Аналіз кримінально-правової охорони земель в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М. КОРЕЦЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Кримінально-правова охорона земель в Україні

Пєнязькова Ольга Олександрівна

Київ - 2018

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент

ЗАГИНЕЙ Зоя Аполлінаріївна, Інститут спеціальної підготовки

Національної академії прокуратури України, начальник відділу кримінально-правових дисциплін

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор БЕРЗІН Павло Сергійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри кримінального права та кримінології кандидат юридичних наук, доцент

ЗЕЛЕНОВ Геннадій Михайлович, апарат Верховного Суду, начальник відділу єдності правових позицій правового управління (ІІІ) департаменту аналітичної та правової роботи

Захист відбудеться «15» листопада 2018 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «12» жовтня 2018 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор юридичних наук О. О. Кваша

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідна норма має важливе значення для України, аграрної держави, для якої «земельне питання» залишається одним із важливих питань державної політики. Стрімкий розвиток земельних відносин в останнє десятиріччя характеризується не лише позитивними тенденціями, а й має певні негативні риси, пов'язані з неправомірною поведінкою осіб у сфері земельних відносин та збільшенням земельної деліктоздатності. Найбільш небезпечними юридичними правопорушеннями у сфері земельних відносин є злочини проти порядку охорони земель в Україні, до яких належать самовільне зайняття земельної ділянки (ч.ч. 1, 2 ст. 1971 КК України), забруднення або псування земель (ст. 239 КК України), незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель (ст. 2391 КК України), незаконне заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмірах (ст. 2392 КК України), безгосподарське використання земель (ст. 254 КК України).

Злочини, що досліджуються, не належать до числа поширених в Україні. Однак упродовж останніх п'яти років спостерігається зростання їх питомої ваги. Так, у 2013 р. було обліковано 775 злочинів, передбачених у ч.ч. 1, 2 ст. 1971, 164 злочини, передбачені у ст. 239, 38 злочинів, передбачених у ст. 2391, 30 злочинів, передбачених у ст. 2392, 25 злочинів, передбачених у ст. 254 КК України. У 2017 р. було обліковано 1076 злочинів, передбачених у ст. 197 (+28%), 167 злочинів, передбачених у ст. 239 (+2%), 47 злочинів, передбачених у ст. 2391 (+19%), 30 злочинів, передбачених у ст. 2392 (0%), 28 злочинів, передбачених у ст. 254 КК України (+11%). Водночас кількість осіб, засуджених за вчинення злочинів проти порядку охорони земель в Україні, є значно меншою. Має місце й зменшення питомої ваги засуджених за вчинення відповідних злочинів упродовж останніх п'яти років. За даними Державної судової адміністрації України у 2013 р. за ч.ч. 1, 2 ст. 1971 було засуджено 19 осіб, за ст. 239 - 4 особи, за ст. 2391 - 1 особа, за ст. 2392 - 2 особи, за ст. 254 - жодної особи. У 2017 р. за ч.ч. 1, 2 ст. 1971 було засуджено 31 особу (+39%), за ст. 239 - 2 особи (-50%), за ст. 2391 - 2 особи (+50%), за ст. 2392 - жодної особи (-100%), за ст. 254 - 2 особи (100%).

Незначна кількість облікованих злочинів, а також осіб, засуджених за їх учинення, можуть свідчити, у тому числі, про окремі недоліки кримінально-правової охорони порядку охорони земель в Україні. Така ситуація зумовлена недосконалістю законодавчих конструкцій відповідних складів злочинів, великою кількістю нормативних актів, до яких відсилають бланкетні диспозиції цих статей, неоднозначним підходом практичних працівників до кримінально-правової кваліфікації злочинів проти порядку охорони земель в Україні тощо.

Серед науковців, які займалися дослідженням проблеми кримінально-правової охорони земель в Україні, виокремимо науковий доробок П. С. Берзіна, Н. В. Бондарчук, О. В. Буцко, С. Б. Гавриша, С. В. Гізімчука, О. О. Дудорова, З. А. Загиней, В. М. Захарчука, Г. М. Зеленова, А. М. Ізовіти, М. В. Іщенка, О. М. Костенка, М. В. Кумановського, М. І. Мельника, П. В. Мельника, А. Мірошниченка, А. А. Музики, В. К. Матвійчука, І. І. Митрофанова, Р. О. Мовчана, В. О. Навроцького, О. С. Олійника, Ю. А. Турлової, М. І. Хавронюка, П. Л. Фріса, Н. Ю. Цвіркун, А. М. Шульги та інших. Ураховуючи змішану протиправність злочинів проти порядку охорони земель в Україні, у дисертації використовувалися також наукові праці Н. С. Гавриш, О. М, Дроваля, Т. І. Коваленко, П. Ф. Кулинича, С. М. Міненко, Т. Б. Саркісової, В. І. Семчика, В. Д. Сидора, Н. І. Титової, В. І. Федоровича, М. В. Шульги та інших.

В Україні захищено ряд дисертацій, присвячених кримінально-правовій характеристиці окремих злочинів проти порядку охорони земель в Україні: самовільне зайняття земельної ділянки (Р. О. Мовчан, 2012 р., М. В. Захарчук, 2014 р.), забруднення або псування земель (А. М. Шульга, 2004 р.), незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель (С. М. Ребенко, 2015 р.), незаконне заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмірах (М. В. Кумановський, 2014 р.), безгосподарське використання земель (Н. Ю. Цвіркун, 2014 р.). Разом з тим, значна кількість проблем кримінально-правової охорони земель в Україні залишається дискусійною, тому є пріоритетною для досліджень у сфері кримінального права.

Усе наведене вище обумовлює актуальність і важливість комплексного дослідження проблем кримінально-правової охорони земель в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідних робіт Київського університету права НАН України за темами: «Доктринальні засади розвитку держави та права: аналіз національних та міжнародних тенденцій» (номер державної реєстрації 112U00270, 2012-2013 р.р.); «Дослідження основних інститутів держави та суспільства: компаративістичний аналіз сучасних правових доктрин» (номер державної реєстрації 0114U000796, 2014-2015 р.р); «Державно-правове регулювання суспільних відносин в умовах нових глобалізаційних викликів: вітчизняні та міжнародні реалії» (номер державної реєстрації U11U004745, 2016-2017 р.р.), а також у межах науково-дослідної теми відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Проблеми підвищення ефективності кримінальної юстиції України» (номер державної реєстрації 0117U002703, І кв. 2017 р. - ІV кв. 2019 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка теоретичних засад кримінально-правової охорони земель в Україні. Мета дослідження конкретизується у таких завданнях:

- визначити поняття злочинів проти порядку охорони земель в Україні та їх системи;

- узагальнити особливості зарубіжної кримінально-правової охорони земель;

- охарактеризувати ознаки об'єкта складів злочинів проти порядку охорони земель в Україні;

- встановити ознаки об'єктивної сторони складів злочинів проти порядку охорони земель в Україні;

- визначити ознаки суб'єкта злочинів проти порядку охорони земель в Україні;

- встановити ознаки суб'єктивної сторони складів злочинів проти порядку охорони земель в Україні;

- запропонувати основні напрямки вдосконалення диспозицій статей, що передбачають відповідальність за злочини проти порядку охорони земель в Україні.

Об'єктом дослідження є порядок суспільних відносин, який порушується внаслідок вчинення злочинів проти порядку охорони земель в Україні.

Предметом дослідження є кримінально-правова охорона земель в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів філософського, загальнонаукового та конкретно-наукового рівнів дослідження. Методи відповідного рівня використовувалися для такого. Діалектичний метод - для виокремлення злочинів проти порядку охорони земель в Україні (підрозділ 1.1). Порівняльно-правовий метод - для характеристики відповідних норм у зарубіжному кримінальному законодавстві (підрозділ 1.2). Статистичний метод - під час обробки статистичних даних Генеральної прокуратури України, Державної судової адміністрації України щодо кількості облікованих злочинів проти порядку охорони земель в Україні, осіб, засуджених за їх вчинення, а також інших показників цього виду злочинності (вступ, додатки). Аксіоматичний метод, методи системно-структурного аналізу, абстрагування, дедукції - для характеристики ознак складів злочинів проти порядку охорони земель в Україні (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2). Метод моделювання - для формулювання конкретних пропозицій до КК України (висновки). Метод індукції - під час аналізу судових вироків (підрозділи 2.1, 22, 3.1, 3.2, додатки). Метод аналізу - для дослідження закономірностей розмежування складів злочинів проти порядку охорони земель з суміжними складами (підрозділи 2.2, 3.1, додатки), а також для характеристики об'єктивних та суб'єктивних ознак цих складів злочинів (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2). Метод синтезу - для формулювання окремих понять, що становлять поняттєвий апарат цього дослідження (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2). Метод узагальнення - для формулювання поняття злочинів проти порядку охорони земель в Україні, а також для порівняльно-правового дослідження (підрозділи 1.1, 1.2). Догматичний метод - для дослідження всіх проблем кримінальної відповідальності за злочини проти порядку охорони земель в Україні (всі підрозділи).

Емпіричну базу дослідження становлять: матеріали опублікованої судової практики (усього вивчено й проаналізовано практику судів України за Єдиним державним реєстром судових рішень (107 судових рішень, ухвалених по ч.ч. 1, 2 ст. 1971, ст.ст. 239, 2391, 2392, 254 КК України); статистичні дані Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України.

У дисертаційному дослідженні враховано положення кримінального права України, земельного права України, екологічного права України, філософії, логіки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень проблем кримінально-правової охорони земель в Україні. Сформульовано низку положень, висновків і пропозицій, концептуально нових та важливих для юридичної науки та практики. До положень, що мають наукову новизну, належать, зокрема, наведені нижче:

вперше:

1) обґрунтовано, що співвідношення понять «землі» та «земельна ділянка» як цілого та частини впливає на характеристику об'єкта та предмета злочинів, передбачених у ст.ст. 1971 , 239, 2391, 2392, 254 КК України. Встановлено, що поняття «землі» є складовою об'єкта злочину та вказує на безпосередній об'єкт відповідних злочинів (порядок суспільних відносин у сфері кримінально-правової охорони земель в Україні), а «земельна ділянка» - це предмет злочинів, передбачених зазначеними вище статтями, який текстуально у більшості статей не відображений;

2) запропоновано предметом екоциду (ст. 441 КК України) визнати також землі, масове зараження яких здатне спричинити шкоду всій екосистемі держави, життю та здоров'ю людей, а отже екологічну катастрофу. Таке законодавче рішення відповідатиме міжнародним договорам України, зокрема, Додатковому протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 08.06.1977 р. Запропоновано відповідні зміни до диспозиції ст. 441 КК України;

3) обґрунтована позиція про недоліки формулювання суспільно небезпечного діяння у ст. 254 КК України як безгосподарського використання земель. Невдалим є поєднання у цьому термінологічному звороті слів «безгосподарність» та «використання». У науці у зміст цього поняття включаються діяння, що охоплюються різними складами злочинів. У судовій практиці безгосподарським використанням земель здебільшого визнається їх використання не за цільовим призначенням. Запропоновано нову редакцію диспозиції ст. 254 КК України;

4) наведено аргументи на користь того, що наслідки злочину, передбаченого у ст. 254 КК України (тривале зниження або втрата їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту), доцільно об'єднати в один наслідок - тривалу деградацію ґрунтів земельних ділянок, під яким запропоновано розуміти погіршення корисних властивостей та родючості ґрунтів внаслідок впливу антропогенних факторів;

удосконалено:

5) дефініцію поняття «злочини проти порядку охорони земель в Україні», під яким розуміється система суспільно небезпечних винних діянь, передбачених у ч.ч. 1, 2 ст. 1971, ст.ст. 239, 2391, 2392, 254 КК України, що посягають на порядок охорони земель в Україні та вчиняються спеціальним суб'єктом злочину як соціопатичною особистістю з комплексом сваволі та ілюзій;

6) ознаки земельної ділянки як предмета злочинів, що порушують кримінально-правову охорону земель в Україні: частина земної поверхні; наявність установлених меж; розташування у певному місці (індивідуалізуючі ознаки), присвоєння кадастрового номеру, наявність прав, обов'язків та обтяжень щодо земельної ділянки; цільове призначення (ідентифікуючі ознаки);

7) характеристику спеціальних правил, порушення яких передбачено як основне суспільно небезпечне діяння у ст. 239 КК України, яким властиві такі ознаки: нормативний або індивідуальний характер; наявність конкретної особи, на яку покладено відповідні обов'язки; спеціальний характер правил; юридична сила спеціальних правил на момент вчинення порушення; обов'язковий характер правил, які порушуються; спеціальні правила стосуються поводження з речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля;

8) розуміння суб'єкта забруднення або псування земель (ст. 239 КК України) як особи, відповідальної за дотримання спеціальних правил поводження з речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля. Не може визнаватися суб'єктом цього злочину службова особа, яка на підприємстві, в установі чи організації несе загальні обов'язки щодо дотримання природоохоронного законодавства;

дістали подальшого розвитку:

8) пропозиції про доцільність виключення ст. 1971 КК України з Розділу V «Злочини проти власності» та передбачення відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво у ст. 3561 Розділу ХV «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів» Особливої частини цього Кодексу;

9) з урахуванням об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого у ст. 2391 КК України, співвідношення між поняттями «ґрунти» («ґрунтовий покрив») та «ґрунт» («ґрунтова маса») предметом відповідного складу злочину запропоновано визнавати ґрунти земельних ділянок, які повинні характеризуватися біопродуктивністю, основною властивістю якої є їх родючість;

10) ознаки ґрунтів земельних ділянок водного фонду як предмета злочину, передбаченого ст. 2392 КК України: поверхневість; виконання водоохоронної функції; включення земель, безпосередньо покритих водою, а також земель, прилеглих до водойм земель, які призначені для використання та охорони вод (прибережні захисні смуги); розташування на цих землях водойм природного та штучного походження, що зберігають гідравлічний зв'язок з іншими водними об'єктами; землі не належать до інших видів земель; земельні ділянки надані фізичним або юридичним особам на праві власності, оренди, постійного користування для використання їх за цільовим призначенням;

11) доктринальні підходи щодо визначення змісту поняття «тяжкі наслідки» як кваліфікуючої ознаки складу злочину. На встановлення змісту цього поняття впливають як особливості об'єкта злочину та зміст суспільно небезпечного діяння, так і предмет злочину та його характеристики, визначені законодавцем. З урахуванням цього положення зроблено висновок, що тяжкі наслідки у ч. 2 ст. 2392 КК України можуть полягати у спричиненні шкоди землям водного фонду, водним об'єктам, з якими вони зберігають гідравлічний зв'язок, а також об'єктам рослинного і тваринного світу, ареал поширення яких міститься у відповідному водному об'єкті або на землях водного фонду;

12) підходи, відповідно до яких значна шкода у складі злочину, передбаченому у ст. 1971 КК України, повинна включати лише реальні збитки власнику або законному володільцю земельної ділянки. Упущена вигода власникам або законним володільцям, спричинена самовільним зайняттям земельних ділянок, підлягає відшкодуванню у цивільно-правовому порядку;

13) положення щодо розмежування суміжних складів злочинів, передбачених у ч. 1 ст. 1971 та ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 3641 КК України. Виокремлено такі розмежувальні ознаки: суб'єкт (суб'єктом самовільного зайняття земельної ділянки є приватна особа, а суб'єктом службових зловживань - службова особа юридичної особи публічного або приватного права); мета вчинення злочину (у складі злочину, передбаченого у ч. 1 ст. 1971 КК України, мета не є обов'язковою ознакою; мета службових зловживань - одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе чи інших осіб). Зроблено висновок, що дії службової особи, яка самовільно зайняла земельну ділянку, слід кваліфікувати лише за ч. 1 або ч. 2 ст. 1971 КК України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки та рекомендації можуть бути використані у таких сферах:

- науково-дослідній - для подальшого вивчення теоретичних проблем кримінально-правової охорони довкілля від злочинних посягань загалом та злочинів проти порядку охорони земель в Україні зокрема (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України від 06.10.2017 р.);

- правотворчій - для подальшого вдосконалення КК України у частині встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти порядку охорони земель в Україні;

- правозастосовній - як рекомендації щодо вдосконалення практичної правозастосовної діяльності у частині кримінально-правової кваліфікації злочинів проти порядку охорони земель в Україні;

- навчальній - під час підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, викладанні навчальних дисциплін кримінально-правового спрямування.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації обговорювалися на Інтернет-конференції «Сучасні проблеми реформування кримінальної юстиції в Україні» (м. Київ, 28 листопада 2014 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Протидія злочинності: теорія та практика» (м. Київ, 19 жовтня 2016 р.), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Юридична техніка та технологія: теорія і практика застосування» (м. Львів, 24-25 листопада 2016 р.), міжвузівській науково-практичній конференції «Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення» (м. Київ, 24 березня 2017 р.), ІІІ Міжнародному круглому столі «Кримінальне право: традиції та новації» (м. Чернігів, 7-8 вересня 2017 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Концептуальні основи кримінальної законотворчості» (м. Одеса, 19-20 жовтня 2017 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено у семи наукових статтях, із яких: шість опубліковано у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань України; одна вийшла друком у зарубіжному виданні (Азербайджанська Республіка), а також шести тезах наукових повідомлень на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації - 291 сторінка, із них основний текст - 195 сторінок, список використаних джерел (356 найменувань) - 40 сторінок, додатки - 56 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження; вказано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження; наведено нормативну, науково-теоретичну та емпіричну бази дисертації; сформульовано положення, що становлять наукову новизну роботи; вказано практичне значення одержаних результатів та наведено дані щодо їх апробації

Розділ 1 «Загальні засади дослідження кримінально-правової охорони земель в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття злочинів проти порядку охорони земель в Україні» виокремлено ознаки та запропоновано авторську дефініцію відповідного поняття. Ґрунтуючись на наукових працях інших науковців, а також на підставі загального поняття злочину, визначеного у ч. 1 ст. 11 КК України, під злочинами проти порядку охорони земель в Україні запропоновано розуміти систему суспільно небезпечних винних діянь, передбачених у ч.ч. 1, 2 ст. 1971, ст.ст. 239, 2391, 2392, 254 КК України, що посягають на порядок охорони земель в Україні та вчиняються спеціальним суб'єктом злочину як соціопатичною особистістю з комплексом сваволі та ілюзій. Запропоновано у перспективі віднести ці злочини до кримінальних проступків.

У підрозділі 1.2 «Кримінально-правова охорона земель за законодавством зарубіжних держав» проаналізовано кримінальне законодавство окремих європейських держав та країн пострадянського простору. Зроблено висновок, що у кримінальних кодексах переважної більшості європейських держав (Ізраїлю, Бельгії, Іспанії, Нідерландів, Болгарії, Польщі, ФРН) відсутні норми, схожі з тими, що забезпечують кримінально-правову охорону земель в Україні. Натомість кримінальні кодекси держав пострадянського простору передбачають відповідальність за злочини, схожі з тими, що криміналізовано в Україні. Запропоновано під час удосконалення КК України врахувати такий позитивний досвід зарубіжного законодавця: виключити вказівку на порушення спеціальних правил з диспозиції ч. 1 ст. 239 КК України, віднести самовільне зайняття земельної ділянки до злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, визнати предметом екоциду (ст. 441 КК України) землі, масове зараження яких здатне спричинити шкоду всій екосистемі держави, життю та здоров'ю людей, а отже екологічну катастрофу. Наведено аргументи проти криміналізації реєстрації завідомо незаконних прав на землю, внесення до Державного земельного кадастру завідомо неправдивих відомостей, а також умисне заниження розмірів платежів за землю.

Розділ 2 «Об'єктивні ознаки складів злочинів проти порядку охорони земель в Україні» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Об'єкт злочинів проти порядку охорони земель в Україні» на підставі аналізу порядку суспільних відносин, що охороняється вказаними вище кримінально-правовими нормами, зроблено висновок про доцільність виокремлення на доктринальному рівні видового об'єкта злочинів, яким є порядок суспільних відносин охорони земель в Україні. На основі встановлення співвідношення між поняттями «землі» та «земельна ділянка» як цілого та частини зроблено висновок, що поняття «землі» доцільно використовувати під час описання безпосереднього об'єкта злочинів, передбачених у ч.ч. 1, 2 ст. 1971, ст.ст. 239, 2391, 2392, 254 КК України. Земельна ділянка та її складові (зокрема, ґрунти) - це предмет вказаних вище складів злочинів, який у диспозиціях цих статей здебільшого текстуально не відображений, та характеризується індивідуалізуючими та ідентифікуючими, а також іншими спеціальними ознаками. Зокрема, ґрунти як предмет складу злочину, передбаченого у ст. 2391 КК України, повинні бути біопродуктивними, основною властивістю яких є родючість, а ґрунти земельних ділянок водного фонду як предмет складу злочину, передбаченого у ст. 2392 КК України, характеризуються такими основними ознаками: поверхневість; виконання водоохоронної функції; складова земельних ділянок, безпосерредньо покритих водою, а також земельних ділянок, прилеглихі до водойм, земельних ділянок, які призначені для використання та охорони вод тощо.

У підрозділі 2.2 «Суспільно небезпечні діяння складів злочинів проти порядку охорони земель в Україні» охарактеризовано відповідну ознаку об'єктивної сторони складів злочинів. У контексті кримінально-правової характеристики самовільного зайняття земельної ділянки зроблено наступні висновки: для кваліфікації за ч.ч. 1 чи 2 ст. 1971 КК України має значення не факт державної реєстрації права на земельну ділянку, а протиправне її використання, що здатне спричинити істотну шкоду законному володільцю або власнику без законних на те підстав; дії особи, спрямовані на самовільне зайняття земельної ділянки (встановлення огорожі, виставлення охорони тощо), якщо особа нею фактично не користується, потрібно кваліфікувати як закінчений злочин, передбачений у ч.ч. 1 або 2 ст. 1971 КК України; самовільне зайняття земельної ділянки може бути вчинено особою лише у формі дії, а тому її неповернення або утримання після закінчення строку дії оренди не утворює складу злочину, передбаченого у ст. 1971 КК України.

Виокремлено такі ознаки спеціальних правил (основне діяння, передбачене у ст. 239 КК України): нормативний або індивідуальний характер; наявність конкретної особи, на яку покладено відповідні обов'язки; спеціальний характер правил; юридична сила спеціальних правил на момент вчинення порушення; обов'язковий характер правил, які порушуються; спеціальні правила стосуються поводження з речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля.

Забруднення або псування (додаткові діяння, передбачені у ст. 239 КК України) - це вчинення особою дій (бездіяльності) внаслідок недотримання спеціальних правил поводження з речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля. Поняття «псування» є ширшим за змістом, ніж поняття «забруднення».

Характеризуючи незаконне заволодіння (ст.ст. 2391, 2392 КК України) зроблено висновок, що у випадку незаконного заволодіння ґрунтовим покривом земельних ділянок мова йде не про незаконне зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок, а фактично про розкрадання ґрунтів, яке може вчинити лише особа, яка не є власником земельної ділянки (землекористувачем).

Зроблено висновок про невдалість словосполучення «безгосподарське використання земель», що вжите законодавцем у диспозиції ст. 254 КК України, оскільки у ньому поєднані слова, які не можуть утворювати словосполучення та не узгоджуються за змістом.

У підрозділі 2.3 «Суспільно небезпечні наслідки складів злочинів проти порядку охорони земель в Україні» обґрунтовано, що значна шкода (ст. 1971 КК України) повинна включати лише реальні збитки власнику або законному володільцю земельної ділянки. Упущена вигода власником або законним володільцем, спричинена самовільним зайняттям земельних ділянок, підлягає відшкодуванню у цивільно-правовому порядку. Якщо особа без правовстановлюючих документів обробляє земельну ділянку (вчинила самовільне її зайняття), однак сплачує за користування землею земельний податок, відповідну суму податку доцільно вираховувати з загальної суми спричиненої шкоди, яка розрахована згідно з нормативними актами. Завдання значної шкоди законному володільцю або власнику не є обов'язковою ознакою кваліфікованого складу злочину, передбаченого у ст. 1971 КК України, що випливає з формулювання примітки відповідної статті, з критеріїв визначення підвищеного ступеня суспільної небезпеки кваліфікованого складу злочину, передбаченого у ч. 2 ст. 1971 КК України.

Забруднення ґрунтів як проміжний суспільно небезпечний наслідок злочину, передбаченого у ст. 239 КК України, має місце у випадку, коли у ґрунтах накопичено таку кількість забруднюючих агентів, яка перевищує гранично допустимі концентрації, затверджені у встановленому законом порядку. Псування ґрунтів як проміжний суспільно небезпечний наслідок відповідного складу злочину полягає у тому, що у результаті негативного пливу людини землі стають непридатними для подальшого використання за цільовим призначенням. Псування ґрунтів відрізняється від їх забруднення тим, що останнє з названих діянь вчиняється винуватим з використанням знаряддя вчинення злочину - забруднюючих агентів.

Здійснено відмежування складу злочину, передбаченого у ст. 239 КК України, та складу адміністративного правопорушення, закріпленого у ст. 52 КУпАП. Запропоновано наступні відмежувальні ознаки: 1) предмет правопорушень: землі (ст. 239 КК) і сільськогосподарські та інші землі (ст. 52 КУпАП); 2) суспільно небезпечні діяння: забруднення та псування (ст. 239 КК України), невжиття заходів по боротьбі з бур'янами (ст. 52 КУпАП); 3) суспільно небезпечні наслідки: наслідки описані одним і тим самим терміном, що й діяння (псування є закінченим діянням з моменту, коли були заподіяні наслідки землям - вони стали пошкодженими, а забруднення - коли відбулося насичення земель шкідливими речовинами) (ст. 52 КУпАП), настання двох видів наслідків: первинного (змін у стані земель у результаті забруднення або псування) та похідного (створення небезпеки для життя, здоров'я людей чи довкілля) (ст. 239 КК України); 4) знаряддя вчинення правопорушення: відходи чи інші матеріали, шкідливі для життя, здоров'я людей або довкілля (ст. 239 КК України), хімічні і радіоактивні речовини, нафта та нафтопродукти, неочищені стічні води, виробничі та інші відходи (ст. 52 КУпАП).

Створення небезпеки для життя, здоров'я людей чи довкілля (похідний наслідок у ч. 1 ст. 239 та у ч. 1 ст. 2391 КК України) передбачає встановлення реальності спричинення шкоди відповідному порядку суспільних відносин у майбутньому.

На встановлення змісту поняття «тяжкі наслідки» може впливати як особливість об'єкта злочину та зміст суспільно небезпечного діяння, так і предмет злочину та його характеристики, визначені законодавцем. Тяжкі наслідки у ч. 3 ст. 2392 КК України можуть полягати у спричиненні шкоди землям водного фонду, водним об'єктам, з яким вони зберігають гідравлічний зв'язок, об'єктам рослинного і тваринного світу, ареал поширення яких міститься у відповідному водному об'єкті або на землях водного фонду. Тяжкі наслідки у ч. 2 ст. 2392 КК України не можуть полягати у спричиненні особі фізичної шкоди.

Під загибеллю людей розуміється настання смерті хоча б двох осіб, під масовим захворюванням населення - масове поширення інфекційної або іншої хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу, під масовою загибеллю об'єктів і рослинного світу - масове спричинення смерті для об'єктів рослинного світу або масове знищення об'єктів тваринного світу за короткий проміжок часу, що може мати вигляд майнової шкоди.

Зміст поняття «інші тяжкі наслідки» у ч. 2 ст. 239 та ч. 3 ст. 2391 КК України залежить від конкретизуючих наслідків, передбачених у відповідних орієнтовних відкритих переліках. У ч. 2 ст. 2391 КК України поняття «інші тяжкі наслідки» охоплює спричинення шкоди майнового характеру. У ч. 2 ст. 239 КК України «інші тяжкі наслідки» - це лише спричинення фізичної шкоди (смерті) одному потерпілому.

Розділ 3 «Субєктивні ознаки складів злочинів, що порушують порядок охорони земель в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Суб'єкт злочинів проти порядку охорони земель в Україні» наведено аргументи відносно недоцільності визнання підставою застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб вчинення її уповноваженою особою будь-якого злочину проти порядку охорони земель в Україні.

Суб'єкт злочинів, передбачених у ч.ч. 1, 2 ст. 1971, ст.ст. 2391, 2392 КК України, спеціальний. Ним є особа, яка не є законним власником або користувачем земельних ділянок.

Розглянуто варіанти кваліфікації дій службової особи, яка самовільно зайняла земельну ділянку. Здійснено розмежування суміжних складів злочинів, передбачених у ч. 1 ст. 1971 та ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 3641 КК України. Виокремлено такі розмежувальні ознаки: 1) суб'єкт (суб'єктом самовільного зайняття земельної ділянки є приватна особа, а суб'єктом службових зловживань - службова особа юридичної особи публічного або приватного права); 2) мета вчинення злочину (у складі злочину, передбаченому у ч. 1 ст. 1971 КК України, мета не є обов'язковою ознакою; мета службових зловживань - одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб). Зроблено висновок, що дії службової особи, яка самовільно зайняла земельну ділянку, потрібно кваліфікувати лише за ч. 1 або ч. 2 ст. 1971 КК України.

Розглянуто варіанти кваліфікації у випадку, коли особа залучала до обробітку самовільно зайнятих земель сільськогосподарську техніку інших осіб та (або) сторонніх осіб. Якщо сторонні особи не знали про те, що вони сприяють самовільному зайняттю земельних ділянок, вони не можуть визнаватися співвиконавцями злочину. Якщо сторонні особи знають про те, що їх праця використовується для безпосереднього самовільного зайняття земельних ділянок, однак все одно вчиняють протиправні дії, їх протиправну поведінку слід оцінювати як пособників злочину.

Суб'єкт забруднення або псування земель (ст. 239 КК України) - спеціальний. Це особа, відповідальна за дотримання спеціальних правил поводження з речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля. Не може визнаватися суб'єктом цього злочину службова особа, яка на підприємстві, в установі чи організації несе загальні обов'язки щодо дотримання природоохоронного законодавства.

Здійснено розмежування суміжних складів злочинів, передбачених у ст.ст. 239 та 367 КК України. Розмежувальними ознаками є наступні: 1) суспільно небезпечні наслідки (у ч. 1 ст. 239 КК України наслідки полягають у створенні небезпеки для життя, здоров'я людей чи довкілля, а в ч. 1 ст. 367 КК України вони можуть мати лише майновий характер; 3) суб'єкт злочину (суб'єкт злочину, передбаченого у ст. 239 КК України, - особа, відповідальна за дотримання спеціальних правил поводження з речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля; суб'єкт злочину, передбаченого у ст. 367 КК України, - службова особа); 4) вина (злочин, передбачений у ст. 239 КК України, може бути вчинений зі складною формою вини, а службова недбалість - лише з необережною).

Суб'єкт безгосподарського використання земель (ст. 254 КК України) - спеціальний: особа, яка є власником або користувачем земельних ділянок та на яку покладено обов'язок дотримуватися правил дбайливого та раціонального використання земель. злочин охорона земля

У підрозділі 3.2 «Суб'єктивна сторона складів злочинів проти порядку охорони земель в Україні» зроблено висновок, що вина - це вияв волі і свідомості особи у вигляді дії чи бездіяльності, що спричиняє певні наслідки. Роль волі та свідомості особи, яка вчинила будь-який із злочинів проти порядку охорони земель в Україні, полягає у тому, що вони проявляють себе у суспільно небезпечному діянні, яке порушує відповідний порядок. Злочини проти порядку охорони земель в Україні характеризуються лише виною, а інші ознаки суб'єктивної сторони - мотив, мета та емоційний стан - під час кваліфікації злочинів не враховуються.

Злочин, передбачений у ч. 1 ст. 1971 КК України, може бути вчинений як з прямим, так і з непрямим умислом, а склад злочину, передбаченого у ч. 2 цієї статті - виключно з прямим умислом. Зроблено висновок, що усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) як інтелектуального елемента прямого і непрямого умислу повинно охоплювати: усвідомлення того, що у неї відсутні законні підстави володіння та власності земельною ділянкою; усвідомлення протиправності свого діяння.

Вина у складі злочину, передбаченому у ст. 239 КК України, є складною, за якою можливе поєднання умислу щодо порушення спеціальних правил, умислу щодо погіршення якісного стану ґрунтового покриву земель та необережності - до створення загрози життю, здоров'ю людей або довкіллю чи реального заподіяння шкоди людині або довкіллю або поєднання умислу до порушення спеціальних правил та необережності до погіршення якісного стану ґрунтового покриву та необережності до створення загрози життю, здоров'ю людей або довкіллю чи реального заподіяння шкоди людині або довкіллю. Злочин, передбачений у ст. 2392 КК України, може бути вчинений лише з прямим умислом. Злочин, передбачений у ст. 2391 КК України, характеризується складною виною: психічне ставлення до діяння може бути лише умисним, а до наслідків - необережним. Злочин, передбачений у ст. 254 КК України, характеризується складною виною: умисне порушення обов'язків по охороні та раціональному використанню земель і необережне ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявилося у розробці кримінально-правової охорони земель в Україні. Виконане дослідження засвідчило актуальність задекларованої теми для науки кримінального права і правозастосування. Окреслена мета дослідження досягнута шляхом всебічної розробки аспектів проблеми кримінально-правової охорони земель в Україні. Зокрема, сформульовано низку положень, висновків та пропозицій щодо вдосконалення КК України у частині встановлення підстави кримінальної відповідальності за злочини проти порядку охорони земель в Україні.

Охарактеризовано істотні ознаки поняття «злочини проти порядку охорони земель в Україні» на підставі ознак загального поняття злочину у ч. 1 ст. 11 КК України. Під злочинами проти порядку охорони земель в Україні запропоновано розуміти систему суспільно небезпечних винних діянь, передбачених у ч.ч. 1, 2 ст. 1971, ст.ст. 239, 2391, 2392, 254 КК України, що посягають на порядок охорони земель в Україні та вчиняються спеціальним суб'єктом як соціопатичною особистістю з комплексом сваволі та ілюзій.

Ураховуючи важливість правильного встановлення ознак об'єкта злочину під час кримінально-правової кваліфікації злочинів проти порядку охорони земель в Україні, послуговуючись такою концепцією об'єкта злочину, як порядок суспільних відносин, виокремлено видовий та безпосередній об'єкти цих злочинів. Зроблено важливий висновок, що на кримінально-правове тлумачення понять «землі», «земельна ділянка» тощо впливає інтерпретація їх змісту у земельному законодавстві України та у відповідній галузі праві. Запропоновано включати поняття «землі» в описання об'єкта злочинів проти порядку охорони земель в Україні, у той час як термін «земельна ділянка» та інші терміни, що позначають його складові, використовуються для позначення предмета відповідних злочинів.

Встановлено, що злочини проти порядку охорони земель в Україні з об'єктивної сторони характеризуються, насамперед, суспільно небезпечним діянням та можуть бути вчинені у формі активної поведінки суб'єкта (самовільне зайняття, незаконне заволодіння, безгосподарське використання), або у формі активної та пасивної поведінки особи (порушення спеціальних правил як основне діяння та забруднення або псування земель як похідне діяння у ст. 239 КК України). Встановлення наявності кожного з цих діянь під час кримінально-правової кваліфікації потребує аналізу регулятивного законодавства України, що має належним чином відображатися у судових рішеннях.

Зроблено висновок, що визначення суспільно небезпечних наслідків злочинів проти порядку охорони земель в Україні вимагає з'ясування цілої низки факторів. Зокрема, для розрахунку розміру значної шкоди, спричиненої самовільним зайняттям земельної ділянки, запропоновано враховувати площу обробленої земельної ділянки, не включати упущену вигоду, яка підлягає відшкодуванню у цивільно-правовому порядку, а також вираховувати суму податку, що була сплачена особою, яка обробляє земельну ділянку без правовстановлюючих документів. Встановлення змісту цих суспільно небезпечних наслідків ускладнено тим, що окремі з них описано законодавцем оцінними поняттями («тяжкі наслідки», «інші тяжкі наслідки»). На встановлення змісту поняття таких наслідків можуть впливати як особливості об'єкта злочину та зміст суспільно небезпечного діяння, так і предмет злочину та його характеристики, визначені законодавцем. Окрім того, зміст наслідків, описаних оцінними ознаками, залежить від конкретизуючих наслідків, передбачених у відповідних орієнтовних відкритих переліках.

Суб'єкт усіх злочинів проти порядку охорони земель в Україні - спеціальний. Ним є особа, яка не є законним власником або користувачем земельних ділянок (ч.ч. 1, 2 ст. 1971, ст.ст. 2391, 2392 КК України), особа, відповідальна за дотримання спеціальних правил поводження з речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля (ст. 239 КК України), особа, яка є власником або користувачем земельних ділянок та на яку покладено обов'язок дотримуватися правил дбайливого та раціонального використання земель (ст. 254 КК України). З суб'єктивної сторони злочини, що порушують порядок охорони земель в Україні, характеризуються наявністю лише такої ознаки як вина: прямий або непрямий умисел (ч. 1 ст. 1971 КК України), прямий умисел (ч. 2 ст. 1971 КК України), складна вина (ст.ст. 239, 2391, 254 КК України).

Реалізація задач дисертаційної роботи здійснювалась не лише шляхом теоретичного осмислення наукової літератури, а й із використанням емпіричного матеріалу. На підставі аналізу 107 судових вироків, ухвалених судами у кримінальних провадженнях по злочинах, що посягають на порядок суспільних відносин з охорони земель в Україні, здійснено оцінку правозастосовної практики в частині кримінально-правової кваліфікації цих злочинів, їх розмежування з суміжними складами злочинів та відмежування від складів адміністративних правопорушень, які мають з ними спільні ознаки. З'ясовано, що існуюча правозастосовна практика у цій частині є непослідовною та суперечливою та не може слугувати критерієм істинності теоретичних положень щодо підстав кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти порядку суспільних відносин з охорони земель в Україні.

Аналіз об'єктивних і суб'єктивних ознак складів злочинів проти порядку охорони земель в Україні як юридичної підстави кримінально-правової кваліфікації відповідного складу злочину дав змогу виявити оптимальне формулювання законодавчої моделі відповідних складів злочинів з точки зору придатності для правильної кримінально-правової кваліфікації. З урахуванням положень, які викладені та обґрунтовані у роботі, запропоновано шляхи удосконалення норм, які регламентують кримінальну відповідальність за злочини проти порядку охорони земель в Україні, щодо формулювання предмета, суспільно небезпечного діяння, суспільно небезпечних наслідків та інших ознак складів злочинів.

Запропоновано такі основні зміни до Кримінального кодексу України:

а) виключити статтю 1971 «Самовільне зайняття земельної ділянки або самовільне будівництво»;

б) доповнити статтею 3561 та викласти назву та диспозиції частин 1 та 2 цієї статті у такій редакції:

«Стаття 3561. Самовільне зайняття земельної ділянки або самовільне будівництво.

«1. Самовільне зайняття земельної ділянки або самовільне утримування земельної ділянки без передбачених законом підстав, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику.

«2. Самовільне зайняття земельної ділянки або самовільне утримування земельних ділянок без передбачених законом підстав, що належать до особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, а також самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене службовою особою»;

б) викласти у такій редакції диспозиції статті 239 «Забруднення або псування земель»:

«1. Забруднення земельних ділянок речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок недотримання спеціальних правил, а також псування земельних ділянок чи незаконне зняття ґрунтів земельних ділянок, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля»

2. Ті самі діяння, що спричинили смерть людини, загибель людей або їх масове захворювання»;

в) виключити статті 2391 та 2392:

г) викласти у такій редакції назву та диспозицію статті 254:

«Стаття 254. Порушення правил використання земельної ділянки»;

«Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земельної ділянки, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень, якщо це спричинило тривалу деградацію грунтів земельних ділянок».

Результати, одержані у ході дисертаційного дослідження, можуть бути застосовані для розв'язання інших проблем, пов'язаних з кримінально-правовою характеристикою злочинів проти порядку охорони земель в Україні. Одержані наукові висновки можуть використовуватися під час дослідження кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених в інших розділах Особливої частини КК України, які характеризуються спільними ознаками складів злочинів. Можливими напрямами продовження досліджень за тематикою дисертації, зокрема, можуть бути такі: кримінологічна характеристика злочинів проти порядку охорони земель в Україні, дослідження кримінально-правових санкцій за ці злочини; причинного зв'язку у разі вчинення злочинів проти порядку охорони земель в Україні.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пенязькова О. А. Уголовно-правовая охрана земель по уголовным кодексам Украины и других государств-участников стран СНГ: сравнительно-правовое исследование. Юридические науки и образование. 2013. № 39. С. 124-137.

2. Пєнязькова О.О. Відмежування злочинів та адміністративних правопорушень, що посягають на охорону земель. Часопис Київського університету права. 2013. № 4. С. 317-320.

3. Пєнязькова О.О. Землі та земельна ділянка як предмет злочинів. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2017. № 1 (13). С. 135-147.

4. Пєнязькова О., Загиней З. Землі водного фонду як предмет злочину, передбаченого статтею 239-2 Кримінального кодексу України. Вісник Національної академії прокуратури України. 2017. № 2 С. 56-63.

5. Пєнязькова О. Ознаки, що кваліфікують самовільне зайняття земельної ділянки за Кримінальним кодексом України. Вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2017. № 44. Том 2. С. 105-109.

6. Пєнязькова О.О. Порядок земельних відносин як об'єкт кримінально-правової охорони. Вісник Львівського торговельно-економічного університету. Юридичні науки. Збірник наукових праць. 2017. Вип. № 5. С. 149-156

7. Пєнязькова О. Порушення спеціальних правил як ознака складу злочину, передбаченого у статті 239 «Забруднення або псування земель» Кримінального кодексу України. Вісник Національної академії прокуратури України. 2017. № 4. С. 45-50.

8. Пєнязькова О. О. Кримінально-правова охорона земель під час кодифікації та оновлення кримінального законодавства України. Актуальні питання кодифікації законодавства України / За заг. ред. В. О. Зайчука. Вип. 5. Київ, 2013. С. 147-150.

9. Пєнязькова О. О. Окремі проблеми кваліфікації злочину, передбаченого у ст. 197-1 Кримінального кодексу України. Сучасні проблеми реформування кримінальної юстиції в Україні: збірник матеріалів Інтернет-конференції (м. Київ, 28 листопада 2014 р.). Київ: Національна академія прокуратури України, 2014. С. 29 -31.

10. Пєнязькова О. О. Ґрунтовий покрив (поверхневий шар) земель як предмет злочину, передбаченого у ст. 239-1 Кримінального кодексу України. Протидія злочинності: теорія та практика: матеріали VII Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Київ, 19 жовтня 2016 р.). Київ: Національна академія прокуратури України, 2016. С. 449-451.

11. Пєнязькова О. О. Особливості тлумачення норм, у яких забезпечується кримінально-правова охорона земель в Україні. Юридична техніка і технологія: теорія та практика застосування тези доповідей та повідомлень учасників ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Львів, 24-25 листопада 2016 р.) / за заг. ред. І. Д. Шутака. Харків: Право, 2016. С. 211-213.

12. Пєнязькова О. О. Кримінально-правова протидія безгосподарському використанню земельних ділянок. Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення: матеріали міжвузівської науково.-практичної конференції (м. Київ, 24 березня 2017 р.): у 2-х ч.: Ч. 1. Київ, 2017. С. 231-234.

13. Пєнязькова О. О. Суспільно небезпечні наслідки безгосподарського використання земель (ст. 254 КК України): проблеми нормотворчої техніки. Концептуальні основи кримінальної законотворчості: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 19-20 жовтня 2017 р.). Одеса, 2017. С. 141-146.

АНОТАЦІЯ

Пєнязькова О.О. Кримінально-правова охорона земель в Україні.- На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, Київ, 2018.

Дисертація є комплексним науковим дослідженням проблем кримінально-правової охорони земель в Україні. У дисертації досліджено загальнотеоретичні та методологічні положення кримінально-правової охорони земель в Україні. Охарактеризовано об'єктивні та суб'єктивні ознаки складів злочинів, передбачених у ч.ч. 1, 2 ст. 1971, ст.ст. 239, 2391, 2392, 254 КК України. Виокремлено істотні ознаки та (або) запропоновано авторські дефініції понять «земельна ділянка», «забруднення», «псування», «спеціальні правила», «тяжкі наслідки», «інші тяжкі наслідки» тощо. Критично проаналізовано теоретичний та емпіричний матеріал з відповідної проблематики, а також кримінальне та регулятивне законодавство України у сфері кримінально-правової охорони земель в Україні. На основі теоретичного аналізу ознак складів злочинів проти порядку суспільних відносин з охорони земель в Україні запропоновано зміни до законодавчих конструкцій відповідних складів злочинів.