Співвідношення норм права Європейського Союзу та норм національного права

університету управління та права

імені Леоніда Юзькова

Європейський Союз (далі за текстом - ЄС) - це організація, що створена на основі добровільної згоди держав-членів. Метою його створення було заснування економічного союзу з найвищим рівнем інтеграції економік держав і політичного союзу, а також впровадження спільного громадянства.

Правова база ЄС - сукупність правових норм, основною метою яких є досягнення тих цілей, які ставить перед собою дана організація. Це специфічний правопорядок, правова система, що формувалася під впливом основоположних засад і практики, властивих національним правовим системам держав-членів ЄС [5].

Існування та функціонування Європейського Союзу ґрунтується на особливій і самостійній системі права. Проте, сама ця система права створена і функціонує не автономно від національних систем, а безпосереднім чином взаємозалежна і взаємопов'язана з національними правовими системами держав-членів. Звичайно ж, мова не йде про просте копіювання національних правових норм. Взаємодія права ЄС і національного права держав-членів здійснюється на основі принципів, закріплених установчих договорах та інших актах ЄС [3].

Одним із ключових для держав-членів та держав, що мають намір приєднатися до ЄС стає питання співвідношення національного права із правом ЄС.

До сьогодні доволі активно триває дискурс навколо проблем природи права ЄС. Значна частина науковців вважає, що право ЄС є частиною міжнародного права (Є. Аметісов, Р. Мюлерсон, Б. Ціммерман та М. Хиршлер); натомість їхні опоненти стверджують, що право ЄС частково складається з національного права держав-членів (наприклад М. Ентін, О. Олтеану). Останнім часом здобуває все ширше визнання концепція, за якою право ЄС розглядається як самостійна та унікальна правова система, що має суттєві відмінності від національного та міжнародного права (В. Кузнєцов, І. Марчук, Т. Оперман, Є. Рафалюк, А. Татамов, Б. Топорнін, Р. Хасянов) [2, с.206].

Право ЄС має свої специфічні риси, які відрізняють його, як від права міжнародного, такі від права національного. У той же час воно тісно пов'язано з обома системами права, оскільки установчі договори, угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями складають частину міжнародного права, а певні акти інститутів європейських співтовариств регулюють відносини між суб'єктами національного права країн-членів і діють поряд з актами національного права цих країн, маючи при цьому пріоритет по відношенню до таких актів [1].

При виникненні колізій між національним правом і правом ЄС застосовується право ЄС, тобто починає діяти принцип примату права ЄС над національним правом. Враховуючи, що право ЄС має пряму дію, Суд ЄС має повноваження останньої інстанції стосовно визначення його дійсності та тлумачення.

Однак досить часто виникають складнощі із застосуванням принципу примату права ЄС. Вони пов'язані із тим, що цей принцип документально не встановлений в установчих договорах про ЄС. Ситуація не змінилась і з підписанням Лісабонських договорів. У Декларації до Заключного акта Міжурядової конференції 2007 р. про примат права ЄС йдеться про таке: «Конференція нагадує, що відповідно до усталеної практики Суду ЄС договори і право, що створюється Союзом на основі Договорів, мають примат над правом держав-членів на умовах, визначених згадуваною судовою практикою». Але Декларація не має юридично обов'язкової сили, а лише відображає загальну позицію держав-членів ЄС. Включення положення про примат права ЄС до Лісабонських договорів могло бути розцінено як посягання на державний суверенітет держав-членів, і доля Лісабонських договорів могла б стати такою ж, як і неухваленої Конституції для Європи [6].

Примусове застосування права ЄС забезпечується державами-членами, юридичними та фізичними особами в національних судах і Комісією ЄС в Суді ЄС. Юридичні та фізичні особи, права яких порушені, мають можливість використовувати засоби судового захисту, що надаються національними судами, з метою реалізації вказаних прав. При цьому для захисту своїх прав вони можуть посилатися на право ЄС. Комісія (а також будь-яка держава - член ЄС) можуть подати позов до Суду ЄС проти держави-члена, що порушила право ЄС.

Співвідношення права ЄС та національного права держав-членів базується на чотирьох принципах: верховенства права ЄС щодо національного права держав-членів, прямої дії права ЄС, інтеграції права ЄС та юрисдикційної захищеності прав та інтересів, що виникають на основі права ЄС [3].

Принцип верховенства права ЄС передбачає його поширення на всі джерела права ЄС, а також підпорядкування йому будь-яких видів актів національного права. Не менш важливі і тимчасові умови його дії. Принцип верховенства права ЄС поширюється на всі акти права ЄС незалежно від часу їхнього прийняття. У тих державах-членах, де подібне рішення не узгоджувалося з діючими конституційними положеннями, були прийняті спеціальні національні акти конституційного характеру, що підтвердили подібну спрямованість даного принципу. В результаті правотворчої діяльності Суду ЄС була сформульована загальна концепція верховенства права ЄС стосовно національного права держав-членів. Це верховенство носить глобальний і абсолютний характер. Інакше кажучи, принцип верховенства має на увазі не окремі акти чи види актів, а характеризує відносини права ЄС як системи з національною системою права в цілому кожного з держав-членів [5].

Важливе значення у взаємодії національного права держав-членів із правом ЄС надається принципу прямої дії, на основі якого, разом із принципом верховенства права ЄС, функціонує європейський правопорядок. Принцип прямої дії права ЄС закріплено рішенням Суду ЄСп у справі від 5 лютого 1963 р. «Van Gend & Loos)», яку навіть називають «найважливішою за всю історію «ЄС». Суд ЄСп підкреслив, що “Співтовариство створило новий правопорядок міжнародного права, на користь якого держави обмежили свої суверенні права, хоча і в окремих сферах, та до кола суб'єктів якого належать не лише держави-члени, але також і їхні громадяни.

Співтовариства незалежно від законодавства держав-членів не тільки покладає обов'язки на приватні особи, але й також наділяє їх правами, що стають частиною їхнього правового надбання» [2, с.207].

Аналізуючи наступний принцип - інтеграції законодавства. Під ним розуміється закріплення норм права ЄС у національних системах права всіх держав-учасниць, в результаті чого вони стають невід'ємною складовою частиною цих систем. Саме інтеграція в національне право надає юридичну чинність нормам ЄС на території держав-членів і робить обов'язковим їх застосування національними судами.

Правові норми ЄС діють і підлягають застосуванню на території держав-учасниць на тих же умовах, що й національне право. Єдине, що зобов'язана зробити держава-реципієнт, це не встановлення умов його застосування, а створення умов для його максимально ефективного застосування [4].

І ще одним не менш важливим принципом є юрисдикційна захищеність прав та інтересів, що виникають на основі права ЄС.

Він полягає в Імперативній обов'язковості для всіх національних судових органів та судових установ Європейських співтовариств забезпечити застосування права останніх та ефективний захист прав та інтересів, що виникають на його основі. Національний суд зобов'язаний застосувати норму права ЄС, якщо навіть їй протистоїть норма національного права. Це випливає з принципу верховенства права ЄС. Правова норма, що застосовується національним судом, повинна буги складовою національної правової системи. Це забезпечується застосуванням принципу інтеграції. Пряма дія надає імперативного характеру його застосуванню національними судами. Юрисдикційна захищеність є практичною реалізацією цих принципів. Претензія, яка базується на праві ЄС, розглядається національними судовими органами згідно з нормами національного процесуального права.

Одним із головних питань забезпечення цього принципу є встановлення відповідальності держави за порушення права ЄС. Особи, що постраждали в результаті такого порушення, володіють правом на відшкодування збитків, спричинених незаконними діями. Суд СС визначив, що право па відшкодування шкоди, спричиненої порушенням права ЄС, не залежить від того, з вини якого державного органу вона спричинена [3].

Отже, право ЄС - це правова система , що склалася на стику міжнародного права і внутрішньодержавного права держав-членів Європейського Союзу, яка володіє самостійними джерелами і принципами. Ці принципи є специфічними, що пояснюється особливістю природи виникнення та призначення Європейського Союзу. Співвідношення права Європейського Союзу визначається принципами верховенства права ЄС, принципами прямої дії права ЄС, а також принципами інтегрованості норм права ЄС у національні системи права держав-членів та юрисдикційного захисту правових норм ЄС судовими органами ЄС та держав-членів.

право міжнародний союз європейський

ЛІТЕРАТУРА

1. Взаємодія права ЄС з міжнародним правом. https://www.sworld.com.ua/index.php/uk/legal-and-political-science-

311/constitutional-and-intemational-law-311/7731 -union-rights-vzamodva-

vropeyskogo-w-mzhnarodnim-law

2. Козак О. Інтеграційний вплив права Європейського Союзу на правові системи держав-членів / О. Козак. // Львівський політехнічний національний університет. - 2016. - С. 205-210.

3. Принципи права ЄС. иКЬ: https://studfilenet/preview/2398238/page:37/

4. Співвідношення права Європейського Союзу і національного права держав -

членів. Ц:https://studopedia.com.Ua/1 269510 spivvidnoshennya-prava-

vevropevskogo-soyuzu-i-natsionalnogo-prava-derzhav-chleniv.html

5. Співвідношення права Європейського Союзу і права його держав-членів. ШЬ:

https://knowledge.allbest.ru/law/3c0b65625b2bc78b4d43b89421216d27 0.html

6. Співвідношення права ЄС з національним правом держав-членів. Ц^: https://studfilenet/preview/2398238/page:36/

Размещено на Allbest.ru