Специфіка взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства

V.S. Papusha, PhD student

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

Постановка проблеми

громадянський суспільство держава влада

Розбудова української держави передбачає втілення в життя демократичних принципів функціонування держави та громадянського суспільства. Налагодження взаємодії органів публічної влади та громадянського суспільства, а також постійне ведення діалогу є досить високим показником демократичних перетворень в державі. Світова практика підтверджує, що нормальні конструктивні діалогові взаємовідносини між державними органами влади та інститутами громадянського суспільства дають можливість якісно виконувати свої функції.

Залучення громадськості до прийняття державних рішень є актуальним питанням і до сучасних умов України як держави, що взяла за мету інтеграцію до європейського політичного, економічного та культурного простору та побудови демократії. Тому, відкритість публічних органів державної влади дозволяє ефективніше залучати інститути громадянського суспільства до процесу прийняття рішень, що дозволить якісніше оцінювати інтереси як окремого громадянина, так і суспільства загалом. Важливо, що у процесі налагодження таких взаємовідносин Україна зможе в майбутньому виплекати єдині національні інтереси, відповідно до яких будуватимуться і міжнародні відносини.

Звичайно, в Україні з боку держави є певні розроблені програми спрямовані на розбудову громадянського суспільства та створені певні мінімальні умови для останнього. Однак громадянське суспільство повинно постійно отримувати стимули для свого розвитку, а органи публічної влади допомагати йому в цьому. Водночас повинен бути і зворотній зв'язок та зацікавленість самого громадянського суспільства прагнути до захисту прав і свобод кожного громадянина, що значною мірою позначиться на розвитку держави і різних сфер суспільства загалом, і на ефективнішому розвитку державного управління зокрема.

Аналіз останніх досліджень

Дослідження взаємодії держави та суспільства є предметом багатьох науковців у таких сферах, як політологія, соціологія, а також дослідженням безпосередньо об'єднань громадян та владних органів у державному управлінні. Серед таких науковців, котрі займалися тематикою співвідношення держави та громадянського суспільства: О. Бабінова, О. Крутій, Т. Бєльська, О. Литвиненко, Н. Драгомирецька, О.Якубовський, В. Бакуменко, Р. Чорногор, В. Костицький та ін.

Мета статті

Метою цієї статті є висвітлення природи і теоретичних засад взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства

Виклад основного матеріалу

Перегляд теоретичних аспектів взаємодії органів публічної влади та громадянського суспільства потребує звернутися до визначення цих понять.

Громадянське суспільство залишає досить багато дискусій щодо його походження та історії становлення. Навколо шляхів розвитку такого явища як громадянське суспільство в історичній спадщині, розробці ідей та концепцій часто точилися суперечки. Однак більшість ідей сходяться до того, що громадянське суспільство з'являється лише як результат процесу розвитку особи і становлення його як громадянина, що стає самостійним членом суспільства і наділений певними правами і свободами. Тому суспільство варто порівнювати з такими поняттями, як "права і свободи" особистості, "вільний громадянин", "приватна власність".

Світова історія показує, що ідеї громадянського суспільства, проблеми права та держави неодноразово підіймалися мислителями стародавності, середньовіччя та сучасності. Зміст цих ідей, звичайно ж, часто відрізнявся тлумаченнями одного мислителя від іншого, а вплив громад на прийняття управлінських рішень трактувався як своєрідна відповідь на свавілля людей правлячого класу. Кожна епоха формувала своє бачення на суспільство і те, яку роль суспільство може відігравати на вплив прийняття рішень державою, а також його сутність і шляхи формування.

Перші спроби формування понять "громадянського суспільства", "громадянина" сягають ще часів античності. Однак у ці поняття вкладалося дещо інше значення, відмінне від сьогоднішнього. Під значенням "Громадянське суспільство" більш подібне до поняття "держава" чи "політичне суспільство". Класики філософської, політичної та соціологічної думки Стародавньої Греції Платон і Аристотель пов'язували громадянське суспільство з правами та обов'язками громадянина. Часи їх життя та творчості - це період, коли Греція перебувала в тяжкій соціально-економічній кризі, наслідками якої були різке розшарування з концентрацією багатства на одному соціальному полюсі і розоренням на іншому, розвитку наймицтва, зростанням кількості рабів і посиленням класового антагонізму. Тому мислителі описували громадянина скоріше як особу, що бере активну участь у політичному житті суспільства та входить до міської общини.

Подальший розвиток громадянського суспільства, що став підґрунтям до сучасної інтерпретації цього поняття виникає вже ближче до епохи Нового часу. Ідеї походження, розвитку громадянського суспільства висувалися в умовах виникнення теорій природного права та суспільного договору, а також в період перших революцій та легітимації волі народу. До таких мислителів відносять Ж. Бодена, Ф. Бекона, Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Юма, Б. Спінози, Ж. Ж. Руссо, Ш. Л. Монтескє, І. Канта та ін. Значний внесок у розвиток думки про громадянське суспільство зробив Гегель. Філософ вважав, що людина народжується вільною лише духовно, а саме громадянське суспільство, його розвиток настає пізніше, ніж розвиток держави, воно (громадянське суспільство) створене "лише в сучасному світі". За Гегелем, вступ людей у громадянське суспільство є обов'язковим, оскільки лише у ньому правове відношення володіє дійсністю.

Більш сучасні уявлення щодо поняття громадянського суспільства мали такі дослідники, як Е. Гелнер, Ю. Габермас, Дж. Кін, Е.Арато і Дж. Л. Коген, Дж. Маклін, Дж. Александер, С. Гінер.

Громадянське суспільство не має чіткого свого визначення. У це поняття кожен дослідник вкладає своє розуміння, виходячи з того політичного, економічного чи культурного середовища, в якому він перебуває або яке суспільство досліджує.

На сьогодні поняття громадянського суспільства використовується для позначення активного, політично та культурно свідомого суспільства, яке може акумулювати в собі різні погляди, прагнення громадянина та груп осіб, а найголовніше, вміння стояти на захисті прав і свобод кожного учасника такого суспільства та доносити свої інтереси до держави через інститути. "Громадянське суспільство - це асоціація вільних громадян, їх посередницьких груп та самодіяльних організацій; автономна, плюралістична, самоорганізована система зв'язків, відносин і взаємодій громадян та їх груп інтересів і прав людини, що виявляється у створенні відповідних інститутів та організацій, зустрічного впливу правової держави, яка забезпечує у громадянському суспільстві задоволення спільного інтересу і гарантує права громадян" [8, с. 52]. За Цвихом В.Ф., громадянське суспільство - окрема, самостійна сфера взаємодії громадян, які саме під час цієї взаємодії утворюють певні інститути та різні організації. Громадянське суспільство є складним явищем, в межах якого існують, зіштовхуються, розвиваються різні соціальні інститути.

А. Колодій виокремлює такі інститути громадянського суспільства:

• добровільні громадські організації і громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще незадіяні в механізмах здійснення влади;

• незалежні засоби масової інформації, що обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку; громадська думка як соціальний інститут;

• у певному аспекті - вибори та референдуми, коли вони служать засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів;

• залежні від громадськості елементи судової і правоохоронної системи (як-то суди присяжних, народні міліцейські загони тощо);

• на Заході є тенденція зараховувати до інститутів громадянського суспільства також розподільно-регулятивні інститути сучасної держави загального добробуту [5, с. 151]. Громадянське суспільство через свої інститути, що слугують посередниками в реалізації різноманітних релігійних, етнічних, професійних та інших інтересів, здійснює вплив і на державу через органи публічної влади.

У демократичному суспільстві публічна влада включає три владні підсистеми (законодавчу, виконавчу і судову), які мають відмінні державні органи та структури, що виконують ці функції. Між ними існує механізм взаємодії, пов'язаний з їх взаємними обмеженнями, що реалізуються шляхом "стримувань" та "противаг" [4].

Г. Атаманчук дає визначення принципу публічності як такого, що включає "широкий доступ громадян до участі в питаннях управління шляхом обрання відповідних органів та громадського контролю за їх функціонуванням, відкритості функціонування згаданих органів, а також судовий контроль за дотриманням в управлінських процесах закріплених конституційно інтересів суспільства, прав і свобод громадян" [2, с.275].

Суб'єктами публічної влади є органи публічної влади, що діють на трьох окремих рівнях: державному, регіональному та місцевому - і складають систему органів публічної влад. Термін "система" словник тлумачить як сукупність взаємопов'язаних елементів, що утворюють єдине ціле та взаємодіють між собою і зовнішнім середовищем у процесі досягнення поставлених цілей, та ґрунтується на принципах самоорганізації, синергії та розвитку [8, с. 32].

Відповідно до положень Конституції України, ця система публічних органів влади поділяється на ланки:

І. Система органів державної влади:

Глава держави - Президент України.

Єдиний орган законодавчої влади (парламент) - Верховна Рада України.

Система державних органів виконавчої влади: а) Кабінет Міністрів України; б) міністерства, державні комітети, центральні органи зі спеціальним статусом - центральні органи виконавчої влади; в) місцеві державні адміністрації;

ІІІ. Система органів місцевого самоврядування:

Представницькі органи місцевого самоврядування: а) сільські, селищні, міські ради; б) районні й обласні ради; в) районні в містах ради;

Виконавчі органи місцевого самоврядування - виконавчі комітети, відділи, управління сільських, селищних, міських, районних у містах рад та інші створювані радами виконавчі органи.

Органи самоорганізації населення [8, с. 34].

Здійснення ефективного державного управління важко уявити без відповідних взаємовідносин органів публічної влади з інститутами громадянського суспільства. Такий взаємозв'язок дає можливість чіткіше виокремлювати прагнення громадян та враховувати всі ризики прийняття тих чи інших рішень. Чим більше органи влади сприятимуть залученню громад, груп інтересів, організацій до процесу прийняття рішень, тим більше суспільство набуває ознак демократичності та створюватимуться умови для саморозвитку громадянського суспільства.

Для ефективності взаємодії органів публічної влади та громадянського суспільства повинні діяти певні принципи їх співробітництва. По-перше, це прозорість. Такий принцип допомагає органам публічної влади та інститутам громадянського суспільства бути відкритими до нових ідей, бути підконтрольними суспільству. Подруге, це принцип партнерства, що виникає внаслідок першого. Тут важливо зауважити, що для процесу прийняття рішень важливим моментом є врахування інтересів всіх сторін. Органи влади за таким принципом можуть залучати інститути громадянського суспільства для консультацій щодо вирішення деяких питань загального значення. По-третє, ініціативність. Під цим принципом слід розуміти, найперше, активність самого суспільства чи певних груп, громадян. Слід зазначити, що такий принцип повинен бути притаманний як одній, так і іншій стороні, адже без прагнення громади ініціювати розгляд будь-якого питання суспільного значення не може бути мови про розвиток справді демократичного високорозвиненого громадянського суспільства. Також і органи влади повинні ставати ініціаторами залучення широких верств населення для прийняття відповідних рішень. Тільки тоді можна буде досягнути ефективності їх взаємодії. Четвертий принцип полягає у незалежності інститутів громадянського суспільства. Діяльність різноманітних рухів, партій, громадських об'єднань не контролюється державою, за винятком додержання вимог конституції та інших законів.

Сприяння саморозвитку громадянського суспільства з боку органів публічної влади (органів державної влади та органів місцевого самоврядування) передбачає:

створення системних, передусім правових та фінансових, умов діяльності організацій та структур громадського сектору;

реалізацію політики громадської консолідації для вирішення соціально значущих проблем, спрямованої на забезпечення добробуту громадян;

визначення і втілення принципів, на яких будується взаємодія органів публічної влади із структурами ділового і громадського секторів, створення інститутів взаємодії владного, ділового і громадського секторів;

удосконалення наявних і розробка нових форм соціального партнерства та форм співробітництва органів публічної влади із структурами ділового і громадського секторів;

вироблення ефективних механізмів підтримки діяльності недержавних організацій у реалізації ними соціально значущих програм [3].

Україна, проходячи трансформаційний шлях, потребує на державному рівні прийняття відповідних рішень щодо сприянню розвитку громадянського суспільства. Одним із таких кроків було затверджено Указом Президента України від 24 березня 2012 року № 212 "Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації". У ньому йдеться про створення сприятливих умов для подальшого розвитку в Україні громадянського суспільства, запровадження ефективного механізму взаємодії його інститутів з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на засадах партнерства і взаємної відповідальності, забезпечення здійснення та захисту прав і свобод людини і громадянина [6]. Як бачимо, з боку держави в Україні приймаються різні правові акти для підтримки розвитку громадянського суспільства, але, крім цього, потрібні реальні відпрацьовані механізми взаємодії між суспільством та органами публічної влади, які напрацьовуються протягом тривалого часу.

Висновки

Для забезпечення ефективної співпраці органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства правових актів недостатньо. Велике значення у побудові взаємодії держави і суспільства займає і позиція кожного громадянина, його активність. Громадянське суспільство завжди перебуває у тісному взаємозв'язку з державою, а їхня взаємодія повинна сприяти прагненню обох сторін до побудови демократії, зміцненню інститутів громадянського суспільства, що виявляється, безперечно, у їхньому бажанні та єдиній меті - побудові партнерських відносин.

Список використаних джерел

1. Бєльська Т. В. Моделі взаємовідносин органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства / Т. В. Бєльська // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр". - 2010. - № 1 (37). - С. 140 - 147.

2. Державне управління : словн.-довід. / уклад. : В.Д. Бакуменко (кер.твор. кол.), Д.О. Безносенко, І.М. Варвар, В.М. Князєв; за заг. ред. В.М. Князєва, В.Д. Бакуменка. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 228 с.

3. Дороговкази та план саморозвитку українського громадянського суспільства / План саморозвитку українського громадянського суспільства розглянуті та ухвалені на IV Всесвітньому Форумі українців 1821 серпня 2006 р., Київ. - Режим доступу: http://www.philanthropy.org.ua/ filestorage/File/ Dorogov.pdf;

4. Мінаєва І. М. Складові поняття "публічна влада" / І. М. Мінаєва [Електронне видання] // Державне будівництво - 2008. - №1. - Режим доступу : www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/n_1_2008/

5. Основи демократії. Підручник для вузів. / За заг. ред. А.Ф. Колодій. - Львів: Астролябія, 2009. - 832 с.

6. Указ Президента України "Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації" № 212/2012 від 24 березня 2012// Урядовий кур'єр - 2012. - N65. - С. 4.

7. Цвих. В.Ф. Громадянське суспільство як явище і процес. Особливості бачення // Вісник Київ. ун-ту. Серія Філософія, Політологія. - 2002. - Вип. 42.

8. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні : навч. посіб. ; за заг.ред. Ю.М. Тодики. - Х. : Вид-во Нац.ун-ту внутр. справ, 2002. - 672 с.

Размещено на Allbest.ru