Зміст правових прогалин і колізій у кримінально-виконавчому законодавстві України в контексті його гармонізації з нормами міжнародного права та практики

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст правових прогалин і колізій у кримінально-виконавчому законодавстві України в контексті його гармонізації з нормами міжнародного права та практики

Бєлкіна Д.С.

Бєлкіна Д.С., аспірант кафедри кримінального права та процесу Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

У статті з'ясовано сутність і зміст правових прогалин і колізій у кримінально-виконавчому законодавстві України, пов'язаних із його адаптацією до законодавства Європейського Союзу, а також розроблено науково обґрунтовані шляхи усунення, нейтралізації, блокування тощо детермінант, які їх спричинюють та зумовлюють.

Крім цього, констатовано таке: якщо наша держава в поспіхах буде брати на себе ті чи інші міжнародні зобов'язання, включаючи й ті, що стосуються сфери виконання покарань, не маючи при цьому ані правової науково обґрунтованої концепції з означених питань, ані інших ресурсів забезпечення (правового, організаційно-управлінського, матеріально-технічного та іншого характеру), а також й надалі буде зволікати з їх виконанням, неможливо буде повною мірою не тільки удосконалити чинне законодавство (зокрема, кримінально-виконавче), але й це не дасть змоги ліквідувати наявні в ньому прогалини і колізії, які, у свою чергу, впливають на ефективність діяльності її правоохоронної системи та знижують у зв'язку з цим рівень охорони і захисту основоположних прав і свобод людини та громадянина, загальновизнаних у нормах міжнародного права.

Проте на цьому шляху необхідно подолати ще одну перешкоду - ментальність, тобто змінити ставлення до людини. А це завдання архіскладне, системне та торкається свідомості. При цьому свідомості не окремої людини і навіть не окремої спільноти - персоналу органів та установ виконання покарань, а всього суспільства, його соціокультурних шарів, що має пряме відношення й до досліджуваної в цій роботі проблематиці. Про необхідність підвищення, зокрема, рівня виконання Україною своїх міжнародних зобов'язань свідчать статистичні дані, а саме: щорічні виплати з Державного бюджету України у мільйонах гривень для виконання рішень ЄСПЛ (наприклад, у 2011 р. - більше 25 млн грн; у 2012 р. - 39 млн грн тощо).

Ключові слова: міжнародні стандарти, міжнародні договори, правові прогалини, правові колізії, кримінально-виконавче законодавство, детермінанти, сфера виконання покарань, засуджений, персонал колоній.

CONTENTS OF LEGAL GAPS AND COLLISIONS IN THE CRIMINAL CODE OF UKRAINE IN THE CONTEXT OF ITS HARMONIZATION WITH THE LAWS OF INTERNATIONAL LAW AND PRACTICES

The article clarifies the nature and content of legal loopholes and conflicts in the criminal law of Ukraine, related to its adaptation to the legislation of the European Union, and also elaborates scientifically sound ways of elimination, neutralization, blocking, etc. of the determinants that cause them.

In addition, the following is stated: if our country is in a hurry to assume certain international obligations, including those related to the sphere of punishment, without having a legal science-based concept on these issues, or other resources to provide (legal, organizational, managerial, logistical and other nature), and will continue to be delayed with their implementation, it will be impossible not only to improve the existing legislation (in particular, criminal enforcement), but not to the full volyt eliminate existing gaps in it and collisions, which in turn affect the efficiency of its judicial system and reduces therefore the level of safety and protection osonovpolozhnyh rights and freedoms of man and citizen, recognized in international law.

However, there is another obstacle to be overcome along the way - the mentality, that is, the change of attitude towards the person. And this task is architectural, systemic and conscious. At the same time, the consciousness of not an individual, or even a separate community - the staff of bodies and institutions of execution of punishment, but of the whole society, its socio-cultural layers, which is directly related to the problems studied in this work. The need for increasing, in particular, the level of Ukraine's fulfillment of its international obligations is evidenced by the following statistics, namely: annual payments from the State Budget of Ukraine millions of hryvnias for the implementation of ECHR decisions (for example, in 2011 - more than UAH 25 million; in 2012 - UAH 39 million; others).

Key words: international standards, international treaties, legal loopholes, legal conflicts, criminal law enforcement, determinants, sphere of execution of punishments, condemned, staff of the colonies.

Постановка проблеми

Як показує практика виконання покарань в Україні, до детермінант, що спричинюють та сприяють їх наявності в нормах національного права, можна зарахувати такі: а) низький рівень виконання органами державної влади України взятих на себе міжнародних зобов'язань, що стосуються адаптації кримінально-виконавчого законодавства та практики до норм Європейського Союзу; б) незадовільний стан фінансового, матеріально-технічного та іншого ресурсного забезпечення процесу гармонізації кримінально-виконавчого законодавства України з нормами міжнародного права; в) вкрай популістська та безвідповідальна поведінка вищих посадових осіб України, включаючи й керівництво Державного департаменту України з питань виконання покарань (а в подальшому - Державної пенітенціарної служби України) в реалізації державної політики у сфері виконання покарань, а саме: з одного боку, ці суб'єкти публічно та в друкованих виданнях заявляли про наміри створювати пенітенціарну систему, а з іншого -- надалі в управлінні та інших сферах життєдіяльності органів та установ виконання покарань продовжувати дотримуватись догм кримінально-виконавчої системи, заводячи таким чином проблеми її розвитку в глухий кут; г) невдалі та професійно неграмотні переклади текстів в Україні тих міжнародно-правових актів, які стосувались сфери виконання покарань, що привело до низки колізій у правозастосовній практиці та наукових джерелах у виді вживання слів, понять, категорій, які фактично суперечили змісту кримінально-виконавчого законодавства України (як-от: «в'язні» замість «засуджених» або «ув'язнених під варту»; «пенітенціарні установи» замість «установ виконання покарань»; «місця ув'язнення» замість «місця попереднього ув'язнення» або «місця позбавлення волі» тощо).

Таким чином, варто констатувати, що в наявності складна прикладна проблема, яка потребує вирішення, в тому числі на теоретичному рівні, що й зумовило вибір теми цієї наукової статті, а також визначило її головне завдання -- розробити науково обґрунтовані шляхи усунення, нейтралізації, блокування тощо детермінант, які спричинюють та зумовлюють наявність у національному кримінально-виконавчому законодавстві правових прогалин і колізій, що стали результатом його адаптації до законодавства Європейського Союзу. правовий нормотворчість покарання колізія

Стан досліджень

Вивчення наукової літератури показало, що в основному розробкою цієї проблематики займаються фахівці в галузі теорії права і лише фрагментально - в межах окремих аспектів своїх напрацювань - учені кримінально-виконавчого права. У цьому контексті значне методологічне підґрунтя створили такі науковці, як О.Л. Бигич, І.О. Биля, А.І. Граціанов, В.К. Грищук, І.М. Жаровська, Н.Ю. Задирака, М.С. Кельман, О.Г. Колб, Д.Д. Лилак, О.В. Майстренко, В.О. Навроцький, С.П. Погребняк, В.І. Риндюк, А.В. Савченко, А.Х. Степанюк, З.А. Тростюк, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, С.В. Хилюк, Л.І. Чулінда, Н.Б. Цись, О.І. Ющик та ін.

Поряд із цим комплексних наукових досліджень, які стосувалися б змісту правових прогалин і колізій у кримінально-виконавчому законодавстві України, досі на доктринальному рівні не проведено, що актуалізує необхідність активізації наукових пошуків з означеної тематики.

Виклад основних положень

Як свідчить практика, сучасні національні правові системи розвиваються і функціонують в умовах тісної взаємодії і взаємовпливу, зазнаючи різного роду змін, які полягають як у запозиченні (прямому чи непрямому) моделей правового регулювання, так і в узгодженні окремих норм або навіть сегментів права (інститутів і галузей) [1, с. 713].

У підсумку, як слушно зауважила Н. Семенова, відбувається поступова зміна правових систем відповідно до вибраного курсу певної країни, проголошеними нею цілями і завданнями. Ці механізми відбуваються як із використанням механізмів міжнародно-правового регулювання, так і поза ними - включно в межах національних правових систем, а також шляхом використання цих двох способів у різних комбінаціях [2, с. 369--370].

У повній мірі це стосується і сфери виконання покарань України, необхідність удосконалення законодавства по алгоритмах і стандартах міжнародного права нині є очевидною, з огляду на наявність у ньому низки прогалин і колізій, які гальмують цей процес.

Як із цього приводу зробив висновок М.С. Пузирьов, наприкінці ХХ ст. - на початку ХХІ ст. учені й практики у сфері пенології дедалі частіше стали звертати увагу на «кризу покарання» з позицій його призначення, виконання та відбування [3, с. 6]. Саме тому, на його думку, в Україні й зарубіжних країнах вихід із такої кризи вбачають як у пошуку нових, так і в розширенні застосування альтернативних позбавленню волі покарань, у гуманізації правового статусу засуджених до покарань, пов'язаних із позбавленням волі, поєднанні покарання з випраним впливом через залучення засуджених до різних реабілітаційних та ресоціалізаційних програм [3, с. 6]. При цьому, як встановив М.І. Хавронюк, у 1994--2002 рр., інспірований «парадом суверенітетів», на фоні повернення постсоціалістичних європейських держав до романо-германських правових традицій, відбувся сплеск законодавчої активності: за ці роки одразу тринадцять таких держав прийняли нові кримінальні кодекси, а ще шість обмежилися внесенням до них змін [4, с. 3].

Крім того, з відкриттям «залізної завіси» набагато активнішими стали міжнародні зв'язки в межах Європи, у т. ч. в інституційній та наукових сферах [4, с. 3].

Не обійшов цей процес й Україну, включаючи сферу виконання покарань.

Зокрема, проголошуючи 25 грудня 1990 року незалежність, Верховна Рада Української РСР у своїй постанові заявила про свій європейський вибір як невід'ємну складову частину національної ідеї і одночасно стратегічний напрям державно-правового розвитку України.

Враховуючи зазначене, Кабінет Міністрів Української РСР у липні 1991 року прийняв Постанову «Про основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи в Українській РСР», у розділі 11 «Удосконалення законодавства про кримінальні покарання» якої було зазначено, що треба розробити проект Кримінально-виконавчого кодексу Української РСР з урахуванням міжнародних актів, що визначають зміст і поводження із засудженими та ув'язненими під варту.

Наступним кроком у цьому напрямі стало підписання і ратифікація у 1994 році Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом), у ч. 1 ст. 51 якої було зазначено, що Сторони визнають важливою умовою для зміцнення зв'язків зближення чинного і майбутнього законодавства України із законодавством Європейського Союзу.

Важливою подією в цьому сенсі стало й приєднання України у жовтні 1995 року до Статусу Ради Європи, п. «в» главі І якої закріплено положення про те, що мета Ради Європи досягається, в тому числі, шляхом здійснення спільних заходів у правовій галузі.

У період 1991-2003 років, тобто до прийняття в Україні Закону «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», в нашій державі були затверджені й інші державні програми, спрямовані на гармонізацію (від гр. harmonia- «гармонія; приведення в стан узгодженості; взаємної відповідності предметів, явищ, властивостей») [5, с. 133] вітчизняного законодавства з нормами міжнародного права, а саме: Указ Президента України від 5 серпня 1993 року «Про Міжвідомчий комітет України у справах Європейського Союзу», Указ Президента України від 11 червня 1998 року «Про затвердження Стратегії України до Європейського Союзу», Указ Президента України від 14.09.2000 року «Про затвердження Програми інтеграції України до Європейського Союзу» тощо [1, с. 713-751].

«Вінцем» зусиль України та її прагнень до вступу в ЄС стало прийняття Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року, а у сфері виконання покарань у червні 2005 року - Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», в ст. 3 якого до правової основи діяльності ДКВС України зараховані чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Не залишились у цей період осторонь і фахівці (науковці та практики) у галузі кримінально-виконавчого права України. Так, тодішній начальник ГУВП МВС України І.В. Штанько серед нагальних питань підвищення ефективності діяльності кримінально-виконавчої системи визначив ті, що пов'язані з удосконаленням кримінально-виконавчого законодавства з урахуванням міжнародно-правових актів, що стосуються сфери виконання покарань [6, с. 7-8]. При цьому, на його думку, більш вагомим має бути внесок у цей процес представників науки, яка, на жаль, значно відстає від потреб практики: відбувається гострий дефіцит фундаментальних досліджень у цій сфері; практичні працівники вже давно чекають виконання свого соціального замовлення на наукову розробку таких актуальних проблем, як визначення нової моделі установи виконання покарань, узагальненої характеристики фахівця та його оптимального навантаження, вдосконалення управлінської діяльності персоналу тощо [6, с. 10].

Саме у цей період, як встановлено під час цього дослідження, активізуються представники наукової школи, пов'язаної з реалізацією пенітенціарної ідеї у сфері виконання покарань, а в науковому обороті дедалі частіше з'являються такі категорії, як «пенітенціарна політика», «пенітенціарні установи», «пенітенціарний персонал» тощо, які, як вірно у зв'язку з цим зробив висновок Г.О. Радов, створювали перекручене уявлення щодо їх сутності [7, с. 12], що зумовило появу теоретико-методологічних специфічних детермінант, які в подальшому використовувались у проектах законів, що стосуються сфери виконання покарань, посилюючи зміст колізійних норм у чинному кримінально-виконавчому законодавстві України [8].

Крім того, негативний «внесок» у цей «хаотичний» процес перетворень зробили й деякі працівники на той час ДДУПВП. Так, у 2002 році перший заступник Голови ДДУПВП О.Б. Пташинський захистив кандидатську дисертацію, яку назвав «Правові проблеми реформування пенітенціарної системи в Україні» [9], що досі в нашій державі не створена, незважаючи навіть на прийняття у квітні 2014 року Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до Європейських стандартів».

Аналогічний казус (від лат. casus - «випадок; пригода; подія» тощо) [5, с. 243] допустив і заступник Генерального прокурора України, кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України, а за сумісництвом - ще й завідувач кафедри нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів Інституту підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України О.І. Шинальський, за загальною редакцією (упорядкуванням) якого у 2008 році з'явився «Збірник міжнародно-правових актів та угод з питань діяльності пенітенціарних установ і поводження з в'язнями» [10]. При цьому авторський колектив допустив у цьому виданні, принаймні, кілька колізій: а) замість термінів «засуджений» (глава 2 КВК України) або «ув'язнений під варту» (Закон України «Про попереднє ув'язнення») в зазначеному збірнику вжито слово «в'язні», яке навіть у міжнародному праві застосовується з відповідною ремаркою (від фр. remarque - «примітка») [5, с. 497].

Так, у п. 10.1 Європейських пенітенціарних правил із цього приводу зазначено, що ЄПП застосовується щодо всіх осіб, взятих під варту чи засуджених до позбавлення волі.

Крім того, навіть у Мінімальних стандартних правилах поводження з в'язнями зауважено, що зазначені правила застосовуються до кількох категорій таких осіб: засуджених в'язнів, не засуджених в'язнів та інших (ч. 2 цього нормативно-правового акта«Правила, що застосовуються до особливих категорій»). Також у документі вжиті терміни «особи, засуджені до тюремного ув'язнення» (п. 65 Правил), «особи, що були заарештовані» (п. 84 Правил), «особи, заарештовані або поміщені у в'язницю без пред'явлення звинувачення» (п. 95 Правил) тощо; б) вживши в назві збірника словосполучення «пенітенціарні установи», його автори чомусь пішли у розріз із чинним кримінально-виконавчим законодавством України, в якому закріплені такі терміни, як «органи та установи виконання покарань» (ч. 2 ст. 1 КВК), «види органів і установ виконання покарань» (ст. 11 КВК), «виправні колонії» (ст. 18 КВК), «виховні колонії» (ст. 19 КВК), інші подібні поняття і категорії.

Крім того, в нормах міжнародного права, що регулюють сферу виконання покарань, також, крім терміна «пенітенціарні установи», застосовані його аналоги - «місця ув'язнення» (п. 36.1 ЄПП), «установи для неповнолітніх» або «виправні будинки» (п. 5 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями); інші, які є близькими за змістом до норм вітчизняного законодавства.

Тоді виникає питання, з яких міркувань автори збірника здійснили у його назві підміну понять, створивши таким чином колізію в нормативно-правовій лексиці з питань кримінально-виконавчого права.

Як встановлено у процесі цього дослідження, таким самим шляхом пішли тоді й деякі суб'єкти нормотворчості.

Зокрема, у грудні 2010 року Указом Президента України замість ДДУПВП була створена Державна пенітенціарна служба України, у той самий час, коли згідно з відповідним законом з 2015 року в нашій державі функціонувала Державна кримінально-виконавча служба України, у зв'язку з чим на практиці, особливо з питань взаємодії, переписки, управлінської діяльності тощо виник своєрідний правовий парадокс (гр. paradoksos- «неочікуваний, дивний; одне із видів протиріч, які виникають у правильному за логічною формою роздумі») [5, с. 422], а саме: одні адресати звертались до ДКВС України, а інші - до ДПтС України.

Водночас у Положенні про ДПтС України, яке було затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 394/2011, жодного слова про «пенітенціарні установи», «пенітенціарне законодавство», «пенітенціарну політку» тощо вжито не було, тобто, як це витікає із змісту п. 1 цього Положення, зазначений орган виконавчої влади не мав наміру створювати в нашій державі пенітенціарні умови діяльності (на теоретичному (доктринальному), законодавчому, організаційно-управлінському та інших рівнях), позаяк мав статутне призначення забезпечувати реалізацію державної політики у сфері виконання покарань України.

Знову ж таки виникає цілком логічне питання: а навіщо було змінювати назву державного органу, коли він змістовно був спрямований на реалізацію тих самих завдань, що і його попередник - ДДУПВП?

На цьому вказана колізія не завершилась: у жовтні 2012 року на підставі відповідного закону Міністерство юстиції України стало центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання покарань (ч. 1 ст. 11 КВК України), при тому, що на цей момент й надалі функціонувала ДПтС з такими самими функціями, а Положення про неї діяло аж до червня 2019 року, коли було відмінено в установленому порядку.

Висновки

Отже, вказані вище факти свідчать про те, як правова «безкультурність» [11, с. 154-157] окремих «вищих» посадових осіб, які були наділені особливими владними повноваженнями, а також низький рівень правової свідомості, що проявився у виді деформації [11, с. 152-154] окремих суб'єктів нормотворчості, тільки посилюють негативний вплив на законодавчому рівні детермінант, що спричинюють та зумовлюють наявність у законодавчих актах правових прогалин і колізій.

Для того, щоб розірвати цей «гордіїв вузол» (легко та несподівано вирішити важку справу), варто досить детально та скрупульозно вивчити зміст тих міжнародних нормативно-правових актів, що безпосередньо стосуються сфери виконання покарань. При цьому варто взяти за основу їх класифікацію, яка виведена на науковому рівні [12, с. 51-57].

Література

1. Яков'юк І.В. Правова інтеграція як фактор розвитку Української державності та її правової системи. Правова доктрина України: у 5 т. Харків: Право, 2013. Т 1. Загальнотеоретична та історична юриспруденція / В.Я. Тацій, О.Д. Святоцький, С.І. Максимов та ін.; за заг. ред. О.В. Петришина. С. 713-751.

2. Семенова Н. Апроксимація права в контексті угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом: теоретичне осмислення. Актуальні проблеми політики.Вип. 15: зб. наук. праць. Одеса: Юрид. літ., 2002. С. 368-377.

3. Пузирьов М.С. Порівняльний аналіз виконання покарань у виді позбавлення волі на певний строк в Україні та зарубіжних країнах: монографія. Київ: ВД «Дакор», 2018. 514 с.

4. Хавронюк М.І. Сучасне загальноєвропейське кримінальне законодавство: проблеми гармонізації: монографія. Київ: Істина, 2005. 264 с.

5. Булыко А.Н. Большой словарь иностранных слов. 35 тысяч слов. Изд. 3-е, испр., перераб. Москва: Мартин, 2010. 704 с.

6. Штанько І.В. Нагальні питання підвищення ефективності діяльності кримінально-виконавчої системи. Проблеми пенітенціарної теорії і практики. 1996. № 1. С. 7-11.

7. Радов Г.О. Першочергові проблеми пенітенціарної політики України на сучасному етапі. Проблеми пенітенціарної теоріїі практики. 1996. № 1. С. 12-16.

8. Про пенітенціарну систему: проект Закону від 24.11.2017 р. № 7337, поданий у Верховну раду України народними депутатами А.А. Кожем'якіним, І.В. Мосійчуком, О.В. Богомолець та ін. URL: w1.c1.rada.gov.ua.webproc4-1.

9. Пташинський О.Б. Правові проблеми реформування пенітенціарної системи в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. 18 с.

10. Збірник міжнародно-правових актів та угод з питань діяльності пенітенціарних установ і поводження з в'язнями / Упоряд. О.І. Шиналський, В.Г. Неділько, І.О. Артеменко та ін. Київ: Вид-во «Анна-T»,2008. 502 с.

11. Теорія держави і права: підручник для студ. юрид. вищ. навч. закл. / О.В. Петришин, С.П. Погребняк, В.С. Смородинський та ін.; за ред. О.В. Петришина. Харків: Право, 2014. 368 с.

12. Степанюк А.Х., Яковець І.С. Втілення міжнародних стандартів у практику діяльності кримінально-виконавчої системи України: монографія. Харків: Вид-во «Кроссроуд», 2007. 184 с.

Размещено на Allbest.ru