Зміст та види джерел сімейного права, що діяло на українських землях, що входили до складу великого князівства литовського та речі посполитої

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст та види джерел сімейного права, що діяло на українських землях, що входили до складу великого князівства литовського та речі посполитої

Ватрас В.А.,

кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного права та процесу Хмельницького університету управління та права

імені Леоніда Юзькова

Наукова стаття присвячена дослідженню змісту та видів джерел сімейного права, що діяло на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського та Речі Посполитої протягом XIV - XVIII століть. Визначено, що до ухвалення Литовських статутів основними джерелами сімейного права були Просторова редакція «Руської правди», яка частково врегульовувала майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, а також майнові й особисті немайнові права опікуна та дитини, що взята під опіку; статути про церковні суди князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, що врегульовували питання розгляду церковними судами сімейних спорів; норми канонічного та звичаєвого права. Останні були основним джерелом сімейного права. Починаючи з першої половини XVI століття, основними джерелами сімейного права Польсько-литовського періоду історії держави та права України стали Литовські статути 1529, 1566 та 1588 років, а також пізніші постанови Сейму, а до обмеження прав монарха - також указами короля або великого князя. Предмет правового регулювання сімейних правовідносин цими правовими актами був достатньо звуженим і стосувався лише регулювання майнових відносин між подружжям, батьками та дітьми, а також урегулювання питань надання дозволу на шлюб батьками й іншими особами, опікунських відносин і відносин щодо управління майном неповнолітньої особи. Інші норми продовжували врегульовувати норми звичаєвого та канонічного права, а правовідносини між жителями міст - норми магдебурзького права. Роль інших джерел сімейного права (договори, судово-адміністративна практика, правова доктрина) була допоміжною, однак досягнення правової доктрини і практики стали основою під час підготовки Литовських статутів та пізніших правових актів Сейму. сімейне законодавство литовський статут

Ключові слова: джерело сімейного права, подружжя, Литовський статут, канонічне право, звичай, магдебурзьке право.

Contents and types of sources of family law on ukrainian lands constituted in the grand duchy of lithuania and the polish-lithuanian commonwealth

The scientific article is devoted to the study of the content and types of sources of family law that operated on the Ukrainian lands that were part of the Grand Duchy of Lithuania and the Polish-Lithuanian Commonwealth during the XIV-XVIII centuries. Prior to the adoption of the Lithuanian statutes, it was determined that the main sources of family law were the Extensive Edition of the “Rus' Justice” (“Russkaya Pravda”), which partially regulated the property relations between spouses, parents and children, as well as the property and personal non-property rights of the guardian and the child under guardianship; statutes on the ecclesiastical courts of princes Vladimir the Great and Yaroslav the Wise, which settled the issues of consideration by family courts of ecclesiastical courts; norms of canonical and customary law. The latter were the main source of family law. Beginning in the first half of the sixteenth century, the main sources of family law of the Polish-Lithuanian period in the history of the state and law of Ukraine were the Lithuanian statutes of 1529, 1566 and 1588, as well as later decrees of the Seimas, and to the restriction of the monarch's rights - also decrees of the king or grand duke. The subject of legal regulation of family relationships by these legal acts was narrow enough and concerned only the regulation of property relations between spouses, parents and children, as well as the regulation of issues of granting permission for marriage to parents and other persons, guardianship relations and relations concerning the management of property. Other norms continued to regulate the rules of custom and canon law, and with regard to legal relations between urban dwellers - the norms of Magdeburg law. The role of other sources of family law (treaties, judicial and administrative practice, legal doctrine) was ancillary, but the achievements of legal doctrine and practice became the basis in the preparation of Lithuanian statutes and later legal acts of the Seimas.

Key words: family law source, spouses, Lithuanian statute, canon law, custom, Magdeburg law.

Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими і практичними проблемами

Дослідження будь-якого правового явища, зокрема і джерельної бази сімейного права, має базуватися на історико-правовому аспекті поставленої проблеми. Тому простежити виникнення й еволюцію такої фундаментальної категорії науки сімейного права, як джерела сімейного права, можна лише на основі застосування історико-правового методу дослідження. Україна має свою самобутню історію державотворення та права, якою варто пишатися і брати уроки сучасним законотворцям. Саме вивченню джерел сімейного права в історії України та їхньому значенню для форму - вання сімейного законодавства України і буде присвячене наше наукове дослідження в межах даної наукової статті.

Як слушно зазначає УВ. Романюк, правова традиція є невід'ємним атрибутом правосвідомості, передумови формування якої приховуються у глибинних історичних пластах культури та пам'яті народу. Національна правова система України через історичні обставини зазнавала різноманітних впливів. У праві України перетнулися лінії історії Сходу і Заходу Європи. У сучасних умовах активізації процесів реформування національної правової системи перед дослідниками сімейного права України постало важливе завдання - вивчити, критично осмислити й узагальнити досвід право- застосування на українських землях у минулому для того, щоб окреслити шляхи використання найкращих його здобутків у сучасному процесі розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні [1, с. 43-44].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які опирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стаття. Окремим аспектам історіографії сімейного законодавства, яке діяло на українських землях від Київської Русі до української незалежної держави, зокрема з питань змісту й особливостей джерел сімейного права, були присвячені наукові праці теоретиків права й істориків, серед яких: О.О. Балко, В.Д. Гончаренко, М.В. Гримич, О.І. Загоровський, О.П. Іва- новська, Л.В. Красицька, В.С. Кульчицький, ГК. Матвєєв, М.М. Марченко, К.О. Неволін, О.І. Нелін, О.М. Немков, Т.О. Подковенко, Ю.М. Походзіло, Р.О. Стефанчук та інші. На жаль, серед наукових праць зазначених учених майже немає наукових досліджень саме розвитку джерельної бази правового регулювання сімейних правовідносин, за винятком окремих наукових праць у розрізі вивчення окремих історичних періодів, наприклад, дослідження В.І. Андрюліса, О.М. Бирлюк, А.Л. Галояна, ГВ. Дер- бини, О.В. Клименко, В.І. Озель, О.О. Теслі, М.К. Цату- рової. Водночас комплексного дослідження стану правового регулювання сімейних правовідносин протягом XIV-XVШ ст. на українських землях, які входили спочатку до складу Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтського і Королівства Польського, а після 1569 р. - Речі Посполитої, немає.

У зв'язку із цим постає необхідність наукового дослідження змісту та видів джерел сімейного законодавства, що діяло на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

Метою статті є дослідження змісту та видів джерел сімейного законодавства, що діяло на українських землях, які протягом XIV-XVШ ст. входили спочатку до складу Великого князівства Литовського, Королівства Польського, а після 1569 р. - Речі Посполитої.

Виклад основного матеріалу дослідження

Перехід українських земель під владу спочатку Великого князівства Литовського, а після 1569 р. - Речі Посполитої (Польща) зумовив поступову втрату чинності норм «Руської правди» на українських землях та заміну її іншими кодифікованими актами - Литовськими статутами, редакції яких ухвалені в 1529 р. («Стара редакція»), 1566 р. («Волинська редакція») та 1588 р. («Післялюблін- ська редакція») і які в певній частині продовжували діяти на території України до початку ХІХ ст., коли вони були замінені сімейним законодавством, яке діяло на території всієї Російської імперії.

На початковому етапі (до ухвалення першої редакції Литовського статуту) сімейні правовідносини врегульовувалися нормами, які діяли ще в період Русі-України - переважно це були норми таких правових джерел:

1) Просторова редакція «Руської правди», зокрема,

п.п. 90-94, 99, 102-108 цього документа, якими визначалося питання спадкування синами та дочками майна батька або матері, права дружини на частину майна померлого чоловіка, зобов'язання братів одружити свою сестру в разі смерті їхніх батьків, а також питання опіки матері або іншого родича над малолітніми дітьми, майнових та особистих немайнових прав опікуна та дитини, що взята під опіку [2, с. 37-39; 3, с. 21-23];

2) статути про церковні суди князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, що врегульовували питання розгляду церковними судами сімейних спорів, зокрема щодо розірвання шлюбу [4, с. 10-11];

3) норми канонічного права, викладені в Кормчій книзі - збірнику церковних і світських законів, які базувалися на перекладі Номоканону, складеного у VI ст. константинопольським патріархом Іоанном Схоластиком і адаптованого для болгарської церкви в ХІ ст. як інкорпорація існуючих норм церковного права [5, с. 85], Еклоги імператорів Василя і Костянтина (нова редакція Кодексу Юстиніана) [6, с. 135]; Прохірона імператорів Василя, Костянтина і Леона, що був збірником правових актів, посібником для суддів та інших правозастосувачів, а також пізніших норм, які видавалися вже Руською православною церквою [7, с. 26-27]. Дані норми переважно врегульовували порядок вінчання, основні умови дійсності шлюбу, а також підстави для розірвання шлюбу;

4) норми звичаєвого права, які переважно врегульовували відносини між подружжям, батьками та дітьми, за винятками, визначеними світським законодавством та церковними канонами.

Ухвалення Литовського статуту 1529 р. ознаменувало розширення правового регулювання сімейних правовідносин саме правовими актами, а не церковними і звичаєвими нормами.

Зокрема, Литовський статут 1529 р. надавав правовому регулюванню сімейних правовідносин велике значення, про що свідчить наявність двох окремих розділів: четвертого «Про спадкування жінками та одруження дівчат» та п'ятого «Про опікунів».

У четвертому розділі цього правового акта передбачалися такі майнові й особисті права жінок і дівчат:

1) право добровільно одружуватися для княгинь та панянок (п. 15 р. 4);

2) спадкові:

- право вдови на успадковування після чоловіка в разі відсутності віна: нарівні зі своїми дітьми (п. 1 р. 4), на третину майна в разі відсутності дітей (п. 2 р. 4, п. 5

р.4), зокрема мачухи (п. 4 р. 4), втрата нею успадкованого майна в разі повторного одруження (п. 3 р. 4, п. 5 р. 4);

- право на відшкодування вартості успадкованого нерухомого майна в разі одруження з іноземцем (п. 9 р. 4);

- спадкові права дітей на майно їхніх батьків (п. 12 р. 4, п. 14 р. 4) - зазначене стосується не тільки жінок, а й чоловіків;

- втрата права на спадкування в разі одруження без згоди батьків (п. 10 р. 4) або вчинення насильства щодо батька або матері (п. 13 р. 4), втрата дівчиною-сиротою успадкованого майна в разі одруження без згоди родичів (п. 11 р. 4);

3) право жінки на посаг та віно:

- право жінки на посаг, обов'язок батьків забезпечити своїм дочкам посаг (п. 7 р. 4);

- обов'язок батьків забезпечити надання їхній дочці віна (п. 8 р. 4);

4) право жінки на управління майном неповнолітніх дітей у разі смерті їхнього батька (у разі її повторного одруження або безгосподарності - аналогічні права родичів або призначеного опікуна) (п. 6 р. 4) [8, с. 25-27].

У п'ятому розділі Першого Литовського статуту визначено права й обов'язки опікуна та дітей, що перебували під опікою:

- право дітей на відшкодування майна, втраченого опікуном за час, коли вони не досягли повноліття і здійснювалося управління їхнім майном (п. 1 р. 5, п. 7 р. 5);

- право опікуна стягувати на користь дітей компенсацію завданої шкоди їхньому майну (п. 2 р. 5);

- право дітей бути відповідачами в суді щодо належного їм майна лише після досягнення ними повноліття (п. 3 р. 5, п. 4 р. 5), крім питань викупу майна, поручительства батька, питань боргів батька або питань судової справи, провадження за якою здійснювалося ще за життя батька і не завершилося (п. 6 р. 5);

- заборона для опікуна відчужувати ввірене йому майно дітей (п. 5 р. 5);

- обов'язок опікуна провести опис наданого йому в управління майна і передати його після досягнення дітьми повноліття відповідно до опису (п. 8 р. 5);

- право опікуна на винагороду з доходів, що отримуються з управління майном (п. 8 р. 5);

- обов'язок опікуна забезпечувати дітей одягом і харчуванням (п. 8 р. 5);

- заборона опікуну переносити свої особисті витрати на майно, передане йому в управління (п. 9 р. 5) [8, с. 28-30].

Крім того, у даному розділі, попри його назву, передбачено право батька заповідати належне рухоме майно (п. п. 15-17 р. 5), а також обмеження щодо складання заповіту. Водночас право на складання заповіту щодо нерухомого майна міститься в п. 17 р. 1, де зазначено, що такі заповіти визнаються в разі надання дозволу великого князя або повітового радника на складання заповіту щодо такого майна або підтвердження вказаними особами вже вкладеного заповіту. У п. 15 розділу «Про вольності шляхти та розширення Великого князівства Литовського» передбачалося право дітей спадкувати маєтки, надані за службу, за умови продовження служби синами особи, якій наданий маєток [8, с. 18, 24, 30-31].

Друга редакція Литовського статуту, видана 1566 р., загалом схожим чином урегульовувала сімейні права й обов'язки учасників сімейних правовідносин, передусім батьків і дітей, жінки в частині права на шлюб, спадкування та права на посаг, опікунів і неповнолітніх дітей, а також батька в частині заповідання власного майна (арт. арт. 18, 28, 29 р. 1, арт. арт. 31, 32, 33, 34 р. 3, р. 5, р. 6 [8, с. 68, 70-71, 83-84, 103-109].

Інтерес викликають арт. 14 р. 3, який передбачає, що в разі смерті батьків та інших родичів діти отримують майно, отримане їхніми батьками за службу [8, с. 80-81], а також арт. 33 р. 3, який зняв обмеження на передачу у спадок або будь-яким іншим способом відчуження на користь дітей нерухомого майна [8, с. 83-84].

Майнові й особисті немайнові права жінок доповнилися правом на отримання віна від чоловіка в розмірі третини майна (яке не втрачалося в разі її повторного одруження, однак нерухоме майно в натурі замінювалося грошовою компенсацією вартості цього майна) (арт. 2 р. 5) [8, с. 103], а перелік підстав для втрати права на спадкування майна батьків дівчиною доповнювався одруженням панянки із чоловіком простого стану (арт. 11 р. 5.). Литовський статут 1566 р. підвищив шлюбний вік: для чоловіків до вісімнадцяти років, для жінок до п'ятнадцяти (арт. 8 р. 5, арт. 1 р. 6), передбачив підстави для розірвання шлюбу (арт. 18 р. 5) [8, с. 105-107]. Як зазначає В.Й. Андрюліс, установлення такого шлюбного віку виходило з його цілей (продовження роду), відображало погляди на місце жінки в сім'ї та в суспільстві. Вік визначався показаннями близьких або записами про народження в метричних книгах [9, с. 9].

Литовський статут 1566 р. також більш чітко визначив, хто може бути опікуном: особа, визначена заповітом, у разі невизначення - старший брат, у разі відсутності - родичі по батькові, у разі відсутності - родичі по матері, у разі відсутності - опікун, призначений місцевою владою (арт. 3 р. 6). Також краще визначений обов'язок опікуна забезпечувати дітей одягом і харчуванням - як забезпечувати їм добре і моральне виховання, освіту та добробут (арт. 4 р. 6) [8, с. 107], а спадкові права визначені в окремому р. 8 «Про тестаменти» [8, с. 114-115].

«Люблінська» редакція Литовського статуту 1588 р. стала подальшим розвитком українського права, зокрема сімейного. Уже зазначені негативні правові наслідки одруження вдови із чоловіком простого стану наставали лише в разі відсутності згоди на такий шлюб із боку родичів або місцевої влади (арт. 12 р. 5), шлюбний вік для дівчат знижено з 15 до 13 років (арт. 9 р. 5). Перелік випадків, коли неповнолітні діти могли бути відповідачами у справах щодо їхнього майна розширився із чотирьох до шести, зокрема в разі неправомірного заволодіння чужим маєтком або щодо видачі біглих селян, які стали кріпаками («отчизні люди») (арт. 8 р. 6) [8, с. 234-235, 240].

Крім досягнення шлюбного віку, для одруження Третім Литовським статутом передбачалися нормальний психічний стан, вільна згода осіб, які одружуються, відсутність родинних зв'язків (між родичами до четвертого ступеня споріднення та свояками до третього ступеня споріднення включно) та єдине віросповідання (після ухвалення в 1616 р. сеймової Конституції встановлена смертна кара за порушення цієї вимоги). Якщо в момент укладення шлюбу особа не розуміла значення своїх дій, це не робило шлюб недійсним, а лише давало право особі звертатися з вимогою про його визнання таким [9, с. 9-12].

У сім'ї шляхти існував принцип роздільності майна. Кожен із подружжя міг мати власне рухоме та нерухоме майно і розпоряджатися ним незалежно від іншого з подружжя. Про це свідчить, зокрема, й зазначений вище факт, що таке майно зазвичай спадкувалося дітьми подружжя і не спадкувалося іншим із нього. Принцип роздільності майна подружжя сприяв розвитку особистих відносин. Тією мірою, у якій жінка була незалежною від чоловіка, вона користувалася багатьма правами в сім'ї та суспільстві. Дружина не була підпорядкована чоловікові, могла виступати в суді як позивач або відповідач, не відповідала за злочини й інші правопорушення чоловіка, не відповідала за його майновими зобов'язаннями (це саме стосувалося і дітей, які мали відповідне майно), не була обмежена у придбанні та розпорядженні будь-яким майном (крім посагу, право на який вона отримувала лише після одруження). Повною мірою зазначені особливості стосувалися лише жінки, яка належала до шляхти, якщо за одруження їй було забезпечене віно. Дружина селянина відповідала за його борги та зобов'язання, а дружина, якій не було забезпечене віно, мала право на пожиттєве утримання в межах третини майна померлого чоловіка або на те майно, яке їй було прямо відписано чоловіком [9, с. 13-15, 20-21, 27].

Інші шлюбно-сімейні питання Литовськими статутами врегульовані не були і залежали від віри осіб, які одружуються. Як зазначає В.Й. Андрюліс, умови та процедура укладення шлюбу визначалася нормами канонічного права, хоча до кінця XVI ст. норми Литовських статутів із питань урегулювання сімейних відносин поширювалися лише на шляхту, а селяни переважно керувалися звичаями [9, с. 11]. Шлюбно-сімейні відносини, майнові й особисті немайнові права осіб, які належали до нехристиян- ської віри, урегульовувалися іншими правовими актами, наприклад, аналогічні відносини осіб, що належали до вірменської християнської церкви, базувалися на нормах канонічного права вірмен і знайшли своє правове втілення у Вірменських статутах міста Львова 1519 р. та міста Кам'янця-Подільського 1567 р. [10, с. 13-15].

Зокрема, причинами для розірвання шлюбу в цей період називалися зрада (яка каралася смертю), нездатність чоловіка до шлюбного життя, яка настала до укладення шлюбу, тривала невиліковна хвороба, вступ одного з подружжя у монастир, відмова від християнської віри. Підставою для припинення шлюбу також визнавалася юридична смерть іншого з подружжя, що наставала в разі втрати прав шляхти за політичні або кримінальні злочини (у такому разі дружина мала права вдови, а діти - сиріт) [9, с. 22-23]. Ті права, які мали діти відповідно до Литовських статутів, вони мали лише в разі визнання їх зако- нонародженими (незаконною могла бути не лише дитина, народжена не у шлюбі або в недійсному шлюбі, а й дитина, від якої відмовилися батьки) [9, с. 29].

Роль інших джерел сімейного права в цей час була незначною. Питання укладення сімейно-правових договорів у цей час врегульовувалися виключно звичаєвими нормами. Такими договорами могли бути угоди про власне шлюб (принципова згода обох сторін на шлюб), господарська шлюбна угода (зобов'язання обох сторін про внесок у добробут майбутньої сім'ї і придане молодої) [12, с. 352-353]. Місце правової доктрини та судово- адміністративної практики в цей час також незначне, вони спрямовувалися суто на застосування чинних правових норм (особливо зважаючи на обмежене застосування норм римського права як частини церковного права), хоча, звичайно, стали основою під час підготовки Литовських статутів і пізніших правових актів Сейму.

Висновки, зроблені в результаті дослідження, і перспективи подальших розвідок у даному напрямі

На підставі вищевикладеного можна дійти таких висновків.

Основними джерелами сімейного права Польсько- литовського періоду історії держави та права України стали Литовські статути 1529, 1566 та 1588 рр., які стали кодифікованими джерелами також цивільного, кримінального, господарського, земельного та багатьох інших галузей права. Водночас значну роль надалі відігравали норми звичаєвого та канонічного права. Останні мали фактичну перевагу перед світськими нормами, оскільки такі питання, як умови укладення шлюбу, процедура його укладення (через вінчання), особисті немайнові права подружжя, батьків і дітей, підстави та порядок розірвання шлюбу, надалі визначалися саме церковними нормами залежно від віросповідання подружжя. Навіть якщо вищезазначені норми і були передбачені Литовськими статутами, вони істотно не відходили від канонічних норм. Предмет правового регулювання сімейних правовідносин Литовськими статутами, а також пізнішими постановами Сейму і на початковому етапі - указами великих князів литовських та польських королів, був достатньо звуженим і стосувався лише регулювання майнових відносин між подружжям, батьками та дітьми, а також врегулювання питань надання дозволу на шлюб батьками й іншими особами, опікунських відносин і відносин щодо управління майном неповнолітньої особи. Зазначені норми в основному поширювалися лише на шляхту, аналогічні ж відносини за участю жителів міст і селян урегульовувалися нормами магдебурзького та звичаєвого права [11, с. 13-14]. Роль інших джерел сімейного права в цей час була незначною. Питання укладення сімейно-правових договорів у цей час урегульовувалися виключно звичаєвими нормами. Місце правової доктрини та судово-адміністративної практики в цей час також незначне, вони спрямовувалися виключно на застосування чинних правових норм, хоча, звичайно, стали основою під час підготовкиі Литовських статутів та пізніших правових актів Сейму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Романюк У.В. Патронат як форма влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Хмельницький, 2018. 227 с.

2. Хрестоматія з історії держави і права України : у 2-х т. : навчальний посібник. Т 1 / за ред. В.Д. Гончаренка. Київ : Видавничий дім «Ін Юре», 2000. 472 с.

3. Хрестоматия по истории государства и права России:учебное пособие. Москва : Проспект, 2010. 480 с.

4. ПоходзілоЮ.М., Силенюк К.П. Еволюція правового регулювання шлюбно-сімейних правовідносин на українських землях у Х-ХІХ ст. Теорія і практика правознавства.2015. Вип. 2 (8). С. 1-21.

5. Номоканон в византийском церковном праве. Власть, общество и церковь в Византии : сборник научных статей / ред. кол:

С.Н. Малахов (отв. ред.) и др. Армавир :Армавирский гос. пед. ун-т ; Волгогр. гос. ун-т., 2007. С. 74-88.

6. Харитонова Т.Є. Систематизація права у Візантійській імперії у першій половині VI ст. н. е. (Систематизація Юстиніана) : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Одеса, 2003. 178 с.

7. Сидоренко Д.І. Недійсність шлюбу в сімейному праві:дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Хмельницький, 2019. 206 с.

8. Кодифікація цивільного законодавства на українських землях. Т 1 / уклад.: Ю.В. Білоусов та ін.; за ред. РО. Стефанчука, М.О. Стефанчука. Київ : Правова єдність, 2009. 1168 с.

9. Андрюлис В.И. Правовое регулирование семейных отношений по Литовскому статуту 1588 г. :автореф. дис. ... канд. юрид. наук:

12.0. 01. Вильнюс, 1975. 34 с.

10. Галоян А.Л. Правове регулювання сімейних відносин на українських землях за вірменським правом XIV - XVIII ст. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2013. № 1. С. 12-15.

11. ДербинаГ.В. Формирование и развитие институтов семейного права Белоруссии (XVI в.) :автореф. дис. ... канд. юрид. наук:

12.0. 01. Минск, 1990. 34 с.

12. Гримич М.В. Звичаєве цивільне право українців ХІХ - початку ХХ ст. Київ : Арістей, 2006. 560 с.

Размещено на Allbest.ru