Закріплення екологічних прав людини в міжнародних універсальних актах у галузі захисту навколишнього середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Закріплення екологічних прав людини в міжнародних універсальних актах у галузі захисту навколишнього середовища

Постановка проблеми

міжнародний акт екологічне право

Питання щодо впливу навколишнього середовища на дотримання прав людини, гарантованих у положеннях міжнародних угод універсального і регіонального характеру перебуває в постійному полі зору міжнародної спільноти, оскільки належне забезпечення основоположних прав і свобод людини нерозривно пов'язано із забезпеченням безпечного та здорового довкілля. Варто зазначити, що протягом останніх десятиліть правозахисні органи та інституції конкретизували розуміння того, що здорове навколишнє середовище має виключно важливе значення для повного здійснення широкого спектру прав людини. Договірні органи, регіональні судові установи, спеціальні доповідачі та інші міжнародні правозахисні структури застосовували право прав людини при вирішенні екологічних питань шляхом додавання «екологічної складової частини» до існуючих прав людини, що сприяло формуванню масштабної правової практики з питань прав людини і навколишнього середовища. Водночас міжнародно-правові акти не містять загальноприйнятого визначення терміна «екологічні права людини». У положеннях міжнародно-правових актів у галузі захисту прав людини і права навколишнього середовища регламентовано окремі норми присвячені питанням захисту екологічних прав людини. Однак означене питання потребує подальшого дослідження й урегулювання на міжнародному рівні.

Слід зазначити, що в науці міжнародного публічного права питанню захисту прав людини на універсальному та регіональному рівнях було присвячено увагу в наукових працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як: М. Буроменський, М. Баймуратов, В. Гутник, О. Київець, В. Мицик, Т Сироїд, Л. Фоміна, М. Барнетт, М. Кларксон, Б. корнелл, дж. Мун, дж. Пост, д. Сігель, С. Вільямс, М. Фрідман, К. Фукукава, С. Хедберг, А. Шапіро та ін. Окремі питання щодо захисту екологічних прав, досліджувалися в роботах Г Анісімова, Р. Валєєва М. Васильєва, Л. Калищук, І. Каракаш, М. Медведєвої, М. Станішев- ського та ін. Водночас у науці міжнародного публічного права питання щодо міжнародно-правової регламентації екологічних прав людини на універсальному рівні не було предметом комплексного дослідження, що свідчить про актуальність і вчасність обраної теми.

Метою статті є надання характеристики міжнародно- правових актів у галузі права навколишнього середовища щодо закріплення екологічних прав людини.

Задля досягнення поставленої мети було сформульовано такі завдання:

- проаналізувати положення міжнародно-правових актів щодо регламентації екологічних прав людини на універсальному рівні;

- визначити перелік екологічних прав;

- зробити відповідні висновки та рекомендації.

Виклад основного матеріалу

Питання щодо дотримання прав і основоположних свобод людини, гарантованих Міжнародною хартією прав людини незмінно перебуває на міжнародному порядку денному. Однак неспинний розвиток суспільства, активне використання інформаційно-комунікаційних технологій у різноманітних сферах життя, науково-технічний прогрес тощо викликають необхідність у постійному перегляді та удосконаленні положень таких актів із урахуванням сучасних викликів. У цьому аспекті варто звернути увагу на питання щодо міжнародно-правового дотримання екологічних прав людини. В останні роки значно зросло визнання зв'язку між правами людини і навколишнім середовищем. Регіональні та державні відділення управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини стали більш активно займатися екологічними питаннями, такими як захист активістів, які відстоюють екологічні права людини, вплив гірничодобувної діяльності та мегаінфраструктури на права людини, а також питаннями, пов'язаними з корінними народами, земельними правами, всебічним відображенням прав людини в політиці і законах, що стосуються клімату і впливом зміни клімату на реальне здійснення прав людини [1]. Кількість й обсяг міжнародних актів і національних законів, судових рішень та академічних досліджень взаємозв'язку між правами людини і навколишнім середовищем швидко збільшується [2].

У положеннях Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародного пакту про політичні і громадянські права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. та факультативних протоколів до них питання щодо екологічних прав людини не знайшло належного врегулювання. Лише ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. визначено, що держави-учасниці Пакту визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я, а заходи, які вживаються державами для повного здійснення цього права, включають, зокрема, поліпшення всіх аспектів гігієни навколишнього середовища і гігієни праці в промисловості [3].

комітет з економічних, соціальних і культурних прав у своєму Зауваженні загального порядку № 14 (2000) «Право на найвищий досяжний рівень здоров'я (ст. 12)» наголосив на тому, що поліпшення всіх аспектів гігієни навколишнього середовища і гігієни праці в промисловості (п. 2 Ь) ст. 12) включає, зокрема, заходи щодо необхідності забезпечувати адекватне постачання безпечною питною водою та базовими санітарними послугами; попередження і зниження рівня впливу на населення шкідливих речовин, таких, як радіація і небезпечні хімікати, або інших згубних екологічних умов, які прямо чи опосередковано впливають на здоров'я людини (п. 15) [4].

Всесвітня організація охорони здоров'я визначила, що термін «гігієна довкілля» поширюється на сукупність всіх фізичних, хімічних і біологічних факторів, що впливають на людину ззовні, а також на всі пов'язані з ними фактори, які впливають на поведінку. Гігієна довкілля також включає оцінку і контроль тих екологічних факторів, які можуть потенційно впливати на здоров'я [5].

Тобто права людини і навколишнє середовище є нерозривно взаємопов'язаними, оскільки дотримання прав людини неможливо без безпечного, чистого і здорового навколишнього середовища, а стале екологічне управління не може існувати без дотримання і поваги прав людини [6]. Всі люди залежать від середовища, в якому проживають. Безпечне, чисте, здорове і стійке довкілля є невід'ємною частиною повного здійснення широкого спектру прав людини, включаючи права на життя, здоров'я, харчування, воду і санітарію [2].

Означена теза також знайшла своє відображення й у доктрині міжнародного права. Так, зокрема, якщо розглядати право на сприятливе навколишнє середовище в контексті концепції «Трьох поколінь прав людини», що була запропонована К. Васаком, то його можна умовно віднести до обсягу права на життя, яке відноситься до першого покоління прав людей, що сформувалося ще за часи буржуазних революцій в Європі та Америці. Водночас екологічні права підпадають під визначення третього покоління прав людини, носіями яких є переважно народи і нації [7].

Слід зазначити, що виокремлення екологічних прав людини в самостійну групу норм почалося з 1972 р. в межах Стокгольмської конференції Організації Об'єднаних Націй з проблем оточуючого людину середовища, під час якої питання захисту довкілля було розглянуто крізь призму прав людини. У преамбулі Стокгольмської декларації, узгодженої за підсумками конференції зазначено, що її прийняття було зумовлено необхідністю вироблення загального підходу і принципів, які надихнуть народи світу і будуть слугувати їм керівництвом у справі збереження і поліпшення навколишнього середовища. У тексті Декларації лейтмотивом йде ідея про те, що людство досягло такого високого ступеня технологічного розвитку, який здатний змінювати навколишнє середовище, тим самим надаючи можливість користуватися благами розвитку, але водночас може завдати непоправної шкоди всьому живому і тому має бут знайдений баланс між забезпеченням власних потреб і раціональним використанням природних ресурсів й оточуючого середовища [8]. Декларація прямо пов'язує існування якісного навколишнього середовища (як природнього, так і створеного людиною) необхідним компонентом для здійснення основних прав людини, включаючи право на життя, сприятливі умови роботи людини, а також для досягнення соціально-економічного добробуту і розвитку усіх держав і народів. Зокрема в принципі 1 зазначено, що людина має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в навколишньому середовищі і несе основну відповідальність за охорону та поліпшення навколишнього середовища [8].

У конвенції про запобігання забрудненню моря скидами відходів та іншими матеріалами 1972 р. йдеться про індивідуальне і колективне сприяння договірних сторін боротьбі з усіма джерелами забруднення морського середовища і зобов'язання вживати усіх заходів щодо недопущення забруднення моря відходами та іншими матеріалами, що туди скидаються і які можуть нести небезпеку для людського здоров'я, нашкодити життю у морі, морським ресурсам, завдати шкоди рекреаційним зонам чи перешкоджати іншим законним формам використання моря [9].

Всесвітня хартія природи, прийнята резолюцією 37/7 Генеральної Асамблеї від 28 жовтня 1982 р. вказує на можливість задовольнити потреби кожної людини лише забезпечивши відповідне функціонування природних систем. Ці та інші принципи Хартії повинні знайти відображення в законодавствах і практиці кожної держави, а також на міжнародному рівні [10].

Усвідомлюючи шкідливий вплив зміни стану озонового шару на здоров'я людини і навколишнього середовища, держави-учасниці Віденської конвенції про охорону озонового шару 1985 р. зобов'язалися приймати належні заходи задля захисту здоров'я людини та навколишнього середовища від несприятливих наслідків людської діяльності, що змінює озоновий шар, зокрема від ультрафіолетового сонячного випромінювання, який впливає на живі організми. конвенція визначає «несприятливі наслідки» як будь-які зміни фізичного середовища або біоти (сукупності рослин, тварин, грибів і бактерій, що об'єднані спільною територією поширення), в т. ч. зміни клімату, які мають значні шкідливі наслідки для людського здоров'я або відновлювальної здатності чи продуктивності природних і регульованих систем або для матеріалів, що використовуваних людиною [11].

Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням 1989 р. оперує терміном «екологічна обґрунтованість» щодо використання небезпечних та інших відходів. Акцент робиться на необхідності вжиття всіх можливих заходів, щоб під час використання відходів навколишнє середовище і здоров'я людини захищалися від їх можливого негативного впливу, зокрема шляхом скорочення до мінімуму їх виробництва з погляду кількості та/або небезпечного потенціалу, а також обсягів транскордонного перевезення таких відходів. Також сторони домовилися вимагати подання заінтересованим державам інформації щодо пропонованого транскордонного перевезення небезпечних і інших відходів, що чітко вказує на вплив такого перевезення на здоров'я людини і навколишнє середовище [12].

Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату 1992 р. наголошує на тому, що всі держави несуть спільну, але диференційовану відповідальність за захист довкілля на благо теперішнього і майбутнього поколінь, а провідну роль в боротьбі зі змінами навколишнього середовища і його негативними наслідками для економіки, здоров'я суспільства і якості навколишнього середовища повинні відігравати розвинені держави з урахуванням конкретних потреб держав, що розвиваються [13].

Декларація Ріо-де-Жанейро, що була прийнята Конференцією Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища і розвитку 1992 р. офіційно закріпила концепцію сталого розвитку, яка охороняє права як нинішнього так і майбутніх поколінь на сприятливе навколишнє середовище і природні ресурси належної якості і має взаємопов'язані екологічну, економічну і соціальну складові частини, а також поставила на чільне місце турботу про людей, ще раз акцентуючи увагу на тому, що вони мають право на здорове і плідне життя в гармонії з природою (принцип 1). Мир, розвиток і охорона оточуючого середовища вбачаються неподільними і взаємозалежними елементами [14].

конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища (Орхуська конвенція) 1998 р. визнає, що кожна людина має право жити у навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров'я і добробуту і зобов'язана як спільно з іншими, так і в індивідуальному порядку охороняти і поліпшувати навколишнє середовище на благо теперішнього та майбутнього поколінь. З метою забезпечення можливості відстоювати це право і виконувати цей обов'язок громадяни повинні мати доступ до інформації, право брати участь у прийнятті рішень, мати доступ до правосуддя з питань навколишнього середовища і їм повинна бути надана необхідна допомога для здійснення вказаних прав. кожна сторона забезпечує, щоб державні органи володіли точною, всеохоплюючою та актуальною екологічної інформацією та постійно оновлювали її, зокрема це стосується інформації про діяльність, що планується або вже здійснюється і може мати значний вплив на навколишнє середовище. У випадку будь-якої потенціальної загрози здоров'ю людей або довкіллю, що може виникнути через природні причини або антропогенні фактори, інформація, яка б дозволила спільноті вжити заходів для недопущення або пом'якшення наслідків шкоди, спричиненої такою загрозою, повинна поширюватися негайно і без затримки. Процедури надання екологічної інформації державними органами повинні бути зрозумілими, а екологічна інформація - легкодоступною. Подібне удосконалення доступу до інформації та залучення громадськості у процесі прийняття рішень підвищує якість, підзвітність і відкритість процесу прийняття рішень у галузі навколишнього середовища, сприяє підвищенню обізнаності суспільства про екологічні проблеми і його залученню до прийняття рішень і надає йому можливість виражати свою стурбованість і дозволяє державним структурам забезпечувати належний облік таких даних. Важлива увага приділяється сприянню екологічному просвітництву з метою поглиблення розуміння тих процесів, що пов'язані з навколишнім середовищем і сталим розвитком і наданню належної інформації стосовно продуктів з метою забезпечення можливості роботи обґрунтований вибір, враховуючи інтереси охорони довкілля [15].

Серед масиву екологічних прав людини окремо слід виділили право на чисту та безпечну воду належної якості і у достатній кількості, що є однією з передумов зміцнення здоров'я людей, задоволення їх основних потреб та забезпечення сталого розвитку. Особливо це стосується вразливих, таких, що перебувають у несприятливих умовах і живуть в умовах соціальної відчуженості людей. Саме з метою забезпечення зазначеного права було прийнято Протокол про воду та здоров'я 1999 р. до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер 1992 р. Метою цього міжнародно- правового акту є сприяння на всіх рівнях охороні здоров'я та добробуту людей на індивідуальній і колективній основі в рамках сталого розвитку шляхом удосконалення управління водогосподарською діяльністю, в т. ч. охорону водних екосистем, попередження, обмеження та скорочення поширення захворювань, що пов'язані з водою. Сторони приймають усіх відповідних заходів задля забезпечення адекватного постачання якісної питної води без шкідливих мікроорганізмів та речовин шляхом охорони джерел питної води та її очищення, створення, удосконалення і обслуговування колективних систем водопостачання, скорочення і усунення скидів шкідливих для здоров'я людини і водних екосистем речовин [16].

Йоганнесбурзька декларація зі сталого розвитку 2002 р. прямо заявляє про те, що забруднення повітря, води та морського середовища продовжує позбавляти мільйони людей гідного життя, а держави-учасниці висловлюють свою прихильність забезпеченню можливості задовольнити такі основні потреби як охорона здоров'я, чиста вода, адекватне житло та охорона біологічного різноманіття [17].

Паризька угода про зміна клімату, що стала підсумковим документом 21-ї Конференції сторін Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату називає зміну клімату спільною стурбованістю людства і закликає сторони угоди поважати, заохочувати і брати до уваги свої відповідні зобов'язання в галузі захисту прав людини, право на здоров'я, права корінних народів, мігрантів, місцевих спільнот, дітей, людей з обмеженими можливостями та інших вразливих категорій осіб, а також гендерну рівність, розширення прав і можливостей жінок і справедливість між поколіннями (забезпечення сталого розвитку). Пріоритет надається ліквідації голоду і забезпеченню продовольчої безпеки від негативних наслідків зміни клімату. В процесі формування своєї політики сторони угоди зобов'язуються враховувати фактор впливу зміни клімату, беручи до уваги потреби найбільш вразливих верств населення, місць та екосистем [18].

25 вересня 2015 р. було прийнято Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 р.». Вона оголошує новий план дій, орієнтований на виведення світу на траєкторію сталого та життєстійкого розвитку. Передбачається, що всі люди повинні мати можливість реалізовувати свій потенціал за умов рівності і гідності і в здоровому навколишньому середовищі. Тим не менш, економічний зріст не повинен супроводжуватися погіршенням стану довкілля. Держави повинні переходити на раціональні моделі споживання ресурсів, зокрема водних та енергетичних і застосовувати екологічно продумане регулювання і безпечне використання хімічних речовин, скорочення і переробки відходів з метою скорочення до мінімуму антропогенного впливу на людське здоров'я і глобальну кліматичну систему [19].

Висновки

З огляду на вище вказане, можемо зробити висновок про те, що в положеннях міжнародно-правових актів, прийнятих на міжнародному універсальному рівні в галузі захисту навколишнього середовища і прав людини закріплено окремі питання щодо дотримання екологічних прав людини. Разом із тим, в означених актах не закріплено вичерпного переліку екологічних прав людини, до яких можна віднести такі: право на сприятливе навколишнє середовище, сприятливі умови роботи і проживання, право на соціально-економічний добробут і розвиток усіх держав і народів, право на чисту і безпечну воду, право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища тощо. Такий перелік перебуває у процесі свого формування через відносну «молодість» та поступове становлення зазначеної сфери міжнародно-правових відносин. Дотримання та реалізації екологічних прав є невід'ємною умовою для забезпечення інших прав та свобод людини, таких як: право на життя, право на гідний життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування. Водночас слід зазначити, що відсутність єдиного міжнародно-правового акта, в якому було б регламентовано екологічні права ускладнює їх належний захист. З огляду на це є необхідним вироблення та прийняття відповідного загальнообов'язкового акту на міжнародному універсальному рівні та включення екологічної складової до майбутніх угод з прав людини.

Література