Конструкція юридичної особи публічного права за цивільним кодексом України: бути чи не бути

Размещено на http://www.allbest.ru

Конструкція юридичної особи публічного права за цивільним кодексом України: бути чи не бути

Жорнокуй Ю. М.

доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного права

Харківського національного університету внутрішніх справ

У цивілістичній науці відома чисельність теорій, що пояснюють сутність юридичної особи. Не піддається сумніву твердження про визнання такої особи цивільно-правовою конструкцією. Проте ЦК України (ст. 81) закріплює існування такої категорії як юридична особа публічного права, яка нарівні з приватними юридичними особами визнається суб'єктом цивільних відносин. У спектрі рекоди- фікації цивільного законодавства виникають певні запитання щодо сутності, особливостей та доцільності існування юридичних осіб публічного права у контексті визнання їх учасниками цивільних правовідносин.

Юридична особа - приватноправова конструкція, що використовується у межах цивільного обороту. Щодо цивільно-правового регулювання діяльності юридичних осіб публічного права, слід зауважити, що вони не можуть бути виключені з-під дії норм приватного права, в іншому разі взагалі не варто говорити про їх участь у цивільних відносинах.

Проте виділення юридичних осіб публічного права у рамках цивільних відносин піддається критиці. Так, твердження С. М. Братуся про те, що коли держава і публічні установи виступають як суб'єкти майнових прав та обов'язків, вони діють як юридичні особи цивільного права [1, с. 63-64], сьогодні підтримують навіть прихильники визнання існування юридичних осіб публічного права. Зокрема, Є. О. Суханов вважає, що юридичні особи публічного права стають самостійними учасниками цивільного обороту і тим самим суб'єктами цивільного, а не публічного права Наприклад, свою участь у цивільному обороті держава «маскує» спеціальною термінологією, оголошуючи себе то «казною», то «юридичною особою публічного права» // Суханов Е. А. Проблемы реформирования Гражданского кодекса России: Избранные труды 2008-2012 гг. Москва : Статут, 2013. [2, с. 93].. На думку В. А. Бєлова організація наділяється статусом юридичної особи зовсім не для виконання публічних функцій, а з метою надання їй здатності до самостійного майнового забезпечення своєї поточної діяльності, у т. ч. шляхом самостійної участі у цивільному обороті, де можливість використання нею таких владних можливостей, якими організація наділена для виконання покладених на неї публічно-правових функцій, виключена за визначенням [3, с. 159-160].

Натомість підтримується сама ідея включення юридичної особи публічного права у систему суб'єктів цивільного права, оскільки їй надана можливість самостійної та повноцінної участі у цивільних відносинах, що дозволяють забезпечити її потреби у зв'язку з виконанням публічних функцій (укладення договорів, користування майном тощо) [4, с. 175; 5, с. 257; 6, с. 26].

ЦК України (ст. 81), залежно від порядку їх створення, виділяє юридичні особи приватного та публічного права. Зауважимо, що якщо справа була б лише у порядку створення юридичних осіб публічного права, то їх правове становище мало бути таким би самим, як і у юридичних осіб приватного права. Мова йде про створення товариств чи установ як це передбачено для останніх з відмінністю лише у порядку такого створення. Отже, має місце неузгодженість між критерієм класифікації та виділенням, на підставі нього, юридичних осіб публічного права як «альтернативи» юридичним особам приватного права. Стверджується, що критерієм такого поділу є природа акту, на підставі якого виникає організація (Н. С. Кузнєцова, А. С. Довгерт). Проте, таким критерієм пропонується визнавати поділ права на публічне та приватне (І. В. Спасибо-Фатєєва), тип пра- восуб 'єктності та функції (Є. О. Харитонов), функціональне призначення і характер здійснюваної діяльності (О. С. Янкова), мета створення та інституційна і організаційна залежність цієї особи від держави, відповідної територіальної громади чи їх органів (Р. Б. Сабодаш), інтерес створення (В. І. Борисова) юридичних осіб. Щодо обрання у ЦК України критерію для класифікації необхідно зазначити, що ним, перш за все, слід вважати все-таки не порядок, а мету створення, а також сферу, у якій може діяти та чи інша особа.

На думку І. В. Спасибо-Фатєєвої доцільно застосовувати два критерії для поділу юридичних осіб приватного та публічного права - право таких осіб на майно та інтерес [7, с. 251-252], Р. А. Майданик вважає, що таких критеріїв має бути три: 1) порядок створення юридичної особи публічного права; 2) рівень організаційної та функціональної інтеграції; 3) функції, яка здійснює та чи інша юридична особа в інтересах суспільства [8, с. 13], натомість О. О. Первомайський зазначає на існуванні чотирьох таких критеріїв: 1) наявність/відсутність у юридичної особи певних владних чи інших функцій, виконання яких має здійснювати (забезпечити здійснення) держава або територіальна громада як первинний суб'єкт місцевого самоврядування; 2) приватний або публічний інтерес; 3) організаційна, майнова чи інша підпорядкованість юридичної особи державі чи територіальній громаді; 4) порядок створення юридичної особи [9, с. 91]. Отже, звертається увага на інтерес під час створення юридичних осіб, тобто - інтерес держави, самої юридичної особи, інтерес суспільства. Фактично, юридичні особи публічного права нічим не відрізняються від юридичних осіб приватного права, оскільки діють у т. ч. власному (приватному) інтересі. Отже маємо неузгодженість - існування у юридичних осіб публічно-правового статусу та, одночасно, приватного інтересу.

Такий поділ у жодному разі не відбивається на можливості участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах, оскільки відповідно до ст. 82 ЦК України на останніх поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом, тобто, як вже вказувалося, у цивільних відносинах вони прирівнюються до юридичних осіб приватного права. Таким чином, забезпечується єдність регулювання цивільно-правових відносин незалежно від того, хто є їх учасниками.

Зауважимо, що між юридичними особами публічного та приватного права існують відмінності: а) порядок створення (юридична особа публічного права не може бути створена відповідно до положень ЦК України (ст. 87, 88 ЦК України), а створюється на підставі розпорядчого акту); б) правоздатність юридичних осіб приватного права, як правило, є загальною, а юридичних осіб публічного права - спеціальною; в) якщо здійснення окремих видів діяльності для юридичних осіб приватного права є правом, то для юридичних осіб публічного права може становити обов'язок; г) в окремих випадках законодавством юридичним особам публічного права надається право на прийняття обов'язкових до виконання іншими особами нормативних актів, чого a priori не можуть мати юридичні особи приватного права; д) відмінним є також і правовий режим майна юридичних осіб публіч - ного та приватного права; е) за загальним правилом спори з участю юридичних осіб публічного права вирішують адміністративні суди або інші компетентні державні органи, але якщо вони беруть участь у цивільному обороті, на них поширюється дія цивільного права, а відповідні спори розглядають «звичайні» цивільні суди [10, с. 43-44]. Отже, публічний статус визначається нормами публічного, а не приват - ного права. Навіть якщо публічне право і встановлює регулювання діяльності таких суб'єктів як міністерства та відомства, це ніяк не стосується їх правового становища як юридичних осіб публічного права.

Головним завданням цивільного права, на думку прихильників концепції існування юридичних осіб публічного права, є визнання цих осіб суб'єктами цивільного права та надання їм прав, належних юридичним особам приватного права. Якщо визнавати за юридичними особами публічного права такі ж права, які мають юридичні особи приватного права, виникає питання взагалі про доречність введення інституту юридичних осіб публічного права, оскільки, використовуючи принцип леза Оккама, ми штучно збільшуємо реальність.

Отже, незважаючи на складність і неоднозначність цивільних відносин за участю юридичних осіб публічного права, сучасним українським законодавством не врегульовані особливості такої участі. Значна популярність ідеї юридичної особи публічного права не має чіткості у своєму розумінні, яким чином вона діє, яким правом на майно володіє, який її статус та відповідальність за свою діяльність. Визначення юридичної особи публічного права як суб'єкта правових зв'язків, що вже запропоновані до обговорення не є досконалими. Як наслідок, це не дозволяє ідентифікувати всі види юридичних осіб публічного права.

Вирішення вказаних проблем статусу конкретного виду юридичних осіб у дійсності виходить за рамки цивільного права і самої категорії «юридична особа». По-перше, варто визначитися з проблематикою існування юридичних осіб публічного права, оскільки закріплення в ЦК України їх існування зовсім не вирішує пов'язаних із цим проблем. По-друге, потребує перегляду правове становище юридичних осіб публічного права, у т. ч. наділення їх цивільно-правовим статусом, з чітким відмежуванням від юридичних осіб приватного права. В іншому випадку риторичним залишається питання про доречність введення такого суб'єкта до кола учасників цивільних правовідносин. З метою попередження небезпеки знецінення цивільного права воно має обмежувати себе правовим регулюванням лише тих юридичних осіб, створення яких дозволено приватним особам, державі, територіальним громадам та іншим суб'єктам публічного права, за умови, що вони виступають як приватні особи.

юридична особа цивільний

Література

Братусь С. Н. Юридические лица в советском гражданском праве (понятие, виды, государственные юридические лица). Москва : Юрид. изд-во МЮ СССР, 1947. 362 с.

Суханов Е. А. Проблемы реформирования Гражданского кодекса России: Избранные труды 2008 - 2012 гг. Москва : Статут, 2013. 494 с.

Белов В. А. Гражданское право. Общая часть. Т. ІІ. Лица, блага, факты : учебник. Москва : Изд-во Юрайт, 2011. 1093 с.

Кузнецова Н. С., Довгерт А. С. Институт юридического лица в гражданском кодексе Украины. Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып. 5 / Под ред. Р. А. Майданика. Киев : Алерта, 2012. С. 169-208.

Романовская О. Юридические лица публичного права. Публічне право. 2013. № 2 (10). С. 254-262.

Чиркин В. Е. Необходимо ли понятие юридического лица публичного права? Государство и право. 2006. № 5. С. 22-26.

Спасибо-Фатєєва І. В. Цивілістика: на шляху формування

доктрин : вибр. наук. пр. Харків : Золоті сторінки, 2012. 696 с.

Майданик Р. А. Юридичні особи публічного права: поняття та місце в системі права України. Юридичні особи публічного права: участь у цивільному обороті. Матвєєвські цивілістичні читання: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 8 листоп. 2016 р.). Київ : ТОВ «Білоцерківдрук», 2016. С. 12-18.

Первомайський О. О. Юридична особа публічного права: проблеми визначення поняття. Приватне право і підприємництво: зб. наук. праць. 2013. Вип. 12 / Редкол.: Крупчан О. Д. (гол. ред.) та ін. Київ : НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2013. С. 88-92.

Жорнокуй Ю. М. Проблемні питання застосування конструкції

«юридична особа публічного права». Право та інновації. 2016.

№ 4. С. 41-48.Размещено на Allbest.ru