Договір довічного утримання (догляду)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ

«ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ УПРАВЛІННЯ, ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

ПОЛТАВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АГРАРНОЇ АКАДЕМІЇ»

Циклова комісія юридичних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: Цивільне і сімейне право

на тему: Договір довічного утримання (догляду)

Студентки 4-го курсу 47-ЮП групи

напряму підготовки 08 «Право»

спеціальності 081 «Право»

Гребенюк Анни

Полтава-2020

Зміст

• Вступ

1. Історія розвитку договору довічного утримання

2. Поняття та загальна характеристика договору довічного утримання

3. Сторони договору довічного утримання, їх права та обовязки

• 3.1 Сторони в договорі довічного утримання (догляду)

3.2 Обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду)

3.3 Права відчужувача

• 4. Зміна умов договору. Підстави та правові наслідки припинення договору довічного утримання
• 4.1 Заміна набувача за договором довічного утримання (догляду)

4.2 Заміна майна, яке було передане набувачеві за договором довічного утримання (догляду)

4.3 Припинення договору довічного утримання (догляду)

4.4 Правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду)

4.5 Правові наслідки смерті набувача

4.6 Правові наслідки припинення юридичної особи-набувача

• 5. Проблеми виконання договору довічного утримання (догляду)

Висновки

Список використаних джерел

• Додатки

Вступ

Актуальність теми полягає в проблематиці договору довічного утримання, так як тут можуть дуже суттєво порушуватися права людини. Перш за все існує потреба надати увагу таким проблемам - характеристиці суб'єктивної сторони договору, його майна та форми. Договір довічного утримання (догляду) є альтернативою договору купівлі - продажу в тих випадках, коли особа за життя має намір, але за певних умов, розпорядитись належним їй на праві власності майном.

В останній час в нашому житті все частіше почало з'являтись в обіході таке поняття як інститут довічного утримання. Ми часто чуємо про нього по телебаченню, радіо, зустрічаємо в газетах, журналах, а також в юридичній літературі. Але що це таке ?

Інститут довічного утримання українським законодавством виражається як договір, де одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач майна зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

В якості сторін договору довічного утримання є будь-який суб'єкт цивільних правовідносин. Для цього норми матеріального права мають визначити правовідносини сторін, а також передбачити всі можливі випадки змін у правовідносинах.

Насамперед необхідно виходити з основної мети такої угоди. Під час розгляду курсової роботи ми дізнаємося це.

Метою ж самої курсової роботи є дослідження всіх аспектів та особливостей договору довічного утримання, аналіз доцільності самого договору, його суть та основні завдання. Будемо порівнювати договір довічного утримання (догляду) із договором купівлі-продажу та іншими, схожими угодами між фізичними та юридичними особами.

Аналізуючи правові аспекти договору довічного утримання, то не можливо не згадати важливих за своєю змістовною глибиною та переважному значенню наукові праці в сфері становлення інституту довічного утримання, які розроблялись цілою плеядою видатних вчених. Серед них, насамперед, треба виділити роботи В. Маслова, Г. Амфітеатрова, М. Бару, О.В. Дзери, Д.В. Бобрової, А.С. Довгерт, М.І. Панченко, І.А. Безклубого та інших.

З набранням чинності нового ЦК України, він передбачає суттєві зміни порівняно з попереднім кодексом, який вже застарів і мав низку недоліків при регулюванні інституту довічного утримання і тому у вітчизняній науці та практиці в останній час все більше уваги приділяли цим недолікам.

Тому дана проблема потребувала всебічного вивчення з урахуванням практики застосування нового законодавства, тобто нового Цивільного кодексу України, а також з урахуванням того, що більшість аспектів все ще не отримали належного законодавчого врегулювання.

1. Історія розвитку договору довічного утримання

Свої витоки договір довічного утримання бере з давнього звичаю шанування культу предків та більш пізнього морального усвідомлення догляду за людьми похилого віку з боку родичів або громади [1, с. 337]. Після розпаду традиційного сімейного укладу та громадського побуту в українських селах - надто під дією модернізації ХХ ст. - багато функцій утримання перебрала на себе держава (що часто тепер реалізовується також через право соціального забезпечення). Певний період довічне утримання осіб контролювала церква. Отже, договори довічного утримання, укладені за нацистської окупації України, не могли вважатися недійсними тільки по факту того, що вони були підписані в окупації. Інша справа, що договір довічного утримання у цивільному законодавстві України так і не з'явився.

Цікаво, що становлення інституту довічного утримання в українській цивілістиці відбулося великою мірою завдяки дискусії юристів, яка розгорнулася на просторах СРСР у другій половині 1940-1950 років. Тож, новий Цивільний кодекс Української РСР (ухвалений 18 липня 1963 р.), за яким Україна жила 40 років, уже містив положення, які регламентували договір довічного утримання. Згадана вище дискусія, а також прагнення максимально уніфікувати цивільно-правові відносини в усіх республіках СРСР, призвели до того, що поняття «довічного утримання» з'явилося в цивільному праві не тільки України, а й інших республік. Саме з 1 січня 1964 р. в Україні почало діяти визначення договору довічного утримання.

Цей правочин із безіменних перейшов у категорію іменних (тобто до таких, що мають легальну назву, представлені в Цивільному кодексі або в інших нормативних актах, що визначають поняття, коло прав та обов'язків сторін) [12, с. 178?179]. О.М. Великорода етап розвитку інституту довічного утримання з 1964 до 2003 року логічно поділяє на два періоди: 1) перший період (1964?1991), який відзначається стабільністю інституту довічного утримання та ретельним дослідженням радянського законодавства в його договірній частині; 2) другий період (1991?2003), коли в українському законодавстві відбуваються істотні зміни, котрі вплинули і на тлумачення договору довічного утримання. Крім того, другий період позначений широкою науковою дискусією із обґрунтуванням потреби ухвалення нового Цивільного кодексу України і договору довічного утримання, зокрема, на якісно нових засадах [10, с. 23-24].

Дослідник провів ретельний аналіз інституту довічного утримання в законодавстві Української РСР порівняно із регламентацією цього інституту в цивільних кодексах інших республік СРСР. Крім того, що радянські правознавці намагалися звести юридичну теорію до його спільного бачення, а реформатори заклали до розуміння договору довічного утримання механізм зворотної дії, воно не було єдиним для всіх республік. У Цивільному кодексі України та Грузії була глава «Довічне утримання», а от у білоруському, молдавському та туркменському - «Відчуження жилого будинку з умовою довічного утримання», в азербайджанському, вірменському, казахському, киргизькому, узбецькому, естонському і латвійському - «Відчуження будинку з умовою довічного утримання», таджицькому - «Договір відчуження будинку з умовою довічного утримання», литовському - «Відчуження майна з умовою довічного утримання».

А от у цивільному кодексі РРФСР договору довічного утримання було присвячено дві статті, розміщені у главі «Купівля-продаж». Тексти із тлумаченням довічного утримання розміщувалися в різних розділах республіканських кодексів. Як зауважує О.М. Великорода, переважно договір довічного утримання розміщувався серед договорів про передачу майна у власність. Але в окремих випадках цей правочин розміщувався серед договорів про надання послуг (ЦК України, Грузії, Молдавії, Естонії). Головна відмінність цивільних кодексів усіх республік від РРФСР полягала в тому, що договір довічного утримання виділявся в них у самостійний договірний тип, а в Росії його розглядали в рамках купівлі-продажу.

В Україні, зрештою, це призвело до того, що від 2004 р. цей договірний правочин регулюється спеціальними нормами. Так, із 1 січня 2004 року ЦК України інститут довічного утримання врегульований у главі 57 (статтях 744 - 758). ЦК України відводить договору довічного утримання місце серед групи договорів, спрямованих на відчуження права власності, розмістивши норми, що регулюють відносини договору довічного утримання, після договорів міни, дарування та ренти. Цим самим ЦК України підкреслює його мету і правові наслідки, спрямовані на відчуження права власності та відносить до самостійного цивільно-правового договору [13, с. 291].

У підсумку варто зазначити, що становлення інституту довічного утримання в Україні має свою тривалу історію, беручи початки ще з часів звичаєвого права традиційної української громади. Після розпаду середньовічної козацької держави українське суспільство вступило в епоху модернізації, і правова регламентація довічного утримання набрала договірних писаних форм, увійшовши до предметного поля дискусії цивілістів із приводу класифікації цього інституту та розміщення в конкретній галузі права. Але остаточно поняття довічного утримання в сучасному вигляді сформувалося лише на початку ХХІ ст. зі спеціальним правовим регулюванням та розумінням законодавця місця цього договору в системі цивільно-правових договорів.

2. Поняття та загальна характеристика договору довічного утримання

Поняття договору довічного утримання (догляду) [14, ст. 744].

1. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. [15]

1. За своєю юридичною природою договір довічного утримання близький до договору ренти, правове регулювання якого здійснюється главою 56 Кодексу. ЦК детально регламентує відносини, які опосередковані договором довічного утримання (догляду).

Предметом договору є будь-яке нерухоме майно, а також рухоме, яке має значну цінність, На жаль, чинний ЦК не містить чітких критеріїв визначення "значної цінності", тому у кожному випадку, у разі виникнення спору, суд повинен призначати незалежну експертизу. Варто при цьому підкреслити, що поняття "значна цінність" стосується тільки рухомого майна.

Загальне визначення рухомого майна міститься у ч. 2 ст. 181 ЦК України, яка до рухомих відносить речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Закон України від 18 листопада 2003 р. "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначає рухоме майно як окрему рухому річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'язки.

Згідно з Законом України від 1 липня 2004 р. "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (див. також ст. 181 ЦК) до об'єктів нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. ЦК як приклад нерухомого майна, що може бути предметом договору довічного утримання (догляду) називає житловий будинок, квартиру або їх частину тощо.

Коментована стаття встановлює обов'язок набувача забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. ЦК розглядає договір довічного утримання також і як договір догляду, додавши таке його визначення у назву глави, присвяченої цьому виду договору.

Сторонами договору є відчужувач, яким може бути будь-яка фізична чи юридична особа, та набувач, яким є фізична чи юридична особа, яка утримання та (або) догляду довічно.

2. Договір довічного утримання (догляду) має реальний характер, оскільки коментованою статтею встановлено, що відчужувач передає набувачеві відповідне майно у власність, а не має намір передати його.

3. Договір довічного утримання (догляду) є одностороннім, тому що права за договором виникають лише у відчужувача, а обов'язки - у набувача.

Набувач вправі порушувати питання про передачу своїх обов'язків члену своєї родини за згодою відчужувача, а також оскаржити відсутність такої згоди до суду (ст. 752 ЦК). Набувач здобуває право вимагати передачі йому речі, що підлягає передачі, у випадку її заміни (ст. 753).

4. Договір довічного утримання (догляду) відноситься до алеаторних (ризикових) правочинів. Елемент ризику, який приймає на себе кожна із сторін, полягає у вірогідності того, що чи один, чи інший контрагент фактично отримає зустрічне задоволення меншого обсягу, ніж ним самим надано, адже період життя відчужувача на момент укладення договору невідомий.

5. За загальним правилом договір довічного утримання (догляду) є відплатним, відповідно до якого набувач надає відчужувачеві зустрічне задоволення у вигляді утримання та (або) догляду. Таке зустрічне задоволення може надаватися у грошовій чи натуральній формі.

6. Договір довічного утримання (догляду) має триваючий характер, тому що вимагає систематичного і постійного виконання набувачем своїх обов'язків щодо відчужувача до моменту припинення договору.

7. Договір довічного утримання (догляду) має схожі риси з договором ренти, однак існують і розбіжності, пов'язані з можливістю відчуження переданого за договором ренти майна і забороною на такі дії за договором довічного утримання (догляду) до смерті відчужувача, з можливістю укладення договору довічного утримання (догляду) на користь третьої особи і відсутністю такого права у сторін договору ренти та ін.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; незважаючи на наявність терміна "придбала" ця норма поширюється і на відносини, що виникають з договору довічного утримання (догляду). Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

8. Зважаючи на те, що за договором довічного утримання (догляду) відчужувач повинен передати набувачу майно у власність, він, у свою чергу, повинен мати це майно на праві на праві власності. Також оскільки відчужувач повинен передати майно у власність набувачу, останній повинен мати право його прийняти, тобто стати його власником.

Законодавством України встановлені певні обмеження щодо можливості окремих осіб бути власниками відповідного майна. Наприклад, Земельним кодексом України встановлено заборону на придбання у власність іноземними юридичними та фізичними особами, а також особами без громадянства земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а ділянки, придбані такими особами у спадщину (за аналогією - і за договором довічного утримання), підлягають відчуженню протягом одного року.

9. За змістом Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" під утриманням можна розуміти повне забезпечення матеріальними та грошовими ресурсами особи для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності. Головною ознакою утримання є забезпечення утриманця (відчужувача) грошовими коштами та (або) іншими матеріальними цінностями.

Поняття (догляд) законодавством не визначене і означає в широкому розумінні нагляд за відчужувачем, станом його здоров'я, умовами побуту тощо. Догляд не обов'язково пов'язаний з наданням матеріальної допомоги і опосередковується своєрідною трудовою участю набувача в житті відчужувача, наданням відчужувачу послуг, обсяг яких передбачається договором.

Матеріальне забезпечення (утримання) та послуги з догляду надаються набувачем до моменту смерті відчужувача (довічно) або до моменту розірвання договору довічного утримання.

3. Сторони договору довічного утримання, їх права та обов'язки

3.1 Сторони в договорі довічного утримання (догляду)

1. Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. [14, ст. 746].

2. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.

3. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним.

4. Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

1. Чинний ЦК містить спеціальну статтю, присвячену сторонам договору довічного утримання (догляду). [15].

Згідно з ч. 1 коментованої статті відчужувачем може бути лише фізична особа, причому незалежно від віку та стану здоров'я, тому укладення договору можливо також неповнолітніми та малолітніми особами. У цих випадках необхідно враховувати норми статей 31 - 32 ЦК, за якими неповнолітні відчужувачі можуть укладати цей договір лише за нотаріально посвідченою згодою батьків (усиновлювачів або піклувальників), а від імені малолітніх дітей цих договорів має укладатися їхніми батьками, опікунами, усиновлювачами. При цьому, якщо набувачами майна виступають батьки, опікуни, усиновлювачі таких дітей, то договір від імені малолітньої особи укладається третьою особою. Крім того, необхідною умовою для укладення договору довічного утримання за участю неповнолітніх або малолітніх дітей є наявність дозволу органів опіки та піклування (ст. 71 ЦК). На стороні відчужувача у договорі довічного утримання (догляду) може бути як одна, так і декілька фізичних осіб. Прикладом останнього є випадок, коли майно належить відчужувачам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю. Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном (ст. 67 Сімейного кодексу України, ч. 2 ст. 747 ЦК України). Водночас законодавство не містить заборони виступати на стороні відчужувача особам, яким майно належить на праві спільної часткової власності.

2. Набувачем може бути повнолітня дієздатна особа або юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми, здатна надавати відчужувачу обумовлене договором забезпечення.

3. Кодекс допускає множинність осіб на стороні набувача. Набувачами в такому випадку можуть бути тільки фізичні особи, а майно, яке відчужується за договором, переходить у їхню спільну сумісну власність (див. ком. до ст. 368 ЦК) - тобто без визначення часток кожного з них у праві власності. Незважаючи на відсутність безпосередньої вказівки у Кодексі, за аналогією у договорі довічного утримання (догляду) не виключається участь декількох юридичних осіб, а також разом - фізичних і юридичних осіб.

Фізичні особи, які є набувачами за договором, несуть солідарний обов'язок перед відчужувачем. Це означає, що відчужувач має право вимагати виконання зобов'язання частково чи в повному обсязі як від усіх набувачів разом, так і від кожного з них окремо.

4. Частина 4 коментованої статті допускає укладення договору довічного утримання (догляду) на користь третьої особи. Загальна конструкція договору на користь третьої особи регламентована ст. 636 ЦК. У цьому разі, поряд з відчужувачем, в договірні відносини вводиться новий учасник - отримувач платежів (послуг з догляду). Ця особа не вважається відчужувачем, оскільки, власне нічого не відчужує на користь набувача, проте згідно ст. 511 ЦК виступає кредитором стосовно останнього, тобто особою, яка вимагатиме від набувача виконання його обов'язків за договором довічного утримання (догляду). За таким договором набувач зобов'язаний виконати свій обов'язок не на користь відчужувача, а на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Наприклад, укладення договору довічного утримання на користь одного із своїх родичів або іншої особи. Якщо договір довічного утримання (догляду) укладається на користь третьої особи, остання повинна бути чітко вказана в договорі.

Законодавство також не забороняє передбачити в договорі обов'язки набувача стосовно відчужувача і третьої особи (або осіб). У цьому разі на боці кредитора виникає так звана "множинність", що вимагає підвищеної уваги до деталізації обов'язків набувача (боржника) стосовно кожної з таких осіб.

Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути як повнолітня дієздатна фізична, так і юридична особа. На відміну від відчужувача, щодо набувача - фізичної особи ЦК України чітко встановлює не тільки обов'язкову наявність у неї повної дієздатності, але й встановлює віковий ценз - досягнення особою повноліття.

5. Можливість участі на стороні набувача юридичних осіб обумовлене характером його обов'язків - надання утримання та (або) організація догляду, виконання яких не залежить від юридичного статусу набувача. При цьому законодавство не пред'являє жодних вимог щодо організаційно-правової форми такої юридичної особи. Таким чином, набувачами можуть бути як комерційні, так і некомерційні юридичні особи. У тих випадках, коли набувачем є юридична особа, вона повинна бути організацією, для якої в силу її правоздатності укладення такого роду договорів і надання послуг з утримання (догляду) є однією з цілей діяльності.

3.2 Обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду)

1. У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. [14, ст. 749]

2. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

3. Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду).

Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

Зміст будь-якого договору становлять взаємні права та обов'язки його сторін. Одним із основних обов'язків набувача є надання відчужувачу належного догляду. Сторони договору самостійно визначають в договорі розмір, обсяг і періодичність надання матеріального забезпечення, види і зміст догляду, а також ступінь конкретизації цих умов. Матеріальне забезпечення може полягати як у грошовому, так і натуральному утриманні (придбання продуктів харчування, одягу та інших предметів першої необхідності). Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Допускається також залучення третіх осіб до здійснення догляду. Договором довічного утримання (догляду) може бути передбачений обов'язок набувача надавати відчужувачеві різні види допомоги. Загальним правилом для визначення періодичності матеріального забезпечення є щомісячне надання (ст. 751 ЦК), якщо договором не передбачені інші періоди.

Частина 2 ст. 749 ЦК встановлює правові наслідки незазначення в договорі видів матеріального забезпечення. У цьому випадку спір підлягає вирішенню відповідно до засад справедливості та розумності.

Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача (ч. 2 ст. 755), що припиняє і зобов'язання набувача. Проте є один виняток із загального правила, відповідно до якого на набувача покладається обов'язок поховати відчужувача. При цьому, якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, то витрати на поховання повинні бути справедливо розподілено між ними та набувачем.

Набувач за договором довічного утримання зобов'язується систематично забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом. При цьому відповідно до ч. 1 коментованої статті у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені усі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Вбачається, що наведена норма не досить вдала, адже можна зробити висновок, що умова про матеріальне забезпечення та (або) догляд є необов'язковою, і відповідно неістотною умовою договору довічного утримання.

Частина 2 ст. 749 ЦК встановлює правові наслідки незазначення в договорі довічного утримання видів матеріального забезпечення. Так, зокрема, у цьому випадку спір підлягає вирішенню відповідно до засад справедливості на розумності.

Щодо способів утримання, то вони можуть полягати як в матеріальному забезпеченні (в натуральному чи грошовому), так і в наданні догляду. Це може бути як надання житла, харчування, забезпечення необхідним одягом, білизною, ліками, заміна постільної білизни, прибирання квартири (будинку) тощо. Види перерахованого забезпечення та догляду можуть обумовлюватися фізичним станом відчужувача, наприклад, неможливістю вільно пересуватися без сторонньої допомоги або настанням тимчасового покращення здоров'я. При цьому необов'язково, щоб відчужувач потребував усіх цих видів догляду в момент укладення договору. В ньому може бути зазначено обов'язок надання таких видів догляду у разі погіршення стану здоров'я. Зазначені види матеріального забезпечення підлягають грошовій оцінці в договорі та індексації в порядку, встановленому законом (ст. 751 ЦК). Договором може передбачатися також надання відчужувачеві систематичних грошових виплат.

Отже, в договорі довічного утримання мають бути зазначені способи надання утримання, строки їх виконання, порядок та види догляду за відчужувачем. Тобто набувач за договором довічного утримання наділений наступними обов'язками:

надавати відчужувачу різні види матеріального забезпечення (в натуральній та грошовій формі) та (або) здійснювати догляд у строки, передбачені договором;

забезпечити набувача житлом (у випадку, якщо такий обов'язок передбачений договором);

поховати відчужувача, навіть якщо такий обов'язок не був передбачений договором (ч. 3 ст. 749 ЦК). При цьому, якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, то витрати на поховання повинні бути справедливо розподілені між ними та набувачем

3.3 Права відчужувача

За договором довічного утримання (догляду) відчужувач має такі права:

- визначити умови забезпечення його житлом, зокрема, у будинку (квартири), що ним передано набувачу за договором;

- визначити всі види матеріального забезпечення, догляду (опікування), які надаватиме йому або третій особі набувач;

- вимагати виконання умов договору з надання утримання (догляду), зокрема, безпосередньо набувачем;

- у разі потреби має право порушувати питання про заміну майна, переданого за договором довічного утримання (догляду), на іншу річ;

- розірвати договір у разі неналежного виконання набувачем своїх зобов'язань у судовому порядку.

Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути лише повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (ч. 2 ст.746 ЦК).

договір довічний утримання набувач

4. Зміна умов договору. підстави та правові наслідки припинення договору довічного утримання

4.1 Заміна набувача за договором довічного утримання (догляду)

1. У разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. [14, ст. 752]

2. Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.

Стаття 752 ЦК передбачає підстави та порядок заміни набувача (фізичної особи) за договором довічного утримання (догляду). Істотними умовами в аспекті ч. 1 коментованої статті можуть бути значне погіршення майнового стану набувача, втрата набувачем постійного заробітку, інші обставини, що перешкоджають належному виконанню набувачем своїх обов'язків. За наявності таких обставин набувача може замінити член його сім'ї або інша особа, але лише за згодою відчужувача. [15].

Законодавець не визначає порядку здійснення заміни набувача та форму, в якій має бути висловлена згода відчужувача. У випадку передачі обов'язків набувача майна фактично відбувається передача боргу на іншу особу, оскільки відбувається повна заміна сторони (набувача майна) в зобов'язанні. Тому обов'язки набувача можуть бути передані виключно за згодою відчужувача. Передати обов'язки можна члену сім'ї набувача, а іншій фізичній чи юридичній особі. Підстави заміни сторони в зобов'язанні повинні мати істотне значення.

Законодавець не визначає порядку здійснення заміни набувача та форму, в якій має бути висловлена згода відчужувача. Тому у даній ситуації необхідно застосовувати загальні положення про зобов'язання, зокрема в частині підстав та порядку заміни боржника (ст. 520 - 523 ЦК). У разі заміни набувача має бути складений правочин про заміну набувача між попереднім та новим набувачем, який має бути схвалений відчужувачем. Зазначений правочин повинен бути вчинений у такій самій формі, як і договір довічного утримання. Наступним способом оформлення заміни набувача може бути розірвання договору довічного утримання у судовому порядку у разі відмови відчужувача та його заміни і наступне укладення договору з новим набувачем.

Відмова відчужувача в наданні згоди на передання обов'язків набувача за договором довічного утримання іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення для справи.

4.2 Заміна майна, яке було передане набувачеві за договором довічного утримання (догляду)

1. Набувач та відчужувач можуть домовитися про заміну речі, яка була передана за договором довічного утримання (догляду), на іншу річ. [14, ст. 753]

У цьому разі обсяг обов'язків набувача може бути за домовленістю сторін змінений або залишений незмінним.

Набувач та відчужувач можуть домовитися про заміну речі, яка є предметом договору довічного утримання (догляду), на іншу річ. Така домовленість повинна бути оформлена зміною умов договору, що мають бути вчинені у тій же формі, що і сам договір. Момент виникнення права власності на новий предмет договору визначається згідно ст. 334 ЦК.

За договором довічного утримання набувач майна зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Розмір такого забезпечення залежить від вартості майна, яке передається від відчужувача до набувача. Тому заміна речі, яка була передана за договором довічного утримання (догляду), на іншу річ може бути підставою для зміни обсягу обов'язків набувача. Така зміна можлива за домовленістю сторін. При цьому необхідно внести відповідні зміни до договору довічного утримання (догляду).

Крім цього, можна додати наступне.

Стаття 753 ЦК розглядає можливість заміни майна за договором довічного утримання. Зокрема, вона може здійснюватися за взаємною згодою сторін шляхом внесення змін та доповнень до договору довічного утримання, що мають бути вчинені у тій же формі, що і сам договір. Чинний ЦК не вказує на підстави для заміни речі, що може призводити до зловживань набувачами або відчужувачами у сфері застосування цієї дії декілька разів. При цьому законодавець не визначає також видів речей, які можуть бути замінені за договором довічного утримання. З наведеного можна припустити, що заміні можуть підлягати будь-які речі, які охоплюються поняттям предмета договору довічного утримання.

Наслідками заміни речі за договором довічного утримання можуть бути залишення обов'язків набувача у незмінному обсязі або відповідна їх зміна, що залежить від вартості заміненої речі. Якщо вартість заміненої речі менша за вартість попередньої речі, то обсяг обов'язків набувача може бути відповідно зменшений. А якщо вартість заміненої речі більша за вартість попередньої речі, то обсяг обов'язків може бути збільшений. У разі заміни речі на іншу річ еквівалентної вартості, обсяг обов'язків набувача залишається незмінним. При цьому у випадку зміни обсягу обов'язків набувача з підстав заміни речі, до договору довічного утримання мають бути внесені відповідні зміни у тій самій формі, що і договір довічного утримання. Крім того, у разі заміни нерухомого майна за договором довічного утримання нотаріусом мають бути внесені відповідні зміни про це до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а також надані відомості для здійснення державної реєстрації.

4.3 Припинення договору довічного утримання (догляду)

1. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду [14, ст. 755]:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

2. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

1. Коментована стаття передбачає: 1) розірвання договору довічного утримання на підставі рішення суду за вимогою однієї із сторін договору чи третьої особи, на користь якої укладено договір. Ця підстава для розірвання договору пов'язана з невиконанням або неналежним виконанням обов'язків за договором довічного утримання. При цьому для притягнення набувача до відповідальності необхідними елементами складу цивільного правопорушення є: наявність заподіяної відчужувачеві шкоди; протиправність дій набувача, що виявляється у невиконанні чи неналежному виконання договору; причинний зв'язок між вказаними елементами. 2) Припинення договору смертю відчужувача. Коментована стаття передбачає випадки, в яких розірвання договору можливе виключно за рішенням суду, оскільки передбачає незгоду однієї із сторін на розірвання договору. У першому випадку відповідальність наступає незалежно від вини набувача майна. Ініціатором розірвання договору в цьому випадку є відчужувач майна або третя особа, якщо договір укладено на її користь.

У другому випадку ЦК не визначає примірного переліку підстав, за яких набувач має право такої вимоги. Розірвання договору в судовому порядку пов'язане із вимогою набувача. Причина такої вимоги значення не має.

2. Безумовною підставою для припинення договору довічного утримання є настання смерті відчужувача, а також з оголошенням померлим. У цій ситуації договір вважається виконаним.

4.4 Правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду)

1. У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. [14, ст. 756]

У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

2. У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

1. Коментована стаття стосується наслідків розірвання договору довічного утримання (догляду) за рішенням суду. Диференціювання таких наслідків залежить від того, хто ініціював розірвання договору - відчужувач (третя особа, на користь якої був укладений договір) чи набувач.

2. У випадках ініціювання розірвання договору відчужувачем (третьою особою, на користь якої був укладений договір) відчужувач набуває право власності на майно, передане раніше за договором, одержує право на примусове його вимагання. Крім того, витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача (третьої особи) поверненню не підлягають.

Коментована стаття не передбачає можливості заяви відчужувачем вимоги про відшкодування збитків.

3. Якщо ж розірвання договору довічного утримання здійснюється у судовому порядку з підстав неможливості його подальшого виконання, то ч. 2 ст. 756 ЦК передбачає визначення правових наслідків на розсуд суду. Суд може залишити у власності набувача частину майна, переданого йому за договором, якщо розірвання договору відбувається з підстав, що "мають істотне значення". Коментованою статтею не визначається перелік підстав, що мають істотне значення, тому суд в кожному конкретному випадку буде вирішувати питання про істотність обставин.

4.5 Правові наслідки смерті набувача

[14, ст. 757] 1. Обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.

Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було передане відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом.

2. Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.

Коментована стаття стосується випадків, коли набувач - фізична особа вмирає раніше відчужувача. У такому разі виникає правонаступництво щодо майна, яке стало власністю набувача, а також комплексу обов'язків, що складали зміст обов'язку набувача за договором довічного утримання (догляду). Частина 1 ст. 757 ЦК передбачає можливість переходу обов'язків набувача не лише до спадкоємця за заповітом, але й до спадкоємця за законом, у разі відмови спадкоємця за заповітом від прийняття майна. Відповідно до п. 219 Інструкції про порядок вчинення нотаріусами нотаріальних дій зазначається, що у разі успадкування спадкоємцями прав та обов'язків набувача майна за договором довічного утримання (догляду), їм видається свідоцтво про право на спадщину, у тексті якого зазначається, що воно є невід'ємною частиною договору довічного утримання (догляду), і підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. При цьому нотаріус здійснює перереєстрацію заборони відчуження майна на ім'я нового власника.

2. Другим правовим наслідком смерті набувача є припинення договору довічного утримання. Це настає у разі відсутності у набувача спадкоємців (як за заповітом, так і за законом) або їхньої відмови від набуття майна у власність та прийняття на себе обов'язків набувача. У цьому випадку зазначене майно повертається у власність відчужувачу.

4.6 Правові наслідки припинення юридичної особи-набувача

1. У разі припинення юридичної особи-набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов'язки за договором довічного утримання (догляду). [14, ст. 758]

2. У разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), переходить до відчужувача.

Якщо в результаті ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

1. Коментована стаття присвячена випадкам, коли набувач за договором довічного утримання (догляду) - юридична особа припиняється раніше смерті фізичної особи - відчужувача. Права та обов'язки юридичної особи - набувача майна за договором довічного утримання можуть передаватися від такої юридичної особи іншим юридичним особам, якщо у юридичної особи є правонаступник, або припинятися в разі реорганізації або ліквідації такої юридичної особи. Якщо юридична особа ліквідується, то договір довічного утримання припиняє свою дію і майно, що було за ним передане, стає власністю відчужувача. Якщо у разі ліквідації юридичної особи - набувача майно перейшло до її засновника (учасника), то права і обов'язки за договором переходять до цього засновника (учасника).

2. Для оформлення переходу прав та обов'язків юридичної особи - набувача у разі її реорганізації, до її правонаступника представник правонаступника повинен звернутися до нотаріальної контори з документами, що засвідчують права правонаступника. Перевірка наявності чи відсутності правонаступника у юридичної особи здійснюється нотаріусом на підставі витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України та письмової заяви відчужувача.

У випадках ліквідації юридичної особи - набувача, то відчужувач звертається із заявою до нотаріальної контори з вимогою про припинення договору довічного утримання, на підставі чого до нього повертається майно у власність.

5. Проблеми виконання договору довічного утримання (догляду)

В основному, переважають два варіанти зловживань відчужувачами своїми правами [16]. Часто трапляється так, що відчужувач, через особисті конфлікти, відмовляється приймати належне виконання, запропоноване набувачем, аргументуючи це його низькою якістю, хоча, як правило, достатніх підстав для цього нема. Прострочення відчужувача матиме місце також і у разі, якщо він змінив своє місцепроживання і не повідомив про це набувача, внаслідок чого останній не міг виконувати свої обов'язки. За таких обставин виникає питання: чи нестиме набувач відповідальність, якщо він не міг належним чином виконувати свої обов'язки у зв'язку з простроченням відчужувача. Згідно частини другої статті 613 Кодексу, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Це означає, що набувач може не надавати утримання та (або) догляд протягом строку, коли відчужувач відмовляється приймати належне виконання зобов'язання, запропоноване набувачем. При цьому останній не буде нести цивільно - правову відповідальність, якщо він доведе, що пропонував належне виконання, оскільки закон дає відстрочку на період, протягом якого відчужувач відмовлявся приймати таке виконання. Виконання зобов'язання може бути відстрочене і у випадку, коли відчужувач, не повідомивши набувача, змінив своє місцеперебування, внаслідок чого набувач не міг виконувати свої обов'язки. В цьому разі відстрочка діє доти, доки набувач не довідався про нове місцезнаходження відчужувача. Слід зазначити, що такі відстрочення, враховуючи те, що договір довічного утримання (догляду) укладається на строк життя відчужувача, мають, найімовірніше, характер призупинення виконання набувачем його обов'язків.

Іноді, коли відчужувач з певних причин виїжджає на постійне місце проживання до іншого населеного пункту, набувач не може надавати утримання та (або) догляд в передбаченому договором обсязі, і, як правило, через деякий час відчужувач подає позов про розірвання договору довічного утримання (догляду), через те, що він не виконується належним чином. Виникає питання, як у цьому разі вчинити набувачеві? Тому необхідно звернути особливу увагу на одну із істотних умов договору - місце його виконання, яку ми розглядали вже в істотних умовах укладення договору.

По-перше, набувач може вимагати припинення договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з неможливістю його виконання (стаття 607 Кодексу) і відшкодування витрат, понесених на утримання та (або) догляд.

По-друге, набувач може вимагати в судовому порядку зміни договору довічного утримання (догляду) за статтею 652 Кодексу, згідно якої у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

а) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

б) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

в) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

г) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно з вищезгаданою статтею зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Безумовно, переїзд відчужувача на постійне місце проживання до іншого населеного пункту є істотною зміною обставин, тому, як правило, при укладенні договору набувач не може передбачити такої зміни і не може усунути її причини. Безперечно, виконання договору довічного утримання (догляду) у випадку, коли відчужувач переїжджає на нове місце проживання, порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б набувача того, на що він розраховував при укладенні договору; крім цього ризик зміни обставин не несе набувач.

Отже, за цих умов є всі підстави для того, щоб вимагати в судовому порядку зміни договору довічного утримання (догляду). В цьому випадку може мати місце зміна матеріального забезпечення на грошове в розмірі грошової оцінки матеріального забезпечення.

Висновки

Отже, підсумовуючи всю вище зазначену інформацію, можна зауважити, що ми дослідили основну мету курсової роботи та самої держави, яка визначила можливість укладати договори довічного утримання, а саме: надання особам, які за станом здоров'я або внаслідок віку не можуть себе обслуговувати і потребують постійного стороннього догляду, здійснити цю можливість за рахунок власного нерухомого майна. Тому таку угоду можуть укладати й забезпечені громадяни, ті, які мають власні грошові кошти на своє утримання - значну за розміром пенсію, але за станом здоров'я не можуть себе обслуговувати, тому допомога їм може полягати у догляді за ними, в утримані будинку, приготуванні їжі та у певній періодичності годування хворої особи, прогулянок у супроводі іншої особи.

Визначили актуальність заданої теми та дізналися витоки договору довічного утримання.

Також, варто зазначити, що ми дослідили всі аспекти та особливості договору довічного утримання, актуальність, проаналізували доцільність самого договору, його суть та основні завдання.

Курсова робота містить 35 сторінок, 5 розділів, зміст, вступ, основну частину, висновок, список використаної літератури та додаток.

Список використаних джерел

1. Етнографія України: навч. посіб. / За ред. проф. С.А. Макарчука. - вид. 2-ге, перероб. і доп. - Львів: Світ, 2004. - 520 с.

2. Озернюк Г.В. Історичні джерела рентних правовідносин / П.В. Озернюк // Актуальні проблеми держави і права. - 2010. - Вип. 53. - С. 282-291.

3. Великорода О.М. Договір довічного утримання [Текст]: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Великорода О.М. / Прикарпатський національний ун-т ім. Василя Стефаника. Юридичний ін-т - Івано-Франківськ, 2006. - 193 с.

4. Іванов Ю.Ф. Цивільне право України : Навч. посіб. у 2 т. / Ю.Ф. Іванов, О.В. Куриліна, М.В. Іванова - 2-ге вид. доповн. і переробл. - Т. 1. - К.: Алерта, 2019. - 342 с.

5. Цивільне право України: навчальний посібник / кол. авторів; за ред. Г.Б. Яновицької, В.О. Кучера. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011. - 468 с.

6. Ем В.С. Договор ренты / В.С. Ем / Законодательство. - 1998. - № 5. - С. 8-19.

7. Бару М.И. Договорное обязательство о содержании / И.М. Бару // Ученые записки. Вып. III. - Харьков: Издание Харьковского юридического института им. Л.М. Кагановича, 1948. - 196 с

8. Цивільне право України: Загальна частина / за ред. проф. І.А. Бірюкова і Ю.О. Заіки. К. 2014. 510 с.

9. Великорода О.М. Становлення інституту довічного утримання / О.М. Великорода // Право України. - 2003. - № 12. - С. 122-125.

10. Цивільне право України: підручник. 2-е вид., перероб. І доп. У 2 частинах. / За ред. проф. Р.Б. Шишки (кер. авт. кол.), Ч. 1. Загальна. - К.: Видавництво Ліра-К, 2018. - 736 с.

11. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. : Істина, 2005. - 312 с.

12. Пилипенко С.А. Договір довічного утримання: історія становлення та розвитку / С.А. Пилипенко // Електронні матеріали підсумкової науково-теоретичної конференції «Стан, проблеми та перспективи сучасної юриспруденції України в умовах євро-інтеграції: правові та суспільні аспекти» (Київ, 23 квітня 2015 року). - К.: Нац. акад. внутр. справ. - 2015. - С. 289-292.

13. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 г.

14. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України: у 2 т. /за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. 5-е вид., перероб. і допов. К.: Юрінком Інтер, 2013. Т.2. 1022 с.

15. Стаття провідного спеціаліста Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об'єднань Міністерства юстиції України Мар`яни Гаври

Додатки

ДОГОВІР довічного утримання (догляду)

Місто Полтава, перше вересня дві тисячі двацятого року.

Ми, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів та володіючи українською мовою,

- Гребенюк Анна Артурівна, ідентифікаційний номер 52664554565, і Гребенюк Артем Вікторович, ідентифікаційний номер 4532563256255, що проживають в м. Харкові по вул. Перемоги, 47, кв. 69, далі іменовані ВІДЧУЖУВАЧІ, та:

- Перун Світлана Василівна, ідентифікаційний номер 22664233778899, що проживає в м. Харкові по вул. Леніна, 241, кв. 58, далі іменована НАБУВАЧ, що разом іменовані СТОРОНИ, склали цей договір про таке:

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1. ВІДЧУЖУВАЧІ передають, а НАБУВАЧ отримує у власність квартиру № 41 (сорок один), що знаходиться: м. Харків, вул. Пушкінська, буд. № 15 (п'ятнадцять), та взамін чого зобов'язується забезпечувати ВІДЧУЖУВАЧІВ утриманням та доглядом довічно на умовах цього договору. Відчужувана квартира складена з трьох кімнат; загальна площа - 140.1 кв.м., житлова - 70.1 кв.м.

1.2. Квартира належить ВІДЧУЖУВАЧАМ на праві спільної сумісної власності та була отримана ними згідно з Договором купівлі-продажу від десятого лютого дві тисячі четвертого року, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Міроненком Іваном Сергійовичем за реєстровим № 432, і зареєстрований КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 20 лютого 2004 року за р. № 5721, номер витягу 3511030, реєстр. № 5731773.

...