Методика розслідування шахрайства – ст.190 КК України

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Харківський економіко-правовий університет

Кафедра кримінально-правових дисциплін та адміністративного права

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу «Криміналістика»

з теми:

Методика розслідування шахрайства - ст.190 КК України

Харків - 2019



ЗМІСТ

Вступ

1. Криміналістична характеристика шахрайства

1.1 Криміналістична класифікація шахрайства

1.2 Способи вчинення шахрайства

1.3 Особливості обстановки, слідів шахрайства

2. Особливості розслідування шахрайства

2.1 Аналіз та оцінка первинного матеріалу про злочини даної категорії в на початковій стадії кримінального провадження

2.2 Особливості наступного етапу розслідування шахрайства

2.3 Особливості тактики проведення окремих слідчих дій

3. Практична частина

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП

Останнім часом в Україні шахрайство набуло поширення і характеризується зміною форм, видів і способів. З економічними перетвореннями в країні, розвитком ринкових відносин пов'язано проникнення шахрайства до сфери підприємницької діяльності: інвестиційної, довірчої, страхової, банківської. Шахрайство -- це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст.190 КК). Предметом шахрайства може бути не тільки майно, а й право на таке майно (наприклад, заволодіння шляхом шахрайства такими документами, що надають право вступити у спадщину, отримати майно за заповітом, вимагати виконання майнових зобов'язань т.і.).

Для відмежування шахрайства від інших видів посягань на власність важливо встановити наявність обману або зловживання довірою. Під обманом розуміється повiдомлення неправдивих відомостей або приховування, умовчання певних обставин, повідомлення про які було обов'язковим у даних ситуаціях. Шахрайський обман -- це такий вплив на поведінку власника майна або особи, що відає майном чи охороняє його, який здатний ввести цю особу в оману відносно добровільних дій з передачі майна винному. Шахрайський обман передбачає передачу злочинцю майна самим потерпілим або іншою особою. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. звернув увагу судів на те, що «обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) або зловживання довірою (недобросовісне використання довір'я з боку потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність і обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього».

Тому в даній роботі ми вирішили проаналізувати методику розслідування шахрайства - ст.190 КК України.

1. Криміналістична характеристика шахрайства

1.1 Криміналістична класифікація шахрайства

Шахрайство -- це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст.190 КК). Предметом шахрайства може бути не тільки майно, а й право на таке майно (наприклад, заволодіння шляхом шахрайства такими документами, що надають право вступити у спадщину, отримати майно за заповітом, вимагати виконання майнових зобов'язань та ін.).

Обманні дії повинні передувати заволодінню майном. За своїм змістом і формами обман буває різноманітним і може стосуватися предмета, подій, дій і фактів. Формою шахрайського обману може бути категорична думка чи припущення про будь-яку обставину. Такий обман може набирати форми письмової або усної мови, руху чи жестів.

Зловживання довір'ям полягає у тому, що злочинець для заволодіння майном потерпілого використовує близькі, довірчі стосунки з ним. Довір'я може породжуватись службовими, родинними стосунками, особливою довірливістю потерпілого [3, c. 89].

Способи вчинення злочину. Існують різноманітні способи шахрайства, що можуть бути класифіковані за різними підставами. Так, залежно від спрямованості шахрайського посягання розрізняють такі основні способи шахрайства:

1) з метою заволодіння державним або колективним майном:

- заволодіння матеріальними цінностями шляхом отримання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об'єктах з використанням упущень відповідних службових осіб;

- заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів про стаж роботи, заробіток та інші дані, необхідні для отримання пенсії;

- заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів у кредит за підробленими документами і ухилення від сплати решти суми;

- привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості;

- отримання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за постачання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов'язань за договором;

- постачання товарів у меншій кількості та нижчої якості, ніж передбачено договором;

- заволодіння крупними грошовими сумами у банківських установах шляхом використання у банківських розрахунках між організаціями фальшивих кредитових авізо і різного роду чекових документів;

2) з метою заволодіння індивідуальним майном громадян:

- підміна предметів продажу, обміну і грошових коштів, що підлягають передачі контрагенту (використання шахраями грошових і майнових «ляльок»);

- продаж виробів нижчої, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні чи бронзи як золотих);

- заволодіння предметами угоди без наміру виконати зобов'язання за договором (залишення потерпілого під якимось приводом і зникнення через прохідний двір -- «протяг»);

- обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі;

- підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у «розподіл» знахідки і видурювання грошей як частини вартості «знайденого»;

- обман під час азартних ігор;

- проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як форми обману;

- позичання грошей без наміру повернути борг;

- шлюбні афери;

- збирання «пожертвувань»;

- продаж невідчужуваного майна [3, c. 100].

1.2 Способи вчинення шахрайства

Способи шахрайства можуть бути поділені на види залежно від сфери соціально-економічної діяльності:

1) соціальної допомоги (підроблення документів з метою отримання пенсій чи допомог, надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.);

2) побутового обслуговування (отримання речей, що дорого коштують, за документами своїх родичів, за викраденими чи знайденими документами);

3) страхування (завищення суми шкоди, що підлягає сплаті клієнтові внаслідок обумовлених страхових подій);

4) туризму (туристичні афери);

5) вивезення робочої сили за кордон (афери зі збирання грошей у бажаючих поїхати на заробітки) та ін.

Способи шахрайства поділяють залежно від характеру «стосунків», що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами:

1) фіктивне представництво (використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладання договорів і отримання товару без оплати);

2) фіктивне посередництво (особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства; від першого підприємства шахрай отримує матеріальні цінності, а від другого - гроші);

3) отримання позик під фіктивні проекти (шахрай пред'являє документи, що нібито підтверджують його наміри).

Залежно від тривалості злочину можна виділити такі способи шахрайства [3, c. 102]:

1) одноразові (отримання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей);

2) тривалі (незаконне отримання пенсії або грошової допомоги).

Залежно від характеру локалізації шахрайства можуть бути названі такі способи:

1) спрямовані на вузьке коло жертв;

2) спрямовані на широке охоплення населення.

1.3 Особливості обстановки, слідів шахрайства

Місце вчинення злочину обирається з урахуванням можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання, особи жертви. Деякі спроби шахрайства можуть реалізуватися у кількох місцях, не пов'язаних між собою. Може йтися й про територіальне поширення будь-якого виду шахрайства. Шахраї можуть створювати «спеціальні фірми», в яких здійснюється збирання грошей від громадян (оформлення віз чи паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічне страхування, підтримка клубів, побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).

Шахрайські посягання з метою заволодіння колективним майном (майном юридичних осіб) вчиняються за місцезнаходженням власників чи зберіганням їх цінностей. У сучасних умовах все частіше шахрайські діяння відбуваються в установах (чи на підприємствах), де укладаються угоди: на біржах, у брокерських конторах, посередницьких фірмах, агентствах з нерухомості, адвокатських і нотаріальних бюро, під час аукціонів. Шахрайство, спрямоване на заволодіння майном фізичних осіб, вчиняється у місцях купівлі-продажу предмета посягання, на вулицях, вокзалах, за місцем проживання злочинця чи жертви [3, c. 107].

Обстановка вчинення шахрайства тісно пов'язана зі способом злочину. При вчиненні шахрайства може мати місце створення злочинцем обстановки, що сприяє досягненню мети заволодіння цінностями шляхом обману чи зловживання довір'ям. Шахрай може демонструвати своє удаване знайомство із впливовими людьми (пред'являти візитні картки, фотографії, автографи), виявляти поінформованість із певних питань, пропонувати дружбу, запрошувати до ресторану, розповідати про себе. Шахрайський обман може виявлятися в конклюдентних діях, що вводять потерпілого в оману щодо необхідності передачі майна. Такими прийнято визнавати: використання форменого одягу особою, яка не має права його носити, і заволодіння на цій підставі майном; споживання продуктів під виглядом готовності сплатити їх вартість; зміна зовнішнього виду, форми чи властивостей різних предметів і видача їх за інші предмети з метою заволодіння майном.

Час вчинення злочину. Час є не тільки елементом криміналістичної характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних явищ і процесів у часі. Важливо з'ясувати початок і закінчення шахрайського діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може мати тривалий часовий період, складатися з кількох часових відрізків.

Здебільшого шахрайство вчиняється у денний час. Воно може бути пов'язано з часовим інтервалом діяльності тієї або іншої установи, організації чи підприємства [1, c. 82].

Предмет посягання. Предметом посягання при шахрайстві можуть бути матеріальні цінності у всій їх різноманітності, грошові кошти, право на майно. Це можуть бути готівка чи безготівкові гроші, товари, сировина, напівфабрикати та ін. Характеристика предмета посягання має значення для встановлення особи злочинця.

Особа злочинця. Суб'єктом шахрайства може бути відповідно до чинного кримінального законодавства України лише приватна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років. Більшість шахраїв мають сильний дар уяви, здатність впливу і вміння переконувати. До особистих якостей шахрая належать його хитрість, брехливість, уміння прихилити до себе оточуючих, знання способів підроблення документів. За своїм зовнішнім виглядом -- це звичайно поважні люди, які вміють себе «подати», обізнані в галузі психології. Вони спостережливі і мають швидку реакцію на обстановку, що змінюється. Шахраї використовують можливості перевтілення, встановлюють контакт з людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки.

Шахраї можуть бути поділені на певні групи:

1) «нові» шахраї, які використовують механізми ринкових відносин, можливості кредитно-банківських операцій, лжефірм, страхової, інвестиційної і довірчої діяльності;

2) шахраї-гастролери, які постійно роз'їжджають і негайно зникають з місць вчинення злочинних діянь;

3) шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (карточні шулери, «катали», «червоні валети» та ін.);

4) шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання, неодноразово судимі за шахрайство та інші злочини;

5) шахраї, які вчинили злочин вперше, за легковажністю, під впливом інших осіб чи ситуацій;

6) шахраї-одинаки і шахраї, які вчиняють злочин групою, у тому числі з розподілом ролей [1, c. 23].

Особа потерпілого. Дані про жертву злочину мають важливе значення в системі криміналістичної характеристики шахрайства. Спостерігається певний зв'язок між особливостями особи потерпілого і особи злочинця, простежується відома вибірковість з боку шахрая. Система ознак, що належать до особи потерпілого, містить:

1) демографічні відомості (стать, вік, місце проживання, роботи та ін.);

2) дані про спосіб життя, риси характеру, схильності, зв'язки і стосунки;

3) відомості про віктимність.

Сліди злочину. Для злочинної діяльності у формі шахрайства взагалі не характерні сліди, залишені на місці події. Може не існувати й місця події. Здебільшого сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх реквізитах, вони часто містять відомості, важливі для розслідування. Ці документи використовуються для обману й введення в оману державних службовців, посадових чи матеріально відповідальних осіб.

Сліди можуть бути виявлені на предметах, залишених шахраєм (сліди рук, мікросліди, запахові сліди). Характерними слідами при шахрайстві є ідеальні сліди (ті, що збереглися в уявних образах). Це пов'язано з тим, що злочинець і жертва спілкуються значний час у спокійний і невимушеній обстановці.



2. Особливості розслідування шахрайства

2.1 Аналіз та оцінка первинного матеріалу про злочини даної категорії в на початковій стадії кримінального провадження

Найбільш загальні типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування шахрайства такі:

1) є дані про подію злочину і особу злочинця;

2) злочинець затриманий відразу після вчинення злочину;

3) є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;

4) є дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства і особа злочинця невідомі [2, c. 100].

Запропоновані типові ситуації передбачають висунення і перевірку слідчих версій. Основою для цього можуть бути такі загальні типові припущення: шахрайство мало місце; вчинено інший злочин; надійшла неправдива заява і злочинного діяння взагалі не було.

Якщо передбачається, що шахрайство мало місце, то можливе існування таких типових версій:

- заволодіння матеріальними цінностями чи грошима могло бути вчинене за допомогою підроблених документів (доручень, накладних, кредитових авізо, договорів, посвідчень тощо);

- заволодіння майном могло бути вчинене за допомогою легальних форм підприємницької діяльності чи використання фіктивних підприємств;

- заволодіння майном припускається вчиненим за допомогою «ляльок» (речових чи грошових), підміни товарів або грошових знаків; заволодіння грошима (іншими цінностями) передбачається вчиненим за допомогою азартних ігор;

- заволодіння майном припускається вчиненим групою шахраїв-гастролерів та ін.

Залежно від ситуації і версії, що перевіряється, слідчий обирає найбільш доцільні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, визначає їх послідовність і відповідний комплекс [2, c. 105].

На початковому етапі розслідування шахрайства дії слідчого визначаються залежно від характеру даних, які в нього є.

У процесі розслідування мають бути доведені такі обставини: подія шахрайства (час, місце, спосіб вчинення злочину та ін.);

- винність конкретної особи у шахрайстві і мотиви вчинення злочину;

- обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого;

- характер і розміри шкоди, заподіяної шахрайством; обставини, що сприяли вчиненню шахрайства.

Для перевірки версії про те, що шахрайства не було, необхідно встановити, чи мав заявник майно і цінності, на які він посилається як на предмет злочинного посягання, чи не міг він його розтратити. У такому разі необхідно детально допитати заявника про обставини передачі майна та його індивідуальні ознаки. У заявника доцільно з'ясувати, де і коли було придбане майно або цінності, хто знав про їх існування, яким чином відбувалася подія, за яких обставин, в якому місці, хто міг бачити передачу майна, хто перебував на місці вчинення злочину тощо.

У разі підтвердження заяви потерпілого порушується кримінальна справа. Якщо з часу вчинення злочину минуло небагато часу, організується спостереження в місцях найбільш ймовірної появи злочинця. За кримінальними обліками органів внутрішніх справ перевіряється, чи є у них дані про осіб, які мають властивості, притаманні шахраю, чи не зареєстровані нерозкриті шахрайства, що вчинені способом, аналогічним використаному підозрюваним. Інформацію про особу злочинця важливо отримати від потерпілого і свідків [2, c. 110].

Як свідків допитують осіб, у розпорядженні яких перебувало майно, незаконно отримане шахраєм, інших осіб, які бачили чи мали контакт зі злочинцем до шахрайства або під час його вчинення.

При допиті свідків необхідно з'ясувати обставини передачі майна, ознаки зовнішності злочинців, їх одяг, прикмети. Слід визначити, коли їх бачили, про що розмовляли; які дії вказували на те, що злочинці переслідували шахрайські цілі та ін.

При допиті потерпілого необхідно з'ясувати:

- коли і за яких умов шахрай вчинив обман чи зловживання довір'ям і заволодів майном; чому потерпілий опинився в цьому місці;

- чи був він один або з ким-небудь з числа своїх знайомих; чи були будь-які особи разом з шахраєм;

- як вони поводилися; який спосіб шахрайства був застосований злочинцем; які предмети чи документи передано шахраю;

- хто мав відомості про наявність у потерпілого майна; коли і на підставі чого він запідозрив, що став жертвою злочину;

- які індивідуальні особливості майна, переданого злочинцям;

- в якому напрямі і за яких обставин злочинці втекли та ін.

Цей перелік є приблизним і не охоплює усіх питань, що з'ясовуються при допиті потерпілого під час розслідування різних форм і видів шахрайства.

З метою виявлення, фіксації і вилучення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки події проводиться огляд місця події або огляд предметів чи документів [4, c. 59].

Огляд місця події проводиться у тих випадках, коли передбачається можливість виявлення слідів злочину, відоме місце, де було вчинене шахрайство.

Огляд предметів і документів (записок, візиток, грошових чи речових «ляльок», доручень, договорів та ін.), отриманих потерпілим від шахраїв, проводиться негайно при їх виявленні. Під час такого огляду здійснюється індивідуалізація виявлених предметів, встановлення ознак підроблення документів, визначаються дані, що можуть бути використані для розшуку шахрая. У разі необхідності проводиться виїмка документів чи предметів.

Затримання підозрюваного має бути старанно підготовленим і несподіваним. Його необхідно проводити таким чином, щоб шахрай не зміг непомітно викинути чи знищити ті чи інші предмети, речі, документи. Після затримання шахрая проводиться особистий обшук затриманого, а потім обшуки за місцем його проживання та місцем роботи. У процесі обшуку здійснюються пошуки майна, отриманого шляхом обману, різного роду документів (у тому числі підроблених), інших предметів.

Допит підозрюваного повинен проводитись без зволікань. При цьому доцільно використовувати ефект раптовості. Перший допит підозрюваного має певною мірою розвідувальний характер, спрямований на з'ясування позиції допитуваного, його аргументів, отримання інформації про подію, що відбулася. Слідчий ще не має достатньої сукупності доказів для повного викриття підозрюваного у шахрайстві [4, c. 60].

2.2 Особливості наступного етапу розслідування шахрайства

Діяльність слідчого на наступному етапі розслідування розпочинається з аналізу й оцінки зібраних фактичних даних, урахування нових слідчих ситуацій, визначення подальшого спрямування розслідування.

Типовими слідчими ситуаціями на цьому етапі розслідування можуть бути такі:

1) встановлено конкретну особу та її причетність до вчиненого шахрайства, пред'явлено обвинувачення;

2) є підозрюваний, зібрані докази, але їх недостатньо для встановлення причетності підозрюваного до вчиненого шахрайства, обвинувачення не пред'явлено;

3) зібрано недостатньо доказів, немає підозрюваного, не встановлено особу злочинця;

4) зібрані докази свідчать про відсутність складу злочину (шахрайства) у діях підозрюваного.

Якщо особа підозрюваного встановлена, то можуть мати місце такі типові слідчі ситуації при розслідуванні шахрайства: підозрюваний визнає себе винним; підозрюваний не визнає себе винним [4, c. 91].

Типовими слідчими діями на наступному етапі розслідування є: допит свідків, допит підозрюваного (обвинуваченого), пред'явлення для впізнання, очна ставка, призначення та проведення експертиз та ін. На цьому етапі як свідків допитують осіб, які не були допитані раніше, але щось бачили, чули про розслідуваний злочин, знайомі з шахраєм. Свідків виявляють під час допиту потерпілого, огляду місця події, оперативно-розшукової діяльності. Під час допиту свідків з'ясовуються обставини вчинення шахрайства, дані, що характеризують підозрюваного (обвинуваченого), його спосіб життя, стосунки, встановлюються відомості про наявність у нього певного майна і місце його зберігання.

На наступному етапі розслідування проводиться допит підозрюваного (обвинуваченого). На час допиту слідчий вже має необхідну інформацію про подію злочину, зібрано необхідні докази для викриття допитуваного у вчиненні шахрайства. Слідчий може використовувати постановку контрольних запитань, пред'явлення доказів (у тому числі різного роду документів), оголошення показань свідків.

При пред'явленні підозрюваного для впізнання необхідно враховувати, що шахраї досить часто змінюють свій зовнішній вигляд перед вчиненням злочину, одягають невластивий їм одяг; змінюють зачіску, відпускають бороду чи вуса, надягають окуляри. Тому при пред'явленні їх для впізнання впізнаючому необхідно дати можливість спокійно й уважно ознайомитися із зовнішністю осіб, яких йому пред'являють. Пред'являються для впізнання також окремі речі чи предмети, що могли належати потерпілому [4, c. 95].

Призначення і проведення судових експертиз пов'язано з необхідністю дослідження підроблених документів та інших предметів, що використовував шахрай. З цією метою призначається проведення почеркознавчої, техніко-криміналістичної експертизи (для встановлення особи, яка виконала текст документа чи підписала його, способів виготовлення документа, типу машинописних, поліграфічних або комп'ютерних засобів, змін у тексті документів, підробки відбитків печаток і штампів та ін.). Якщо на предметах чи документах виявлено сліди (рук, нігтів, мікросліди тощо), можуть бути призначені трасологічні та інші судові експертизи.

2.3 Особливості тактики проведення окремих слідчих дій

Успіх розслідування шахрайства передбачає необхідність своєчасного й тактично правильного виконання окремих слідчих дій, визначення оптимальної їх послідовності та доцільності проведення.

Відповідно до ст.190 КПК України слідчий проводить огляд місця події з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, зўясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи. Огляд місця події є первинною і невідкладною слідчою дією. Це пояснюється необхідністю отримання інформації про обставини події у первісному, незмінному стані, оскільки будь-яке зволікання спричиняє втрату речових доказів, зміну слідової картини. Невідкладність огляду місця події пояснюється також необхідністю оперативного отримання інформації з метою організації розшуку злочинця, а також проведення інших слідчих дій, спрямованих на розкриття злочину [4, c. 99].

При розслідуванні шахрайства огляд місця події проводиться не завжди, так як іноді цей злочин розтягнутий у часі і не завжди зрозуміло в якому місці його вчинено. У тих випадках, коли огляд проводиться, його необхідно здійснювати після опитування або допиту свідків чи потерпілих. Лише таким чином, із їх показань, можна встановити фактичне місце події.

При шахрайстві, в процесі огляду місця події, необхідно:

1) виявити та вилучити сліди, які підтверджують про присутність злочинця (злочинців) на місці події (сліди ніг, сліди рук, сліди транспортних засобів);

2) оглянути та при необхідності вилучити бухгалтерські чи інші документи, які засвідчують факт вчинення шахрайства;

3) оглянути компўютерну та копіювальну техніку;

4) оглянути та вилучити предмети та речі, що виявлені на місці події.

При розслідуванні шахрайства мають значення своєчасне, тактично правильне проведення виїмки й огляду документів. Всебічний аналіз конкретного способу вчинення шахрайства, урахування місця й засобів вчинення, у тому числі використаних документів, а також предмета посягання дозволяють слідчому визначити вид і перелік документів, що підлягають виїмці [6, c. 27].

При розслідуванні шахрайства слідчому доводиться вивчати велику кількість різних документів. Ці документи умовно можна поділити на 3 групи:

1) документи зі справжніми підписами й рукописними текстами (записами);

2) документи, в яких інформація про злочин і злочинця міститься у вигляді різних підробок;

3) документи, що засвідчують певні факти своїм змістом.

кримінальний слідчий злочин шахрайство



3. Практична частина

Завдання 1

Криміналістична балістика (від грецьк. - кидаю) - наука про рух снаряда (куль) вогнепальної зброї в повітрі (зовнішня балістика) та в каналі ствола зброї (внутрішня). Під судовою (криміналістичною) балістикою слід розуміти підрозділ криміналістичної техніки, який вивчає зброю, боєприпаси та сліди їх застосування для отримання доказової інформації.

Контрольні запитання

1. Криміналістичні правила поводження з балістичними об'єктами (зброєю, стріляними кулями, гільзами) та слідами застосування зброї

При огляді бойової зброї необхідно:

1) встановити, чи знаходиться курок (ударник) на бойовому або захисному взводі та чи є патрон у патроннику;

2) витягти магазин, оглянути його поверхню;

3) розрядити зброю;

4) вжити заходів щодо відшукання слідів;

5) оглянути внутрішню поверхню каналу ствола для виявлення слідів пострілу у вигляді нагару, незгорілих порошинок;

6) встановити, чи немає яких-небудь ушкоджень на зброї або чи не відсутні які-небудь частини;

7) визначити наявність або відсутність запаху пороху в каналі ствола.

2. Які сліди виникають при застосуванні вогнепальної зброї?

При пострілі з вогнепальної зброї відбувається взаємодія порохового заряду, снаряда (кулі, дробу) і перепони, в результаті чого виникають зміни, які називаються слідами пострілу або слідами застосування зброї. До цих слідів належать: стріляні снаряди, гільзи, пижі; частки речовин, що виникають при згорянні пороху, які викидаються з каналу ствола; сліди, що утворюються на стріляних кулях і гільзах; сліди-ушкодження від снаряда на ураженому об'єкті; відкладення кіптяви пострілу на тілі (найчастіше на руці) особи, яка стріляла.

3. Назвіть сліди близького пострілу та пострілу «впритул»?

Під пострілом впритул розуміють такий постріл, коли дульний зріз зброї стикається із тілом чи одягом, який покриває тіло людини. Розрізняють щільний чи герметичний притул, притул під кутом і притул на стикання чи майже притул (негерметичний притул), коли дульний зріз зброї перебуває на відстані від мішені в межах 0,5 см.

Форма вхідного отвору на шкірі при пострілі впритул буває різною залежно від локалізації. При пострілі в ділянку тіла з кістковою прокладкою (череп, лопатка, груднина і т.ін.) вхідний отвір має, як правило, форму рваної рани - хрестоподібну, зірчасту, що зумовлено механічною, розривною дією газів, які вирвались із каналу ствола, поширюються під шкірою з утворенням кишенеподібних порожнин, відшаровують шкіру від тканин, розміщених нижче, піднімають її і розривають на окремі шматки. При зіставленні шматків розірваної шкіри в центрі, як правило, виявляють півмісячні виїмки від кульового отвору.

При пострілах у м'які, легко податливі тканини, вхідний отвір часто буває круглої чи овальної форми. Оскільки гази проникають під шкіру, відбувається її відшарування від підлягаючих тканин на 1-2 см. Розміри дефекта "мінус-тканина" в таких випадках у 2-3 рази більші за калібр зброї. Це зумовлено тим, що при пострілі впритул пробивну дію має не тільки куля, але й гази.

Щодо вхідного отвору при пострілі впритул судово-медична практика і численні дослідження показують, що як би щільно не притискувався дульний зріз зброї до шкіри, в момент пострілу при віддачі зброї через щілину, яка утворюється, проривається частина кіптяви, в результаті чого краї вхідного отвору радіусом в межах 2-3 см вкриті густим нальотом кіптяви.

Основна ж маса кіптяви, порошинок та інших додаткових факторів пострілу проходить у рановий канал, який є безпосереднім продовженням каналу ствола, де і виявляється при подальшому дослідженні. Окис вуглецю, що входить до складу порохових газів, проникаючи в рановий канал і з'єднавшись з гемоглобіном крові, утворює карбоксигемоглобін, який забарвлює м'які тканини початкової частини ранового каналу в яскраво-червоний колір.

Однією з важливих інформативних ознак пострілу впритул є так звана "штанцмарка" - відбиток дульного зрізу. Механізм його утворення пояснюється тим, що гази, які проникають із кулею, поширюючись у підшкірній клітковині, підіймають шкіру і ударяють її об площину дульного зрізу, в результаті чого відбувається відповідне ушкодження епідермісу з наступним посмертним підсиханням цієї ділянки шкіри. Причому вираженість відбитка залежить від щільності притискування дульного зрізу, а також від того, вкрите тіло одягом чи ні. За наявності одягу "штанцмарка" може бути неповною, а часто і зовсім відсутньою. Відбиток дульного зрізу часто вкритий підсохлою кров'ю, кіптявою, які слід акуратно очистити.

Значення "штанцмарки" досить велике. Перш за все наявність її свідчить про постріл впритул; форма і особливості відбитка дульного зрізу дозволяють встановити систему зброї, а також її положення в момент пострілу. Якщо в момент пострілу зброя була приставлена під кутом, то порохові гази, частково прориваючись у відкритий простір кута, утворюють трикутну чи овальну ділянку закопчення.

Під близькою відстанню слід розуміти таку дистанцію, при якій навколо вхідного отвору є сліди дії додаткових факторів пострілу: полум'я, газів, кіптяви, порошинок і коли відсутні ознаки пострілу впритул.

Залежно від системи зброї ця відстань буде різною. Для одних видів зброї (сильного бою, довгоствольної) вона може обчислюватись у межах 1-1,5-2 м, для інших (короткоствольної, слабкої сили бою) - 50-80 см. Дальність польоту додаткових факторів залежить від системи зброї, ступеня її зношеності, сили бою, довжини ствола, кількості і якості пороху в патроні.

У момент пострілу біля зрізу зброї внаслідок вибуху продуктів неповного згорання пороху при зіткненні їх з киснем повітря з'являється полум'я. Його наявність залежить від виду пороху. Чорний чи димний порох дає значне полум'я і багато розпечених незгорілих порошинок, яким властива термічна дія і які можуть викликати опалення волосся і навіть загорання одягу.

Бездимний порох згорає більше, і його термічна дія виражена менше. Лише інколи спостерігаються опалені ворсинки одягу і пушкового волосся шкіри.

Вхідний отвір при пострілі з близької відстані має круглу чи овальну форму (залежно від кута пострілу) з дефектом "мінус-тканина", навколо отвору розміщується наліт з кіптяви і порошинок або одних порошинок (залежно від відстані пострілу).

Гарячі порохові гази, які вилітають із каналу ствола разом з частинками кіптяви і порошинок, мають забивну дію, викликаючи утворення навколо вхідного отвору пергаментних плям радіусом 3-5 см.

Пергаментні плями буруватого кольору, як правило, розміщуються під густим шаром кіптяви і спостерігаються при пострілах з дистанції 8-10 см. Кіптява долітає на відстань 20-40 см. Хімічний склад її залежить від виду пороху: кіптява від димного пороху складається із вуглинок, бездимного - з різних металів (сурми - від ударного складу капсуля; міді - від гільзи; свинцю, цинку, нікелю - від кулі; заліза - від каналу ствола).

Інтенсивність зони закопчування неоднакова, в ній відзначаються концентричні і радіальні темні і світлі ділянки. Залежно від дистанції пострілу інтенсивність і діаметр закопчування різні. Чим з ближчої дистанції постріл, тим інтенсивніший наліт кіптяви і менший радіус її поширення.

4. Назвіть ознаки, які характеризують вхідний і вихідний отвори на різних перешкодах.

Зустрічаючи недостатньо тверду і щільну перепону, снаряд пробиває її, при цьому спочатку куля стискає перешкоду, потім вигинає її в напрямку, по якому рухається, після чого вибиває частинки перешкоди вперед. В результаті цього краю вхідного отвору виявляються закруглені у бік руху снаряда. Навколо вхідного отвору залишаються сліди кіптяви, пестревшие порошинки (при близькому пострілі), на краю отвору на еластичних тканинах - поясок обтирання у вигляді частинок мастила, металу снаряда. Вихідний отвір утворюється, як правило, невизначеної форми і дещо більшого розміру, ніж вхідний. Краї його направлені в бік польоту вилетів снаряда. Біля вихідного отвору в каналі можуть перебувати частки матеріалу, вибитого кулею при проходженні перешкоди.

У дерев'яних предметах вхідна частина отвори зазвичай округла, у вихідний частини спостерігаються відщепи деревини. У жерсті утворюється пробоїна приблизно круглого обриси, краї отвору вигнуті по руху снаряда. При попаданні снаряда в скло утворюється воронкоподібна пробоїна, що розширюється у напрямку польоту снаряда. У текстильних тканинах відбувається зміщення волокон (ниток) у бік руху снаряда.

Оглядаючи пошкодження, можна встановити дистанцію пострілу, яка характеризується відстанню між дульним зрізом зброї і перешкодою і визначається з відносною точністю за умови, якщо па об'єкті є сліди близького пострілу.

У практиці прийнято розрізняти: постріл в упор; постріл з близької відстані і постріл з дальньої відстані.

5. Способи встановлення напрямку, дистанції і місця, звідки зроблено постріл, вході огляду вогнепальних пошкоджень.

Приступаючи до визначення місця пострілу, насамперед, необхідно за характером пробоїн встановити, із якої сторони зроблений постріл, тобто визначити вхід і вихід отвору. Ясно, що місце, звідки був зроблений постріл, розташоване з боку першої вхідної пробоїни. При цьому, якщо перший вхідний отвір розташований нижче наступних кульових ушкоджень, то це вказує на те, що постріл був зроблений знизу. Такий постріл, природно, може бути зроблений тільки з невеликої відстані - із висоти грунту або низько розташованих предметів.

Якщо ж перший вхідний отвір знаходиться вище наступних, то, отже, куля летіла під якимось кутом зверху вниз за напрямком О1В1. При цьому, однак, ще не можна вважати, що постріл міг бути зроблений тільки під кутом зверху вниз із невеликої відстані, тому що такий напрямок польоту кулі можливий і при вражені предметів кулею на кінці льоту, тобто на спадній гілці її траєкторії О2В2. Внаслідок цього у другому випадку варто розрізняти постріли з відносно невеликої і дуже великої відстані. Розглянемо визначення місця пострілу, коли він зроблений із невеликої відстані.

Будемо називати центр першого вхідного отвору і центр любого з наступних ушкоджень опорними точками і будемо надалі позначати першу точку - А1 а другу точку - В1. Точку пострілу позначимо - О1.

Траєкторія кулі при відносно невеликій відстані пострілу (до 50-200 м) практично є прямолінійною. Тому лінія польоту кулі може бути відтворена з достатньої для експертизи точністю: це пряма лінія, проведена через дві опорні точки В1 і А1 і продовжена в напрямку від В1 до А1. На цьому продовженні лежать усі можливі точки пострілу. Як уже вказувалося, ці точки при пострілі під кутом знизу лежать нижче точки А1, а при пострілі під кутом зверху - над точкою А1, наприклад, постріл із дерева, верхніх поверхів споруди й інш.

Визначення лінії польоту кулі по опорних точках за допомогою оптичної осі фотокамери, підзорної труби або просто оком за допомогою візирної лінійки називається методом візирування. Пряма В1А1 називається візирною віссю. При правильному візируванні візирна вісь В1А1 представляється точкою.

Якщо по взаємному розташуванню пробоїн установлено, що постріл зроблений під кутом знизу нагору, тобто при продовженні візирної осі вхідного отвору на деякій відстані від його початку упирається в грунт, то найбільше ймовірним місцем пострілу звичайно буде те, що відповідає на цій осі висоті приблизно 140-130 см від рівня грунту. На такій висоті знаходиться зброя, яку утримує при пострілі стояча людина середнього росту. Якщо продовження візирної осі за вхідним отвором є висхідною лінією - досліджують усі точки перетинання її з місцевими предметами, наприклад, деревами, тому що звідти міг бути зроблений постріл.

6. Які відомості про сліди застосування вогнепальної зброї відображаються в протоколі огляду місця події?

У протоколі обов'язково фіксуються такі характерні Особливості об'єкта вогнепальної походження, які дозволяють зробити висновок про його зв'язок з обстановкою місця вчинення або приховування злочину.Так, наприклад, при виявленні зброї або боєприпасів до нього в протоколі огляду місця події необхідно вказати особливості місця розташування зазначених об'єктів (у тому числі за допомогою вимірювання відстані між ними й найближчими нерухомими орієнтирами); характер поверхні, на якій виявлений той чи інший об'єкт вогнепальної походження; використаний спосіб його виявлення і фіксації (в тому числі задіяні при цьому технічні засоби) і т.д.

При фіксації в протоколі слідчого огляду загальних ознак речових доказів вогнепальної походження, як правило, вказується: найменування об'єкта; матеріал, з якого він виготовлений, його форма, розміри (довжина, ширина, товщина, діаметр), вага, колір і т.д.Потім вказуються приватні ознаки об'єкта: фабрична марка, номер, клеймо, калібр, різного роду написи і т.п.

Зовнішній вигляд оглядається речового доказу вогнепальної походжень, а також його характерні особливості описуються так, як вони виглядали на момент початку огляду. Про виникнення будь-яких змін стану зазначених об'єктів необхідно зробити відповідний запис у протоколі.

Крім цього, фіксації підлягають встановлені в ході огляду негативні обставини. Так, наприклад, якщо на місці вчинення або приховування злочину виявлено вогнепальну зброю з відсутніми деталями, про це також слід вказати в протоколі.

7. Основні питання,які вирішуються експертизою вогнепальних ушкоджень.

Під вогнепальними пошкодженнями розуміють пошкодження, які виникають при пострілі із всіх видів вогнепальної зброї, від вибухів боєприпасів (патронів, гранат, мін, вибухових речовин) чи їх частин (капсулів, запалі, детонаторів).

При експертизі вогнепальних пошкоджень велике значення для слідства має вирішення таких питань:

1) Чи є пошкодження вогнепальним?

2) Яка рана є вхідною і яка вихідною?

3) Який напрям ранового каналу?

4) З якої відстані проводиться постріл?

5) Із якої зброї проводиться постріл?

6) Яка послідовність вогнепальних ран?

7) Власноруч чи сторонньою рукою заподіяно поранення?

8) Чи здатний смертельно-поранений до самостійних дій?

9) Положення загиблого і стріляючого в момент пострілу?

8. Що повинно бути відображено в протоколі при виявленні і огляді ручної вогнепальної зброї?

При огляді вогнепальної зброї в протоколі фіксується:

- Вид зброї (пістолет, автомат, револьвер, гвинтівка, мисливську рушницю і т.п.);

- Система, модель і калібр зброї;

- Зовнішні дефекти (вм'ятини, тріщини, погнутости, відколи і т.д.);

- Ознаки ремонту зброї;

- Сліди папілярних узорів, крові, волосся, мозкової речовини, кісткових осколків, кіптяви та інших речовин на поверхні зброї;

- Положення курка (спущений, на бойовому або запобіжному взводі);

- Різного роду позначення (найменування, номер, рік випуску, завод чи фірма-виробник, ініціали власника, дарчий напис і т.д.);

-.наявність (відсутність) патрона в патроннику;

- Наявність (відсутність) патронів в магазині (при наявності останніх необхідно вказати їх кількість);

- Маркувальні позначення, а також ознаки осічок на патронах;

- Кількість і спрямування нарізів у каналі ствола;

- Стан каналу ствола (наявність мастила, іржі, порохового нагару, незгорілих порошинок, сторонніх часток і т.д.);

- Наявність запаху згорілого пороху. 19

При огляді гільзи в протоколі вказується:

- Вид гільзи (пістолетна, револьверна, гвинтівкова, рушнична і т.д.);

- Форма корпусу (пляшкова, циліндрична, конічна);

- Колір корпусу і капсуля;

- Співвідношення діаметрів корпусу і капелюшки: закраинам (гільза з виступаючою капелюшком), беззакраінная (гільза з виступаючими капелюшком), полузакраінная;

- Діаметр капелюшки;

- Маркувальні позначення на капелюшку (калібр, рік випуску, марка заводу, наявність знаків);

- Внутрішній діаметр дульца;

- Довжина гільзи;

- Матеріал мисливської гільзи (паперова, металева);

- Сліди папілярних візерунків на корпусі і денці;

- Ознаки способу кріплення кулі до гільзи (кернение, обтиск кромки дульца, сегментний обтиск, безнажімное кріплення);

- Наявність і форма сліду бойка ударника на капсулі (кругла, овальна, грушовидна);

- Наявність і форми слідів патронного упору і відбивача на денці гільзи;

- Наявність сліду магазину і патронник на корпусі гільзи, а також викидача на передній поверхні закраїни капелюшки;

- Дефекти гільзи (вм'ятини, тріщини, роздуття, розрив дульца);

- Наявність нагару всередині і зовні корпусу гільзи;

- Наявність (відсутність) в порожнині гільзи запаху згорілого пороху, а також несгорсвшіх порошинок;

- Сліди корозії зовні і всередині гільзи.

При огляді кулі в протоколі слід відобразити;

- Вид кулі (по пристрою: оболочечная, безоболочечная, полуоболочечная; за призначенням: пістолетна, револьверна, гвинтівкова і т.д.);

- Колір металу кулі (наявність або відсутність забарвлення головної частини);

- Форма кулі (кінчик: овальний, плоский, гострий; хвостова частина: циліндрична, конусна);

- Розміри кулі (довжина і діаметр денця);

- Наявність (відсутність) маркувальних позначень на денці кулі;

- Характер деформації (витягування кулі, розрив оболонки, виривання з оболонки сердечника);

- Наявність сторонніх часток на поверхні кулі (частки скла, штукатурки, волокна і т.д.);

- Кількість і напрямок слідів від полів нарізів. 20

При огляді дробу, картечі в протоколі зазначається:

- Форма (кругла, овальна, грушовидна, каплеподібна, трубчаста, неправильна форма із згладженими («катанка») або гострими краями - «січка», рубані цвяхи тощо);

- Розміри (діаметр, а для дробу неправильної форми - діаметр і довжина);

- Колір і стан поверхні (матова, глянцева, пориста, зі слідами інструментів, нашарувань сторонніх речовин і без таких);

- Наявність і характер деформації, в тому числі і відбитків рельєфу перепони.При огляді пижа в протоколі описують:

- Матеріал, з якого зроби пиж (папір, картон, тканину, повсть, вовна і т.д.);

- Стан пижа (вологий, сухий, разволокнение, обгорілий);

- Форма і розмір пижа (діаметр і товщина);

- Індивідуалізують ознаки (форма шматків паперу, наявність на них типографського або рукописного тексту і т.д.);

- Наявність на пиже сторонніх часток (кров, бруд і т.д.).

При огляді вогнепальних ушкоджень в протокол заносять такі дані:

- Місце розташування пошкодження (для цього вимірюється відстань від центру ушкодження до двох найближчих постійних орієнтирів);

- Кількість пошкоджень і їх взаємне розташування, яке встановлюється за допомогою вимірювання відстані між ними;

- Вид ушкоджень (вм'ятина, подряпина, наскрізний отвір і т.д.);

- Форма ушкоджень (кругла, овальна, щелевидная, неправильна і т.д.);

- Особливості країв (рівні, нерівні, рвані; надриви зіркоподібною, хрестоподібної, К-, Н-або Т-подібної форми);

- Розміри пошкоджень (загальні - у двох взаємно перпендикулярних напрямках і величину окремих надривів по краях, глибину «сліпого» кульового отвору);

- Наявність (відсутність) ознак здійснення пострілу в упор, з близької відстані (відбиток дульного зрізу стовбура, наявність кіптяви, опалення, незгорілих порошинок, а також слідів мастила);

форма зони відкладення кіптяви (коло, пляма неправильної форми, променистий віночок і т.д.);

- Розміри, колір та інтенсивність зони обвуглювання;

- матеріал (тканина, тіло людини, дерево, скло, метал, бетон і т.д.) і товщина перешкоди;

- Характер ушкоджень (залежить від матеріалу перешкоди);

- Ознаки напрямки пострілу.

Заповніть приведену нижче схему класифікацію вогнепальної зброї



За призначенням	За видом	За колібром
		Нарізна	Гладкоствольна
бойова (автомати, карабіни, пістолети)	артилерійська	гвинтівки	мисливська зброя
мисливська (рушниці однох-, двох-, трьохствольні)	стрілецька	автомати
спортивна (гвинтівки, револьвери)		пістолети
спеціальна (сигнальні і будівельно-монтажні пістолети)
проста (виконує функції одного виду зброї)
комбінована (виконує функції двох і більше різних видів зброї)

За будовою каналу ствола	За довжиною ствола	За механізмом дії	За способом виготовлення
нарізна	короткоствольна - довжина ствола - 50-200 мм (пістолети, револьвери)	автоматична (автомати)	заводська
гладкоствольна	середньоствольна - довжина ствола 200-300 мм (пістолети-кулемети, автомати, карабіни)	напівавтоматична (пістолети, карабіни)	кустарна
комбінована	довгоствольна - довжина ствола 450-850 мм (гвинтівки, ручні кулемети)	неавтоматична (мисливські рушниці)	саморобна
			перероблена заводська
			атипова

Завдання 2

Визначте вид гільз зображених на рисунку та позначте їх частини

	1.дульце 2. скат 3. корпус 4. сосок 5. фланець 6. дно 7. А - гільза циліндрична за прибором 8. Б - гільза циліндрична 9. В - гільза бутилочна 10. Г - гільза виступаючим фланцем

Завдання 3

Встановіть форму куль зображених на рисунку та позначте їх частини

	1. Оболочечная винтовочная пуля с острым кончиком 2. Оболочечная револьверная пуля с плоским кончиком 3. Трассующая пуля 4. Безоболочечная малокалиберная пуля с закругленным кончиком 5. А - сердцевина 6. Б - оболочка 7. В - стальная сердцевина 8. Г - кольцевая канавка для крепления к гильзе

Які відомості про кулі і гільзи повинні бути відображені в протоколі огляду місця події?

Про кулі	Про гільзи
вид перепони	місце виявлення
розміри ушкодження кулі	форма металу
наявність на кулі сторонніх речовин	колір металу
	маркувальні позначки
	розміри
	наявність / відсутність слідів зброї
	форма слідів зброї

Огляньте кулю або гільзу. Сфотографуйте її за правилами детальної фотографії. Складіть описову частину протоколу огляду кулі або гільзи. Сформуйте запитання спеціалісту.

Фотознімок кулі або гільзи



Фото 1. Детальна фотозйомка патрону та гільзи

Протокол огляду (фрагмент)

…Під час судово-медичного дослідження з трупа вилучено кулю. Експертом було встановлено, що це стріляна гільза, виготовлена з металу жовтого кольору, була виявлена при огляді місця події. Довжина гільзи - 16 мм, діаметр денця - 9 мм, діаметр дульця - 7,6 мм. Маркіровка на денці гільзи стерта.

Запитання спеціалісту

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

Чи вистріляна куля (шрот, картеч) з даного екземпляра зброї (пістолета, рушниці, обріза тощо)?

Чи відстріляні дані гільзи зі зброї, наданої для дослідження?

Чи вистріляні дані кулі (гільзи) з одного екземпляра зброї?

Чи справна дана зброя? Якщо ні, то які вона має несправності? Чи виключають ці несправності можливість пострілу?

З якої зброї (вид, система, модель) вистріляна дана куля (або декілька куль)?

До якої зброї (вид, система, модель) належить відстріляна гільза (або декілька гільз)?

Чи були надані куля і гільза до пострілу частинами одного патрона?

Чи є вогнепальною зброєю предмет, вилучений у підозрюваного?

Яким способом (промисловим чи саморобним) виготовлено предмет (зброя, патрон), вилучений у підозрюваного?

До якого виду, системи, моделі, калібру належить дана вогнепальна зброя?

Чи є боєприпасом патрон, вилучений у підозрюваного?

До зброї якого виду, системи, моделі, калібру призначено патрон, вилучений у підозрюваного?

Чи міг з даної зброї за певних умов (наприклад, при падінні її на ґрунт, підлогу тощо) бути здійснений постріл без натискання на спусковий гачок?

Чи стріляли з даної зброї після її останнього чищення і змащування?

Який порох (вид, марка) застосовано при останньому пострілі з даної зброї?

Якою кулею (шротом, картеччю) зроблено останній постріл з гладкоствольної рушниці (обріза)?

З гладкоствольної зброї якого калібру вистрілено кулю (шрот, картеч, пиж), вилучену на місці події (з трупа потерпілого під час проведення судово-медичних досліджень)?

Чи є дане пошкодження вогнепальним?

Кулею якого калібру, типу (оболонковою, напівоболонковою тощо) утворено пошкодження?

Яким є дане пошкодження -- вхідним чи вихідним?

У якому напрямку і з якої відстані зроблено постріл, що утворив пошкодження на об'єкті, вилученому з місця події?

Яким було положення зброї відносно потерпілого (перешкоди)?



ВИСНОВКИ

Визначено критерії типізації слідчих ситуацій при розслідуванні шахрайства. До таких критеріїв віднесені: вид шахрайства; форму вчинення шахрайства; структуру механізма й способи вчинення шахрайства; характеристику системи встановлюваних обставин шахрайства; наявність або відсутність обвинуваченого (підозрюваного); стадії розслідування; результати ефективності проведення слідчих дій та тактичних операцій.

Виходячи із того, що слідча ситуація - динамічна система, дані про яку створюють в уяві слідчого своєрідну інформаційну модель, запропоновано класифікувати типові ситуації розслідування шахрайства: залежно від способу надходження інформації про вчинений злочин; інформації про криміналістично значущі ознаки; принципу "відомо", "невідомо".

Підкреслено роль типових версій в системі пізнавальних можливостей слідчого при розслідуванні шахрайства. Сформовано схематичну модель типових версій.

Визначено такі підстави формування типових версій залежно від:

а) механізму вчинення шахрайства;

б) його поширеності;

в) особи злочинця;

г) події, що відбулася.

...