтримки, а також створення Українського фонду підтримки розвитку сільських територій, сформованого з відрахувань у розмірі 1,5% від доходів господарюючих суб'єктів на сільських територіях [6]. Незважаючи на дещо декларативний характер даної Концепції, вона тривалий час була практично єдиним законодавчим документом, де чітко визначено пріоритети розвитку, відповідно й інвестування, сільських територій. Її недоліком була нечіткість визначення джерел фінансування та відповідальних осіб за практичну реалізацію.

У 2015 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято Концепцію розвитку сільських територій № 995-р., яка закріплює головні пріоритети розвитку сільських територій, викладені в попередньому документі, та механізм підготовки аграрного та сільського сектору держави до функціонування в умовах зони вільної торгівлі з ЄС. Передбачалося, що реалізація Концепції здійснюватиметься за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел, передбачених законодавством.

У науково-дослідних установах питання визначення стратегічних напрямів розвитку сільських територій є більш дискусійним та активно вирішується. На думку переважної більшості вчених, пріоритетність інвестиційного забезпечення сільських територій має змінюватися в напрямі «сільське господарство -- сільська територія -- сільська громада». Доцільність першочергової інвестиційної підтримки сільського господарства як економічної основи розвитку сільських територій науковці та політики правомірно доводили з огляду на історично сформоване традиційно вагоме значення даної галузі для України та наявність потужного природно-ресурсного потенціалу для її розвитку. Врахування багатофункціональності сільського господарства та широких можливостей диверсифікації господарської діяльності на селі призвели до появи твердження про необхідність розвитку сільської економіки як широкої сфери прикладання праці та отримання доходу в сільській місцевості на основі виробництва сільськогосподарської та іншої продукції, надання послуг, виконання робіт. Інвестування розвитку сільської економіки як економічного базису життя селян має велике суспільне значення, зважаючи на потенційні можливості підвищення добробуту та якості життя, зниження рівня безробіття, оскільки кінцевою метою сільського розвитку є створення умов для підвищення доходу бідних людей, а не комфортніше існування в умовах бідності, а його економічною базою -- залучення активів сільських громад у поєднанні із зовнішніми можливостями для розширення і диверсифікації сільської економіки [12, с. 21]. Доцільність розвитку сільської економіки доводить також неспроможність суспільства постійно субсидіювати соціальні та інші потреби сільських територій, навіть ураховуючи їх виняткову роль у збереженні природного середовища, культурного та історичного спадку. Однак слід ураховувати, що інвестування сільської економіки буде ефективним за умови відповідного розвитку всіх видів інфраструктури (ринкової, фінансової, виробничої, транспортної, інформаційно-консультативної).

Протягом останнього десятиліття відбувалася поступова переорієнтація державних та приватних інвесторів розвитку сільських територій щодо територіального підходу до вибору об'єкта інвестування. Даний підхід практикувався також у програмах сільського розвитку в розвинених країнах. Його привабливість для приватних інвесторів визначалася можливістю отримання швидких публічних результатів. Державні інституції, фінансуючи територіальні програми, реалізовували можливість урахування локальних особливостей конкретної території.

Однак основним недоліком територіального підходу, як показав практичний досвід, виявився нерівномірний розподіл благ, отриманих від економічного зростання у сільській місцевості, зниження життєздатності бідних верств населення та малих за розміром громад [13, с. 154].

Усвідомлення виняткової ролі людини в економіці та суспільному житті призвели до соціо- економічної переорієнтації політики сільського розвитку та її інвестиційного складника, що передбачає першочерговий розвиток сільської громади та її людського капіталу. Під сільською громадою розуміються самоорганізовані сільські жителі, які поділяють спільний життєвий простір, об'єднані прагненням, готовністю і реальними діями до поліпшення його економічного, соціального та екологічного становища, що створили для цього громадську організацію і визначили лідера із числа її членів [14, с. 47]. Реалізація локальних проектів у сільських громадах, що поступово набувають поширення за підтримки зарубіжних організацій, дають змогу отримувати не лише економічні (економічне зростання території, зниження безробіття, підвищення рівня доходів, добробуту та якості життя населення), а й неекономічні (покращення демографічної ситуації, зміцнення соціальної єдності, підвищення уваги до навколишнього природного середовища) вигоди. Для фінансування розвитку сільських громад, на думку вчених, доцільним є залучення внутрішніх та зовнішніх інвестиційних джерел, а також формування Фондів локального розвитку -- інституцій із консолідації селян та ресурсів для розвитку місцевого господарства та реалізації локальних проектів [14, с. 48].

Особливої вагомості в сучасних умовах набувають інвестиції в людський капітал сільської громади -- розвиток освіти та професійної підготовки населення. Однак при цьому слід ураховувати рівень розвитку сфери зайнятості задля уникнення вибуття селян за межі громади. Інвестування людського капіталу сільських громад сприятиме розширення їх можливостей мобілізовувати та максимально ефективно використовувати їх локальні ресурси для підвищення рівня та якості життя.

Узагальнення вищенаведеної інформації дає змогу виділити стратегічні напрями інвестиційної діяльності на сільських територіях відповідно до цілей їх розвитку (рис. 1).

Основними об'єктами інвестування є сільська економіка як базис розвитку потенціалу громади (поточних та майбутніх можливостей трансформації ресурсів в економічні блага в процесі господарської діяльності) та соціальна інфраструктура як засіб забезпечення рівного доступу сільського населення до соціальних послуг. Проте пріоритетним об'єктом інвестиційної діяльності має бути людський капітал сільської громади як визначальний стимулюючий чинник розвитку сільських територій.