Законодавчі обмеження при здійсненні права власності подружжям

Постановка проблеми та її актуальність

Основою будь-якого громадянського суспільства є сім'я, тому на сучасному етапі його розвитку одним із пріоритетних напрямів державної політики повинен бути захист сімейних прав та інтересів. Прагнення України до членства в Європейському Союзі, підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, і, як наслідок, зміна правових векторів розвитку нашої країни зумовили перегляд основних концепцій правового регулювання здійснення та захисту, в тому числі й шляхом обмеження особистих немайнових та майнових прав суб'єктів сімейних відносин.

У механізмі функціонування правової системи все більшого значення набуває використання державою різних важелів впливу на волю та поведінку суб'єктів сімейних відносин. Відтак сфера сімейних відносин потребує особливого захисту. Складність окресленого механізму полягає в тому, що слід враховувати об'єктивну неможливість права регулювати ті індивідуальні відносини, втручання в які може повністю нівелювати ефективність права у межах здійснюваної ним охоронної функції, а це сфера особистого життя кожної людини, недоторканність якої встановлена на рівні закону.

Фундаментальний характер такої категорії сімейного права, як суб'єктивне право, обумовлює безпосередній зв'язок з інститутом здійснення сімейних прав, виконання обов'язків та їх захист від необгрунтованих обмежень.

Відповідно перед українським суспільством і державою виникає непросте завдання: з одного боку, здійснювати належне правове та моральне регулювання відносин, яке б сприяло зміцненню інституту сім'ї, з іншого - здійснювати це регулювання в установлених законом межах, які не обмежували б свободи сімейних правовідносин.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науково-теоретичним підґрунтям для висновків і узагальнень, зроблених у роботі, стали фундаментальні праці сучасних вчених, зокрема: Т.В. Боднар, В.І. Борисової, О.В. Дзери, А.Г. Дідук, О.М. Доценко, Н.А. Дячкової, ІВ. Жилінкової, РА. Майданика, О.О. Михайлгнко, Є.О. Мічуріна, Л.В. Красицької, ЗВ. Ромовської, О.М. Нікітюк, В.І. Труби, О.А. Явор та ін.

Виклад основного матеріалу

Підвищення ролі приватної власності та спільної сумісної власності подружжя на майно у шлюбно-сімейних відносинах неодмінно потребує належної охорони та захисту з боку держави. Цьому значною мірою сприяють обґрунтовані обмеження майнових прав чоловіка та дружини.

Загалом, не всі положення СК України, які стосуються майнових відносин у сім'ї, можна визнати вдалими. Як показала практика, деякі з норм нового СК України, навпаки значно ускладнили процес регулювання майнових відносин подружжя та створюють штучні проблеми при їх застосуванні [1, с. 58]. Зважаючи на це, за останні роки в національному законодавстві з розвитком права власності формувалися відповідні обмеження майнових прав подружжя, які потребують наукового визначення. Сучасні реалії безпосередньо здійснюють свій вплив на подальшу систематизацію обмежень прав із точки зору їх відповідності завданню охорони майнових прав суб'єктів сімейних відносин [2, с. 98], врахування та дотримання при їх встановленні природних передумов або чинників, які їх зумовлюють.

Зазвичай, обмеження сімейного права не зумовлює жодних змін меж самого суб'єктивного права особи, втім виключає можливість здійснення суб'єктом сімейних відносин юридично значущих дій. Установлені сімейним законом обмеження слід розглядати у двох аспектах: широкому та вузькому. У широкому аспекті обмеження - це система імперативних норм, які включені в сімейне законодавство, а у вузькому - це правові обмеження, доцільність встановлення яких визначена у положеннях СК України.

Беручи до уваги етимологічне розуміння сутності понять «заборона права», «обмеження права» та з'ясувавши останні сучасні тенденції у моделюванні дефініції наведених правових категорій, пропонується обмеження прав суб'єктів сімейних відносин умовно визначити як абсолютні обмеження, які в нормах СК України проявляються у вигляді заборон, які виключають можливість реалізації суб'єктивного сімейного права, та відносні (обмеження), які перешкоджають або ускладнюють реалізацію особистого чи майнового права.

У сімейному праві обмеження права власності подружжя не можна розглядати відокремлено від права власності. Залежно від підстав виникнення та характеру спрямованості виділяють такі прямі чи непрямі (опосередковані) обмеження у здійсненні права власності: передбачені законодавством у вигляді прямих заборон; обмеження загально-правового характеру, які випливають із недопустимості зловживання правом та неприпустимості дій, за які законом передбачена відповідальність; обмеження, пов'язані з необхідністю дотримання власником «моральних засад суспільства»; добровільні обмеження, які бере на себе власник за договором та обмеження, що випливають з певних юридичних фактів; процедурні обмеження, обумовлені спеціальними правилами щодо порядку реалізації повноважень власника [3, с. 1102].

Абсолютність права власності є ідеальною межею, прагненням, до якого тяжіють інтереси власника, але якого вони в соціальних умовах, мабуть, досягти не в змозі [4, с. 506]. Тут безпідставно змішується так звана «соціальна функція власності» та категорія «абсолютне право», що не є коректним. Обмеженим є право власності чи ні, воно залишається абсолютним [5, с. 66]. Відтак, майнове право чоловіка або жінки на річ є абсолютним правом того з подружжя, кому така річ належить на праві особистої приватної власності, якщо інше не встановлено законом, рішенням суду.

Питання права спільної власності подружжя та обмежень, що можуть до них застосовуватися, постійно перебувають у полі зору науковців. Чимало спірних моментів щодо реалізації майнових прав на спільне майно чоловіка та дружини, правовий режим такого майна залишаються доволі дискусійними в науці сімейного права. В юридичній літературі з цього приводу висвітлюються дві позиції: перша - усі види майна, яке набуте за час шлюбу, необхідно вважати спільним, незважаючи на те, чи законодавцем таке майно включено до переліку спільного майна подружжя [6, с. 336]; друга - проголошує, що у контексті розмежувань понять «спільного майна подружжя» і «спільної власності подружжя» до складу «спільного майна включає об'єкти, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності, а також окремі зобов'язання, які містять у своєму змісті як право вимоги, так і боргові обов'язки [7, с. 356].

Визначаючи підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя та порядку застосування обмежень, варто згадати положення ст. 60 СК України, яка вказує, що таке право виникає на майно, набуте подружжям за час шлюбу. Вказана правова норма має не тільки і не стільки теоретичний інтерес, скільки практичний, бо визначення умов, за яких власність набуває ознак спільності, визначає обсяг прав та обов'язків подружжя в цілому, а також можливого розподілу такого майна у майбутньому [8, с. 208]. Як відомо, право спільної сумісної власності подружжя виникає загалом на підставі юридичних фактів, а саме: перебування чоловіка та жінки в зареєстрованому шлюбі та в окремих випадках у результаті спільного життя, виникнення фактичних шлюбних відносин. спільний власність подружжя право обмеження

Іменні акції та цінні папери, придбані одним із подружжя на своє ім'я під час шлюбу, не відносяться до спільної сумісної власності чоловіка та дружини, а отже інший із подружжя обмежений у праві на володіння, користування та розпорядження такою річчю. Винятком із цього правила можуть бути лише випадки, які свідчать, що акції або цінні папери були придбані за рахунок спільних коштів, проте цей юридичний факт, як правило, встановлюється у судовому порядку.

Так у п. 27 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділі спільного майна подружжя», проголошено, що акції можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності і предметом поділу між подружжям, лише якщо вони були придбані на спільні кошти [9]. Разом із тим, цікавим з точки зору науки залишається і той момент, що положення чинного законодавства України, а саме Закон України «Про депозитарну систему України» [10] та Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» [11], не встановлюють зобов'язання для сторін при укладенні договору купівлі-продажу вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення правочину. Отже, фактично при розпорядженні спільним майном одним із подружжя у цьому випадку важко визначити згоду іншого з подружжя на укладення такого договору, особливо коли мова йде про іменні цінні папери [8, с. 58]. Таке упущення в законодавстві в ряді випадків може призводити до обмежень майнових прав одного з подружжя та значно ускладнювати процедуру встановлення істини у сімейно-правовому спорі.

В науковій літературі висвітлюється позиція, що по-іншому повинен визначатися правовий режим акцій, отриманих подружжям при приватизації підприємства, на якому працює один із них. Якщо вони були отримані в результаті його трудової участі на приватизованому підприємстві, як винагороду за працю або за пільговою підпискою (з оплатою за рахунок заробітної плати або інших спільних подружніх доходів), їх слід визнавати сумісною власністю [8, с. 59]. Обмеженим у праві спільної сумісної власності може бути інший з подружжя лише у випадку, якщо чоловіку, дружині як працівнику підприємства надавалися привілейовані акції, які переходять у власність на безоплатній основі.

Висновки

Отже, іменні акції та цінні папери, придбані одним із подружжя на своє ім'я під час шлюбу, не відносяться до спільної сумісної власності чоловіка та дружини, а, отже, інший із подружжя обмежений у праві на володіння, користування та розпорядження ними.

Винятком із цього правила можуть бути лише випадки, які свідчать, що акції або цінні папери були придбані за рахунок спільних коштів, проте цей юридичний факт, як правило, встановлюється у судовому порядку.

Натомість правовий режим акцій, набутих у власність подружжям при приватизації підприємства, в результаті трудової діяльності одного з них на підприємстві у якості винагороди або за пільговою підпискою (сплачувалися замість заробітної платні), їх доцільно визнавати сумісною власністю подружжя. Обмеженими у праві спільної сумісної власності можуть бути права іншого з подружжя лише у випадку, якщо комусь із них як працівнику підприємства надавалися привілейовані акції, які переходять у власність на безоплатній основі.